Рекультивація та охорона земель (контрольна)

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему:

“Рекультивація та охорона земель” ПЛАН

1. Поняття рекультивації земель та її значення

2. Охорона земель

Список використаної літератури

1. Поняття рекультивації земель та її значення

Рекультивації земель – це відновлення родючого шару грунту, рельєфу
території, гідрогеологічних умов, порушених діяльністю людини.
Рекультивація земель є однією з найважливіших проблем землеробства.

З допомогою рекультивації відновлюються землі, що вийшли з обігу.
Значний вплив порушених земель на навколишнє середовище пояснюється тим,
що на поверхню виносяться токсичні породи, запилюється атмосфера,
змінюється режим ґрунтових вод, включаючи глибокі підземні, утворюються
значні маси ґрунтового шару, що накопичується у так званих відвалах.

Причому з сільськогосподарського обігу вилучаються не лише землі, з яких
безпосередньо добуваються корисні копалини, а й площі для складування
пустої породи. В Україні площа рекультивованих земель з 16,3 тис. га в
1980 p. зросла до 22,0 тис. га в 1986 p. і зменшилась до 19,2 в 1990 p.
та 7,9 в 1993 p.

Рекультивація земель складається з двох етапів: гірничотехнічного та
біологічного.

Гірничотехнічний етап передбачає зняття та складування родючого шару
грунту,. планування поверхні, формування схилів, спорудження шляхів,
гірничотехнічних і меліоративних споруд, а також покриття спланованої
території родючим шаром грунту.

Біологічний стан рекультивації включає комплекс агротехнічних і
фітомеліоратнвних заходів, спрямованих на відновлення ландшафтів і
відтворення родючості земель для використання їх у сільському чи
лісовому господарстві.

Гірничотехнічну рекультивацію здійснюють підприємства, організації та
установи, в розпорядженні яких перебуває земельна ділянка, біологічну
рекультивацію — землекористувачі за рахунок коштів підприємств,
організацій та установ, що виконували на цих землях роботи, пов’язані з
порушенням ґрунтового покриву. Тому насправді роботи з гірничотехнічної
рекультивації земель виконуються, а передбачена сума грошей за
біологічну рекультивацію, згідно з проектно-кошторисною документацією на
будівництво об’єкта, перераховується землевласнику та землекористувачу,
який повинен виконати ці роботи. На практиці дуже часто землевласники та
землекористувачі біологічної рекультивації не виконують, що позначається
на відновленні біологічної продуктивності порушених земель, а отже, й на
терміні окупності рекультивованих земель, який в середньому становить
7—25 років.

Темпи рекультивації земель в деяких областях України з різних причин
були недостатніми для своєчасного відтворення, що й затримало повернення
їх колишньому землевласнику і землекористувачу для дальшого використання
за призначенням.

Наприклад, на гірничо-хімічному комбінаті в Дніпропетровській області
добувається 45% марганцевої руди від загального її виробництва в нашій
країні. Для видобутку руди комбінату відведено 11,2 тис. га землі, з
яких сільськогосподарські угіддя займають 10,5 тис. га, а рілля — понад
8 тис. га. Марганцева руда залягає тут на глибині до 80 м, тому на
видобуток 1 т руди припадає 17 м3 породи.

Щоб всю порожню породу складати у відвали заввишки 60—65 м, потрібно
буде вилучити з обігу 11 тис. га чорноземних земель. Але, ‘як показав
досвід, втрати родючого грунту можна звести до мінімуму, якщо родючий
чорноземний шар грунту складувати окремо, наступний шар суглинку та лесу
з глибини до 20 м використати для лісонасаджень, а породу найнижчого
горизонту (з глибини 40—80 м), зовсім непридатну .для землеробства,
використати для заповнення порожніх кар’єрів.

При цьому застосовують двоетапну систему рекультивації. Оскільки в
засипаних кар’єрах з часом земля осідає, виникає необхідність проведення
другого етапу рекультивації. Після проведення робіт першого етапу
відновлені землі передаються сільськогосподарським підприємствам у
тимчасове користування (3—5 років) для посіву багаторічних трав. На
другому етапі рекультивації площу повторно планують, -покривають шаром
чорнозему товщею 0,5 м. Такий грунт потребує внесення добрив.
Урожайність багаторічних трав на сіно на рекультивованих землях
становить 45 ц/га, однорічних — 27,5, озимої пшениці — 34,5, кукурудзи
на зерно — 38,2, кукурудзи на силос — 287 ц/га. Термін окупності
капітальних вкладень на рекультивацію земель—10 років. Отже, цей
природозахисний захід є ефективним не лише з екологічного, а й з
економічного боку.

Основні напрями використання порушених земель після проведення
рекультиваційних робіт:

1) сільськогосподарське використання, що зумовлює необхідність створення
нових ділянок ріллі, сіножатей, пасовищ, багаторічних
сільськогосподарських насаджень;

2) лісове використання, включаючи створення лісів промислового та
цільового призначення (ґрунтозахисні та водоохоронні насадження);

3) водогосподарське використання (створення водоймищ різноманітного
призначення — для розведення риби та птиці, організації спорту,
відпочинку, зрошування тощо);

4) рекреаційне використання (парки, зони відпочинку тощо);

5) використання під житлове та промислове будівництво;

6) віднесення цих земель у держзапас тощо.

Народногосподарський результат рекультивації порушених земель включає
такі результати:

виробничий — одержання продукції з відновленої площі. При
відшкодувальному природокористуванні він визначається приростом
показника економічної оцінки земельних угідь. Якщо відповідні оцінки
відсутні, розрахунок робиться за відтвореною продуктивністю відповідних
земель внаслідок рекультивації, визначеною в витратах на відповідну
продукцію з рекультивованих земель;

соціально-економічний — створення сприятливих умов для життєдіяльності
людини та функціонування екологічних систем у районі розміщення об’єктів
рекультивації. У зв’язку з різнобічністю проявів соціально-економічних
результатів і різного ступеня їх залежності від напряму рекультивації
вони об’єднуються в дві групи: середовищезахисні та
середовищеполіпшуючі.

Середовищезахисний результат рекультивації, який прирівнюється до
відшкодованого збитку, завданого навколишньому середовищу внаслідок
порушених земель, визначається природно-технічними умовами порушених
земель, їх розміщенням у різних природних зонах, організацією та
засвоєністю території, ускладненням конфігурації господарських угідь
тощо. Територія, що зазнає негативного впливу від. порушення земель —
зона впливу — визначається для кожного об’єкта рекультивації.

Результат поліпшення стану навколишнього середовища регіону при
рекультивації, відповідно до санітарно-гігієнічних, естетичних,
рекреаційних та інших вимог, враховується соціально-екологічним
коефіцієнтом, диференційованим за типами порушених земель, природними
зонами, напрямами рекультивації. Крім того, вноситься поправка на
освоєність території.

Аналогічно народногосподарському визначається госпрозрахунковий
результат рекультивації. Для підприємств, які використовують
рекультивовані землі, госпрозрахунковий виробничий результат
визначається приростом прибутку від реалізації продукції та послуг, що
їх отримують з цих земель.

Поширенню передових методів рекультивації порушених земель заважає
відсутність науково обгрунтованих її організаційних, економічних та
юридичних основ.

Останнім часом у районах інтенсивного сільськогосподарського виробництва
спостерігається збільшення в структурі сільськогосподарських угідь
питомої ваги ріллі та зменшення природних земельних угідь.
Загальновідомо, що продуктивність ріллі значно вища, ніж природних
кормових угідь. Проте повне розорювання земель неминуче супроводжується
порушенням природної рівноваги, а природні кормові й лісові угіддя
сприяють її збереженню і відновленню.

Багато цінних угідь вибуває через виділення значних територій під
об’єкти промисловості, інфраструктури міст. За всю історію людське
суспільство втратило 200 млн га природних угідь для аграрного
використання. Нині щороку для несільськогосподарських потреб відводиться
5—7 мли га, для індустріальних цілей вилучено близько 50 млн га,
придатних для сільського господарства. На перспективу для
несільськогосподарських користувачів потрібно 19 мли га, в тому числі
30% сільськогосподарських угідь. Найбільші масиви втрачаються при
будівництві гідроелектростанцій, торфяних і гірничорудних розробках.

Площі таких земель у 100 разів перевищують власне площу, зайняту
розробками. Надалі з сільськогосподарського обороту вилучатиметься ще
більше земель, оскільки зростає видобуток вугілля і руди відкритим
способом, будівництво залізниць і автомобільних шляхів, аеродромів,
сховищ, меліоративних систем тощо. Для забезпечення мінімальних потреб
сільської місцевості в дорогах з твердим покриттям їх треба побудувати
близько 400 тис. км.

2. Охорона земель

Охорона земельних угідь — сукупність науково обгрунтованих заходів,
спрямованих на ліквідацію надмірного вилучення земельних фондів із
сільськогосподарського обігу внаслідок промислового, транспортного,
міського і сільського будівництва та видобутку корисних копалин,
запобігання підтопленню, заболоченню засобом гідротехнічного й
меліоративного будівництва, підвищення фізико-хімічних властивостей,
знищення в них отруйних хімічних речовин при застосуванні мінеральних
добрив та засобів захисту рослин від шкідників і хвороб, запобігання
забрудненню грунту відходами промислового виробництва, паливом і
мастильними матеріалами при виконанні сільськогосподарських робіт,
захист від водної та вітрової ерозії, раціональне регулювання
грунтотворчого процесу в умовах інтенсифікації сільськогосподарського
виробництва та його індустріалізації.

Отже, раціональне використання й охорона земельних ресурсів включають
дві групи питань: 1) охорона, землі від виснаження і підвищення її
родючості — економічна група; 2) охорона від забруднення та його
попередження — екологічна група.

Земля — найважливіша складова природних ресурсів; основа рослинного і
тваринного світу; вмістилище природних багатств; операційний базис
промисловості, населених пунктів і доріг; головний засіб виробництва в
сільському господарстві. Тому раціональне землекористування є
обов’язковою складовою комплексної системи експлуатації та охорони
природних ресурсів.

Для сільського господарства найбільше значення має частина землі під
назвою грунт — особливе природне утворення, якому властиві риси живої та
неживої природи,, що сформувались внаслідок тривалого перетворення
поверхневих шарів літосфери під спільним взаємозумовленим впливом
гідросфери, атмосфери, живих і мертвих організмів: Це одна із складових
навколишнього середовища,, її найважливіша властивість — родючість, яка
відіграє провідну роль у житті людини, є найважливішою умовою існування
і відтворення, які постійно змінюють одне одного в людських поколіннях.
Сумарна площа розораних грунтів на Землі — 1,5(109 га, ліси займають —
4,6(109 ra, трав’янисті ландшафти — 2,6(109 га. Сільським господарством
освоєно близько 30% площі суші.

Усі землі країни утворюють єдиний земельний фонд, який включає: землі
сільськогосподарського призначення; землі населених пунктів; землі
промисловості, транспорту заповідників та іншого
несільськогосподарського призначення; лісового фонду; водного фонду;
держзапас. В Україні 77% земель займають землі сільськогосподарських
підприємств, що становить 40,4 мли га станом на 1 січня 2003 p.

Використання землі супроводжується перетворенням і зміною основних її
природних первісних властивостей, виникненням нових. У сільському
господарстві ефективним є перетворення земельних угідь у ріллю.
Розорювання площ, раніше покритих трав’яною рослинністю, зрошення в
засушливих та осушення боліт у зволожених регіонах, збільшення внаслідок
цього площі ріллі сприяє ефективному зростанню виробництва
сільськогосподарської продукції і супроводжується глибоким перетворенням
навколишнього середовища. Нерідко ці перетворення стають небажаними,
виходячи за межі початкових наслідків. В Україні площа ріллі — 33,3 млн
га, або 80% площі сільськогосподарських угідь; 2,2 млн га — сіножатей
(5% сільськогосподарських угідь); 5,2 млн га — пасовищ (11%
сільськогосподарських угідь).

Розширення масштабів видобування корисних копалин, розвиток
промисловості, міського, сільського, гідротехнічного і транспортного
будівництва вимагають постійного вилучення земель з
сільськогосподарського обігу. У перші повоєнні роки з
сільськогосподарського обігу щорічно вилучалося по 25—50 тис. га родючих
земель, зараз — по 12—14 тис. га. В результаті за 1950—1990 pp. площа
сільськогосподарських угідь в Україні зменшилася на 3 млн та, а окремих
земель — на 1,8 млн га. За цей час населення країни зросло з 36 млн до
52 млн чол., а його землезабезпеченість знизилась з 1,2 до 0,8 га, в
тому числі орними землями — з 1 до 0,6 га. Через зменшення площі
сільськогосподарських угідь звужуються потенціальні можливості
забезпечення населення продуктами харчування, а промисловості —
сільськогосподарською сировиною. Недобір валової продукції сільського
господарства з вилучених земель (в порівняльних цінах 1983 p.) становить
понад 5 млрд крб.

Для компенсації угідь, вилучених з сільськогосподарського обігу, було
розорано схилові та прируслові землі, а існуючі орні сильно перенасичено
грунтовиснажливими культурами, що призвело до інтенсивного розвитку
ерозійних процесів та інтенсивної деградації грунтів. Досить сказати, що
з 1961 по 2001 pp. (роки обстеження ґрунтового покриву) площа еродованих
земель збільшилась на 2 млн га, в тому числі орних — на 1,5 млн га.
Тепер в Україні налічується 12 млн га земель, пошкоджених водною
ерозією, в тому числі 1 млн — сильно, 2,8 млн — середньо і 8,3 млн —
слабо еродованих. Площа земель, пошкоджених вітровою ерозією, становить
19,2 млн га, в тому числі сильно еродованих — 0,2 млн, середньо — 0,3
млн і слабо — 8,5 млн. Розвиток водної та вітрової ерозії грунтів
спричиняє їх інтенсивну деградацію та певне виснаження. Щороку
змиваються водою і видуваються вітром 600 млн т грунту, в тому числі 45
млн т гумусу (або втричі більше, ніж створюється за допомогою органічних
добрив, які вносяться в грунт господарствами України).

Усі чорноземи, які в 30-х роках належали до середньо-гумусних, у 80-х
трансформувались в малогумусні, а їх гумусомісткість знизилась з 6—9 до
3—5%. У цілому за 1961—2002 pp. (роки спеціального обстеження грунтів)
втрати гумусу були більшими, ніж за 1882—196.1 pp.: у зоні Степу — в 2,4
раза, Лісостепу — в 1,65 раза і Полісся — в 8,4 раза. І якщо така
тенденція до зменшення гумусу в грунтах зберігатиметься і надалі, то в
недалекому майбутньому Україна може опинитися на порозі гумусового
голоду — великої екологічної катастрофи, і тоді вже ніякі агротехнічні,
меліоративні, природоохоронні та організаційно-господарські заходи не
зможуть відновити агротехнічного потенціалу землі. Через це проблему
відтворення гумусу в грунтах і підвищення їх родючості слід розглядати
як найважливішу в народному господарстві України. Інакше наша країна не
зможе розраховувати на стабільне нарощування виробництва
сільськогосподарської продукції та забезпечення свого населення
продуктами харчування.

Інтенсивне забруднення природного середовища значною мірою є наслідком
нераціонального сільськогосподарського виробництва. Щороку з
мінеральними добривами на сільськогосподарські угіддя надходить 193 тис.
т фтору,. 1,6 тис. т цинку, 620 тис. т міді та 622 т калію. У 90-ті роки
залишкова кількість пестицидів у продуктах харчування, рослинах і
тваринах зросла (порівняно з 60-ми роками) більш ніж у 9 разів. Отруйні
речовини, які знаходяться у мінеральних добривах, хімічних меліорантах й
отрутохімікатах, проникають в організми людей, викликаючи їх
захворювання.

Отже, економічна вигода від застосування продукції хімічної
промисловості не вичерпує усіх аргументів на користь нарощування темпів
постачання сучасних продуктів хімії сільському господарству. Є низка
важливих факторів, які визначають межі поширення і застосування
хімікатів. Застосування великих доз добрив може погіршити якість
продукції, ґрунтових вод, що зумовлює забруднення близьких річок і
водойм. Використання мінеральних добрив дало змогу певною мірою
підвищити врожайність культур, однак подальше збільшення їх доз уже не
сприяло її зростанню, що пов’язано із зменшенням запасів гумусу в
грунті. Зростання врожайності неможливе без удосконалення технології
внесення добрив. Безконтрольне їх застосування призводить до забруднення
навколишнього середовища, що загрожує здоров’ю людини. Особливо
небезпечне неправильне або надмірне використання пестицидів. Причому
деяка їх частина трансформується, тобто виникають нові токсичні речовини
(вторинна токсикація). Дати оцінку всіх наслідків впливу пестицидів
неможливо через недосконалість методів дослідження.

Велике значення для економного землекористування має осушувальна
меліорація. Однак в окремих районах після осушення земель з’явились
ознаки деградації, розвитку ерозійних процесів. Значне скорочення площ
боліт, які є континентальними охоронниками вологи, призводить до зміни
гідрологічного режиму місцевості, зменшення водності рік і водойм.
Внаслідок цього зони достатнього зволоження можуть стати засушливими.

Осушення негативно впливає на навколишнє середовище і в багатьох інших
випадках: істотно змінюється гідрологічний режим, значно знижується
рівень ґрунтових вод на прилеглих до них територіях, внаслідок цього
знижується родючість грунтів, а окремі ділянки з грунтами легкого
механічного складу перетворюються на піски. В окремі роки порушення
гідрологічного режиму, зумовлене проведенням у великих масштабах
осушувально-меліоративних робіт, супроводжується тимчасовим затопленням
великих територій, посилюється розвиток водної ерозії у весняний період,
змивається верхній родючий шар грунту, відбувається замулення малих
річок, а також їх пересихання у літній період. Осушення торфоболотних
грунтів змінює торфоутворювальний процес, припиняється нагромадження
органічної речовини, яка мінералізується, родючість знижується.
Розкорчовування чагарників і дрібнолісся на перезволожених мінеральних
піщаних грунтах при їх осушенні і освоєнні у багатьох випадках знижує
верхній неглибокий родючий шар, відновлення якого дуже складне і вимагає
тривалого часу.

Поряд з природними і технічними факторами, які обмежують темпи
зрошувальних і осушувальних робіт, істотну роль відіграють інвестиційні
фактори. Висока капіталомісткість іригаційних споруд вимагає великих
витрат. Уже тепер за капітальними вкладеннями вони посідають перше місце
серед інших інвестиційних факторів у аграрному секторі. Витрати на
меліорацію становлять майже, чверть вкладень у сільське господарство.

Справа не тільки в тому, що продукція, вирощувана на зрошуваних землях,
дорога, а в тому, що з часом ми її одержуємо дедалі менше. Землі при
нинішньому стані зрошення поливною технікою, важкими
сільськогосподарськими машинами, з незжитою безгосподарністю втрачають
свою родючість. Разом з тим не можна заперечувати значення меліорації
взагалі, але повинна бути встановлена сувора відповідальність за
прорахунки при її проведенні.

У промислове розвинутих районах особливо важливим е вивчення показників
забруднення грунтів промисловими відходами й викидами. Так, в Україні
нагромаджено понад 7 млрд т відходів виробництва. Щорічний вихід їх
становить понад 1,5 млрд т, у тому числі в процесі гірничого видобутку —
понад 1,2 млрд т, первинної переробки (збагачення) — 260 млн т і
вторинної — близько 70 млн т. Вторинне використання відходів виробництва
становить .6,6%, тобто не більш ніж 100 млн т. Площа порушених земель —
близько 265 тис. га, в тому числі відпрацьованих — майже 131 га, з них
рекультивації підлягають 121,1 тис. га, з наступним використанням як
сільськогосподарських угідь — 77 тис. га, лісонасаджень — 24, водойм —
14, інших — 6,1 тис. га. Зростає вміст важких металів у грунті. У
районах забруднення збіднюється видовий склад тварин і рослин.
Дослідження показали, що кислі гази (сірчаний і сірчистий ангідрид,
окисли азоту, хлору та ін.), які викидаються промисловими
підприємствами, зріджують трав’яну рослинність на 60% і більше, а на
схилах сприяють посиленню ерозійних процесів. Рослини, що залишились,
поглинають токсичні речовини, внаслідок чого виникає інтоксикація їх
важкими металами, зумовлена переважно підкисленням грунтів. Забруднення
грунту і кормів поблизу рудників і свинцевоплавильних заводів призводить
до інтоксикації свинцем свійських тварин і людей.

Транспортне забруднення грунту призводить до зниження його родючості. В
умовах помірного клімату поблизу джерел забруднення врожай зернових
зменшується на 20—30%, буряків — на 35, бобів — на 40, картоплі — на
47%. Дуже важливим є питання утилізації осадів стічних вод, загальна
кількість яких в Україні становить 25 млн м3 за годину, а в сільському
господарстві використовується Слизько 150 тис. т на рік. Під складування
осадів стічних вод зайнято більш як 1200 га родючих земель, і ця площа
щороку збільшується. Тільки в Києві площа, зайнята осадами стічних вод,
за останні 5 років збільшилась майже вдвічі і становить 196 га.

Для того щоб запобігти негативним наслідкам осушувальної меліорації й
усунути їх, слід провести реконструкцію і відновлення осушувальних
систем, які стали непридатними для використання або не відповідають
сучасним технічним вимогам.

У раціональному землекористуванні дуже важливе значення має збереження
гумусу, який стимулює розвиток рослин і мікроорганізмів, що беруть
участь у перетворенні мінеральних і органічних речовин у грунтах.

Особливо важливим є використання органічних добрив у регіонах, де широко
застосовують .ґрунтозахисну систему землеробства і де неможливо
забезпечити глибоке загортання органічних добрив у грунт.

Серед протиерозійних заходів слід виділити новий технологічний спосіб
обробки грунтів, особливості якого полягають у зменшенні кількості і
глибини обробітку, суміщенні деяких операцій за рахунок збереження на
поверхні землі рослинних решток і стерні, змив і втрати поживних речовин
при цьому зменшуються в 5—10 разів. Мінімальна обробка дає змогу
ефективно боротись з ерозією за рахунок зменшення щільності грунту,
підвищення його гумусованості, поліпшення ґрунтового балансу поживних
речовин і вологи. Особливо істотні результати спостерігаються в
засушливих південних районах України. Поряд з удосконаленням процесу
землеробства мінімальний обробіток дає змогу мати економічний ефект:
енергетичні витрати зменшуються в 2—3 рази, собівартість знижується на
15— 20%, підвищується врожайність. Водночас ця технологія поширена
недостатньо. Причиною такого становища є нестача відповідних машин і
механізмів.

Невиправдано різко скоротились земельні масиви, використовувані під пар.
Збільшення площ під пар зумовлене удосконаленням агротехніки, посівів
інтенсивних сортів, зростанням урожайності. Для деяких засушливих
районів приріст урожайності зернових по чистому пару становив близько
80%

Багато цінних угідь вибуває через виділення значних територій під
об’єкти промисловості, інфраструктури міст.

Все це змушує якнайшвидше братися за здоровий глузд і вирішувати
наболілі питання негайно та широкомасштабно. Бо земля це і екологія і
економіка України, і здоров’я людей, які на ній живуть.

Список використаної літератури

1. Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної
екології. — К.: Либідь. 1995 — 368 с.

2. Білявський Г. О., Фурдуй Р. С. Практикум із загальної екології. //
Навч. посібн.—К.:Либідь, 1997.—160с.

3. Волошин І. М. Методика дослідження проблем природокористування. —
Львів: ЛДУ, 1994. — 160 с.

4. Злобін Ю.А. Основи екології.- К.: Лібра, 1998. – 249.

PAGE

PAGE 11

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *