.

Історія формування біоти малих річок України (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2488
Скачать документ

Реферат на тему:

Історія формування біоти малих річок України

В екосистему включають дві найважливіші складові – біоценоз та біотоп.
Біотоп – це природний, відносно однорідний життєвий простір біоценозу,
який охоплює мінеральні та органічні речовини, кліматичні фактори,
фізико-хімічні властивості субстрату. Біоценоз – біологічна система, що
являє собою сукупність популяцій різних біологічних об’єктів, які
населяють певний біотоп і зв’язані з ним обміном речовин і енергії.
Біоценоз разом з біотопом створює діалектичну єдність екосистеми,
стійкість якої зумовлена гомеостазом між біотопом та біоценозом.

В малих річках розвивається складний комплекс водяної та водно-болотної
рослинності і не менш різноманітної фауни. Організми, що живуть тут,
набули ряд адаптацій (пристосувань). Планктонні організми (з рослин –
водорості, з тварин – інфузорії, коловертки, гіллястовусі й веслоногі
рачки) мають питому вагу, що наближається до питомої ваги води. Бентосні
ж тварини (тобто ті, що мешкають на дні водойми) мають більшу вагу та
інші пристосування для донного існування. Серед останніх спостерігається
високий ступінь спеціалізації. Тут є тварини, здатні прикріплюватися до
занурених у воду предметів, наприклад дрейссена, моховатки, губки; є
такі, що закопуються в ґрунт, – олігохети, деякі м’якуни, личинки комах;
є види, що риють нори в глинистому ґрунті (деякі одноденки); є такі, що
мешкають під камінням та іншими зануреними предметами; є тварини, що
живуть у водних заростях тощо.

Прісні води заселені організмами пізніше, ніж світовий океан, причому як
вихідцями з останнього, так і видами, що потрапили сюди вже із суходолу.
Розвиваючись у прісноводних умовах, які, на відміну від моря,
характеризуються нестійкістю (прісні озера міліють і висихають, річки,
залежно від тектоніки, то втрачають своє русло, то міліють, то зовсім
зникають; болота пульсують), прісноводні види виявились більш
пристосованими до впливу несприятливих факторів, ніж морські, і виробили
кращу здатність до виживання, переселення з однієї водойми в іншу. І чим
довша історія існування того чи іншого прісноводного виду, тим краще він
пристосований до коливань несприятливих зовнішніх факторів середовища.

Первинним біологічним субстратом для формування гідробіоценозу в річці,
особливо малій, є рослинні угруповання. Особливо велику
середовищеутворюючу роль для гідробіоценозу відіграють вищі водні
рослини.

Вищі водні рослини відіграють роль первинних продуцентів органічної
речовини та кисню, беруть активну участь у самоочищенні води, виконують
бар’єрну функцію на шляху надходження органічних та мінеральних
забруднень з водозбірної площі у річку, а головне – є субстратом для
річкового біоценозу в цілому.

Вищі водні рослини зосереджені по берегах річок, затоках, мілководдях.
При незначній течії та глибині ними може заростати навіть все русло.
Вищу водну рослинність поділяють на повітряно-водну, занурену та з
плаваючими листками.

Повітряно-водні рослини за допомогою коріння прикріплені до ґрунту чи
донних відкладів. Частина їх знаходиться у воді, а частина – над водою,
в повітряному просторі, звідки і пішла їх назва. Молоді пагони можуть
знаходитись цілком у воді, а берегові зарості – у повітряному просторі.
До цієї групи рослин належать: очерет звичайний, рогіз вузьколистий,
рогіз широколистий, куга озерна, або комиш, татар-зілля болотне
(лепеха), частуха подорожникова, сусак зонтичний, стрілолист звичайний,
їжача голівка пряма, рис водяний, або цицанія водяна, лепешняк великий
та багато видів осок.

Занурені рослини залежно від виду можуть бути закріпленими до дна або
вільноживучими. До них належать такі поширені види: рдесники блискучий,
пронизанолистий, гребінчастий, водопериця колосиста, кушир занурений,
водяний різак алоевидний, елодея канадська або водяна чума.

Рослини з плаваючими листками представлені такими видами: гірчак
земноводний, латаття біле та сніжно-біле, глечики жовті, водяний горіх.

Рослини вільноплаваючі: ряска мала, ряска триборозенчаста, ряска
багатокоренева, або спіродела, сальвінія плавуча, пухирник звичайний,
жабурник.

Зелені нитчасті водорості обплітають коріння та пеньки, вищі водні
рослини, нерідко вистеляють дно біля берегів та на мілинах. Особливо
багато їх розвивається в стариках разом із зануреними вищими рослинами.
Утворюють вони також зелені “килими” з біомасою 2-З, а інколи до 4-6
кг/м2 водної поверхні.

Оскільки в малих річках України є похідні як від морської, так і від
наземної фауни, розрізняють первинноводних і вторинноводних
представників тваринного світу. Перші досить часто не мають навіть
далеких родичів серед морської чи сухопутної фауни і неспроможні
існувати в морських чи в наземних умовах. Наприклад, деякі коропові риби
– вівсянка, лин, голян. До вторинноводних належать водні комахи, щелепні
п’явки, легеневі м’якуни, павукоподібні та інші.

За віком проникнення в прісні води виділяються три групи тварин.

Палеолімничні тварини пристосовані до всього розмаїття життя у прісних
водах – пересихання, нестачі кисню, коливання температури; вони
лабільніші при забрудненнях. Великий діапазон пристосувань, відсутність
близьких морських родичів і чимале поширення їх високих таксонів
(особливо в рангах роду, триби чи родини по континентальних водоймах)
підтверджує, що це найстародавніші мешканці прісних вод. До них належать
малощетинкові й кільчасті черви, ряд м’якунів, коропових риб.

Мезолімничні – трапляються лише в деяких типах водойм. Вони потребують
постійного високого вмісту кисню і стабільної температури, чутливіші до
змін середовища і практично не живуть у забруднених водах. Ці відносно
недавні вихідці з моря не втратили ряду особливостей, характерних для
морських тварин. Серед них такі молюски, як дрейссена, теодоксуси,
фаготії, а з риб – деякі окуневі.

Неолімничні організми – недавні вихідці з моря. Це досить часто
солонуватоводні види, дуже чутливі до наявності кисню, які не зносять
забруднень (наприклад, деякі оселедцеві та бичкові риби).

За характером сучасних зв’язків організмів з морем їх поділяють на
туводних (що постійно живуть у прісних водах), напівпрохідних, прохідних
і морських. До напівпрохідних (лиманних) належать сазан, лящ, білизна,
рибець, сом, судак, тараня, які мешкають у чорноморських
солонуватоводних лиманах, а на нерест піднімаються з лиманів у річки; до
прохідних – осетрові, оселедцеві, чорноморський лосось та деякі інші.
Вони характеризуються анадромними міграціями: з моря, де постійно
мешкають, ідуть на нерест у прісні води. Єдина у нас риба, яка має
катадромну міграцію, – це вугор, що живе у прісних водах, але мігрує на
нерест саме в море.

В цілому малі річки України населені досить поширеною європейською,
європейсько-сибірською, голарктичною та палеоарктичною флорою і фауною.
Всі ці види загалом визначають нинішній біом даного регіону земної кулі.
Однак сучасний органічний світ, в силу своєї діалектичної єдності з
умовами життя, має здатність відображати своїм складом, біологією та
розповсюдженням характер і послідовність розвитку й формування окремих
територій в минулому. У річках живуть організми або комплекси
організмів, самобутні для певної території. Це так звані ендеміки
(ендемічні види). Є також група видів, що існують з часів тих чи інших
геологічних подій. Вони дістали назву релікти (реліктові види), тобто
залишки минулих епох і подій.

Кожному природному районові України властивий своєрідний склад
біоценозів. Особливо цікаве в цьому плані Полісся, що має низинний
рельєф, велику кількість боліт, заболочених і перезволожених земель,
густу річкову мережу. Заплави поліських річок до початку
великомасштабних меліоративних робіт були широкі, рівні й сильно
заболочені. Останній момент пояснював значне заростання поліських річок
вищою водною рослинністю. Тут спостерігалися три пояси. Перший
становлять зарості повітряно-водних рослин, що мають ценози з тим чи
іншим домінуванням очерету звичайного, стрілолиста, лепешняка великого з
домішкою омега водного, сусака зонтичного, плавушника болотного та
незабудки болотної. Пояс рослинності з плаваючим листям (другий)
представлений глечиками жовтими, лататтям білим, рдесником плавучим, а в
застійних зонах також і різухою алоевидною. Місцями досить широко тут
розвиваються вільноплаваючі види – елодея канадська, ряска
триборозенчаста, ряска мала, жабурник звичайний. Третій пояс – занурених
рослин – складають рдесники (блискучий і гребінчастий), водопериця
колосова, водяний жовтець та інші.

Донні біоценози малих річок Полісся розвиваються на пісках різного
ступеню замулення, у мулах і на всіляких торф’янистих ґрунтах, що
надають притулок різним детритофагам. Комплекс риб представлений
лімнофілами типу щуки, головня, плітки, верховодки, золотого карася,
в’юна, минька, окуня.

Заплави поліських річок були місцем зростання корисних рослин (харчових,
лікарських, технічних) і проживання тварин, головним чином
водно-болотної мисливської фауни. У значній кількості тут виловлювали
раків. Наприкінці минулого сторіччя тільки з Волинської губернії щороку
експортувалося кілька мільйонів раків, що становило на той час понад 15%
усього російського експорту цих безхребетних.

Річки Лісостепу заростають менше, в основному рдесниками і сусаком. Як і
на Поліссі, серед донних біотопів переважають піски, замулені піски і
мул, трапляються зони оголеної глини. Різноманітно представлено тут, хоч
і не однаково по тих чи інших групах річок, рибне населення. Це – щука,
плітка, єлець звичайний і дніпровський, головень, в’яз, краснопірка,
лин, підуст, пічкур, верховодка, лящ, чехоня, в’юн, окунь, судак,
бичок-пісочник.

Є кілька груп степових річок. Група північного Причорномор’я – у
Дунайсько-Дніпровському межиріччі: між Прутом і Дністром з водотоком по
південних схилах Буджацької височини і між Дністром і Південним Бугом –
по південних відрогах Подільської височини. Ці річки течуть
Причорноморською низовиною. Друга група – ті, що впадають в Азовське
море. За винятком Великого та Малого Утлюгів, які течуть
Причорноморською низовиною, річки північного Приазов’я несуть свої води
територією двох геоструктурних регіонів. Верхні їх ділянки розташовані
на Приазовському кристалічному масиві, максимальні висоти якого – понад
300 метрів над рівнем моря. Річки тут мають значні нахили і швидку
течію. Серед донних відкладів переважають кам’янисті, галечні та
піщано-галечні біотопи.

Середня та нижня течії приазовських річок перетинають акумулятивну
рівнину Причорноморської западини. У північній частині по річкових
долинах на поверхню виходять кристалічні породи докембрію, на південь
фундамент знижується на значну глибину. В своїй рівнинній частині
степові річки сильно замулені. У степовій частині дрібніші з них часто
пересихають, утворюючи ланцюги ізольованих плес. Води цих річок мають
значну мінералізацію з різкими коливаннями газового режиму. Постійна
течія існує в більш крупних річках – Обіточній, Берді, Кальміусі, Міусі.
Незважаючи на маловодність, фауна річок Приазов’я надзвичайно багата. У
верхів’ях чимало третинних реліктів. У середніх ділянках значно
розвинута і понто-каспійська фауна, частина представників якої цілком
самобутня. Нарешті, в пониззях спостерігається розвиток багатої
прісноводної, понто-каспійської, поетичної реліктової і морської
евригалінної фауни.

Повертаючись до нижніх, дельтових ділянок причорноморських річок, що
виходять безпосередньо в лимани, зазначимо, що й тут, на відміну від
типових степових ділянок, відчутний значний розвиток тваринного і
рослинного населення. Це – типові плавні, що є мініатюрними подібностями
плавнів великих причорноморських рік, тільки дещо збіднені за видовим
складом. Тут домінують густі зарості очерету, в які вклинюються поля,
городи, сади, господарські будівлі. Серед плавнів є озера й стариці. У
плавнях багато птахів: білоокий нирок, чібіс, кроншнеп, лисуха, кваква;
із ссавців – водяний щур, плавневий пацюк, ондатра, трапляється видра.

В цілому водна фауна в дельтах річок багата і представлена прісноводним,
лиманним солонуватоводним (переважно понто-каспійським) і евригалінним
морським комплексом. Незважаючи на невеликі розміри дельтових
(прилиманних) ділянок степових річок, тут досить багате рибне населення.

Кримські річки за орографією поділяються на три групи: річки і струмки
Південного берега Криму; західних схилів Кримських гір, що впадають у
Чорне море; північних схилів, які частково протікають гірським,
передгірським, а потім і степовим Кримом.

Річки Південного берега Криму – це короткі гірські потоки довжиною 8-15
кілометрів. Донні відклади представлені в них камінням і
кам’янисто-галечними наносами. Під час дощів бурхливі потоки несуть масу
каміння, а в посушливий період їх водність значно зменшується.

Річки другої групи (Чорна, Бельбек, Кача, Альма) беруть початок у
західній частині Кримських гір і впадають у Чорне море в районі
Севастополя або на північ від нього; в посушливий період більшість із
них міліє, а то й зовсім пересихає, за винятком Чорної, яка має постійну
течію.

До третьої групи річок входять Салгир і Східний Булганак, які впадають у
Сиваш. Найбільша річка Криму – Салгир бере початок на західному схилі
яйли біля підніжжя Чатир-Дагу. В гірській і передгірській частинах її
основні допливи Ангара, Зуя, Бурульча, Біюк-Карасу мають постійну течію
і є типовими гірськими та передгірськими річками. Гідрофауна річок Криму
збіднена на прісноводні види.

Особливо сильно розвинена гідрографічна мережа в Карпатах. По обидва
боки вододільного хребта збігають кам’яними ложами численні порожисті
гірські річки, притоки Дністра, Прута, Серета й Тиси. При розгляді
гідрофауни чітко визначаються три ділянки: Закарпатська, Карпатська
гірська і Прикарпатська.

Залежно від фізико-географічних умов можна виділити три типи річок:
розчленованих рівнин, Полісся і гірські. Основне місце належить першому
типу – з широкими долинами, пологими схилами, швидкістю течії 0,2– 0,3
м/сек. Басейни річок розчленованих рівнин мають безліч рівчаків і балок,
а для поліських річок характерні невеликий нахил, широкі, сильно
заболочені долини обабіч.

До гірських належать річки Карпат і Криму. Долини їх невеликі, з крутими
схилами, русла (при ширині від 10-20 м до 80-100 м) неглибокі, заповнені
камінням і галькою. Нахил – 60-70 м/км у високогір’ях, але зменшується
до 5-10 м/км у нижніх течіях.

Температура води в річках (у середньому за місяць) вища за температуру
повітря на 1-3°. Тривалість льодоставу – 2-3,5 місяця, у холодні зими –
до 4. Гірські річки, як правило, не замерзають.

Річки України мають велику кількість зважених і розчинених речовин,
більшість яких потрапляє з водозборів, часто – внаслідок ерозії ґрунту.
Поряд з привнесеними ззовні аллохтонними речовинами, є ще і автохтонні,
тобто внутрішньорічкового походження. До них належать рештки розмиву
берегів і дна та речовини біологічного походження – організми планктону,
бентосу, продукти їх життєдіяльності й розкладу. Зважені речовини сильно
впливають не тільки на дно, де вони відкладаються, а й на всю масу
потоку: поглинають світло, зменшують прозорість води і швидкість
передачі тепла, вбираючи значну частину кисню, сприяють накопиченню
вільної вуглекислоти.

Твердий стік найбільш значний у річках південної степової частини
України, де помутніння становить 1-10 г/л води; менш каламутні течії
середнього Дніпра, Прип’яті та приток.

Важливим абіотичним фактором розвитку живих організмів у річках є
гідрохімічний режим. Ступінь мінералізації річок України коливається в
межах 100-3000 мг/л, найменша вона в Карпатах і на Поліссі, найбільша –
в Донбасі та степовому Півдні.

Річкові води є середовищем найрізноманітніших організмів – тварин і
рослин. Вода, даючи все необхідне для їх існування, в той же час сама
істотно змінюється під впливом їх життєдіяльності. Основними
екологічними угрупованнями організмів у водоймах є планктон, нектон і
бентос. До першого входять водорості, які утворюють фітопланктон, і
дрібні безхребетні, тобто зоопланктон, у якому звичайно розвиваються
коловертки, веслоногі та гіллястовусі рачки. У товщі річкових вод
проживає ще одна група організмів, що об’єднується під назвою нектон –
сюди належать організми, здатні переборювати течію, насамперед риби.
Бентос – група організмів, що мешкають на дні, – як рослинні
(фітобентос), так і тваринні форми (зообентос).

Бентичні організми за характером зайнятих ними біотопів і за
особливостями течії поділяються на такі групи ценозів: псаммофільні, що
розвиваються на пісках, псаммопелофільні – на замулених пісках,
пелофільні – на мулах, аргілореофільні – на глині, літореофільні – на
камінні та фітофільні – серед водяної рослинності.

Список використаної літератури:

Василевський Г.А. Водні багатства Карпат. – Ужгород: Карпати, 1973.

Водне господарство в Україні / За ред. А.В. Яцика, В.М. Хорєва. – К.:
Генеза, 2000.

Водний Кодекс України. Постанова ВР № 214/95 – ВР від 06.06.95

Географічна енциклопедія України: в 3-х т. / Відп. ред. О.М. Маринич. –
К., 1989, 1990, 2000.

Малі річки України: Довідник / А.В. Яцик, Л.Б. Бишовець, Є.О. Богатов та
ін.; за ред. А.В. Яцика. – К.: Урожай, 1991.

Методика з упорядкування водоохоронних зон річок України / Міністерство
екології та природних ресурсів України. – К.: УкрНДІВЕП, 1999.

Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в
Україні у 1999 році / Міністерство екології та природних ресурсів
України. – К., 2000.

Паламарчук М.М., Ревера О.З. Нове життя малих річок. – К.: Урожай, 1991.

Перехрест В.С., Чекушкина Т.А. Малим річкам – чистоту і повноводність. –
К.: Урожай, 1984.

Поліщук В.В. Малі річки України та їх охорона. – К.: Т-во “Знання” УРСР,
1988. (Сер. 8 “Нове в науці, техніці, виробництві”, № 14).

Природа Карпатського регіону України. – К.: ІНЕКО, 1999.

Річка Стугна: Сучасний стан. Перспективи на майбутнє. – К.: ІНЕКО, 1997.

Чубатий О.В. Гірські ліси – регулятори водного режиму. – Ужгород:
Карпати, 1984.

Фильчагов Л.П., Полищук В.В. Возрождение малых рек. – К.: Урожай, 1989.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020