.

Грошово-кредитна система України (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
0 12605
Скачать документ

ПЛАН

Вступ

Економічний зміст кредитних правовідносин.

Види кредиту та їх характеристика.

Кредитний процес, його стадії і принципи.

Шляхи вдосконалення банківського кредитування.

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Грошово-кредитна система України — важлива сфера національної економіки,
де в останні роки відбуваються радикальні зміни. Корінним чином
змінюється кредитна система, запроваджуються нові форми кредитування і
розрахунків, іншими стають взаємовідносини між банками і їх клієнтами,
складаються нові пропорції між фінансами і кредитом. На фоні активного
розвитку товарних і фінансових ринків роль грошей різко зростає.
Ситуація перехідної економіки, формування ринку вимагають пошуку нових
форм грошово-кредитних відносин.

Основним джерелом задоволення великого попиту на грошові ресурси є
кредит, адже навіть при самому високому рівні самофінансування
господарюючим економічним суб’єктам не вистачає власних коштів на
здійснення інвестицій і поточної основної діяльності. Потреба в
кредитних ресурсах стає особливо відчутною у зв’язку з глибоким
технічним переозброєнням економіки, що вимагає основних інвестицій, а це
в свою чергу викликає необхідність детального вивчення кредитних
відносин.

Актуальність даної теми полягає в тому, що кредит, як відомо, є основною
статтею вкладень комерційних банків, до того ж він є чи не
найризиковішою банківською операцією, яка привела до банкрутства не один
банк.

А тому надзвичайно великого значення набуває вміння банківських
спеціалістів в процесі загострення конкуренції на кредитному ринку
вибирати найраціональніші менеджерські рішення, розраховувати
ефективність різних варіантів кредитних проектів, робити стратегічні і
тактичні прогнози, здійснювати постійний контроль за дотриманням
законодавчих норм в проведенні кредитних операцій. А все це можливо лише
за умови досконального знання всього механізму надання та погашення
позик.

Актуальність теми заключається також в тому, що кредитування, як
будь-який інший процес, не є сталим, а постійно змінюється,
модернізується, а тому дослідження вдосконалення кредитного процесу є
також важливим з точки зору розробки і впровадження на практиці нових
способів надання та погашення позик.

Головною метою даної роботи є висвітлення економічного змісту кредитних
відносин, аналіз механізму банківського кредитування в Україні та пошук
шляхів його вдосконалення.

ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ КРЕДИТНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Кредит походить від латинського “Kreditum”, що дослівно означає “вірю”,
“довіряю”. В широкому розумінні слова кредит — це угода між юридичними і
фізичними особами щодо позики. Проте в економічній літературі немає
єдиної думки щодо визначення суті кредиту, що пояснюється складністю
економічних відносин, що виникають з цього приводу.

У Положенні НБУ “Про кредитування” зазначається: “Кредит — позичковий
капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування
на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та
цільового характеру використання”. Отже, кредит виникає тоді, коли один
із партнерів (кредитор) надає іншому (позичальнику) кошти (інколи майно)
на визначений строк за умови виплати еквівалентної вартості і процентів.

В сучасних умовах всі позики оформляються у вигляді грошового кредиту і
кредитні відносини є частиною всіх грошових відносин. Головне, що
відрізняє грошову позику від всіх інших форм грошових відносин — це
зворотній рух вартості.

Під кредитними відносинами розуміються всі грошові відносини, пов’язані
з наданням і поверненням позик, організацією грошових розрахунків,
емісією готівкових грошових знаків, кредитуванням інвестицій,
використанням державного кредиту тощо. Сторони, які беруть участь у цих
економічних відносинах, називаються їхніми суб’єктами, а ті грошові чи
товарно-матеріальні цінності, затрати чи виконані роботи та надані
послуги, щодо яких укладається кредитний договір, є об’єктом кредиту.

Таким чином, кредит — особлива форма руху грошей. Це категорія ринкова,
а ринок повинен обслуговуватися спеціальним фондом грошових засобів
(позиковий фонд країни), які можуть надаватися економічним суб’єктам на
умовах поверненості. Формою руху позичкового фонду і є кредит.

Говорячи про значення кредитних відносин в розвитку економічних
зв’язків між галузями і регіонами, в підвищені ефективності виробництва,
необхідно показати його роль в утворенні використання доходів і
прибутку. Справа в тому, що кредит обслуговує процес утворення,
розподілу і споживання доходів. Кредит і кредитна система, обслуговуючи
кругооборот засобів, бере участь в розподілі валового продукту.
Необхідність кредиту проявляється в тому, що на його основі здійснюється
емісія грошей як платіжного засобу.

Виходячи із вищевказаного, можна зробити висновок що необхідність
кредиту викликана існуванням товарно-грошових відносин, а його
передумовою є наявність поточних або майбутніх доходів у позичальника.
Конкретними причинами виникнення кредитних відносин є коливання потреби
в коштах та джерелах їх формування як у юридичних, так і фізичних осіб.

В своєму історичному розвитку кредитні відносини пройшли декілька
етапів, кожний з яких мав свої особливості.

Розглянемо ці етапи:

Первинне становлення. Основною ознакою цього етапу була повна
відсутність на ринку позичкового капіталу спеціалізованих посередників.
Кредитні відносини встановлювались напряму між власником грошових
ресурсів і позичальником. Кредит виступав у формі великого лихварського
капіталу, характерними особливостями якого були:

повна децентралізація кредитних відносин, що визначалися лише угодою між
кредитором і позичальником;

обмеженість у використанні (переважно у сфері обігу);

надвисока норма проценту.

Завершення цього етапу було пов’язано зі становленням капіталістичного
способу виробництва, що зумовило різке збільшення потреби у позичковому
капіталі для виробництва.

Структурний розвиток. Цей етап розвитку кредитних відносин
характеризувався появою на ринку позичкового капіталу спеціалізованих
посередників в обличчі кредитно-фінансових організацій. Перші банки
виникли на базі крупних лихварських контор, прийнявши на себе функції,
які стали традиційним для більшості кредитних інститутів. Зростаючий
рівень попиту на послуги спеціалізованих посередників і відповідно
висока норма прибутку на ринку позичкового капіталу визначили швидкий
розвиток банківської системи за рахунок переливу в неї капіталу із інших
сфер діяльності (промисловості і торгівлі). Як наслідок, відносини на
ринку позичкового капіталу почали набувати формалізованого характеру,
встановлювались типові процедури кредитування, механізм відповідальності
сторін. Однак в цілому діяльність кредитних установ мала
децентралізований характер.

Сучасний стан. Основна ознака цього етапу розвитку кредитних відносин —
це централізоване їх регулювання з боку держави в обличчі центрального
банку. Поява перших загальнонаціональних кредитних інститутів, наділених
монопольними функціями по координації, нормативно-методичному
забезпеченню кредитно-грошових відносин, сприяла формуванню повноцінної
системи безготівкового грошового обігу, а також суттєвому розширенню
списку послуг і операцій комерційних банків. В подальшому діяльність
центральних банків розвивалась в напрямку перш за все використання
кредитних важелів в якості одних з найбільш ефективних регуляторів
ринкової економіки. На кінець, розвиток інформаційних технологій в
економіці, формування глобальних банківських мереж, комп’ютерних
комунікацій та баз даних дозволили винести кредитні відносини на
принципово новий якісний рівень, як в частині техніки обслуговування
клієнтів, так і в розповсюдженні їх на всі сфери фінансової діяльності,
в тому числі і на міжнародних ринках.

Велика роль кредиту і у відтворенні основних фондів. Адже антинаційна
властивість кредиту забезпечує здійснення капітальних вкладень ще до
того, як господарюючий суб’єкт накопиче прибуток і амортизацію для
інвестицій. Залучення позичкового капіталу у сукупності із власним
дозволяє оперативно реалізувати на прогрес технології, швидко
запроваджувати новітні наукові дослідження.

Таким чином, економічний зміст кредитних відносин полягає в тому, що:

кредит обслуговує рух капіталу і різних суспільних фондів;

завдяки кредиту в народному господарстві ефективно використовуються
кошти, що тимчасово вивільняються з обороту;

кредит служить засобом міжгалузевого і міжрегіонального переливу
капіталу.

2. ВИДИ КРЕДИТУ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА

Як відомо, кредитні відносини виникають між різними суб’єктами і в
залежності від того, до якої категорії можна віднести кредитора і
позичальника, а також від конкретної форми позики виділяють 5 достатньо
самостійних форм кредиту.

Банківський кредит. Одна з найбільш поширених форм кредитних відносин,
об’єктом якої виступають безпосередньо грошові кошти, а суб’єктами є
банки — з одного боку та юридичні особи — з іншого. Вони
характеризуються в залежності від того, хто із суб’єктів кредитної угоди
в кожному окремому випадку є кредитодавцем, а хто його одержувачем. За
умов ринкової економіки активну роль виконують не тільки банки, а й
підприємства, які надають банкам кошти у тимчасове користування (слід
мати на увазі, що у ст. 3 Закону України “Про банки і банківську
діяльність” зазначається, що такі операції як залучення та розміщення
грошових вкладів і кредитів, можуть здійснюватись лише банками).
Необхідно відмітити, що інструментом банківського кредиту виступає
кредитна угода, а доход по ньому надходить у вигляді позикового
проценту, ставка якого визначається сторонами з врахуванням конкретних
умов кредитування. Інтенсивний розвиток банківського кредиту до появи
безлічі його різновидностей, на яких я не буду акцентувати свою увагу.

Комерційний кредит. Це одна із перших форм кредитних відносин в
економіці, яка започаткувала вексельний обіг і цим активно сприяла
розвитку безготівкового грошового обороту. Комерційний кредит — це
кредитні відносини, що виникають міє юридичними особами під час
проведення ними фінансово-господарської діяльності; найчастіше набуває
форми реалізації продукції чи послуг з відстрочкою платежу. Основна ціль
цих кредитних відносин — це прискорення процесу реалізації товару.

Інструментом комерційного кредиту традиційно є вексель, який виражає
фінансові зобов’язання позичальника до кредитора.

Комерційний кредит принципово відрізняється від банківського:

в ролі кредитора витупає не спеціалізована установа, а будь-яка юридична
особа;

надається виключно в товарній формі;

середня ціна комерційного кредиту завжди нижча за середню ставку
банківського проценту у даний час;

при оформленні такої угоди плата за кредит включається в ціну товару, а
не визначається через встановлений процент, тощо.

Звичайно виникає питання, чи може будь-яка юридична особа витупати
кредитодавцем?

Як вже зазначалося вище, виключне право щодо залучення і розміщення
кредитів у грошовій формі надане банкам. Право ж підприємствам витупати
кредитодавцями передбачене в Законі України “Про підприємства в
Україні”. Визначаючи фінансові і кредитні відносини підприємства,
законодавець надає їм право відкривати рахунки в банках для здійснення
всіх видів розрахункових, кредитних (тільки за рахунок власних ресурсів)
і касових операцій. До того ж відповідно до ст. 4 Закону України “Про
зовнішньоекономічну діяльність” суб’єкти цієї діяльності можуть
здійснювати кредитні операції між собою та іноземними суб’єктами
господарювання.

Отже, аналіз лише декількох законодавчих актів свідчить, що крім банків
в Україні кредитування можуть здійснювати підприємства та інші
організації незалежно від їхньої організаційно-правової форми власності
на їхнє майно. Право підприємства кредитувати інших за рахунок власного
майна, або майна, що перебуває в ньому в повному господарському віданні,
випливає із його повноважень власника, які визначені, зокрема, у статтях
2, 4, 19, 30, 27-39 Закону України “Про власність”.

В зарубіжній практиці комерційний кредит отримав винятково широке
розповсюдження. Наприклад, в Іспанії до 85% від усіх сум угод в оптовій
торгівлі здійснюються на умовах комерційного кредиту, причому середній
строк по ньому складає близько 60 днів, що суттєво перевищує строк
фактичної реалізації товарів безпосереднім споживачам. У колишньому СРСР
до кредитної реформи 1930-32 рр. комерційний кредит теж мав велике
значення, банківський ж кредит мав підпорядковане значення і здебільшого
посередній, непрямий характер — видавався під заставу векселів. Після
кредитної реформи вирішальної ролі набув банківський кредит, який став
прямим і плановим.

Нині в Україні комерційний кредит поширюється дедалі більше, що є
реакцією на дорожнечу банківського кредиту.

Споживчий кредит. Це кредитні відносини між юридичними особами з одного
боку і, і фізичними — з іншого. Відповідно до чинного законодавства
кредитуванням громадян як видом діяльності можуть займатися не тільки
банки, а й інші організації — ломбарди, кредитні спілки, фонди творчих
спілок тощо. Так, у ст. 2 Тимчасового положення про кредитні спілки
зазначається: “Кредитна спілка — це громадська організація, головною
метою якої є фінансовий та соціальний захист її членів шляхом залучення
їх особистих заощаджень для взаємного кредитування”.

Споживчий кредит може бути в грошовій формі — надається як банківська
позика фізичній особі для придбання нерухомості ремонту будинків,
навчання, і в товарній формі — в процесі купівлі товарів з відстрочкою
платежу. Особливістю цього кредиту є довгий його термін і порівняно
невисокий процент.

В Україні даний вид кредиту тільки-но починає розвиватися (сприяє цьому
деяка стабілізація національної грошової одиниці), а в зарубіжній
практиці споживчий кредит охоплює практично все працездатне населення.

Державний кредит. Основною ознакою цієї форми кредитних відносин є
обов’язкова участь у них держави в особі органів виконавчої влади.
Держава може бути і кредитором, і позичальником. Здійснюючи функції
кредитора, держава через центральний банк проводить кредитування:

конкретних галузей і регіонів, які відчувають особливу нестачу
фінансових ресурсів;

комерційних банків в процесі аукціону чи прямого продажу кредитних
ресурсів на ринку міжбанківських кредитів.

В ролі позичальника держава виступає в процесі розміщення державних
позик чи при здійсненні операцій на ринку державних цінних паперів. Як
правило, переважають відносини, коли держава виступає в ролі
позичальника.

Слід відмітити, що в умовах переходу до ринку державний кредит повинен
використовуватись не тільки в якості джерела залучення фінансових
ресурсів, а й ефективного інструменту централізованого кредитного
регулювання економіки.

Міжнародний кредит. Розглядається як сукупність кредитних відносин, що
функціонують на міжнародному рівні. Безпосередніми учасниками цього
кредиту можуть виступати міжнаціональні фінансово-кредитні інститути
(МВФ, МБРР, ЄБРР і т.д.), уряди держав, окремі юридичні особи, в тому
числі і банки. У відносинах за участю держав в цілому і міжнародних
інститутів завжди виступає в грошовій формі, а у зовнішньоторговельній
діяльності — і в товарній формі.

Класифікація по деяких базових ознаках:

по характеру кредитів — міждержавний, приватний;

по формі — державний, банківський, комерційний;

по місцю в системі зовнішньої торгівлі — кредитування експорту,
кредитування імпорту.

Характерною ознакою міжнародного кредиту є його додаткова правова та
економічна захищеність у формі страхування і державних гарантій.

Кредитні відносини між фізичними особами не дуже поширені, проте
ігнорувати ними не можна, оскільки недоліки у відносинах між банками і
населенням можуть призвести до їх розвитку у спотвореному вигляді.

Правова природа кредитних правовідносин закладена у нормах
цивільно-правового зобов’язального інституту “Розрахункові і кредитні
відносини” (статті 380-385 ЦК України), Закону України “Про банки і
банківську діяльність” та інших правових актах. Зокрема, Закон України
“Про оподаткування прибутку підприємств” вперше дав поняття кредитної
операції, товарного, комерційного і фінансового кредитів.

Кредитні правовідносини між суб’єктами підприємницької діяльності
(юридичними особами) Цивільним кодексом віднесені разом з договірними
зобов’язаннями до окремих видів зобов’язань інституту “Зобов’язальне
право”. Таке місце кредитних зобов’язань у системі зобов’язального права
зумовлене, передусім тим, що вони, як і всі інші цивільні права і
обов’язки, виникають з підстав, передбачених у ст. 4 ЦК України.
Зокрема, це можуть бути договори та інші угоди, адміністративні акти або
певні дії організацій. Найпоширенішими в практиці
господарсько-фінансової діяльності суб’єктів підприємництва є кредитні
договори. Як приклад виникнення кредитних правовідносин з
адміністративних можуть служити ті випадки, коли певним галузям
народного господарства за рішенням Верховної Ради України чи Уряду
банківськими установами відкриваються кредитні лінії цільового
призначення. Отже , законодавець не обумовлює виникнення кредитних
правовідносин виключно на договірній основі, зокрема про це йдеться у
ст. 382 ЦК України.

3. КРЕДИТНИЙ ПРОЦЕС, ЙОГО СТАДІЇ І ПРИНЦИПИ

Отже, ми підійшли до розгляду найважливішого елементу банківської
практики — процесу кредитування, від якого у великій мірі залежить
стабільність, прибутковість і репутація сучасного комерційного банку.

Процес кредитування, або кредитний процес складається із декількох
стадій (див. схем 1) і багатьма факторам, включаючи стратегію і тактику
банку, його кредитну політику, кваліфікацію працівників, розмір
Статутного фонду і власних коштів та ін.

РРАРР

Схема 1. Стадії кредитного процесу.

Кожна з цих стадій окремо забезпечує вирішення конкретних задач, а в
сукупності вони направлені на досягнення мети банківського кредитування
— отримання банківського прибутку.

На першому етапі здійснюється аналіз та попередній відбір найбільш
вигідних заяв та можливих форм кредитування.

Надання позики заключається у видачі кредитних грошей, які гарантують
платежі підприємств і прискорення безготівкових розрахунків по поставках
товарно-матеріальних цінностей, виконаних роботах та наданих послугах.
Зобов’язання банку полягає в тому, щоб у повній мірі задовольнити
потребу підприємств в позичкових коштах, адже від цього залежить стан
платіжної дисципліни всього народного господарства.

Використання позики означає направлення банківських засобів на
здійснення платежів по зобов’язаннях фінансово-господарської діяльності
підприємств. Ця стадія процесу кредитування служить для підтримки
платіжної дисципліни на рівні взаємного довір’я між господарськими
структурами. Найважливіша умова використання позики — ефективність
операції, яка кредитується, що забезпечує поступлення грошової виручки і
прибутку у сумі, яка гарантує погашення боргу банку і сплати процентів.

Повернення позики означає зворотній рух позичених коштів, а також
процентів від боржника назад у банк. Повернення позики має виняткове
значення для кредиту як самостійної економічної категорії товарного
виробництва ринкової економіки, тому що, коли позичка не повертається,
то кредит втрачає свою економічну суть і залежно від конкретних обставин
він перетворюється у дарунок, субсидію, тощо, тобто замість кредитних
відносин мають місце фінансові. Отже, і на цій останній стадії кредит
зберігає свій запозичений характер і відновлює портфель ресурсів банку
для надання нових позик.

Процес кредитування вимагає від підприємств і банків дотримання основних
умов видачі, використання та повернення грошових засобів. Ці умови
називаються принципами кредитування і обумовлені суттю і функціями
кредиту як самостійної економічної категорії.

Згідно ст. 9 Положення НБУ “Про кредитування” №246 основними принципами
кредитування є: забезпеченість, повернення, строковість, платність та
цільова направленість.

В економічній літературі окрім вищезгаданих принципів згадуються ще й
такі: надання засобів у відповідності з програмами економічного
розвитку; видача в міру виконання господарських заходів; диференціація
та опосередкування платіжного обороту. Розглянемо ці принципи більш
детально.

Принцип забезпеченості означає наявність у банку права для захисту
своїх інтересів, недопущення збитків від повернення боргу через
неплатоспроможність позичальника. Це досягається за рахунок: застави
позичальником майна, майнових прав, ЦП на яке банком у відповідності з
діючими законодавством може бути обернене стягнення; гарантії третьої
особи; нарахування пені; договору страхування відповідальності
позичальника за непогашення кредиту чи забезпечення в інших формах, що
прийняті в банківській практиці. Майно і інші форми забезпечення
зобов’язання позичальника перед банком повинні відповідати таким
вимогам:

висока ліквідність;

здатність до довгого зберігання;

стабільність цін на заставне майно;

низькі витрати по зберіганню і реалізації майна.

В залежності від того наскільки заставлене майно відповідає даним
вимогам, визначається розмір кредиту, який, як правило, не перевищує
ринкову вартість заставленого майна. Перевищення ціни застави над сумою
кредиту служить для компенсації ризику втрати внаслідок зміни цін на
заставлене майно.

Поверененість кредиту зумовлена тим, що банки мобілізують для
кредитування тимчасово вільні грошові кошти підприємств, організацій,
населення. Ці засоби не належать банку і в кінцевому результаті
використовуються по своєму виробничому призначенню. Головна особливість
цих засобів полягає у тому, що по першій ж вимозі власника вони повинні
бути повернені в його господарський оборот (крім строкових та цільових
вкладів). Використання банками коштів, що їм не належать, змушує їх до
дуже обережного кредитування своїх клієнтів. Цим пояснюється підвищений
інтерес банків до ліквідності своїх клієнтів і відбору тих з них, які
постійно мають залишки коштів на своїх банківських рахунках.

Платність кредиту означає перерахування певної суми коштів за
користування позиченим капіталом. Подібно до кредиту процент є
самостійною економічною категорією, що відображає відношення попиту і
пропозиції на грошовий товар на ринку позичкового капіталу. В умовах
ринку процент відображає споживчу вартість позичкового капіталу і
виступає частиною додаткової вартості, яку виплачує позичальник власнику
цього капіталу. У зв’язку з цим норма проценту регулюється в основному
співвідношенням попиту та пропозиції на позичковий капітал. Однак на
рівень процентної ставки впливає і багато інших факторів (див. схему 2).

Необхідність проценту зумовлена підприємницьким статусом банків, що
знаходяться на комерційному розрахунку, адже найважливіший принцип
комерційного розрахунку — самофінансування підприємницької діяльності —
повністю стосується будь-якого банку.

Платність кредиту стимулює фінансово-господарську діяльність
позичальника. Вона ж примушує його з найбільшим ефектом використовувати
позичені кошти для збільшення виробництва і реалізації товарів і звести
до мінімуму плату за кредит.

Процентні ставки по позикам комерційним банкам можуть бути твердими
(фіксованими) та плаваючими (змінними). Тверда ставка встановлюється
незмінною протягом всього строку користування кредитом. Зараз комерційні
банки віддають перевагу змінним процентним ставкам, які дають змогу
застрахуватися від непередбачуваних обставин. Поряд з поцентною ставкою
деякі банки можуть встановлювати і комісійну винагороду, яка сплачується
в залежності від об’єму робіт, що пов’язані з наданням кредиту.

Схема 2: Фактори, які впливають на рівень процентної ставки

Необхідно додати, міжгалузевої конкурентності банківський прибуток, що
залежить і від процентноїх ставки по кредитам, не може суттєво
відрізнітися від прибутку функціонуючих підприємств. Механізм
вирівнювання прибутку служить для переливу капіталу з однієї сфери
діяльності в іншу в залежності від попиту на товари, роботи, послуги і
грошові кошти.

Принцип строковості зумовлений тим, що банки не можуть видавати кредити
у безстроковому порядку; це пов’язано з тим, що більша частина
банківського капіталу не є власністю банку. Таким чином банківські
кредити видаються на певний визначений термін, по закінченню якого
мусять бути повернені. Строк участі банківських позик в обороті капіталу
залежить від швидкості його руху в окремих галузях н/г. Так, граничний
строк кредитування на поповнення оборотного капіталу не повинен
перевищувати 12 місяців, тобто використовуються короткотермінові
кредити, а для формування основного капіталу (кредити переоснащення і
розширення діючих підприємств, для будівництва нових підприємств і т.п.)
строк становить вже понад 1 рік, тобто використовуються середньо та
довгострокові кредити. Найбільш довгі строки кредитування характерні для
підприємств машинобудування і металопереробки з довгим процесом
виробництва. Довгі строки кредитування характерні і для підприємств, що
переробляють с/г сировину, оскільки вони створюють виробничі запаси для
безперервної роботи до врожаю майбутнього року.

Контроль за строковістю позик дозволяє банкам стимулювати рух
товарно-матеріальних цінностей як окремо, так і на всіх стадіях обороту
капіталу. Від дотримання цього принципу у великій мірі залежить
можливість банку надавати нові кредити, оскільки одним із джерел
кредитування є повернення позики.

Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів на
конкретні цілі, передбачені кредитним договором. Цільовий характер
банківських послуг зумовлений тим, що позичені засоби покривають не всі
потреби оборотного капіталу, а тільки їх певну частину. Головними
об’єктами кредитування в с/г, промисловості, будівництві і торгівлі є
відповідні групи товарно-матеріальних цінностей, що обліковуються на
окремих балансових рахунках

Кредитування окремих груп товарно-матеріальних цінностей передбачають
використання банківських позик у строгій відповідності до технологічних
потреб відповідних галузей н/г.

В останні роки актуальність цільового використання кредиту різко зросла,
адже дотримання цього принципу дозволяє комерційному банку приймати
більш об’єктивні рішення про можливість і доцільність видачі позики,
служить певною гарантією вчасного його повернення.

Надання засобів у відповідності з програмами економічного і соціального
розвитку відбувається в тому випадку, коли підприємства займають
стабільне положення на товарних ринках. В першу чергу це залежить від
заключення господарських договорів і періоду їх дії. Так, стабільні
підприємства заключають господарські договори на строк від одного до
п’яти років, що закладає стабільний фундамент для підприємницької
діяльності на перспективу. На основі таких договорів розробляються
програми економічного і соціального розвитку банку, включаючи фінансові
і кредитні плани. Складання таких програм на рівні окремого
підприємства, має надзвичайно велике значення для економіки України, яка
зараз перебуває в початковій стадії розвитку, де тільки починають
утворюватися ринкові господарські структури.

Видача банківських позик в міру виконання господарських заходів означає,
що вони видаються поступово, по мірі наростання виробничих затрат. В
галузях, що відносяться до сфери матеріального виробництва, це пов’язано
зі створенням виробничих запасів та інших цінностей, необхідних для
виготовлення відповідної продукції. Наприклад, на підприємствах, що
переробляють сільськогосподарську сировину, такі запаси створюються на
протязі декількох місяців. Поступова видача банківських позик дозволяє
економно витрачати кредитні ресурси і створювати умови для ефективної
оборотності кредиту і всього оборотного капіталу.

Диференціація кредитування зумовлена необхідністю повернення банківських
позик і відбору найбільш надійних позичальників. Головним критерієм
надійності вважається кредитоспроможність підприємства, яка ґрунтується
на ліквідності майна позичальника; його здатності вчасно погасити борги
по зобов’язаннях комерційної діяльності. В зв’язку з цим всі активи
діляться на групи ліквідності, перевага віддається готівці, ЦП та
дефіцитним ТМЦ. Як правило, банки не надають кредити ненадійним
позичальникам, так як це пов’язано з підвищеним ризиком. Найбільш
високий рівень ризику характерний для прострочення позик, які можуть
призвести до збитків, а тому банки не надають позики при наявності
хронічної простроченості заборгованості своїх клієнтів.

Таким чином, ми з’ясували, що знання, розуміння, а головне –
використання на практиці принципів кредитування – одна з найосновніших
умов стабільного становища будь-якого комерційного банку на ринку
позичкового капіталу.

Принцип ефективності позик означає, що вони можуть надаватись тільки під
рентабельні проекти, реалізація яких дозволила б здійснити зворотний рух
позичкового капіталу. В більшості банків перед видачею позики
проводиться детальний попередній аналіз потенційної корисності проекту,
що кредитується. Ефективність використання позичкового капіталу залежить
від вмілого заповнення відповідних ніш ринку, випуску конкурентноздатної
продукції та ліквідності активів. Ось чому банки не можуть кредитувати
підприємства, продукція яких на знаходить попиту на ринку і може
призвести до збитків.

4. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ

Для діяльності банків, як і будь-яких інших підприємницьких структур,
властива ризиковість здійснення активних операцій. Це зумовлює в свою
чергу необхідність урахування ризиків і управління ними, а також
постійне вдосконалення всього механізму діяльності банку, зокрема і у
кредитній сфері з метою зменшення збитків від реалізації ризиків.

Взагалі-то без ризиків банк працювати не може. Ні один із видів ризиків
не можна повністю уникнути. Сама природа кредитної діяльності банку, що
передбачає отримання доходу в результаті зміни кон’юнктури ринку,
динаміки процентних ставок, валютних курсів, в певній мірі пов’язана з
ризиком. Разом з тим, чим більший ризик бере на себе банк, тим вищі
повинні бути його доходи. Ось чому банки повинні використовувати різні
способи страхування ризиків, диференціювати їх, тобто враховувати
розподіл їх по різним видам банківської діяльності, а також систематично
здійснювати контроль за дотриманням нормативів, порядком надання
кредитів, за станом фінансів позичальника і при необхідності приймати
профілактичні міри для зниження ризиків. Саме для цього банк повинен
мати добре забезпечену інформаційну базу, досвідчених економістів, котрі
можуть відслідкувати поведінку позичальників, правильно оцінювати
економічну кон’юнктуру ринку в регіоні і систематично здійснювати
економічний аналіз процесів, що відбуваються.

Нерідко КБ, обмежені у використанні інших джерел життєдіяльності та
подальшого розвитку, свідомо вдаються до здійснення занадто ризикової
кредитної політики або не враховуючи динаміки кредитного ризику. Однак і
виважені дії банків у кредитній політиці не завжди можуть забезпечити
бажаний результат. Справа в тому, що банки не мають всебічної і
достатньої інформації про платоспроможність позичальника на його
господарський стан на момент надання кредиту, не кажучи вже про прогноз
його зміни. У цих умовах значна кількість банків, які вели ризикову
кредитну діяльність, мають значні обсяги простроченої та безнадійної
заборгованості за позиками та процентів по них, що поставило їх на межу
банкрутства. Однак ті банки, які не схильні були надмірно ризикувати і
утримувати значні ліквідні активи, не використовували їх для
кредитування, і тому зазнають збитків.

Таким чином, на мій погляд, банкам слід, по-перше, відійшли від практики
розрахунку механічного набору показників і відпрацювати методику
розрахунку інтегрованого показника, котрий дасть змогу оцінити ступінь
кредитного ризику; по-друге, оптимальне значення всіх обчислювальних
показників повинно не лише регулюватися законодавством — кожний банк має
додатково розробити свої критерії щодо прийняття тих чи інших
результатів оцінок відповідно до своєї кредитної політики; по-третє,
розрахунки аналізу кредитних ризиків, що здійснюються, повинні не лише
відображати ситуацію в минулому, а й поєднуватися із прогнозом на
майбутнє.

Цікавим на мій погляд є пропозиція застосувати нетрадиційні способи
забезпечення виконання кредитних зобов’язань.

Виходячи із загального цивільно-правового принципу свободи договору,
сторони можуть застосовувати для забезпечення виконання кредитних
договорів будь-які придумані ними юридичні схеми і конструкції. Головне,
щоб вони не йшли в розріз з чинним законодавством. Про це свідчить і
банківська практика, і теоретичні обґрунтування таких випадків у
юридичній літературі. Так, деякі банки для забезпечення виконання
кредитних договорів, застосовують такий спосіб забезпечення, як передача
майна боржника (або третьої особи) у власність банку до повернення ними
кредиту і виплати відсотків по ньому. Набуття права власності на майно
боржника дає банку абсолютні переваги порівняно з іншими засобами
забезпечення, особливо із заставою. У чому полягає суть такого
забезпечення?

Банк купує у фактичного позичальника визначене ним майно і одночасно
зобов’язується продати це саме майно тому ж позичальникові через деякий
строк за певну ціну. Юридично така угода являє собою сукупність двох
договорів купівлі-продажу, які оформляються єдиним документом.
Відрізняються ці договори лише ціною (ціна договору зворотного продажу є
вищою) і строками виконання. Таким чином, оплата купівельною ціни за
першим договором економічно рівнозначна за змістом видачі кредиту.
Різницею між ціною І і ІІ договорів є платою за користування банківським
кредитом, тобто відсотком, а тимчасовий інтервал між строками платежів
за товар – фактично строком кредитування. Майно, яке є предметом
договору купівлі-продажу, виконує функцію забезпечення повернення
кредиту, отже, практично таку ж як застава. Договором обов’язково
обумовлюється, що у випадку несплати купівельної ціни (фактично
неповернення “кредиту” в строк) банк має право відмовитися від договору
і розпоряджатися майном на свій розсуд.

Також банком для вдосконалення механізму кредитування важливо налагодити
й взаємовигідну партнерську роботу зі страховими компаніями, яка поки що
бажає бути кращою. Між банками і страховиками доцільно розмежувати
відповідальність у тристоронніх договорах (банк-позичальник-страховик)
усіх учасників за розробку заходів, контроль за їх здійсненням і
власність прийняття економічних важелів з недопущенням виплати відсотків
або погашення основного боргу внаслідок непрофесійних або зловмисних дій
боржника. В такому договорі доцільно виключити можливість таємної
домовленості між двома партнерами, спрямованої проти третьої сторони. У
разі, коли банк надає кредит клієнту і страхує його в страховій
компанії, яка теж є банківським клієнтам, банку невигідно вести політику
на розорення страховика, адже він сплачує на його користь страхову суму.
Недоцільними будуть і банківські зусилля, спрямовані на розорення
позичальника. Вирішити цю проблему можливо на основі взаємовигідного
партнерства банку зі страховою компанією і вдосконаленням кредитної
роботи з власними позичальниками.

Переймання досвіду роботи зарубіжних банків свідчить про широке
застосування ними кредитування по контокорентному рахунку (так званий
овердрафт). Основною перевагою овердрафту, окрім економії витрат,
пов’язаних з оформлення видач звичайних позик, є те, що клієнт по суті
платить за фактичне користування кредитом, оскільки банки, як правило,
практикують щоденне нарахування процентів на суму непогашеного залишку.
В результаті досягається значна економія коштів, внаслідок
короткочасного і перехідного характеру кредиту. Овердрафт є найбільш
зручним методом кредитування, що дозволяє клієнту вирішувати проблему
фінансування короткострокової заборгованості в періоди, коли його
витрати тимчасово перевищують надходження коштів на рахунках.

Як свідчить зарубіжна практика, овердрафт повинен застосовуватись в
основному лише у відносинах з найбільш надійними першокласними
позичальниками з високим рівнем платоспроможності, яка не викликає у
банків сумнівів. В нестабільній економічній ситуації цього правила
повинні дотримуватись і вітчизняні банки, запроваджуючи більш
прогресивні методи кредитування, що відповідають сучасним вимогам
клієнта.

ВИСНОВКИ

Кредит є об’єктивною вартісною категорією, його необхідність викликана
існуванням товарно-грошових відносин, а передумовою є наявність поточних
чи майбутніх доходів у позичальника. Конкретними причинами необхідності
кредиту є коливання потреби в коштах та джерелах їх формування як у
юридичних, так і фізичних осіб.

Кредитні правовідносини виникають між суб’єктами ринку на основі
відповідних договорів і за умови дотримання ними основних принципів
кредитування: строковість, поверненість, платність, забезпеченість,
цільове використання.

Значення кредиту в економіці будь-якої країни важко перецінити, адже:

кредит обслуговує рух капіталу і різних суспільних фондів;

завдяки кредиту в народному господарстві ефективно використовуються
кошти, що тимчасово вивільняються з обороту;

особлива роль кредиту в організації оборотного капіталу сезонних
підприємств, не кажучи вже про його значення у відтворенні основних
фондів;

кредит служить засобом міжгалузевого і міжрегіонального переливу
капіталу.

В Україні найпоширенішою формою забезпечення кредиту залишається
застава, але не дивлячись на це, механізм застави по суті не діє, а тому
при непогашенні боргу банку дуже важко захистити свої права. Звідси
випливає нагальна необхідність радикально спростити механізм реалізації
заставленого майна підприємств будь-якої форми власності, це саме
стосується і механізму оголошення підприємства банкрутом.

На жаль зараз майже кожний 5-й банк України має незадовільний фінансовий
стан, що стримує розвиток банківського сектору і економіки взагалі.
Основною причиною цього є хиби у кредитній політиці. Внаслідок цього
чимало банків, які вели надто ризикову політику тепер мають великі суми
простроченої заборгованості за кредити, що ставить їх на межу
банкрутства. Ті ж банки, які використовували надто обернену кредитну
політику зараз мають великі залишки кредитних активів, які не приносять
доходу, а тому теж зазнають збитків. Як наслідок сьогодні гостро стоїть
питання зміни стратегії і тактики банків на кредитному ризику,
модернізації механізму кредитування взагалі.

Оскільки пріоритетними напрямком у роботі банків є кредитування
економіки, то перспективи розвитку банківської системи проглядаються
лише за умови зниження простроченої заборгованості за позиками банків,
що у свою чергу вимагає від банківських спеціалістів вести постійний
пошук методів вдосконалення кредитування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

Банки и банковские операции. Учебник для ВУЗов / Под.ред. Е.Ф.Жуковой. –
М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. – 471с.

Банківська енциклопедія / Під редакцією д.ек.н. професора Мороза А.М. –
К.: “Ельтом”, – 1993. – 327с.

Банківський портфель – 3 (Книга менеджера по кредитам) / отв.ред.
Коробов Ю.И., Рубин Ю.Б., Солдаткин В.И. – М.: “СОМИНТЕК” – 1995. –
752с.

Дзюблюк О.В. Комерційні банки в умовах переходу до ринкових відносин, –
Тернопіль: “Тернопіль”, 1996 – 140с.

Заруба О.Д. Фінансовий менеджмент у банках: Навчальний посібник. – К.:
Товариство “Знання”, КОО, 1997. – 172с.

Кредиты. Инвестиции. – М.: “Приор”, 1995. – 144с.

Кредит і кредитні правовідносини: економічна природа і тактика
законодавство регулювання / М.Олексієнко, В.Ольшинський, Д.Липак,
Е.Першиков. – К.: “Козаки”, 1996. – 144с.

Кристофер А. Блюмфилд. Как взять кредит в банке. англ.изд. – М.: ИНФРА.
– М, 1996 – 144с.

Панова Т.С. Кредитная политика КС – М.: ИКУ “ДИС”, 1997. – 464с.

Финансы. Денежное обращение. Кредит: Учебник для ВУЗов / Л.А.Дробозина,
Л.П.Окунева, Л.Д.Андросова и др.: Под.ред. проф. Л.А.Дробозиной. – М.:
Финансы, ЮНИТИ, 1997. – 479с.

Финансово-кредитный словарь. Том І-ІІІ. – М.: Финансы, 1984. – 2005с.

Кредит і кредитні првавовідносини: економічна природа і практика
законодавчого регулювання /

М. Олексієнко, В.Ольшанський, Е. Перинков — К: “Козаки”, 1996 — М.

Банківська енциклопедія / Під редакцією д.е.н., професора Мороза А.М. —
К: “Ельтом” — 1993 —

327 с.

Кредит і кредитні правовідносини: економічна природа і практика
законодавчого регулювання / М.Олексієнко, В.Ольшанський — К: “Козаки”,
1996. — 144 с.

Кристофер А. —Блюмфилд. Как взять кредит в банке, англ. изд. — М:
ИНФРА; 1996 — 144 с.

Банки и банковские операции. Учебник для ВУЗов / Под ред. Е.Ф.Жуковой —
М: Банки и биржи ЮНИТИ — 1997 —441 с.

Банківський портфель – 3 (Книга менеджера по кредитам) / отв.ред.
Коробов Ю.И., Рубин Ю.Б., Солдаткин В.И. – М.: “СОМИНТЕК” – 1995. –
752с.

Дзюблюк О.В. Комерційні банки в умовах переходу до ринкових відносин.
Тернопіль: “Тернопіль”. – 1996. – 1400с.

PAGE

PAGE 5

Організація кредитного процесу

Використання позики

Повернення позики

Надання позики

Норма прибутку від інших операцій

Необхідність отримання прибутку від кредитних операцій

Процентні стави конкурентів

Характер відносин між банком і позичальником

Витрати на оформлення кредиту і контроль

Зміст операції, що кредитується

Характер забезпечення

Витрати на формування позичкового капіталу

Розмір позики

Попит на позики

Рівень інфляції

Облікова ставка НБУ

Ризик

Строк позики

Рівень процентної ставки

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020