Доповідь з проблемного питання за темою.
Особистісно орієнтоване навчання хімії
Розвиток сучасної науки і техніки ставить перед школою нові завдання.
Випускник сучасної школи, який житиме і працюватиме в новому
тисячолітті, повинен володіти певними якостями, зокрема:
– самостійно набувати необхідні знання, вміло застосовувати їх на
практиці для розв’язання назрілих проблем;
– критично мислити, уміти бачити труднощі і шукати шляхи їх подолання;
– бути комунікабельним, контактним у різних соціальних групах;
– самостійно працювати над розвитком власного інтелекту, культурного і
морального рівня;
Сформувати такі якості можливо лише через особистісно-оріентовані
технології, оскільки навчання, орієнтоване на середнього учня, засвоєння
і відтворення ним знань, умінь та навичок не може задовольнити сучасні
потреби. Особистісно-орієнтоване навчання(ООН) – це навчання що:
– забезпечує розвиток і саморозвиток особистості учня;
– надає кожному учневі, виходячи з його здібностей, інтересів, ціннісних
орієнтацій і суб’єктивного досвіду, можливість реалізувати себе в
навчальній діяльності;
– створює умови для вибору учнем предмета вивчення, оскільки ООН
базується на принципі варіативності;
– створює умови для виявлення пізнавальної активності учнів.
Існують такі способи досягнення цієї мети:
– використання різноманітних форм і методів організації навчальної
діяльності, орієнтованої на конкретного учня;
– створення атмосфери зацікавленості учня в роботі класу;
– стимулювання учнів до висловлювань, використання різних способів
виконання завдань без страху помилитися, одержати неправильну відповідь;
– підтримки учня в його бажанні знаходити свій спосіб роботи
(розв’язування задач ), аналізувати роботу свою та інших учнів на уроці;
– створення педагогічних ситуацій на уроці, що дають змогу кожному
учневі виявляти ініціативу, самостійність у роботі, створення умов для
природного самовираження учня.
ООН – це навчання, в якому особистість учня перебуває в центрі уваги
вчителя, психолога, і саме пізнавальна діяльність, а не викладання, є
визначальною.
Традиційна парадигма “вчитель – підручник – учень” заміняється новою –
“учень – підручник – учитель”.
У навчальному процесі вчитель виступає в новій ролі – організатора
самостійної активної пізнавальної діяльності учнів, компетентного
помічника і консультанта. Його досвід і професійні вміння повинні бути
спрямовані не тільки на контроль знань і вмінь школярів, а й на
діагностику їхньої діяльності.
Особистісно-орієнтоване навчання за своєю суттю є диференційованим
підходом до учнів на основі посильних вимог з урахуванням їхніх
інтересів, рівня інтелектуального розвитку, підготовки з хімії,
здібностей і задатків.
Загальна мета особистісно-орієнтованого навчання конкретизується
вчителем на уроці. Для її реалізації ми використовуємо проблемні творчі
завдання; обговорення з дітьми наприкінці уроку не лише того, що “ми
дізналися”, а й того, що сподобалося (не сподобалося) і чому; що
хотілося б виконати ще раз, а що зробити по-іншому; оцінювання відповіді
учня й аналіз того, як учень міркував, який спосіб використовував, чому
помилився.
На кожному уроці перед учнями ставиться конкретне завдання (що вони
повинні знати, чому навчитися, якими знаннями оволодіти).
Відповідно до цього з кожної теми розробляються вимоги до знань учнів.
Важлива роль відводиться викладанню програмного матеріалу блоками.
Блочне викладання предметів створює ефект “заглиблення” у предметі:
– учитель багато встигає на уроці, не витрачаючи часу на організацію
класу;
– більше часу залишається на закріплення матеріалу, на роботу з розвитку
мислення учнів;
– зменшується обсяг домашніх завдань;
– є можливість пов’язати вивчення кількох тем, зручніше планувати уроки,
ефективніше проводити контроль знань;
– ширші можливості для використання нестандартних уроків, які сприяють
розвитку творчого потенціалу учнів;
– покращується дисципліна учнів на уроках.
Важливу роль відіграють і додаткові індивідуальні заняття (ДІЗ), які
створюють можливості для підвищення успішності учнів, формування в
переважної більшості дітей стійкої системи знань, розвитку їхніх творчих
здібностей.
СБН – на початку вивчення теми проводиться оглядово-установча лекція з
елементами бесіди ( з планом лекції учні ознайомлюються заздалегідь ),
під час якої акцентується увага на вузлових питаннях теми, їх
взаємозв’язок. Враховуючи різний темп сприймання матеріалу учнями,
найважливіші питання висвітлюються повторно. Під час лекції в учнів
створюється цілісне уявлення про зміст теми. Окремі питання вивчаються
на уроках-семінарах, практичних заняттях. Узагальнюючі уроки проводяться
у вигляді уроків-подорожей, уроків-конференцій і т.д.
Необхідно урізноманітнювати форми класичного уроку, поглинання знань за
рахунок міжпредметних зв’язків відбувається на інтегрованих, бінарних
уроках, уроках-панорамах; розвиток творчості учнів, реалізація їхніх
потреб у спілкуванні – на уроці прес-конференції; реалізація
науково-пошукової, експериментальної роботи учнів – під час захисту
рефератів, виконання творчих завдань; контроль знань – на
уроці-консультації, уроці-заліку.
Такі форми навчання допомагають учню повніше виявити свою
індивідуальність, позбутися страху перед опитуванням або важким
завданням, відчути інтерес до уроку й навчання в цілому.
Альтернативою традиційним методам навчання є метод проектів. Як правила
це розгляд на новому витку педагогічних, соціальних, культурних
досягнень, давно забутих педагогічних істин, які використовувалися в
інших умовах.
Метод проектів виник у 20-х рр. минулого століття в США . Його назвали
ще методом проблем .
В основі методу лежить розвиток пізнавальної діяльності учнів, уміння
самостійно конструювати свої знання й орієнтуватися в інформаційному
просторі, розвиток критичного мислення. Метод проектів завжди
орієнтований на самостійну роботу учнів – індивідуальну, групову, парну,
яку учні виконують протягом певного часу. Цей метод органічно
поєднується з груповим підходом до навчання. Він включає в себе
сукупність дослідницьких, пошукових, проблемних методів, творчих за
своєю суттю. Щоб досягти певного результату, потрібно навчити дітей
самостійно мислити, знаходити і розв’язувати проблеми, використовуючи
знання з різних галузей, здатність прогнозувати результати і можливі
наслідки різних варіантів розв’язання, уміння встановлювати
причинно-наслідкові зв’язки.
На уроках хімії використовуються досліди, відповідні експериментальні
роботи, що пов’язано з аргументацією актуальної теми, формуванням
проблеми дослідження зазначенням джерел інформації, висуванням гіпотез і
обговоренням отриманих даних, оформленням результатів досліджень.
Рольові проекти – тут структури тільки окреслюється і залишається
відкритою до завершення роботи. Учні виконують певні ролі: науковці,
технологи, інженери з охорони праці. Ступінь творчості тут дуже високий.
Інформаційні проекти спрямовані про певний об’єкт, явище, їх аналіз і
узагальнення фактів.
Прикладні проекти характеризуються чітко продуманим результатом
діяльності учнів, орієнтованих на соціальні інтереси учнів (логічне
пояснення структури періодичної системи, пояснення явища
радіоактивності, значення окисно-відновних реакцій).
Ці методи на практиці ведуть до зміни позиції вчителя. Із носія готових
знань він перетворюється на організатора пізнавальної діяльності своїх
учнів. Змінюючи психологічний клімат в класі, оскільки вчитель
переорієнтовує свою навчально-виховну роботу і роботу учнів на
різноманітні види самостійної діяльності, на пріоритет діяльності
пошукового, дослідницького, творчого характеру.
Основним положенням ООН є формування критичного і творчого мислення як
пріоритетного напрямку інтелектуального розвитку людини. Критичне
мислення сприяє розвитку таких навичок: аналіз інформації, відбір і
порівняння фактів, встановлення асоціацій з вивченими явищами, фактами,
самостійність, логічна побудова доказів, систематизація результатів.
Творче мислення передбачає такі навички: мислений експеримент,
самостійне використання знань для розв’язання нової задачі, здатність
комбінувати відомі методи, комплексний підхід до проблеми, здатність
передбачити можливі наслідки рішень, що приймаються, встановлювати
причинно-наслідкові зв’язки, інтуїтивне розв’язання проблеми. Колективна
та індивідуальна робота над тією чи іншою проблемою, яка має на меті
розв’язати дану проблему і довести правильність її розв’язку, а й
показати результат своєї діяльності як певний продукт, передбачає
необхідність у різні моменти пізнавальної, експериментальної, творчої
діяльності використовувати сукупність різних навичок. Усі ці навички
необхідно формувати.
Особистісно-орієнтована методика сприяє формуванню свідомого ставлення
учнів до навчання. Учитель має підтримувати їх у цьому.
Учитель – завжди учень, справжній учитель росте зі своїми учнями і
залишиться для них справжнім Учителем тільки роблячи процес навчання
постійним пошуком , удосконалюючи педагогічну лабораторію і творчістю,
відкриваючи для себе і для учнів все нові і нові грані власної і їхньої
душі, зберігаючи вміння щораз відчувати радість і задоволення від
спільної праці, бажання щодень відкривати диво. Тільки
учитель-громадянин, через завдання розвиненої парадигми направляє свої
дієві зусилля на розвиток учня, як творчої особистості. І тоді
вимальовується така модель творчої особистості – учня , якому
притаманне:
— усвідомлення особистістю власної неповторності, здатності подивитися
на себе зі сторони самооцінки, само діагностики, здатності до рефлексії;
– напрацювання кола миттєвих цінностей, які знаходяться в гуманістичній
парадигмі, відповідальності за себе перед собою та іншими за вибір
життєвого шляху;
– розвиток і удосконалення своїх власних властивостей, сприйняття світу,
оволодіння внутрішніми ресурсами фізичного, психічного, морального
самовдосконалення;
– створення свого стилю поведінки, спілкування, зовнішності, виборі
соціальне доступних способів індивідуального прояву визначення своїх
тем, питань в системі людської культури, визначення своїх специфічних
функцій в сім’ї, школі, колі друзів.
Ідея формування системи творчого відношення до світу, до людей, до себе
із самим собою.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter