Збірка географічних назв (реферат)

Збірка географічних назв

Перші десятиліття XIX ст. принесли незвичайне оживлення історичних
студій. Романтизм, що володів тоді всесильно в літературі, розбуджував
зацікавлення до минувшини, до давнього життя народів, поширював
захоплення історичними дослідами. З другого боку, розвій суспільних наук
і філософії спонукував істориків звернути пильнішу увагу також і на
метод дослідів, шукати нових доріг, нових, певніших жерел. В 1824 р.
появилася перша праця молодого історика Леопольда Ранке: “Geschichte der
romani-schen und germanischen Volker 1494–1535” з додатком “Zur Kritik
neuerer Geschichtschreiber”. Сей історик, великий поклонник Вальтера
Скота, перший відкриває для дослідників минувшини історичні архіви і сам
на підставі архівних матеріялів оголошує цілий ряд монографічних студій
з минувшини різних країв та народів. Дещо пізніше, в 1837 р.,
появляються майже одночасно та зовсім незалежно від себе дві студії:
Павла Йосифа Шафарика “Slovanske Starozitnosti” і Каспара Цойса (Zeu?)
“Die Deutschen und ihre Nach-barstamme”; перша в Празі, друга в Мюнхені.
Автори сих студій відкривають ще одне нове історичне жерело, ґеоґрафічні
назви, і перші стараються його вихіснувати [використати. – О. Ш.] у
своїх дослідах.

Збіркою і розробленням сього нового історичного матеріялу занявся
відтак цілий ряд учених, головно в Німеччині. Першу спробу систематики
ґеоґрафічних назв і методики научного хісновання ними подав Ettmayer в
Geographia rhaetica; новішими часами забирав в сій справі голос Mzik в
Beitrage zur Methode der Ortsnamenforschung (Memnon, 1909. III.)
Незабаром література про сю справу так дуже розрослася, що виявилася
потреба вести окрему бібліоґрафію праць з области ґеоґрафічної
ономастики, і сього завдання піднялися Egli i Nagl, оголошуючи від 1883
р. в Geogr. Jahrbuch свої “Literaturberichte”. Крім сього Egli зладив в
1886 p. “Geschichte der geographischen Namenkunde”. Останніми часами
стали появлятися вже й спеціяльні бібліографії, які реєструють праці про
поодинокі обмежені области, прим. G. Buchner-a “Bibliographie zur
Ortsnamenkunde der Ostalpenlander (Progr. des Maximil. Gymnas. Munchen,
1919).

Отся систематична і пильна праця західно-европейських учених дала вже
чималі висліди і то при розв’язці саме таких питань, котрих за підмогою
всіх инших історичних жерел неможливо було вирішити. Тільки завдяки
аналізі ґеоґрафічних назв вдалася неоспоримо ствердити, що ціла
теперішня західна Німеччина аж по Лабу в найдавнійших часах була
заселена кельтійськими племенами. Збірки та розслід ґеоґрафічних назв у
східних Альпах з’ясували зовсім докладно і певно, котрі частини
Горішньої Австрії, Зальцбурга, Баварії і Тиролю захоплювала слов’янська
колонізація. Так само все більше вияснюється, що праслов’янські оселі не
сягали на захід поза Вислу і що теорія деяких чеських учених про
праслов’янське населення в області Одри не зможе утриматися. Про
дрібніші, більше локальні висліди, приміром, зазначування границь між
германськими племенами, вже й не згадуємо.

Серед слов’янських держав та народів досліди над ґеоґрафічними назвами
здебільша щойно в початках. Ще найбільше в тім напрямку зробили Чехи і
Поляки, відтак йдуть Великороси; инші Слов’яни остали далеко позаду.
Українська наука ще майже не торкала сього інтересного та важного
жерела. Щоправда, бували й у нас більше або менше вдатні пояснення
поодиноких ґеоґрафічних назв, бували спроби до доказів в хосен одної або
другої тези втягнути також і топографічний матеріял — але все се робили
доривочно, принагідно, несистематично та неметодично. Починали від
сього, що може прийти аж згодом. Діло в тім, що у нас нема ще досі
зібраних українських назв хочби самих тільки осель (міст та сіл). Т. зв.
урядові назви, які зустрічаємо по ріжних офіціяльних показчиках,
спеціяльних та генеральних картах та хоч би й українських дієцезальних
шематизмах Галичини, зовсім не подають народних назв, яких вживає
місцеве українське населення і які одні мають научну вартість — лише
фікційні назви, покалічені та поперекручувані на польський, московський,
румунський, мадярський, німецький лад. Хто сам з особистого досвіду не
знає, що офіціяльне “Вирів” (так в львівськім дієцезальнім шематизмі, на
картах і офіціяльних показчиках “Вируф”) в устах місцевого населення
зоветься “Орів”, або що “Родатичі” се “Городєтичі”, або що “Молотків” се
“Молодьків” і т. д. – сей зовсім рішучо не має ніякої спромоги де-небудь
про се дізнатися. Не поможе тут і “Географическій Словарь” Якова
Головацького, виданий у Вильні 1884 р., бо він подає тільки міста та
містечка і лишень деякі села, та й то не всюди вірно: приміром,
Березовица замість Березовиця, Пробужна замість Пробіжна. А що ж
говорити про назви частин села (т. зв. кутів), дворищ, піль, сіножатей,
потоків, горбів, верхів, лісів і т. п., що дають незвичайно цінний та
обильний ономастичний матеріял досі зовсім недоступний для дослідника,
бо не зібраний з ні одної хоч би найменшої частини нашої просторої
вітчини. Дещо зі сих назв попало в об’ємистий 16 томовий “Slownik
geograficzny Krolestwa Polskiego” (Варшава 1880–1902 з новішими
доповненнями), але в якій формі, вистане згадати, що Верхній Синєк (коло
Микуличина) виступає там під назвою “Siennik”.

Першу спробу систематичного збирання українських ґеоґрафічних назв
зробив Володимир Гнатюк. Він зложив квестіонар для збирання місцевих
переказів, оголошений в Хроніці Наукового Товариства ім. Шевченка у
Львові р. 1907 (за вересень–грудень) вип. IV, ч. 32. В тім квестіонари
перші чотири питання торкаються назв осель, піль, пасовиськ, кутків,
хуторів, рік, лісів. Вислід сього квестіонара був зовсім негативний. Як
мене поінформував сам автор, надійшло лишень дві чи три відповіді, в
котрих були подані лишень перекази. Відтак в 1913 р. проф.
С.Томашівський на історичнім семинари пробував зорґанізувати збірку
матеріялів для українського історично-ґеоґрафічного словаря, але вибух
світової війни перепинив роботу вже в самих початках. Я вже здавна
цікавився сею справою і в 1908–1909 роках призбирав при підмозі учеників
вищих кляс гімназії в Чернівцях дещо топографічного мате-ріялу з
буковинської України. Після переселення до Львова я почав акцію в
Галичині. В просторім рефераті на засіданню істор.-філософ. секції Наук.
Тов. ім. Шевченка у Львові 27 лютого 1920 р. предложив плян збірки
матеріялів для зладження істор.-ґеоґр. словаря Галичини, в першу чергу,
збірки самих ґеоґрафічних назв. Секція признала сю справу важною та
актуальною і переказала її виконання Археоґрафічній комісії. На сій
комісії 3 марта я зреферував план історично-ґеоґрафічного словаря
Галичини та відтак 12 марта предложив квестіонар для збірки матеріялу до
сього словаря, головно назв. План та квестіонар комісія одобрила;
квестіонар відтак оголошено в часописях “Громадська Думка” 28 марта та
“Вперед” 28 марта 1920 р.; крім сього Археоґрафічна комісія видала його
окремим листом. Та збірка матеріялу йде дуже пиняво. На відозви у
часописах відгукнулося лишень кілька осіб, більшу поміч у збиранню
знайшов я серед студентів українського університету та гімназійних
учеників вищих кляс. Таким чином зібрав досі матеріял з 212 громад
Галичини, з кількадесяти громад маю по дві або й по три відповіди з
різних рук, котрі себе взаїмно провіряють та доповнюють. Се, щоправда,
вже цінна збірка, куди більша, чим кому-небудь у нас досі вдалося
зібрати, але в прирівнанню до цілої наміченої території, на котрій є
більше чим 3500 громад, се ще дуже мало. Одночасно Київська Академія
Наук збирає матеріяли до загальноукраїнського істор.-ґеоґр. словаря, др.
Я.Стрипський оголосив свій квестіонар для збірки ґеоґрафічних назв на
Закарпатській Україні, Юл. Зборовскі видав за підмогою польського
Міністерства Просвіти окрему інструкцію для збирання польських назв.

Як бачимо, справа зацікавлює все ширші круги, стає все більш
актуальною. Супроти сього вважаю зайвим широко розводитися над вагою та
значенням ґеоґрафічних назв для української науки. Обмежуся лишень на
найважнійші справи.

h

??(?іцьких та перемиських судових актів з XV ст. показує, що оселі
Березка, Ґольцова, Малява, Павлова, Рач-кова, Станкова і др. звалися
тоді Березька Воля, Ґольцова Воля, Малява Воля, Павлова Воля і т. д.
Виходить, що коли не всі то бодай велика частина осель, утворених з
особових імен, із закінченням на -ова, -ава, -а се давні “Волі”. На
зовсім инші початки оселі вказують назви зложені зі словом город
(Бали-город, Старгород, Звенигород і др.) або Городище, Городисько,
Городок, Підгородє, Городниця, Замок, Замочок, Підзамче, Окопи і др.
Заняття населення подають назви осель: Стельмахи, Конюхи і Конюшки,
Скоморохи, Кобилюхи, Псари, Лупії, Гончарі, Сторожі, Ковалі, Ходані,
Гарбарі; на експлуатацію ліса вказують ріжні Мазярні, Вуглярки, Гути і
Гутиська. Ґеоґрафічні назви дають також причинки до пізнання фізичних
прикмет нашого краю в давнину. В першу чергу вказують на велике
багатство лісів. Оселі поставали серед лісів, причім дерева
витереблювали (Теребен, Теребовля) вирубували (Корчунок, Копань або
Копане, Зруб) або випалювали (Погар). Цілий ряд осель має назви зв’язані
з лісом: Підлісє, Підліски, Залісє, Заліщики, Лісок, Сухоліс, Підгай,
Підгайці, Гаї, Підлісина, Бір, Підбірці, Чагарі і др. Ще більше назв
вказують на багновини та мокравини, що займали величезні простори; в
першу чергу всякі Ру-ди, Рудки, Рудавки, Зарудя, Зарудці, Руденка (слово
руда в українській, білоруській та кашубській мовах означає також
грязюку, невисихаюче болото); відтак Багна, Заболотці, Мочари, Болотня,
Мокра, Гнила, Гнильче, Гнилички, Кальне, Кальниця і др. В топографічних
назвах переховалося чимало давних, тепер вже у нас незнаних і неуживаних
імен прим.: Стан (Станин, Нестаничі), Стоян (Стоянів), Дунько, Добко,
Путята, Первята, Маласт, Драгаш, Арлам, Долоб, Бенько і др., і тому сі
назви дають обильний матеріял до словаря імен. В ґеоґрафічних назвах
закостеніли нераз старі звукові та граматичні форми (прим.,
прикметникове закінчення на ь), які в живій мові вже давно затратилися,
тому вони є важним жерелом й для історії мови. Всі вище наведені приміри
вибрані лишень зі самих назв сіл та присілків; на скільки ж богатшим
матеріялом ми зможемо орудувати, коли поведеться зібрати всі назви
частин кожної оселі, піль, пасовиськ, гір і т. п.

Та збірка і систематика ґеоґрафічних назв, се лише частина роботи.
Багато, дуже багато назв видаються, на перший погляд, незрозумілими.
Приходиться підвести їх під научний розслід, вияснити їх походження та
значення. Таке т. зв. етимологізовання вимагає відповідної методичної
підготовки, основного знання правил звукових перемін, історичної
граматики. Хто без сього береться за таку справу, витрачує надармо труд
і приносить для науки більше шкоди, чим хісна. Тоді виходять такі
дивогляди, як виводження назви “Галич” від галок, “Буськ” від буськів і
др. Такі примітивні пояснення зустрічаємо часто між народом і тому Німці
зовуть їх народною етимольогією (Volksetymologie). Збираючи
топографічний матеріял в місточку Стоянові, від місцевих людей я почув
таке пояснення назви: в місті є капличка св. Яна (латинська); колись між
містом та цвинтаром стояло сто таких капличок, було сто Янів — от і
відси назва міста. Се, можна сказати, типічний приклад на
Volksetymologie; як місцевий переказ він має своє значення і його треба
записати, але зовсім не надається до научного пояснення назви оселі.
Попри се треба тямити, що назви з протягом часу змінялися, приймали иншу
форму. Часто не вистане мати саму лише теперішню, значить останну форму;
треба знати, як дана назва виглядала в минулих часах, які переміни
переходила протягом століть, треба відшукати, як вона записана в давних
літописях, грамотах, судових актах, люстраціях. Треба старатися
ствердити генетичний розвій назви і щойно тоді її етимологія матиме
міцну підставу. Хто пояснить назву села “Комборня” (в Коросненськім
пов.), коли не знає, що се село звалося в XV ст. “Кальтборня” (від
німецького kalt + born = зимне жерело)? Так само відома лічнича оселя
“Івонич” звалася давно “Іванче поле”, “Вашківці” звалися “Івашківці”,
“Клепарів” — “Кльоппергоф” і т. д. Та в першу чергу треба зібрати сам
матеріял. До сеї роботи може кожний взятися, до неї не треба ніякого
спеціяльного вишколення, ані спеціяльного знання. І саме метою сеї
статті є викликати серед ширших кругів нашого громадянства зацікавлення
сею справою та охоту помогти великому ділу. Бо збірка ґеоґрафічного
матеріялу хоч би лише з Галичини переходить спромогу одної людини чи хоч
би й комісії; до сього треба десятків, а то й соток помічників. Кожний,
хто присвятить годину-дві на збірку матеріялу, нехай би лише зі сього
одного села, в котрім проживає, додає свою цеголку до майбутної
монументальної будівлі. Тільки дві прикмети, мусить мати збирач:
точність та сумлінність; невірно та недбало виповнений квестіонар
обезцінює зібраний матеріял і для науки приносить замість хісна шкоду.
Відповіди на питання треба списувати безумовно тільки з уст народа;
сільська інтелігенція і півінтелігенція звичайно не знає більшости
місцевих назв та зв’язаних з ними переказів, а ті, котрі знає, звичайно
перекручує на “літературний” лад та виговір. Тому треба звертатися до
старших господарів, що гаразд знають свою оселю. Коли село складається з
кількох розкинених частин, богатьох присілків та дворищ (як се буває в
горах або в північній, лісовій части східної Галичини між долішним Сяном
та Бугом), треба про кожну частину випитувати жителів даного присілка,
чи части, бо населення одної частини, звичайно, не тямить назв инших,
дальше положених областей. Всі назви записувати зовсім докладно так, як
їх виговорює місцеве населення, заховуючи вповні діалектичний виговір.
При тім необходимо конечною річчю є при кожній назві зазначувати
наголос. Дуже бажаним було би зібраний у мужиків матеріял перевірити ще
між жіноцтвом, бо у жінок і виговір і наголос бувають виразніші та
чистіші, чим у мужчин, тільки що вони звичайно не тямлять всіх назв.
Коли яку назву виговорюють або наголошують неоднаково, менше вживану
форму треба подати в скобках поруч з більше уживаною. Очевидно, що всі
назви мають бути написані так чітко та виразно, щоби ні щодо одної букви
не було сумніву. Відповіді про кожну громаду списувати на окремій
картці; коли громада дуже велика і розкинена, то кожна частина повинна
мати свою картку.

Квестіонар, котрий тут подаю, був вже, як згадано, оголошений в
“Громадській Думці” і “Впереді” в марті 1920 р. та виданий опісля
окремим листком. Тепер доповняю його кількома додатковими питаннями,
котрих потребу вказав мій власний та чужий досвід. З огляду на вже
зібраний матеріял затримую давну нумерацію питань і се пояснить, чому
деякі числа виходять дещо переладовані. До деяких питань додаю ще окремі
пояснення.

КВЕСТІОНАР

1.Урядова назва оселі; політичний повіт (староство).

2.Чи се місто, містечко, село, присілок? Коли присілок, подати до
котрого села (громади) належить.

3.а) Як нарід називає оселю? Подати також другий та сьомий відмінок і
прикметникову форму сеї назви, б) Як зовуть поодинокого мешканця оселі і
всіх разом (однина і множина)? в) Чи оселя не мала давніше иншої назви і
яку? г) Чи між мешканцями є родинні назвиська, від котрих могла би
походити назва оселі? д) Чи околичні села не називають оселі або її
населення якою шутливою або глумливою назвою? Може існують про оселю які
приказки? Ad а) За 2-им відмінком питати: відкіля ви? (прим., з
Вердoва); за 7-им: де мешкаєте? (прим., у Вердoві); за прикметниковою
формою: який (чий) се ліс, поле, сіножать? (прим., вердiвський). Ad в)
прим., мешканець села Ордoва (Вердoва) зоветься: Вердiвець, всі разом:
Вердiвці. Ad г) прим., в присілку Чепелі є родини з назвиськом Чепeль, в
присілку Заяцi з назвиськом Зaяць. Ad д) населення даної оселі звичайно
не хоче признатися, або признається дуже нерадо, тому за тим треба
питати по сусідних селах; щодо приказок, то в селі Сiшні я записав ось
яку: “В Сішні розкішно, довкола вода, а в середині біда”.

4.Як називаються поодинокі части оселі (по містах передмістя, по селах
т. зв. кути)?

5.Які є окремі назви: а) вулиць, б) доріг, в) площ та роздоріж?

6.Які присілки належать до сеї оселі (громади)?

7.Як називаються: а) фільварки, б) двірські будівлі, в) млини, г)
окремі доми або дворища, що лежать на території сеї громади? Коли
громада має присілки, зазначити, чи предмети, вичислені під а–г,
належать до головної оселі, чи до котрого з присілків.

8.Чи є коршми або заїздні доми, котрі мають свої окремі питомі назви?

9.Які назви мають поодинокі частини піль, огородів, неужитків?

10.Які назви мають поодинокі частини сіножатей, пасовиськ, полонин,
болот (багон)?

11.Які назви мають ліси, гаї, корчі, зруби, поляни серед ліса? При
відповідях на питання 9–11 подати напрямок, в якім сі предмети положені
від осередка оселі, зазначуючи північ буквою N, полуднє S, схід Е, захід
W, північний схід NE і т. д.

12.а) Як зоветься ріка, що пливе через територію оселі? б) Які там є
потоки і до котрої ріки пливуть? Чи є жерела або криниці з окремими
назвами і якими?

13.Як називаються: а) глибини та вири, б) броди, в) острови в ріці?

14.Які назви мають стави або озерця?

15.Як називаються пороги і водопади в ріці?

16.Чи є в околиці оселі могили і кургани і які мають назви?

17.Як називається пасмо гір або горбів, що переходить через область
оселі (громади)?

18.Які назви мають поодинокі: а) гори або горби, б) верхи.

19.Чи на області оселі (громади) є: а) скали, б) великі каменюки, в)
каміноломи, г) копальні (глини, піску, вугля, нафти, зеліза і т. п.); чи
мають свої окремі назви і які?

20.Як називаються поодинокі долини, провалля, яруги, кітловини?

21.Як називаються дороги, стежки, переходи (просмики), що ведуть на
другий бік гірського пасма?

22.Чи на області оселі (громади) є печери, підземні хідники і які мають
окремі назви?

23.Чи на області оселі не знаходять або давніше не знаходили яких
старинних речей (монет, знаряддя, оружа)? Чи не робив там хто розкопів
або пошукувань за такими речами? Чи нема там: а) звалищ, замків, б)
останків городищ, в) останків валів та укріплень і які мають окремі
назви? При відповідях на питання 16–23 подати напрямок, в якім сі
предмети положені від осередка оселі, зазначуючи його так само, як при
питаннях 9–11.

24.Чи в оселі є: а) Церква, мурована чи деревляна, під покровом якого
святого (коли празник?), коли збудована? б) Чи є костел, каплиці або
біжниця? в) Чи є останки давних монастирів, церков, хрестів (фіґур),
цвинтарищ або бодай згадки про них? г) Які промислові заведення
находяться в оселі (млини, ґуральні, броварні і т. п.)?

25.Як населення пояснює назву оселі; чому вона так зоветься? Коли є
переказ про заснування оселі, подати його. Подати також перекази і
пояснення, які є про котру-небудь з инших назв? При записуванню тих
пояснень треба поступати обережно. Часто мужики, щоби не виявити свого
незнання, наборзі видумують яку-небудь нісенітницю. Тому не треба на
інформатора настоювати, щоби доконче подавав такі пояснення, та
провірювати у других, чи подані пояснення та перекази справді існують
між населенням.

26.Чи є місцеві хроніки, акти, грамоти, записки з давних часів, старі
інвентарі парохіяльних, церковних, громадських, двірських маєтностий.
Коли є, розвідати, де вони переховуються. Зі старих інвентарів виписати
ті назви піль, сіножатей, пасовиськ, лісів і др., котрі там згадані,
зазначуючи окремо, котрі з них вже затратилися в пам’яті місцевого
населення.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *