Реферат на тему:
Ландшафтно-екологічний менеджмент національних парків
Формування мережі природоохоронних територій в Україні на перший план
висуває завдання науково-обґрунтованого управління об’єктами
природно-заповідного фонду. У світовій практиці така управлінська
діяльність відома як менеджмент. Це поняття у науковій літературі
розробляється уже майже століття й акцент, як правило, робиться на
економічні аспекти управління. Особливий статус об’єктів
природно-заповідного фонду потребує залучення до вирішення цієї
загальнонаукової проблеми екологічних знань. Аналіз літературних джерел
засвідчує, що розроблення поняття екологічного менеджменту є доволі
новим напрямом і має спиратися на базові положення загальної теорії
менеджменту.
Національний природний парк «Подільські Товтри»
З огляду на це ставиться завдання більш ширшого літературного огляду із
загальної теорії менеджменту для виявлення можливостей її використання у
вищесформульованій проблемі.
Термін „менеджмент” походить з англійської мови і означає – керувати,
управляти. Трактування цього терміна дуже широке. Так, О. Кузьмін [6]
подає його тлумачення за Оксфордським словником англійської мови:
спосіб та манера спілкування з людьми;
влада та мистецтво керівництва;
вміння та адміністративні навички організувати ефективну роботу людей;
органи управління, адміністративні одиниці, служби та підрозділи.
Англо-український словник [1] описує це поняття як „вміле поводження,
ставлен ня”. На нашу думку, воно найбільш точно розкриває зміст
екологічного, в т. ч. й ландшафтно-екологічного менеджменту.
Теорія менеджменту почала формуватися у самостійну наукову галузь після
публікації книги Фредеріка Тейлора “Принципи наукового управління”, яка
була видана у 1911 році в США.
Засновниками школи наукового менеджменту, крім Ф. Тейлора, є Френк і
Лілія Гілберти та Генрі Гант. Представники цієї школи
вважали, що досягнути підвищення ефективності виробництва можна за
рахунок спостережень за ручною працею робітників, виконуючи заміри
виконання певних видів робіт. Свої дослідження вони концентровували на
принципах управління індивідуальною працею робітників [8].
Паралельно з Тейлором проблемою вдосконалення управління займався
Макс Вебер. Він відшаровує окремий новий клас – бюрократів
(чиновників, які управляли, керували виробничим персоналом) [8].
Засновником класичної (адміністративної) школи управління був Анрі
Файоль (1920–1950), якого вважають основоположником функціонального
підходу у менеджменті. Метою цієї школи було розроблення універсальних
принципів управління, дотримання яких мало забезпечити організації
успіх. А. Файоль розглядав управління як універсальний процес, який
складається з декількох взаємопов’язаних функцій: планування,
організації, керівництва, координації і контролю [8].
Черговий етап розвитку менеджменту як науки характеризується тим, що
людський чинник стає основним ресурсом економіки. Починає розвиватися
школа людських відносин в управлінні. Її представниками були М. Фоллет,
Е. Мейо, А. Маслоу й ін. Об’єктом їхніх досліджень стають відносини між
керівниками і працівниками, а також між самими працівниками. Саме Мері
Фоллет визначила менеджмент як „забезпечення виконання роботи з
допомогою інших осіб” [7].
Паралельно з школою людських відносин розвивається школа поведінкових
наук, (Дуглас Мак Грегорі, Ф. Герцберг, Р. Лайкерта), в рамках якої
розроблялися підходи, щоб допомогти робітнику усвідомити власні
можливості. Тому основна ідея цієї школи полягала у підвищенні
ефективності праці за рахунок підвищення ефективності використання
людських ресурсів [7].
Після Другої світової війни широкого розвитку набуває кількісний підхід.
Ключовою ознакою цього підходу стає заміна словесних формулювань і
описового аналізу моделями, символами і кількісними значеннями. Отже,
основну увагу звертають на застосування кількісних методів досліджень,
моделювання й ЕОМ [7].
Ще одним підходом, який широко застосовується й сьогодні, є процесний
підхід. Зміст його полягає в тому, що управління розглядається як
довготривалий процес, а не як короткотривала дія.
З кінця 50-х років ХХ століття у науці про менеджмент починає
застосовуватися системний підхід. Кожна організація розглядається як
система, яка в свою чергу складається із сукупності взаємопов’язаних
підсистем та елементів, які постійно взаємодіють і визначають її
характер [6, 7].
У кінці 60-х рр. розробляється ситуаційний підхід, який оснований на
розумінні ситуації як конкретного набору обставин, які впливають на
організацію протягом деякого часу. Він спрямований на підбір прийомів
менеджменту для розв’язання конкретних управлінських ситуацій з метою
найбільш ефективного досягнення цілей організації [6, 7].
Сучасний етап розвитку менеджменту характеризується поєднанням
системного, ситуаційного, кількісного та процесного підходів.
i
?
o
o
h
h
?
o
gdI>!
*змогу цілеспрямовано й ефективно формувати середовище, в якому люди
можуть працювати разом для досягнення спільної мети [4].
Національний природний парк «Йосеміті» США
Поняття про екологічний менеджмент вперше прозвучало в Ріо-де-Жанейро у
1992 році. Відповідно до прийнятих міжнародних стандартів система
екологічного менеджменту являє собою частину загальної системи
менеджменту, до якої входить організаційна структура, планування
діяльності, розподіл відповідальності, практична робота, а також
процедури, процеси і ресурси для розроблення, застосування, оцінки
досягнутих результатів і вдосконалення екологічної політики [2]. Його
виникнення часто пов’язують з розробленням стандартів якості для
підприємств. Проте зауважимо, що офіційно ці стандарти поки що є
добровільними, оскільки юридично не закріплені. Цей термін одразу
увійшов у широкий вжиток і науковці різних галузей активно
використовують його, трактуючи по-своєму.
Термін „екологічний менеджмент” Л. Бондар розглядає переважно у таких
значеннях, як: а) діяльність громадських екологічних організацій; б)
сукупність засад, методів і засобів управління природоохоронною
діяльністю підприємства; в) систему управління окремим природним
комплексом, що підлягає особливій охороні; г) частину загальної системи
управління, яка включає організаційну структуру, діяльність з
планування, аналізу та актуалізації екологічної політики конкретної
організації. Як видно з цих означень, всі вони сходяться на тому, що
екологічний менеджмент – це екологічне управління на найнижчому
локальному рівні конкретним природним комплексом чи іншим джерелом
екологічної небезпеки [9]. Він також подає своє визначення екологічного
менеджменту: „це управління екологічними характеристиками конкретних
суб’єктів екологічно небезпечної діяльності, джерелами екологічної
небезпеки або окремих природних комплексів”.
Останнім часом розвивається ще менеджмент навколишнього середовища. Його
виникнення пов’язане з порушенням стану довкілля. Екологічною основою
менеджменту навколишнього середовища в ринкових умовах є поєднання
державної та приватної власності на природні ресурси, засоби
виробництва. Поки що природні ресурси знаходяться у власності держави,
хоча простежується тенденція до їхнього роздержавлення. Але тільки
державна форма власності на природні ресурси дає змогу їх контролювати і
централізовано впливати на джерела забруднення природного середовища
[5].
Розробляючи ландшафтно-екологічний менеджмент, необхідно враховувати
основні положення екосистемного менеджменту, який пояснюють як
регулювання внутрішньої структури та функціонування екосистем, а також
всіх вхідних і вихідних потоків з метою досягнення ними бажаного стану.
Grumbine (1994) уточнює та доповнює це визначення. Згідно з Grumbine
[10] екосистемний менеджмент об’єднує наукові знання про екологічні
взаємовідносини в соціально-політичному комплексі та визначає шлях для
досягнення основної мети в охороні цілісних природних екосистем на
тривалий час.
На рисунку подано схему, яка ілюструє зв’язки вищезгаданих наукових шкіл
та загальнонаукових підходів у формуванні ландшафтно-екологічного
менеджменту (ЛЕМ). Цей особливий вид менеджменту є міждисциплінарним
предметом у сфері взаємодії економіки, екології та ландшафтознавства.
Формування ландшафтно-екологічного менеджменту
Аналіз літературних джерел дає підстави сформулювати поняття
ландшафтно-екологічного менеджменту: це певний вид науково-практичної
діяльності, який спрямований на визначення шляхів і методів для
досягнення основної мети в охороні цілісних природних територіальних
комплексів на тривалий час. У його дальшому розробленні будуть
використані основні теоретичні положення ландшафтної екології [3].
Головними завданнями ландшафтно-екологічного менеджменту національних
парків ми вважаємо: наукове обґрунтування та розроблення функціонального
зонування території національних природних парків; організацію виконання
національними парками таких основних функцій, як охорона, збереження,
відтворення типових та унікальних природних комплексів при оптимальній
організації рекреаційної діяльності.
Використана література
Англо-український словник. / Укл.: М.Л. Подвезько, М.І. Балла. К.,
1974.
Галушкина Т.П. Экономические инструменты экологического менеджмента
(теория и практика). Одесса, 2000.
Гродзинський М.Д. Основи ландшафтної екології: Підручник. – К., 1993.
Державне управління і менеджмент: Навч. пос. у табл. і схемах // Г.С.
Одинцова, Г.І. Мосьовий, О.Ю. Амосов та ін. Х., 2002.
Коренюк П.І. Менеджмент навколишнього природного середовища.
Дніпропетровськ, 2001.
Кузьмін О.Є. Сучасний менеджмент. Львів, 1995.
Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента / Пер. с англ.
М.; 1992.
Соснин А.С., Мельниченко Л.В. Основы теории и практики менеджмента:
Консп. лекций. Киев, 2002.
www. geocities.com
10. Grumbine R.E. What is ecosystem management? Cons Biol, 1994. №8.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
