.

Зображення фізико-географічних і соціально-економічних явищ. Тематичні карти. Способи картографічного зображення (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
6 9110
Скачать документ

Реферат

на тему:

Зображення фізико-географічних і соціально-економічних явищ. Тематичні
карти. Способи картографічного зображення

1. Зображення фізико-географічних і соціально-економічних явищ

Дрібномасштабні (оглядові) карти поділяються на науково-довідкові,
довідкові та навчальні. Від їх призначення (і масштабу), залежить
ступінь генералізованості змісту та способи зображення елементів
природного середовища і господарської діяльності людей.

Рельєф. У зв’язку з тим, що оглядові карти використовують для загального
орієнтування і вивчення природних особливостей великих територій,
зображення рельєфу має бути таким, щоб можна було зробити висновок про
висотне положення районів, які вивчаються, тип рельєфу місцевості, а
також про вертикальне й горизонтальне розчленування певної території.

У процесі розвитку картографії способи зображення рельєфу
удосконалювалися. В минулому, коли основною функцією карти було
зображення взаємо розміщення географічних об’єктів, рельєф та інші
елементи наносилися перспективним (картинним) способом.

З розвитком продуктивних сил розширюються функції карт, збільшується їх
навантаження, удосконалюються відповідно методи їх зображення.

Завдяки успіхам картографічної і репродуктивної техніки відмивка рельєфу
вдосконалюється, особливо із застосування електронно-обчислювальних
машин, комп’ютерів. Сучасна техніка дає змогу, використовувати
зображення рельєфу горизонталями автоматично переходить до тіньового
способу його зображення.

Гідрографія. Вода – важливий елемент природи. Зображення водних об’єктів
на картах має велике практичне і наукове значення.

Водні об’єкти – океани, моря та їх частини (затоки, бухти тощо), озера,
поверхневі водостоки (річки, струмки), виходи підземних вод (джерела),
льодовики та. створені людиною штучні водойми (водосховища, канали,
колодязі) – все це частина природного середовища, яку суспільство
використовує і покликане охороняти.

Від забезпеченості водою залежать рівень господарського розвитку певного
району території, розміщення і спеціалізація окремих галузей народного
господарства, характер розміщення населення, вартість прокладання шляхів
сполучення та інженерного устаткування території, організації зон
масового відпочинку тощо. Проведений за картою аналіз особливостей
гідросітки місцевості дає змогу виявити можливість будівництва
гідросистем, розробити комплекс заходів щодо організації пароплавства,
меліорації сільськогосподарських угідь тощо.

На кольорових географічних картах гідросітка зображається синім або
блакитним кольором. Кількість елементів гідро сітки і детальність їх
зображення на карті залежить від природних особливостей території, що
картографується, а також від призначення і масштабу карти. Зображаючи
моря і океани, насамперед треба показати рельєф дна, а також характер
прибережної смуги і берега. Глибину морського дна зображають ізобатами,
тобто лініями, що сполучають точки з однаковою абсолютною глибиною.
Карти рельєфу морського дна в ізобатах з пошаровим розфарбуванням
називають батиметричними.

Ґрунтовий і рослинний покрив. На дрібномасштабних картах ґрунтовий
покрив не показують. Однак якщо болото чи солончаки великі за площею або
поширені на значні території; на карти наносять вертикальні лінії для
зображення солончаків і горизонтальні – для боліт. За таким принципом
зображають і піски.

Населені пункти. Кожний населений пункт, незважаючи на його розмір, бере
участь у територіальному поділі праці й виконує певні виробничі,
адміністративні та культурні функції. Звідси й виникає потреба в його
точному зображенні. Це складно, тому що на порівняно незначній площі
треба розкрити докладну якісну характеристику значної кількості
об’єктів. Перед використання конкретної карти треба обов’язково вивчити
її легенду, щоб зрозуміти, яке значення на ній мають форма пунсона,
шрифти тощо.

На дрібномасштабних картах, через значну генералізацію показують
невелику кількість населених пунктів. Значення населених пунктів при їх
відборі визначається в першу чергу їх політико-адміністративною
функцією, кількістю жителів і роллю населеного пункту в територіальному
поділі праці. Крім того, враховують також історичне значення пункту,
культурно-побутову функцію тощо.

Одним з важливих завдань картографування населених пунктів на оглядових
картах є характеристика заселеності території, причому слід відобразити
її відносну густоту.

Шляхи сполучення. Зображуючи шляхи сполучення на дрібномасштабних
загальногеографічних картах, слід насамперед показати дороги, важливі
для внутрішньодержавних міжрайонних зв’язків. Часто на ряді оглядових
карт показують лише кілька залізничних ліній, важливих у
загальнодержавному значенні. Залізниці, автомагістралі зображають
узагальнено. Річкова транспортна система із зменшенням масштабу
генералізується менше, ніж сухопутні шляхи. На картах судноплавна
частина річок виділяється темнішим, а несудноплавна – світлішим синім
кольором.

На дрібномасштабних картах зображають найважливіші морські порти,
позначаючи їх умовним знаком, який за формою нагадує якір. Часто вздовж
умовного знаку морського шляху цифрами показують довжину шляху між
кінцевими портами.

Політико-адміністративні елементи. На дрібномасштабних картах показують
границі та назви певних політичних чи адміністративних одиниць. Державні
сухопутні кордони зображають відмивкою на всьому їх протязі. Вздовж
морських берегів державним кордоном є берегова лінія. Коли кордон
проходить морем або океаном і розділяє острови чи півострови різних
держав, його зображають окремими невеликими відрізками. На оглядових
картах показують границі областей та автономних округів. На деяких
наносять межі заповідників.

2. Тематичні карти. Способи картографічного зображення

Особливості тематичних карт. Зміст тематичних карт умовно можна
розділити на дві частини. До першої відносять зображення того явища, яке
складає тему даної карти, – спеціальний зміст. Весь інший зміст
тематичної карти, який не виражає безпосередньо тему, називається
географічною основою (берегова лінія, пунсони населених пунктів,
кордони, гідро мережа, інколи рельєф, шляхи сполучення, елементи
ґрунтового і рослинного покриву).

До особливостей тематичних карт слід віднести наступні: 1) на них
зображене вузьке або дуже вузьке коло явищ; 2) на них передається,
насамперед, просторове розміщення картографічних явищ; 3) величина
зображення явищ передається у абсолютних та відносних одиницях; 4) на
них є можливість відобразити якісні відмінності всередині зображеного
явища; 5) на них можна передати переміщення явищ в просторі та їх зміну
в часі, напрям та інтенсивність явища, зміну форми та розміру території,
зайнятої природними чи соціально-економічними явищами за певний час,
кількісні зміни явища за певний час, зміни в структурі явища.

Картографічними умовними знаками (КУЗ) називають застосовані на карті
позначення різних об’єктів та їх характеристик. Знаки та їх системи
утворюють штучну мову – мову карти. Вони виконують такі функції: 1)
вказують на вид об’єктів, їх кількісні та якісні характеристики; 2)
визначають просторове їх положення, планові розміри, форму; 3) інколи
передають їх зміну у часі чи переміщення. За особливістю відображати
(моделювати) простір виділяють знаки: 1) позамасштабні, які різняться за
формою, величиною, кольором, орієнтуванням, внутрішньою структурою
(будовою), яскравістю; 2) лінійні, які різняться за шириною (величиною),
кольором, малюнком (структурою), яскравістю; 3) площинні, які різняться
за кольором, а також за величиною, формою, орієнтуванням, яскравістю та
структурою значків, які заповнюють контур.

При аналізі та побудові КУЗ їх зручніше класифікувати за способами
картографічного зображення.

Способи картографічного зображення

1. Спосіб значків. Значки використовують для показу місцеположення
об’єктів, які не виражаються в масштабі карти, або займають меншу площу,
ніж сам знак, або взагалі явищ, локалізованих в пунктах. За формою
розрізняють геометричні, буквені та наочні (символічні та
натуралістичні) значки. Кількісні характеристики явища передаються
розміром значка. При цьому використовують абсолютну або відносну шкалу.
Як при абсолютній, так і при умовній співрозмірності значків їх шкала
може бути неперервною чи ступінчатою. Для передачі сумарного (складного)
явища використовують структурні знаки, а динаміки явища – наростаючі
знаки.

2. Спосіб лінійних знаків застосовують для передачі ліній в їх
геометричному розумінні, об’єктів лінійного простягання, які не
виражаються за своєю шириною в масштабі карти, об’єктів площинного
поширення. Використовують і такий прийом, коли кольорову чи штрихову
гаму розміщують з боку вздовж лінійного знаку, чи виносять в бік.
Динаміка, розвиток, зміна положення лінійних об’єктів легко передається
поєднанням лінійних знаків, які відносяться до різних моментів часу.

3. Спосіб ізоліній. Ізолініями називають криві на карті, які сполучають
точки із однаковим значенням кількісного показника. Ізолінії
застосовують для характеристики величини (інтенсивності) неперервних чи
поступово змінних в просторі явищ (температура і тиск повітря, опади,
висоти, магнітне схилення), а також для передачі співвідношень.
Інтервали між ізолініями стараються зберегти постійними, хоча межа
інтервалу залежить від меж, в яких коливається явище, та масштабу карти.
Система ізоліній із перемінним інтервалом називається шкалою ізоліній.
Ізолінії підписують (в розривах чи на їх кінцях), а проміжки між ними
фарбують в певний колір чи штрихують.

? „

? †

Gрії на однорідні в якісному відношенні ділянки, виділені за певними
природними, економічними, соціальними чи політико-адміністративними
ознаками. Він використовується для характеристики явищ, які мають
суцільне (клімат), значне (грунти) чи масове (населення) поширення.
Основними шляхами диференціації території-є: 1) поділ її за типами
місцевості; 2) індивідуальне районування. Найпоширеніші класифікації
базуються на основі однієї конкретної якісної ознаки, інколи -двох-трьох
або інтегральних ознак. Для оформлення способу застосовують колір
(“слабкі” та “сильні” художні засоби), штрихову, буквену та цифрову
індексацію. Для деяких класифікацій розроблені універсальні шкали
кольорів (геологічні карти).

5. Спосіб кількісного фону застосовують для поділу території за певним
кількісним показником (показниками) – модуль, стоку, густота та глибина
розчленування рельєфу, кути нахилу тощо. Для цього карта розділяється на
ділянки відповідно до встановленої шкали. Як правило, використовують
такі шляхи диференціації: 1) попередньо районують територію – визначають
для кожного територіального підрозділу значення показника – відносять
цей підрозділ до відповідного ступеня в шкалі – оформляють як якісний
фон; 2) визначають значення кількісного показника на всій площі карти –
проводять межі ділянок відповідно до ступеня шкали – оформляють.

6. Спосіб локалізованих діаграм. Локалізовані діаграми відносять до
певних пунктів, точок чи площ і використовують для характеристики
сезонних та інших періодичних явищ – їх ходу, величини, тривалості,
ймовірності, повторюваності тощо (декадний, місячний чи річний хід
температур повітря чи грунту, кількість опадів, динаміка снігового
покриву, розподіл річкового стоку, напрям і сила вітру). Діаграми будуть
в декартовій та полярній системах координат у вигляді кривої розподілу
чи стовпчикової діаграми. Широко використовують “рози” – для
характеристики повторюваності та швидкості вітрів, повторюваності
вітрового хвилювання, повторюваності та швидкості морських течій.

7. Крапковий спосіб використовується для картографування масових
розосереджених явищ через крапку (точку) чи іншу геометричну фігуру
однакового (чи різного) розміру, яка позначає однакову кількість одиниць
зображеного явища і розташована на карті в місці його фактичного
розміщення. На карту наносять певну кількість точок, густота яких дає
наочну картину розміщення явища, а число точок -розміри. Важливим
моментом виступає вибір “ваги” точки – кількості одиниць, які виражають
однією точкою. При цьому використовують геометричний чи географічний
спосіб розстановки точок. Якщо ввести різнокольорові точки, то можна
передавати не тільки кількісні, але й якісні співвідношення, динаміку
явища (його ріст та зміни в розміщенні). Іноді точку замінюють іншою
мініатюрною фігурою (квадратиком, трикутником, прямокутником, рискою
тощо), але суть не міняється. Часто одне і те ж явище картографують
“точкою” різної “ваги”. Важливим моментом є вибір географічної основи,
яку намагаються звести до мінімуму, і виділяють на карті територію, де
явище, що картографується, відсутнє.

8. Спосіб ареалів. Ареалом називають область .поширення якого-небудь
явища. Він може бути неперервним, суцільним чи розсіяним. Розрізняють
ареали абсолютні та відносні. Для передачі ареалів на тематичних картах
використовують різні прийоми: обмеження ареалів суцільною чи пунктирною
лінією певного малюнка, фарбування ареалу, штрихування ареалу,
рівномірне розміщення в межах ареалу штрихових знаків (художніх чи
символьних значків) без передачі його меж, напис в межах границь,
окремий малюнок (Художній значок). Таке багатство прийомів оформлення
дає можливість на одній карті показати навіть ті ареали, які
перекриваються. На зоогеографічних та геоботанічних картах ареали
використовуються як основний спосіб.

9. Спосіб знаків руху. Знаки руху служать для передачі різних
просторових переміщень, які відносяться до природних чи
соціально-економічних явищ: морські течії, перельоти птахів, маршрути
експедицій, міграції населення, перевезення пасажирів та вантажів тощо.
Часто використовуються для передачі планів та ходу військових операцій,
передачі різних зв’язків – транспортних, економічних, торгових,
фінансових, політичних, культурних тощо. Знаки руху застосовують для
показу переміщення будь-яких явищ: крапкових, лінійних, площинних,
розсіяних, суцільних. За допомогою знаків руху можна передати шлях,
спосіб, напрям і швидкість переміщення, якість, потужність та структуру
рухомого явища. Основним графічним засобом для відображення руху і
зв’язків служать вектори, які різняться за орієнтуванням (напрямом),
формою, величиною (шириною), яскравістю, внутрішньою структурою. Іншим
засобом є стрічки (смужки) або епюри, різна ширина яких виражає
потужність потоку населення чи вантажів. Спів розмірність стрічок може
бути абсолютною чи умовною, неперервною чи ступінчатою.

10. Картодіаграма – спосіб зображення розподілу якого-небудь явища (його
кількісного показника чи показників) через діаграми, розміщенні на карті
в середині одиниць територіального поділу (найчастіше
адміністративного), і які характеризують сумарну величину явища в межах
кожної одиниці поділу. Найчастіше використовують лінійні (стовпчики,
смужки, довжина яких пропорційна величині зображуваного явища), площинні
(кола, квадрати, прямокутники, площа яких пропорційна величині
зображеного явища) та об’ємні (кулі, куби, об’єм яких пропорційний
величині зображеного явища) діаграми. Діаграмні фігури можуть бути
структурними, якщо кола, квадрати тощо діляться на частини відповідно до
складу (структури)зображеного явища а також двох- чи трьохмірні
діаграми, які відображають два чи три незалежні, але взаємопов’язані
показники (посівна площа та середня урожайність – валовий збір).
Діаграмні фігури на ряд дат дають змогу судити про динаміку явища.

11. Картограма – спосіб зображення середньої інтенсивності явища в межах
одиниць територіального поділу, найчастіше адміністративного (густоти
населення, розораності, лісистості тощо). В картограмі використовують
відносні показники, отриманні в результаті ділення двох рядів абсолютних
величин, обрахованих для одних і тих же територіальних одиниць, або ж із
підрахунку процентних відношень. Для наочності кожну територіальну
одиницю зафарбовують чи штрихують так, щоб за інтенсивністю кольору чи
штриховки можна було судити про інтенсивність явища. Перевагою
картограми є її простота в побудові та сприйнятті.

Сумісне використання способів картографічного зображення та їх
порівняльна характеристика. Для передачі одного і того ж явища можна
застосовувати залежно від обставин різні способи картографічного
зображення: ізолінії, картограми, знаки руху, кількісний фон – для
характеристики стоку на гідрологічних картах. На картах, які передають
декілька явищ, один і той же спосіб зображення може застосовуватися для
різних явищ: значки – промислових центрів, електростанцій, корисних
копалин. Для явищ, локалізованих в пунктах, використовують: сучасний
стан – спосіб значків; переміщення – знаки руху із значками; зміну в
часі – значки, локалізовані діаграми. Для явищ, локалізованих на лініях:
сучасний стан – лінійні знаки; переміщення – поєднання лінійних знаків
(деколи із знаками руху), ізолінії; зміну в часі – поєднання лінійних
знаків. Для явищ, розсіяних на площах: сучасний стан – якісний фон,
ізолінії, сукупність локалізованих діаграм, ареали; переміщення –
поєднання ареалів, ізолінії, знаки руху; зміну в часі – ізолінії,
сукупність локалізованих діаграм. Для явищ, розсіяних у просторі:
сучасний стан – крапковий спосіб, якісний фон, картограма,
картодіаграма; переміщення – поєднання ареалів, знаки руху; зміну в часі
– крапковий спосіб, поєднання ареалів, картограма, картодіаграма. Для
явищ суцільного поширення: сучасний стан – якісний фон, ізолінії,
сукупність локалізованих діаграм; переміщення – знаки руху; зміну в часі
-ізолінії, сукупність локалізованих діаграм.

Із усіх способів лише спосіб значків характеризує дані в пункті.
Картодіаграма і локалізована діаграма теж використовує значки (фігури),
які локалізовані в окремих пунктах (метеостанції) чи границях, але вони
характеризують явища загалом на окремих територіях. Значки та лінійні
знаки не можуть характеризувати явища, які поширені на значних площах.
Способи крапковий (географічному методі розстановки точок), ізоліній,
якісного фону та ареалів дають можливість показати на карті зайняту
явищем територію (знаки руху – лише частково). До того ж ізолінії та
крапковий спосіб тяжіють до показу кількісних характеристик, якісний фон
і ареалів – якісних.

Список використаної літератури

1. Картография с основами топографии (под ред. Г.Ю.Грюнберга) – М.
Просвещение, 1991 – 368с.

2. Жупанський ЯЛ. Історія географії в Україні. Львів, Світ, 1997р.

3. Салищев К.А. Картоведение – М. Изд. МГУ, 1982 -408с.

4. Салищев К.А. Картография – М. Высшая школа, 1982 -272с.

5. Справочник по картографии – М. Недра, 1988 – 428с.

6. Топография с основами геодезии (Под ред. С.Марченко и А.П.Божок) – М.
Высшая школа, 1986 – 304с.

7. Топографія з основами геодезії (за ред. А.П.Божок) – К. Вища школа,
1995 – 275с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020