.

Біля витоків заснування Українського Географічного Товариства (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1434
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

Біля витоків заснування Українського Географічного Товариства

 

13 лютого 1998 року минуло 125 років від дня заснування Українського
Географічного Товариства. Ще у квітні 1872 року Імператорське Руське
Географічне товариство розглянуло прохання Київського, Подільського і
Волинського генерал-губернаторів про створення Південно-Західного
відділу Товариства в Києві. Цьому передувала велика організаційна робота
прогресивної української інтелігенції, зокрема, Г. Галагана,
В. Антоновича, М. Драгоманова, М. Лисенка, П. Чубинського та ін.
Особливо велику активність у створенні географічного осередку проявив
Павло Платонович Чубинський. Він відомий у науковому світі як видатний
етнограф, фольклорист, автор українського національного гімну “Ще не
вмерла Україна”. А як географ-економіст, один із засновників і активних
діячів Географічного товариства, він знаний значно менше. Діяльність
П. Чубинського була тісно пов’язана з Руським Географічним товариством
(РГТ), яке в той час було великим науковим і культурним осередком.

Народився П. Чубинський 27 січня 1839 року на хуторі біля м. Борисполя
на Київщині. Після закінчення другої Київської гімназії (теперішня
адреса будинку — бульвар Тараса Шевченка, 18) він поступив на юридичний
факультет Петербурзького університету, який закінчив у 1861 році. Будучи
студентом, П. Чубинський захоплюється результатами дослідження видатних
географів, відвідує їхні лекції в Географічному товаристві. Тут він
познайомився з видатним географом П. П. Семеновим-Тян-Шанським, який
повернувся з експедиції в Середню Азію, зі своїм ровесником — офіцером,
слухачем Академії Генерального штабу Миколою Пржевальським, Миколою
Миклухо-Маклаєм, який уже побував на Канарських островах, Чорному морі.
На прохання П. Чубинського і за сприяння П. Семенова-Тян-Шанського, йому
дозволили брати участь у роботі відділення етнографії. Він мріє про
організацію експедиції на Україну (тодішній південний захід Росії).
Починає збирати матеріал про Україну, шукає підтримки у друзів і
знайомих, зокрема, у М.Костомарова, П.Куліша, Т. Рильського та ін.

Після закінчення університету П. Чубинський повертається в Україну,
стає членом нелегальної Київської громади, збирає етнографічні
матеріали. За складання “возмутительных” пісень і прокламацій та
українофільську діяльність його висилають у 1862 році до Пінезького
повіту Архангельської губернії на шість із половиною років. Тут він
працює судовим слідчим, збирає етнографічний і краєзнавчий матеріал. Як
пише Є. П. Чубинська (1965), його цікавить економіка і стан народів
крайньої півночі Європейської Росії. У кінці 1863 року П.Чубинського
переводять до Архангельська і призначають секретарем статистичного
комітету. У своїх перших економічних нарисах він порушує ряд питань про
поліпшення використання природних багатств, розвиток хліборобства,
рибальства, мисливства, необхідність будівництва В’ятсько-Двінської
залізниці, торгівлю Архангельського порту та ін. Нариси П. Чубинського
були опубліковані у журналі “Записки для чтения” (1867) під загальною
назвою “О промышленном состоянии Севера и мерах к его развитию”. У своїх
працях він підкреслює гостроту продовольчої проблеми на півночі Росії,
аналізує стан землеробства і приходить до висновку, що її можна частково
вирішити за рахунок збільшення посівних площ на підвищених ділянках
суші, які не піддаються заболоченню, підбору насіння, внесення добрив,
покращення агротехніки, а також створення державного фонду не менш
400-600 тис. пудів зерна.

П. Чубинського цікавили проблеми народної освіти. Як редактор
“Архан-гельских губернских ведомостей”, він публікує в цій газеті статті
про стан освіти народів Півночі. У Карелії, наприклад, у той час було
всього 3 школи, а на 110 осіб припадав 1 учень. У 1865 р. він
організовує святкування столітнього ювілею М. Ломоносова, а також збір
коштів на будівництво школи, якій було присвоєно ім’я видатного вченого.

У 1866 р. Географічне товариство нагороджує П. Чубинського срібною
медаллю “За полезные его труды”. У тому ж році П. Чубинський бере участь
у роботі Комісії, яка вела дослідження Печорського краю. У звіті Комісії
оприлюднено дані з фізичної та економічної географії краю, дані про
поклади кам’яного вугілля, горючих сланців, нафти, мідних руд тощо.

ьку, Новгородську, Костромську, Олонецьку, В’ятську і Пермську губернії,
зібрав величезний матеріал не тільки про торгівлю хлібом на Півночі, але
й про природу Північно-Двінського басейну. У той час основними шляхами
сполучення і торгівлі були річки. Каравани суден з хлібом в основному
направлялися із В’ятської губернії — головної житниці північного краю.
Проте довга зима не давала можливості користуватися річковим
транспортом, і П. Чубинський висуває сміливий проект будівництва
В’ятсько-Двінської залізниці. У 1868 р. на засіданні Географічного
товариства у Петербурзі він доповідає про свій проект.

П. Чубинський завжди пам’ятав про Україну. Перебуваючи в Архангельську,
він пише нарис про народні правові звичаї в Україні.

У 1869 р. він приїздить до Петербурга, а пізніше, за клопотанням
П. Семенова-Тян-Шанського, одержує дозвіл повернутися в Україну і
очолити етнографо-статистичну експедицію Географічного товариства до
Південно-Західного краю тодішньої Російської імперії. Під час цієї
експедиції П.Чубинський відвідав 36 повітів Правобережної України, 1
повіт Бессарабії, 9 повітів Люблінської і Седлецької губерній, 4 повіти
Гродненської, 2 — Мінської і 2 — Полтавської губерній. Експедиція під
керівництвом П. Чубинського, у складі якої брали участь І. Чередниченко,
В. Кравцов, П. Раєвський, Б. Ілляшевич і К. Кардаш, зібрала величезний
матеріал (12 томів). Відділення етнографії Товариства на своєму
засіданні в 1872 р., на якому був присутній М. Костомаров, розглянуло
матеріали експедиції і вирішило “в видах уменьшения расходов такого
громадного материала” видати 7 томів обсягом понад 300 друкованих
аркушів. Обробка і друкування матеріалів зайняли шість років і були
завершені в 1878 р. Праці вийшли під загальною назвою “Труды
этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край” (т. 1,
вып. 1: “Верования и суеверия малорусского народа”. — СПб., 1872;
вып. 2: “Пословицы и загадки и тексты, связанные с поверьями” с
приложением исследования В. Антоновича “Колдовство”. — СПб, 1877; т. 2:
“Сказки (мифические и бытовые)”. — Спб., 1877; т. 3: “Обычаи и обряды по
временам года. (587 текстов)”. — Спб., 1872; т. 4: “Песни обрядовые
(семейные, с описанием крестин, свадьбы, похорон и приложением
колыбельных и детских песен)”. — Спб., 1877; т. 5: “Песни любовные,
семейные, бытовые и шуточные”. — Спб., 1874; т. 6: “Народные юридические
обычаи по решениям волостных судов” (со статьёй П. Чубинского и
исследованием А. Кистякивского). — Спб., 1879; т. 7, вып. 1: “Евреи
Юго-Западного края. Поляки Юго-Западного края”. — СПб., 1873; вып. 2
“Малоруссы Юго-Западного края”. — СПб., 1873).

За цю унікальну працю (“за особенно полезные труды в экспедициях,
снаряжаемых Обществом”) П. Чубинського нагороджено золотою медаллю РГТ
(1863 р.), премією Російської Академії наук (1879 р.), а також золотою
медаллю виставки Міжнародного географічного конгресу в Парижі (1875 р.).

З 1873 до 1876 року П. Чубинський пов’язує свою діяльність з
Географічним товариством у Києві, яке було створено 13 лютого 1873 р.
Він є одним з його організаторів, обраний діловим керівником
(“правителем дел”), а з 1875 р. — заступником голови Південно-Західного
відділу Географічного товариства. За “украинофильский оттенок”
діяльності Товариства, у складі якого були “все выдающиеся украинофилы”
— Г. Галаган, В. Антонович, Ф. Вовк, М. Драгоманов, П. Житецький,
М. Лисенко та інші, його Імператорська величність закрила Товариство, а
П. Чубинського “как неисправимого и опасного в крае агитатора” було
вислано з Києва.

За цей час Товариство, яке налічувало 170 членів, видало два томи
наукових праць (у 1873 і 1874 роках). Серед них — праці О. Клосовського
про клімат Києва, бібліографічний покажчик праць, присвячений природі
Київщини (склав О. Рогович), праця О. Русова про Остапа Вересая і
М. Драгоманова про відгомін лицарської поезії в руських (тобто
українських) народних піснях, а також обробка статистичних даних про
перепис населення Києва і передмістя 2 березня 1874 р., яке складало
тоді 127 551 чол. При Товаристві були створені бібліотека, яка
нараховувала понад 1000 цінних наукових видань, і музей, що налічував
біля 3000 експонатів.

Прожив П. Чубинський рівно 45 років. Його прах з 26. 01. 1884 р.
покоїться в Борисполі, на Книшевому кладовищі.

Понад сто років тому видатний історик О. Пипін писав про П.Чубинського:
“Це був своєрідний талант, людина невгамовної енергії і глибокої
відданості своїй справі”, а пізніше академік Л. Берг назвав його
видатним діячем Географічного товариства Росії.

 

Література

 1. Берг Л. Всесоюзное Географическое общество за 100 лет // Изв. АН
СССР. — М.-Л, 1946. — С. 158–160.

2. Мельничук І. В. Павло Чубинський як географ-краєзнавець //
Хрестоматія з географії України (упоряд. П. О. Масляк, П. Г. Шищенко). —
К.: Генеза, 1994. — С. 33–36.

3. Чубинская Е. П. Памяти П. П. Чубинского // Изв. Всесоюзн.
Географического общества. —Т. 97. — Вып. 1. — 1965. — С. 39–45.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020