Маркопіль – містечко з землі (реферат)

Реферат

на тему:

Маркопіль – містечко з землі

У поле спостережень і досліджень науковців потрапляють переважно такі
середовища, у яких якісно та кількісно відображено досягнення
цивілізації. У ній людина є творцем рукотворної геометрії простору,
натомість природа – нерукотворна. При спогляданні і дослідженні
рукотворного і нерукотворного постає питання визначення поля та правил
гри, як культурного та геометричного пласту землі. З культурних позицій
земля є місцем для вдосконалення людини, яка «примушує виникати якусь
форму в матеріалі речі, де парадоксальним чином для чистого знання думка
впізнає свою модель, з якою аж досі ніколи не стикалась! Із знанням чи
без нього, але мистецький рух інакше, ніж знання, здобуває сенс буттю,
художній вимір культурі…» [10, с. 199]. Геометричний пласт не можна
умовно сприймати як рівну поверхню, ба навпаки: він горбистий, пластично
неврівноважений, такий, який є місцем для закладення людських зусиль і
формування культури як житла світу, «що не є простою просторовою
прикметою, але створенням виразних відчуттєвих форм буття, здійснюваних
нетематизованою мудрістю тіла, яка є мистецтвом або поезією» [10, с.
201].

Постає проблема: людина не намагається вести діалог з землею, а лише
монолог, який полягає у використанні землі, що є обмеженою і необмеженою
у векторі архітектурного розвитку середовища. Будучи базовою поверхнею
для самостійного середовища, вона водночас рекомендує пропорції та
засоби вираження такого середовища, яке твориться людським розумом і
руками (культура великого міста і традиція).

Геометричні рекомендації землі – це обмеження розлеглости поселень,
розташування вулиць та площ, визначення якості та кількості будинків, а
також їхньої вертикальної величини. Тут ми можемо згадати практично всі
міста земної кулі, тобто взаємодія рукотворного і нерукотворного є у
будь-якому поселенні, але в кожному місті існує своя неповторна форма
вираження гри. Найпоказовішою є така гра, коли не загострюється конфлікт
між рукотворним і нерукотворним. Для того, щоб «місто з землі»
називалося саме так, необхідно, щоб воно у повноті обґрунтовувало певний
перелік критеріїв – це форма рельєфу, наявність водної артерії,
характеристика природнього озеленення, характеристика складу ґрунту,
сонце (орієнтація), дощ (водовідведення), вітер (орієнтація вулиць,
будинків, вікон у будинках), якості форми міста, а саме: чистота
співвідношень «об’єкт – тло»; простота і чіткість форми (читабельність
архітектурної геометрії); безперервність границь міста; домінанта міста;
поле бачення (мальовничість).

В Європі існує багато країв, які утвердилися і довели свої правила гри з
землею, натомість поза увагою лишилася Галичина: «самотня, забута
світом, але не ізольована; вона – заслана, проте не відрізана; в ній
більше культури, ніж можна припустити, зваживши на брак каналізацій;
багато безладдя і ще більше дивного» [9, с. 155]. У цьому краю
пограниччя перехрещувалися сліди різних культур, які резервували собі
простір містечок, у яких «людина почувається інакше, ніж де-небудь у
Західній Європі. Там вона вростає в затишок, задовольняючись кухлем пива
вранці і столиком у кав’ярні ввечері. Маленьке ж містечко в Галичині
незатишне. Воно саме перетворює своїх жителів на якісь дивовижі. Воно
спонукає до химерного розвитку. В невеликі галицькі містечка квапиться
навіженство великих європейських міст. Це рух без видимої мети і з
загадкової причини» [9, с. 154-155]. У середовищі міст та містечок
нашаровано і заплутано сліди різних культур, які мають
предметно-текстуальний характер. Проте досі не досліджено такі
поселення, де сховався від цивілізації та пишнот монокультурний простір.

Одне з небагатьох схованих від цивілізації галицьких містечок є
Маркопіль – дивно народжене, загублене в горах і в людській пам’яті. І
власне: «дванадцять миль від Львова, між Підкаменем і Залозцями, лежить
маленьке, більше до села подібне містечко, яке називається Маркопіль.
Звідки пішла така назва, того добре знати не можна. Кажуть, що в ньому
котрась польська воєводина породила сина і дала йому ім’я Марко, і в
честь свого сина Марка назвала тодішнє село Маркополем, виробивши для
села привілей міста» [8, с. 125]. Пошуки знаменитої жінки та її сина
приводять у родину Собєських до Теофіли та Марка, який народився у 1628
і помер у 1652 р., проживши всього 24 роки [12]. Після смерті Марка
спадок роду Собєських перейшов до Яна (1629-1696). Культура назви
містечка, пов’язаність двох доль – людської та просторової, їх внутрішня
часова замкненість покладені на верхній пласт одинокого кряжу гори.
Маркопіль був побудований із землі як родючого джерела культури, де
міщани обробляють землю, займаються рибальством, садівництвом і менше
веденням торгівлі, яка є винаходом психології збагачення. Саме за таких
обставин виник діалог між геометрією простору і землею, що призвело до
герметичного способу розвитку. Це розвиток закритого типу, де все, що
може бути візуально відкрите, є візуально замкнене і не потребує
політичних та економічних дій. Місто як геометричний простір розбудоване
на південному схилі гори, з цього боку воно захищене ставом і невидиме.
Там, де у 1755 році стояла халупа і четверті поля за шляхом від
Підкаменя, було небезпечно [7, арк. 36]. Там, де гребля і став – це свій
простір [7, арк. 42]. Просторова гра між рукотворним і нерукотворним у
Маркополі закрила простір містечка для того, щоб зберегти його (він
збережений по сьогодні, що для галицьких містечок рідкість). Міщани
володіли ґрунтами, розпорошеними по околицях, під містечком лише сади.
Недаремно Андрій Вальків у 1785 році реєструє в актовій книзі Маркополя
власні ґрунти: від Підкаменю; на Яновій долині; від Гнідави за греблею
на горбі; під Війтівським гаєм; сад за церквою; другий сад коло церкви;
сіножаті на болоті [7, арк. 44].

Недаремно Йозеф Рот завважував взаємозв’язок між рукотворним і
нерукотворним у галицьких містечках – «як річка в горах утворює озеро,
так вулиця поволі розповзається в село. В цьому я вбачаю народження
міста. Місто – дитя вулиці. Незбагнені закони, за якими тут постає
містечко, а деінде – село. Містечко – широке і кругле, село – мале й
видовжене. Щопонеділка – ярмарок. Ярмарок породжує село, а те своєю
чергою – містечко. Містом містечкові ніколи не бути. Кар’єри поселень,
як і кар’єри людей, фатально обмежені» [9, с. 154].

Маркопіль не широкий, не круглий і не видовжений, а лише малий. Одне
слово, не містечко і не село, а гра у просторі. Для гри у просторі було
вибрано територію ринкової площі, яка стала координатним центром
розвитку містечка.

Ринкова площа Маркополя розташована у середині містечка, яке обмежене з
півдня Маркопільським ставом, а із заходу, півночі та сходу валами.
Північна сторона площі, розпланована на кряжі гори, зв’язує західний та
східний в’їзд у місто. Таке її розпланування зумовлене інженерною
стороною справи, відведенням води з поверхні, розташуванням житлової
забудови, вентиляцією поселення та освітленням поверхні землі.
Аналізуючи Маркопіль як містечко з землі, було виявлено, що геологічна
структура гори в своїй масі складається з каменю пісковику, придатний
для ведення господарства шар землі незначний, тому міщани для садибних
ділянок привозили землю. З привізної землі також формувалися вали
містечка, які від XVII століття по сьогодні укріплюються стінками
викладеними з гірського пісковику.

Для Галицьких містечок властиве нецифрове вираження геометрії простору,
бо «тутешні вулиці не мали назви, а будинки – номерів, і коли хто
запитував тут, як потрапити до певного об’єкта, він мусив орієнтуватися
приблизно – на той предмет, який йому описували. Мовляв, той, про кого
запитують, живе за церквою, чи навпроти міської в’язниці, чи праворуч
від окружного суду. Можна сказати, жили тут, як у селі, і таємниці
людей, що мешкали в низеньких будиночках під темно-сірими ґонтовими
дахами, за невеличкими квадратними вікнами й дерев’яними дверима,
просочувалися крізь щілини й шпаринки на багнисті вулиці й навіть за
вічно замкнену браму казарми» [11, с. 142-143]. Така екзистенція
містечка визначила композицію та геометрію площі у Маркополі.

Через ринкову площу Маркополя проходить єдиний шлях, який є водночас
важливою внутрішньоміською та зовнішньоміською комунікацією. Поруч з цим
існують маленькі проходи до валів у західному, північному та східному
приринковому кварталах. На кадастровій карті містечка 1830 року
зазначено існування двох маленьких кварталів на території площі, які
спричинили виникнення двох маленьких вуличок [14]. Нове будівництво на
території площі стало наслідком того, що містечко не мало земельної
площі для розбудови, а поверхня ринку якраз була для цього найбільш
придатна. Вулиці містечка та передмістя мали природну кам’яну поверхню,
яка утворювалася внаслідок розмивання корпусу гори. Для спрощення
сприйняття геометрії простору лише у ХІХ столітті (1840 рік) в актовій
книзі Маркополя згадано вулицю Міську [7, арк. 116].

Поза валами містечка розташовано передмістя, сформоване садибною
забудовою. Основна маса забудови зосереджувалася на захід від валів
містечка. Північна та східна частини за межами поселення є менш
забудовані. Адміністративна територія Маркополя окреслюється так: «На
півночі лежать Шишківці, на сході Вербівчик і Ратичі, на півдні Великий
Тростянець, Гнідава і Батьків, на заході Звижинь і Шишківці. Вода з
цілої території вливається у Серет. В південній частині з заходу на схід
є потік Серету, який на початку зветься В’ятина і творить в
північно-східній частині містечка широкий став. На північ від цього
потоку пливе другий потік Грабарка, також із заходу на схід, він творить
менший став у середині території, а далі пливе у напрямку на південний
схід до Ратичів» [15, с. 124].

Мешканці передмість у галицьких містах та містечках становили верству,
яка «перебивалася, обробляючи злиденні клаптики землі. Решта провадила
сяку-таку торгівлю. Ми кажемо «сяку-таку торгівлю», бо ні тутешні
товари, ані комерційні звичаї не відповідали уявленням, що їх має про
торгівлю цивілізований світ. Торгівці в цій місцевості жили радше
випадковістю, ніж перспективами, радше інтуїтивним здогадом, аніж
діловим розрахунком» [11, с. 138-139].

У Маркополі була одна церква Різдва Пресвятої Богородиці. Вона збудована
у центрі містечка, в північній стороні ринкової площі. Вибране місце під
подвір’я, церкву та дзвіницю композиційно пов’язане із цілою
урбаністичною структурою містечка та його передмість. Натурні
дослідження історичної території Маркополя констатують, що сакральна
споруда не лише домінує над забудованим ландшафтом, але й візуально
ідентифікує місце ринкової площі і разом з нею об’єм мікромістечка. На
розташування маркопільської церкви вплинули ощадливість використання
площі поселення і кряж гори, адже саме форма землі продиктувала
локалізацію і сакральні пропорції святині. У прикладі комплексу
маркопільської церкви прочитуються принципи органічного зв’язку
рукотворного і нерукотворного, що можна сміливо назвати найвищим
порядком речей, тобто архітектурою. Геометричні параметри маркопільської
церкви визначені традицією сакрального будівництва для цього району
[16].

Ще ХІХ столітті «пів четверті милі від Маркополя, за ставом, на горі під
Гаями, є друга, дуже убога, стара, спорохніла, по давньому вкусу
вибудована церква Вознесіння, з чудотворною іконою Пресвятої Богородиці,
в церковці немає іконостасу, царських воріт. Коло неї колись було село
«Ретвяни» зруйноване татарами» [8].

E

?????¤?¤?$????Сакрального значення набуває відрізок дороги в межах
валів, у середині містечка, означений на заході Розп’яттям (чавунний
литий хрест на кам’яному стовпі), і на сході Богородицею з малим Ісусом
(різьблені в камені фігури на класичній базі). Христос Яннарас недаремно
завважив, що «за своєю природою людина є «тварина суспільна». Але
найпершою ознакою, що відрізняє суспільне життя людей від стадного
співіснування тварин, є поселення: організація простору, зв’язок з
природним середовищем – саме завдяки цьому зв’язку виникає людське
поселення. Для того щоб людське поселення існувало, у просторі має
визначитися священний знак, вісь або центр поселення. На базі священного
центру визначаються у просторі чотири постійні точки: Схід, Захід,
Північ, Південь» [17, с. 10]. У Маркополі священний знак – це церква,
священна вісь – це відрізок дороги від Христа до Богородиці, священний
центр – ринкова площа.

Ринкова площа у Маркополі розпланована у формі близькій до квадрату,
розміром 120х115 м. Розміри міста, обмежені валами, становлять 190х230
м. Внаслідок обрахунку співвідношення площі міста та властивої для ринку
площі виявлено, що ринок менший за площу міста утричі.

В архітектурний комплекс ринкової площі Маркополя входили церква,
ратуша, житлова забудова. Ратуша Т-подібної форми планування,
розташована на вертикальній осі ринку і фланкує головний проїзд містечка
зі сходу на захід. Вона збудована з дерева, одноповерхова, крита ґонтом,
чільним фасадом повернута на захід. Прототипом ратуші у Маркополі була
хата, збільшена у розмірах, тому її годі порівняти з такого типу
спорудами у Львові, Самборі, Дрогобичі або Нижанковичах: маркопільська
ратуша була демократичніша, аніж того вимагало поняття адміністративної
споруди міста [2, с. 18].

Загадкою ринкової площі у Маркополі є затирання пишноти цього містечка –
замку, двору або палацику. Відповідь захована в актовій книзі Маркополя
й у традиції будівництва такого типу споруд у Галичині. Перша згадка про
замок в актовій книзі датується 1688 роком, а саме: «згадується, що Іван
Остапейко продав свій батьківський дім Янові Ікачові навпроти замку,
тобто дім у плані із зрубленою світлицею, пекарнею, стрихом і сіньми,
без ґрунту та без саду» [7, арк. 3]. У 1695 році наказано дати 10
гривень на замок і 10 гривень на ремонт міста [7, арк. 63]. У 1696 р.
наказ сплатити 20 гривень на замок і воску на церкву [7, арк. 10]. У
1699 р. виплата на замок становила 50 гривень, а на уряд – 12 [7, арк.
14]. У 1700 р. замкові треба було сплатити 12 гривень [7, арк. 17]. У
цьому році замок згадано востаннє.

Вартим уваги є й те, що 1698 року вимагалося 12 гривень на Золочівський
замок, а 20 гривень на місто Маркопіль [7, арк. 62]. З 1717 року
ведеться мова про двір: «Григорій Попович повинен дати на двір 12
гривень, на Маркопільську церкву 12, на Звиженську церкву 12 гривень»
[7, арк. 20]. У 1722 році 10 гривень на двір і 10 фунтів воску на церкву
у Маркополі [7, арк. 24].

Від 1736 року замок або двір не згадується: «Лущиків Василь дав 10
золотих на Маркопільську церкву»[7, арк. 28]. 1744 року міщани дають
гроші на церкву [7, арк. 30]. У 1752 році міщани дають гроші на церкву,
натомість замок або двір не згадується [7, арк. 34].

У 1790 році згадується фільварок внизу у місті за валом [7, арк. 49]. У
наступних роках пишеться про четверті поля за греблею, над ставом нижче
церкви (1794 р.) [7, арк. 55] або про поля, які простягаються від
міського валу (1820 р.) [7, арк. 98].

У першій половині XIХ століття територія ринкової площі деформується
внаслідок побудови двох кварталів у південно-східній частині та однієї
садиби на північному заході. Західну частину ринку творять п’ять садиб,
північну п’ять, східну п’ять, південну чотири. Загальна кількість
будинків у сторонах ринку 19, а у цілому містечку в межах валів 27, з
них 5 у новостворених кварталах. Обрахунки кількості житлових будинків
дозволяють зробити висновок, що незабудована частина ринкової площі і
вали містечка визначили координати рукотворної геометрії простору (рис.
8, 9).

Упродовж століть зростала кількість жителів та будинків, які були
внутрішньою культурною топографією містечка. У 1785 році дворів – 115,
жителів 337 [6]. Невідомий І. Л. у 1871 році пише про містечко:
«Маркопіль був колись більшим ніж тепер; панщини у ньому люди не робили.
У 1717 році вогонь знищив його, з цієї причини тільки три гебрейські
родини залишилися в ньому і до сьогодні з міщан утрималися, а інші були
вимушені залишити Маркопіль. Маркопіль разом з Межигорами, що числили до
12 номерів, та Гаївцями містить в собі 100 руських родин. Посеред
Маркополя взноситься досить добра церква Рождества Пресвятої Богородиці.
Є нова школа. Є також ратуш, з широким ринком, та всього 12 міщан» [8,
с. 125]. 1880 року – 1047 мешканців, 43 римо-католики, 942
греко-католики [15, с. 125]. У 1931 році Маркопіль займає 34 місце у
реєстрі містечок за кількістю мешканців у Тернопільському воєводстві –
1111 мешканців [13, с. 61].

Розміри парцелі у Маркополі відрізняються від розмірів парцель в інших
містечках Галичини (там вони видовжені у глибину ділянки). У Маркополі
середній розмір парцелі становить 26х23 м. Геометрія парцелі і ринкової
площі формально наближалися до квадрату. Співвідношення площі парцелі до
площі ринок – 1/23. Співвідношення площі парцелі до площі міста – 1/73.
В інших містечках Галичини такі співвідношення значно більші.

Більшість маркопільчан працювали з землею, яка визначила характеристики
житла. Забудова мала такі планувальні характеристики: світлиця, сіни,
комора або ще одна світлиця. У західній та східній стороні ринкової
площі будинки сильно видовжені у глибину ділянки, з півдня до них
прибудовували господарські будівлі, таким чином форма будинку визначала
границю приватної ділянки. Складовою частиною майже всіх парцель були
сади, натомість земля для вирощування городини була за валами містечка.
Йозеф Рот так писав про дрібне галицьке міщанство: «Вони жили так убого,
наче живилися з праці власних рук. Але то була праця інших. Завжди в
русі, завжди в дорозі, з меткими язиками і ясними мізками, вони могли б
здобути півсвіту, якби знали, що то є – світ. Та вони того не знали. Бо
вони жили осторонь від світу, далеко від нього, затиснуті між Сходом і
Заходом, між ніччю і днем, самі подібні до таких собі живих примар, що
їх сплоджує ніч задля появи вдень» [11, с. 138].

Від часу надання маґдебурзького права [5], передачі на відкуп Жечиському
Миколі [3], пожежі 1648 року [4] у будівництві застосовували дерево, яке
згладжувало конфлікт між рукотворним і нерукотворним. У системі
конструктивних розв’язків використовували зруб та каркас з дилями.

Фасадна площина будинків повернута на південь. Чільні фасади широкі, три
або п’ятиосеві (характерні для цілої місцевости [1]). Фасадні площини
змінювалися з приходом холодів – стіни утеплювалися в’язаними стеблами
кукурудзи, що отримало назву загата. На неї звернув увагу Йозеф Рот,
який писав: «Кукурудзою називаються качани маїсу. Коли вони достигають,
ними, мов великими жовтими китицями, схожими на довге пишне волосся,
встеляють стріхи селянських хат» [9, с. 151]. Вікна прості, із двох
частин, на чотири або шість секцій. Фасадні стіни побілені вапном,
стріхи золотисто-зеленкуватого кольору.

Внутрішньоміські архітектурні впливи не були активізовані у
геометричному просторі Маркополя. Значне місце формуванні Маркополя
посідають регіональні впливи. Саме тут постає проблема розмежування
внутрішньоміських та регіональних впливів, оскільки образне вираження
архітектури Маркополя й було власне регіональним, такою «нерухомою
межею, яка «містить у собі» об’єкт, тобто яка об’єктивує явище в
нерухомій величині» [17, с. 222]. Нерухомість величини властива для
традицій, які потребують відповідного простору. У Маркополі він був, бо
до сьогодні збереглася традиція «посипання підлоги зеленню або квітами.
Влітку по неділях і у свята, а саме на зелені свята і на Божого тіла, у
цілому краї розповсюджений звичай посипати підлогу татарським зіллям або
аїром. У Литві люблять додавати пелюстки квіточок, найчастіше троянду,
волошку, півонії, або присипати ялівцем. У скромних будинках шляхти або
селянських садибах можна помітити цей давній звичай, даремно б його було
шукати на воскованих підлогах» [18, с. 156]. Геометрична межа валів і
геометрія міської забудови органічно взаємно доповнювалися.

Галицькі містечка – це простір, у якому матеріалізувалася культура
різних народів. Маркопіль – виняток. Під зовнішніми впливами вбачається
вплив культури метрополій або культури Європи. Якщо дивитися на проблему
з архітектурних позицій, то зовнішні впливи у Маркополі – це наявність
поняття ринкової площі та ратуші. Урбаністика Маркополя мала просту і
чітку форму, яка визначалася границями валів і домінантою-церквою.
Церква стала зв’язком між зовнішнім і внутрішнім світами. Від XVII до
кінця XІX ст. вона дерев’яна, одноверха, а з 1898 року – нова, мурована.
Автор проекту мурованої маркопільської церкви Юліян Захаревич [19].

Сучасний стан містечка – критичний: вали розсипаються, ведеться нова
неконтрольована забудова, сакральна ідея Маркополя затирається, церква
не зареєстрована як пам’ятка архітектури.

Література

1. Aftanazy R. Materialy do dziejow rezydencji. T. VII B. Warszawa 1990.
– S. 243, Fig. 424. Pieniaki, widok z dworu na okolice ok. 1914 r.

2. Kratochwil Z. Zloczow. Ulica Glinianska. Krakow 1996.

3. ЦДІА у м. Львові. Ф. №9; Оп. №1; Од. зб. №65. Акт передачі на відкуп
руським воєводою Собеським Яковом Жечиському Миколі м. Маркопіль. – Арк.
1255-1258.

4. ЦДІА у м. Львові. Ф. №9; Оп. №1; Од. зб. №399. Заява міщан із
Золочева, Зборова, Озерни і Маркополя про шкоди причинені цим містам,
1648 р. – Арк. 352-353.

5. ЦДІА у м. Львові. Ф. №146; Оп. №88; Од. зб. №188. Про надання
Магдебурського права містечкові Маркопіль Королевичем Якубом Людвіком
Собеським власником цього містечка. – Арк. 46.

6. ЦДІА у м. Львові. Ф. №146; Оп. №88; Од. зб. №188. – Арк. 46.

7. ЦДІА у м. Львові. Ф. №9; Оп. №1; Спр. №1. Актова книга
бургомістерського, раєцького і лавничого урядів м. Маркопіль. – 120 арк.

8. І. Л. Городок Маркополь // Временник института ставропигийского.
Львов: Ставропигийский институт, 1871.

9. Рот Й. Білі міста. Вибране. – Київ: Смолоскип, 1998.

10. Левінас Е. Між нами. Дослідження думки-про-іншого. – Київ: Дух і
Літера, 1999.

11. Рот Й. Марш Радецького. – Київ: Юніверс, 2000.

12. Aftanazy R. Materialy do dziejow rezydencji. Tom VII А: Warszawa
1990, s. 563.

13. Wojewodztwo Tarnopolskie. Nakladem komitetu wojewodzkiej wystawy
rolniczej i regjonalnej w Tarnopolu,1931.

14. ЦДІА у м. Львові. Ф. №186; Оп. №6; Спр. №676. Кадастрова карта м.
Маркопіль, 1830 р., лист 6.

15. Slownik geograficzny Krolestwa polskiego i innych krajow
sіowianskich, Tom 6, Warszawa 1885.

16. Патріарх Димитрій. Церковне будівництво Західної України. – Львів,
1998. – С. 41.

17. Янарас Х. Нерозривна філософія. Київ: Основи, 2000. 314 с.

18. Golebiowski L. Domy i dwory. Warszawa 1830.

19. Автор вдячний С. Костюку за допомогу в отриманні проєктних креслень
церкви у Маркополі. Креслення зберігаються у відділі мистецтв БАНУ ім.
В. Стефаника. У лівому нижньому кутку листа з кресленнями, під написом
«Проект церкви у Маркополі», є підпис J/Z, характерний для архітектора
Юліяна Захаревича. Автор також вдячний за встановлення авторства проєкту
і датування церкви В. Вуйцику та В. Слободяну.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *