Технологія вирощування ремонтного молодняку коней (реферат)

Реферат на тему:

Технологія вирощування ремонтного молодняку коней

Науково-технічний прогрес, якого досягло людство, призвів до значного
скорочення поголів’я коней у світі. Цьому, зокрема, сприяли поява
парового двигуна, залізничного транспорту, винахід двигуна внутрішнього
згорання, створення автомобіля та вогнепальної зброї. Вони зумовили
скорочення поголів’я коней, яких використовували для міського та
міжміського сполучення, зв’язку, потреб армії. Значно зменшилася частка
живого тягла в сільськогосподарському виробництві. Так, якщо у 1913 p.
кількість коней у світі становила 101,6, у 1937 р. — 115,4, то на
початок 1993 р. вона зменшилася до 66,7 млн. голів. Така закономірність,
звичайно ж, характерна і для конярства України. Перший перепис кінського
поголів’я в Україні було проведено в 1882 р. Згідно з ним поголів’я
коней становило 2858 тис. У 1916 р. воно досягло максимуму -5 млн. 424
тис., але на початок 1993 р. становило лише 581 тис. голів.

Нині роль і значення коней у народному господарстві країни має
комплексний характер. Так, коней використовують як племінних тварин для
поліпшення існуючих і виведення нових, значно досконаліших порід, які б
відповідали вимогам європейських та світових стандартів. Племінні коні
доброї якості високо ціняться на міжнародному ринку.

Незважаючи на високий рівень механізації сільськогосподарського
виробництва, коней використовують як тяглову силу в колективних,
приватних і фермерських господарствах для перевезення вантажів на
невеликі відстані, заготівлі кормів, обслуговування тваринницьких ферм і
потреб населення, роз’їздів, особливо під час весняної та осінньої
негоди. Це і ряд інших причин обумовлюють потребу в інтенсифікації
розвитку конярства. У другій половині XX ст. у світі значно зросла
популярність верхової їзди, кінного спорту, туризму “в сідлі”, кінних
ігор. Коні стали засобом фізичної культури, активного відпочинку, розваг
людей. Основним завданням господарств України на найближчі роки є
збільшення поголів’я до оптимальних розмірів (до 1 млн. голів) та якісне
поліпшення насамперед робочих коней.

Годівля та утримання коней

Якість племінних, спортивних та робочих коней значною мірою залежить від
умов вирощування, які були створені їм у ранньому віці. Повноцінна
годівля, оптимальні умови утримання, систематичний моціон є запорукою
нормального розвитку плода та перебігу наступної лактації кобили (табл.
14.5.).

Годують підсисних кобил за раціонами, збалансованими за основними
поживними речовинами, вітамінами, мікро- і макроелементами відповідно до
діючих норм. Для забезпечення повноцінності раціонів до їх складу
вводять високоякісне злаково-бобове сіно, два — три види концкормів
(ячмінь, кукурудзу, шрот, комбікорми), соковиті корми та
коренебульбоплоди (трава, морква буряки) а також премікси,
сіль-лизунець.

Дефіцит поживних речовин у різні фази ембріонального розвитку призводить
до затримки росту тих органів і тканин, які в цей період ростуть
найінтенсивніше (наприклад, кістки кінцівок тощо). При поліпшенні умов
годівлі організм здатен частково компенсувати затримку росту, але
ступінь компенсації залежить від тривалості та рівня недостатньої
годівлі, віку лошат, породи, статі молодняку. Крім загальновідомих
положень про повноцінну годівлю, умови утримання та догляду, слід
звернути увагу на деякі особливості перебігу жеребності у кобил. Вони
полягають, насамперед, у тому, що її перші 7 — 8 міс вагітності маса
плода невелика (5,5-9,0 кг). За цей період потреба кобил у поживних
речовинах істотно не відрізняється від такої потреби холостих кобил і
може бути забезпечена звичайним раціоном або пасовищем.

14.5. Добова норма згодовування вітамінів коням різного віку

Вирощування лошат-сисунів.

Відомо, що лошата народжуються з недосконалою системою імунного захисту.
Це пов’язано з тим, що плацента кобил є непроникною для імуноглобулінів.
Синтез власних антитіл починається тільки з 2-тижневого віку тварини і
досягає рівня дорослих коней лише в 4 — 5 міс. Оскільки імунні білки в
крові новонароджених лошат практично відсутні, вони дуже сприйнятливі до
патогенної мікрофлори. Тому необхідно вжити ефективних заходів для того,
щоб лоша якомога раніше після народження одержало молозиво. Молозиво
сприяє виведенню з кишечнику первородного калу. Іноді в перші дні після
народження у лошати виникає запор. Воно не ссе, крутить хвостом,
оглядається назад, лягає, підводить під себе кінцівки.

Профілактика захворювання новонароджених лошат тісно пов’язана з якістю
молозива. Попередньо оцінку його якості можна провести візуально:
молозиво з високим вмістом імунних білків темно-жовтого кольору, густе,
в’язкої консистенції. Якщо воно біле і рідке, то концентрація
імуноглобулінів низька. Стан підсисного лошати значною мірою залежить
від молочності кобили, яку визначають за середньодобовими приростами
лошати протягом першого місяця життя з того розрахунку, що на 1 кг
приросту живої маси потрібно 10 кг молока. Молочність кобили вважають
доброю, якщо протягом першого місяця жива маса її лошати збільшується в
1,91-2,15 раза, задовільною — у 1,74-1,90, низькою — в 1,46-1,73 раза і
менше.

Через 3-4 тижні після народження сисунів привчають до споживання вівса,
починаючи із невеликої (0,5-0,7 кг) даванки, яку ділять на три-чотири
частини. Лошатам краще згодовувати плющений овес, який вони краще
пережовують і перетравлюють, а висівки — зволоженими водою, збираним чи
незбираним коров’ячим молоком. Згодом для підгодівлі використовують
кукурудзу (краще подрібнену), ячмінь, макуху, а також доброякісне сіно
злакових і бобових культур. Кількість кормів для лошат з віком
збільшується і перед відлученням вона становить 3-5 кг зернових кормів
на добу. Ефективність використання пасовища значною мірою залежить від
строків народження лошат. Деякі вчені вважають, що добре використовувати
пасовище можуть лише лошата, які народилися в січні, лютому, березні.
Молодняк, що народився у травні і пізніше, погано використовує пасовища,
страждає під спеки та комах, втомлюється при перегонах.

У денниках підсисних кобил повинно бути багато підстилки, а в стайні —
відсутні протяги, бо лошата надто чутливі до застуди. Лошат відлучають у
6-7-місячному віці. Як правило, це припадає на серпень-жовтень. У
зв’язку з тим, що лошата народжуються в різні строки, їх відлучають у
2-3 прийоми приблизно рівними за розвитком групами.

Утримання і годівля відлучених лошат.

Відлучених лошат чистокровної верхової та арабської порід утримують у
денниках по одному, орловської та російської рисистих, української
верхової — по 1 — 2, а молодняк напівкровних, ваговозних та місцевих
порід — в секціях по 10 — 20 голів. При відлученні лошат поділяють за
статтю і утримують окремо, оскільки статеві рефлекси у деяких з них
іноді проявляються ще до річного віку. Денник для утримання одного
відлученого лошати повинен мати площу не менше 9 м2. Утримання лошат по
одному, насамперед, дає можливість годувати їх індивідуально. Вони
спокійно споживають корми, краще їх пережовують і перетравлюють.

При груповому утриманні в одній секції (залі) може перебувати до 20
лошат. На групу в 15 голів слід мати не менше 75 м2 площі приміщення, що
майже у 2 рази менше, ніж при денниковому утриманні. Групові годівниці й
водопійні корита, утримання на постійній (незмінній, глибокій) підстилці
значно спрощують і здешевлюють догляд за молодняком.

Відразу після відлучення деякі лошата, особливо ті, що розміщені по
одному в деннику, непокояться, кидаються на двері, перегородки і можуть
травмувати себе. Тому в перші 1-2 доби за тваринами ретельно доглядають
і постійно стежать за їх поведінкою. Вже через 5-6 діб після відлучення
лошата звикають одне до одного і їх можна виганяти на пасовище чи на
прогулянку в паддок. Їм згодовують доброякісні корми, що є в
господарстві, — овес, ячмінь, кукурудзу, пшеничні висівки, а також
злакове й бобове сіно доброї якості. Відлучених лошат годують не менше
чотирьох разів на добу, розподіляючи концкорми на три, а сіно — на
чотири даванки. Соковиті корми згодовують за 1-2 рази. Сіль-лизунець,
краще мінералізована, повинна бути в годівницях постійно. Згодовування
частини грубого корму опівночі є обов’язковим.

Лошат щодня потрібно чистити й розкрючковувати їм копита, особливо
задніх кінцівок, привчати до рухів за поводом (у перші дні — за
матір’ю). Догляд за копитами полягає насамперед у тому, що лоша
привчають вільно подавати, піднімати й згинати будь-яку кінцівку. Ці
вправи проводять систематично під час чищення лошат щіткою.

Вирощування молодняку старшого віку.

У молодняку заводських порід протягом другого року життя інтенсивніше
приростає довжина і об’єм тулуба, ніж показник висоти в холці, спині та
крижах. Повноцінна годівля та активний моціон у цей період сприяють
формуванню коней бажаної будови тіла. Серед факторів, які впливають на
ріст і розвиток молодняку, має значення стать приплоду. За добрих умов
годівлі та утримання жеребчики ростуть швидше і вибагливіші до умов
годівлі більше, ніж кобилки. При недостатній чи неповноцінній годівлі у
них затримується ріст більше, ніж у ровесниць. У весняно-літній період
молодняк необхідно утримувати переважно на пасовищах. Найдоцільніше
використовувати сіяні пасовища, створюючи левади — обгороджені ділянки
пасовища, розмір яких залежить від кількості наголів’я, яке передбачають
на них випасати, й становить 0,3 — 0,5 га. Концентровані корми
згодовують у стайні або на пригонах, обладнаних на пасовищах (табл.
14.6).

14.6. Річна потреба племінних коней у кормах

Відбір та оцінка ремонтного молодняку.

Для заміни та розширення основного відтворювального поголів’я в
господарствах, особливо у племінних, вирощують так званий ремонтний
молодняк. Як правило, це крупний молодняк, який за рядом селекційних
ознак вирощують у власному господарстві. Іноді практикують також
закупівлю тварин в інших господарствах, враховуючи ряд факторів (статус
господарства та рівень племінної роботи в ньому, умови годівлі,
утримання, тренування, вдалий відбір неоціненого молодняку, як правило
жеребців тощо).

У групу ремонтного молодняку включають насамперед кращих за походженням
жеребців і кобил. При відборі молодих кобил звертають увагу на
належність їх до певної лінії та родини, на показники відтворення кобил
— представниць різних поколінь родини: регулярність вижереблення,
молочність, материнські якості, особливості проявлення і тривалості
охоти, вираження типу, калібр, працездатність. Бажано, щоб батько матері
ремонтної кобили характеризувався високим біговим чи скаковим класом.
Оцінюють також розвиток ремонтного молодняку, дані про який отримують на
основі зважування тварин, вимірювання висоти в холці, косої довжини
тулуба, обхвату грудей і п’ястя у 3 дні, 6, 9, 12, 18, 24, 30 та 36
місяців. Однак існуюча методика контролю, при якій вимірюють і зважують
тварин з інтервалом у 6 міс, неефективна: за такий тривалий час може
статися досить відчутна затримка росту і розвитку лошат чи молодняку
старшого віку, яку потім непросто надолужити.

Остаточну оцінку ремонтного молодняку проводять за результатами
іподромних випробувань. Практично завжди перевагу при відборі до
основного складу віддають тим жеребцям і кобилам, які, поряд з іншими
ознаками, характеризуються кращими показниками бігового чи скакового
класу — кількість виступів у бігах чи скачках, власний рекорд і
стійкість на дистанціях, стиль перемог, здатність до фінішного ривка
(кидка) тощо.

Технологія тренінгу та випробувань рисистих коней.

У кіннозаводстві розрізняють заводський та іподромний тренінг рисистих
та верхових коней. Заводський тренінг розподіляється на груповий та
індивідуальний. Груповий тренінг виробляє у молодняку витривалість і
продуктивні рухи? готує до індивідуального тренінгу та іподромних
випробувань. При груповому тренінгу лошат примушують рухатися перемінним
алюром по визначеному маршруту. Для цього використовують кругову
доріжку? огороджену із зовнішнього і внутрішнього боків, як правило
завдовжки 600-800 м і завширшки 10-12 м з двома поворотами по 100-150 м.
Протягом зими дистанцію тренувань поступово збільшують і до весни
доводять до 10-11 км.

Заїздка. У процесі заїздки лошат привчають до збруї? екіпажу? управління
віжками. Заїздка проводиться у віці 1-1?5 року, у просторому манежі? а
також на спеціально огородженому майданчику або у варках. Спочатку лоша
привчають до розв’язок? потім водять в поводу у тому місці? де буде
проводитися заїздка. У подальшому переходять до навчання лошат рухатися
кроком і риссю на корді.

Література:

Наукове забезпечення сталого розвитку сільського господарства. Лісостеп.
Київ – 2004 р. 2 томи.

Національний аграрний університет. books.nauu.kiev.ua

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *