Особливості інфляції в Україні в перехідний період (реферат)

Реферат на тему:

Особливості інфляції в Україні в перехідний період

Найбільш істотним  негативним явищем в економіці України на етапі її
реформумання виявилась інфляція.

В 1991 р. — році після проголошення курсу на незалежність — Україну
охопила глибока інфляція (390% за рік), з якої вона остаточно не вийшла
і в 2000 р.

Перш ніж розглянути особливості інфляційного процесу в Україні, слід
визначити основні специфічні риси економічного і соціального життя
суспільства в цей період. Найбільш загальною, специфічною рисою цього
періоду в Україні є те, що він був перехідним, коли ринкові методи й
елементи тісно перепліталися з командно-адміністративними. Більш
конкретно специфіку цього періоду можна звести до такого:

— Україна дістала в спадок високозатратну, неефективну,
високомонополізовану, з неринковою структурою (надмірно високою часткою
важкої промисловості) економіку, переважна частина якої не спроможна
була працювати на засадах самофінансування і потребувала бюджетного
дотування, що провокувало зростання бюджетного дефіциту;

— разом з інфляційно орієнтованою економікою Україна дістала в спадок і
великий «інфляційний навіс» у вигляді 117,0 млрд. крб. вкладів населення
в банках, насамперед в Ощадному, переважна частина яких була вимушеною,
спричиненою дефіцитністю широкого асортименту споживчих товарів;

— Україна не розробила чіткої, розміченої в часі програми кардинальної
ринкової трансформації економіки та інших сфер суспільства, а проводила
свої реформи скоріше шляхом «спроб і помилок». Чим довше утримувалась
така ситуація в економіці, тим могутнішим генератором інфляції вона
ставала.

На цьому фоні зростання цін в Україні набуло високих темпів і триває
неупинно майже 10 років, тобто має всі ознаки класичної інфляції.

В 1992—1993 рр. інфляція в Україні досягла гіпервисокого рівня (2100,0%
та 10256,0% відповідно), що є найбільш вражаючою особливістю
інфляційного процесу в Україні. Такої високої інфляції не зазнавала
жодна з країн за мирних умов. Так, у Росії в перші роки перехідного
періоду найвищою інфляція була в 1992 р. — 2609,0%, що майже в 4 рази
нижче, ніж в Україні в 1993 р. Серед країн далекого зарубіжжя сучасними
«чемпіонами» з інфляції вважаються Аргентина, Перу, Заїр та ін. Проте
жодна з них поки що не перевищила «рекорд» України 1993 р. Аргентина
найвищу інфляцію мала в 1989 р. — 3389,6%, Перу в 1990 р. — 7481,6%,
Заїр у 1992 р. — 3860%. Таку надто високу гіперінфляцію в Україні в
1991—1993 рр. можна пояснити двома групами причин:

1) обвалом «інфляційного навісу», одержаного Україною в спадок з
радянських часів унаслідок лібералізації цін в 1991—1992 рр., що
спровокувало зростання платоспроможного попиту і цін за цей період
більше ніж у 2 рази. Під впливом цього чинника роздрібні ціни в
1991—1992 рр. зростали значно швидше, ніж зростала грошова маса — в 1,6
і 1,9 разу відповідно. Цей розрив був спровокований не тільки прямою
трансформацією вимушених заощаджень у платоспроможний попит, а й
генеруванням цією трансформацією інфляційних очікувань та прискоренням
швидкості грошей, особливо в 1992 р., коли одержані доходи в основному
негайно витрачалися і купувалися товари не стільки для поточного
споживання, скільки для зберігання, у тому числі для майбутнього
перепродажу. Про це свідчить надзвичайно висока питома вага «поточної
каси» (МІ) в загальній масі грошей у 1992 р. — 82%. Більш високого рівня
не було в жодному іншому році цього періоду;

2) надто ліберальною монетарною політикою, яку проводили уряд та
центральний банк України. Досить сказати, що в 1991 р. дефіцит
державного бюджету становив 14% від ВВП, у 1992 р. він зріс у двічі і
становив 29% від ВВП. Органи монетарної політики, насамперед НБУ
монетизували цей величезний дефіцит шляхом прямого кредитування
бюджетних потреб, оскільки ніякі інші джерела коштів у ті роки були для
нього ще недоступними. НБУ, по суті, повністю втратив у ці роки статус
самостійного, незалежного органу монетарної політики і проводив
інфляційну політику, що диктувалася владними структурами- переважно з
політичних міркувань.

Другою особливістю інфляційного процесу в Україні була чітка, однозначна
реакція динаміки цін на ужорсточення монетарної політики, переорієнтацію
її на антиінфляційну ціль з другої половини 1993 р. Уже в 1994 р. темп
інфляції знизився порівняно з 1993 р. у 20,4 разу. Уперше за чотири роки
темпи зростання цін значно відстали від темпів зростання маси грошей
(МЗ), що істотно підвищило реальне значення сеньоражу та його роль у
поліпшенні стану державних фінансів, позитивно вплинуло на реальне
забезпечення економіки грошовою масою. Це можна пояснити тим, що
економічні суб’єкти, передусім населення, повірили творцям нової
монетарної політики, «пригнітили» свої інфляційні очікування, що
спричинило уповільнення обігу грошей.

Третьою особливістю інфляційного процесу в Україні було те, що форсоване
нарощування маси грошей та пов’язане з ним ще більше зростання рівня цін
не тільки не сприяли економічному зростанню, а навпаки, поглиблювали
економічний спад та зростання безробіття. Чим далі нові емісійні хвилі
відштовхували криву попиту вправо і вверх, тим далі вліво і вверх
зміщувалася крива пропозиції і зростав рівень цін. Про це красномовно
свідчать дані про темпи падіння реального ВВП в період розкручування
гіперінфляції: у 1991 р. — 8,7%, у 1992 р. — 9,9%, у 1993 р. — 14,2%, у
1994 р. — 23,0%.

Ураховуючи певний часовий лаг між зростанням маси грошей та інфляції і
зміною ситуації в реальній економіці, слід визнати, що найбільше падіння
обсягу ВВП у 1994 р. є наслідком найвищої інфляції в 1993 р.

?

I

?І лише після того, як інфляційний процес у 1994 р. був «переламаний»
завдяки переорієнтації монетарної політики і пішов на спад, почали
поступово зменшуватися і темпи падіння ВВП: з 12,2% у.] 995 р. до 3 у
1997 р. і 0,4% у 1999 р.

Четверта особливість інфляційного процесу в Україні полягає в тому, що
досить успішне приборкання інфляції в 1996 р. і виведення її на
прийнятний рівень навіть з позицій розвинутих країн (10,1% в 1997, 20% в
1998 р.) не дало так давно очікуваного пожвавлення виробництва, яке
продовжувало скорочуватися. З огляду на ці обставини наша практика явно
не вписувалася в канони монетаристського трактування інфляційного
процесу, що дало привід деяким економістам стверджувати, що в Україні
монетаристські концепції не виправдалися, а жорстка монетарна політика
НБУ не спрацювала. Коріння цього явища слід шукати в структурі
української економіки, яка і після переходу до антиінфляційної політики
залишилася майже такою, якою була в 1990—1991 рр., тобто не адекватною
ринковим механізмам, не чутливою до тих стимулюючих імпульсів, які
подаються по каналах нової монетарної політики. Така невідповідність між
застарілим якісним станом структури економіки й антиінфляційною
монетарною політикою зумовлена надто повільними темпами ринкових реформ
в Україні.

П’ята особливість полягає в тому, що в умовах хронічного дефіциту
державного бюджету і вкрай повільних темпів ринкової реструктуризації
виробництва різко погасити інфляцію не вдається. Уже більш як шість
років органи державного управління сповідують антиінфляційну політику, а
рівень інфляції тільки один раз (у 2002 р.) знизився до 6% за рік, а в
інші роки становив 20,0 і більше відсотків. Слід звернути увагу на два
аспекти цього явища.

З одного боку, високі темпи інфляції після 1994 р. є свідченням того, що
економіка України все ще залишається високозатратною, малоефективною і
потребує істотної фінансової підтримки з боку держави, що неминуче
штовхає вверх попит і ціни на товарних ринках. А з іншого боку, така
тривала потреба економіки в інфляційній підтримці з боку держави
свідчить про неспроможність існуючого виробничого потенціалу до
функціонування на ринкових засадах самофінансування і вимагає додаткових
фінансових вливань ззовні. Це пояснюється значною застарілістю основного
капіталу, втратою внаслідок гіперінфляції обігового капіталу та
неадекватністю ринковим умовам самої структури виробництва.

Значна частина великих і середніх підприємств все ще залишається у
державній власності і працює тільки за прямої чи опосередкованої
(податкові пільги тощо) фінансової підтримки держави. Єдиною формою
господарювання, яка могла б швидко пристосуватися до умов низької
інфляції, є мале і середнє підприємництво, організоване на приватних і
колективних засадах. Значний прошарок цього підприємництва значно
розширив би попит на гроші, що дозволило б істотно підвищити монетизацію
економіки, накопичити достатній фінансовий капітал всередині країни, за
рахунок якого можна було б неінфляційним шляхом профінансувати
реструктуризацію існуючих великих і середніх підприємств. На жаль, після
1993 р. розвиток малого і середнього підприємництва в Україні був
повністю заблокований.

Підводячи підсумок, слід зазначити, що перебіг інфляційного процесу в
Україні в 90-ті роки в цілому відповідає схемі, що визначається
монетаристським трактуванням сутності та причин інфляції. Разом з тим в
інфляційному процесі в Україні мають місце і помітні відмінності від
монетаристської схеми, зумовлені перехідним характером нашої економіки
та особливостями процесу її ринкової трансформації. Інфляційний процес в
Україні розвивався згідно з загальновизнаними закономірностями від
помірної до гіперінфляції. Зростання цін провокувалося як затратними,
так і монетарними чинниками. Проте ключову роль у «розкручуванні»
інфляції відігравала занадто ліберальна монетарна політика уряду та НБУ.
Лише після переходу в 1994 р. до антиінфляційної політики інфляція різко
пішла на спад. Це ще одне підтвердження того, що інфляція — суто
монетарний феномен.

ЛІТЕРАТУРА

Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи, 1996.

Савлук М. І. Гроші та кредит: Підручник. — К.: КНЕУ,2001.-602с.

Гроші та кредит. / За ред.Б. С. Івасіва.- Тернопіль: Карт-бланш,
2000.-510.

Єпіфанов А. О., Міщенко В. І., Гребник Н. І. Грошово-кредитна політика в
Україні; тенденції та перспективи. // Фінанси України, -2000.- №9.

Синбченко М. І. Кон’юнктурна теорія грошей. М. І. Туган —
Барановського.// Фінанси України. — 2000.- №9.

Мельничук О. М. Законодавчі основи та найважливіші параметри
грошово-кредитної політики.// Фінанси України, 2000, -№7.

Жан — Поль Бландіьєр. Валютний курс: його місце і роль у перехідній
економіці.// Фінанси України, 2000, — №8.

Остапець А. І. Остапець Л. В. Банківська система України: стан і
проблеми розвитку.// Фінанси України, 2000 — №8.

Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика. — К.: Основи, 1996. —
Розд. 1.

Деньги / Сост. А. А. Чухно. — К., 1997.

ВСТУП до банківської справи / Відп. ред. М. І. Савлук. — К.: Лібра,

1998.—Розд. 2.

Жуков Е. Ф. Обшая теория денег и кредита. — М.: Банки и биржи.

Деньги, кредит, банки / Авт. колл. под рук. Г. И. Кравцовой. — Минск:
Меркаванне,1994.

Кейнс Дж. Общая теория занятости, процента и денег. — М.: Прогресе,
1978.

Косолапов А. Г. Грошово-кредитна політика — гарант стабілізації
економіки України // Фінанси України. — 1997. — № 7.

Долан Э, Д. и др. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная полика
СПб: Оркестр, 1994.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *