Поняття про класифікацію ґрунтів (реферат)

Поняття про класифікацію ґрунтів

При систематичному описі і вивченні ґрунтів, як і будь-яких інших
природних об’єктів, необхідно наперед задатися тим ступенем точності, з
якою бажано визначити той або інший об’єкт, що залежить від масштабу
дослідження. Саме слово «ґрунт» уже дає об’єкту якесь визначення,
показує його відмінність від інших природно-історичних тіл, скажімо, від
гірської породи, дерева, лісу і т.п., звичайно, у випадку, якщо в термін
«ґрунт» попередньо вкладене цілком визначене поняття. Якщо необхідно
бути більш точним, треба до слова «ґрунт» додати щось ще, якесь
визначення, що показує, який саме грунт мається на увазі в даному
випадку. Ця задача систематики ґрунтів розв’язується за допомогою
системи таксономічних одиниць, або рівнів розгляду.

Слово «таксономія» походить від грецького tаxіs — будуй, порядок, або
від лат. tаksо — оцінюю і номо — закон.

Таксономічні одиниці (таксони) — це класифікаційні, або систематичні
одиниці, що показують клас, ранг або місце в системі яких-небудь
об’єктів.

У ґрунтознавстві таксономічні одиниці — це послідовно супідрядні
систематичні категорії, що відображають об’єктивно існуючі в природі
групи ґрунтів.

В основу сучасної ґрунтової таксономії покладено докучаєвське вчення про
ґрунтовий тип, розвинуте згодом у вченнях про типи ґрунтів і типи
ґрунтоутворення. Сучасне розуміння типу ґрунту склалося поступово в міру
розвитку науки.

Тип грунту — велика група ґрунтів, що розвиваються в однотипових
біологічних, кліматичних, гідрологічних умовах і характеризуються
яскравим проявом основного процесу групоутворення при можливому
сполученні з іншими процесами.

Приклади типів ґрунтів: підзолисті ґрунти, чорноземи, сірі лісові
грунти, сіроземи, червоноземи. Тип грунту — це опорна, основна одиниця
систематики ґрунтів. Типи ґрунтів можуть бути розділені на більш дрібні
одиниці і, навпаки, об’єднані в більш великі. Характерні риси і єдність
ґрунтового типу визначаються:

а) однотипністю надходження органічних речовин і процесів їхнього
розкладання і перетворення в гумус;

б) однотипним комплексом процесів розкладання мінеральної маси і синтезу
органо-мінеральний новоутворень;

в) однотипним характером міграції й акумуляції речовин;

г) однотипною будовою ґрунтового профілю і характером генетичних
горизонтів;

д) однотипною спрямованістю заходів щодо підвищення і підтримки
родючості ґрунтів і меліоративних заходів

В тій чи іншій мірі тип ґрунту як опорна одиниця систематики ґрунтів
прийнятий усюди. У різних країнах ця одиниця називається по-різному, але
сутність її залишається приблизно єдиною.

Підтип ґрунту — групи ґрунтів у межах типу, що якісно вирізняються
проявом основного і додаткового процесів ґрунтоутворення, часто підтипи
ґрунтів виділяються як перехідні утворення між близькими (географічне
або генетичне) типами ґрунтів.

Як правило, у межах кожного типу виділяється «центральний», найбільш
типовий підтип і ряд перехідних до інших типів. Поява підтипів може бути
зумовлена накладенням додаткового процесу ґрунтоутворення
(дерново-підзолистий ґрунт, чорнозем опідзолений); істотною зміною
основної ознаки типу (ясно-сірі, сірі, темно-сірі лісові ґрунти);
специфікою розташування в межах ґрунтової зони (чорнозем південний);
специфікою кліматичної фації в межах ґрунтової зони або підзони
(чорнозем типовий помірний, чорнозем типовий теплий, чорнозем типовий
холодний).

Рід ґрунту — групи грунтів у межах підтипу, якісні генетичні особливості
яких обумовлені впливом комплексу місцевих умов, складом ґрунтотворних
порід, складом і розташуванням ґрунтових вод, реліктовими ознаками
субстрату (солонцюваті, солончакові, осолоділі, контактно-глейові,
залишково-лугові, залишково-підзолисті ґрунти).

Наприклад, серед підтипу чорноземів типових помірних виділяються
наступні роди грунтів: звичайні, залишково-підзолисті, глибокозакипаючі,
залишково-карбонатні, солонцюваті.

Вид грунту — групи ґрунтів у межах роду, що розрізняються ступенем
розвитку основного ґрунтотворного процесу.

Наприклад, у межах підзолистих ґрунтів за ступенем розвитку
підзолоутворення виділяють види сильно-, середньо- і слабопідзолистих
ґрунтів. У межах чорноземів за ступенем розвитку гумусового горизонту
виділяють, з одного боку, види малопотужних, середньо-потужних, потужних
і надпотужних чорноземів, а з іншого — види мало-, середньо- і багато-
гумусних чорноземів

Підвид ґрунту — групи ґрунтів у межах виду, що розрізняються за ступенем
розвитку супутнього процесу ґрунтоутворення.

Наприклад, можуть бути виділені в межах середньопотужного малогумусного
чорнозему підвиди слабо-, середньо- і сильносолон-цюватих ґрунтів.

Різновид ґрунту — групи ґрунтів у межах виду або підвиду, що
розрізняються гранулометричним складом верхніх ґрунтових горизонтів
(легкосуглинкові, середньосуглинкові, супіщані, глинисті, піщані та інші
ґрунти).

Розряд ґрунту — групи ґрунтів, що утворилися на однорідних у
літологічному або генетичному відношенні породах (на лесах. морені,
алювії, граніті, вапняку і т.д.).

Підрозряд ґрунту — група ґрунтів, що розрізняються ступенем
сільськогосподарського освоєння або ступеня еродованості (слабо-,
середньо-, сильнозмитий ґрунт, слабо-, середньо-, сильноо-культурений
ґрунт).

Отже, повне найменування будь-якою конкретного ґрунту, відповідно до
існуючих уявлень, складається з назв усіх таксонів, починаючи з типу
грунту і кінчаючи тим рівнем, який допускається масштабом дослідження,
що особливо важливо враховувати при ґрунтово-картографічних роботах.

Треба мати на увазі, що номенклатура нижчого таксономічного рівня часто
має безпосереднє відношення тільки до деякої частини вищого
тасономічного рівня. Наприклад, виділяти види дерново-підзолистих
грунтів за ступенем оглеєння доцільно тільки для дерново-підзолистих
оглеєнних грунтів; а ступінь солончакуватості вказується тільки для
чорноземів солончакуватих і т.п.

Приклад повної назви грунту з обліком усіх таксономічних рівнів:
чорнозем (тип) типовий помірний промерзаючий (підтип) глибоко закипаючий
(рід) середньогумусний середньопотужний (вид) слабосолонцюватий (підвид)
важкосуглинковий (різновид) на лесі (розряд) слабко змитий (підрозряд).

Наведений приклад показує всю громіздкість прийнятої номенклатури
грунтів, її описовий по суті характер, а не термінологічний. З іншого
боку, з цього прикладу чітко видно, як важко замінити таку назву якимось
коротким благозвучним терміном, що характеризував би істотні особливості
даного об’єкта.

Розглянута вище система таксономічних одиниць прийнята в СНД. У інших
країнах існує подібна таксономія, але зі своїми, насамперед мовними,
особливостями.

Закономірності розміщення ґрунтів на земній поверхні

Географія ґрунтів — один з важливих розділів ґрунтознавства. Вона вивчає
закономірності просторового поширення ґрунтів і є основою їх обліку і
оцінки як природного ресурсу. Знання законів географії грунтів,
зональних і регіональних особливостей ґрунтового покриву потрібне для
раціонального використання земельних ресурсів, охорони та меліорації
ґрунтів.

Як наукова дисципліна, географія ґрунтів виникла і почала розвиватись на
початку 80-х рр. XIX ст., коли В.В.Докучаєв та його учні заклали основу
наукового ґрунтознавства та встановили зональне поширення основних типів
ґрунтів. Важливу роль у розвитку географії ґрунтів відіграє картографія.

Географія ґрунтів одночасно вивчає закономірності просторових змін
ґрунтів і їх причини. Причинами цих змін едафотопів є просторові зміни
факторів ґрунтоутворення (клімату, ґрунтоутворюючих порід, рельєфу,
біоти, діяльності людини, тривалості ґрунтоутворення тощо). Отже,
закономірності географічного поширення ґрунтів є результатом складної
взаємодії всіх факторів ґрунтоутворення.

Основними законами географії ґрунтів є: 1) закон горизонтальної
зональності. 2) закон вертикальної зональності: 3) закон фаціальності
ґрунтів: 4) закон аналогічних топографічних рядів («зональних типів
ґрунтових комбінацій»).

Вчення про фактори ґрунтоутворення зв’язано з поняттям про ґрунтові зони
як основні форми організації ґрунтового покриву планети. На основі цього
В.В.Докучаєв висунув положення, що ґрунти на земній поверхні
підкоряються загальному законові природної широтної зональності: кожній
природній зоні відповідає свій зональний тип ґрунту. Закон
горизонтальної зональності він сформулював у праці «До вчення про зони
природи» (1899). Згідно з цим законом, основні типи ґрунтів поширені на
поверхні континентів земної кулі широкими смугами (зонами), які
послідовно змінюють одна одну відповідно до зміни клімату, рослинності
та інших факторів ґрунтоутворення. Цей закон проявляється в наявності на
земній поверхні ґрунтово-біокліматичних поясів, які перетинають
континенти. В північній півкулі виділяють п’ять широтних
ґрунтово-біокліматичних поясів: полярний, бореальний, суббореальний,
субтропічний і тропічний. Для кожного поясу характерні свої ряди типів
ґрунтів, які не зустрічаються в інших поясах. Усе це було доведено на
прикладі великого простору Російської рівнини. Нижче наведені ґрунтові
пояси і ґрунти, які їм відповідають.

Так, арктичному поясу відповідають арктичні пустельні та типові гумусні
ґрунти; у субарктичному поясі в межах тундрової зони — тундрові глейові
ґрунти і торф’яні. Бореальному поясу відповідають підзолисті,
болотно-підзолисті і болотні ґрунти; суббореальному поясу —
широколистяні ліси з бурими і сірими лісовими ґрунтами, Лісостеп з
опідзоленими і вилугуваними чорноземами та сірими лісовими ґрунтами,
Степ з типовими, звичайними і південними чорноземами, Сухий степ з
каштановими, засоленими і лужними ґрунтами. Отже, кожна природна зона
характеризується не одним типом ґрунту, а визначеним набором часто
генетичне не зв’язаних між собою ґрунтів.

У післядокучаєвський період було доведено, що на кожному континенті
існують свої особливості, закономірності у розміщенні ґрунтових зон.
Вони залежать не тільки від біокліматичних умов географічного поясу, але
й від віку, геологічної будови, тектоніки, близькості чи віддаленості
від морських або океанічних басейнів. Ці ґрунтові зони часто не
суцільні, а деколи острівні серед інших ґрунтових зон.

Закон вертикальної зональності також відкрив В.В Докучаєв, вивчаючи
ґрунтовий покрив Кавказу. В гірських системах, згідно із законом,
простежується послідовна зміна типів грунтів у міру наростання
абсолютної висоти від підніжжя гір до їх вершин у зв’язку зі зміною
клімату, рослинності та інших факторів ґрунтоутворення. Склад ґрунтових
зон у гірських країнах в основному аналогічний складу зон на рівнині.

Пізніше була встановлена деяка невідповідність між схемою вертикальної
зональності ґрунтів і розміщенням окремих типів ґрунтів у різних
гірських регіонах. С.С.Неуструєв зазначав, що невідповідність ґрунтових
типів вертикальним зонам пов’язано .з: а) експозицією схилу; б)
інтерференцією (вклинюванням, випаданням) зон; в) інверсією зон; г)
міграцією зон.

За С.О.Захаровим під інтерференцією розуміють повне випадання ґрунтових
зон. Наприклад, у горах південного Закавказзя немає гірсько-лісових і
гірських чорноземів між зонами каштанових і гірсько-лучних ґрунтів.
Інверсія ґрунтових зон виражається у зворотному розподілі ґрунтових зон
Під міграцією ґрунтових зон розуміють проникнення однієї зони в іншу
(наприклад, по гірських чи річкових долинах).

Закон фаціальності ґрунтів обґрунтували Л.І.Прасолов та І.П.Герасимов.
Суть його полягає в тому, що місцеві провінційні (фаціальні) особливості
клімату зумовлюють появу специфічних місцевих ознак ґрунтів і навіть
формування інших типів. Така різноманітність зумовлена неоднаковою
континентальністю клімату неоднаковим сезонним розподілом опадів тощо.

Закон аналогічних топографічних рядів (вчення про зональні ґрунтові
комбінації) остаточно сформулювали при проведенні великомасштабних
ґрунтово-картографічних досліджень для потреб землевпорядкування. Основи
його закладено в працях. В.В.Докучаєва, М.М.Сибірцева, Г.М.Висоцького,
М.О.Дімо, С.О.Захарова, С.С.Неуструєва та інших учених. Суть закону в
тому, що поширення ґрунтів на великих територіях (в межах зон) зумовлене
переважно впливом рельєфу, грунтоутворюючими породами та іншими
місцевими умовами ґрунтоутворення. У всіх зонах ця закономірність має
аналогічний характер: на підвищених елементах залягають автоморфні,
генетичне самостійні грунти, яким властива акумуляція малорухомих
речовин, на понижених елементах рельєфу формуються генетичне
підпорядковані грунти (гідроморфні), які акумулюють в своїх горизонтах
рухомі продукти ґрунтоутворення; на схилах залягають перехідні ґрунти.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *