Мова – невідємна ознака народів і держав

3

Реферат на тему

Мова – невід’ємна ознака народів і держав.

ПЛАН

1. Залежність стану мови від стану суспільства

2. Мова як найважливіша етнічна ознака. Мова, нація і держава

3. Фактори формування і взаємовпливу у системі «мова-держав».

Використана література

1. Залежність стану мови від стану суспільства

Розвиток і стан мови значною мірою залежать від стану суспільства. Мова
відображає зміни в усіх сферах суспільства, що суттєво різнить мову від
інших суспільних явищ.

Як суспільні зміни позначаються на мові? Зупинимося на найголовніших із
них.

1. Мова відображає особливості соціальної організації суспільства. Стан
мови залежить від характеру економічних формацій і форми держави. Так,
скажімо, для феодалізму характерний розпад держави на дрібні феоди. У
зв’язку з цим виникає багато дрібних територіальних говірок. За
капіталізму колишні дрібні територіально-адміністративні одиниці
об’єднуються, виникають нації. Спільний ринок вимагає єдиної мови для
держави. Усе це зумовлює нівеляцію діалектів і формування національної
мови. Дві тенденції в національному питанні (інтернаціоналізм і
націоналізм) призвели до двох тенденцій у мовній практиці: з одного
боку, стимулюються пошуки світових мов (живі міжнародні мови —
французька, німецька, англійська, штучні міжнародні мови типу есперанто,
піджини та ін.), з іншого — пуристичні тенденції (прагнення очистити
літературну мову від іншомовних запозичень).

2. У мові відображається соціальна диференціація суспільства.
Суспільство диференціюється за класовою, становою, майновою і
професійною ознаками. Це позначається на класовому використанні мови,
функціонуванні професійних підмов, жаргонів, арго. До різновидів
соціальної диференціації мови, на думку Б. М. Головіна, належить також
диференціація за типом діяльності соціального колективу (функціональні
стилі).

3. У мові відображаються демографічні зміни. Збільшення чи зменшення
населення, зміни в його складі, чисельності етносів, зрушення у
співвідношенні між міським і сільським населенням — все це певною мірою
впливає на мову. Так, скажімо, наплив російськомовного населення в
Україну, що свідомо сплановував союзний центр, призвів до того, що
міста, де в основному поселялися переселенці, поступово русифікувалися,
витіснивши з ужитку українську мову. Збільшення населення зрусифікованих
міст за рахунок вихідців із села, що мало місце в повоєнний період,
призвело до ще більшого скорочення носіїв української мови. Приплив
сільського населення в міста Росії позначився на змінах у російській
літературній мові: до неї ввійшла велика кількість так званих
просторічних слів та зворотів, відбулася «демократизація» російської
літературної мови внаслідок розкованості в уживанні неліте-ратурних
елементів.

Мовознавцям ніяк не вдається встановити межу між російською та
білоруською мовами. Річ у тім, що в часи тривалої боротьби між Росією і
Литвою порубіжні землі (Смоленщина) перемінно переходили від однієї
держави до іншої і відповідно сюди прибували то росіяни, то білоруси.
Переселення норвежців в IX—X ст. на острів Ісландію і відсутність мовних
контактів із прабатьківщиною сприяло призупиненню розвитку норвезької
мови, внаслідок чого сучасна ісландська мова є по суті законсервованою
норвезькою.

4. У мові відображені відмінності в рівнях економічного розвитку. Так,
наприклад, національна чи державна мова складається, як правило, на
основі діалекту тієї території, яка є найрозвиненішою в культурному й
економічному аспектах. Діалект Аттики ліг в основу давньогрецької мови,
діалект провінції Лаціум — в основу латинської мови, діалект провінції
Іль де Франс — в підґрунтя французької мови, московські говірки стали
базовими для російської мови, полтавсько-київські — для української, бо
саме ці території в час формування названих літературних мов були
економічно найпотужнішими і високорозвиненими в культурному аспекті.

Від рівня економічного розвитку залежить і ступінь діалектного
членування мови. Так, зокрема, в економічно слаборозвиненій Гвінеї майже
кожне поселення має свій діалект, а на декілька тисяч аборигенів
Австралії припадає 200 Діалектів.

5. У мові знаходять відображення явища надбудовного характеру.
Наприклад, прийняття християнства в Київській Русі призвело до поширення
тут старослов’янської мови як мови богослужіння та й загалом релігійної
літератури і проникнення старослов’янізмів у давньоруську мову. У період
поширення ісламу серед східних народів їх мови увібрали велику кількість
арабських слів.

Певний вплив на розвиток мов справляють суспільні течії й погляди.
Наприклад, явище пуризму в Росії було пов’язане з поглядами і діяльністю
О. С. Шишкова, Ф. В. Булгаріна, М. І. Греча, М. П. Погодіна і якоюсь
мірою В. І. Даля. Сильний вплив мали ці тенденції на чеську літературну
мову, в якій переважна більшість іншомовних запозичень була замінена
власними утвореннями. Роль суспільних течій та поглядів у розвитку мови
засвідчує і культивування в роки революції в російській мові жаргону і
навіть арго як «мови пролетаріату» на противагу
«буржуазно-інтелігентській мові».

Незаперечний вплив на розвиток мови має творчість письменників, діячів
культури та мистецтва. Як правило, саме письменників уважають
основоположниками і зачинателями літературних мов, наприклад, Т.
Шевченка в Україні, О. Пушкіна в Росії, А. Данте в Італії, В. Шекспіра в
Англії, М. Сервантеса в Іспанії.

6. У мові відображений розвиток культури суспільства. Саме з розвитком
культури пов’язане збагачення словника, розширення сфери вживання
літературної мови, її стилістична диференціація. Впровадження
писемності, а з нею поширення перекладів може навіть зумовити зміни в
структурі мови. Як доведено мовознавцями, складнопідрядні речення
набувають інтенсивного поширення тільки з виникненням і розповсюдженням
письма.

Незважаючи на те що мова є об’єктивною реальністю, яка розвивається за
своїми законами, історія різних мов засвідчує немало фактів свідомого
впливу суспільства на розвиток мови (див. про це в темі «Мовна
політика»). Однак можливості цілеспрямованого впливу суспільства на мову
не є безмежними. Вони, як правило, обмежуються такими сферами, як
графіка й орфографія, термінологія та нормативно-стилістична система
мови. Ці сфери належать до периферії мови. А ядро мови, її фонологічну,
граматичну й лексико-семантич-ну структури свідомо змінити неможливо.

2. Мова як найважливіша етнічна ознака. Мова, нація і держава

У деяких мовах значення «мова» і «народ» виражаються синкретично в
одному слові. Так, ці два значення експлікує російська мова (рядки О.
Пушкіна «Слух обо мне пройдет по всей Руси великой, И назовет меня всяк
сущий в ней язык: И гордый внук славян, и финн, и ныне дикий Тунгус, и
друг степей калмык»), де слово язык означає «народ» і «мова». Це
свідчить про те, що в свідомості людей поняття «мова» і «народ» тісно
пов’язані: один народ — це ті, хто розмовляє однією мовою. Саме мова
об’єднує народ і відрізняє його від інших народів. Таким чином, етнічний
і мовний розподіл людей взаємопов’язані і, як правило, збігаються.
Спільність мови, культури і самосвідомості є суттєвими ознаками нації.

Зв’язок мови з характером етносу чи не найкраще відчувають письменники,
слово для яких є головним інструментом творення народних характерів,
типажів, зображення самобутніх рис психології етносу. М. Гоголь
зауважив: «І всякий народ, що носить у собі запоруку сил, повний творчих
здібностей душі, своєї яскравої осібності й інших дарів Божих, своєрідно
відзначився своїм власним словом, що ним, висловлюючи яку тільки є річ,
передає цим висловом частину власного свого характеру» («Мертві душі»).

Болгарська поетеса Блага Димитрова вбачає залежність мовної форми навіть
від географічного ландшафту, на якому проживає етнос, уважаючи, що
географічні умови суттєво позначаються на характері і мові етносу: «Коли
я чую іспанську, чую в ній глибоке відлуння: цілий континент — Південна
Америка — відгукується Іспанія. За широкою, дактилічною плавною
російською інтонацією відчувається безмежність російських степів,
неосяжна сніжна рівнина, що переливається через край горизонту. Моя
рідна мова стиснута вузькими гірськими ущелинами. Слова усічені.
Гортанно, захлинаючись самі в собі, клекочуть її голосні, як бурхлива
гірська річка, яка не встигає пропустити через своє вузьке русло
напористу численну воду. її приголосні ніби скали, що чинять опір хвилям
і розбивають їх на дрібні бризки» («Страшний суд»). Польський письменник
Ян Парандовський, немовби розвиваючи тезу В. фон Гумбольдта про мову як
дух народу, пише: «У словах, у граматичних формах, у синтаксисі
закарбовує свій образ душа цього народу; як сліди на закам’янілих пісках
від води давно зниклих морів, закріплені в ній прагнення, уподобання,
неприязнь, вірування, забобони, первісні знання про світ і людину»
(«Алхімія слова»).

Проблема співвідношення мови й етносу охоплює безліч складних питань,
серед яких передусім — мова і самосвідомість, доцільність функціонування
багатьох мов тощо.

У питанні співвідношення мови й етносу в науці немає одностайної думки.
Деякі вчені без спільної мови не мислять собі етносу, інші заперечують
обов’язковість спільної (єдиної) мови як необхідну основу виникнення
етнічної спільності. Аргументом для них є мовні ситуації Швейцарії, де
одна швейцарська нація користується чотирма мовами (німецькою,
французькою, італійською і ретороманською); Канади, в якій канадська
нація використовує дві мови (англійську та французьку); Бельгії
(бельгійці розмовляють французькою та фламандською мовами), а також те,
що однією мовою можуть користуватися декілька націй (англійською
користуються англійці, американці й канадці, німецькою — німці,
австрійці та швейцарці, іспанською — іспанці, кубинці, аргентинці,
венесуельці, ко-лумбійці, костариканці, панамці, парагвайці, чилійці та
інші латиноамериканці, сербсько-хорватською — серби, чорногорці,
хорвати, кабардино-черкеською — кабардинці і черкеси).

3. Фактори формування і взаємовпливу у системі «мова-держав».

Розглядаючи це дискусійне питання, потрібно врахувати всі чинники, що
впливають на формування етносу — мову, культуру, спільність історії,
психічного складу, спільність території, наявність державності,
самосвідомості.

Найголовнішим чинником є самосвідомість: людина усвідомлює, що вона
належить до певного етносу, і всі члени цього етносу усвідомлюють, що
вони становлять етнічну спільність, відмінну від інших етнічних
спільнот. Для усвідомлення окремішності народу найголовнішу роль
відіграє мова. Мова поєднує людей більше, ніж класова, партійна,
релігійно-конфесійна належність, більше, ніж історія народу (її не всі
знають), а іноді навіть більше, ніж етнічне походження. Наприклад,
Агатангел Кримський, Марко Вовчок, Юрій Клен (Бургардт), Василь
Вишиваний (австрієць Вільгельм фон Габзбург), В’ячеслав Липинський,
Софія Русова, які не мали в собі ні краплини української крові, але
українська мова духовно поєднала їх з українським народом. «Ні
прозвання, ні віросповідання, ні сама кров предків не робить людину
належністю тієї чи іншої народності […]. Хто якою мовою думає, той до
того народу належить», — писав син датчанина і німкені, але російський
учений, творець тлумачного словника російської мови В. Даль. Подібну
думку знаходимо і в О. Потебні: «Єврея, цигана, татарина, німця,
зросійщених настільки, що мовою їхньої заповітної думки стала російська
мова, ми не можемо зарахувати ні до якого народу, крім російського»
[Потебня 1993: 186]. Однак, як зазначають В. Іванишин і Я.
Радевич-Винницький, «не слід ототожнювати в кожному випадку мовну ознаку
людини з почуттям патріотизму, а в нашому — з почуттям українськості.
Через різні обставини люди часто не володіють рідною мовою, однак при
цьому зберігають щирі почуття до України» [Іванишин, РадевичВинницький
1994: 119]. Спільноти, утворені на основі єдності мови, виявились
історично витривалішими, ніж державні утворення з їхньою політичною й
економічною єдністю, про що свідчить розпад Австро-Угорської та
Російської імперій. Отже, після самосвідомості (генетичного коду, генної
пам’яті) дуже важливе значення для утворення етносу має мовний код
(соціальна пам’ять). І чим вища форма організації спільноти, тим
вагоміша роль мови в консолідації членів спільноти.

Важливим чинником є і державна окремішність, самостійність, яка інколи
перекриває мовний фактор. Так, коли населення СІЛА стало усвідомлювати
себе окремою нацією, бажання національно виокремитися стало стимулювати
виникнення й розвиток американського варіанта англійської мови, який
навіть зафіксований у словнику Уебстера. Можна нині стверджувати про
різні латиноамериканські варіанти іспанської мови, своєрідний
австрійський варіант німецької мови. Можливо, всі ці варіанти з часом,
за умови невтручання інших зовнішніх чинників, переростуть у справжні
окремі мови, як це маємо у випадку з болгарською і македонською,
сербською і хорватською мовами (подібно було з румунською і
молдавською). Але й тут останнє слово за самосвідомістю. Мови з
найменшими відмінностями — це різні мови, якщо їхні носії усвідомлюють
себе різними народами, і, навпаки, віддалені діалекти, які суттєво
перешкоджають комунікації, наприклад, у Китаї чи Німеччині, вважаються
однією мовою, якщо мовці не перестають усвідомлювати себе одним народом.

Чуття рідного слова є яскравим прикладом етнічного характеру мови. У
всіх народів мова тісно пов’язана з національним почуттям і національною
свідомістю.

Надзвичайна прихильність людини до рідної мови зумовлена тим, що кожному
народові властиві неповторні асоціації образного мислення, які
закріплюються в мовній системі і становлять її національну специфіку.
Етнічна самосвідомість ґрунтується передусім на рідній мові. Якщо
інтерпретувати літературу як самовираження народу, то справжнім
самовираженням народу вона може бути лише тоді, коли створена рідною
мовою.

Отже, чим вища етнічна організація, тим вагоміша роль мови в її
життєдіяльності. Народність ще може розпастися на різні етноси, нація —
ніколи. І тут най-міцнішим цементуючим чинником є мова.

Нація — найвища природна форма об’єднання людей. Це та категорія, яка
всупереч твердженням класиків марксизму-ленінізму ніколи не зникне.
«Можна й слід сподіватися, — писав Микола Бердяев, — зникнення класів і
примусових держав у досконалому суспільстві, але не можна сподіватися на
зникнення національностей […]. Національність є позитивним збагаченням
буття, і тому за неї слід боротися як за цінність. Національна єдність
глибша від єдності класів, партій та всіх інших минущих утворень у житті
народів […]. І великий самообман — прагнути творити будь-що поза
національністю».

Жодна держава світу не сформувалася як безнаціональна. Єдине
консолідоване суспільство може витворитися лише на ґрунті спільної
духовності, спільної мови, позаяк саме мова є тим феноменом, який
визначає самототожність нації. Мова забезпечує нормальне функціонування
національного організму в усіх його виявах — політичному, економічному,
культурному тощо, бо саме мова — головна ознака нації. Тому боротьба за
державність української мови — це боротьба за українську державу. Втрата
мови, денаціоналізація народу призводить, як зазначав О. Потебня, до
«дезорганізації суспільства, аморальності, спідлення». У національній
державі ототожнюються такі поняття, як держава, нація і мова. Навіть
така велика й багатонаціональна імперія, як СРСР, ототожнювалася в світі
з російською нацією. Це добре розуміють усі, хто прагне побудувати свою
державу. Так, скажімо, коли в 1947 р. утворилася держава Ізраїль, то її
державотворці стали перед проблемою державної мови. Оскільки розпорошені
до того часу по всьому світу євреї втратили свою мову, то вихід був один
— воскресити мертву впродовж майже двох з половиною тисячоліть
давньоєврейську мову іврит. Сьогодні це мова єврейської держави, мова
консолідації громадян цієї країни і євреїв усього світу.

Наступ шовіністично налаштованих політиків в Україні на українську мову
— це боротьба проти української державності; мовний чинник
використовуєть-С-Я ЯК засіб дестабілізації українського суспільства,
оскільки без української мови не буде української держави.

Використана література

1. Кузнецов С. Н. Теоретические основы интерлингвистики. — М., 1989.

2. Проблемы интерлингвистики. — М., 1976.

3. Русанівський В. М. Прогностичні функції соціолінгвістики //
Мовознавство. — 1989. — № 1.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *