Збут сільськогосподарської продукції (реферат)

Реферат на тему

Збут сільськогосподарської продукції

Все більшу частку фермерських господарств становлять в основному
невеликі приватні господарства розміром в 5-50 гектарів, рівень
товарності яких постійно зростає. Ці виробники почали об’єднуватися в
асоціації та групи, кооперуючись для організації ефективних збутових
мереж , насамперед для задоволення потреб мереж супермаркетів, що
швидко розширюються.

Перед цими невеликими виробниками постає низка серйозних економічних
проблем, зокрема:

Відсутність інформації про ринки

Низькі реалізаційні ціни та низький споживчий попит

Нездатність організувати виробничий процес у часі таким чином, щоб
максимально відповідати потребам ринку

Обмежена конкурентоспроможність на ринку

Незначний досвід у галузі створення кооперативів

Недостатня поінформованість про системи планування бізнесу та маркетинг

Відсутність впевненості у точному виконанні угод, що перешкоджає
налагодженню довгострокових стосунків із покупцямиклієнтами

Відсутність ефективно організованих оптових ринків та біржової торгівлі
у великих містах; незначна кількість приватних оптовиків у збутових
мережах; незначна кількість закупівельних організацій

Обмежений доступ до конкурентних пропозицій щодо постачання продукції та
нерозвинена інфраструктура, яка може забезпечити збереження належної
якості продукції, зокрема відповідне транспортування, складування,
обробку, пакування та інші послуги.

(Проект аграрного маркетингу АМР САШ/Land O’Lakes ( HYPERLINK
«http://www.lol.org/» http://www.lol.org .ua та додаток 2),

Ринкова інфраструктура

Відповідно до інформації Міністерства аграрної політики України станом
на 1 січня 2004 року закупівельна мережа нараховувала 24 400
закупівельних пунктів, у т.ч. 17 тис пунктів закупівлі молока, 2 200 –
великої рогатої худоби та птиці; а 2,5 тис. пунктів було зарезервовано
для фруктів та овочів.

На момент підготовки звіту в Україні працювали 35 сертифікованих
товарних бірж, 437 торгових агрофірм, 1 432 оптових продуктових та
плодоовочевих магазинів; крім того, було проведено 320 аукціонів живої
великої рогатої худоби і 2 184 виставок та ярмарків. Однак ці дані
відображають швидше кількість зареєстрованих, а не активно діючих
структур.

Кількість обслуговуючих кооперативів становить 1 055: 70 з них є
переробними підприємствами, 170 – постачальницькими та торговельними
компаніями, 21 – споживчими кооперативами, 324 – кооперативами з надання
послуг, а 424 – багатофункціональними кооперативами.

Канали збуту

Згідно з даними Державного комітету статистики України прямі продажі з
сільськогосподарських підприємств та реалізація продукції посередникам
є основними каналами збуту виробниками сільгосппродукції . Шістдесят
відсотків приватних фермерів та реформованих господарств продають свою
продукцію саме в такий спосіб. Великі та дрібні посередники досить
активно та успішно здійснюють посередницькі операції по закупівлі у
виробників сировини та реалізації її переробним підприємствам.
Посередники контролюють більшість експортних товарних потоків, оптовий
та роздрібний торговельний товарообіг, завдяки чому найбільша частина
прибутку зосереджується у посередницьких структурах.

Переважають три такі форми розрахунків за реалізовану продукцію: оплата
до посівної, оплата при отриманні врожаю та відстрочені платежі, коли
оплата здійснюється після поставки продукції на ринок, причому дві
останні форми є найтиповішими. Сьогодні більшість сільськогосподарських
виробників продають свою продукцію в межах адміністративної одиниці, де
розташоване їхнє господарство. Про це заявили 73 % опитаних сімейних
фермерських господарств. Майже дві третини виробленого зерна продається
в межах регіону. (Дослідження IFC: Розвиток фермерства та агробізнесу в
Україні, 2003 рік (проведене в рамках Проекту розвитку українського
аграрного бізнесу).

Лише четверта частина всіх українських виробників продає свою продукцію
у позасезонний період, коли ціни починають зростати, і лише дуже
маленький частина з них безпосередньо експортує свою продукцію.
(Посилання: Проект аграрного маркетингу/АМР США Land O’Lakes
“Стратегічні директиви агробізнесу та маркетингу”, 2003 рік).

З огляду на відносно низький рівень зарплат у сільській місцевості,
відкриті (сільськогосподарські) ринки все ще продовжують бути основним
постачальником продуктів харчування для українських споживачів.
Більшість продавців на таких ринках є сільськими мешканцями, які
продають власну продукцію, вирощену у власних господарствах. У 2003 році
за даними офіційної урядової статистики існувало 597 відкритих ринків
продуктів харчування (99 ринків знаходились у Києві, їхня загальна
торговельна площа складала 599 000 кв. м.). Більшість споживачів, як і
раніше, дотримуються думки, що продукти з відкритих ринків зазвичай
дешевші, ніж ті, що продаються в супермаркетах. Споживачі старшого віку
також вважають, що продукти харчування на оптових відкритих ринках є
екологічно чистими та кращої якості.

Згідно з деякими оцінками в 2003 році від 40 до 50 % усіх угод
купівлі-продажу продуктів харчування були здійснені на відкритих
роздрібних ринках. Для деяких груп товарів, наприклад м’яса та
субпродуктів, обсяг продажів на таких ринках становив 90 %. Крім того,
на відкритих ринках здійснюється основний продаж свіжих овочів, фруктів,
меду та сухофруктів. (звіт UDSA UP2041).

Два відсотка усіх виробників сільськогосподарської продукції (у т.ч.
невеликі господарства) реалізують свою продукцію на товарних біржах (
HYPERLINK «http://www.minagro.kiev.ua/newenglish/exchange/index.php3»
http://www.minagro.kiev.ua/newenglish/exchange/index.php3 )

У країні існують лише два великі оптові ринки і, крім цього, приблизно
20 невеликих і приватних оптових ринків, які перебувають у початковій
стадії формування та сезонним режимом роботи, в основному на півдні та
заході країни, а також у деяких великих містах. Ці ринки пропонують
незначну кількість послуг, розміщуються на невеликій площі та майже не
надають послуг по поліпшенню якості продукції. Крім того, теплиці
пропонують незначну кількість овочів, обслуговуючи нині здебільшого
місцеві ринки. Більша частина цієї продукції виробляється у невеликих
господарствах на підсобних ділянках і продається на базарах (ринках).

L

th

@ ? |

?

, & ( oooooooooooooccccccccccccc

я комерційних фермерів сьогодні є одночасно скорочувати теперішні високі
витрати на збут та розробляти вигідні ринкові ніші, своєчасно постачаючи
продукцію вищої якості.

Зростання місцевого сектора роздрібної торгівлі та збільшення
присутності на ринку європейських роздрібних мереж призвело до
підвищення рівня конкуренції. У 2003 році у роздрібній мережі працювали
660 гіпермаркетів та супермаркетів, розташованих у великих містах,
водночас значна частина продуктів харчування і надалі продавалася на
відкритих ринках та у маленьких магазинах. Валовий обсяг продажів у
роздрібній торгівлі в 2003 році досяг 41,5 мільярдів гривень (7,7
мільярдів доларів США), попри те що лише 55 % усіх продуктів харчування
продавалося через 38 442 гастрономів та супермаркетів. На думку
спеціалістів з роздрібної торгівлі, оптовий продаж десяти провідних
роздрібних мереж в Україні досяг рівня в приблизно 1,0-1,2 мільярди
гривень (188-225 мільйонів доларів США). У середньому супермаркеті
виставлено десь 25-30 тисяч артикулів товарів, біля 80-90 % проданої
продукції вироблено в Україні. У супермаркетах представлений широкий
асортимент молочних продуктів, риби, м’яса, хлібобулочних виробів та
алкогольних напоїв. Великі мережі співпрацюють з майже 1 000 різних
постачальників, серед яких є великі оптові компанії, компанії-виробники
та імпортери. Місцеві мережі активно запроваджують західні стандарти та
механізми забезпечення якості. У 2001-2003 роках на український ринок
прийшли іноземні мережі: австрійська Білла ( HYPERLINK
«http://www.billa.co.at/» www.billa.co.at ) та єдина повноцінна
дисконтна мережа – німецька компанія „Метро Кеш енд Кері”, а також
нідерландська SPAR (доповідь USDA UP 4021).

Переробна галузь також є вирішальною ланкою в ланцюгу збуту. У 2001 році
існувало 700 компаній у сфері аграрного бізнесу. Згідно з аналізом LOL
лише деякі з них покладаються на існуючі виробництво овочів і фруктів та
ланцюги збуту або можуть створити системи постійного приймання продукції
у фермерів на контрактній основі. Більшість великих компаній, як і
раніше, воліють зменшувати ступінь невизначеності ситуації шляхом
організації власного виробництва сировини або придбання розташованих
поруч сільськогосподарських підприємств. Однак, багато хто з них був
вимушений з труднощами отримувати сировину у сільськогосподарських
підприємств за теперішніх умов для забезпечення зростаючого споживчого
попиту на свіжу продукцію. Згідно з даними Держкомстату України протягом
дев’яти місяців 2003 року значно скоротилися обсяги продажу основних
типів сільгосппродукції безпосередньо переробним підприємствам у таких
розмірах: зернові – 4 % від загального обсягу, цукровий буряк – 80 %,
насіння соняшника – 2 %, молоко та молочні продукти – 79 %, велика
рогата худоба та птиця – 29 %. Основною причиною цього є те, що у
переробних підприємств відсутня достатня кількіость оборотних коштів для
збільшення обсягів закупівлі сировини. З огляду на це вони часто
вимушені працювати за давальницькими схемами, насамперед це стосується
цукрового буряка.

Основні результати дослідження IFC „Специфіка переробки та маркетингу
сільськогосподарської продукції в Україні,” 2003 р., розділ ”Постачання
сировини переробним підприємствам” (дослідження було проведено в рамках
Проекту розвитку агробізнесу України) у сфері маркетингу
сільгосппродукції

Переробні підприємства працюють з різними категоріями постачальників
сировини, проте до основних категорій постачальників сировини належать,
насамперед, сільгоспвиробники (сільськогосподарські підприємства,
фермерські та особисті селянські господарства). В цілому по вибірці 60 %
підприємств купували сировину в сільгосппідприємствах, 58 % – у
фермерських господарств і 45 % – в особистих селянських господарств.

Сімдесят один процент обстежених молокозаводів купували молоко в
особистих селянських господарств; частка цієї категорії постачальників
становить 27 % від загального обсягу придбаної сировини.

Особисті селянські господарства є основними постачальниками сировини для
консервної промисловості (32 %).

Плодоовочеві переробні підприємства, як і молокозаводи, в основному
використовують власні транспортні засоби для доставки сировини на
переробку: про це заявили відповідно 91 % та 95 % таких підприємств.

Якість сировини, яка постачається для переробки, відіграє вирішальну
роль при виборі постачальника.

Ціна купівлі у більшості випадків формується під впливом двох основних
факторів: ринкової ціни на сировину на момент купівлі та витрат на
виробництво сировини.

Веб-ресурси з питань цін на сільгосппродукцію та маркетингу в сільському
господарстві:

HYPERLINK «http://www.agro-iks.org/» http://www.agro-iks.org ;
HYPERLINK «http://www.agrimarket.info/» http://www.agrimarket.info ;
HYPERLINK «http://www.agroperspectiva.com/»
http://www.agroperspectiva.com ; HYPERLINK
«http://www.proagro.com.ua/» http://www.proagro.com.ua ; HYPERLINK
«http://www.artukraine.com/agrinews» http://www.artukraine.com/agrinews
; HYPERLINK «http://www.passage.com.ua/» http://www.passage.com.ua ;
HYPERLINK «http://www.ukragroconsult.com/»
http://www.ukragroconsult.com ; HYPERLINK «http://www.lol.org.ua/»
http://www.lol.org.ua ; HYPERLINK «http://www.uga-port.oeg.ua/»
http://www.uga-port.oeg.ua ; HYPERLINK «http://www.blackseagrain.net/»
http://www.blackseagrain.net ; HYPERLINK
«http://www.minagro.kiev.ua/» http://www.minagro.kiev.ua ; HYPERLINK
«http://www.ukrstat.gov.ua/» http://www.ukrstat.gov.ua

Література

Проект АМР США/ПРООН Аграрна політика для людського розвитку

Сектор сільського господарства в економіці України в 2003 р. М. Пугачов
(ред.), В. Артюшин, Й. Василенко, В. Дем’янчук, В. Жигало, М. Кобець, І.
Кобута, О. Протченко, Н. Серепович, О. Сікачина, Н. Степанець, М.
Терещенко, І. Чапко, О. Шевцов, О. Ярославський. Відділ аналізу
політики, уряд України.

Аграрна політика в Україні: Аналіз та дослідження, 1999-2002 рр., проект
„Аграрна політика для людського розвитку”/ GAPCCS, Київ, 2003.

Аграрна політика в Україні: Аналіз та дослідження, 2003-2004 рр.”,
проект „Аграрна політика для людського розвитку”/ GAPCCS, Київ, 2004.

Держкомстат

Сільське господарство України. Статистичний щорічник, 2004 р.

Розподіл української землі серед користувачів, 2004 р.

Приватні фермери в Україні, 2004 р.

Харчові баланси та споживання харчових продуктів в Україні, 2004 р.

Особисті селянські господарства України, 2004 р.

Семінар DFID з обміну досвідом: уроки програми „Рівень життя в сільській
місцевості” в Європі та Центральній Азії [DFID Europe and Central Asia
Rural Livelihoods Lesson Sharing Workshop]

Матеріали семінару/ у редакції та з доповненнями Інституту розвитку
села, Київ, 2003 р.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *