Землеволодіння і землекористування в Україні (реферат)

РЕФЕРАТ

на тему:

“Землеволодіння і землекористування

в Україні”

ПЛАН

Вступ

1. Земельний Кодекс України про використання і охорону земель

2. Володіння та користування землею, оренда землі

Використана література

Вступ

Землеволодіння — володіння землею за правом власності. 3емлеволодіння
може бути приватне, державне, громадське й різних юридичних осіб, воно
не завжди відповідає землекористуванню, яке на противагу до
землеволодіння є лише продукованим стосунком до неї.

Землекористування – це осподарське використання землі, що перебуває в
особистій чи суспільній власності. У трудових господарствах 3.
ототожнюється із землеволодінням.

Часто землекористування стосується не власної землі, а такої, що
перебуває у власності інших осіб (землевласників, держави, громади,
церкви, установи, спілок). Тоді право на землекористування випливає із
закону, місцевого звичаю або договору.

Користування землею у встановленому звичаями або законом порядку. У
різних країнах на певних етапах історії і соціально-економіч-ного
розвитку землекористування мало різний характер.

1. Земельний Кодекс України про використання і охорону земель

Земельний кодекс було прийнято 13 березня 1992 р. Він установлює, що
завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин із
метою створення умов для раціонального використання та охорони земель,
рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання,
збереження та відтворення родючості грунтів, поліпшення природного
середовища, охорони прав громадян, підприємств, установ та організацій
на землю. Його розділами є: 1. Загальні положення. 2. Використання
земель. 3. Охорона земель та ін.

Охорона земель включає систему правових, організаційних,
економічних та інших заходів, спрямованих на їх раціональне
використання, запобігання необгрунтованому вилученню земель із
сільськогосподарського обороту, захист від шкідливих антропогенних
впливів, а також на відтворення і підвищення родючості грунтів,
продуктивності земель лісового фонду, забезпечення режиму земель
природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного
призначення.

Охорона земель здійснюється на основі комплексного підходу до угідь як
до складних природних утворень (екосистем) з урахуванням цілей і
характеру їх використання, зональних і регіональних особливостей.

Система раціонального використання земель повинна мати
природоохоронний, ресурсозберігаючий, відтворювальний характер і
передбачати збереження грунтів, обмеження негативного впливу на них,
а також на рослинний і тваринний світ, геологічні породи, водні
джерела та інші компоненти навколишнього середовища.

Власники землі і землекористувачі, в тому числі орендарі,
здійснюють: раціональну організацію території; збереження і
підвищення родючості грунтів, а також поліпшення інших корисних
властивостей землі; захист земель від водної та вітрової
ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення,
висушування, ущільнення, забруднення відходами виробництва,
хімічними і радіоактивними речовинами та від інших процесів
руйнування; захист від заростання сільськогосподарських угідь
чагарниками і дрібноліссям, інших процесів погіршення культур технічного
стану земель; рекультивацію порушених земель, заходи щодо
підвищення їх родючості та поліпшення інших корисних властивостей
землі; знімання, використання і збереження родючого шару грунту
при проведенні робіт, пов’язаних із порушенням земель; тимчасову
консервацію деградованих сільськогосподарських угідь, якщо іншими
способами неможливо відновити родючість грунтів. Державні
органи здійснюють необхідні заходи у рамках міжнародних,
державних і регіональних програм щодо охорони земель.

Порядок охорони земель встановлюється законодавством України.

Нормативи гранично допустимих концентрацій хімічних,
радіоактивних та інших шкідливих речовин у грунті і порядок їх
визначення розробляються і вводяться в дію Кабінетом Міністрів
України або за його дорученням відповідними міністерствами та
відомствами.

При розміщенні, проектуванні, будівництві та введенні в дію нових і
реконструйованих об’єктів, будівель і споруд, а також впровадженні
нових технологій повинно передбачатися додержання екологічних та
санітарно-технічних вимог щодо охорони земель.

Введення в дію об’єктів і застосування технологій, що не
забезпечують вимог захисту земель від деградації або порушення,
забороняється.

Розміщення об’єктів, що впливають на стан земель,
погоджується з землевпорядними, природоохоронними та іншими
органами в порядку, що визначається законодавством України.

Економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель
спрямовано на підвищення заінтересованості власників і
землекористувачів, у тому числі орендарів, у збереженні та
відтворенні родючості грунтів, на захист земель від негативних
наслідків виробничої діяльності і включає:

виділення коштів державного, республіканського (Республіки Крим),
місцевого бюджету для відновлення земель, порушених не з їх вини;

звільнення від плати за земельні ділянки, що перебувають у стадії
сільськогосподарського освоєння або поліпшення їх стану, в період,
передбачений проектом проведення робіт;

часткову компенсацію з коштів бюджету зниження доходу в результаті
тимчасової консервації порушених не з їх вини ділянок; заохочення
за поліпшення якості земель, підвищення родючості грунтів і
продуктивності земель лісового фонду, виробництво екологічно чистої
продукції.

Порядок економічного стимулювання раціонального використання та охорони
земель установлюється законодавством України.

2. Володіння та користування землею, оренда землі

Власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну,
приватну. Усі форми власності є рівноправними.

Розпоряджаються землею ради народних депутатів, які в межах їхньої
компетенції передають землі у власність або надають у користування та
вилучають їх.

Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок
місцеві ради народних депутатів можуть передати відповідно органам
державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого
самоврядування.

У державній власності перебувають усі землі України за винятком земель,
переданих у колективну і приватну власність.

Суб’єктами права державної власності на землю виступають:

• Верховна Рада України — на землі загальнодержавної власності України;

• Верховна Рада Автономної Республіки Крим — на землі в межах території
Республіки, за винятком земель загальнодержавної власності;

• обласні, районні, міські, селищні, сільські ради народних депутатів —
на землі в межах їхніх територій, за винятком земель загальнодержавної
власності.

Землі, що знаходяться в загальнодержавній власності, можуть передаватись
у колективну або приватну власність і надаватися в користування, у тому
числі в оренду. Не можуть передаватись у колективну і приватну
власність:

• землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці,
проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набережні, парки, міські ліси,
сквери, бульвари, кладовища і т. д.), а також землі, надані для
розміщення будинків органів державної влади та державної виконавчої
влади;

• землі гірничо-добувної промисловості, єдиної енергетичної та космічної
систем, транспорту, зв’язку, оборони;

• землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та
історико-культурного призначення;

• землі лісового фонду;

• землі водного фонду;

• землі сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних
закладів та їх дослідних господарств, навчальних господарств навчальних
закладів, державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць,
елітно-насінницьких і насінницьких господарств, племінних заводів,
племінних радгоспів і конезаводів, господарств із вирощування хмелю,
ефіроолійних, лікарських рослин, фруктів і винограду.

Земля може належати громадянам за правом колективної власності.

Суб’єктами права колективної власності на землю є колективні
сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи,
садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у
тому числі створені на базі радгоспів та інших державних
сільськогосподарських підприємств. Розпорядження земельними ділянками,
що знаходяться в колективній власності, здійснюється за рішенням
загальних зборів колективу.

У колективну власність можуть бути передані землі колективних
сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів,
сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на
базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств,
землі садівничих товариств — за рішенням загальних зборів цих
підприємств, кооперативів, товариств. Землі в колективну власність
передаються безкоштовно. Кожний член колективної власності на землю в
разі виходу з колективу має право одержати свою частку землі в натурі
(на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому Земельним
кодексом.

Право на земельну частку може бути передано у спадщину в порядку і на
умовах, передбачених цивільним законодавством щодо успадкування майна,
та статутом відповідного колективного підприємства.

У разі продажу власником своєї земельної частки переважне право на її
купівлю мають співвласники.

Сільські та селищні ради народних депутатів створюють на своїй території
резервний фонд земель.

Право приватної власності громадян України на землю означає, що тільки
вони мають право на одержання у власність земельних ділянок для:

• ведення селянського (фермерського) господарства;

• ведення особистого підсобного господарства;

• будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд
(присадибна ділянка);

• садівництва;

• дачного і гаражного будівництва.

Громадяни набувають право власності на земельні ділянки в разі:
одержання їх у спадщину; одержання частки землі у спільному майні
подружжя; купівлі-продажу, дарування та обміну. Передача земельних
ділянок у власність громадян провадиться місцевими радами народних
депутатів за плату чи безкоштовно.

Безкоштовно земельні ділянки передаються у власність громадян для:

• ведення селянського (фермерського) господарства у межах середньої
земельної частки;

• ведення особистого підсобного господарства;

• будівництва та обслуговування будинку і господарських споруд;

• садівництва;

• дачного і гаражного будівництва.

За плату передаються у власність громадян для ведення селянського
(фермерського) господарства земельні ділянки, розмір яких перевищує
середню земельну частку.

Іноземним громадянам та особам без громадянства земельні ділянки у
власність не передаються.

Користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним
визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.
Тимчасове користування може бути короткостроковим — до 3 років і
довгостроковим — від 3 до 25 років. У разі необхідності ці строки може
бути продовжено на період, що не перевищує одного терміну відповідно
коротко- чи довгострокового тимчасового користування.

Користування землею на умовах оренди для сільськогосподарських цілей має
бути довгостроковим. У постійне користування земля може надаватися
радами народних депутатів із земель, що знаходяться в державній
власності, а в тимчасове користування — із земель, що знаходяться в
колективній і приватній власності, відповідним власником.

У тимчасове користування на умовах оренди земля надається: громадянам
України; підприємствам, установам та організаціям; громадським
об’єднанням і релігійним організаціям; спільним підприємствам;
міжнародним об’єднанням та організаціям за участю українських та
іноземних юридичних осіб і громадян; підприємствам, що повністю належать
іноземним інвесторам; іноземним державам; міжнародним організаціям;
іноземним юридичним особам та особам безч громадянства. Орендодавцями
землі є сільські, селищні, міські, районні ради народних депутатів і
власники землі. Земля може надаватися в оренду в короткострокове
користування до 3 років (для випасання худоби, сінокосіння, городництва,
державних і громадських потреб) та довгострокове — до 50 років. Умови
використання землі, строки її використання, плата за оренду землі
визначаються за угодою сторін та обумовлюються в договорі. Після
закінчення строку оренди землі орендатор має переважне право на
відновлення договору. А ще орендарі земельних ділянок
сільськогосподарського призначення мають переважне право на одержання
орендованих земельних ділянок у приватну власність.

Громадяни, які мають земельні ділянки у власності, мають право надавати
їх в оренду без зміни цільового призначення на строк до трьох років, а в
разі тимчасової непрацездатності, призову на дійсну військову службу до
Збройних Сил України, вступу до навчального закладу — до п’яти років. У
разі успадкування земельної ділянки неповнолітніми допускається надання
цих ділянок в оренду під контролем місцевих рад народних депутатів на
строк до досягнення неповнолітнім спадкоємцем /

Закон України «Про плату за землю» від З липня 1992 р. встановлює, що
використання землі є платним. Плата за землю існує у вигляді земельного
податку або орендної плати і визначається залежно від якості й
місцезнаходження земельної ділянки. При цьому власники землі та
землекористувачі сплачують земельний податок, а орендарі — орендну
плату. Об’єктом плати за землю є земельна ділянка, що знаходиться у
власності, користуванні, в тому числі на умовах оренди. Суб’єктом плати
за землю (платником) є власник землі та землекористувач, у тому числі
орендатор. Розмір земельного податку не залежить від результатів
господарської діяльності власників землі та землекористувачів і
встановлюється у вигляді плати за одиницю земельної площі з розрахунку
за рік.

Використана література:

Земельний кодекс України.

Основи земельного права. Підручник. – К., 2000.

Словник-довідник юриста. – Харків, 2001.

PAGE

PAGE 10

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *