Попит на гроші (реферат)

Реферат на тему:

Попит на гроші

Попит на гроші — одне з ключових і найскладніших явищ ринку грошей.
Його вивчення виявилося центральною проблемою сучасної теорії грошей, а
успіхи в його пізнанні визначали розвиток цієї теорії в ХХ ст.,
відкривали можливості ефективного регулювання ринку грошей через
механізми та інструменти грошово-кредитної політики. В Україні, де
тільки формується цей ринок і освоюються механізм та інструменти
грошово-кредитної політики, вивчення попиту на гроші набуває особливого
теоретичного та практичного значення.

Поняття попиту на гроші. На відміну від звичайного попиту на товарних
ринках, який формується як потік куплених товарів за певний період,
попит на гроші виступає як запас грошей, який прагнуть мати у своєму
розпорядженні економічні суб’єкти на певний момент. Якщо такий запас
грошей розглядати як елемент багатства, котрим володіють економічні
суб’єкти, то попит на гроші можна трактувати як їхнє бажання мати певну
частину свого портфеля активів (багатства) в ліквідній формі. Якщо
власники портфелів активів віддають перевагу ліквідній формі, то це
означатиме зростання попиту на гроші, і навпаки. Такий (портфельний)
підхід до вивчення попиту на гроші був застосований Дж. М. Кейнсом,
котрий назвав своє трактування попиту на гроші теорією переваги
ліквідності.

Трактування попиту на гроші як явища залишку зумовлює істотну
відмінність його від попиту на дохід, що є явищем потоку. Хоч ці два
явища тісно переплітаються, проте вони не збігаються ні за обсягами, ні
за напрямами і динамікою руху. Наприклад, економічний суб’єкт хоче мати
в цьому місяці дохід 10 тис. грн, а запас грошей на кінець місяця — 4,0
тис. грн. Якщо на початку місяця у нього не було запасу грошей, то це
означатиме, що його попит на гроші зріс на 4,0 тис. грн. Для його
задоволення з доходу 10,0 тис. грн він повинен витратити на поточні
потреби 6,0 тис. грн, а 4,0 тис. грн відкласти в запас. Проте він може
задовольнити свій попит на гроші й іншим шляхом, наприклад, продавши
частину наявних у його портфелі активів, що не належать до запасу
грошей, зокрема акції, автомобіль чи квартиру, а виручку помістити в
запас. Це значить, що попит на гроші не тільки по суті відрізняється від
попиту на дохід, а й має відносно самостійні джерела задоволення.

За такого трактування попиту на гроші це явище набуває важливого
значення в практиці управління грошовою сферою. Наявність попиту на
гроші означає, що в його межах економічні суб’єкти триматимуть гроші в
себе, не «викинуть» на товарний, валютний чи фондовий ринки і не
порушать сформовану там рівновагу. Тому зростання попиту на гроші
розширює економічну межу емісії грошей, її зростання не зашкодить
указаним ринкам, буде безінфляційним, приведе до підвищення рівня
монетизації економіки.

Попит на гроші і швидкість обігу грошей. Попит на гроші тісно пов’язаний
зі швидкістю обігу грошей обернено пропорційною залежністю: у міру
зростання попиту на гроші кожна грошова одиниця, що є в обороті, довше
перебуватиме у розпорядженні окремого економічного суб’єкта, повільнішим
буде її обіг, і навпаки. З цієї залежності випливають висновки, що мають
важливе практичне значення:

оскільки попит на гроші — явище динамічне, то і швидкість обігу грошей
не може бути постійною;

зростання швидкості обігу грошей унаслідок падіння попиту на гроші може
компенсувати дефіцит платіжних засобів при зниженні рівня монетизації
валового внутрішнього продукту і послабити кризу неплатежів;

падіння швидкості обігу грошей через зростання попиту на них послаблює
вплив збільшення маси грошей в обороті на кон’юнктуру ринків, гальмує
його інфляційні наслідки;

у парі «попит — швидкість» визначальним є попит на гроші, а похідним —
швидкість їх обігу. Тому фактори зміни попиту на гроші об’єктивно
впливають і на швидкість їх обігу. Проте це не виключає зворотного
впливу зміни швидкості обігу грошей на динаміку їх попиту. Наприклад,
якщо суто організаційними заходами (збільшення частоти виплат доходів,
підвищення дохідності короткострокових фінансових інструментів,
удосконалення системи розрахунків тощо) забезпечується прискорення обігу
грошей, то це вплине і на формування попиту на них, особливо на його
трансакційну складову.

Цілі та мотиви попиту на гроші. У теорії грошей чи не найактуальнішим
було і залишається питання, чому економічні суб’єкти накопичують гроші?
Правильна відповідь на це питання створює базу для визначення
економічних чинників, які впливають на обсяг і динаміку попиту на гроші,
а також для формування механізму його регулювання. У цьому питанні слід
розрізняти два аспекти:

задля яких цілей економічні суб’єкти накопичують гроші;

які мотиви спонукають їх до цього.

Щодо цілей накопичення грошей, то вони випливають із самих функцій
грошей як купівельного і платіжного засобу та як засобу нагромадження
вартості (багатства). У першому випадку метою є створення запасу
купівельних і платіжних засобів, достатнього для задоволення поточних
потреб економічних суб’єктів у товарах та послугах, у другому —
накопичення грошей як капіталу, як форми багатства, що спроможна давати
власникові дохід у вигляді процента. Може бути і третій випадок, коли
накопичення певних запасів грошей підпорядковується першій і другій
цілям одночасно.

Відповідно до зазначених цілей накопичення грошей попит на них можна
розділити на три частини: попит на поточний запас платіжних засобів;
попит на постійний запас грошей як форму багатства, що призначена давати
додатковий дохід їх власникові; попит на тривалий запас грошей для
здійснення майбутніх платежів та одержання додаткових доходів.

Відповідно до вказаних цілей виділяються три групи мотивів попиту на
гроші з боку економічних суб’єктів: трансакційний (операційний) мотив;
мотив завбачливості; спекулятивний мотив.

Трансакційний мотив полягає в тому, що економічні суб’єкти постійно
відчувають потребу в певному запасі грошей для здійснення поточних
платежів, щоб підтримати на належному рівні своє особисте та виробниче
споживання. Ці гроші повинні бути в формі, придатній для їх негайного
використання в платежі, тобто бути наявними (готівка чи вклади до
запитання). Запас таких грошей можна назвати поточною чи операційною
касою. Він створює для власника значні зручності, бо забезпечує йому
належну ліквідність і авторитет платоспроможного контрагента.

Мотив завбачливості зводиться до того, що юридичні і фізичні особи
бажають мати запас грошей як ресурс купівельної спроможності, з тим щоб
у будь-який час мати можливість задовольнити свої непередбачувані
потреби чи скористатися перевагами несподіваних можливостей.

Непередбачувані потреби в грошових витратах зумовлюються переважно
надзвичайними подіями — хвороба членів сім’ї, поломка автомобіля чи
інших дорогих предметів вжитку (холодильники, комп’ютери тощо), аварії
на виробництві, необхідність запровадження новітніх вузлів чи деталей
замість застарілих тощо. Задоволення подібних потреб економічних
суб’єктів рівноцінне гарантії їх безпеки, має надзвичайно важливе
значення для їх життєдіяльності і пояснює їх бажання мати в наявності
певний запас грошей. Такий запас має переважно страхове призначення.

У діяльності економічних суб’єктів трапляються також несподівані події,
які не викликають непередбачуваних витрат, а навпаки, відкривають
можливість їх скоротити й одержати непередбачуваний дохід. З’являється
несподівана можливість поліпшити своє фінансове становище. Для цього теж
потрібно мати певний запас грошей, наприклад, щоб негайно купити
потрібний товар у разі раптового зниження цін, чи за низьких ринкових
цін придбати цінні папери з наміром продати їх, коли вони подорожчають,
чи здійснити взагалі вигідну купівлю про запас за сприятливої
кон’юнктури тощо. В усіх подібних випадках рушійною силою накопичення
грошей теж є мотив завбачливості.

Сформований за цим мотивом запас грошей є запасом купівельної
спроможності, і з цього погляду він подібний до операційного запасу,
тобто має трансакційне призначення — забезпечити безперервну реалізацію
товарів та послуг. Тому його можна розглядати як складову
трансформаційного запасу. Водночас запас грошей за мотивом завбачливості
більш довготривалий, ніж операційний запас, і тому може бути більш
стабільним.

Спекулятивний мотив попиту на гроші полягає в тому, що економічні
суб’єкти бажають мати у своєму розпорядженні певний запас грошей, з тим
щоб за сприятливих умов перетворити їх у високодохідні фінансові
інструменти, а при погіршенні цих умов і появі загрози зниження
дохідності та ризику збитковості наявних фінансових інструментів
перетворити їх у грошову форму, яка хоч і малодохідна, але безризикова.

Ідея спекулятивного мотиву попиту на гроші привнесена в економічну
теорію Дж. М. Кейнсом. Вона вважається чи не найвагомішим його внеском у
теорію грошей взагалі. Головна перевага цієї ідеї Кейнса полягає в тому,
що вона відкрила шлях до встановлення залежності попиту на гроші та
накопичення грошей від зміни процента. Визнання цієї залежності сприяло
осмисленню широких можливостей використання процента в практиці
регулювання грошової маси, перетворенню його в центральний інструмент
грошово-кредитної політики.

Механізм спекулятивного мотиву базується на тому, що запаси грошей і
запаси фінансових інструментів розглядаються як альтернативні види
активів (багатства), які дають не однаковий дохід і містять у собі не
однакові ризики. Актив у формі грошей приносить мінімальний (часто
нульовий) дохід і має максимальний захист від ризику. Зберігаючи гроші,
індивіди втрачають доходи, які називаються альтернативною вартістю
зберігання грошей. Величина її залежить від середньої норми процента за
фінансовими активами та запасу грошей. Щоб не допустити зростання втрат
доходів (альтернативної вартості) у разі підвищення норми процента,
індивіди повинні зменшувати запас грошей, тобто попит на гроші.

Активи у формі запасів фінансових інструментів можуть приносити значний
дохід, проте одержання його пов’язане з істотними ризиками. Якщо доходи
від фінансових інструментів недостатньо високі чи знижуються при
відчутних ризиках, пов’язаних з їх одержанням, то альтернативна вартість
зберігання грошей знизиться, економічним суб’єктам буде вигідно мати
запаси грошей, і їх попит на гроші зростатиме. І навпаки, при високих чи
зростаючих доходах від фінансових інструментів та стабільності їх
ризиковості альтернативна вартість грошей зростатиме, вони будуть
віддавати перевагу накопиченню запасів цих інструментів і попит на гроші
знижуватиметься.

Після Кейнса його ідея спекулятивного попиту на гроші набула істотного
розвитку в працях Тобіна, Баумола та інших економістів. Зокрема, вони
довели, що спекулятивний мотив впливає на весь обсяг попиту на гроші,
тобто і на трансакційну, і на завбачливу його складові. Такий підхід
істотно розширює роль процента як фактора формування попиту на гроші.
Новим є також визнання фінансового ризику як мотиваційного чинника
впливу на попит на гроші. Воно помітно послабило роль процента, оскільки
зростання процентного доходу супроводжується зростанням ризику його
одержання. Тому інтерес економічних суб’єктів до одержання доходів може
нейтралізуватися зростаючою загрозою втрат від ризику і вони можуть
віддати перевагу накопиченню грошей навіть при зростанні доходу від
альтернативних активів.

Нові висновки помітно послабили значення виділення трьох мотивів у
дослідженні механізму попиту на гроші взагалі і спекулятивного мотиву
зокрема. Чи не тому М. Фрідман, що заклав основи сучасної
монетаристської теорії, досліджуючи попит на гроші, відмовився від
урахування зазначених мотивів, а зосередив своє дослідження виключно на
грошах як одному з цілого ряду дохідних активів, до якого він відніс і
звичайні товари. Попит на гроші окремих індивідів він мотивує виключно
відношенням очікуваного доходу на гроші до очікуваних доходів на інші
активи. Очікуваний дохід на гроші він трактує не тільки як певні
зручності від наявності запасу грошей, а й як певний рівень процентного
доходу, що тепер виплачується за поточними вкладами.

Очікуваний дохід за фінансовими активами забезпечується процентами та
дивідендами, а очікуваний дохід за товарними активами — рівнем інфляції.
Якщо очікувана зміна їх співвідношення буде на користь грошей, то попит
на гроші зростатиме, а якщо на користь негрошових активів — то
скорочуватиметься.

У цьому зв’язку підхід до визначення попиту на гроші Фрідмана не можна
розглядати як альтернативу підходу Кейнса. Трактування Фрідмана
пов’язане з трактуванням Кейнса і є його подальшим розвитком у тому
плані, що попит на гроші мотивується не тільки зміною процентного доходу
на облігації, як стверджував Кейнс, а й багатьма іншими чинниками
(процентним доходом за вкладами, рівнем інфляції, доходом за акціями).
Відмінність трактування Фрідмана полягає в основному у його висновках,
згідно з якими вплив зміни процента на попит на гроші не настільки
значний, як це вважав Кейнс, бо зростання процентної ставки зачіпає не
лише альтернативну вартість грошей, а й очікувані доходи на грошові
вклади та інші активи і співвідношення їх рівнів може істотно не
змінитися. Тому і відповідний мотив до накопичення грошей істотно не
змінюється.

Але це не означає, що мотив до накопичення запасу грошей, який
зумовлюється процентним доходом, зовсім зникає. Представники всіх
сучасних теорій грошей визнають альтернативну вартість зберігання грошей
(у готівці та на поточних рахунках), її вплив на бажання мати такий
запас грошей і на попит на гроші в цілому. У цьому мотиві істотно
послаблений спекулятивний аспект і посилений аспект дохідності активів
взагалі. Тому цей мотив краще назвати мотивом капіталізації. У міру
зростання процента та інших доходів на активи бажання суб’єктів мати
високодохідні активи буде посилюватися, а попит на високоліквідні форми
грошей (попит на гроші), навпаки — послаблюватиметься.

Чинники впливу на попит на гроші. З’ясування мотивів, які заохочують
економічних суб’єктів нагромаджувати гроші, дає можливість визначити
чинники, які впливають на ці мотиви, а значить — на динаміку попиту на
гроші.

Представники всіх теоретичних концепцій попиту на гроші визнають зміну
обсягів виробництва (або обсягів національного доходу) ключовим чинником
впливу на попит. Цей вплив обумовлюється трансакційним мотивом
нагромадження грошей — чим більший обсяг виробництва валового
національного продукту, а отже і національного доходу, тим більшим може
бути обсяг операцій щодо його реалізації і тим більшим має бути запас
грошей для виконання цих операцій. Цю залежність можна формалізувати як
МГ = f (Q), де Q — номінальний обсяг ВНП, МГ — обсяг попиту на гроші.

T V Z \ ? TH a p

:ергу, визначається двома самостійними чинниками — динамікою рівня цін
та рівня реального обсягу виробництва, кожний з яких може діяти
незалежно один від одного. Наприклад, абсолютний рівень цін може
зростати при незмінному обсязі реального виробництва, і навпаки,
останній може зростати при незмінному рівні цін чи обидва показники
можуть зростати водночас, але різними темпами. Тому зміну абсолютного
рівня цін та реального обсягу виробництва можна розглядати як самостійні
чинники впливу на попит на гроші. Вплив кожного з цих чинників є прямо
пропорційним — у міру зростання цін чи/та збільшення фізичного обсягу
виробництва відповідно зростатиме попит на гроші, а при їх зниженні
попит буде скорочуватися. Залежність МГ від указаних двох чинників можна
формалізувати як МГ = f ((, P), де ( — фізичний обсяг ВНП, Р — рівень
цін.

При макроекономічному підході до аналізу попиту на гроші з’являється
третій чинник — швидкість обігу грошей. Чим вища швидкість обігу грошей,
тим меншим буде попит на гроші, і навпаки. Тобто вплив цього показника
на попит обернено пропорційний. Оскільки швидкість обігу грошей
формується під впливом багатьох чинників, то всі вони опосередковано теж
впливають на попит на гроші. Проте прибічники такого підходу до аналізу
попиту на гроші вважають, що швидкість обігу грошей є відносно
стабільною, тому її вплив на попит мало відчутний. Через це у своїх
теоретичних висновках вони абстрагуються від цього чинника. Тому до
формули попиту на гроші чинник швидкості, як правило, не входить.

При мікроекономічному підході до аналізу попиту на гроші швидкість обігу
грошей зникає з поля зору. Замість неї використовується чинник зміни
норми процента. Така трансформація чинників не випадкова. Адже швидкість
обігу грошей — явище потоку, і воно не кореспондує з попитом на гроші,
який є явищем залишку. Попит на гроші скоріше кореспондує з тривалістю
зберігання їх запасу індивідом, яка є протилежним швидкості показником
руху грошей: чим довше вони зберігаються в індивідів, тим більшим буде
їх залишок і тим рідше вони передаватимуться одним індивідом іншому. А
тривалість зберігання залежить від зміни очікуваного доходу на менш
ліквідні (альтернативні грошам) активи, у тому числі й унаслідок зміни
норми процента: у міру зростання очікуваного доходу (норми процента) на
альтернативні грошам активи тривалість зберігання буде скорочуватися і
попит на гроші знижуватися, а в міру зниження очікуваного доходу —
зростати. Вплив цього чинника на попит виражається формулою: МГ = f (R),
де R — норма доходу на капіталізовані активи, яка значною мірою залежить
від норми процента.

Сучасна теорія грошей, крім цих трьох, що вже стали традиційними, почала
визнавати ще ряд чинників впливу на попит, які можна умовно назвати
новітніми. Це, зокрема, накопичення багатства, інфляція, зміни в
очікуваннях перспектив щодо кон’юнктури ринку та ін.

Чинник накопичення багатства полягає в тому, що економічні суб’єкти,
накопичуючи багатство у формі різних активів, відносно рівномірно
розміщують приріст його між усіма видами активів, у тому числі й у
вигляді запасу грошей. Унаслідок цього в міру збільшення маси багатства
зростатиме і попит на гроші.

Чинник інфляції впливає на попит на гроші в кількох напрямах. В умовах
інфляційного зростання цін запас грошей, який мають у своєму
розпорядженні економічні суб’єкти, неминуче знецінюється, і вони
зазнають втрат, що само по собі провокує скорочення їх попиту на гроші.
Крім того, інфляційне зростання цін неминуче підштовхує вгору ставку
процента і всі інші очікувані доходи на альтернативні грошам види
активів. Унаслідок цього буде зростати альтернативна вартість грошових
запасів і скорочуватися попит на гроші. Разом з тим слід пам’ятати, що
зростання цін є чинником позитивного впливу на попит, якщо воно не
значне і не провокує інфляційних очікувань.

З інфляційними очікуваннями тісно переплітаються очікування погіршення
кон’юнктури ринків узагалі, зокрема скорочення товарної пропозиції,
посилення товарного дефіциту, погіршення якості продукції тощо. В усіх
цих випадках економічні суб’єкти віддадуть перевагу накопиченню
багатства у товарній формі, а не в грошовій, і попит на гроші
скоротиться.

З урахуванням новітніх чинників впливу на попит формулу його можна
записати у такому вигляді:

,

де ( — реальний обсяг ВНП;

Р — середній рівень цін;

R — рівень очікуваного доходу на альтернативні грошам активи;

В — обсяг багатства;

І — рівень інфляції;

О — очікування змін ринкової кон’юнктури.

Графічне зображення попиту на гроші. Щоб краще зрозуміти функціональну
залежність між основними чинниками, що визначають попит на гроші,
зобразимо їх у вигляді кривих у системі координат, як це показано на
рис. 3.4.

Рис. 1. Графік кривої попиту на гроші

По вертикалі системи координат відображена норма (в %) очікуваного
доходу на альтернативні грошам активи, включаючи норму депозитного
процента. Зміна цієї норми означає зміну альтернативної вартості
зберігання грошей у формі, яка не приносить доходу. По горизонталі
відображений обсяг попиту на гроші в млрд грн. Сукупність кривих МГ,
МГ1, МГ2 відображає функціональну зміну попиту на гроші залежно від двох
груп чинників: зміни номінального обсягу ВНП та зміни норми очікуваного
доходу (тобто альтернативної вартості зберігання грошей). Криві ПК, ПК1
і ПК2 відбивають зміну поточної каси як трансакційної складової попиту
на гроші.

Залежність попиту на гроші від номінального обсягу ВНП (() виявляється у
зміщеннях кривої МГ вліво і вниз у позицію МГ1, якщо ( зменшується, чи
вправо і вгору у позицію МГ2, коли ( збільшується. У цих випадках
передусім зміщується крива поточної каси (ПК), яка реагує лише на зміни
обсягу (, про що свідчить її вертикальне положення. При зменшенні обсягу
ВНП потреба в поточній касі буде зменшуватися, ПК зміститься в позицію
ПК1 і «потягне» за собою криву загального попиту МГ у позицію МГ1.
Відповідно при збільшенні обсягу ВНП потреба в поточній касі зростатиме,
ПК зміститься в позицію ПК2 і «виштовхне» криву МГ у позицію МГ2.
Аналогічно може впливати на зміну положення кривої МГ зміна обсягу
багатства, що його мають у своєму розпорядженні економічні суб’єкти,
оскільки вона, власне, є наслідком зміни обсягу ВНП.

Залежність попиту на гроші від норми очікуваного доходу (R) виявляється
у переміщенні його величини безпосередньо по кривій МГ. Якщо норма
доходу зростає, наприклад з 6% до 10%, то попит з точки А, яка адекватна
обсягу 4,0 млрд грн, переміститься в точку Б, яка відповідає обсягу 3,0
млрд грн, тобто скоротиться на 1,0 млрд грн. І навпаки, при зниженні
норми доходу, наприклад з 6% до 4%, обсяг попиту переміститься в точку
В, адекватну 5,0 млрд грн, тобто зросте на 1,0 млрд грн. При цьому крива
ПК залишається нерухомою, бо вважається, що трансакційна складова попиту
не реагує на зміну норми доходу (процента).

У разі одночасної зміни обох чинників впливу на попит відбудеться
зміщення кривої попиту в нове положення (МГ1 чи МГ2) і самої точки
попиту на новій кривій, що спричинить зміну попиту в іншому розмірі, ніж
при зміні кожного з цих чинників окремо.

З наведеного вище графічного зображення попиту на гроші чітко видно два
різні характери його руху:

у вигляді переміщення самої кривої попиту — вгору і вправо чи вниз і
вліво, що свідчить про еластичність попиту на гроші від номінального
обсягу валового продукту;

у вигляді руху точки попиту по його кривій — вгору і вліво чи вниз і
вправо, що свідчить про еластичність попиту на гроші від процента та
інших очікуваних доходів на активи. Ці два види руху потрібно чітко
розрізняти, але розглядати у взаємозв’язку, щоб мати завершену картину
динаміки попиту на гроші.

Особливості формування попиту на гроші в умовах перехідної економіки
України. Розглянуті вище мотиви, чинники та закономірності руху попиту
на гроші можна вважати класичними в тому плані, що вони широко визнані у
світовій літературі як об’єктивно діючі в розвинутій ринковій економіці.
Найповніше вони можуть виявлятися в умовах стабільної і добре розвинутої
банківської системи, високорозвинутого ринку цінних паперів,
лібералізованого ціноутворення, у тому числі формування процента,
вільного руху грошей по каналах обороту, низької ризиковості грошових
операцій тощо. Усе це забезпечує економічним суб’єктам можливість
найповніше реалізувати свою мотивацію до накопичення запасів грошей.

В умовах перехідної економіки України всі перелічені умови перебувають у
процесі формування, причому в його початковій стадії. Тому всі класичні
чинники впливу на попит на гроші діють у деформованому вигляді.

1. Високі темпи підвищення цін провокують зростання попиту на
трансакційні запаси, проте пов’язані з цим інфляційні очікування та
ризики втрат від зберігання грошей примушують економічних агентів шукати
захисту в альтернативних активах, віддаючи перевагу більш надійним,
незважаючи навіть на їх дохідність. Ці тенденції деформують залежність
трансакційної складової попиту від динаміки номінального ВНП,
послаблюють вплив альтернативної вартості зберігання грошей на динаміку
попиту та мотивацію переваг ліквідності, стимулюють зростання попиту на
такі нетрадиційні для фінансового ринку інструменти, як інвалюта,
ювелірні й мистецькі вироби, провокують відплив їх за кордон для
підвищення надійності з наступною реалізацією для поповнення
трансакційного запасу.

2. Високий рівень інфляції провокує зростання номінального процента.
Проте реальний рівень процента підтримувати тривалий час дуже складно, і
він нерідко виявляється від’ємним, що робить вкладання грошей в
альтернативні активи збитковим. Це спричинює високу ризиковість
капіталізації грошей, послаблює мотиваційну роль альтернативної вартості
зберігання грошей. Порушуються ринкові механізми зв’язку між процентом і
попитом на гроші.

3. У цьому ж напрямі діє чинник недостатнього розвитку ринку цінних
паперів та ринку банківських послуг. Навіть у періоди, коли реальний
процент має достатнє позитивне значення, економічні суб’єкти не мають
можливості швидко і надійно трансформувати свій запас грошей у запас
дохідних активів. Це істотно послаблює еластичність попиту на гроші від
процента, призводить до надмірного накопичення грошей у готівковій формі
тощо.

Населення України протягом всього перехідного періоду по суті було
відрізане від ринку державних цінних паперів і не мало можливості
скористатися перевагами такого дохідного активу, як облігації державних
позик, що їх Дж. М. Кейнс розглядав як єдину альтернативу грошовим
запасам. Украй обмежений доступ населення і до такого альтернативного
активу, як строкові та ощадні сертифікати, через ненадійність
банківських структур України.

4. Наявні структура багатства, рівень доходів та споживання в Україні в
перехідний період теж істотно деформують еластичність попиту на гроші як
по ВНП, так і по очікуваному рівню доходу на альтернативні активи. У
структурі багатства ще незначна частка таких дорогоцінних і
високоліквідних активів, як приватне житло, будинки, земельні ділянки,
сучасні автомобілі, меблі тощо. При низькому середньому рівні реальних
доходів та споживання в портфелях активів випереджаючими темпами повинні
зростати запаси грошей, щоб накопичити масу платіжних засобів, достатню
для подальшого збільшення негрошових активів. Проте накопичення грошей
пов’язане з ризиком інфляційних втрат та з ризиком банкрутства банків,
що нерідко штовхає економічних суб’єктів до пошуку обхідних шляхів
трансформації грошових запасів у негрошові активи, і навпаки.

Залежність попиту на гроші від класичних чинників істотно деформується
також тіньовими процесами в економіці, що набули широкого розмаху в
Україні. З’являються нові мотиви накопичення грошей, зокрема такі, як
утаювання доходів від оподаткування та приховування кримінальних
грошових доходів, відмивання тіньових грошей тощо. У всіх цих випадках
зміна попиту на гроші може відбуватися незалежно від впливу класичних
чинників, що знижує ефективність останніх та можливості їх використання
в практиці регулювання попиту на гроші.

У перехідній економіці діють й інші чинники, що визначають особливий
характер формування попиту на гроші. Проте дія всіх таких чинників буде
поступово послаблюватися, і вирішального значення набуватимуть класичні
чинники. Тому вивчення механізму попиту на гроші має важливе значення
для практики регулювання грошового обороту як у сучасних умовах, де його
закономірності істотно деформовані, так і на перспективу, де вони
діятимуть у більш чистому вигляді.

Література

Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р.

Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 5
квітня 2001 р.

Указ Президента України «Про грошову реформу в Україні» // Вісник НБУ. —
1996. — № 5.

Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи. — 2001.

Долан Э. Дж., Кэмпбэлл К. Л., Кэмпбэлл Г. Дж. Деньги, банковское дело и
денежно-кредитная политика. — М.; Л., 1991.

Деньги, кредит, банки / Под ред. О. И. Лаврушина. — М., 1998.

Гроші та кредит / За ред. Б. С. Івасіва. — К., 1999.

Мишкін Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових
ринків. — К., 1998.

Усоскин В. М. Современный коммерческий банк: управление и операции. —
М., 1993.

Фридмен М. Количественная теория денег. — М., 1996.

Кейнс Дж. М. Трактат про грошову реформу. Загальна теорія зайнятості,
процента та грошей. — К., 1999.

Деньги / Под ред. А. А. Чухно. — К., 1997.

Савлук М. І. Нова національна валюта гривня працює на економіку України
// Фінанси України. — 1997. — № 2.

Савлук М. І., Сугоняко О. А. Чи вистачає грошей економіці України? //
Вісник НБУ. — 1997. — № 4.

Савлук М. І. Грошово-кредитна політика Національного банку України та
оцінка її ефективності // Вісник НБУ. — 1999. — № 1.

На жаль, ця надзвичайно актуальна для України проблема поки що знайшла
висвітлення лише в двох працях українських авторів: у посібнику
А. Гальчинського «Теорія грошей» (К., 2001. — Тема 3) та в монографії
В. Ющенка і В. Лисицького «Гроші: розвиток попиту і пропозиції в
Україні» (К., 1998).

Див.: Гальчинський А. Теорія грошей. — К., 2001. — С. 110.

Знаки (+), (–), що стоять над літерами, показують залежність зміни
попиту на гроші від зміни відповідного фактора: (+) означає пряму
залежність, (–) — обернену.

Насправді лінія ПК теж може реагувати на зміну рівня доходу завдяки
більш раціональному зберіганню запасу грошей в поточній касі протягом
платіжного періоду, наприклад розміщення частини їх у фінансові активи
на строк, коротший від тривалості платіжного періоду.

(

2

Норма очікуваного доходу

(номінального процента)

Б

А

В

МГ2

МГ

МГ1

ПК2

ПК

ПК1

40,0

30,0

20,0

10,0

14

12

10

8

6

4

%

млрд грн

50,0

Попит на гроші

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Попит на гроші (реферат)

Попит на гроші

Люди не їдять гроші, вони не

вдягаються у золото і не зігріваються сріблом

(Фредерік Бастіа)

Теоретичні моделі попиту на гроші. Теорія попиту на гроші базується на
“рівнянні обміну” І. Фішера, яке аргументує пряму взаємозалежність між
кількістю необхідних для обігу грошей (Md) і швидкістю їх обігу (V), з
одного боку, та абсолютним рівнем цін (P) і реальним обсягом виробництва
(y) з іншого. Класичне формулювання цієї теорії має вигляд:

MV = P ( y, (1)

де M ( кількість грошей, що знаходиться в обігу (пропозиція
грошей);

P ( рівень цін;

y ( реальний валовий внутрішній продукт (ВВП), або реальний обсяг
виробництва (Q);

V ( швидкість обігу грошей.

Згідно цього рівняння, можна визначити грошову масу, яка необхідна для
розміщення та реалізації реального продукту:

Py

M = ———— (2)

V

Однак, грошова маса, як правило, значно менша (ВВП) в індексованих цінах
(PY), оскільки швидкість обігу грошей складає декілка оборотів за рік.

M ( V

Індекс цін: P = ———— (3)

y

Формула виражає пряму пропорційну залежність цін від кількості грошей в
обігу.

Py M 1

Швидкість обігу грошей: V = ———— , або ——— = —— ,
(4,5)

M Py V

Оскільки швидкість обігу грошей (V) обернено пропорційна їх кількості
(M), то висока (V) ( зменшує потребу в грошах, в їх додатковій емісії.

Якщо виходити з положення, що пропозиція грошей на ринку повинна
дорівнювати величині їх попиту, то в такому разі параметр (M) ( можна
замінити на параметр (Md) ( величину попиту на гроші тобто кількість
грошей, яку економічні агенти бажають зберегти як частку своїх портфелів
активів. Тоді формула попиту прийме вигляд:

P ( y

Md = ———— , (6)

V

яка свідчить про те, що кількість грошей, необхідна для забезпечення
обігу товарів та послуг, прямо пропорційна реальному обсягові
виробництва та обернено пропорційна (V) ( швидкості обігу грошей.

Із формули наглядно видно, що величина попиту на гроші залежить від
таких трьох чинників:

( від абсолютного рівня цін, оскільки більш високий рівень цін вимагає
більше грошей, щоб купити необхідну кількість виробленої продукції;

( рівня реального обсягу виробництва (ВВП). Велике збільшення обсягів
ВВП повинно потягнути за собою істотне зростання грошової пропозиції.
Коли ж реальні доходи населення збільшуються, збільшується і кількість
зроблених ним покупок. Таким чином зростає попит на гроші:

( від швидкості обігу грошей. На перший погляд здається, що зростання
швидкості обігу грошей повинно викликати зростання не лише пропозиції
грошей, а також і їх попиту. Справді, зростання швидкості обігу грошей
вказує на зниження попиту на гроші. Якщо індивідуми прагнутимуть тримати
(від англійського to hold money) менше грошей, вони намагатимуться
обміняти їх на цінні товари, включаючи і іноземну валюту. Наслідком
цього стане падіння обмінного курсу та зростання цін на товари та
послуги.

PY

Формула Md = ———— потребує певних коментарів. (7)

V

У рівнянні використовується номінальна грошова маса (M1), що складається
із банкнот, чекових вкладів до запитання, подорожних чеків
(акредитивів).

Згідно з кількісною теорією швидкість обігу грошей повинна бути
стабільною (konstant). Однак на практиці спостерігається зовсім інша
картина.

Одним із припущень цієї теорії є положення, що індивідуми потребують
гроші виключно для здійснення трансакцій тобто купівлі товарів та
послуг. Йдеться про так звані “трансакційні гроші”, які не приносять
доходу.

У рівнянні обміну не враховано такого чинника як нагромадження,
тезаврація грошей (M2 ( M1). У формулі І.Фішера гроші функціонують
тільки як засіб обігу і платежу.

Теорія касових залишків. Більш привабливий варіант кількісної теорії
відомий під назвою “кембріджського рівняння” або теорії касових
залишків. Згідно цієї теорії грошові кошти (касові залишки) поступають і
знаходяться безпосередньо у розпорядженні учасників господарського
обороту ( фізичних та юридичних осіб (капітальні активи). Далі “гроші,
що знаходяться в господарстві” поділяються на дві частини: одна частка
призначена для задоволення особистого та виробничого споживання, а
друга ( для заощадження про запас. Попит на гроші визначчається
психологічними мотивами.

У варіанті касових залишків враховано вже такі основні функції грошей (
засіб обігу платежу і засіб нагромадження.

Сучасні монетаристи відхиляють формування грошового попиту на основі
таких мотивів: трансакційного, спекулятивного та мотиву обережності.
Нині викликає сумнів концепція Дж. Кейнса на гроші, як ліквідний актив,
що забезпечує спекулятивне відхилення від втрати капіталу в момент
низької норми позичкового процента. Напевно, процентна ставка все таки
впливає на попит грошей, викликаний спекулятивним мотивлм, але лише у
наслідок того, що норма процента видає себе за альтернативну вартість
заощадження грошей. І ще одне. Сучасна теорія попиту на гроші враховує
наявність інфляції,

У зв(язку з цим слід підкреслити, що попит на гроші як на одну із форм
багатства формується на основі “портфельного” підходу. Такий підхід є
одним з можливих варіантів вибору між вигодою, що може отримати їхній
власник від вартості грошей при “трансакційному” використанні (тобто у
функції засобу обігу або платежу) та грошей у функції нагромадження.
Одна справа , коли йдеться про гроші як найбільш ліквідного ресурсу
(M1), й інша, коли відбувається нагромадження (тезаврація) грошей
(M2-M1). Так звані “трансакційні гроші” (М1) не приносять доходу.
Додаткові параметри (М2-М1) мають властивість до самозростання. Величина
приросту залежить від альтернативної ціни грошей ( норми процента, що
визначається поза сферою обігу. Для монетаристів, на думку
П.Самуельсона, співвідношення між М1 і М2, темпи їх зростання,
виступають головними складовими при аналізі сукупного попиту.

Тому глибшим за змістом вважається “кембріджське рівняння” грошового
обігу:

М = к ( PY (8)

Новим показником у цій формулі є коефіцієнт (к), або як його ще
називають ( коефіцієнтом заощадження. Цей коефіцієнт визначає частку
(Py), яку індивідуми бажають тримати у вигляді грошей (касових
залишків).

Як бачимо, у “кембріджському рівнянні” порівняно з “рівнянням обміну”
відсутній показник (V), який характеризує швидкість обігу грошей. Його
замінено на коефіцієнт (К), який за своїм характером дії і величині
відповідає коефіцієнту (V). Його значення можна записати у вигляді 1/V.
Обидва показники покликані виявляти реальну потребу в грошах. Наприклад,
якщо Py = 500 млрд. Доларів, (К) ( 1/5, то

М = 500 : 5 = 100 млрд. доларів.

Виходить, що для реалізації ВВП при відповідному рівні цін, знадобиться
грошова маса у п(ять разів менша, ніж (Py).

Якщо порівняти обидві формули то значення (V i K) збігаються, але
показник (К) передбачає більш обширну гаму чинників, які визначають
попит на касові залишки.

Одним із чинників, що визначає величину касових залишків, є норма
процента (r). Коефіцієнт (К) характеризує обернено пропорційну функцію
норми процента: коли норма процента зростає, величина (К) зменшується, і
навпаки. Існує й інша залежність: при зростанні норми процента ( r )
обіг грошей (V) прискорюється.

Якщо порівняти (V i K до r ), то можна встановити, що зазначені
показники взаємопов(язані. Цей зв(язок характеризується обернено
пропорційною залежністю. У цьому випадку рівняння І.Фішера

1

MV = Py , де V = , (9)

K

1

або К = може бути представлене як рівняння:

V

1

М = Py (10)

К

тобто індентичне кембріджському рівнянню: Md = K ( Py

Цей висновок має принципове значення щодо осягнення логіки розвитку
теорії касових залишків.

Що нового внесли сонетаристи в теорію касових залишків? Перш за все (
пропозиція грошей (емісія) відбувається екзогенно (автономно), а тому
(М) визначає (Р). На погляд монетаристів гроші нав(язуються
господарству, відбувається їх насильне розміщення (покриття державних
видатків, замовлень) за рахунок продажу державних цінних паперів та
додаткової емісії грошей. Саме ці маніпуляції спричиняють “шоки і
провали” в економіці.

При екзогенному збільшенні пропозиції грошей економічні агенти приходять
до висновку, що частина портфеля активів, яку вони тримають у грошовій
формі, є надмірною. У зв(язку з цим можна передбачити, що прагнучи
максималізувати корисність багатства, його власники віддають перевагу
заміщенню грошей іншими активами. Прикладом може бути теоретична модель
“заміщення багатства” М.Фрідмана, де власник грошей, вирішуючи питання
про формування касових залишків, намагається забезпечити собі
максимальну вигоду через альтернативний вибір між різними формами
багатства, до числа яких належить і грошовий компонент (Md).

Теоретична модель ефекту заміщення багатства має такий вигляд:

Md

= r (rB,rc,P,h,y), де (11)

P

Md

( сума реальних касових залишків;

P

rB irc ( очікувана норма доходу від касових залишків у формі грошових
депозитів і цінних паперів;

Р ( очікувана динаміка цін;

h ( доля занятих у національному доході;

y ( національний доход у незмінних цінах.

Набір альтернативних касовим залишкам форм зберігання багатства
порівняно з тим, що представлено формулою можна розширити.

Математичний вираз моделі попиту на гроші (касові залишки) у М.Фрідмена
в кінцевому підсумку зводиться до конкретної функціональної залежності
змінних:

Md = f(y,x) , де (12)

f ( функція змінних (y,x);

y ( реальне ВВП, або національний доход;

x ( вищеназвані чинники разом взяті;

Md ( попит на гроші в реальному обчисленні ( номінальна грошова маса,
утворена з урахуванням бажання економічних агентів тримати активи в
грошовій формі, поділена на рівень цін.

Хоча список можливих аргументів функції попиту на гроші відомий,
встановлення конкретного вигляду цієї функції за умови певних обмежень і
припущень як щодо рівняння в цілому, так і щодо окремих коефіцієнтів,
котрі бувають стохастичними (випадковими) ( є надзвичайно складною
макроекономічною проблемою.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *