Умови виникнення і розвитку міських поселень Хмельницької області. Генетичні типи поселень (реферат)

Реферат

на тему:

Умови виникнення і розвитку міських поселень Хмельницької області.
Генетичні типи поселень

Сучасний розвиток та розміщення міських поселень Хмельницької області,
їх людність та функціональні типи значною мірою зумовлені їх генезисом,
особливостями функціонування в різні історичні періоди.

Для дослідження особливостей становлення і розвитку поселень важливо
використовувати історико-географічний підхід, головними напрямками якого
є:

а) вивчення особливостей історичної появи населених пунктів; б) аналіз
факторів і причин, що викликали появу перших поселень; в) історична
перспектива розвитку населених пунктів; г) топонімічна характеристика
поселень як відображення їх історичного розвитку.

Перші міські поселення на Хмельниччині, як і на всьому Поділлі,
появилися за часів Київської Русі (Полонне, Кам’янець-Подільський,
Ізяслав, Меджибіж, Стара Ушиця) внаслідок відокремлення
ремісничо-промислового виробництва від землеробства та розвитку
торгівлі, потреб оборони. Вони були невеликі за людністю, виступали
центрами ремесла, торгівлі, політичного життя, культури та осередками
захисту від ворогів.

Більшість міст були невеликого розміру із незначною кількістю
населення.

Міста поділялися на дві частини: міський центр і підгороддя
(“пригороддя”). Міський центр, звичайно, знаходився на підвищеному місці
і являв собою фортецю, що була укріплена валами, стінами і ровами та
захищена природними умовами (ярами, ріками і тд.). Підгороддя, друга
частина міста, була значно більшою. Цю частину заселяли переважно
ремісники, торговці і купці. Згодом і підгороддя почало укріплюватися
для захисту.

Вулиці міста здебільшого сходилися до міського центру або торгової
площі. Деколи на їх напрям впливали природні умови або оборонні споруди.
Внаслідок того, що територія міста була обмежена за рахунок оборонних
мурів, міські забудови були скупчені, а вулиці – вузькі. Житлові будинки
були збудовані з дерева, мурованими були переважно церкви, палаци і
монастирі. Монастирі часто мали оборонні споруди.

В цей період (давньоруський) переважно зустрічалось 4 типи планувальних
структур: круглий, напівкруглий, сегментний та секторний. На них мали
вплив лише природні чинники.

Населення більшості міст не відрізнялося від сільських жителів. При
монастирях та церквах перших міст виникали школи, бібліотеки. Таким
чином, в них досить виразно проявлялася культурна функція. За рівнем
свого розвитку, зовнішнім виглядом ці перші поселення стояли на рівні
тогочасного світу. Бурхливий розвиток міст, що почався за часів
Київської держави, був перерваний нападом татаро-монголів (1239-1241
рр.), що спустошили і зруйнували міста Поділля, в т.ч. Хмельниччини. В
1241 р. були спалені Полонне, Ізяслав та інші міста. Відбудовані вони
були на кінець XIII ст., укріплені як самостійні з юридичного та
господарського погляду поселення.

Першим містом на Поділлі та на Хмельниччині, що отримало магдебурзьке
право, був Кам’янець (1374 р.). Інші міста домоглися його в 15-17 ст.
(рис. 1).

Скориставшись з феодальної роздробленості давньоруських земель і
ослабленням їх внаслідок монголо-татарської навали, Литовське князівство
у 60-х роках XIV ст. почало прибирати до рук Поділля. В другій половині
XIV ст. воно було передано литовським феодалам Коріатовичам. У цей час
на Поділлі перебудовуються старі і зводяться нові оборонні споруди
(замки). Було укріплено Смотрич, Бакоту, Кам’янець, а згодом усі міста.
Як повідомляє літописець, Коріатовичі “подільські міста укріпили і
заволоділи всією землею Подільською”.

Таким чином, з середини XIV ст. розвиток вже наявних та виникнення
нових міст були зумовлені потребами оборони від татарських наскоків.
Тому міста формувалися у вигляді укріплених замків з
ремісничо-торгівельними передмістями. Необхідність постійного захисту
від нападу ворогів обумовили виникнення відносно невеликих міст і
містечок, що були заховані в лісах і захищались самою природою. В
планувальній структурі цих міст були присутні такі елементи: а)
укріплений замок, що був відокремлений від поселення; б) міська площа,
від якої по різні сторони розходились вулиці.

Міста мало відрізнялись одне від одного за кількістю населення. Так, в
Подільському воєводстві у другій половині XVII ст. в середньому на одне
місто припадало 417 жителів, а на одне село — 361 житель.

На Правобережній Україні було збудовано чимало міст-фортець. Серед них
на Хмельниччині — Кам’янець, Старокостянтинів, Смотрич, Городок,
Летичів.

Постійні набіги кримських татар періодично спустошували подільські
містечка. Їх відродження припадає на XVI ст., коли відновлюються
зруйновані і постають нові замки. У XIV-XVII ст. формується основна
мережа міських поселень Хмельниччини. Це добре ілюструє таблиця 1 і
рис.1.

Вони виникли як торговельно-ремісничі та воєнно-оборонні пункти. Міста
Східного Поділля формувалися довкола укріпленого замку, але нерідко вони
мали укріплення (вали) і навколо міста. Забудовувалися вони нерегулярно,
будівлі були переважно дерев’яні.

В XVII ст. великого розвитку в містах України і в т.ч. Хмельниччини
(Староконстянтинів, Проскурів) набуває ремісництво і торгівля. В цей час
в багатьох містах розвивається винокуріння, пивоваріння, гончарне
виробництво.

У XVI — першій половині XVII ст. в подільських містах поширюється
цеховий устрій. Ремісники об’єднуються в цехи.

З другої половини XVII ст. і до кінця XVIII ст. подільські міста
починають занепадати. Це було зумовлено безперервними війнами, занепадом
торгівлі, політикою польських магнатів, яка обмежувала самоврядування
міст.

В цей час виникло мало міст. Зміни в розвитку міст настали в другій
половині XVIII ст. внаслідок переходу Східного Поділля, в т.ч.
Хмельниччини під владу Росії.

Рис.1. Хронологія виникнення міських поселень Хмельницької області

Таблиця 1

Хронологія виникнення міст та містечок Хмельницької області

Час виникнення поселень Назви поселень

Х століття Полонне

ХІ століття Кам’янець-Подільський, Гриців

ХІІ століття Ізяслав, Стара Ушиця, Меджибіж

XIV століття Городок, Сатанів, Смотрич, Антоніни, Ярмолинці, Чорний
Острів

XV століття Хмельницький (Проскурів), Волочиськ, м.Дунаївці, Красилів,
Білогір’я, Віньківці, Летичів, Нова Ушиця, Теофіполь

XVI століття Шепетівка, Деражня, Староконстянтинів, Ямпіль, Базалія,
Вовковинці, Стара Синява, Чемерівці

XVII століття Славутич, Нетішин

XVIII століття Понінка, Закупне

XX століття Війтівці, смт.Дунаївці, Лозове, Наркевичі

*Круль В. Краєзнавство. Матеріали для практичних та індивідуальних робіт
і вказівки до їх виконання. Чернівці: Рута. — 1998. — 158 с.

У східній частині Поділля міські поселення поділилися на міста (ті, що
мали міське самоврядування) і містечка. Найбільше в цей час розвиваються
губернські та повітові центри. Вони набувають ще
адміністративно-господарської та культурної функцій. Серед них —
Проскурів, Кам’янець. Вони стали важливими центрами культури і фабричної
промисловості. Містечка майже не відрізнялися від сіл, більшість їх
жителів була зайнята сільським господарством (Меджибіж, Летичів,
Деражня, Славута, Нова Ушиця, Ямпіль та інші).

У XVIII ст. багато міст Поділля отримали грамоти на організацію 2-3
ярмарків на рік. На Хмельниччині найбільшими центрами внутрішньої
торгівлі стають Дунаївці, Летичів, Ізяслав, Полонне, а в таких містах як
Кам’янець-Подільський, Сатанів, Староконстянтинів зосереджуються склади
товарів купців багатьох країн Європи і Сходу, розширюється діяльність
подільських купців.

В кінці XVIII ст. після возз’єднання Правобережної України з
Лівобережною у складі Росії, було утворено Ізяславське і Брацлавське
намісництво та Кам’янецьку область, а з травня 1795 р. на цій території
утворені Волинська, Брацлавська і Подільська губернії. В 1804 році у
складі Подільської губернії функціонувало 12 повітів. З них
Кам’янецький, Летичівський, Проскурівський, Ушицький охоплювали більшу
частину території сучасної Хмельницької області.

В першій половині XIX ст. в межах сучасної Хмельницької області виникло
13 цукроварень. Серед інших галузей виділялося пивоваріння, обробка
шкіри, виготовлення свічок, тютюну, цегли. Виникають металообробні
заводи в Славуті, Проскурові, Дунаївцях. Проскурів стає третім за
чисельністю населення містом Подільської губернії, в ньому працювало
декілька десятків заводів і фабрик. Особливо посилився промисловий
розвиток міста після прокладання у 1870 р. до нього залізниці. Він також
тривалий час був важливим ярмарковим центром.

В усіх містах і містечках Хмельниччини збільшувалась кількість
крамниць, проводились щонедільні торги, ярмарки. На початку XIX ст.
найбільші ярмарки збиралися в Староконстянтинові, Ярмолинцях,
Проскурові.

Значний вплив на розвиток міст Хмельниччини в другій половині XIX ст.
мали капіталістичні відносини. Вони спричинили швидкий розвиток
промисловості, будівництва залізниць, торгівельної справи, сприяли
зростанню міського населення, розширенню функціональної структури міст.
Швидко почали розвиватися ті міста, через які прокладені залізниці
(Проскурів), а ті, що були поза важливими залізницями
(Кам’янець-Подільський, Полонне) поступово занепадали. Міста на Поділлі
в цей час майже не виникають. Міста, що тоді існували, отримують ширшу
господарську структуру, стають індустріальними, транспортними,
торгівельними та адміністративними центрами для навколишньої сільської
місцевості. Це зовсім не вплинуло на їх людність — вони і надалі
залишилися малими містечками.

На території Правобережної України, в т.ч. Хмельниччині капіталізм
розвивався значною мірою в сільському господарстві. Тому на цій
території формувався район харчової та цукрової промисловості
дореволюційної Росії і виникли порівняно невеликі за розмірами
капіталістичні підприємства (цукрові заводи, олійні, винокурні тощо),
які не могли самостійно викликати до життя нові поселення. В розрахунку
на використання трудових ресурсів вони розміщувалися як правило, поблизу
існуючих населених пунктів і цим сприяли, в значній мірі, розвитку такої
групи поселень, як містечка. Найбільше значення у виникненні містечок
мали торгівля і виробничі ремісництва.

Ця група населених пунктів напівміського типу, що виникла у феодальний
період і в епоху торгового капіталу, здебільшого на території
Правобережної України збереглася до початку ХХ ст. Більша частина малих
міст, що не були торгово-адміністративними центрами, мали незначне
зростання населення.

В перші роки радянської влади в Україні проводилося впоряд-кування
складу міських поселень. Відповідно до постанови ВУЦВК і Раднаркому УРСР
від 16 квітня 1924 року було визначено порядок перетворення населених
пунктів у міські.

Так, згідно нової інструкції перетворення населеного пункту в поселення
міського типу головною вимогою була наявність 3 тис. жителів і 10 тис.
жителів для визнання його містом. Постановою ВУЦВК і Раднаркому УРСР від
28 жовтня 1925 року назву “містечко” змінено на “селище міського типу
(смт)”. В Україні було заведено точний список міст та селищ міського
типу. Велика кількість населених пунктів, які вважалися містами, були
переведені в категорію смт і сіл як такі, що не відповідали новому цензу
міст.

На Хмельниччині до початку війни (1941 р.) до міст було віднесено
Шепетівку, Полонне, Славуту; до селищ міського типу — Деражню, Летичів,
Меджибіж, Нову Ушицю, Понінку, Сатанів, Ямпіль.

На розвиток міських поселень Хмельниччини в значній мірі вплинула
індустріалізація, що почалась в Україні з перших п’ятирічок до початку
війни в 1941 р. та освоєння місцевих мінеральних ресурсів, передусім,
корисних копалин.

Область виділяється значним багатством корисних копалин, але їх поклади
не мають містоформувального значення. До західного схилу Українського
щита приурочені родовища гранітів і каоліну. Із осадочних порід є значні
скупчення вапняків, цегельно-черепичної глин і суглинків, пісків, окремі
родовища крейди, мергелю, пісковиків, гіпсу, бентонітових глин. Поруч з
цим в області є торф, фосфорити, рудопрояви поліметалів та флюориту.

Запаси гранітів розміщені в Шепетівському, Полонському, Славутському
районах. Тут працює ряд механізованих кар’єрів. Найбільші кар’єри
граніту біля міст Полонного, Шепетівки. Невеликі кар’єри є в долинах
річок Случ, Південний Буг, Хомора.

Повсюдне розміщення нерудних корисних копалин на території області
зумовлює розвиток виробництв з їх видобутку і переробки у малих містах.
А невеликі обсяги їх виробництва не є містоформувальними для більшості
міст і селищ міського типу.

Поклади каолінів зосереджені на території Полонського та Шепетівського
районів. Їх використовують для виробництва вогнетривної цегли, шамотного
порошку та ін.

В південно-західній частині області в долині Дністра та його лівих
приток – Збруча, Жванчика, Смотрича, Тернави, Студениці зосереджені
поклади вапняків. Вони придатні для випалювання вапна, виробництва
щебеню, окремі з них можуть бути придатні для виробництва облицювальної
плитки. Вапняки видобувають в околицях Кам’янця-Подільського. Неогенові
рифові вапняки є на території Товтрового кряжу. На базі Гуменецького
родовища рифових вапняків працює Кам’янець-Подільський цементний завод.
В області розвідано до 20 родовищ вапняку і значна кількість їх
розробляється.

На північному заході області (Білогірський район) зосереджені поклади
крейди. На Хмельниччині є 80 родовищ лесів, лесовидних суглинків і глин.
Четвертинні піски зосереджені в Славутському районі. Кварцові піски на
Славутському родовищі можна використовувати для виробництва скла.
Поклади пісковиків є вздовж Дністра та його лівих притоках Калюсу і
Ушиці. Запаси гіпсу є в південно-західній частині області на території
Кам’янець-Подільського району. Він придатний для гіпсування ґрунтів, у
будівельній справі, медицині. Біля Старої Ушиці є запаси бентонітових
глин (південний схід області).

З паливних в області є значні запаси торфу в заболочених заплавах рік
Хомори, Случі, Південного Бугу, Горині та їх приток.

На території області виявлено запаси мінеральних вод в районах смт
Сатанова, міст Кам’янець-Подільського і Полонного.

Отже, на території Хмельницької області основними є нерудні корисні
копалини, серед яких переважають будівельні матеріали. Цей вид корисних
копалин тут використовується з давніх-давен для спорудження будівель,
доріг, випалювання вапна та для інших цілей. Проте названі корисні
копалини на всіх історичних етапах не відігравали тут значної ролі у
формуванні та розвитку міських поселень. Протягом історичного часу їх
розробка розширювалася в зв’язку з господарськими потребами населення,
але внаслідок невеликих обсягів виробництва промисловість будматеріалів,
за винятком фарфорово-фаянсового виробництва, не мала містоформувального
значення.

Відомий український вчений І.К.Вологодцев розглядаючи питання розвитку
міських поселень в Україні від 50-60 років XIX ст. і до 1930 р. включно,
значну увагу приділив їх економічній класифікації, вико-риставши
матеріали перепису населення 1926 року. Названий автор виділяє 9 груп
міських поселень в Україні. Поруч з цим конкретно називаємо міські
поселення Хмельниччини, що належали до цих груп:

І. Фабрично-заводські (Славута).

ІІ. Кустарно-ремісничі.

ІІІ. Транспортні.

IV. Адміністративно-торгово-промислові (Кам’янець, Проскурів),
Шепетівка).

V. Землеробсько-фабрично-заводські (Янушпіль).

VI. Землеробсько-ремісничі (Полонне, Меджибіж, Летичів).

VII. Землеробсько-ремісничо-торгівельні (Дунаївці, Деражня, Ямпіль,
Старокостянтинів, Ізяслав).

VIII. Землеробсько-адміністративні.

IX. Землеробсько-транспортні.

За цією економічною класифікацією міські поселення Хмельниччини
належали до п’яти груп, зокрема до фабрично-заводської,
адміністративно-торгово-промислової, землеробсько — фабрично-заводської,
землеробсько-ремісничої, землеробсько — ремісничо-торгівельної.
Найбільша кількість їх належала до IV, VI і VII груп.

Економічні групи міських населених пунктів були складені за кількістю
зайнятих в промисловості, транспорті, сільському господарстві, торгівлі,
державних установах.

Перед Другою світовою війною внаслідок впорядкування
адміністративно-територіального поділу України м. Проскурів стало
центром Хмельницької області.

Процес формування та розвитку міських поселень Хмельниччини, як і всієї
України, був перерваний подіями Другої світової війни. Вони були в
значній мірі знищені. В післявоєнний період були проведені роботи для їх
відбудови. З розвитком промислового виробництва, транспорту,
будівництва, розширення сфери послуг, а окремими поселеннями отримання
адміністративних функцій привело до переведення окремих селищ міського
типу у міста, а окремих великих сіл — у селища. Так, в післявоєнний
період та в другій половині XX ст. на Хмельниччині статус селища
міського типу отримали Антоніни, Базалія, Білогір’я, Війтівці,
Віньківці, Вовковинці, Волочиськ, Гриців, Лозове, Смотрич, Теофіполь,
Стара Синява, Чемерівці, Ярмолинці, Наркевичі, Дунаївці, Закупне. Статус
міста в цей період отримали Волочиськ, Городок, Дунаївці, Красилів,
Нетішин. А місто Проскурів в 1954 році було перейменоване у
Хмельницький. Саме у 60-70 роки ХХ ст. відбувся найбільш активний
розвиток м.Хмельницького, він стає найважливішим промисловим центром
області, що зосереджував майже 1/3 промислового виробництва регіону.

Із вище викладеного випливає, що чисельність міських поселень на
Хмельниччині дуже помітно зросла в післявоєнний період та в другій
половині XX століття.

Проте, до цього часу область виділяється негустою мережею міських
населених пунктів, переважною більшістю селищ міського типу та малими за
людністю містами. Тут тільки два міста (Хмельницький,
Кам’янець-Подільський) належать до великих. Донедавна м.Шепетівка
відносилася до середніх міст, але вже станом на 2001 р. вона мала менше
50 тис.жителів. Тому всі інші міські поселення області за людністю
належать до малих. Такі міста як Хмельницький, Кам’янець-Подільський,
Шепетівка, Славута належать до багатофункціональних міст, а всі інші
майже до однофункціональних. Переважна більшість малих міських поселень
Хмельницької області має розвинуту харчову промисловість на базі
місцевої сільськогосподарської сировини та промисловість будівельних
матеріалів на базі власних корисних копалин.

Багато із міст та селищ міського типу Хмельницької області на сучасному
етапі виконують адміністративні функції районних центрів, що є в деякій
мірі значним чинником їх економічного та соціального розвитку.
Райцентрами області нині виступають такі міста: Волочиськ, Городок,
Дунаївці, Ізяслав, Полонне, Славута, Красилів, Староконстянтинів,
Хмельницький, Шепетівка. Поруч з містами функції райцентрів виконують
селища міського типу (Білогір’я, Віньківці, Деражня, Летичів, Нова
Ушиця, Стара Синява, Теофіполь,Чемерівці, Ярмолинці).

В сучасних умовах загальної соціально-економічної кризи відбувається
деякий занепад у розвитку міських поселень, передусім невеликих. Це
пов’язано із рядом чинників, головними серед яких є економічні і
соціальні.

До головних відносяться ліквідація або зупинка багатьох промислових
підприємств у містах та селищах, ці підприємства донедавна були основою
міського бюджету, вони становили базу містоутворюючих галузей. Внаслідок
цього зменшилась кількість працівників у місті, які були не тільки
корінними жителями міст, але й у значній кількості приїжджали із
навколишньої сільської місцевості. Особливо це негативно відбилося на
розвитку найменших у області міст і селищ міського типу, у яких було
раніше 1-2 підприємства, а тепер вони не працюють. Правда, в останні
роки у деяких з цих міст почали виникати невеликі підприємства з
переробки місцевої сировини (харчової і будівельної промисловості), але
поки-що суттєвого впливу на розвиток міст вони не мають.

Важливим фактором, який в роки переходу суспільства до ринку справляє
позитивний вплив на розвиток всіх міст і селищ, є активізація торгівлі.
Особливо це стосується м.Хмельницького, де знаходиться величезний
оптовий ринок, та малих однофункціональних міст. Розвиток торгівлі в
останні роки значно пом’якшив негативний вплив економічної кризи та
зайнятість населення. Прибутки від торгівлі значною мірою використовують
міські жителі на будівництво, благоустрій жител, доріг, що також
позитивно вплинуло на зовнішній вигляд населених пунктів.

Загалом розвиток торгівлі не може компенсувати негативний вплив на
розвиток міст загальної економічної кризи; у всіх міських поселеннях
відчуваються наслідки демографічної кризи, що супроводжуються тенденцією
зниження чисельності міського населення у всіх районах Хмельницької
області.

У майбутньому розвиток багатьох міських поселень вчені пов’я-зують із
розширенням рекреаційної сфери, позаяк у них є значні історико-культурні
та природні рекреаційні об’єкти, добре розгалужена транспортна мережа.
Ця галузь для т.з. економіко-депресивного регіону, яким є область, що
вивчається, є важливим містоформувальним чинником, з яким пов’язують
подальше соціально-економічне процвітання всієї системи міських
поселень.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *