.

Обґрунтування спеціалізації ведення сільськогосподарського виробництва (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1448
Скачать документ

Реферат на тему:

Обґрунтування спеціалізації ведення сільськогосподарського виробництва

Концептуальні положення щодо сталого розвитку агроекосистем повинні
базуватись на системному підході при аналізі взаємодії природних,
антропогенних, інформаційних та енергетичних чинників. Результати
експериментальних досліджень служать теоретичною основою для створення
діючих моделей сталих агроекосистем. Так, органічні системи удобрення
(СУ), засновані на використанні високих доз гною (20–24 т/га), слід
моделювати окремо. Такими є інтенсивні зернопросапні або кормові
сівозміни біля ферм, а також виробничі системи з розвиненою
тваринницькою галуззю. Їм притаманні високі еколого–енергетична
ефективність і коефіцієнт рециркуляції біогенних елементів, розширене
відтворення гумусного стану ґрунту, а також продуктивність посівів на
рівні кращих варіантів СУ. При рослинницькій спеціалізації з
досліджуваних СУ заслуговує на увагу застосування на добриво соломи й,
особливо, всієї побічної продукції врожаю. Однак, вони відрізняються
низьким коефіцієнтом рециркуляції, стабілізують, але не забезпечують
повного відтворення гумусного стану ґрунту, мають відносно невисокий
рівень продуктивності та енергетичної ефективності, що призводить до
необхідності застосування мінеральних добрив.

Залежно від спеціалізації господарської діяльності та ресурсних
можливостей можуть використовуватися різні органо–мінеральні СУ. Вони
здебільшого характеризуються відносно невисокою рециркуляцією біогенів,
як правило, забезпечують відтворення еколого–енергетичного стану ґрунту,
мають високі показники продуктивності й енергетичної ефективності.
Однак, для запобігання непродуктивних втрат вуглецю й азоту такі
комбінації органічних і мінеральних добрив у виробничих системах повинні
формуватися з урахуванням співвідношення С:N, особливо при внесенні
високих доз органіки і NPK під просапні культури. Результати цих
теоретичних положень використовувалися при розробці перспективних
сценаріїв або моделей розвитку конкретних сільськогосподарських
підприємств.

Основою існування агроекосистем є взаємодія речовини та енергії.
Мікробіологічні процеси (МБК) забезпечують циклічну динаміку біогеохімії
ґрунтоутворення, основним результатом якої є біологічна акумуляція та
консервація елементів живлення в кореневмісному шарі ґрунту, що і
зумовлює поступовий розвиток його родючості. В сучасних агроекосистемах
енергія потенціальної родючості доповнюється антропогенною енергією, яка
спрямована на активізацію МКБ і більш повне використання сонячної
енергії. В агроекосистемах багатовидова природна рослинність замінена на
більш одноманітну культурну. При цьому відбувається відчуження
біопродукції з поля у вигляді урожаю, в результаті чого зменшується
надходження органіки, біогенних елементів та енергії, що призводить до
часткового розмикання МБК. Таким чином, відбувається диспропорція між
об’ємом синтезованої рослинної біопродукції і біомаси, яка надходить в
ґрунт. Наприклад, при загальній біомасі урожаю озимої пшениці 120–160
ц/га з урожаєм основної продукції відчужується до 65%, а в посівах ярих
при біомасі 80–120 ц/га в ґрунт може бути повернуто тільки 30–35 ц/га.

Теоретичні моделі розвитку систем ведення сільськогосподарського
виробництва повинні базуватися на замкнених технологічних циклах та
високому рівні рециркуляції біогенних елементів, коли відходи одного
технологічного процесу є сировиною або базою для наступного, при
відносно невисоких витратах ресурсів техногенного походження. З цієї
точки зору, важливе значення має співвідношення галузей тваринництва і
рослинництва. В значній своїй частині відходи рослинництва є базою для
розвитку тваринництва. У свою чергу, відходи тваринництва забезпечують
рециркуляцію біогенів в агроекосистемі, тобто повторне їх використання.

Раціональне землекористування, підвищення його сталості, продуктивності
й економічної ефективності базується, насамперед, на оптимальній
спеціалізації агроекосистеми. Останніми роками в Україні спостерігається
стійка тенденція до скорочення поголів’я сільськогосподарських тварин,
звуження спеціалізації господарств на виробництво найбільш прибуткових
зернових і технічних культур. Вузька рослинницька спеціалізація
виробничих систем передбачає скорочення в структурі посівних площ частки
культур з високою здатністю до відновлення середовища, в т.ч.
багаторічних бобових трав.

За накопиченням біомаси, яка після збирання урожаю залишається в ґрунті,
основні сільськогосподарські культури розташовуються в наступний
спадаючий ряд: багаторічні трави, кукурудза, озима пшениця, ячмінь,
однорічні трави, горох, цукрові буряки. Скорочення поголів’я
сільськогосподарських тварин, з одного боку, знижує потребу в
вирощуванні таких основних кормових культур як багаторічні трави,
кукурудза, пожнивні й поукісні кормові суміші, з іншого — призводить до
зниження об’ємів надходження в рослинництво відходів тваринництва й,
насамперед, гною. В результаті у сівозмінах баланси органічної речовини
й елементів живлення стають негативними, збільшується кількість
неприпустимих попередників, погіршується фітосанітарний стан. Таким
чином системи ведення господарства, орієнтовані на розвиток галузі
тваринництва, завжди більш сталі. Узагальнення результатів досліджень в
стаціонарних дослідах та вивчення особливостей сучасної виробничої
діяльності ряду типових для Лісостепу господарств дозволило сформулювати
три основних сценарії їх розвитку й функціонування (рис. 8.1):

Стійке базується на науково–обґрунтованій спеціалізації аграрних
підприємств, що припускає оптимальне співвідношення галузей тваринництва
й рослинництва, культур, які поліпшують ґрунт та негативно впливають на
ґрунтову родючість. На цій основі формується оптимальна структура
посівних площ, розробляється гнучка система сівозмін із кращими
попередниками, застосовуються ресурсо– й енергозберігаючі
агротехнології. В результаті відчуження речовини й енергії знижується,
зростає рециркуляція, а отже витрати на відтворення родючості ґрунту
зменшуються.

Нестійке — випливає з вузької (наприклад зернової) спеціалізації, що
припускає переважання в структурі посівних площ інтенсивних культур,
застосування високозатратних технологій. У результаті відчуження
речовини й енергії зростає і, відповідно, збільшуються витрати
антропогенних ресурсів на компенсацію втраченої родючості ґрунту та
підтримки певного енергетичного потенціалу агроекосистеми.

Деструкційне — безповоротне відчуження речовини й енергії без
компенсації на відновлення енергетичного потенціалу агроекосистеми —
найбільш поширений на сучасному етапі варіант ведення
сільськогосподарського виробництва.

Висока продуктивність агроекосистем повинна досягатися переважно за
рахунок активізації як можна більшого різномаїття біологічних чинників.
При цьому біологізація виробничих систем здійснюється за рахунок
підвищення коефіцієнту використання ріллі шляхом максимального її
насичення проміжними кормовими культурами, поліпшення складу культур у
сівозмінах. Наявність в агроекосистемі високопродуктивної тваринницької
галузі обумовлює створення відповідної кормової бази.

У свою чергу, повноцінна годівля тварин передбачає забезпеченість
раціонів достатньою кількістю протеїну, для одержання якого необхідно
розширювати площі посіву багаторічних бобових трав, однорічних
бобово–злакових травосумішей, а також кукурудзи на корм у сполученні з
бобовими і хрестоцвітими культурами. Отже, наявність
сільськогосподарських тварин пов’язана зі збільшенням частки
біологічного азоту в агроекосистемі за рахунок підвищення питомої ваги
кормових культур, особливо бобових. Скорочення галузі тваринництва, або
її ліквідація, призводить до зменшення площі посіву кормових культур і в
тому числі бобових. Як наслідок, набір культур обмежується зерновими й
технічними. В результаті необхідно застосовувати більше азотних
мінеральних добрив, зменшується площа оптимальних попередників для
зернових культур та погіршується фітосанітарний стан агроекосистеми з
наступним зниженням продуктивності посівів. Таким чином, вирішення
питань формування оптимального співвідношення рослинництва й
тваринництва, відповідного вдосконалення структури посівних площ
дозволяє, з одного боку, нарощувати виробництво більш ліквідної
тваринницької продукції, з другого — забезпечити відтворення родючості
ґрунту з мінімальним застосуванням ресурсів промислового походження.

При оптимальній кількості тварин і відповідній системі заготівлі та
використання кормів, в кругообіг агроекосистеми повертається 50 і більше
відсотків біогенних елементів від їх загального виносу, що безумовно
значно зменшує потребу в мінеральних добривах. Наприклад, при реалізації
100т зерна за межі землекористування відчужується приблизно 3,5т
біогенних елементів (рис. 17.2). При згодовуванні цього зерна
сільськогосподарським тваринам за межі землекористування з молоком буде
винесено тільки 760 кг елементів живлення, з свининою — 400 кг, з
яловичиною — 380 кг. Відповідно виніс азоту з агроекосистеми, залежно
від спеціалізації тваринництва, скорочується в 4–8 разів, фосфору — в
10–25 разів, калію — в 5–50 разів.

Важливо, що особливо суттєво скорочується відчуження фосфору й калію,
оскільки на відміну від азоту витратну частину в балансі якого можна
компенсувати інтенсифікацією азотфіксації (розширення площі бобових
культур, інокуляція посівного матеріалу бактеріальними добривами),
запаси Р2О5 і К2О в доступній для рослин формі в кореневмісному шарі
обмежені й поповнити їх можна тільки за рахунок мінеральних або
органічних добрив.

Слід також враховувати, що рециркуляція одних і тих же елементів
живлення можлива лише при забезпеченні “герметичності” їх кругообігу в
системі: ґрунт — рослинництво — тваринництво — відходи рослинництва й
тваринництва — ґрунт. Це забезпечується, головним чином, організацією
накопичення та використання всіх ресурсів органічних добрив і, в першу
чергу, гною. При його низькій якості потреба в додатковому придбанні
мінеральних добрив різко підвищується.

Особлива роль належить тваринництву в підтриманні родючості
малопродуктивних ґрунтів. Наприклад, в господарствах Полісся України, в
історичному аспекті, корів утримували не стільки для виробництва молока
і м’яса, скільки для накопичення органічних добрив, тобто додаткового
залучення біогенних елементів з інших екосистем, в т.ч. лучних та
лісових.

В умовах радіоактивного забруднення галузь тваринництва відіграє роль
своєрідного додаткового бар’єру для радіоактивних елементів у системі
ґрунт — рослина — тварина — продукти харчування — людина. При
використанні на корм забрудненої фітомаси близько половини радіонуклідів
видаляється з організму тварини, або накопичується в кістках.

Отже, для сталого та екологобезпечного розвитку агроекосистем ключове
значення має оптимізація співвідношення галузей рослинництва й
тваринництва, яка полягає в створенні стабільної ланки субрівня,
урівноваженої потоками енергії, кругообігом органічних і мінеральних
речовин, підтримуючи стабільність і динамічну рівновагу всіх ланцюгів
агроекосистеми. Реалізувати ці положення можливо тільки при одній умові
— підтриманні родючості ґрунтів на оптимальному рівні шляхом
збалансованості МБК речовин і потоків енергії в агроекосистемах. В цьому
відношенні першочергове значення має міжгалузева оптимізація
спеціалізації господарської діяльності, яка має бути адаптована до
ґрунтово–кліматичних, агроландшафтних і соціально–економічних умов.

Література:

Наукове забезпечення сталого розвитку сільського господарства. Лісостеп.
Київ – 2004 р. 2 томи.

Національний аграрний університет. books.nauu.kiev.ua

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020