План.
Загальна характеристика постих ефірів.
Діетиловий ефір.
Димедрол.
Загальна характеристика складних ефірів.
Нітрогліцерин.
1. Загальна характеристика простих ефірів.
Прості ефіри відносяться до органічних сполук, що містять кисень з
загальною формулою R-O-R,
Найчастіше прості ефіри одержують із спиртів в присутності
водовіднімаючих засобів (H2SO4k). Це процес міжмолекулярної дегідратації
спирту і іде за схемою
Вихідними продуктами синтезу простих ефірів можуть бути спирти і
галогеналкіли:
Отже, ефіри можна розглядати, як:
продукти заміщення атому водня в гідросилі спирту на R.
ангідриди спиртів
похідні води, в молекулі якої атоми водню заміщені на R
Якщо в молекулі атома різні радикали, такі ефіри називають змішаними.
Фізичні властивості.
Низькомолекулярні ефіри летючі і є інертними речовинами нейтрального
характеру з характерним запахом.
Високомолекулярні ефіри – тверді кристалічні речовини.
Ефіри погано розчинні в воді, мають меншу густину, ніж вода, добре
розчинні в орг. розчинниках і самі розчиняють багато органічних сполук.
Ефіри стійкі до дії лугів і лужних металів. Ця властивість дозволяє
використовувати їх в якості розчинників.
Хімічні властивості.
Прості ефіри легко окислюються навіть киснем повітря, утворюючи
вибухонебезпечні пероксиди і гідропероксиди. Це слід враховувати при
одержанні, ідентифікації, зберіганні і застосовуванні ефірів.
Характерною властивістю є їх здатність утворювати аксонієві солі з
концентрованими кислотами.
Малостіка сполука, легко розкладається в присутності H2O.
2. Aether medicinalis
Ефір медичний.
Aether pro narcosi
Ефір для наркозу (відрізняються ступенем чистоти)
Одержання: дегідратація спирту в присутності H2SO4 k
Сірчана кислота взаємодіє з надлишком етилового спирту, утворюючи
діетиловий ефір.
Реакцію проводять в спеціальних апаратах – ефірізаторах.
Після очистки від домішок і сумки, проводять перегонку і відгон збирають
при t=340-350C.
Властивості: б/б, прозора, рухома, легко спалахуюча, летюча рідина з
своєрідним запахом, пекуча на смак.
Розчинна в 12 ч. води, змішується в усіх співвідношеннях з органічними
розчинниками.
Суміш парів з О2 і закисим азоту легко вибухає.
Ідентифікація.
Домішки (в процесі виробництва і при зберіганні) можна поділити на 4
групи:
Ненасичені сполуки (етилен, вініловий спирт) – запах.
Альдегіди (оцтовий) – визначають межу кислотності.
Кислоти (оцтова, сірчана, серниста) – визначають межу кислотності.
Пероксиди – найнебезпечніша домішка – вибузонебезпечна – з р-ном КІ,
який окислюється до І2 і забарвлює ефір в жовтий колір.
Щоб звільнитися від домішки пероксидів до препарату додають FeSO4. Іде
відновлення пероксиду і окислення Fe2+ до Fe3+.
При проведенні аналізу перш за все виявляють наявність пероксидів.
Поблизу не повинно бути вогню! Слід памятати про вогне- і
вибухонебезпечність.
Зберігання: сп. Б. В добре закупорених склянках оранжевого скла в
захищеному від світла місці і подалі від вогню. Склянки закупорюють
корковими пробками (гумові розбухають від парів ефіру, а скляні не дають
герметичності) і заливають цинк – желатиновою масою.
Ефір для наркозу зберігають в добре закупорених склянках оранжевого скла
в умовах, що виключають дію О2 і не допускати утворення пероксидних
сполук.
Закупорюють корковим корком, під який підкладають цинкову фольгу
(відновлює пероксиди і альдегіди) а поверх заливають спеціальною масою.
Кожні 6 місяців повний хімічний аналіз згідно ДФ – Х.
Застосування.
Ефір для наркозу – засіб для інгаляційного наркозу.
Ефір медичний – для приготування настоянок, екстрактів, лік. форм для
зовнішнього застосування.
3. Dimedrolum
Дімедрол
В – диметиламіноетиленового ефіру бензгідролу гідрохлорид.
Арилаліфатичний ефір (наявність ароматичних радикалів в молекулі
аліфатичної сполуки).
??6
8
J
L
i
i
2c¤EE:
13) в присутності гідроксиламіну – утворюється
гідроксалова кислота, яка при дії з солями важких металів (Fe3+, Cu2+)
утворює забарвлені гідроксомати.
Ця реакцій є груповою на похідні карбонатових к-т.
Загальний принцип кількісного визначення: гідроліз титрованим р-ном
лугу, надлишок якого відтитровують кислотою.
Фармакопейні препарати:
Амілнитрит – складний ефір азотної кислоти.
Рідина з фруктовим запахом, легко спалахує.
Спазмолітичний (коронаророзширюючий) засіб.
Складний ефір азотної кислоти і спирту гліцерину – тринітрат гліцерина.
Одержання: при t = 150C пропускаючи б/в гліцерин ч/з суміш конц. H2SO4 і
HNO3.
Властивості: безколірна масляниста рідина солодкого смаку. У воді
малорозчинний, добре розчинний в органічних розчинниках. Отруйний. При
струмуванні, або при t0 – вибухає внаслідок розкладу (від удару або при
t = 1800) вибухає.
Характерна особливість. Великий обєм нагрітих газів. Тому коли розлито
спиртовий р-н нітрогліцерину і є небезпека вибуху після випаровування
спирту, необхідно промитий нітрогліцерин обробляти р-ном лугу Na2CO3,
щоби гідролізувати нітрогліцерин. Продукти гідролізу є безпечні.
Ідентифікація: проводять після гідролізу.
Кількісне визначення на стентрофотометрі.
М-д спектрофотометрія при = 410 нм. продукта взаємодії препарату з
фенолом – 2,4 – дисульфок – той в аміачному середовищі забарвлене в
жовтий колір). Концентрація по калібровочному графіку.
Зберігання: сп. Б в невеликих кількостях добре закупореній тарі в
прохолодному. Захищеному від світла місці подалі від вогню.
Застосування: 2 препарата (з-б при стенокардії Tabulletae
Nitroglycerini)
Solutio Nitroglycerini 1% spirituosa (ст. 625).
1 табл. = 3 кр. 1% р-ну (дія повільна і тривала).
ВРД = 4 краплі (11/2 табл.) (прийом підязично).
ВДД = 16 крапель (6 табл.) (препарат – сустакпролонгована дія).
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
