Реферат на тему
Південно-східна Азія у світовому господарстві
Регіон Південно-Східної Азії (ПСА) – це дев’ять країн з населенням
410,6 млн чоловік, що складає 7,7% населення всього світу або 13,4%
населення Азії.
Протягом останніх десятиріч значення Південно-Східної Азії у системі
міжнародних економічних відносин, насамперед у басейні Тихого океану,
неухильно зростає. Певним чином це пов’язано з підвищенням актуальності
таких факторів, як сприятливе географічне та військово-стратегічне
розташування держав регіону, їхні багаті природні ресурси. Але ще більш
посилене значення країн Швденно-Східної Азії у сучасному світі зумовлене
їхнім політичним та економічним розвитком. Треба також врахувати, що
Південно-Східна Азія – це складова частина тихоокеанського регіону,
підвищення ролі та значення якого у розвитку світового господарства
визнане в усьому світі.
Ще наприкінці XIX ст. державний секретар США Дж. Хей казав, що
Середземне море – це океан минулого, Атлантичний океан – океан
нинішнього, Тихий океан – океан майбутнього. І справді, нині
азіатсько-тихоокеанський регіон перетворюється на могутню світову силу.
Спеціалісти визнають, що центр інновацій економічного прогресу у
світовому господарстві зміщується саме в цей регіон, і він стає лідером
економічного розвитку на новому, п’ятому етапі технічної революції (за
теорією М. Д. Кондратьєва).
Регіон Південно-Східної Азії неоднорідний і не складає групи країн, для
яких характерні ті чи інші спільні тенденції соціально–економічного та
політичного розвитку. У післявоєнний період, в ході формування та
зміцнення національного суверенітету країн Південно-Східної Азії сталося
їхнє розмежування на дві основні групи держав. Одна з них – а саме
В’єтнам, Лаос та Камбоджа – обрала шлях соціалістичного розвитку, а інша
– представлена Асоціацією Південно-Східної Азії (АСЕАН), до якої входять
Індонезія, Малайзія, Сингапур, Таїланд, Філіппіни, а від 1984 р. –
Бруней – пішла по шляху ринкових відносин. Усі країни Південно-Східної
Азії стартували приблизно з одного й того самого початкового рівня.
Однак колишні соціалістичні країни Азії не змогли досягти таких
вражаючих результатів економічного розвитку, як сусідні країни-члени
АСЕАН. Господарства В’єтнаму, Лаосу й Камбоджі у 80-х роках мали аграрну
спрямованість при значному використанні традиційних методів у
хліборобстві, характеризувались майже повною відсутністю обробної
промисловості, широким використанням натуральних форм господарства,
традиційною структурою виробництва.
З другої половини 80-х років у колишніх соціалістичних країнах
Південно-Східної Азії почався перехід до ринку, але й наприкінці 80-х
років, згідно з класифікацією ООН, вони, як і раніше, належали до групи
країн з низьким рівнем доходу на душу населення – менш ніж 500 дол.:
Лаос- 343, В’єтнам – 109, Камбоджа – 106. 1992 р. статистика ООН
включала Камбоджу та Лаос до групи найменш розвинутих країн світу.
У цей таки час Індонезія, Малайзія, Філіппіни та Таїланд – це нові
індустріальні країни (НІК), як то кажуть, “другої хвилі”, які належать
до країн із середнім рівнем доходу на душу населення – від 500 до 3000
дол.
І нарешті, Сингапур та Бруней – держави з високим рівнем доходу на душу
населення, вище ніж 3000 дол. Правда, успіхи в економічному розвиткові
цих країн були досягнуті за рахунок різних факторів: Сингапур – це
держава з розвинутим промисловим потенціалом, а Бруней –
нафтоекспортуюча країна, яка значну частину ВВП одержує за рахунок
видобування та експорту нафти (1989 р. прибуток від її експорту складав
84,0% загального обсягу експортних доходів).
У цілому ж Південно-Східна Азія, як особлива економічна зона,
характеризувалася динамічним розвитком. Темпи економічного росту країн
цього регіону у післявоєнний період були одними із найвищих у світі.
Хоча, і це цілком зрозуміло, за зовнішньою сприятливою картиною
приховувалася глибока диференціація за темпами економічного Розвитку
окремих країн Південно-Східної Азії.
Так, за шість років (1986- 1991) темпи зростання ВНП Індонезії склали
6,2, Малайзії – 7,1%; Сингапуру – 7,9, Таїланду – 9,6% (за цей таки
період для Японії вони склали – 4,5%, США – 2,2, ЄС – 2,8%; для країн,
що Розвиваються, в цілому – 3,5%, в тому числі для Філіппін – 4,7%,
Лаосу – 5,9, Камбоджі – 1,5, В’єтнаму – 3,4%). Внаслідок цього сумарний
обсяг ВНП країн Півден-но-Східної Азії 1992 р. перевершив 300 млрд дол.
(1981 р. він складав 208 млрд дол.). Зросла частка цього регіону в
світовому сукупному продукті: від 1970 по 1989 р. з 1,1 до 1,4%, а у
сукупному продукті країн, що розвиваються, – з 7,0 до 7,7%.
Але через те, що на кінець 80-х років населення регіону складало 7,7%
населення всього світу, а їхній ВНП тільки 1,4% світового продукту, для
країн Південно-Східної Азії був характерним відносно низький рівень ВНП
на душу населення. Однак треба врахувати, що різниця даних рівнів між
країнами Південно-Східної Азії та промислово-розвинутими державами не
тільки не підвищувалася, а навіть дещо скоротилась. Південно-Східна Азія
стала одним із тих регіонів (Близький Схід, Східна Азія), яким вдалося
досягти цього (табл. 1).
Рівень ВНП на душу населення для країн АСЕАН у 1990 р. склав 1200 дол.
Але найбільш вражають успіхи країн Південно-Східної Азії у сфері
зовнішньої торгівлі. Реалізація зовнішньоекономічної політики,
спрямованої на інтенсифікацію зовнішньоекономічних зв’язків, привела до
того, що експорт та імпорт регіону в 60- 80-х роках зростав досить
високими темпами, а їхня частка у світовому товарообороті зростала
навіть у 80-х роках, взагалі не дуже сприятливих для міжнародної
торгівлі (табл. 2).
Країни Південно-Східної Азії мають потужну експортну базу, майже всі
вони добре забезпечені природними ресурсами, що складає одну з важливих
умов їхнього економічного розвитку. Саме тому вони стали найкрупнішими
(а інколи – монопольними) експортерами окремих товарів. Наприклад, зона
АСЕАН у 1990 р. давала майже 80% світового виробництва натурального
каучуку, 60% олова та копри 90% прядива, більш ніж 50% кокосових
горіхів, третину пальмової олії та рису. Тут наявні значні запаси нафти,
міді, вольфраму, хрому, бокситів, дуже великі запаси цінної деревини,
які переважно експортуються.
Економічний потенціал країн Асоціації зростає не тільки за рахунок
розвитку видобувної промисловості чи аграрного сектора, а насамперед за
рахунок створення розвинутої обробної промисловості, яка представлена
традиційними для азіатського регіону видами виробництва – текстильним,
швейним, а також сучасними високотехнічними галузями – електронною,
електротехнічною, хімічною промисловістю, машинобудуванням та
виробництвом устаткування й обладнання. Наприклад, Малайзія і Таїланд
виробляють і експортують автомобілі, а Індонезія освоює випуск літаків.
Такі структурні зрушення з економіці країн АСЕАН, безумовно, роблять
більш прогресивною їх структуру експорту.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
