Рекреаційний потенціал в контексті перспектив соціально-економічного розвитку Карпатського регіону (реферат)

Реферат на тему

Рекреаційний потенціал в контексті перспектив соціально-економічного
розвитку Карпатського регіону

Аналіз географічних, природних, історичних, економічних умов показує,
що Карпатський регіон на етапі становлення державності і входження
України у світове співтовариство має унікальний шанс стати своєрідним
полігоном, де розумна економічна політика може успішно поєднати
регіональні, державні та міжнародні інтереси країни, забезпечивши при
цьому прогрес у соціально-економічному житті регіону.

Отже, мова йде про вибір правильного стратегічного курсу розвитку
регіону. Якщо керуватись тим, що Карпати є географічним центром Європи,
а в природному відношенні — унікальною екосистемою на заході України, то
при формуванні політики освоєння цього краю необхідно розумно
використати його геополітичні переваги і зберегти » екологічний феномен
території. Тобто, майбутня соціально-економічна, модель Карпат має бути
економічно вигідною для України і екологічно сумісною з прилеглими
територіями сусідніх країн.

Зараз можна досить впевнено твердити, що виключний акцент на розвиток
промисловості навряд чи виправдає себе. Технологічний «бум» нам поки що
не загрожує, а отже, продуктивність праці і конкурентоспроможність
продукції ще довго залишатимуться нашою проблемою. Крім того, з
ескалацією виробництва загострюватиметься екологічна ситуація, що
забиратиме і без того обмежені ресурси. Таким чином, потрібні
нестандартні ходи й рішення при виборі пріоритетів і конкретних сфер,
розвиток яких забезпечив би прогресивні зміни в економічному житті
регіону, що, в свою чергу, ініціюватиме приплив капіталу, в тому числі
іноземного. При виборі такої стратегії важливо передбачити і врахувати
дію тих факторів, які обумовлюють специфіку регіону і створюють переваги
його стартових умов прогресивних соціально-економічних перетворень.

Враховуючи наявний в регіоні природний, економічний, науковий і
технічний потенціал, його історичні та географічні особливості,
стратегічна мета перспективного розвитку території полягає в тому, щоб
на основі оптимального використання природних, матеріально-технічних,
трудових, інтелектуальних ресурсів створити ефективну економічну систему
ринкового типу, яка забезпечить матеріальний добробут населення та
екологічну безпеку краю.

Досягнення поставленої мети вбачається в поетапній реалізації
першочергових завдань. На найближчий період основними пріоритетами
регіонального розвитку повинні виступати:

рекреаційний комплекс;

агропромисловий комплекс;

лісопромисловий комплекс;

машинобудування;

невиробнича сфера, особливо в гірській частині;

охорона навколишнього середовища;

збереження і відновлення історико-культурної спадщини.

Створення необхідних умов розвитку цих галузей і сфер людської
діяльності забезпечить піднесення загального соціально-економічного
рівня, який повинен визначитись не тільки загальнодержавними інтепесами,
а й зумовлюватись потребами та інтересами самого регіон}» суб’єктами
господарювання, які тут розміщені, і населенням, яке тут проживає.

Одним з стратегічних напрямків розвитку Карпатського регіону України є
пріоритетне освоєння його рекреаційного потенціалу. Для підтвердження
обгрунтованості такого вибору можна навести наступні основні аргументи.

1. Наявність природно-ресурсної бази. В регіоні є понад 800 джерел і
свердловин лікувальних мінеральних вод всіх відомих типів, багато з них
унікальні. їх запаси достатні для щорічного оздоровлення більш як 7 млн.
осіб. Зараз рівень їх використання не перевищує 15%. Ці ресурси у
поєднанні з сприятливими кліматичними умовами є природною базою розвитку
санаторно-курортної справи.

Карпати мають потужний потенціал для розвитку різних видів туризму.
Мальовничі ландшафти, рельєф створюють сприятливий фон для
короткотривалого відпочинку. Карпати не мають альтернативи на Україні
щодо розвитку гірськолижного спорту на рівні світових стандартів.

2. Вигідне географічне положення. Регіон розташований в центрі Європи,
через нього проходять різноманітні зв’язки, а непогана транспортна
доступність є сприятливим фактором залучення контингенту відпочиваючих
не тільки з сусідніх регіонів, а й європейських країн. Карпати можуть
служити своєрідним полігоном дислокації центрів міжнародного бізнесу, що
стимулюватиме ріст комерційного та ділового туризму.

3. Фактор територіального поділу праці. В Україні фактично є два
регіони, умови яких дозволяють забезпечувати процес задоволення
суспільних потреб в рекреаційних послугах: Чорноморсько-Азовський та
Карпатський. На фоні перевантаженості першого і зростаючому попиті
Карпати виступають фактично єдиною територією, яка може реалізувати
незадоволений попит населення на оздоровлення і відпочинок.

4. Наслідки Чорнобильської аварії. Порівняно високий рівень екологічної
безпеки і наявність великих запасів мінеральних вод для лікування
радіаційних захворювань обумовлюють потребу у створенні в Карпатах
широкої мережі спеціалізованих оздоровниць для населення, яке потерпіло
від радіоактивного забруднення.

5. Екологічний феномен території. З однієї сторони, природа Карпат в
порівнянні з іншими регіонами зазнала менших втрат і в багатьох місцях
зберегла свій первісний стан. А для різних форм відпочинку і туризму це
дуже важливо. З другої сторони, враховуючи винятково важливе клімато- і
водорегулююче значення Карпат як для України, так і для сусідніх
європейських держав, гостро стоїть питання збереження унікальної природи
цього краю. Якщо відкинути чисто консервативні варіанти виконання цього
завдання, то туризм і відпочинок в екологічно обгрунтованих межах можуть
виступати активною формою забезпечення екологічної безпеки Карпат.

6. Соціально-економічна специфіка гір. В гірських районах чотирьох
карпатських областей проживає біля 1,3 млн. осіб, тобто близько 20%
всього населення. З них третя частина — на висоті 500 м і вище. Гори
створюють специфічні, надзвичайно складні умови проживання та
господарювання, особливо у сільському господарстві. Тому надзвичайно
гостро стоїть проблема зайнятості, і як результат — низький рівень
матеріального добробуту жителів гір. Стабілізації цих та інших
негативних процесів за рахунок розширення сфер зайнятості, розвитку
інфраструктури сприятиме туризм з відповідним сервісом та організацією
обслуговування, в яких може бути задіяне місцеве населення. В даному
контексті розумної альтернативи рекреації просто не існує.

7. Економічна конкурентоспроможність рекреаційної сфери. Світовий досвід
показує, що туризм є висорентабельною галуззю народного господарства.
Наприклад, в Іспанії він дає 17 млрд.$, що дорівнює 30% від суми доходів
щорічного експорту цієї країни; в Італії прибуток від туризму становить
11%, в Данії — 8%, в Австрії — 8% прибутків, які надходять від експорту
товарів за кордон. Безумовно, що сьогоднішні показники економічної
результативності вітчизняного туризму поки що далекі від зарубіжних.
Хоча в Карпатах є окремі центри, де рекреаційна галузь займає провідне
місце в господарській структурі. В цілому, Карпатський регіон зараз
посідає друге місце в Україні за обсягом доходів від рекреаційної сфери
(22% від сумарного показника поУкраші) і поступається лише Криму (42%),
випереджуючи Причорноморський регіон (17%) та Приазов’я (13%).

Можна навести ще ряд переконливих аргументів на користь рекреаційної
орієнтації перспективного розвитку Карпатського регіону. Але це аж ніяк
не означає, що, форсуючи економічні процеси в цьому напрямку, ми миттєво
досягнемо бажаних результатів. Тут необхідні зважені рішення і продумані
практичні дії. Тому розвиток рекреації в регіоні розглядається в
контексті структурної перебудови господарського, комплексу, в
перспективній моделі якого дана галузь повинна зайняти одне з
профілюючих місць.

Природно-ресурсний та історико-культурний потенціал регіону в поєднанні
з вигідним географічним положенням в центрі Європи є достатньо вагомою
передумовою розвитку системи санаторно-курортного лікування, туризму і
відпочинку, орієнтованої як на внутрішнього споживача, так і на
обслуговування іноземного контингенту.

В Карпатському регіоні України нараховується понад 800 джерел і
свердловин мінеральних вод з добовим дебітом 57,5 млн. л. Розвідано і
затверджено запаси лікувальних вод 13 родовищ з сумарним дебітом 4,6
млн.л/добу (табл. 1).

Таблиця 1

Експлуатаційні запаси лікувальних мінеральних вод Карпатського регіону

Типи лікувальних мінеральних вод Родовища Балансові експлуатаційні
запаси

всього (м. куб. / добу) в т.ч. категорії А+Б (м. куб. / добу)

3 високим вмістом органічних речовин «Нафтуся» Трускавецьке, Східницьке
129,9  107,5

Розсоли моршинського типу Моршинське 79,0 69,0

Розсоли трускавецького типу Трускавецьке 466,5 60,0

Вуглекислі Голубинське, Новополянське, Полянське, Сойминське, Шаянське
2174,6 1644,5

Вуглекислі миш’яковисті Гірськотисівське (Кваси) 422,0 302,0

Вуглекислі залізисті Келечинське 501,0 207,0

Сульфідні Великолюбінське, Синякіське, Брусницьке 818,0 728,0

Інші типи Трускавецьке, Брусницьке 11,8 11,8

ВСЬОГО:   4602,8 3129,8

Вуглекислі води — найбільш розповсюджена група мінеральних вод регіону.
За ступенем мінералізації вони поділяються на слабо-, середньо- і
високомінералізовані та розсоли, а за складом солей — на
гідрокарбонатні, натрієві, хлоридно-гідрокарбонатні, натрієві і
кальцієво-натрієві, хлоридно-натрієві або кальцієво-натрієві.

Гідрокарбонатні вуглекислі води добре вивчені в Келечинському родовищі
(Міжгірський район Закарпатської області). Найбільшу цінність тут
представляють ті води, які містять 30 мг/л FeO. Затверджені
експлуатаційні запаси їх складають 501 м7добу і можуть забезпечити
великий санаторний комплекс і завод розливу.

Вуглекислі гідрокарбонатні натрієві води середньої мінералізації (5-15
г/л) є в Полянській групі родовищ (Свалявський район Закарпатської
області) — Плосківське, Новополянське, Полянське і Голубинське. їх
загальні експлуатаційні запаси складають майже 1000 м3/добу.

Із багаточисельних родовищ вуглекислих хлоридно-гідрокарбонат-них,
натрієвих і кальцієво-натрієвих вод детально розвідані і добре вивчені
Гірськотисівське і Сойминське. Гірськотисівське родовище знаходиться на
території с. Кваси Рахівського району. Води цього родовища унікальні в
нашій країні і мають високі лікувальні властивості. Затверджені
експлуатаційні запаси вод складають 301 м3/ добу, що створює широкі
перспективи для будівництва на їх базі курортного комплексу. В даний час
тут функціонує пансіонат «Гірська Тиса».

Сойминське родовище вуглекислих хлоридно-гідрокарбонатних
кальцієво-натрієвих мінеральних вод (с. Сойми Міжгірського району) є
одним з найбільших родовищ даного типу і відрізняється глибоким
заляганням водоносних горизонтів. Мінеральні води під великим тиском
фонтанують із сведловин, а їх дебіт самовпливом досягає 900 м3/ добу.
Затверджені запаси мінеральних вод складають 500 м3/добу. На їх базі
заплановано будівництво крупного комплексу.

Відомі й інші родовища вуглекислих вод: Шаянське використовується для
курортного лікування, Колочавське, Драгівське, Рахівське, Костринське
рекомендовані для будівництва заводів промислового розливу.

Широко розповсюджені в регіоні і мінеральні води з великим вмістом
органічних речовин. Зразком цього типу вод є Трускавецька «Нафтуся», у
всьому світі відома унікальна вода, яка традиційно пов’язується з
Трускавецьким і Східницьким курортами. Близькими до неї є мінеральні
води Борислава. Затверджені експлуатаційні запаси трускавецької
«Нафтусі» складають 42,9 м3/добу. їх достатньо для функціонування
сучасного великого курорту, яким є Трускавець. Затверджені запаси
східницької «Нафтусі» складають 64,6 м3/добу, що в 1,5 раза більше, ніж
у Трускавці, з яких використовується всього 2-3%, в той час як у
Трускавці ці запаси використовуються на 85%. І якщо ще враховувати, що в
Східницькій гірській улоговині здоровіший клімат і більш мальовничі
ландшафти, то саме на її території слід планувати розширення
Трускавецького курортного комплексу.

Названими ділянками поширення «Нафтусі» не вичерпується. За попередніми
даними вона широко розповсюджена в гірській зоні Карпат (Турківський та
Сколівський райони Львівської області). Зокрема, в районі села Верхнє
Синьовидне в 1987 р. виявлено мінеральні води групи «Нафтуся» у
кількості, більшій в п’ять разів, ніж у Трускавецькому родовищі.

Ще в 1978-1982 pp. були проведені загальні пошуки мінеральних вод і
лікувальних розсолів в районі м. Борислава з метою вивчення’
гідромінеральних ресурсів і визначення можливості створення в
майбутньому єдиного Східнице-Бориславо-Трускавецького курорту. Внаслідок
пошуків було виявлено більше 20 джерел. За підрахунками вчених запаси
води тут значно перевищують трускавецькі. Якщо добовий дебіт у Трускавці
складає 47 кубометрів, то у Бориславі є реальна можливість видобувати її
близько 350 м3 щоденно.

Сульфідні води відносяться до дуже цінних мінеральних вод Карпатського
регіону. їх родовища розповсюджені, в основному, в Прикарпатті, в смузі
родовищ сірки, і відомі у Львівській, Івано-Франківській і Чернівецькій
областях. Вони складають гідро-мінеральну базу курортів Великого Любеня,
Немирова, Шкла, Роздолу, Черче, Брусниці та інші. Тут також відкрито
маломінералізовані гідрокарбонатні сульфатні кальцієві води з вмістом
сірководню 50-150 мг/л. Сульфатно-гідрокарбонатні сульфідні води за
складом близькі до джерел Мацести, Сергіївських і Ключевських вод. З вод
цього типу для пляшкового розливу використовуються «Одеська» і
«Золочівська». Сірководневі джерела є також в м. Трускавець, селах
Коршів (Івано-Франківська область), Теребля, Вільхівці і Ганичі
(Закарпатська область). Дебіти свердловин сірководневих вод коливаються
від 100 до 604 м3/добу (Подорожненське родовище).

Використовуються ці води поки що незадовільно. Так, загальні запаси та
прогнозні ресурси мінеральних сульфідних вод на Львівщині складають
декілька десятків тисяч м3/добу, а в даний час використовується лише
близько 250 м3/добу. На курортах Великий Любінь і Немирів
використовується всього до 17% розвіданих запасів вод.

У Карпатському регіоні також широко розповсюджені мінеральні лікувальні
води без специфічних компонентів. Води цього класу відомі в Іршавському,
Мукачівському, Тячівському і Хустському районах Закарпаття, в Моршині,
Трускавці, Самбірському, Сколівському і Старосамбірському районах
Львівської області. Особливо багатими на хлоридні натрієві води без
специфічних компонентів є всі гірські і передгірські райони
Івано-Франківської області. На території Чернівецької області такі води
є в Вижницькому, Путильському і Сторожинецькому районах.

В районі м. Сколе, смт, Славське (Львівська область), смт. Верховина
(Івано-Франківська область) та в інших місцях відкриті родовища
мінеральних вод, значні запаси яких можна використати як
гідро-мінеральну базу крупних бальнеологічних курортів. В районі
Трускавця детально вивчені дві ділянки скупчення азотних розсолів,
виявлених на глибині 20-200 м. їх затверджені запаси складають 463
м3/добу при мінералізації 120-340 г/л.

Зона поширення лікувальних розсолів з підвищеним вмістом сульфатів
займає південно-західну частину Передкарпаття. В цій зоні розташований
добре відомий на Україні і за її межами курорт Моршин, а також біля 15
проявлень, що зафіксовані геолого-розвідувальними роботами. Загальні
розвідані запаси та прогнозні ресурси лікувальних розсолів даного типу
на території Передкарпаття оцінюються в об’ємі понад 600 м3/добу. В
даний час на території Львівської області використовується лише близько
1 м3/добу цих дуже рідкісних лікувальних вод.

Залізисті води Карпатського регіону можна розділити на залізисті (20-40
мг заліза в 1 л) і міцні залізисті (40 — 100 мг/л). Вони виявлені в
Закарпатті і Прикарпатті (м. Трускавець, с. Гребенів Сколівського
району, смт. Стара Сіль Старосамбірського району, смт. Східниця та ін.).

Миш’яковисті води виявлені тільки в Закарпатті (єдині на Україні). За
концентрацією миш’яку ці води належать до миш’яковистих міцних і дуже
міцних. Вміст миш’яку в них складає від 1 до 50 мг/л. Води з таким
значним вмістом миш’яку відомі на території колишнього СРСР тільки на
Сахаліні. Наявність в них двовалентного заліза і вуглекислого газу
посилює їх лікувальні властивості.

Бромисті і йодисті води виступають на території Рахівського і
Мукачівського районів Закарпатської області, а також Коломийського,
Косівського, Богородчанського, Надвірнянського, Рожнятівського районів
Івано-Франківської і в Глибоцькому районі Чернівецької областей. Вміст
йоду і брому дуже високий і багато разів перевищує фармакологічні норми.

Родонові води виявлені в Берегівському районі. Вони містять 24-33 еман
родону. В с. Косівська Поляна відомі джерела мінеральних вод з вмістом
родону 80-100 еман.

До лікувальних ресурсів Карпатського регіону відкосяться також озокерит
і лікувальні грязі. Бориславське родовище озокериту — * найбільше на
Україні, лікувальні грязі виступають тільки ка Прикарпатті. Ресурсами
грязелікування в регіоні є торф’яні грязі Немирівського,
Великолюбінського, Моршинського родовищ, родовище Шкло у Львівській
області, родовище Черче в Івано-Франківській області. У Львівській та
Івано-Франківській областях в п’яти родовищах містяться 1402 тис. м3
торф’яних лікувальних грязей. Запаси лікувальних грязей в регіоні
повністю забезпечують теперішні і перспективні потреби функціонуючих на
їх базі санаторно-курортних установ.

Для лікування багатьох хворих все частіше використовується озокерит.
Більша ефективність озокериту в порівнянні з лікувальними грязями
пояснюється тим, що при термічній обробці озокерит не губить лікувальних
властивостей і його можна застосовувати для повторного лікування (до 16
разів). Щорічно в Бориславському родовищі (Львівська область)
добувається 700 т медичного озокериту, який в багатьох випадкакх заміняє
лікувальні грязі. Запаси родовища за існуючих обсягів видобутку
забезпечать потреби лікування протягом 100 років.

В даний час природно-рекреаційний потенціал Карпатського регіону як в
цілому, так і його окремі складові (включаючи природний потенціал
озокеритолікування) використовується далеко не повністю. Досягнутий
рівень використання для санаторно-курортного лікування вуглекислих
мінеральних вод регіону, які відносяться до відомих типів «Боржомі»,
«Єсентукі», «Нарзан» і за деякими показниками навіть переважають
властивості своїх відомих аналогів, складає біля 8,5% їх реального
потенціалу. Унікальні води з високим вмістом органічних речовин —
трускавецька «Нафтуся» і її східницькі аналоги використовуються на 10%
від їх потенціалу, сульфідні води — на 15%.

Карпати володіють потужним потенціалом для розвитку різних видів
туризму. Мальовничі ландшафти, рельєф, кліматичні умови створюють
сприятливий фон для короткотривалого відпочинку. Карпати — єдиний регіон
України, умови якого придатні для розвитку гірськолижного спорту на
рівні світових стандартів.

Природний потенціал рекреації органічно доповнюється багатим арсеналом
пам’яток історії, культури, архітектури.

&

ny5

ny5

??

, Пліснеську, Звенигороді, Василеві, Непоротові, Рухотині; залишки
стародавнього Галича в Крилосі, руїни скельних фортець в Спасі, Уричі,
Розгірче, Бубнили.

З Карпатським регіоном пов’язано життя і діяльність Данила Галицького,
Ярослава Осмомисла, Івана Вишенського, Маркіяна Шашкевича, Івана Франка,
Соломії Крушельницької, Ольги Кобилян-ської. Тут народилися, жили і
працювали представники багатьох європейських культур.

В регіоні збереглась багата духовна культура — своєрідні звичаї і
обряди, народні промисли, фольклор бойків, лемків, гуцулів.

Таким чином, оцінка рекреаційного потенціалу території показує, що його
якісні і кількісні параметри в поєднанні з географічними і економічними
факторами є важливими об’єктивними передумовами розвитку рекреаційного
комплексу Карпатського регіону.

Оцінка досягнутого рівня рекреаційного освоєння регіону не буде
об’єктивною, якщо розглядатиметься як самоціль, тобто ізольовано від
соціально-економічного комплексу. Інакше, оперування тими чи іншими
показниками, крім констатації фактів, нічого конструктивного в
аргументацію висновків та ідей внести не може Тим більше, коли говоримо
про сферу, яка претендує на роль провідної в структурі господарського
комплексу регіону. Тому принциповим питанням є вибір оптимальних з точки
зору наукової обгрунтованості критеріїв оцінки освоєності рекреаційного
потенціалу території. При цьому саме поняття «рівня» рекреаційного
освоєння не можна ототожнювати з простою арифметичною сумою кількості
рекреаційних об’єктів і їх місткістю. В окремих районах Карпат
насиченість території рекреаційними об’єктами є досить високою, але це
аж ніяк не говорить про високий рівень рекреаційного освоєння (н
широкому розумінні), адже якість нашого обслуговування та інших
сервісних умов є далекою від світових стандартів. Тому тільки
комплексний підхід до оцінки рівня рекреаційного освоєння буде найбільш
правомірним та об’єктивним.

Оцінюючи сучасний стан розвитку рекреаційної сфери в контексті
перспективної політики соціально-економічної реконструкції Карпатського
регіону, треба керуватись наступними основними критеріями.

1. Екологічна безпека рекреаційного освоєння території. Це означає
необхідність дотримання жорстких екологічних регламентів в процесі
реалізації практичних дій в сфері рекреаційного господарювання. Природа
Карпат дуже вразлива до антропогенних навантажень. А оскільки побутує
думка, що рекреація є досить екологічно чистою галуззю діяльності, то
завжди є спокуса масштабності і гігантоманії. І тоді саме вона може
стати руйнівником природи. Тому дуже важливо, щоб, по-перше, розміщення
і місткість рекреаційних об’єктів враховували фізико-географічні умови
території; по-друге, фактичне рекреаційне навантаження на ландшафт не
перевищувало норм його природної рекреаційної місткості; по-третє, мають
виконуватись усі санітарно-екологічні норми як на рівні рекреаційних
центрів, так і окремих об’єктів.

2. Соціальна необхідність, тобто відповідність наявної бази рекреаційної
сфери реальним потребам в оздоровленні, її здатність задовольняти попит
населення на рекреаційні послуги в регіоні . Сьогодні маємо досить
складну ситуацію: здебільшого в силу економічних причин обсяг потреб на
оздоровлення і лікування перевищує величину попиту на відповідні
послуги. В процесі економічної стабілізації цей розрив поступово
зменшуватиметься. Очевидно, що синхронно з цією тенденцією має
нарощуватись місткість рекреаційних об’єктів. Безумовно, до
обгрунтованих меж.

3. Економічна доцільність, що в широкому розумінні при дотриманні двох
попередніх критеріїв означає прибутковість діяльності рекреаційних
об’єктів і соціально-економічну вигоду для території. Цей критерій треба
розглядати і з точки зору соціальних наслідків розвитку рекреації. Мова
йде про розширення зайнятості населення, особливо в гірських районах,
залучення приватного сектору до рекреаційного бізнесу, створення ринків
збуту продукції, розвиток народних промислів. Якщо ми говоримо про
рекреацію як про потешайну галузь спеціалізації регіону, то, ясна річ,
вона не повинна бути для нього економічно збитковою і соціально
шкідливою. В принципі, хоча зрозуміло, що це залежатиме від того, який
економічний режим буде створено для функціонування суб’єктів
рекреаційного господарювання. Якщо ж керуватись тільки економічними
інтересами, створивши для цього ще й відповідні умови, може виникнути
реальна загроза надмірної ескалації рекреаційного господарювання
всупереч нормам екологічної безпеки і соціальної ефективності.

4. Порівняння з зарубіжними аналогами. Цей прийом досить часто
використовують для аргументації тих чи інших пропозицій, особливо щодо
наших перспектив. Але такий підхід, якщо не бути декларативним, є
правомірним лише в одному випадку: зарубіжні стандарти переносяться на
наш реальний економічний «грунт» і служать певним орієнтиром на
майбутнє. Не треба забувати, що досягнутий рівень розвитку в окремих
країнах світу є «продуктом» існуючої системи господарювання, яка
формувалась протягом значного часу. Тому зарубіжні приклади можуть бути
для нас прийнятними з точки зору перспективних цілей, методи їх
досягнення не можуть бути форсованими, асинхронізованими з становленням
ринкових відносин в державі.

Важливою характеристикою сучасного стану розвитку рекреаційної індустрії
в регіоні є наявна матеріальна база, що представлена об’єктами різного
рекреаційного профілю (табл. 2).

Домінуюче місце в реііоні по кількості рекреадійних об’єктів займає
Львівська область (49,6%), де розміщено 56,3% санаторіїв, 97%
пансіонатів з лікуванням, 37% санаторіїв-профілакторіїв, 48,3% бази
відпочинку. З загальної кількості рекреаційних об’єктів на
Івано-Франківську область припадає 17,4%, Закарпатську — 24%,
Чернівецьку — 9%.

Таблиця 2

Області Кількість рекреаційних об’єктів

Всього в тому числі

санаторії пансіонати з лікуванням санаторії-

профілакторії будинки відпочинку пансіонати відпочинку бази відпочинку
туристичні бази, готелі, кемпінги

Закарпатська 64 15 — 14 1 2 20 12

Івано-Франківська 46 11 1 16 4   7 7

Львівська 132 40 32 23 — 1 30 6

Чернівецька 24 5 _ 9 1 _ 5 4

Разом 246 71 33 62 6 3 62 29

Рекреаційний фонд Карпатського регіону (на 1.01.1997 р.)

Джерело: Статистичний щорічник України. — К.: Техніка, 1997.

У структурі рекреаційного фонду провідне місце займають санаторії
(26,7%), санаторії-профілакторії (23,3%), бази відпочинку (23,3%).

Аналіз динаміки розвитку матеріальної бази рекреації за останні 10-15
років показує, що за цей час відбулись певні структурні зрушення в цій
сфері. На фоні росту кількості рекреаційних об’єктів зменшилась їх
сумарна кількість. Спостерігається тенденція до поліпшення якісних
характеристик рекреаційного процесу, а не штучне нарощування обсягів
нового будівництва. Такі зміни є результатом реконструкції діючих
об’єктів, їх перепрофілювання на надавання тих послуг, які
характеризуються найбільшим попитом серед населення Очевидно, такі
процеси на даному етапі є позитивними і тактично виправданими.

У порівнянні з 1980 р. кількість санаторіїв та пансіонатів з лікуванням
збільшилась в 1,4 раза, баз відпочинку — майже в 3 рази, туристичних баз
— більш як в 2 рази. Одночасно в 1,8 раза зменшилась кількість
санаторіїв — профілакторіїв. Табори відпочинку функціонували раніше як
літні піонерські табори і були на утриманні різних установ та бюджету.
Тому значне зменшення їх кількості є цілком зрозумілим. Цей фактор і
спричинив зменшення середнього показника місткості одного рекреаційного
об’єкта з 155 місцьу 1980р. до 140 місць в 1993 р.

За попередні роки відбулись певні зміни в структурі місць між основними
видами рекреаційної діяльності: збільшилась питома вага місць в
санаторно-курортних (8,4%) і туристичних закладах (11,2%) та зменшилась
у відпочинкових установах (19,6%).

Розміщені в регіоні об’єкти підпорядковані різним міністерствам,
відомствам, організаціям, що ускладнює процес управління рекреаційною
сферою як єдиною галуззю. Більшість установ санаторно-курортного профілю
належать профспілкам, координацію діяльності яких здійснюють
Трускавецьке, Прикарпатське і Закарпатське територіальні управління.
Відпочинкові об’єкти, як правило, знаходяться на балансі різновідомчих
підприємств, установ і організацій. В останній час йде процес
акціонування рекреаційних об’єктів, передачі їх в оренду трудовим
колективам. В принципі аналогічною є ситуація в сфері туризму, об’єкти
якого знаходяться у володінні різних державних та профспілкових
структур. Позитивним явищем є поява туристичних закладів. Однак, це
швидше окремі винятки, ніж стійка тенденція. Для вироблення і здійснення
єдиної політики розвитку туризму в областях регіону створені
територіальні органи Державного комітету України по туризму — Генеральні
агенства.

Протягом 1992-1993 pp. спостерігався своєрідний спалах на ринку
туристичних послуг завдяки створенню великої кількості підприємницьких
структур, основна діяльність яких зводилась до відправки туристичних
груп за кордон. Класичний варіант туристичного ринку передбачає
оптимальну структуру потоків: на 3 іноземних туристів, що в’їжджають в
країну, має припадати 1 вітчизняний, що виїжджає. При такій структурі
туризм є економічно вигідним. В нас же, в основному завдяки новим
формуванням, така структура була спотворена до краю: ми приймали 1
іноземного туриста, а більш як 10 своїх відправляли за кордон.
Внутрішній туризм, орієнтований на вітчизняного споживача, фактично
випав з поля зору туристичних структур. Починаючи з 1994р. тимчасовий
спалах активності на регіональному туристичному ринку почав згасати: на
ньому залишилось найбільш сильні. Ряд фірм не витримали конкуренції,
інші переорієнтували свою діяльність і т. п. Не менш важливу роль в
цьому» процесі відіграв низький платоспроможний попит населення.

В цілому ж, говорячи про регіональний ринок рекреаційних послуг, слід
відзначити, що він знаходиться на початковій стадії формування на шляху
до цивілізованих стандартів. Тому ключовим питанням сьогодні є не
збільшення кількості об’єктів і їх потужностей, а налагодження
конкурентоспроможного ринку послуг з використанням існуючої рекреаційної
бази.

Створена в регіоні матеріальна база рекреації вже сьогодні не
задовільняє існуючого попиту на рекреаційні послуги, в структурі якого в
останні роки відбуваються зміни, зокрема, ростуть потреби у зимовому, в
т. ч. гірськолижному відпочинку. Рекреаційний попит оцінюється в обсязі
понад 4 млн. осіб/рік лише для потреб відпочинку і туризму. Разом з
потребами в санаторно-курортному лікуванні на базі мінеральних вод попит
на рекреаційні послуги в регіоні складає не менше 6 млн. осіб/рік [1].
Сумарна місткість рекреаційних об’єктів регіону у 8-10 разів менша, ніж
в аналогічних районах за рубежем. Не відповідають міжнародним стандартам
умови сервісу в рекреаційних закладах, відсталою є система
інфраструктурного забезпечення

Орієнтовну оцінку потенційних можливостей Карпат можна отримати шляхом
співставлення з близькими за природними особливостями зарубіжними
регіональними регіонами-аналогами, які інтенсивно використовуються в
рекреаційних цілях. Так, Альпійський регіон площею 180 тис. км2, де
рекреаційні навантаження оцінюються як граничні, щорічно приймає 40 млн.
відпочиваючих і туристів та понад 60 млн. туристів, які здійснюють в
Альпи одноденні поїздки. В розпал сезону тут щоденно перебуває 10 млн.
туристів і 2 млн. екскурсантів вихідного дня. Екстраполюючи ці показники
на Карпатський регіон, граничні для нього показники перспективної
рекреаційної місткості становлять: одноразова — 2,2 млн. осіб, річна — 8
млн. туристів і відпочиваючих та 12 млн. екскурсантів і туристів
вихідного дня [1]. На даний час, враховуючи непідготовленість території
до підвищених рекреаційних навантажень, відсутність спеціалізованої
інфраструктури і низьку екологічну культуру населення, фактична
рекреаційна місткість Карпатського регіону не повинна перевищувати 50%
від перспективної. Досягнуті тут показники обслуговування рекреантів
нижчі від можливих з врахуванням природно-ресурсного потенціалу й
екологічних обмежень в 3-4 рази. Таким чином, резерви освоєння
рекреаційного потенціалу Карпат цілком достатні для забезпечення
перспективного розвитку рекреаційного комплексу в екологічно допустимих
межах.

Рекреаційну індустрію в Карпатському регіоні треба розглядати і як
важливий фактор піднесення соціально-економічного рівня гірських
районів. Специфіка гір значно ускладнює їх промислове і
сільськогосподарське освоєння, яке, до того ж, є екологонебезпечним.

Слабкий розвиток основних на даний час сфер зайнятості населення
спричинив низький матеріальний рівень життя. Грошові доходи мешканців
гірських районів у регіоні нижчі порівняно з доходами жителів рівнинної
частини в 3 рази. В горах удвічі нижчі показники розвитку соціальної
інфраструктури. Ці фактори викликають депопуляцію гірських районів,
відплив найбільш працездатного в інтелектуальному відношенні населення,
що веде до глибокого економічного занепаду.

Така ситуація в порівняльному аспекті, не торкаючись глибинних причин
загальнополітичного і економічного характеру, викликана двома причинами.
По-перше, відсутністю державної допомоги через засоби
фінансово-економічного регулювання у вирівнюванні умов господарювання на
гірських та рівнинних територіях. По-дуге, ігноруванням специфіки
природно-ресурсного потенціалу гірських районів, уніфікованим підходом
до господарського освоєння регіону в цілому, який поза економічними
інтересами найбільш ефективні для гірських територій та найбільш
суспільно доцільні напрямки використання ресурсного потенціалу Карпат —
рекреаційний і екологічно стабілізуючий [2].

Світовий досвід показує, що гірські райони можуть конкурувати з
рівнинними в економічному відношенні насамперед завдяки розвитку
індустрії відпочинку. Інші галузі при цьому відіграють роль необхідних
доповнюючих, дозволяють розширити сферу прикладання праці, використати
поряд з рекреаційними інші види природних ресурсів -лісові й окремі
мінерально — сировинні.

Оцінка рівня рекреаційного освоєння регіону буде неповною, якщо не
розглядати екологічний аспект питання. Аксіомою є те, що рекреація-і
екологічно небезпечне середовище несумісні. В цьому плані важливо
оцінити:

а) стан довкілля в рекреаційних зонах і вплив на нього антропогенних
чинників;

б) стан довкілля в рекреаційних зонах і вплив на нього безпосередньо
рекреаційних об’єктів;

в) стан довкілля з точки зору дотримання норм рекреаційного навантаження
на ландшафти в межах їх оптимальної рекреаційної місткості.

Екологічна ситуація в рекреаційних зонах Карпатського регіону досить
неоднозначна, а реально диференційована по характеру напруженості і
залежна в значній мірі від розташування екологічно небезпечних
промислових об’єктів. Розробки родовищ сірки в Яворові і Новому Роздолі
знаходяться в безпосередній близькості курортів Немирів, Шкло, Розділ.
Межі Стебницького калійного родовища впритул прилягають до курорту
Трускавець. Прикарпатський нафтогазоносний район охоплює всі курорти і
курортні місцевості передгірної і низькогірної зон Карпат. У
відповідності з цим промислові зони включають в себе рекреаційні
місцевості: Львівська — Брюховичі і курортні приміські території;
Яворівська — Немирів, Шкло і курортні місцевості Розточчя;
Дрогобицько-Бориславська — Трускавець, Схід-ницю; Стрийсько-Дашавська —
Моршин. Таким чином, за винятком гірських рекреаційних територій,
курорти і курортні місцевості рівнинної та передгірної зони знаходяться
в екологічно небезпечних умовах.

На деяких курортах (Немирів, Трускавець) спостерігаються вищі від
середньореспубліканського рівня показники забрудненості повітря. Курорти
Трускавець, Моршин, Великий Любінь, Поляна знаходяться під впливом
автотранспортного забруднення, адже поруч пролягають важливі автошляхи.

Значна кількість річок, що протікають через курорти, сильно забруднена.
Особливо загрозлива ситуація склалася в районі Великого Любеня (р.
Верещиця), Трускавця (р. Слониця)

Певні екологічні порушення в районах курортів зумовлені меліоративними
роботами, в основному осушенням. Найхарактерніші приклади — Моршин,
Великий Любінь. Внаслідок осушувальних робіт спостерігається пониження
рівня ґрунтових вод. При несприятливих обставинах може бути завдана
шкода родовищам мінеральних вод. Насторожує і те, що в районах деяких
курортів, зокрема Трускавця, показники забруднення грунтів важкими
металами перевищують допустимі норми.

Певну дестабілізацію в екологічну ситуацію регіону і рекреаційних зон
зокрема, вносить необмежене вирубування лісів. Внаслідок обезліснення
схилів спостерігається активізація зсувних процесів, збільшення
кількості паводків на гірських ріках, зміна мікроклімату. Заліснення
вирубок монокультурою ялини приводить до частих буреломів.

Таким чином, екологічна ситуація в рекреаційних місцевостях Карпатського
регіону відбиває напружене становище, що склалося на всій території.
Окремої, особливо жорсткої екологічної політики в місцях існуючого і
перспективного рекреаційного освоєння не проводиться. Очевидно, що для
виправлення такого становища треба в першу чергу задіяти чинники
економічної відповідальності за порушення екологічних вимог
господарювання.

Слід відзначити, що певну лепту в екологічний дискомфорт рекреаційних
зон вносять безпосередньо об’єкти, значна частина яких не обладнана
очисними спорудами, часто порушуються санітарні норми складування
господарсько-побутових відходів.

Потенційну загрозу природному середовищу може нести надмірна ескалація
рекреаційних об’єктів в окремих зонах, що може викликати деградацію
ландшафтів внаслідок перевищення норм граничних навантажень. Незважаючи
на значний резерв між існуючим навантаженням і нормативними показниками
рекреаційної місткості ландшафтів, сумарна місткість окремих
рекреаційних центрів, зокрема Трускавця, Славська, вже сьогодні близька
до оптимальної. Тому необхідною умовою подальшої розбудови рекреаційних
зон є суворе дотримання норм оптимального рекреаційного навантаження на
природні екосистеми. .

Таким чином, констатуючи значні можливості для нарощування масштабів
рекреаційного освоєння регіону, слід акцентувати увагу на необхідності
комплексного підходу до формування перспективної політики розвитку
рекреаційної індустрії, всестороннього обгрунтування пріоритетів, темпів
і методів її реалізації.

Література

1. Жук П.В., Кравців B.C. Рекреаційний потенціал Українських, Карпат і
перспективи його використання // Українські Карпати: проблеми і
перспективи. Матеріали міжнар. наук.-прак. конф. -Львів,
1993.-С.111-121.

2. Концепція розвитку туризму, санаторно-курортного лікування і
відпочинку на Львівщині. — Львів, 1992. — C.41.

3. Концепція соціально-економічного розвитку Карпатського регіону. —
Львів, 1994. — С. 47.

4. Кравців B.C. Рекреаційне освоєння Карпат у контексті регіональних і
державних інтересів // Проблеми соціально-економічної географії
Західного регіону України. — К., 1993. -С. 133-138.

5. Кравців B.C. Головокружіння на чужих вершинах // Зелені Карпати, №
1-2, 1994. — С. 27-30.

6. Кравців B.C. Соціально-економічні мотиви вибору стратегії розвитку
туризму в Карпатському регіоні // Проблеми розвитку туризму в Україні і
завдання відновлення історичної пам’яті народу засобами туризму. Тези
допов. Всеукр. наук.-практ. конф. Ч.-К., 1994.- С. 54-57.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *