Внесок професора Павла Постоєва у розвиток географічного краєзнавства
Швидкоплинний час відносить все далі трагічні сторінки нашої історії. Та
не підвладна йому людська пам’ять, Вона воскрешає з небуття найбільш
яскраві події, вшановує імена співвітчизників, що стали жертвами
тоталітарного режиму. Серед них – Павло Григорович Постоєв – географ,
краєзнавець і педагог, який все своє життя присвятив розвою вітчизняної
освіти, науки і культури.
П. Г. Постоєв народився 24 січня 1875 р. у с. Пекарі Смілянського
району Чернігівської губернії (тепер Полтавська область) у родині
службовця. Батько був управителем поміщицького маєтку [1]. Після
закінчення духовної семінарії Павло Григорович деякий час учителював у
сільських школах, а згодом продовжив навчання у Харківському
університеті. З 1912 р. свою подальшу долю П. Г. Постоєв пов’язує з
Житомирщиною: спочатку працює викладачем історії, географії та методики
у Коростишівській учительській семінарії, а з 1914 р. – його призначають
директором Житомирської вчительської семінарії.
Завдяки своїм людським якостям та інтелектуальним здібностям, П. Г.
Постоєв порівняно швидко зайняв чільне місце серед національно свідомої
інтелігенції Житомира. У колі його знайомих були знані люди міста –
активні члени товариства “Просвіта”, вчені Товариства дослідників
Волині, музейні і бібліотечні працівники, музиканти й актори. Всі вони
виношували сподівання, що з приходом радянської влади відбудеться
справжнє відродження української державності. Врешті, згодом ця любов до
рідної України для більшості з них обернеться трагедією. Але поки до неї
ще далеко. Тим часом Павла Григоровича, як досвідченого педагога,
вмілого організатора запрошують очолити губернський відділ народної
освіти. Він бере участь у роботі комісії з створення мережі шкільної
освіти в Україні. При активній участі П. Постоєва було проведено реформу
старих шкіл, організовано єдині трудові школи як у Житомирі, так і на
теренах всієї тодішньої Волинської губернії.
Та все ж любов до педагогічної роботи виявилася сильнішою і він
повертається на викладацьку роботу. Павла Григоровича запрошують на
роботу до інституту народної освіти, де йому пропонують очолити кафедру
фізичної та економічної географії України. Особливим успіхом у студентів
і вчителів користувалися лекції П. Г. Постоєва з краєзнавства. І це не
випадково. Відстоюючи краєзнавчий принцип у навчанні, професор П.Г.
Постоєв курс географії викладав із широким використанням місцевого
матеріалу. Він систематично здійснював навчальні екскурсії зі студентами
у природу і на місцеве виробництво, постійно удосконалював методику їх
проведення. У числі перших в Україні Павло Григорович опублікував
підручник для українських початкових шкіл з географії “Рідний край” [2].
У 1925 р. у співавторстві з Ф. Федюченком вийшов також підручник
“Початкова географія та елементи краєзнавства”, що протягом багатьох
років з успіхом використовувався у початкових школах України [3].
Наступного року П. Г. Постоєв публікує краєзнавчий посібник для
вчителів, присвячений географії Волинської округи, центром якої був
Житомир [4]. Ця книжка П. Г. Постоєва стала першим посібником з
регіонального географічного краєзнавства в Україні. У передмові автор із
притаманною йому скромністю зазначав: “Лише конча необхідність дати
шкільним працівникам збірник матеріалів з краєзнавства, що вимагається
новими програмами і шкільною методикою, надала авторові сміливості
взятися за відповідальну роботу” [5, 6]. Павло Григорович висловлює
глибоку пошану вченим, які зробили значний внесок у дослідження
Житомирщини, зокрема згадує імена академіка П. А. Тутковського,
кліматологів М. П. Кудрицького і С. А. Бржозовського. Головне
призначення книжки автор вбачав у “…виявленні взаємовідношень між
господарською діяльністю населення і природними багатствами округи
(…), що в шкільній праці повинно служити лише оздобою головної будівлі
– трудового виховання”.
П. Г. Постоєв, як і більшість його сучасників, щиро вірив новій владі,
сумлінно виконував свій обов’язок, виховуючи нове покоління в дусі
тогочасних ідей. Багато часу П. Г. Постоєв приділяв громадській роботі.
Житомиряни обрали його делегатом на 5-й Всесоюзний з’їзд Рад.
Депутатський квиток за № 729, виданий у лютому 1921 р., зберігається у
фондах Житомирського обласного краєзнавчого музею. Вболіваючи за долю
української культури і освіти, П. Г. Постоєв гаряче вітав процес
українізації, який розгорнувся на початку 20-х років, читав відповідні
лекції вчителям на спеціальних короткотермінових курсах, які проводились
при ІНО. В контексті українського національно-культурного відродження П.
Г.Постоєв читав лекційні курси і своїм студентам.
Він володів блискучим талантом лектора. Його робота в аудиторії часто
набирала характеру дискусії і відвертої бесіди із студентами. Павло
Григорович приваблював до себе викладачів і студентів своєю ерудицією і,
водночас, глибокою людяністю. Колишні учні, а згодом вчителі, з великою
душевною теплотою згадували Павла Григоровича. Житомирянин Федір
Йосипович Бортник так розповідав про свого наставника: “Це була
надзвичайно чуйна людина, до якої будь-коли можна було звернутися за
порадою”. А ось що говорив про свого вчителя Степан Іванович Прокопчук
із села Троковичів Черняхівського району: “Він умів запалювати студентів
своїми розповідями. Слухаючи розповіді Павла Григоровича про геологічну
будову Житомирщини, багатство надр, ми щиро вірили в її розквіт, у те,
що ці багатства будуть використані” [7]. Один з найстаріших краєзнавців
Житомирщини, колишній студент ІНО, багаторічний директор Кропивнянського
сільського краєзнавчого музею, що у Володарсько-Волинському районі,
Павло Ничипорович Герасимов згадує, що особистість П. Г. Постоєва
яскраво виділялася серед викладачів інституту. Професор був глибоким
знавцем і палким пропагандистом української культури [8].
Творчий злет обдарованого педагога і краєзнавця, як і багатьох людей
його покоління, обірвали сталінські репресії. 29 листопада 1937 р.
молодший лейтенант держбезпеки Д. Малука підписав постанову та видав
ордер за № 82 на арешт професора Житомирського учительського інституту
П. Г. Постоєва, як одного з керівників та активного учасника
“Української контрреволюційної націоналістичної військово-повстанської
організації” [9]. Перегорнемо матеріали кримінальної справи і побачимо,
як під тиском слідчих було сфабриковано “потрібну біографію”, яка
відповідала б замовникам цього зловісного задуму.
~
qcquuuuuuuuuuuuuuuuuiuuuuuuuuu
ще з часу громадянської війни”. На наступних допитах він більш детально
виклав потрібні слідчому факти. “Вперше я активно виступив проти
радянської влади у 1918–1919 рр., перебуваючи на посаді директора
учительської семінарії в м. Житомирі і користуючись авторитетом серед
учнів, я зумів закликати їх на озброєну боротьбу проти радянської влади.
Це було у 1919 р. До Житомира підходили частини Червоної армії. У
семінарії було скликано спеціальний мітинг. Всі чекали мого виступу. Я
виголосив шовіністичну промову проти радвлади, проти більшовиків і
залучив майже всю семінарію до збройного виступу. Групи семінаристів
влилися до петлюрівських банд і із зброєю в руках виступили проти
Червоної армії, що рухалась на Житомир.
Наступним етапом моєї боротьби проти радянської влади була активна
участь у 1920 р. в антирадянській націоналістичній організації “Спілка
вчителів-українців”. До цієї організації входило близько 60 чоловік
вчителів, активних українських націоналістів. Лідером цієї
антирадянської організації був В. Я. Гнатюк, який працював в Житомирі до
1931 р. [10]. Далі П.Г. Постоєв повідомляє, що його антирадянську
діяльність спрямовував активний боротьбист, один з керівників Наркомосу
України А.А.Хвиля.
Зазначимо, що сьогодні життя і діяльність Андрія Ананійовича Хвилі
сприймаються далеко неоднозначно. Йому, як справедливо зазначають
В.А.Войналович і О.П.Юренко, ставиться в докір і насадження
командно-адміністративних методів керівництва культурою (він був першим
головою Управління у справах мистецтва при Раднаркомі УСРР), і
підживлення масового психозу – “ворогоманії і, може, де в чому, особисту
причетність до масових незаконних репресій” [11]. Але врешті й сам
А.Хвиля став жертвою репресій. На час, коли слідчі вибивали з П.
Постоєва і його колег потрібні факти, А. А. Хвиля вже був розстріляний
як “ворог народу”. То ж звинувачення П. Постоєва у зв’язках з А. Хвилею
виглядало для нього вкрай фатальним у подальшій його долі.
Тим часом слідство швидко рухалось до завершення. У цій міфічній
справі органи НКВС заарештували 35 чоловік, у т.ч. 4 викладачі вузів, 13
вчителів, 5 бухгалтерів, 4 робітників лісництв, були серед них також
фельдшер, працівник музею та ін.
За заздалегідь розробленим енкевесівцями сценарієм, Павло Григорович,
як на духу, “зізнався” у всіх злодіяннях проти радянської влади.
Зокрема, на допиті 17 лютого 1938 р. він розповів про свою участь у
контрреволюційній повстанській організації, яка йменувалась Волинською
повстанською армією (ВПА): “До ВПА я залучився у 1922–23 роках і був
обізнаний про наявність повстанських загонів навколо Житомира –
Троянова, Денишах, Високій Печі, П’ятці, Чуднові та інших місцях. Як
активний учасник ВПА, я проводив велику роботу для вербування до
організації студентів вузів. Після розгрому ВПА мені вдалося залишитися
у затінку. Після деякої перерви, я знову взявся за антирадянську
націоналістичну роботу. У 1926 р. був залучений В.Гнатюком до УВО
(Українська воєнна організація – прим. М. К.), яка проводила роботу щодо
виходу України з СРСР” [12].
П. Г. Постоєв докладно розповідає, як за вказівкою А. Хвилі, з котрим
зустрівся у 1936 р. в Києві під час конференції викладачів
природничо-географічних дисциплін, він погодився створити і очолити на
Волині воєнно-повстанську організацію. Метою цієї організації було
створення повстанських загонів для здійснення диверсій на залізниці
[13].
П. Г. Постоєв перелічує прізвища найбільш активних членів, залучених
ним до організації. Зокрема, називає завуча СШ № 32 О. І. Кольченка,
завідуючого відділом краєзнавчого музею Н.К. Дмитрука, вчителя Ф. А.
Піонтковського та ін. [14]. Зазначимо, що всі члени цієї сфабрикованої
організації на той час були вже заарештовані. Всі вони одностайно давали
потрібні слідству свідчення. Поскільки П. Г. Постоєв був однією з
найавторитетніших осіб серед творчої та наукової інтелігенції Житомира,
він заздалегідь був “призначений” енкевесівцями на роль керівника
надуманої контрреволюційної організації. Після цього коло замкнулося.
Ось рядки із підсумкового звинувачувального документу: “Постоєв Павло
Григорович показав, що він був завербованим в антирадянську українську
воєнно-повстанську організацію А. Хвилею, створив в Житомирі
воєнно-повстанський комітет, куди залучив О. Кольченка та ін., разом з
якими проводив активну антирадянську роботу з формування повстанського
підпілля на Волині з метою підняття збройного повстання для повалення
радянської влади на Україні і створення української
буржуазно-націоналістичної держави під протекторатом Німеччини або у
союзі з Польщею. Винним себе визнає повністю” [15]. Визнали повністю
себе винними і всі решта учасників організації. 10 травня 1938 р.
трійкою при Житомирському обласному управлінні НКВС П.Г.Постоєва і всіх
інших учасників сфабрикованої організації було засуджено до вищої міри
покарання – розстрілу [16]. А ще через місяць, 10 червня 1938 р. цей
зловісний вирок було виконано [17].
У 1956 р. дружина П. Г. Постоєва Лизавета Миколаївна звернулась до
Житомирського обласного прокурора із заявою про перегляд справи [18].
Додаткове розслідування встановило, що звинувачення було побудоване на
неперевірених і суперечливих матеріалах, з порушенням норм
кримінально-процесуального кодексу. Тому на підставі КПК УРСР справу
1938 р. рішенням воєнного Трибуналу Прикарпатського воєнного округу від
5 червня 1957 р. справу було припинено за відсутністю складу злочину. 20
червня 1957 р. П.Г.Постоєва було реабілітовано [20].
Література:
1.Архів УСБ України по Житомирській області. – Справа 5451. – Т. 1. –
Арк. 46.
2.Постоєв П. Г. Рідний край. Початкова географія: Підручник для
українських початкових шкіл. – Полтава, 1918. – 56 с.
3.Постоєв П., Федюченко Ф. Початкова географія та елементи краєзнавства:
для молодших груп шкіл соціального виховання. – Харків: Книгоспілка,
1925. – 152 с.
4.Постоєв П.Г. Волинська округа: Підручна книжка з краєзнавства дія
вчителів трудових шкіл Волинської округи. – Житомир, 1926. – 92 с.
5.Постоєв П. Г. Волинська округа. – С. 6.
6.Заплотинський О. Вчений-краєзнавець // Рад. Житомирщина, 1970. – 4
жовтня.
7.Спогади П. Н.Герасимова. Записані 28 вересня 1995 р. і зберігаються в
приватному архіві автора.
8.Архів УСБУ по Житомирській області. – Спр. 5451. – Т. 1. – Арк. 41–46.
9.Архів УСБУ по Житомирській області. – Спр. 5451. – Т. 2. – Арк. 298.
10.Там само. – Арк. 330.
11.Войналович В. А., Юренко О. П. Щоб трагічне не повторилося… (А. А.
Хвиля) // Репресоване краєзнавство. – К.: Рідний край, 1991. – С.
324–333.
12.Архів УСБ України по Житомирській області. – Спр. 5451. – Т. 2. –
Арк. 332.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
