Антропогенізація нагірних дібров Поділля (реферат)

Антропогенізація нагірних дібров Поділля

На початку ХХІ ст. ландшафти Поділля суттєво змінені, а їх корінних
представників – дібров, не збереглося зовсім. Саме діброви, як „візитна
картка ” Поділля, потребують більш детальних досліджень, для подальшого
їх відновлення та використання. Серед дібров, у першу чергу необхідно
виділити нагірні діброви, що мають найвищий бонітет і в процесі
антропогенізації зазнали найбільших змін, особливо в XVII-XIX ст.

Процес антропогенізації лісів Поділля вивчали Ф.К. Арнольд, який
дослідив історію лісівництва в Росії і в тому числі Поділлі, яке входило
на той час до її складу [1], П.Г. Вакулюк прослідкував історію
господарського освоєння лісів України [4], Г.І. Денисик розглянув лісові
антропогенні ландшафти Право-бережної України, зокрема й
антропогенізацію дібров Поділля [8,9], Г.І. Редько та В.П. Шлапак
описали освоєння лісів Поділля для потреб флоту Російської імперії [11],
цікаві дані є в працях С.А. Генсірука, П.С. Погребняка, В.І. Білоуса,
які розглядали ліси України й Поділля, зокрема, в історико-географічному
аспекті їх освоєння [2,3,7,].

Метою цього дослідження є висвітлення періодів, у яких відбувалося
освоєння Поділля і разом з тим знищення лісів.

У часи мезоліту та неоліту друга половина ІХ тис. до н.е. та початок ІV
ст. до н.е, виготовлення знарядь для обробки дерева набуло широкого
поширення на Поділлі. Саме в мезоліті продовжується вдосконалення
техніки обробки кременю, людина навчилася виготовляти вузькі й тонкі, до
1 мм, мікролітичні пластинки, які були потрібні для виготовлення
вкладишевих знарядь. Розвиток та вдосконалення різноманітних знарядь
праці призвів, у свою чергу, до появи досконалих знарядь для обробки
дерева – тесел і сокир. Вдосконалена техніка обробки сприяло
інтенсивному розвитку деревообробних інструментів та освоєнню, хоч і не
в значній мірі, заліснених територій, що знаходились недалеко від річок
[5]. Кларк (J.G.D. Klark, 1959) пише: – „… якби ми змогли здійснити
політ на літаку над Європою в часи мезоліту … то побачили лише б
суцільні ліси, де присутність людини можна було б виявити лише по
цівочці диму від вогнища якої-небудь стоянки, або купки хибар чи то
шалашів на березі річки чи древнього озера…” [10].

Найбільшу кількість перших мезолітичних стоянок на Поділлі археологами
було виявлено на схилах Дністра та Південного Бугу (стоянки
оселівського, вороцевського, старунського та інших типів) [5]. До цих
місцевостей приурочені й нагірні діброви. Можна припустити, що вже в
мезоліті найінтенсивніше використовувалась деревина саме тих нагірних
дібров, які проростали недалеко від людських поселень.

У часи інтенсивного розвитку підсічно-вогняного землеробства (неоліт,
мідний та бронзовий віки – IV-початок І тис до н.е.) відбувалось
поступове наростання антропогенного впливу на нагірні діброви Поділля,
але цей вплив мав локальний характер. Археологічні дані свідчать, що вже
в І тис. до н.е. територія Поділля була досить густо заселена людьми.
Більшість поселень розміщувалися в заплавах річок, які заливаються тепер
водою, на терасах та схилах.

У неоліті лісостепові племена переходять до нових „відтворювальних”
форм господарства – землеробства і скотарства. Знахідки глиняного посуду
буго-дністровських ранньонеолітичних поселень (друга половина VI-V тис.
до н.е.) на Поділлі, свідчать про помітне збільшення стоянок давніх
людей та початок досить інтенсивного освоєння навколишніх заліснених
територій, особливо в районі середньої течії Дністра та Південного Бугу.
Доказом цього є археологічні знахідки посуду і розрізи локального
поширення опідзолених чорноземних грунтів, на яких колись росли діброви
[5].

У ХІ-ІХ столітті до н.е. у межах Лісостепу почалося масове використання
заліза. Перехід до використання цього металу зіграв суттєву роль в
історії лісів. Вироби із заліза дали людині знаряддя такої твердості і
гостроти, яким не міг протистояти жоден з інших відомих тоді металів.
Завдяки їх застосуванню стало можливим збільшити площі під рільництво,
розчищаючи залізними сокирами ліси під ріллю, використовувати залізний
плуг для ефективнішої обробки цілини.

З активним заселенням територій та виникненням
господарсько-адміністративних центрів-градів та ремісничих поселень
(IV-XIV ст.) в Київській Русі, ліси не лише забезпечували людей
матеріалом для побудови укріплень та житла, але й давали багато
додаткової, так званої вторинної лісової продукції. Зокрема літописи
свідчать, що в 1146 р. князь Святослав зібрав данину лісовим медом
близько 80 тонн [4].

Ковальські промисли, які набули в XIV ст. на Поділлі широкого
поширення, теж вимагали значної кількості деревини. Практично в кожному
поселенні України існували цехи ремісників-ковалів. Такі промисли
знищували не лише вікові дерева, але й молоді, особливо дуби, ялини та
верби, кору котрих використовували, наприклад, для вичинки шкіри.

?

?

?

(<+a-Oe3oe5b;FCaErH?H

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *