Постаті української картографії (Микола Коваль-Медзвецький, Ієронім Стебницький, Іван Стрельбицький) (реферат)

Постаті української картографії (Микола Коваль-Медзвецький, Ієронім
Стебницький, Іван Стрельбицький)

Тема персоналій в історії української картографії та історії картографії
України опрацьована на сьогодні недостатньо повно. З початку 90-х років
минулого століття розпочато ґрунтовні дослідження про визначних
українських географів і картографів академіка Степана Рудницького [7] та
професора Володимира Кубійовича [8], пізніше з’явилися розвідки про
картографічну діяльність Михайла Кулицького [2], діяльність у Львові
видатного польського картографа і географа Евґеніуша Ромера [4].

Поза межами тематики наукових пошуків сучасних дослідників залишається
велика низка українських картографів, топографів, гідрографів і
геодезистів, які зробили вагомий внесок у топографічне картографування
Російської імперії, у тому числі й українських земель, а також у
картографування Чорного та Азовського морів. Наведемо лише перелік
генералів військово-топографічної служби російської армії українського
походження: Ф. Д. Болтенко, О. О. Іскрицький, С. І. Каменський, М. О.
Медзвецький, П. А. Міончинський, І. О. Наперсников, І. Ф. Носков, М. П.
Осипов, М. П. Поляновський, С. Д. Рильке, І. І. Стебницький, І. О.
Стрельбицький, М. Ф. Тарановський, О. А. Тілло, С. С. Тютіков [5].
Великий внесок у картографування Чорного та Азовського морів належить
генералам і адміралам Г. І. Бутакову, В. І. Зарудному, М. Д. Кріцькому,
М. М. Кумані, Є. П. Манганарі, М. П. Манганарі, І. О. Шестакову. Вклад у
розвиток геодезії та картографії окремих із названих вище діячів
досліджено ґрунтовно, інших — вивчено у загальних рисах, проте
діяльність багатьох із них залишається маловідомою для нас.

У даній публікації хочемо привернути увагу до внеску у розвиток
картографії таких відомих картографів, геодезистів, як Микола Опанасович
Коваль-Медзвецький — начальник Головної геодезичної управи військового
міністерства УНР, Генерального штабу генерал-поручник Армії УНР; Ієронім
Іванович Стебницький — начальник Військово-топографічного відділу
Головного штабу російської армії, член-кореспондент Петербурзької АН,
генерал від інфантерії; Іван Опанасович Стрельбицький — керівник робіт
зі створення десятиверстної карти Європейської Росії, генерал від
інфантерії. Цього року минуло 175 років від дня народження І. І.
Стебницького, наступного року відзначатимемо 180 років від дня
народження І. О. Стрельбицького і 140 років від дня народження М. О.
Коваль-Медзвецького. Ця обставина також вплинула на відбір безумовно
заслужених персоналій для нашої статті.

Микола Опанасович Коваль-Медзвецький народився 5 лютого 1868 р. у с.
Нижній Кропивні на Поділлі. Навчався у Житомирській класичній гімназії.
1891 р. закінчив військово-училищний курс при Московському юнкерському
училищі. Служив молодшим офіцером на батареї Новогеоргієвської фортечної
артилерії (1891–1896). Пізніше поступив на Геодезичне відділення
Академії Генерального штабу у Петербурзі. Тривалість навчання на
Геодезичному відділенні була 4 роки: перші два роки слухачі проходили в
стінах Академії теоретичні курси, останні два — у Пулковській
обсерваторії, де вивчались практична астрономія, вища геодезія з
практичними заняттями. Офіцери, які закінчили Геодезичне відділення
Академії та практичний курс Пулковської обсерваторії, складали особливий
розряд офіцерів Корпусу військових топографів (КВТ) і звалися
геодезистами.

Після закінчення у 1901 р. Академії Генштабу М. О. Медзвецького
направляють на службу в Туркестанський військово-топографічний відділ —
на Чарджоуську астрономічну станцію. Потім Микола Опанасович виконує
астрономічні роботи в Приамурському військово-топографічному відділі на
території Маньчжурії (1904 р.), є учасником російсько-японської війни
1904–1905 рр. У 1905 р. М. О. Медзвецький стає помічником начальника
геодезичного відділення Військово-топографічного управління Головного
штабу, а у 1909 р. — начальником геодезичного відділення
Військово-топографічного відділу Генерального штабу.

27 квітня 1911 р. полковника М. Медзвецького призначають начальником
Військово-топографічного училища, яке було засноване 1822 р. для
забезпечення кадрами Корпусу військових топографів. За його керівництва
училище значно розширилось, а в роки Першої світової війни
інтенсифікувало підготовку кадрів для КВТ. У 1916 р. при училищі було
відкрито школу підготовки прапорщиків для виконання зйомочних робіт, яка
зробила два додаткових випуски військових топографів для діючої армії.

6 грудня 1913 р. М. Медзвецький отримує військове звання
генерал-майора. Тут слід зазначити, що рівень організаційної та
професійної підготовки керівного складу КВТ того часу був надзвичайно
високий. Начальники мали блискучу освіту, великий досвід виконання
астрономічних, геодезичних і топографічних робіт державного значення.
Часто, незважаючи на посаду, особисто виконували особливо відповідальні
роботи [1].

Після Лютневої революції 1917 р. М. Медзвецький докладає всіх зусиль
для повернення в Україну і стає начальником Київської
військово-топографічної зйомки — структурного підрозділу КВТ. Наказом
Українського військового секретаріату № 30 від 24 листопада 1917 р.
Управління Київською зйомкою Військово-топографічного відділу Головного
управління Генерального штабу російських збройних сил перейшло у
розпорядження вказаного секретаріату. При цьому у розпорядження
начальника зйомки поступило також картографічне відділення штабу
Південно-Західного фронту.

10 березня 1918 р. на основі реорганізації Київської
військово-топографічної зйомки створено Головну геодезичну управу як
інституцію загальнодержавного значення, яку очолив генеральний хорунжий
М. Медзвецький (з 1919 р. — член Ради Військового міністерства УНР, з
1920 р. — генерал-поручик). Враховуючи потреби виконання величезного
обсягу картографо-геодезичних робіт (рекогносцирування 3-х верстної
топографічної карти території України, роботи з установлення державних
кордонів, укладення карти України масштабу 1 : 1 000 000 тощо), він
наполегливо відстоював необхідність збереження штату кадрових
геодезистів, здатних забезпечити реалізацію цих планів. М. Медзвецький
доклав багато зусиль для розбудови української державної
картографо-геодезичної служби. За короткий період своєї діяльності
картографічний відділ управи встиг лише перевидати у 1918 р. кілька
карт, що раніше видавалися російською військово-топографічною службою.

Проте розвиток історичних подій не дав змоги реалізувати плани щодо
топографо-геодезичного та картографічного забезпечення потреб
української держави. З 1920 р. генерал-поручик М. О. Коваль-Медзвецький
(автор не знає обставин появи додатку до прізвища) здійснював зв’язок
Головного Отамана С. Петлюри з Галицькою Армією, очолював комісію УНР у
Проскурові щодо подальшої долі частин Червоної Української Галицької
Армії. Після інтернування Армії УНР в Польщі М. Коваль-Медзвецький
працює в астрономічній обсерваторії Яґеллонського університету в
Кракові, допомагаючи, у міру можливостей, матеріально і морально
українським емігрантам. Пізніше працює у Варшавському бюро мір і ваг,
виконує гравіметричні роботи у Ґдині, Картузах, Варшаві. Помер М. О.
Коваль-Медзвецький 10 вересня 1929 р., похований у Варшаві на
православному цвинтарі на Волі. Могила знаходиться у 38-му кварталі
серед могил провідних військових діячів українських визвольних змагань.

Ієронім Іванович Стебницький народився 30 вересня 1832 р. у с.
Волянщині Житомирського повіту Волинської губернії (тепер
Володарсько-Волинського району Житомирської області), де його батько
служив управителем маєтку поміщиці Катерини Сорочинської, дочки
фельдмаршала М. І. Кутузова. У 1844 р. батько Стебницького придбав один
із кутузівських маєтків — село Кропивню і переїхав до нього з родиною.
Цим маєтком з прилеглими селами Зарубинкою, Стебницею, Руднею-Закоморнею
та низкою невеликих хуторів Стебницькі володіли до 1907 р.

Стебницькі — дворянський рід герба Пржестрфал, який одержав дворянське
звання в Угорщині 1482 року. Одна із гілок роду поселилась на
українських землях у 1723 р. Рід Стебницьких занесено до 1-ї частини
родословної книги Волинської губернії. Життєвий і творчий шлях І. І.
Стебницького ґрунтовно дослідили радянські вчені З. К. Новокшанова і Ф.
О. Шибанов [3].

дошку інституту з найменуванням “найвідміннішого”. Молодого фахівця було
направлено на будівництво Санкт-Петербурзько–Варшавської залізниці, а у
1856 р. як здібного військового інженера відрядили на навчання до
Геодезичного відділення Академії Генерального штабу зразу на другий курс
(старший клас). Під час навчання в Академії проходив практику в
Пулковській обсерваторії.

У 1860 р. І. Стебницького направляють у Військово-топографічний відділ
Кавказького військового округу для виконання тріангуляційних робіт. З
цього часу більш як 25-річний період його виробничої та наукової
діяльності пов’язаний із Кавказом. До 1867 р. включно І. Стебницький
працював на тріангуляції Північного Кавказу (до 1865 р. на польових
роботах, пізніше — на обчисленнях). 1 січня 1867 р. І. Стебницького
призначають начальником Військово-топографічного відділу Кавказького
військового округу. Перебуваючи на цій посаді, вже в чині полковника, а
згодом генерал-майора, особисто виконує важливі військово-топографічні
зйомки, астрономічні спостереження і картографічні роботи на Кавказі, в
Закаспійській області, Малій Азії, Персії. У 1879–1881 рр. брав участь у
встановленні та демаркації російсько-турецького кордону. За видання
40-верстної карти Кавказу (1868) Російське географічне товариство
нагородило І. Стебницького малою золотою медаллю. У 1870 р. вийшла праця
вченого “Об отклонении отвесных линий притяжением Кавказких гор”, що
возвеличила його як визначного геодезиста. За цю працю І. Стебницький
1872 року відзначений Костянтинівською медаллю — найвищою нагородою
Російського географічного товариства. Крім геодезичних і картографічних
робіт він займається також питаннями картометрії, статистики і
країнознавства. За плідну наукову діяльність І. Стебницький був
удостоєний звання члена-кореспондента Петербурзької АН (1878).

Наприкінці 1885 р. І. Стебницький був призначений начальником
Військово-топографічного відділу Головного штабу. За час керівництва
Відділом, Військово-топографічним училищем і Корпусом військових
топографів упровадив низку нововведень, що сприяли їх зміцненню. Поряд з
основною роботою у Військово-топографічному відділі Головного штабу І.
Стебницький проводив велику науково-громадську діяльність у Російському
географічному товаристві, Російському астрономічному товаристві та
багатьох комісіях. З 1887 р. був головою відділення математичної
географії, а з 1889 р. — помічником голови Російського географічного
товариства та головою комісії з вивчення розподілу сили тяжіння в Росії.
І. Стебницький є автором понад 90 наукових праць.

У грудні 1896 р. І. Стебницький подав рапорт про відставку у зв’язку з
погіршенням здоров’я. 29 січня 1897 р. він помер у Петербурзі.

Рід Стебницьких дав російському суспільству відомих наукових діячів.
Дочка Стебницького Ольга Ієронімівна, що займалася літературною,
педагогічною і громадською діяльністю, була одружена з військовим
інженером Л. П. Капицею. У Кронштадті в 1894 р. у них народився син —
майбутній академік АН СРСР Петро Леонідович Капиця (1894–1984),
всесвітньовідомий фізик, почесний доктор дев’яти університетів і
чотирнадцяти іноземних академій. У сім’ї сина Віктора Ієронімовича
(юриста, який займався історією юриспруденції у кавказьких горців) і
Софії Христофорівни Стебницьких у 1894 р. в Петербурзі народилась дочка
— видатний історик-сходознавець, член-кореспондент АН СРСР Ніна
Вікторівна Пігулевська (1894–1970).

Іван Опанасович Стрельбицький народився 18 січня 1828 р. в с. Голінці
Лохвицького повіту Полтавської губернії (нині Роменський район Сумської
області) в сім’ї солдата Опанаса Стрельбицького і Марії Гамалій.
Залишившись рано без чоловіка, мати була змушена в 1838 р. відправити
сина до Києва. Закінчивши школу землемірів, що діяла при 1-й Київській
гімназії, він у 1849 р. вступив на службу до Межевого корпусу. Після
реформи останнього у 1852 р. І. О. Стрельбицький одержав одночасно з
чином прапорщика посаду межевого топографа, на якій пропрацював до 1854
р. Тоді був переведений до Санкт-Петербурзького Гренадерського
резервного полку, в складі якого у 1855–1856 рр. знаходився у діючій
армії та брав участь в обороні Севастополя [6].

1857 року І. Стрельбицький у чині поручика був відряджений до Академії
Генерального штабу. Після закінчення в 1859 р. за першим розрядом
загального відділення Академії був зарахований до
Військово-топографічного депо (з 1863 р. — Військово-топографічний
відділ), де став займатися картографічними роботами. У зв’язку з
польським повстанням 1863 року І. Стрельбицький знову в армії. У 1864 р.
вже капітаном він призначається в Головне управління Генерального штабу
для особливих доручень і учених праць.

Картографічну діяльність І. Стрельбицький розпочав з участі в укладанні
“Нового атласу всіх частин світу”, перше видання якого з’явилося друком
у 1868 р. Першою самостійною працею стала карта селянських наділів, що
була опублікована в 1861 р. під назвою “Карта Європейської Росії, що
укладена відповідно до Височайше затвердженого 19 лютого 1861 р.
Положення про селян, які вийшли з кріпосної залежності …” у масштабі 1
: 5 250 000. На основі топографічних зйомок і досліджень гірничих
інженерів Носових Іван Опанасович укладає карту Донецького
кам’яновугільного басейну (1869).

У 1865 р. І. Стрельбицькому було доручено редагування нової
десятиверстової “Спеціальної карти Європейської Росії”, яка повинна була
замінити застарілу десятиверстову карту Ф. Ф. Шуберта. Під його
керівництвом протягом 1865–1871 рр. було укладено на 152-х аркушах і в
1871 р. видано перші аркуші “Спеціальної карти Європейської Росії”
масштабу 1 : 420 000, що охоплювала також українські землі у складі
Російської та Австро-Угорської імперій. В основу створеної
десятиверстової карти покладено оригінали триверстової
військово-топографічної карти. Її укладено в конічній рівнокутній
проекції Гаусса, довгота від Пулковської обсерваторії. З особливою
повнотою на карті відображені гідрографія та населені пункти. З інших
елементів змісту показані шляхи сполучення, кордони, ліси, піски,
болота, рельєф. На територію України припадає 21 аркуш. Карта постійно
оновлювалась і неодноразово перевидавалась (останнє видання було
здійснене в 1925–1934 рр.). У 1903 р. вона складалась із 167-ми аркушів.

Десятиверстова карта І. О. Стрельбицького була видатним твором
російської військової картографії ХІХ ст. За її редагування І.
Стрельбицькому в 1872 р. була призначена пожиттєва пенсія, у 1875 р. на
Міжнародному конгресі в Парижі присуджена медаль.

Практична цінність Десятиверстової карти зберігалась до 1930-х років.
Вона служила основою для багатьох тематичних карт Європейської Росії, у
тому числі геологічної карти. У радянський період карта була використана
при укладанні гіпсометричної карти європейської частини СРСР масштабу 1
: 1 500 000.

У 1876 р. за редакцією І. Стрельбицького вийшла у світ на шести аркушах
„Генеральна карта Європейської Росії з прикордонними частинами Західної
Європи, Туреччини, Персії і Туркенстану” у шестидесятиверстовому
масштабі.

І. Стрельбицький займався і географо-статистичними роботами. У
1868–1874 рр. виконав обрахунок поверхні Росії, що описав у книзі
“Обрахунок поверхні Російської імперії” (1874). За цю працю Російське
географічне товариство нагородило його найвищою нагородою товариства —
Костянтинівською медаллю. На Івана Опанасовича в 1869 р. було покладено
визначення поверхні європейських держав, доручене Росії Міжнародним
статистичним конгресом у Гаазі. В 1881 р. з’являється нова праця вченого
“Земельні придбання Росії за царювання імператора Олександра ІІ з 1855
до 1881 рр.” [6].

Останні роки життя І. О. Стрельбицький займався редагуванням
Спеціальної карти.

Членом Російського географічного товариства його було обрано у 1869 р.,
а Російського астрономічного товариства — у 1891 р. 1899 року у зв’язку
з 50-річчям служби в офіцерських чинах і звільненням у відставку І.
Стрельбицькому присвоєно звання генерала від інфантерії. Помер І. О.
Стрельбицький 15 липня 1900 р. у своєму маєтку в Полтавській губернії в
с. Голінка.

Видатного земляка пам’ятають у рідному краї, про що свідчить
споруджений на могилі пам’ятник з його бюстом.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *