КОНТРОЛЬНА РОБОТА
З ДИСЦИПЛІНИ
“ГЕОЛОГІЯ І ГЕОМОРФОЛОГІЯ”
Інженерна геоморфологія
Якщо геоморфологія – це наука про форми земної поверхні, особливості їх
утворення, ровзитку та будови, то інженерна геоморфологія – це наука,
яка дозволяє використати знання геоморфологія на практиці, у житті
людини. Зокрема, інженерна геоморфологія дає змогу застосування знань
про рельєф у практиці спорудження інженерних об`єктів та при інших видах
господарської діяльності.
Довкілля має системний характер і важливим завданням є здійснення
аналізу тих чинників, які обумовлюють перебіг сучасних геоморфологічних
процесів.
Основні напрямки досліджень у інженерній геоморфології:
• Теорія та методика, методологія інженерної геоморфології, системний
геоморфологічний аналіз; геоморфологічні закони та геоморфологічні
парадигми.
• Теорія та методологія структурної інженерної геоморфології.
• Теорія та методологія антропогенної геоморфології.
• Еволюційна геоморфологія: розвиток давнього й експонованого рельєфу;
геоморфологічна етапність та хроногеоморфологія; геоморфологічні аспекти
еволюції тектоногенезу, седиментогенезу, клімату, гідросфери, біосфери,
рельєфоутворюючих процесів.
• Регіональна та планетарна геоморфологія: просторово-часові
закономірності. Принципи та підходи до районування. Регіональні
геоморфологічні проблеми України.
• Просторова організація сучасного рельєфу й рельєфоутворюючих процесів,
їх взаємопов’язане функціонування та прогноз розвитку.
• Просторова організація природно-техногенних геоморфосистем, оцінка
стану та прогноз розвитку.
• Методи геоморфологічних досліджень: системний аналіз і математичне
моделювання; морфоструктурний та неотектонічний аналіз, морфодинамічний
аналіз; геоморфологічне картографування; дистанційні, експериментальні,
палеогеоморфологічні, морфометричні методи тощо.
• Прикладні проблеми сучасної інженерної геоморфології. Геоморфологічні
дослідження при: пошуках корисних копалин, інженерному освоєнні
території, сільськогосподарському природокористуванні; геоморфологічні
дослідження для розв’язання екологічних проблем; геоморфологічний
прогноз; геоморфологічна експертиза; геоморфологічні основи
раціонального природокористування в Україні.
Гравітаційні схилові процеси і рельєф. Поняття “схил”, “схилоформуючі
процеси”. Класифікація схилів за морфологією
Схили поєднують днища низовин з поверхнями височин будь-якого генезису.
По схилах здійснюється спільна дія процесів схилової денудації і
транзиту уламкового матеріалу від вододілів до днищ чи долин іншого
проміжного базису денудації. Головним діючим фактором є сила ваги,
тому на схилах переважають гравітаційні процеси: обвали, зсуви, осипи,
переміщення делювіальних і соліфлюкційних покривів і ін.
По генетичній ознаці схили підрозділяються на ендогенні і екзогенні.
Ендогенні схили – похилі поверхні, безпосередньо зв’язані з
морфологічним становленням силових форм різних порядків. Основні
параметри (крутість, висота, простягання й ін.) залежать від типу
деформацій і їхнього новітнього розвитку. Ендогенні схили моделюються
екзогенними процесами.
Ендогенні складні схили характеризуються дуже значною довжиною і
великою висотою (у гірських країнах висота – до перших км, довжина – до
перших сотень км; на платформах висота може перевершувати 1-2 км).
Екзогенні схили – похилі поверхні, що формуються в результаті
безпосереднього впливу екзогенних процесів.
Вони не відповідають елементам тектонічних деформацій, але окремі
параметри (крутість і ін.) побічно залежать від внутрішньої будівлі і
характеру загальних новітніх рухів. Будова полігенних схилів
визначається сполученням ендогенних і екзогенних поверхонь. Крутість і
її зміна залежать від співвідношення ендогенних (Т) і нівелуючих
екзогенних (Д) процесів: Т>Д – крутість згодом зростає; Т=Д – динамічну
рівновагу, збереження загальної крутості; Т
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter