Механізм зміни маси грошей в обороті. Основні принципи діяльності комерційних банків. Форми кредиту (контрольна)

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему:

Механізм зміни маси грошей в обороті. Основні принципи діяльності
комерційних банків. Форми кредиту

1. Механізм зміни маси грошей в обороті

В умовах ринкової економіки гроші функціонують у різноманітних формах на
основі внутрішньої взаємодії, притаманної грошовим функціям. Вони не
автономні і можуть бути теоретично обгрунтовані лише як складові
елементи єдиної грошової системи. Сукупність грошей у всіх формах, що
знаходяться в економічному обороті на визначений момент часу (кінець
місяця чи року) визначає величину грошової маси.

Це один з кількісних показників, що характеризують стан грошового обігу.
Показник грошової маси має надзвичайно важливе значення для економічної
стабільності. Оскільки зміна кількості грошей, що циркулює в
економічному обороті, може суттєво вплинути на реальний випуск ВВП,
рівень цін, зайнятість та інші економічні перемінні.

Грошова маса знаходиться в розпорядженні всіх суб(єктів економічного
обороту ( у населення, підприємств, їх об(єднань, громадських
органіізацій, банків, держави та інших суб(єктів.

За формою грошова маса в сучасний період виступає як готівкові знаки
(банкноти та розмінні монети); грошові кошти на баннківських рахунках
різних видів (депозитні гроші); деякі види цінних паперів (вексель, чек)
та інші. Більше того, окремі країни до грошової маси відносять облігації
державних позик, скарбницькі векселі, комерційні цінні папери тощо. Ці
складові грошової маси істотно відрізняються за своєю ліквідністю та
активністю в обігу. Поряд з цим, всі перераховані форми ліквідних коштів
у тій чи іншій мірі функціонують як засіб збереження вартості, а тому
практично не можливо провести межу між власно грошима та іншими
ліквідними активами. Тому в міжнародній банківській статистиці широко
використовується агрегатний метод класифікації функціональних форм
грошей. Він грунтується на ступені їхньої ліквідності. Взагалі поняття
ліквідності передбачає наявність двох властивостей: можливість
використовувати активи в якості платежу та здатності зберігати вартість.

Для визначення обсягу та структури грошової маси в банківській практиці
застосовується відповідний набір грошових агрегатів ( М1, М2, М3 та
інші.

Грошовий агрегат ( це визначене законодавством відповідно до ступеня
ліквідності специфічне угупування ліквідних активів, які можуть служити
альтернативними вимірниками грошової маси.

Грошові агрегати формуються на основі таких концепцій:

1) грошова маса у вузькому розумінні включає не тільки гроші готівкою, а
й депозитні гроші;

2) сукупна грошова маса включає також банківські вклади, депозити та
цінні папери з фіксованим доходом;

3) сукупна грошова маса поділяється на ту, що знаходиться в обігу, і ту,
яка нагромаджується, виконує функцію збереження вартості.

Грошові агрегати побудовані шляхом приєднання до попередніх величин
нових грошових компонентів (кредитних інструментів) в послідовності, що
характеризує зменшення їх ліквідності. Тобто кожний наступний грошовий
агрегат включає в себе попередній плюс новий блок фінансових активів.

Агрегат М1 ( це грошова маса у вузькому розумінні. До нього відносяться
найбільш ліквідні форми грошей ( готівкові гроші (банкноти і монети) та
банківські вклади до запитання (трансакційні депозити). Під терміном
“готівка” розуміють сукупність засобів платежу, якими розпоряджаються
економічні агенти, щоб у потрібний момент здійснити видатки та
розрахуватись з боргами, або “готівка” ( це сукупність платіжних засобів
випущених банківською системою, які дають можливість економічному агенту
продовжувати свою діяльність незалежно від перебоїв між доходами і
видатками, приливами і відливами капіталу. Можна вважати, що центральні
банки займаються випуском готівки для своїх клієнтів, а матеріалом для
цього слугують засоби платежу.

Вклади до запитання (депозитні гроші) ( це вклади фізичних і юридичних
осіб на депозитних рахунках у комерційних банках, кошти з яких можуть
бути передані іншим особам у вигляді відповідних платежів, що
здійснюються за допомогою чеків або електронних грошових переказів;
плата за них мінімальна або зовсім відсутня, в будь-який час вони можуть
бути використані як купівельний чи платіжний засіб. За своїм обсягом
депозитні гроші, що забезпечують безготівковий обіг, є найпоширенішими.
З допомогою депозитних грошей у країнах Заходу здійснюється понад 90
відсотків усіх видів оплат. Це ще раз свідчить про високу ліквідність
депозитних грошей.

Крім вкладів до запитання у різних країнах структура грошового агрегату
М1 доповнюється іншими грошовими компонентами. Деякі країни включають
сюди всі поточні вклади, інші, наприклад. Великобританія ( тільки ті
депозити за якими не платяться проценти. Американці йдуть ще дальше,
вони відносять сюди і акредитиви, випущені небанківськими установами, та
окремі чекові депозити, що відрізняються від вкладів до запитання тим,
що на них можна отримати процент.

Як бачимо, грошовий агрегат М1 включає досить вузький діапазон ліквідних
активів, які будь-коли і без всяких обмежень можуть використовуватись
для здійснення платежів та розрахунків. Існує багато інших активів, які
представляють собою “майже гроші” ( це активи, які не виконують повністю
усі функції, що властиві грошам.

Грошовий агрегат М2. Грошова маса агрегату М2 має більш розгалужену
структуру. До її складу входять грошові форми агрегату М1, а також
строкові та заощаджувальні вклади в комерційних банках тощо.

Ці грошові активи можна легко, без фінансового ризику, перевести в
готівкові або депозитні гроші. Таким чином вони слугують своєрідним
резервом для високоліквідних активів агрегату М1.

Грошовий агрегат М3. Він включає грошові форми агрегату М2, депозитні
сертифікати, ощадні вклади у спеціалізованих кредитних установах та
деякі інші види фінансових активів. За характером це довгострокові
активи, зокрема в цінних паперах та довгострокових позичках.

Агрегати М2 і М3 поєднують в собі грошові форми у широкому розумінні
цього поняття. Активи, що входять до М3 за мінусом М1 отримали назву
“майже грошей”. На відміну від грошей, що входять до агрегату М1, вони
безпосередньо не функціонують як засіб обігу, а застосовуються як засіб
нагромадження вартості. Але вони теж можуть без особливих ускладнень
переходити із однієї функціональної форми в іншу; із пасивної форми в
активну форму. Отже, грошова маса (М3-М1) ( це ліквідні фінансові
активи, що застосовуються здебільшого у функції засобу нагромадження і
приносять їх власнику проценти.

В окремих країнах, наприклад в США, банківська статистика виділяє ще
один агрегат L, який включає М3, а також банківські акцепти, комерційні
папери, державні цінні папери (скарбницькі векселі, облігації) та деякі
інші форми фінансових активів. Вважається, що цей агерегат повністю
охоплює і характеризує грошову масу в карїні.

Як бачимо, грошові агрегати відрізняються між собою не тільки кількістю,
а й якісно. Так, грошовий агрегат М1 виражає масу, яка знаходиться
безпосередньо в обігу, реально виконуючи функції засобів обігу та
платежу. Вона найчастіше пов(язана з товарною масою, що проходить процес
обміну і безпосередньо впливає на ринкову кон(юктуру. Обсяг грошової
маси в агрегаті М1 передусім залежить від обсягу товарообороту та
швидкості обігу грошей. Тому цей агрегат повинен бути особливим об(єктом
аналізу структури і динаміки маси грошей в обігу та об(єктом регулювання
грошового обігу.

В інших грошових агрегатах (М2, М3, L) враховані крім того нагромадження
грошей у різноманітних формах. Ці гроші тимчасово вийшли з каналів
обігу, виконуючи функцію нагромадження вартості. Залежно від характеру
та строків цих нагромаджень вони відносяться до різних грошових
агрегатів.

При формуванні монетарної програми завдання Національного банку полягає
в тому, щоб обгрунтувати та визначити оптимальні параметри монетарних
показників розвитку грошово-кредитного ринку, які б сприяли досягненню
економічної рівноваги.

Для прогнозування монетарної програми за основу приймаються такі
економічні показники: обсяг ВВП та НД, розмір державного бюджету (в
основному його дефіциту), індекси цін та інфляції, коефіцієнт зайнятості
(рівень безробіття) стан платіжного балансу країни, місце останього у
світовій системі господарювання та деякі інщі. Далі методом
математичного моделювання розробляються альтернативні варіанти, із яких
вибирається оптимальний, що закладається в основу концепції економічної
стабілізації. Згідно з виробленою державною концепцією економічного і
соціального розвитку прогнозуються основні монетарні показники. В основі
визначення монатарних показників лежить рівняння обміну кількісної
теорії:

М ( V = PY,

де, М ( грошова маса;

V ( швидкість обороту грошової маси;

Y ( обсяг реального валового внутрішнього продукту;

P ( рівень цін (інфляції).

З допомогою цього рівняння при заданих обсягах базових економічних
показників, рівні інфляції та швидкості обороту грошей можна
прогнозувати обсяг грошової маси як одного із головних показників
монетарної програми, яка повинна забезпечувати задану траєкторію
економічного розвитку.

Після цього визначаються інші параметри монетарних показників, в тому
числі структурні (агрегатні) показники грошової маси (М0, М1, М2 і М3),
обсяги кредитів комерційних банків, розміри ринкової процентної ставки,
обмінного курсу, коефіцієнтів ліквідності банків, стану їхніх зовнішніх
активів, можливостей виконання економічних нормативів тощо. Після
додаткового опрацювання ці показники приймаються як проміжні орієнтири
монетарної програми.

Необхідно зауважити, що згадані вище показники визначаються на кінцеву
дату прогнозного періоду. Проте, як відомо, ситуація на грошовому ринку
має властивість неочікувано змінюватися. Тому без належного
відслідкування, аналізу ституації та без необхідного коригуючого впливу
Національного банку вона може вийти з-під контролю, що призведе до зриву
виконання не лише проміжних орієнтирів монетарної політики, але й
завадить досягненню кінцевої мети розвитку економіки.

Тому, щоб досягнути проміжних орієнтирів монетарної програми потрібно
розрахувати і тримати під контролем поточні показники, які
характеризують регулюючий вплив Національного банку на грошово-кредитний
ринок, у тому числі обсяги кредитної емісії, ставки обов(язкового
резервування депозитів комерційних банків, орієнтири процентної і
курсової політики тощо. Згадані показники за певний період часу
розраховуються виходячи із співвідношень, що склалися у звітному періоді
між ними та основними показниками діяльності комерційних банків. Серед
співвідношень, які використовуються, є взаємозв(язок між грошовою базою,
кредитами уряду і комерційним банкам, динамікою зовнішніх активів та
деякими іншими показниками Національного банку, з одного боку, та
показниками грошової маси (М0, М1), кредитних вкладень, ліквідності,
зовнішніх активів та іншими показниками функціонування комерційних
банків і банківської системи в цілому, з другого боку. Значна увага
приділяється при цьому динаміці грошового мультиплікатора, який
відображає взаємозв(язок грошової маси (М1, М2) та грошової бази, а
також факторам, що впливають на зміну швидкості обороту грошей, динаміку
кредитної активності комерційних банків, показники доходів, видатків та
дефіциту державного бюджету, зміну зовнішньої заборгованості держави та
перпективи її погашення.

Таким чином, у наведеній послідовності від визначення кінцевої та
проміжної мети до встановлення показників регулюючого впливу
Національного банку на розвиток грошово-кредитного ринку країни
формується монетарна програма. Вона є невід(ємною частиною
загальнодержавної економічної політики і повністю пов(язується з
основними планово-прогнозними показниками розвитку економіки в цілому і
показниками державного впливу на цей розвиток через податкову, бюджетну,
цінову, зовнішньоекономічну політику та інші канали впливу держави на
економіку.

2. Основні принципи діяльності комерційних банків

Комерційні банки ( це багатопрофільні кредитні установи, що здійснюють
операції у різних секторах ринку позичкових капіталів, обслуговуючи
підприємства всіх галузей економіки та населення.

Основними функціями комерційних банків, що визначають їх суть та роль у
кредитній системі, є: прийом депозитів від юридичних та фізичних осіб;
кредитування підприємств і населення; організація та здійснення
розрахунків у господарстві; випуск кредитних знарядь обігу. Усі функції
тісно пов(язані між собою та дозволяють комерційному банку виступати у
якості органа, що емітує платіжні засоби для обслуговування усього
кругообороту капіталу в процесі виробництва й обігу товарів.

Найважливіша особливість комерційних банків полягає у їх можливості
створювати за рахунок кредиту додаткові платіжні засоби шляхом
збільшення залишків на поточних рахунках клієнтів. Усі інші інститути
кредитної системи, крім центрального банку, не можуть використовувати
емітовані кошти як джерело кредитних ресурсів. У той же час комерційні
банки не мають права самостійно емітувати готівкові кошти, оскільки це є
монополією центрального банку.

Окрім зазначених базових функцій, комерційні банки можуть виконувати ряд
інших операцій, конкретне коло яких визначається особливостями різних
секторів ринку і потребами тих груп клієнтів банку, на які він орієнтує
свою діяльність. У цьому полягає відмінність комерційних банків від
спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, що надають обмежене коло
послуг. Так, комерційні банки можуть здійснювати операії з купівлі та
продажу іноземної валюти, організовуючи фінансування зовнішньої
торгівлі, виконувати довірчі операції, пов(язані з управлінням майном,
грошовими коштами та іншими матеріальними цінностями фізичних та
юридичних осіб за їх дорученням, надавати консультаційні послуги своїм
клієнтам з питань організації господарсько-фінансової діяльності,
проводити лізингові та факторингові операції, організовувати зберігання
фінансових і матеріальних цінностей у спеціально обладнаних сховищах,
видавати гарантії за третіх осіб, надавати економічну й фінансову
інформацію, здійснювати операції з цінними паперами, а також ряд інших
операцій, пов(язаних з обслуговуванням різних клієнтів.

Важливою особливістю комерційних банків є те, що окрім своїх традиційних
функцій, вони, як правило, можуть виконувати практично всі функції
інших інститутів кредитної системи ( крім центрального банку), а тому є
по суті фінансово-кредитними установами універсального типу, у зв(язку з
чим їх ще називають (фінансовими універмагами(. Сучасні комерційні банки
здатні виконувати до 200 різних видів операцій залежно від своїх
розмірів, сфери діяльності потреб клієнтів та інших ознак.

Види операцій є найважливішим критерієм, що дозволяє класифікувати
комерційні банки за різними типами. Крім того, до числа таких критеріїв
належать: галузева орієнтація; територіальне розміщення; форма
власності.

За видами операцій комерційні банки поділяються на універсальні та
спеціалізовані.

Універсальний комерційний банк здійснює всі або майже всі види
банківських операцій (понад стандартний набір кредитно-розрахункових
функцій). При цьому банк може організовувати так зване (пакетне(
обслуговування своїх клієнтів: надання як короткострокових, так і
довгострокових кредитів, операції з цінними паперами, прийом вкладів,
валютні операйції, консультаційні та інші послуги.

Сучасні тенденції у розвитку банківської справи в країнах з розвинутою
ринковою економікою характеризуються збільшенням числа здійснюваних
банками операцій та глобальним характером політики, що проводиться на
ринку, пошуком нових її форм та методів. Це призводить до поступового
втручання банків у традиційні сфери діяльності спеціалізованих
кредитно-фінансових інститутів, що забезпечує можливості для перемоги у
конкурентній боротьбі за клієнтів.

Однак при тому, що банки в основній своїй масі надають величезну
кількість послуг компаніям, фірмам, населенню, вони можуть робити і
акценти в своїй діяльності на окремі види операцій, орієнтуючись на
потреби різних груп клієнтів у відповідності з обраною для себе
стратегією застосування капіталу. Тому універсальність комерційних
банків як загальна притаманна їм риса не виключає і їх спеціалізації.

Спеціалізовані комерційні банки, не відмовляючись в принципі від
можливості надання універсального набору послуг, концентрують зусилля на
здійсненні кількох основних банківських операцій або на обслуговуванні
обмеженого кола клієнтів. Спеціалізація впливає на характер усієї
діяльності банку, визначаючи особливості формування його активів і
пасивів, побудову балансу, а також специфіку організації роботи з
клієнтурою. Загалом в силу набуття досвіду роботи у певній сфері
банківської справи, розробки технічних прийомів і методів реалізації тих
чи інших операцій підвищується їх якісний рівень. Це в свою чергу
зумовлює зростання дохідності окремих спеціальних операцій комерційних
банків, а тому їхня діяльність в інших сферах стає необов(язковою.

У розвинутих країнах найбільш поширеними видами спеціалізованих банків є
інвестиційні, іноваційні, ощадні, іпотечні та експортно-імпортні. Їх
діяльність зосереджена на кількох операціях для більшості клієнтів. Так,
інвестиційні банки займаються переважно емісійно-засновницькою
діяльністю, забезпечуючи посередництво і гарантії розміщення цінних
паперів на фондовому ринку. Іноваційні банки здійснюють довгострокове
кредитування, в результаті якого можлива реалізація крупних
науково-технічних проектів. Ощадні банки орієнтують свою діяльність на
залучення дрібних вкладів населення на певний строк і надання позик
приватним особам. Іпотечні банки видають довгострокові кредити під
заставу нерухомого майна ( землі, житлових будинків, споруд виробничого
призначення. Експортно-імпортні банки займаються кредитуванням і видачею
гарантій за операціями, пов(язаними в основному із зовнішньою торгівлею
та міжнародним рухом капіталів.

В рамках тенденції до спеціалізації банківської діяльності у промислово
розвинутих країнах можна відзначити створення комерційними банками
вузькоспеціалізованих дочірніх компаній, що займаються одним-двома
видами операцій (наприклад, лізингом, факторингом та ін.).

Окрім певного типу операцій комерційні банки можуть також
зосереджуватись на обслуговуванні окремих галузей економіки (
промисловості, сільського господарства, торгівлі, будівництва,
енергетики, транспорту і зв(язку.

Діяльність комерційних банків у ринкових умовах різноманітна. Банки слід
розрізняти насамперед як самостійні господарюючі суб(єкти, що
функціонують на засадах комерційного розрахунку, виробляють і продають
свій власний продукт з метою отримання прибутку. І хоча результати
діяльності банків не набувають безпосереднього матеріального втілення у
традиційному розумінні (як продукція промисловості чи сільського
господарства), вони носять вартісний характер, маючи у своїй основі
суспільні затрати. Специфіка функціонування комерційних банків полягає в
тому, що їхнім продуктом є, з одного боку, надання різного роду послуг
шляхом проведення пасивних, активних і комісійно-посередницьких
операцій, а з другого, ( створення безготівкових платіжних засобів, що
значною мірою є результатом тих же операцій.

Безготівкові платіжні засобі створюються комерційними банками у процесі
депозитної емісії на основі видачі позик клієнтам, що призводить до
загального розширення грошової маси. При зростанні попиту на банківські
кредити сучасний емісійний механізм дозволяє збільшувати грошову масу, а
при зниженні попиту ( зменшувати її. Тому здатність комерційних банків
створювати гроші має важливе значення для економіки, що реалізується в
еластичній грошовій системі, яка є необхідною умовою відносно стійких
темпів економічного росту.

Другою складовою частиною банківського продукту є різного роду послуги,
що надаються комерційними банками, ( депозитні, кредитні, розрахункові,
касові, інвестиційні, трастові, валютні, консультаційні та інші. В
основу їх класифікації може бути покладено кілька критеріїв.

Насамперед залежно від особливостей формування та розміщення ресурсів
комерційного банку, його послуги можуть бути реалізовані у формі
проведення трьох основних груп операцій: пасивних, активних та
комісійно-посередницьких. При здійсненні пасивних операцій банки
залучають тимчасово вільні грошові кошти для формування своїх ресурсів.
Активні операції полягають у розміщенні банками сформованих ресурсів з
метою отримання прибутку. Комісійно-посередницькі операції проводяться
банком за дорученням і на користь клієнта за певну плату. У цьому
випадку має місце не власне формування і розміщення ресурсів, а
переміщення вже наявних у банку коштів клієнта за його розпорядженням
або здійснення інших операцій, які не пов(язані безпосередньо з рухом
грошей ( так звані збалансовані послуги.

Виходячи із специфіки основних функцій банку, його операції можна
поділити на базові й додаткові. Базові операції пов(язані з реалізацією
банком своїх функцій посередництва в кредиті та посередництва в
платежах, що знаходить відображення у проведенні депозитних, кредитних,
та розрахунково-касових операцій. Окремі з них можуть здійснюватись
іншими фінансовими установами (наприклад, прийом вкладів і видача
кредитів ( спеціалізованими кредитно-фінансовими інститутами, деякі види
розрахунків ( поштовими відділеннями). Однак у своїй сукупності ці
операції проводяться лише банками, визначаючи їх місце і роль у
кредитній системі, а тому є базовими. Усі інші операції, що здійснюються
банком відповідно до потреб своїх клієнтів у різних послугах і не
визначають фундаментальні аспекти суті комерційного банку, можна вважати
додатковими (хоча у деяких спеціалізованих банках їм може належати
досить значна і навіть пріоритетна частка операцій). До складу
додаткових відносяться валютні операції, операції з цінними паперами,
трастові, факторингові, лізингові, консультаційні та деякі інші
операції.

Залежно від суб(єктів одержання, тобто клієнтів, банківські операції
поділяються на два види: операції, що здійснюються для юридичних осіб,
та операції для фізичних осіб. За конкретним змістом ці операції можуть
і не відрізнятися між собою (за виключенням деяких нюансів, що вводяться
законодавством або самими банками). Головна відмінність полягає у
масштабах здійснюваних операцій (обсяги розрахунків, величина коштів,
розміщених у депозити, сума наданих позик та ін.).

Основною властивістю операцій комерційних банків є їх продуктивний
характер. Акумулюючи тимчасово вільні від обороту кошти, банки
перетворюють їх на капітал, тобто (непрацюючі( ресурси примушують
працювати на користь як окремих суб(єктів ринку, так і економіки в
цілому. Використання банківських кредитів у виробництві є необхідною
умовою процесу розширеного відтворення, а позики, видані на споживчі
цілі, збільшують платоспроможний попит, що також сприяє економічному
росту. Організація і своєчасне проведення банками розрахункових операцій
забезпечує умови неперервного товарообороту та створює можливості для
ефективного переливу капіталів у господарстві. Реалізація інших
банківських послуг також створює умови для нормальної господарської
діяльності у різних секторах економіки.

Зростання конкуренції у банківській справі, опанування сучасних
технологій, винайдення нових банківських продуктів призводять до
постійного розширення складу операцій комерційних банків та зростання їх
загального обсягу на фінансових ринках. Однак при всій нинішній
розмаїтості та універсальності набору банківських операцій будь-яку з
них можна віднести до однієї з трьох основних груп: пасивних, активних
чи комісійно-посередницьких.

3. Форми кредиту

Форма кредиту синтезує зміст і організацію кредитних відносин. Вона
визначається за такими функціональними ознаками: характером кредитних
відносин; складом учасників (суб’єктів) кредитної операції, об’єктом і
сферою кредитування, а також за іншими параметрами. До функціональних
форм кредиту відносяться: комерційний, банківський, споживчий, державний
і міжнародний кредит.

Комерційний кредит ( це товарна форма кредиту, що надається продавцями
для покупців у вигляді відстрочки платежу за продані товари, надані
послуги.

Об’єктом комерційного кредиту слугує товарний капітал, а його суб’єктами
виступають агенти товарної угоди (контракту): продавець ( кредитором, а
покупець ( позичальником. Комерційний кредит може мати місце не тільки
між продавцем та покупцем. Він широко застосовується і у
взаємовідносинах підприємств-сумісників.

Призначення комерційного кредиту ( прискорення реалізації товарів та
послуг, а також одержання додаткового прибутку у вигляді позичкового
відсотка, який включено в ціну проданих товарів. В цьому привабливість
комерційного кредиту для фірми-продавця. У фірми-покупця завдяки
комерційному кредиту досягається тимчасова економія грошових коштів,
скорочується потреба в банківському кредиті.

В основі комерційного кредиту знаходяться договірні зобов’язання та
господарчі зв’язки між контрагентами, які визначають умови кредитування.
Наприклад, якщо покупець тимчасово неспроможний здійснити покупку за
рахунок власних коштів, а продавець прагне реалізувати свій товар, то
зобов’язання згідно договору між контрагентами можуть бути виконані при
умові, що товар буде проданий під боргові зобов’язання тобто з
відстрочкою платежу. Кредитні відносини між контрагентами документально
оформляються у вигляді комерційних векселів ( зобов’язань боржника
сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін. Комерційний
вексель, як правило, виступає гарантією оплати товарів і свідоцтвом про
надання комерційного кредиту. Тобто вексель є документом, який
формалізує фінансово-господарські відносини між кредитором та боржником
на основі реальної товарної операції.

Фізичні особи погашають кредити шляхом перерахування коштів через банк з
особистого вкладу, депозитного рахунку, переказами через пошту або
готівкою.

Комерційні банки постійно намагаються надавати нові послуги з метою
розширення спектру кредитних операцій та залучення нових клієнтів. До
нових видів споживчого кредиту відносяться чековий кредит і кредитні
картки.

Державний кредит

Специфічним різновидом кредитних відносин є державний кредит, при якому
позичальником виступає держава, а кредиторами ( юридичні та фізичні
особи. У сфері міжнародного кредиту держава може бути як позичальником,
так і кредитором.

Основним призначенням державного кредиту є мобілізація грошових коштів
(позичкових капіталів) для фінансування державних видатків, особливо
коли державний бюджет є дефіцитним. Для кредиторів державний кредит
слугує флрмою заощадження або інвестування коштів у цінні папери, що
приносить їм додатковий гарантований дохід.

Державний кредит функціонує у вигляді випуску державних позик, які
реалізуються, в основному, через фінансово-кредитні-установи, серед
юридичних та фізичних осіб.

Державні позики поділяються:

1) в залежності від того, хто виступає у ролі позичальника (центральні
чи місцеві органи влади) на:

централізовані (позичальником виступає уряд за його повноваженнями
міністерство фінансів);

децентралізовані (позичальником виступають місцеві органи влади);

2) в залежності від місця одержання на:

внутрішні (розміщуються в середині країни);

зовнішні надаються МВФ, МБРР та іншими міжнародними і державними
кредитними установами США, Німеччини, Канади та інших країн);

3) в залежності від строку погашення на:

короткострокові (до 1 року);

середньострокові (понад 5 років);

4) в залежності від порядку оформлення кредитних відносин на:

облігаційні (передбачають розміщення державних облігацій);

безоблігаційні (розміщуються під скарбницькі зобов’язання або шляхом
прямого кредитування центральним банком державного бюджету).

Державні позики безпосередньо ралізуються шляхом розміщення державних
цінних паперів: облігацій, скарбницьких зобов’язань, ощадних
сертифікатів. Державні цінні папери можуть випускати як центральний уряд
так і місцеві органи влади на основі спеціального рішення, в якому
визначається емітент, умови випуску, порядок розміщення цінних паперів
та порядок погашення боргових зобов’язань (державного боргу).

В окремих випадках, коли має місце хронічний зріст державного боргу
держава може вдатись до конверсії позик ( зміна раніше встановлених
умов державних позик (відсотка, терміну погашення, валюти позики) на
нові. Конверсія державних позик може бути: добровільно, коли власник
облігації має право погодитись на нові умови позики, або забрати суму
позики назад; примусово, коли старі позики обмінюються на нові;
факультативною, коли кредитор може погодитись чи відмовитись від зміни
умов позики.

За сучасних обставин в Україні державний кредит, як правило, має цільове
спрямування на покриття дефіциту бюджету, який хронічно зростає
внаслідок розладнання економіки та різкого спаду виробництва.

Міжнародний кредит ( це надання позичкових капіталів одних країн іншим у
тимчасове користування на засадах повернення, платності та строковості.
Кошти для міжнародного кредиту мобілізуються на міжнародному та
національних ринках позичкових капіталів. Суб’єктами міжнародного
кредиту виступають банки, фірми, держави, міжнародні валютно-кредитні
організації. Об’єктом кредитування є передача кредитором товарних і
валютних ресурсів у тимчасове розпорядження позичальника.

Міжнародний редит функціонує в різноманітних формах. Залежно від того,
хто є кредитором виділяють: фірмовий, банківський, урядовий. З точки
зору об’єктів кредитування розрізняють фінансовий і комерційний
міжнародний кредит.

Фірмовий (комерційний) кредит означає відстрочку платежу за продані
товари в кредит. Кредитором виступає фірма ( експортер, а позичальником
( імпортер. З позиції позичальника фірмовий кредит є найменш зручним,
оскільки сфера функціонування кредиту обмежена, а позичальник попадає у
пряму комерційну залежність від кредитора.

Гнучкішою формою кредиту в міжнародних відносинах є банківський кредит,
при якому одним із суб’єктів кредитних відносин виступає банк.
Міжнародний банківський кредит за формою є фінансовим кредитом.

Фінансовий кредит ( це надання кредитів у грошовій (валютній) формі.
Фінансові кредити можуть надаватися у валютах країни-кредитора,
країни-боржника, а також у третіх валютах або взагалі в декількох
валютах, як це буває на європейському ринку, коли позика розміщується
одночасно в кількох країнах. Однією з форм фінансових кредитів є
облігаційні позики, які розміщуються іноземними позичальниками на
міжнародному та національному ринках позичкового капіталу за допомогою
банків. Крім того, міжнародні банки виконують гармонійні функції.

Урядовий кредит (міжурядові позики) ( різновидність міжнародного
кредиту, який надається однією країною іншій в товарній або грошовій
формі, в рамках міжурядової угоди. В широкому розумінні до міжурядових
позик належать кредити міжнародних валютно-кредитних організацій, які
надаються через МВФ, групу МБРР, Європейський Інвестиційний банк та інші
фінансово-кредитні інститути.

Для урядового кредиту характерним є те, що суб’єктами кредитних відносин
виступають окремі держави, а об’єктом перерозподілу ( їх національний
доход. Звичайно, урядовий кредит надається на більш пільгових умовах,
ніж приватний. Він може бути безпроцентним, пільговим, може надаватись у
вигляді субсидій. Найчастіше урядовий кредит є цільовим для опанування
конкретних проектів, програм економічного та соціального розвитку.
Міжурядові позики виступають у формі інвестиційного кредиту, який
використовується для фінансування капітальних вкладень. Він може
направлятись на збалансування платежів між країнами.

Міжнародні кредити залучаються на основі міжнародних угод, що
заключаються між суб’єктами кредитних відносин. Для координації
діяльності економічних агентів України з приводу залучення та цільвого
використання іноземних кредитів створено Валютно-кредитну раду при
Кабінеті міністрів.

Банківський кредит ( позичковий капітал банку у грошовій формі, що
передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості,
повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.
Він відображає економічні відносини між суб’єктами кредитування:
кредитором-банком, який надає кредити і позичальником ( суб’єктом
кредитних відносин, який отримав у тимчасове користування грошові кошти.
Позичальником можуть бути економічні агенти (фізичні та юридичні особи,
держава), які відчувають потребу в кредиті. Кредитні відносини між
банком і позичальником будуються на підставі кредитних договорів.

Об’єктом банківського кредиту є грошовий капітал. Банки можуть надавати
кредити як у національній, так і в іноземній валюті. Залежно від об’єкту
кредитування банківський кредит надається безпосередньо тим
позичальникам, хто має в цьому потребу на основі індивідуальних
кредитних угод. Непрямий банківський кредит надається через посередника.
Він може виступати у формі фінансових зобов’язань банка. Прикладом
непрямого банківського кредиту може бути і облік векселів, факторингові
операції, фондові операції, гарантійні операції тощо.

Банківська система шляхом надання кредитів організовує й обслуговує рух
капіталу, забезпечує його залучення та перерозподіл у ті сфери
виробництва та обігу, де виникає дефіцит капіталу. Банківський кредит
також тісно пов’язаний з емісією грошей в обіг.

Банк надає кредити на здійснення заходів, передбачених статутом
позичальника, на підставі індивідуальної кредитної угоди з урахуванням
кредитного ризику. Діяльність банків у галузі кредитування повинна бути
спрямована на проведення єдиної грошово-кредитної політики в країні,
зміцнення та стабілізацію національної валюти.

У банківській практиці існує велике розмаїття кредитів, що надаються
юридичним та фізичним особам. Їх можна класифікувати за певними
ознаками:

1. За призначенням і характером використання розрізняють позики для
фінансування:

інвестиційних проектів;

комерційних контрактів (угод).

2. В залежності від цільового спрямування кредит є виробничий та
споживчий. Преважна частина кредитів використовується у сфері
виробництва та реалізації сукупного суспільного продукту. Водночас
населення теж одержує значну кредитну допомогу на споживчі цілі,
насамперед це кредити на затрати, пов(язані з покращенням житлових умов,
на обзаведення підсобного домашнього господарства, на придбання товарів
у кредит, а також на начальні потреби.

3. За терміном користування кредити поділяються:

короткострокові ( до одного року;

середньострокові ( до трьох років;

довгострокові ( понад три роки.

Банківські позики можуть використовуватись для формування як обігового
так і основного капіталу. Грошові кошти, необхідні для погашення позики,
виданих на ці цілі, акумулюються по-різному. Кошти залучені для
формування обігового капіталу, звільняються після закінчення процесу
його кругообігу, тобто, як правило, після реалізації продукції, і у
позичальника з(являється можливість повернути кредит. Цей кругообіг не
перевищує одного року, тому позики, вкладені в обіговий капітал,
належить до короткострокових. Якщо позика використовується на придбання
обладнання, транспортних засобів та інших видів основних фондів, то
кошти для її повернення будуть надходити у процесі тривалого періоду
експлуатації, що далеко виходить за межі одного року, тому в цьому
випадку потрібен довгостроковий кредит. Необхідно зазначити, що чим
довший термін користування позикою, тим більший ризик, тим більша
ймовірність того, що виникнуть непередбачені труднощі та клієнт не зможе
повернути борг згідно домовленості. Комерційний банк змушений обмежувати
кредитну позицію у галузі середньо- і довгострокових операцій, щоб
забезпечити необхідну ліквідність балансу. В сучасній структурі
кредитних вкладів переважають короткотермінові кредити, що пов(язане з
орієнтацією комерційних банків на одержання прибутку та розміщення
коштів у межах коротких періодів за економічної нестабільності в країні.

4. За строками користування кредити розподіляються на:

строкові, тобто кредити, надані на визначений у договорі строк.
Характерна особливість строкових кредитів полягає у наявності чітко
визначеного порядку їх використання і фіксованого терміну чи термінів
погашення.

до запитання ( це кредити, що видаються на невизначений термін і які
погашаються за першою вимогою кредитора.

прострочені кредити ( це кредити за якими термін повернення,
встановлений у кредитному договорі, закінчився, а борг ще не повернений
кредитору.

відстрочені або пролонговані кредити ( це кредити, стосовно яких на
основі клопотання позичальника банком прийняте рішення про перенесення
на пізніший строк повернення боргу (пролонгацію).

5. За характером забезпечення:

забезпечені заставою;

гарантовані;

незабезпечені (бланкові).

Якщо кредити надаються під заставу, то вони називаються забезпеченими
або ломбардними, а якщо без застави майна ( незабезпеченими або
бланковими. Більша частина кредитів надається під різні форми
забезпечення. Кредити, що видаються кредитором під гарантію (поруку)
третьої особи, називаються гарантовані. Формою гарантії може бути: аваль
банку, банківський акцепт, страховий поліс, фінанси чи майно третьої
особи.

6. За характером повернення:

одноразове повернення позики. За цим методом заборгованість повинна
повністю погашатись на дату, вказану у кредитному договорі, або
достроково за заявою позичальника; на вимогу кредитора ( з попереднім
повідомленням позичальника.

поступове повернення кредиту рівномірними внесками, або його ще
називають “амортизаційне”.

За поступового повернення кредиту передбачається рівномірне часткове
погашення боргу, пов(язане із надходженням грошової виручки від
реалізації продукції (виконання робіт або надання послуг) та інших
доходів. Одночасно з останнім внеском суму кредиту погашають. Кожен
внесок містить виплату основної суми боргу і відсотку. У кредитному
договорі може бути зазначений умовний термін погашення кредиту, проте
його конкретні строки встановлюються на підставі фактичної позикової
заборгованості, специфіки діяльності позичальника та його позицій на
ринку.

поступове повернення кредиту періодичними внесками (“повітряна куля”);
погашення періодичними внесками передбачає погашення рівними внесками
частин основного боргу протягом періоду кредитування і значної частини
боргу ( після закінчення терміну дії кредитної угоди.

7. За характером і способом оплати відсотків виділяють кредити з:

фіксованою ставкою відсотку характерні для стабільної економіки.
Кредитам, які надаються на дуже короткий термін ( не більше 2-3 місяців,
частіше притаманна фіксована ставка відсотку з можливістю збільшення її
розміру у випадку пролонгації позики.

плаваючою ставкою відсотку надаються особливо в умовах інфляції з метою
зменшення ризику недоотримання прибутку або уникнення збитків при
наданні позик на тривалий період.

дисконтні позики ( за яких виплата відсотків здійснюється у момент
надання позики. Така схема виплати застосовується до особливо
ризикованих кредиторів.

8. В залежності від кількості кредиторів розрізняють:

кредити, які надаються одним банком;

консорціальні кредити, що надаються консорціумом банків (нулом), у
якому один із банків бере на себе роль менеджера, збирає з банків (
учасників потрібну клієнту суму ресурсів, укладає з ними кредитну угоду,
надає позику та розподіляє відсотки, отримуючи певну винагороду.

паралельні кредити надаються одному клієнту кількома банками на
однакових завчасно погоджених договірних умовах.

У Положенні Національного банку України “Про порядок формування і
розміри страхового фонду комерційних банків” за ступенем ризику кредити
розподіляються на: стандартні, задовільні, граничні, сумнівні та
безнадійні, що підлягають списанню.

Слід зазначити, що в економічній літературі немає єдиної думки щодо
кількості складу ознак класифікації видів кредиту. Наведені вище ознаки
є неповними. крім того в літературі та нормативних актах має місце
змішування понять “види кредиту” та “форми кредиту”, з чим не можна
погодитися.

Використана література:

Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи, 1996.

Савлук М. І. Гроші та кредит: Підручник. — К.: КНЕУ,2001.-602с.

Гроші та кредит. / За ред.Б. С. Івасіва.- Тернопіль: Карт-бланш,
2000.-510.

Гроші та грошовий обіг. Лагутін В. Д./ навчальний посібник,- К., “Знання
“, 1998.

Гроші та грошовий обіг. Демківський А. В./ навчально—методичний
посібник, К., — 1998.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *