.

Туристичний маршрут: по давньоруських містах (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
307 4501
Скачать документ

Реферат на тему:

Туристичний маршрут: по давньоруських містах

Туристичний маршрут: по давньоруських містах

Київ – Чернігів – Любеч – Новгород-Сіверський – Путивль –Переяслав –
Хмельницький – Канів – Овруч – Володимир-Волинський – Львів – Галич

Уже понад одинадцять століть минуло відтоді, як на безмежних просторах
Східної Європи почала складатися могутня слов’янська держава, яку
літописці називали Руссю, Руською землею, а історики –Київською чи
Давньою Руссю.

У ІХ ст. утворюється ранньофеодальна держава – Русь з центром у Києві,
образно названого літописцем “матір’ю городів руських”. У Х-ХІІ ст.
Київська Русь була наймогутнішою державою Європи. Славна історія
давньоруських міст овіяна легендами та висвітлена у десятках літописів
від геніального твору давньоруського літописця Нестора “Повісті минулих
літ” до багатотомних наукових досліджень, здійснених вченими на порозі
ХХІ ст. До найпопулярніших за цією тематикою варто віднести оглядові
екскурсії по Києву, Чернігову, Львову, Новгород-Сіверському,
Переяслав-Хмельницькому, Володимир-Волинському. Досить змістовними
можуть бути екскурсійні маршрути “Київ –Чернігів”, “До столиці
Сіверщини”, “З’їзд князів Київської держави у Любечі (1097 р.)”, “До
витоків стародавніх літописів” (Новгород-Сіверський), “До міста тридцяти
музеїв” (Переяслав-Хмельницький), “До духовної вершини України” (Канів),
“Шляхами Галицько- Волинського князівства” та ін.

Перш за все, ці екскурсії є невід’ємною складовою навчально- виховного
процесу, допомагають розкрити теми, що передбачені навчальними планами.

Напрям туристично-екскурсійних маршрутів “По давньоруських містах”
розраховано на шкільну та студентську молодь, викладачів і шанувальників
історії, широкий загал мандрівників.

м. Київ

Перша датована згадка про місто зустрічається в давньоруському літописі
під 862 р. Але помилкою було б вважати цю дату початком історії Києва та
Київської Русі. На той час місто вже стало столицею Давньоруської
держави. Корені цих унікальних явищ, що тісно взаємопов`язані, сягають
глибини віків.

Згідно з археологічними та письмовими даними, Київ виник на рубежі V і
VІ ст. У ті часи на його сучасній території жило слов`янське плем`я
полян. Давньоруський літописець Нестор у “Повісті минулих літ” наводить
переказ легенди про заснування міста братами Києм, Щеком і Хоривом та
сестрою Либіддю. На честь старшого брата місто було названо Києвом. У
882 р. князь Олег об`єднав Північну Русь з центром у Новгороді та
Південну Русь, центром якої був Київ. Столицею об`єднаної держави став
Київ. На початку Х ст. у його підпорядкуванні були майже всі
східнослов`янські племена. Перетворення Києва на столицю великої
ранньофеодальної держави суттєво вплинуло на подальший розвиток міста.
Воно стало важливим ремісничо-торговельним центром Східної Європи з
широкою мережею зовнішньополітичних і торговельних зв`язків. Найбільшого
розвитку Київська Русь та її стольне місто набули за часів князювання
Володимира Святославича (980-1015 рр.) та Ярослава Володимировича
(1019-1054 рр.). Київ складався тоді з великої прибережної частини –
Подолу та нагірної частини – Верхнього міста або Дитинця.

З метою зміцнення великокнязівської влади та ідеологічного

оформлення феодальних відносин у 988 р. на Русі було введено

християнство. У 989-996 рр. зведено перший мурований православний

храм Київської Русі – Десятинну церкву. Поблизу неї розміщувалися

князівські палаци. Залишки перших кам`яних будівель часів

Київської Русі виявлено та досліджено на території Дитинця.

За часів князювання Ярослава Мудрого територія міста значно

розширилася, інтенсивно велося кам`яне будівництво. У 1037 р.

зведено Софійський собор. Його назва походить від грецького слова

“софія” (мудрість). Збудований у романському стилі, він мав 13 бань,

покритих листовим свинцем. Головний митрополичий храм Київської

Русі, її громадсько-політичний і культурний центр, де відбувалися

церемонії “посадження” князів на київський престол, прийому послів

іноземних держав, велося літописання та було створено першу на Русі

бібліотеку. У 1934 р. весь комплекс Софійського собору отримав

статус державного архітектурно-історичного заповідника. Нині це

Національний заповідник “Софія Київська” світового (за

класифікацією ЮНЕСКО) значення.

Золоті ворота – головна урочиста брама давнього Києва –

споруджені водночас із Софійським собором у 1037 р. Збереглися руїни

Золотих воріт (над ними у 1982 р. зведено павільйон). Проїжджа

частина воріт висотою 12 м та шириною 6,4 м прорізувала вал і мала

надбрамну церкву Благовіщення з позолоченою банею (можливо,

звідси й назва воріт).

Києво-Печерська лавра. Православний монастир, заснований

1051 р. в печерах ченцями Антонієм і Феодосієм. В ХІ ст. – центр

утвердження та поширення християнства в Київській Русі.

Дальні печери. Разом з Варязькою печерою мають протяжність

280 м. Збереглися три підземні церкви: Різдва, Феодосіївська та

Благовіщення.

Ближні печери. Загальна довжина 228 м. Збереглися три підземні

церкви: Введенська, Антонієвська (обидві ХІ ст.) і Варлаамська (ХVІ

ст.). За літописом, у печерах поховано засновника монастиря Антонія,

давньоруських художників Алімпія та Григорія, лікарів Агапіта та

Даміана, Нестора-літописця, церковно-політичного діяча Никона,

легендарного захисника Русі Іллю Муромця.

Успенський собор. Первісно тринавний, шестистовпний, хрестово-

купольний, одноповерховий, споруджений давньоруськими

будівничими у 1073-1078 рр., розписаний у 1083-1089 рр. за участю

видатних художників того часу Алімпія та Григорія. Величний храм

неодноразово зазнавав руйнації під час навал і знову відбудовувався. У

роки Другої світової війни висаджений у повітря.

Троїцька надбрамна церква, 10*8,9 м, споруджена у 1106-1108 рр.

Разом з брамою має вертикально-центричну композицію, нагадує

прямокутну в плані вежу, увінчану світловим барабаном зі сферичною

банею. Після перебудови у 20-30-і рр. ХVІІІ ст. набула рис

українського барокко.

Михайлівська церква. Пам`ятка архітектури, що входить до складу

ансамблю Видубицького монастиря. Споруджена у 1088 р. за часів

київського князя Всеволода Ярославича. Шестистовпна, вигнута по

східно-західній осі, має три вузькі бокові нави. У 70-і рр. ХХ ст.

реставровано фасад церкви.

Церква Спаса на Берестові. Пам`ятка архітектури, що

знаходиться поза територією Києво-Печерської лаври. Споруджена за

часів правління Володимира Мономаха (1113-1125 рр.). У 1157 р. у ній

поховано засновника Москви Юрія Долгорукого. У ХVІІ ст. храм

реставровано в стилі українського барокко.

Кирилівська церква. Споруджена у середині ХІІ ст. в урочищі

Дорогожичі як собор родового монастиря чернігівських князів

Ольговичів. Первісно шестистовпна, тринавна, триапсидна, хрестово-

купольна, увінчана однією банею. У 1194 р. у ній поховано князя

Святослава Всеволодовича – одного з героїв “Слова о полку Ігоревім”.

Сучасний художньо-архітектурний вигляд церкви з характерними

рисами українського барокко сформувався у ХVІІІ ст.

м. Чернігів

За археологічними даними, місто почало формуватися в кінці

VІІ ст. У ІХ ст. було центром поселення східнослов`янського племені

сіверян. У кінці ІХ ст. увійшло до складу Київської Русі.

Вперше згадується у літопису під 907 р. У 1024-1036 рр. і 1054-1239 рр.

– політичний та економічний центр Чернігівського князівства. У кінці

ХІІ ст. площа Чернігова становила понад 200 га. Місто складалося з

княжого центру – Дитинця, Окольного граду, посаду Передгороддя та

Подолу. У 1239 р. зруйновано ордами Батия.

Спаський собор – один з найдавніших храмів Київської Русі, що

зберігся. Закладений раніше, ніж Софія Київська. Фундатор собору –

князь Мстислав Володимирович Хоробрий. Після його смерті в 1036 р.

стіни храму, за літописом, було зведено на висоту вершника. Собор

тринавний, триапсидний, восьмистовпний, п`ятибанний,

прямокутний у плані. Його композиція поєднує риси базилікової

романської та центричної хрестово-купольної візантійської

архітектури.

Борисоглібський собор. Хрестово-купольний, одноверхий,

шестистовпний, триапсидний. Зведений у середині ХІІ ст. на залишках

кам`яної споруди ХІ ст. Знаходився на території Дитинця між валом і

Спаським собором. Неодноразово перебудовувався та відновлювався.

Іллінська церква. Зведена у ХІІ ст. на схилах Болдиних гір біля

південного входу до Антонієвих печер як хрестильня. Разом з

печерами започаткувала Іллінський монастир. Має нехарактерний

для архітектури Придніпров`я тип однонавної, безстовпної, однобанної

споруди. Свого сучасного вигляду набула після перебудови в 1649 р.

Успенський собор – головний храм Єлецького Успенського

монастиря. Мурований, хрестовокупольний, шестистовпний,

триапсидний. Споруджений у ХІІ ст. У ХVІІ ст. перебудований у стилі

барокко.

П`ятницька церква. Споруджена в кінці ХІІ – на початку ХІІІ ст. у

Чернігівському посаді біля торгу на честь покровительки торгівлі

Параскеви П`ятниці. Чотиристовпний хрестовокупольний храм – одна

з найвитонченіших споруд Київської Русі.

смт Любеч (Ріпкинського району Чернігівської області)

Старовинний Любеч вперше згадується в літописах під 882 р. Він

знаходився на важливому водному торговельному шляху “із варягів у

греки” (з Балтійського у Чорне море) та відігравав важливу роль у

політичному житті Давньоруської держави. У 1097 р. в княжому замку

Любеча (нині Замкова гора) відбулися збори князів з усієї Русі, що

мали за мету припинення міжусобних воєн. У ХІ-ХІІ ст. Любеч був

одним з політичних та економічних центрів Київської Русі, важливою

фортецею на західному кордоні Чернігово-Сіверської землі.

Розкопки городища на Замковій горі виявили залишки стін,

башт і підземель замку, а також палацу та дерев`яної церкви.

Збереглася Антонієва печера ХІ ст., викопана мешканцем

Любеча Антонієм Печерським.

м. Новгород-Сіверський (Чернігівської області)

BDAeAE@

B

¬

®

E

7E

За археологічними даними, місто виникло в кінці Х ст. як одна з

давньоруських прикордонних фортець. Уперше Новгород-Сіверський

згадується у “Повчанні Володимира Мономаха” своїм дітям, де

описується поразка половецького загону біля міста (1078-1079 рр.).

У кінці ХІ ст. згідно з рішенням з`їзду князів у Любечі (1097 р.)

Новгород-Сіверський став столицею Сіверського князівства. У ті часи

місто складалося з Дитинця, околишнього міста та неукріплених

посадів. За 2 км від нього вниз по Десні розміщувався Спаський

монастир.

Історія міста тісно пов`язана з діяльністю князівських династій

Ольговичів і Давидовичів. Так, Ігор Святославич, який князював у

Новгороді-Сіверському в 1180-1198 рр., відомий тим, що поборов

половецьких князів Кончака та Кобяка (1183 р.), у квітні 1185 р. знову

виступив у похід проти половців, а у травні в битві на р. Каялі зазнав

поразки та потрапив у полон, з якого через рік утік. Розповідь про

невдалий похід князя Ігоря стала сюжетом шедевра давньоруської

літератури – “Слова о полку Ігоревім”.

Новгород-Сіверський не зазначається у літописних списках міст,

що були сплюндровані монголо-татарами, але археологічні джерела

безумовно свідчать, що в 1239 р. ординці захопили та зруйнували

місто.

Історико-культурний музей-заповідник “Слова о полку Ігоревім”.

Відкрито у вересні 1989 р. До музейного комплексу входять три

пам`ятники, присвячені 1000-річчю міста та 800-річчю “Слова о полку

Ігоревім”: давньоруському співцю Бояну – на Замковій горі; князю

Ігорю – у центрі міста та Ярославні – біля східного муру Спасо-

Преображенського монастиря.

м. Путивль (Сумської області)

Уперше згадується в Іпатіївському літописі під 1146 р. У ХІІ ст. –

вотчина новгород-сіверських князів Ольговичів. У Путивлі

перебувала Ярославна, дружина новгород-сіверського князя Ігоря, під

час його походу проти половців у 1185 р. Плач Ярославни –

найпоетичніший епізод “Слова о полку Ігоревім”.

Найцікавіші екскурсійні об`єкти міста – Мовчанський монастир

(ХVІ-ХІХ ст.), собор Різдва Богородиці (1575-1585 рр.), Спасо-

Преображенський собор (1617-1693 рр.), церква Миколи Козацького

(1735-1737 рр.).

м. Переяслав-Хмельницький (Київської області)

Уперше згадується в писемних джерелах під 907 р. (договір між

Руссю та Візантією) як одне з трьох найбільших міст Київської Русі.

Фортеця на південних кордонах Давньоруської держави. З другої

половини ХІ ст. – центр Переяславського князівства, де володарювали

такі видатні політичні діячі Київської Русі як Всеволод Ярославович,

Володимир Мономах, Юрій Долгорукий, Володимир Глібович та ін. У

1239 р. місто зруйновано монголо-татарами.

Архітектурні пам`ятки періоду Київської Русі у Переяславі-

Хмельницькому не збереглися. Цікавими екскурсійними об`єктами є:

Михайлівська церква (1646-1666 рр.), Вознесенський собор

(1695-1700 рр.), комплекс споруд Вознесенського монастиря

(ХVІІ-ХVІІІ ст.) та ін.

м. Канів (Черкаської області)

На початку нашої ери на території Канева знаходилися

ранньослов`янські поселення. Перші писемні згадки про місто

зустрічаються у літописі 1144 р. За часів Київської Русі Канів був

форпостом на її південних кордонах.

Георгіївський (Успенський) собор. Споруджений князем

Всеволодом у 1144 р. Тринавний, шестистовпний, хрестово-купольний,

з трьома апсидами та однією банею. Довжина собору – 25,3 м, ширина

– 17 м. На його стінах знайдено графіті. Одна з небагатьох

споруд ХІІ ст. з характерними рисами київської архітектурної школи.

У 1805-1810 рр. в ході реставрації фасад собору перебудовано у стилі

класицизму.

м. Овруч (Житомирської області)

Місто є одним з найдавніших у Східній Європі, 977 р. воно

вперше згадується в літопису під назвою Вручий.

На замковій горі виявлено неолітичне поселення (V-IV тис. до н.

е.), знайдено знаряддя праці доби бронзи.

Наприкінці Х ст. Вручий став центром древлянської землі й

одним u1079 з найвизначніших міст з розвиненими ремеслами. Основним

серед них було виготовлення прясел з рожевого шиферу, які у великій

кількості поширювались в усій Київській Русі, а також збувалися в

Польщу та інші країни.

м. Володимир-Волинський (Волинської області)

Засновано наприкінці Х ст. київським князем Володимиром

Святославовичем і названо його ім’ям. Означення Волинський додано

значно пізніше.

Із стародавніх споруд Волині дотепер дійшла лише одна.

Це Успенський собор у Володимир-Волинському, зведений 1160 р. за

князя Мстислава Мстиславовича. Він дуже схожий на Кирилівську

церкву в Києві чи Успенський собор Єлецького монастиря в

Чернігові, лише пропорції собору у Володимир-Волинському більш

видовжені, а стіни трохи тонші.

В урочищі Федорівщина розкопками виявлено рештки ще однієї

володимир-волинської церкви ХІІ ст., що також була схожа на

придніпровські будови тих часів.

На заході стародавньої Русі, на Волині, кам’яне будівництво

продовжувалось і після монголо-татарської навали. Літопис докладно

сповіщає про будівельну діяльність волинського князя Володимира

Васильковича в 70-80-х рр. ХІІІ ст., який заснував ряд замків (Берестя,

Кам’янець та ін.). Певно, до цього періоду відноситься Михайлівська

ротонда, що її рештки розкопано у Володимир-Волинському. Це

кругла споруда, з двома колами фундаментів та трьома

напівкруглими апсидними нішами у товщі стін. Ротонда складена з

брущатої цегли, що у ті часи витіснює з монументальних споруд

давньоруську цеглу і стає надалі основним будівельним матеріалом в

українській архітектурі Волині та Придніпров’я.

м. Львів

До давньоруських часів другої половини ХІІ – початку ХІV ст. у

Львові відносять ряд церков у Підгородді, де на той час

зосереджувалось міське життя. Це церкви Миколи, П’ятниці, Онуфрія,

костьоли Марії Сніжної та Івана Хрестителя. Усі ці споруди

перебудовано в пізніші часи, їхні первісні плани важко простежити.

Лише в Миколаївській u1094 церкві збереглися нижні частини стін й
апсида,

що за технікою будівництва близькі до галицьких традицій і можуть

бути віднесені до давньоруських часів. Церква має хрещатий план, що

не зустрічається в архітектурі Придніпров’я, проте він був цілком

прийнятий у галицьких храмах, що відзначаються різноманітністю

типів споруд. Про розвиток традицій галицької архітектури свідчать

також інші найдавніші пам’ятки Львова – міста, що набуває згодом

великого значення у житті Галичини.

м. Галич ( Івано-Франківської області)

Вперше згадується під 1113 р. Деякі науковці бачать у цій назві

пам’ять про кельтів-галів, інші пов’язують її з місцем видобутку солі

(від кельтського “гал” – сіль). Німецький мовознавець М. Фасмер

виводить назву від слова «галка» – невеликий чорний птах. Існує

думка щодо походження топоніма від найменування слов’янського

племені галичь, а також низка інших версій, легенд, переказів.

У середині ХІІ ст. сформувалася галицька архітектурна школа,

що має свої яскраво виражені художньо-образні риси. На великій

території, яку обіймав давній Галич та його околиці, розкопками

виявлено багато кам’яних споруд, різьблених архітектурних

фрагментів, орнаментованих керамічних плиток тощо. На відміну від

інших давньоруських земель, де, в основному, застосовувалась

хрестово-купольна система, в Галичі, поряд з хрестовокупольними

спорудами (такими, наприклад, були Успенський собор, зведений

Ярославом Осмомислом 1152 р., чотиристовпний, оточений галереями,

та невелика чотиристовпна церква Спаса), практикувалися споруди

однонавні (церква Благовіщення), зокрема, з круглою в плані

центральною частиною (Іллінська церква), ротондональні

(Борисоглібська ротонда в Побережжі), полігональні тощо. Під час

розкопок знаходять численні фрагменти білокам’яних оздоб, що ними

були прикрашені фасади та інтер’єри галицьких споруд. У прийомах

різьби так само, як і в будівельній техніці, можна помітити близькість

до романської архітектури сусідніх із Галичем країн, передусім,

Угорщини, Польщі та Моравії. Дуже цікавою особливістю галицької

архітектури був прийом обличкування стін споруд, передусім

інтер’єрів палаців і багатих будинків, керамічними рельєфними

плитками з зображенням грифонів, орлів, воїнів, рослинного та

геометричного орнаментів тощо.

Єдина пам’ятка галицької архітектури ХІІ ст., що частково

збереглася донині, – це церква Пантелеймона. Вона стоїть посередині

валів невеликої фортеці на березі Дністра. Це чотиристовпний храм,

складений з блоків яскраво-жовтого каменю на вапняному розчині.

Архітектура будівлі була стримана й проста, на плоскій гладині стін не

було декору. Споруду прикрашала лише аркада з тоненьких півколон

з коринфськими капітелями на апсидах та багато оздоблені портали.

На західному порталі – колони на п’єдесталах та архівольти з

різьбленням стилізованого аканта, перевитого джгутами. Вражає

досконале виконання окремих деталей. Бічний портал – простіший,

форми коринфських капітелів тут трохи спрощені. Галицьке

різьблення за характером близьке до володимиро-суздальського.

Використана література

Туризм в Україні.- Ужгород: ІВА, 2008.- 320с.

Туризм в Україні: Збірник нормативно-правових актів у п’яти томах. Т.4.-
Ужгород: ІВА, 2000.- 348с.

Туризм в Україні: Збірник нормативно-правових актів у п’яти томах. Т.3.-
Ужгород: ІВА, 2000.- 348с.

Котлер Филип, Боуэн Джон, Мейкенз Джеймс. Маркетинг. Гостеприимство и
туризм.- М: ЮНИТИ, 1998.- 787с.

Конох Анатолій Петрович, Товстопятко Федір Федорович, Некрасов Сергій
Андрійович Туризм.- Запоріжжя: ЗНУ, 2005.- 132с.

Конох, Анатолій Петрович Екологічний туризм: Навч. посіб. для студ. фак.
фізичн. вихован./ А.П.Конох, Ф.Ф.Товстопятко, С.А.Некрасов.- Запоріжжя:
ЗНУ, 2005.- 68с.- 10.80 журналістика

Головашенко, Ольга Вячеславівна Туризм, як форма соціальної активності
людини: соціально-філософський аналіз: Спец.:09.00.03; Дис. на здоб.
наук. ступ. канд.філософ. наук.- Запоріжжя: ЗДУ, 2002.- 184с.- 8.00

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020