Грунтовий покрив України. Земельні ресурси (реферат)

Реферат

на тему:

Грунтовий покрив України. Земельні ресурси

Утворення і поширення грунтів, рослинності, тваринного світу залежать
від властивостей порід, що складають земну поверхню, форм рельєфу,
кліматичних умов, господарської діяльності людини. В їх розміщенні на
території України простежуються дві основні закономірності: широтна
зональність на рівнинній частині та висотна поясність в Українських
Карпатах і Кримських горах. Ґрунтовий і рослинний покрив змінюється
також і в довготному напрямі у зв’язку з посиленням континентальності
клімату у напрямки із заходу на схід.

Різні типи грунтів в Україні займають неоднакові площі. На півночі
рівнинної частини, на Поліссі, поширені дерново-підзолисті сірі лісові і
темно-сірі опідзолені грунти. Дерново-підзолисті утворилися на
водно-льодовикових, льодовикових та глинистих річкових, піщаних та
супіщаних відкладах під мішаними дубово-сосновими лісами і поширені на
річкових терасах, моренних і піщаних рівнинах. Розріз (профіль) цих
фунтів поділяється на добре виражені горизонти, верхній гумусовий шар
незначний (18-24см), але чітко виражений підзолистий горизонт, з якого
вимиваються поживні речовин. Ґрунти бідні на гумус (0,7-2,0 %), для
підвищення їх родючості вносять органічні і мінеральні добрива.
Дерново-підзолисті грунти завдяки вмісту в них сполук заліза та алюмінію
мають кислу реакцію грунтового розчину, тому їх треба вапнувати.

Сірі лісові грунти сформувалися на лесових породах під широколистими
лісами. Вони поділяються на ясно-сірі, власне сірі лісові та темно-сірі
опідзолені. Ясно-сірі та сірі лісові грунти мають також добре помітний
поділ свого профілю на горизонти. Їх верхній (гумусовий) горизонт сірого
кольору, в ньому міститься 2,5-3,0 % гумусу.

Темно-сірі опідзолені грунти мають потужніший гумусовий горизонт, під
яким простежується білуватий прошарок. Вміст гумусу в них становить
3,5-4,5 %, вони багатші на поживні речовини, такі, як азот, калій,
фосфор, ніж сірі лісові фунти.

У лісостеповій і степовій зонах України поширені чорноземні грунти.
Вони утворилися під трав’янистою рослинністю на карбонатних лесових
породах. Завдяки невеликій кількості опадів, поживні речовини, що
утворюються з решток рослин, не можуть вимитись, вони накопичуються в
грунті. Тому чорноземи мають потужніший, ніж всі інші грунти, гумусовий
горизонт. З цим пов’язана їх висока родючість. Розрізняють чорноземи
опідзолені, типові, звичайні, південні і чорноземи на продуктах
вивітрювання твердих порід.

Опідзолені чорноземи займають значні площі в північній частині
лісостепової зони, поширені на Волинській, Подільській, Придніпровській,
Середньоросійській височинах. Вони ззовні подібні до темно-сірих
опідзолених грунтів, але мають потужніший верхній гумусовий горизонт, у
них більший вміст гумусу — 3,5-5,5 %. Опідзолені чорноземи утворилися в
процесі природного заростання степових просторів широколистими лісами.
Вони мають добрі агрономічні властивості, є родючими.

Типові чорноземи утворилися під лучними степами та в умовах
періодичного промивного режиму, що сприяло глибокому проникненню в них
коріння і вологи. Тому їх гумусовий горизонт досягає глибини 120-150см,
а весь ґрунтовий профіль однорідний: має темне забарвлення,
інтенсивність якого з глибиною зменшується. Ці грунти мають зернисту
структуру, містять у верхньому шарі від 3 до 6 % гумусу. Родючість їх
також є високою. Типові чорноземи займають лівобережну частину
Лісостеп).

Звичайні чорноземи поширені в північній частині степової зони. Вони
утворилися під різнотравними і типчаково-ковиловими степами за умов
посушливого клімату, глибокого залягання грунтових вод. Потужність їх
менша порівняно з типовими чорноземами і становить 60-80 см. Вміст
гумусу у верхньому шарі змінюється від 4-5 до 6,5 %.

Південні чорноземи поширені в північній частині Причорноморської
низовини. Степовому Криму. Ці грунти утворилися в умовах посушливого
клімату, під розрідженими ковилово-типчаковими степами. Тому потужність
гумусу в них менша порівняно із звичайними чорноземами. Темно-сіре
забарвлення грунту спостерігається до глибини 30-50 см. А на глибині
90-120см залягає суцільний водонепроникний горизонт. Це погіршує
агрономічні властивості цих фунтів. Вони містять від 3,5 до 5,0 % гумусу
у верхньому шарі. Для вирощування сільськогосподарських культур на цих
грунтах потрібне зрошення.

Чорноземи на продуктах вивітрювання твердих порід поширені на Донецькій
височині, в Степовому Криму і передгір’ях Кримських пасом. Гумусовий
горизонт їх має буруватий відтінок, в грунті наявний щебінь материнських
порід. Родючість цих грунтів порівняно з іншими чорноземами є нижчою.

На півдні Причорноморської низовини та в північній частині Степового
Криму, де кліматичні умови посушливі, поширені темно-каштанові і
каштанові грунти. Їх гумусовий горизонт має потужність 40-50 см. Вміст
гумусу у верхньому горизонті становить 3,0-4,5 %.

У заплавах річок та зниженнях значні площі займають лучні і дернові
ґрунти. Ці грунти утворилися під лучною рослинністю при неглибокому
заляганні ґрунтових вод. Вміст гумусу у верхньому горизонті лучних
грунтів становить 3-6 %, вони багаті на поживні речовини.

p

¬

?

e

.`th торфові грунти. Останні мають шар торфу глибше 50 см. Для
сільськогосподарського використання цих грунтів треба застосовувати
меліоративні заходи.

На невеликих ділянках серед каштанових ґрунтів, на терасах річок,
прибережних територіях поширені солончаки. Вони не мають властивого
ґрунтам поділу на горизонти. В Україні переважають содові та
хлоридно-сульфатні солончаки.

Окремими плямами серед лучно-чорноземних, темно-каштанових та
каштанових ґрунтів в лісостеповій і степовій зонах поширені солонці. Їх
особливістю є щільний солонцюватий горизонт, що значно погіршує фізичні
властивості цих ґрунтів.

У зниженнях — подах Причорномор’я, де є умови для періодичного
промивання ґрунтів, утворились солоді. Вони мають погані фізичні
властивості, невисоку родючість.

В Українських Карпатах характер ґрунтового покриву змінюється з
висотою. На Закарпатській низовині залягають лучно-буроземні грунти.
Вони утворились під лучною і деревною рослинністю на алювіальних
відкладах. Вміст гумусу в їх верхньому шарі становить 3-5 %.

У Передкарпатті поширені буро-підзолисті поверхнево-оглеєні грунти, що
мають невисоку природну родючість.

У південно-західних передгір’ях поширені буроземно-підзолисті грунти.
Вони мають буруватий колір, оскільки містять сполуки заліза. Грунти
утворились під широколистими лісами в умовах теплого і вологого клімату.
У гірсько-лісовому поясі на висотах від 300 до 1450м переважають бурі
лісові грунти. Вони сформувалися під широколистими і хвойними лісами на
продуктах вивітрювання гірських порід. Гумусовий горизонт їх має
потужність від 30 до 40 см. Ці ґрунти щебенюваті, містять 2,5-4,0 %
гумусу, кислі, придатні для вирощування сільськогосподарських культур.
На північно-західних схилах над бурими лісовими ґрунтами вузькою смугою
поширені гірсько-підзолисті грунти. Вони мають невелику потужність,
характеризуються значною щебенюватістю.

На плосковершинних схилах хребтів і вершинах поширені гірсько-лучні і
гірсько-торфові грунти. Вони утворились під лучною рослинністю в умовах
надмірного зволоження на пісковикових породах. Г’ірсько-торфові грунти
мають незначний торфовий горизонт.

У Кримських горах, в їх північних передгір’ях сформувались чорноземи
південні і дерново-карбонатні грунти. Гумусовий шар чорноземів
невеликий, близько 25 см. Материнськими породами є лес і червоно-бурі
глини. Вміст гумусу у верхньому горизонті 3,0-3,5 %. Дерново-карбонатні
грунти малопотужні, щебенюваті. В нижньому поясі південного схилу
Кримських гір до висоти 300 м поширені коричневі грунти. Вони утворились
під розрідженими лісами і чагарниками, трав’янистою степовою рослинністю
на продуктах вивітрювання карбонатних порід. Гумусовий горизонт мас
сірувато-коричневий колір до глибини 25-33 см. Вміст гумусу у верхньому
шарі становить 5-7 %. На крутих схилах ці грунти піддаються змиву водами
атмосферних опадів. В цьому ж поясі поширені червоні ґрунти, що
утворились під трав’янистою рослинністю. Вміст гумусу в їх верхньому
шарі 3,0-3,5 %, вони щебенюваті. Ґрунти придатні для садів і
виноградників.

Північні схили Головного пасма вкрито бурими лісовими грунтами. Вони
утворились під широколистими лісами в умовах м’якого теплого клімату. У
верхньому горизонті цих грунтів міститься 4-5 % гумусу. В цьому поясі
під сосновими лісами утворились бурі опідзолені грунти, а вище — гірські
чорноземні грунти. Вони утворились під гірською степовою рослинністю на
щебенюватих продуктах вивітрювання вапнякових порід, їх гумусовий
горизонт неглибокий, має темно-сірий колір. У гірських чорноземах
міститься 4-7 % гумусу.

Земельні ресурси — землі, що використовуються або можуть бути
використані для сільського чи лісового господарства, містобудування та
ін. Україна має багаті земельні ресурси. Площа її земельного фонду —
60,4 млн.га, з них сільськогосподарські угіддя становлять 70% площі всіх
земель. Серед них орні землі займають в середньому 79% (один з
найбільших показників у світі). Більша частина всіх
сільськогосподарських угідь і 60 % орних земель припадає на чорноземні
грунти.

Загальний рівень господарської освоєності території України високий.
Але в різних природних зонах спостерігаються відмінності. В зоні мішаних
лісів землеробська освоєність менша, ніж у лісостеповій та степовій
зонах. Але в цій зоні знаходиться 25 % сіножатей і пасовищ, 40 % лісів
України. Розораність земель у лісостеповій зоні — близько 70 %, а у
степовій зоні — понад 80 %, тут найбільш поширене зрошення. В
Українських Карпатах великі площі займають ліси, луки; ділянки з орними
землями поширені в передгір’ях, міжгірних улоговинах і долинах річок. У
Кримських горах висока лісистість, орні землі займають незначні
території.

Між землекористувачами землі України розподіляються нерівномірно.
Найбільші площі займають землі сільськогосподарського призначення.
Значна частина припадає на населені пункти. В населених пунктах 80 %
земель становлять присадибні ділянки. Землі лісогосподарського
призначення становлять 11,6%.

Для раціонального використання земельних ресурсів треба запобігати
несприятливим фізико-географічним процесам (ерозія, перезволоженість,
засолення, посушливість, солонцюватість та ін.).

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *