Сутність кредиту та його функції (реферат)

Реферат на тему:

Сутність кредиту та його функції

План

1. Кредитні відносини і кредит

2. Функції кредиту

3. Роль кредиту в розвитку національної економіки 1. Кредитні відносини
і кредит

Кредитні відносини функціонують у системі економічних відносин. В основі
їх лежить рух особливого виду капіталу — позичкового капіталу. Кредитні
відносини — це відособлена частина економічних відносин, пов’язана з
наданням вартості (коштів) у позику і поверненням її разом із певним
відсотком.

У сучасному господарстві значно розширюються межі кредитних відносин.
Кредит обслуговує все більшу частку товарних потоків, замінюючи
традиційні товарно-грошові зв’язки обміну. Кредит необхідний як важливий
засіб забезпечення фінансово-господарської діяльності економічних
суб’єктів.

Кредитні відносини поєднують у собі дві підсистеми:

1)  кредитно-грошові відносини;

2)  кредитно-товарні відносини.

У позичку може надаватися вартість як у грошовій, так і в товарній
формі.

Роль і місце кредитних відносин у національній економіці залежить від
стану самої економіки. Сучасний кредит і кредитні відносини в Україні
носять перехідний характер, вони відображають кризовий стан вітчизняної
економічної системи.

Слід розрізняти грошові відносини, фінансові відносини і кредитні
відносини. Грошові відносини є найбільш широким утворенням; вони
пов’язані, насамперед, із виміром вартості (ціни) різноманітних товарів
і послуг, а також із здійсненням оплати за товари і послуги в
безготівковій і готівковій формах. У ринковому господарстві гроші
опосередковують рух всієї системи економічних відносин, оборот всіх
видів капіталу, процес відтворення національного продукту.

Фінансові відносини — це частина грошових відносин, яка пов’язана із
формуванням, розподілом і використанням грошових коштів з метою
забезпечення потреб держави, підприємств (фірм) і громадян
(домогосподарств). У відтворювальному процесі фінансові відносини
виражають насамперед відносини розподілу. Характер і зміст фінансових
відносин в основних рисах завжди визначається характером грошових
відносин.

Кредитні відносини мають поворотний і відплатний характер. Розподільчі й
перерозподільчі процеси в економіці відбуваються не тільки через
фінанси, а й шляхом використання кредиту. Кредитні відносини пов’язані з
відтворенням позичкового капіталу.

Взаємозв’язок і взаємозалежність між грошовими, фінансовими і кредитними
відносинами надзвичайно складні й суперечливі, В економіці колишнього
СРСР, по суті, не було чіткого розмежування процесів фінансування і
кредитування. В умовах, коли обсяг кредитних ресурсів визначався
обсягами кредитних вкладень, необхідних народному господарству (це
встановлювалось у централізованому державному плані), не було контролю
за дотриманням ліквідності балансу банків, періодично здійснювалося
списання заборгованості підприємств (особливо колгоспів) за позиками,
кредит перетворювався у різновидність державних фінансів. Лише в
ринковій економіці кредитні ресурси стають повноцінним об’єктом
купівлі-про-дажу, відособлюючись від фінансових ресурсів.

Кредитні відносини виникають і діють між двома суб’єктами: кредитором,
який надає позику, і позичальником, який отримує позику. Рушійним
мотивом надання позики у тимчасове користування є одержання доходу у
формі позичкового відсотка. Метою кредитора є одержання прибутку
(відсотка); метою позичальника — задоволення тимчасової потреби у
додаткових грошових ресурсах. З боку кредитора позика є актом
комерційного продажу на певний термін грошових коштів.

До групи кредиторів відносять, насамперед, кредитні установи, серед яких
головне місце посідають банки. Але крім банків у кредитні відносини
вступають і небанківські кредитні установи — кредитні кооперативи і
спілки, ломбарди, каси взаємодопомоги, пункти прокату тощо.

Кредит — це форма прояву кредитних відносин, форма руху позичкового
капіталу. Кредит виражає економічні відносини між кредитором і
позичальником, які виникають під час одержання позики, користування нею
та її повернення. Кредитори надають, а позичальники одержують вартість
(капітал) у позику, повертаючи її потім з відсотком. Кредит як форма
руху позичкового капіталу об’єднує в собі два процеси: 1) акумуляцію
тимчасово вільних грошових коштів; 2) вкладення, або розміщення, цих
коштів. В умовах розвинутого ринкового господарства кредит є
обов’язковим атрибутом механізму господарювання для всіх економічних
суб’єктів.

Історично першою формою кредиту було лихварство. Особливість лихварства
— невиробничий характер надання позики під високі відсотки річних.

Згадки про перші відособлені кредитні операції відносяться до VI ст. до
н.е. У стародавньому Вавилоні практикувалася вкладна операція: приймання
вкладів і сплата за ними відсотків. Такі ж операції здійснювалися й у
Стародавній

Греції у IV ст. до н. е. Ці перші кредитні операції виконували, як
правило, стародавні храми.

Кредитні операції у сучасному розумінні змісту кредиту вперше почали
здійснюватися в деяких італійських містах (Венеції, Генуї тощо) в XIV і
XV ст.

Необхідність кредитних відносин пов’язана з об’єктивною розбіжністю у
часі руху матеріальних і грошових потоків, що виникає в процесі
відтворення суспільного продукту: в одних сферах господарства
здійснюється вивільнення коштів, в інших — виникає потреба в них. Зняти
таку розбіжність (суперечність) і дозволяє кредит.

Потреба в кредиті виникає через різницю у величині і термінах повернення
капіталу, авансованого у виробництво, а також у зв’язку із необхідністю
одночасної інвестиції великих грошових коштів для розширення виробничого
процесу. Традиційно виникнення потреби в кредиті пов’язують із
сезонністю виробництва. У цьому плані, наприклад, сільське господарство
не може не спиратися на використання кредитів.

Поряд з необхідністю кредитних відносин, внаслідок утворення тимчасово
вільних капіталів та їх руху формується й можливість кредиту. Розвинуті
кредитні відносини пов’язані зі створенням відповідного
інституціонального середовища — мережі спеціальних кредитних інституцій,
які спеціалізуються на здійсненні кредитних операцій. Кредитні установи
організовують й обслуговують рух позичкового капіталу, забезпечують його
залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери народного господарства,
де виникає дефіцит коштів.

Кредитування — це кредитний процес, що включає сукупність механізмів
реалізації кредитних відносин. Юридичною основою системи кредитування є
кредитний договір. Усі питання щодо кредитування вирішуються
безпосередньо між двома сторонами: кредитором і позичальником. Кредитний
договір передбачає виникнення певних обов’язків кожної із сторін.
Одночасно суб’єкти кредитних відносин володіють й певними правами та
відповідають за дотримання і виконання договірних умов.

Об’єктом кредитних відносин є вартість, яка надається в позику з метою
отримання прибутку. Ще з часів командної економіки виділяються два
об’єкти і відповідно методи кредитування: 1) за оборотом; 2) за
залишком. У процесі кредитування за оборотом позичка надається для
оплати матеріальних цінностей, які надходять до покупця, і витрат, які
ним проводяться. При кредитуванні за залишком позички надаються на
покриття тимчасових залишків матеріальних цінностей і невідшкодованих
витрат. У першому випадку об’єктом кредитних відносин є обіг вартості
(матеріальних цінностей і витрат, які кредитуються), у другому -залишок
вартості на певну дату.

В економічній науці розглядаються дві основні теорії кредиту.
Натуралістична теорія трактує кредит як спосіб перерозподілу наявних
капіталів. Найвідомішими представниками цієї теорії були А. Сміт
(1723—1790), Д. Рікардо (1772—1823), К. Маркс (1818—1883). Ці видатні
економісти виводили сутність кредиту з особливостей процесу виробництва.
Об’єктом кредитування при цьому вважалися засоби виробництва і засоби
існування робітників. Капіталотвор-ча теорія виходить з того, що кредит
створює капітал і є двигуном розширеного відтворення капіталу.
Основоположником цієї теорії вважається англійський економіст Дж. Ло
(1671—1729). Ідея його фінансової системи полягала в тому, щоб за
допомогою кредиту підтримувати постійне процвітання в економіці.
Розширюючи обсяги кредитування і випускаючи гроші, банки створюють
капітал і тим самим збільшують багатство і зайнятість. Обсяги
кредитування визначаються при цьому капіталотворчими можливостями
банків.

2. Функції кредиту

Сутність кредиту як економічної категорії виявляється в його функціях,
розкриття яких дозволяє встановити зв’язок даної категорії з системою
економічних відносин. Втрата кредитом своїх функцій фактично означатиме
зникнення самої цієї економічної категорії.

У розвинутому ринковому господарстві кредит виконує такі основні
функції: 1) перерозподільчу; 2) заміщення грошей в обігу; 3)
стимулювальну; 4) контрольну. Ці функції кредиту тісно зв’язані між
собою, визначаючи в своїй сукупності певну економічну роль кредитних
відносин.

Економічна роль кредиту полягає у перерозподілі вартості на засадах
платності, строковості, забезпечення і повернення. Особливістю
кредитного перерозподілу є його тимчасовий характер. Перерозподіл
вартості здійснюється тут у межах розриву часу між віддаванням товарів
(грошей) у позичку і зворотнім їх надходженням до кредитора. За рахунок
тимчасово вільних коштів одних господарських суб’єктів задовольняються
тимчасові потреби в коштах інших суб’єктів.

Функції кредиту розвиваються у зв’язку із розширенням масштабів ринкової
економіки і посиленням кредитної природи грошей.

Перерозподільча функція кредиту випливає із самої сутності і ролі
кредитних відносин. Внаслідок кредитного перерозподілу прискорюється
залучення нових грошових коштів у сферу господарювання. При реалізації
цієї функції кредиту перерозподіляються як грошові кошти, так і товарні
ресурси.

? O

`„7

/?1?4?8V<\AAHeHeJ M?P?QIS?\b`.c?eahooooooooooooooocoooooooooo процесів кредитного перерозподілу обмежені загрозою посилення інфляційних процесів. Функція заміщення грошей кредитними інструментами пов'язана з антиципаційною властивістю кредиту, тобто його здатністю випереджати в часі процес нагромадження в товарній і грошовій формах. Кредитні ресурси формуються до настання терміну їх фактичного використання у відтворювальному процесі. По суті, кредит створює гроші для безготівкового грошового обігу. Інструменти кредиту — переказні векселі, чеки, кредитні картки тощо — починають заміняти роильні гроші в сфері обігу. Кредит сприяє економії витрат обігу шляхом заміщення частини грошового обороту кредитними засобами обігу. Змінюючи обсяги кредитних операцій, банки (банківська система) можуть впливати на динаміку загальної маси грошей в обігу. При цьому використовуються два можливих методи: кредитна експансія (розширення кредиту) і кредитна рестрикція (звуження кредиту). Антиципаційну властивість кредиту не слід розглядати як автоматично діючий інфляційний чинник. Якщо на основі кредитування досягається реальний внесок у розвиток виробництва, ефективно здійснюються інвестиції, раціонально використовуються створені виробничі потужності, рівень інфляції не збільшується. Важливе значення в умовах ринкової економіки має стимулювальна функція кредиту. За своєю економічною сутністю процес кредитування не може не стимулювати ефективне використання позики з боку позичальника. Сам зміст кредитування, що виражається у формулі: "Купуй зараз (товар, гроші), плати потім" спонукає до ефективного використання одержаної позики, щоб на зароблені кошти не просто повернути кредит, але й одержати прибуток. Позичальники використовують кредит настільки повно, наскільки це їм дійсно необхідно для реалізації власних економічних інтересів. Кредитні відносини — це насамперед майнові відносини; за використання і повернення кредиту позичальник відповідає майном і цінностями, що є у нього. Безсумнівно, що майнові відносини створюють достатньо потужні стимули до раціонального використання позичених коштів. З боку кредитора стимулювальним чинником є позичковий відсоток. Кожний кредитор намагається постійно забезпечувати зростання своїх кредитних ресурсів. Контрольна функція кредиту полягає в тому, що в процесі кредитування здійснюється взаємний контроль (як кредитора, так і позичальника) за використанням і поверненням позики. В економічній літературі контрольна функція кредиту часто розглядається лише як контрольна діяльність кредитора (банку), що, на наш погляд, не зовсім правильно. Контроль є складовою загального механізму управління процесом кредитування. Сьогодні будь-який господарський суб'єкт не може дозволити собі нехтувати контролем за кредитом. Успішне управління кредитом вимагає поєднання зусиль кредитного контролю із спрямованістю суб'єктів господарювання на отримання прибутку від надання (одержання) позики. Існує суттєва відмінність у виконанні контрольної функції кредиту з боку кредитора і з боку позичальника. Кредитор має можливість здійснювати контроль як за об'єктом кредиту (позиченою вартістю), так і за діяльністю позичальника. Позичальник не має можливості контролювати діяльність кредитора, він здійснює контроль лише за рухом позиченої вартості (тобто контролює лише об'єкт кредитних відносин). Завдяки реалізації своїх функцій, кредитні відносини активно впливають на процеси відтворення і нагромадження капіталу як на макро-, так і на мікроекономічному рівнях. Проблема функцій кредиту є однією з найскладніших у теорії кредитних відносин. Дискусії точаться, насамперед, з питань щодо кількості та змісту функцій, що випливає з різних підходів до сутності кредиту. Усі функції кредиту взаємопов'язані; їх взаємодія забезпечує якісну стійкість кредитних відносин. Звичайно, при бажанні можна виділити й більш широкий набір функцій кредиту: акумуляції тимчасово вільних коштів; регулювання грошового обороту; економії витрат обігу; опосередкування кругообороту капіталу тощо. Але саме чотири виділені вище функції є головними; вони утворюють конститутивні ознаки кредиту. 3. Роль кредиту в розвитку національної економіки Кредитні відносини і ринок кредитних ресурсів є органічною складовою ринкової економіки. Ринок забезпечує умови для цілеспрямованого руху кредитів у ті сфери національної економіки, де вони можуть бути використані найефективніше. В командній економіці колишнього СРСР через банки здійснювався розподіл виділених державою кредитів на основі централізованого плану. В ринковій економіці кредитні відносини реалізуються шляхом діяльності незалежних конкуруючих між собою комерційних кредитних установ, саме існування яких (прибутковість і ліквідність) прямо залежить від кредитоспроможності їхніх клієнтів. Важливим стимулом для банків є конкурентна боротьба за залучення кредитних коштів на ринку кредитних ресурсів. Комерційні банки є самостійними і незалежними в проведенні кредитної політики. Слід зазначити, що на відміну від грошового обороту (безготівкового і готівкового) в сфері кредитування відсутні детальні, централізовано розроблені Національним банком України (НБУ) інструкції. Купуючи ресурси на вільному ринку кредитних ресурсів і продаючи їх підприємствам (фірмам), комерційні банки здійснюють прямий вплив на розвиток національної економіки. За рахунок кредитів на підприємствах забезпечується організація як поточного господарського обороту, так і розширене відтворення основного капіталу (основних фондів), створення додаткових виробничих потужностей і цілих промислових об'єктів. Обсяги кредитування народного господарства, з одного боку, не повинні перевищувати певну критичну межу, за якою починається посилення інфляційних процесів, а з другого боку, мають забезпечувати стимулювання розвитку національного виробництва. Ефективність проведення кредитної політики визначається правильним вибором параметрів кредитних відносин, серед яких найважливішими є: величина позичкового відсотка; умови доступності позики для вітчизняних Господарських суб'єктів; рівень кредитного ризику; термін надання позики тощо. Параметри кредитування мають будуватися таким чином, щоб стимулювати кінцеві результати господарської діяльності товаровиробників. В Україні в сучасних умовах актуальною є проблема реформування системи кредитування суб'єктів господарської діяльності. Йдеться, насамперед, про орієнтацію банківського сектора на першочергове кредитування пріоритетних у народногосподарському плані виробництв. Для виходу української економіки з кризи кредитні відносини мають бути підпорядковані пожвавленню інвестиційної та інноваційної діяльності, фінансовому забезпеченню структурних перетворень та економічному зростанню. Поки що вітчизняна кредитно-банківська система не виконує ролі прискорювача розвитку національної економіки. Недостатніми є власні кошти банків, а отже, й обсяги кредитування народного господарства. Негативний вплив на кредитну сферу здійснюють платіжна криза, дефіцит бюджету, різке зниження кредитоспроможності підприємств (фірм). По суті, відсутня практика надання кредитів під виробничі програми довгострокового характеру. Банки майже не залучають ресурсів на довгостроковій основі. Більшість проблем у діяльності вітчизняних комерційних банків у сучасних умовах пов'язано з проведенням ризикованої кредитної політики. Для поліпшення стану справ у сфері кредитування необхідне досягнення в Україні фінансової і макроекономічної стабільності, проведення раціональної промислової і податкової політики, що дозволило б банкам здійснювати виробничі інвестиції, а позичальникам — відновити свою кредитоспроможність. Кредит має створювати сприятливі умови для розвитку всіх сфер і галузей національної економіки України. Він є важливим джерелом капітальних вкладень, тому традиційно виділяється його вагома роль у реструктуризації економіки та інвестиційній діяльності. В Україні сьогодні необхідним є розширення застосування кредитних відносин в інвестиційній сфері. У теорії кредиту проблема впливу кредитних відносин на розвиток економіки розглядається у взаємозв'язку з економічними межами кредитування. Економічні межі кредитування — це межі існування і поширення кредиту, межі, в яких кредитні відносини мають об'єктивну природу і зберігають свої сутнісні риси, що відрізняють їх від фінансових відносин. При порушенні економічних меж кредитування процес перетворюється в процес фінансування. На макрорівні економічні межі кредиту визначаються відповідністю (кількісною, якісною і в часі) між платоспроможною потребою економіки в позиках та наявністю кредитних ресурсів. Ця відповідність обумовлюється рівнем ефективності функціонування кредитної системи країни. На мікрорівні економічні межі кредиту визначаються відповідністю (кількісною, якісною і в часі) між пасивними та активними операціями комерційних банків. Від обсягу пасивних операцій залежить розмір банківських ресурсів, а отже, й масштаби кредитування. З позицій позичальника, вирішальне значення має рівень його кредитоспроможності — здатність забезпечувати своєчасне й у повному обсязі повернення позики. Порушення меж кредитування призводить до деформації кредитних відносин, що виявляється або в надмірному кредитуванні (понад реальні потреби), або в недокредитуванні (нестачі кредитних вкладень у народне господарство). Відновлення економічних меж кредитування здійснюється у ході реалізації реформи кредитно-банківської сфери. Кредиту відводиться важлива роль у подальшому реформуванні економіки України та відродженні національного виробництва. Кінцевим підсумком кредитування має стати розвиток і підвищення ефективності національної економіки. Література: Лагутін В.Д. Кредитування: теорія і практика: Навч. посіб. — 3-тє вид., перероб. і доп. — К.: Т-во "Знання", КОО, 2002. — 215 с. — (Вища освіта XXI століття). ISBN 966-620-113-5.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *