Реферат
на тему:
Туристичні можливості малих історичних міст України
Україна – урбанізована держава, більш ніж 60 % її населення проживає в
містах, з них біля 40 % – в малих містах. Ми впевнені, що кожен розуміє
різницю комунальних і соціальних стандартів для мешканця великих і малих
міст. Мешканці малих міст більш незахищені не тільки через низький
рівень життя. Малі міста значно більше потерпають від економічних
негараздів, від яких страждає все наше суспільство. В значній мірі ця
ситуація наперед визначена попередньою політикою, що формувала
залежність економіки малого міста від діяльності одного або двох
підприємств, інтегрованих в спільну економічну систему Радянського
Союзу. З відомих причин, більшість таких підприємств не витримало
вилучення їх з звичного кола зв’язків, і, як наслідок, рівень безробіття
значно вищий, а питома вага надходжень у бюджет на одного мешканця у
малому місті значно нижче, ніж у великих містах та обласних центрах.
Але найбільш серйозним викликом після руйнування радянської системи для
багатьох малих міст стала втрата свого власного місця в великому
економічному механізмі перерозподілу праці і капіталу на регіональному
та національному рівнях. В свою чергу складові глобального ринку зробили
цей виклик історії ще жорсткішим.
Для більшості малих міст повстало нагальне питання розробки власних
стратегій розвитку у нових економічних і соціальних умовах. Цей складний
вибір необхідно самостійно робити територіальним громадам, котрі тільки
розпочали своє формування. Виходить замкнене коло: з одного боку,
складність прийняття і втілення рішень подальшого розвитку міст з
урахуванням глобальних, національних та регіональних тенденцій потребує
серйозних зусиль міської громади, її мобілізації для вирішення цих
питань, з іншого боку, ця спільнота тільки розпочинає формуватися і
усвідомлювати себе територіальною громадою.
Тобто, одночасно необхідно вирішувати питання: куди йти, з ким, як і
завдяки яким ресурсам забезпечувати цей рух.
Разом з тим, така ситуація історичного виклику має великий позитивний
потенціал, оскільки, вперше за багато років виникає можливість
самостійного вирішення власної долі. В цій ситуації для тих, хто зможе
прийняти такий виклик, відкриваються великі перспективи розвитку.
На щастя, ми живемо в країні, чиї рекреаційні можливості, історична та
культурна спадщина є колосальними ресурсами розвитку. Особливо це
стосується тих малих міст, які найменше потерпали від техногенних
навантажень індустріальної епохи, в яких в значній мірі збереглася від
пожеж соціальних перетворень радянських часів наша історична спадщина.
Для багатьох з цих міст туризм може стати головною стратегією їх
подальшого розвитку.
Кожен з 147 міст, перелік яких затверджено постановою Кабміна, – це
окрема сторінка у літопису України. Безліч історичних подій, деякі з
яких, без перебільшень, вплинули і на хід розвитку цивілізації,
відбувалися протягом століть на цій землі. Тому наша історія і культурна
спадщина цікаві не тільки нашим найближчим сусідам. Разом з тим, цей
величезний потенціал туризму є задіянним сьогодні лише в незначній мірі.
Для розуміння проблем подальшого розвитку туризма в малих містах
спробуємо уявити себе туристом, котрий зацікавився нашою історією і
вирішив здійснити індивідуальний тур по малим історичним містам України.
По-перше, слід зазначити, що наш турист – відважна людина, оскільки
більшість інформації про нашу країну в іноземних ЗМІ має негативне
забарвлення: злочинність, корупція, бідність, різноманітні фінансові та
політичні скандали, постійні техногенні катастрофи. Уявімо, що інтерес
до України переміг побоювання, і наш турист починає готуватись до
мандрівки.
Для туристів з країн ЄС, США, Канади, Японії, що звикла до високої
мобільності і практичній відсутності кордонів, величезним сюрпризом
виявиться необхідність отримання візи для відвідання України. Доречі,
тільки сам цей факт залишає нашу країну без сотень тисяч додаткових
мандрівників і, відповідно, без їх доларів, євро, фунтів тощо.
Вважаймо, що і це не зупинило нашого героя. Він відстояв довжелезну
чергу на митниці в Борисполі (а це наш найкращий аеропорт) і, нарешті,
дістався гостинної української землі. Одразу після перетину митного
бар’єра люб’язні хлопці з таксомоторами активно запропонують нашому
туристові послуги з перевезення в будь-який район Києва по тарифам,
трохи вищим за європейський. І не має значення, що іноді таксі нагадує
продукт автосвалки. Це не біда, оскільки надалі відбудеться знайомство з
нашим туристичним сервісом.
Наш турист дізнається, що у нас обмаль готелів, які реально відповідають
европейському рівню, але ціни в деяких з них, набагато перевищують
рівень послуг, що пропонуються. На щастя, починаючи з цієї осені, він
вже не зіткнеться з ситуацією, коли ціна одного й того ж номера для
нього і для громадянина України різниться і пояснити причину цієї
дискримінації (ціни вище у два рази) ніхто не може. Він, звісно, не
здогадується, що у столиці вартість його номера містить 15-20
відсотковий готельний збір – податок з обороту, котрий депутати
міськради вважають найкращим засобом стимулювання готельного бізнесу і
притоки туристів. Доречі, навіть знаходячись на центральних вулицях
Київа, віне не зможе знайти звичного в будь-якому європейському місті
центра турінформації.
Цей перелік сервісних непереливок, що стосується просування туриста,
його харчування, інформаційного забезпечення суттєво погіршується по
мірі просування від столиці. На всі маленькі історичні міста, а їх, як
відомо, більш 140, існує тільки десяток-другий приватних готелів, що
виникли протягом останніх років.
До речі, рівень туристичної активності у наших співвітчизників останнім
часом почав неухильно зростати. Тому з цими ж непереливками
зустрічається й український турист, що став більш прискіпливо ставитися
до рівня туристичного сервісу (опитування з приводу рівня туристичних
послуг в мілих містах України серед вітчизняних туристів показало, що 80
% респондентів ним незадоволені, і, що це суттєво гальмує здійснення
подорожей малими містами України).
Однак, сплативши достатньо великі гроші за неіснуючий комфорт, наш герой
зможе константувати, що більшість запропонованих для огляду туристичних
об’єктів здалися йому занедбаними. Дійсно, стан багатьох історичних
пам’яток є незадовільним і, можна собі уявити, яке почуття і яка
“повага” до нас, як до нації народжуються в душі наших гостей, коли вони
спостерігають відношення української спільноти до величної скарбниці
нашого минулого.
Керівникам, які знають, що на ремонт та реконструкцію музеїв,
історико-культурних заповідників з бюджету виділяються копійки, ця
ситуація зрозуміла. Але чому турист, котрий здолав тисячі кілометрів,
щоб на власні очі побачити те, що йому яскраво змальовувала рекламна
брошура, повинен зосереджуватись на наших проблемах? Загалом це пояснює
сумну тенденці зниження потоку іноземних туристів з Заходу в Україну, а
також його структуру. Статистика відвідувань країни дозволяє зробити
наступні висновки:
організовані іноземні туристи становлять лише невелику частину з
загальної кількості перетнувших кордон;
для зменшення ризику, що пов’язаний з вітчизняним сервісом, іноземні
туристичні фірми надають перевагу лише декількам розкрученим туристичним
центрам;
відсоток мандрівників, – як іноземних так і вітчизняних, що подорожують
малими містами України, незначний у порівнянні з кількістю туристів, що
приїздять у великі міста.
Вражає число потенційних витрат від недостатнього розвитку туризму.
Оскільки навіть існуючий туристичний потенціал України використовується
лише на третину, за висновками експертів, “недополучение” складає
близько 10 млрд. доларів за рік. Хоч прибуток від туризму може стати
стратегічним ресурсом розвитку як регіонів, так і країни загалом.
Але як зробити ривок у розвитку галузі? Як відкрити світові наші скарби?
Як це не дивно, вирішення питань державного регулювання туризму у
відповідності з міжнародними нормами – завдання складне, але воно має
простий розв’язок. Протягом останніх років осмислення потенціалу туризма
у контексті вибору стратегій національного розвитку поступово виносить
його на перший план. Держава розпочинає здійснення спроб активного
впливу на його подальший розвиток. Найбільш важливим кроком останнім
часом стала Державна програма розвитку туризма на період з 2002 до 2010
р., яка була прийнята Кабінетом Міністрів України у квітні 2002 р.
Державна програма розвитку туризма на період з 2002 до 2010 р. – це
документ, що скеровує головні напрямки розвитку туріндустрії на цей
період. Кабінетом Міністрів України та Державною туристичною
адміністрацією України найближчим часом буде прийнято низку документів,
що деталізують програму, наприклад, з розвитку інфраструктури
туріндустрії, з підтримки окремих напрямків туріндустрії, зі створення
цілісної інформаційної системи тощо.
Держава розпочинає системний і поступовий наступ на:
лібералізацію стосунків у сфері туризму;
популяризацію туризму як стратегії розвитку окремих регіонів і держави
загалом;
забезпечення інституціональної підтримки розвитку туризму;
ефективне заохочування ресурсів для розвитку галузі;
приватизацію колосальної за об’ємом бази оздоровчих закладів, яка до цих
пір існує в режимі “радянських економічних реалій”.
Та це є тільки передумови розвитку. Внутрішньою пружиною, котра
підштовхне справу, може стати здатність наших громадян, малого та
потужного бізнесу на місцях створити такі умови сервісу, такий рівень
туристичних продуктів, які б переконали як внутрішній так і зовнішній
ринок, що саме тут знаходиться обіцяний туристичний рай.
Тут ми підійшли до ключової, на наш погляд, проблеми позитивних
економічних зрушень. На мить уявімо, що раптово, за ніч, нормативні
акти, які регулюють розвиток туризму в Україні, будуть приведені у
відповідність до стандартів країн, де туризм процвітає (автори впевнені,
що, до речі, це досить швидко може відбутися). Що станеться з ранку
наступного дня? А нічого. Тому, що розквіт туризму як стратегічної
галузі передбачає наявність високо професійної творчої ініціативи
мільйонів людей, які перетворять притаманну всім українцям гостинність у
потужний конкурентноздатний туристичний продукт. А саме, ми зіткнемося
(власне, ми вже стикаємося) із проблемою активізації внутрішнього
потенціалу територіальних громад, які пов’язують свій стратегічний
розвиток з туризмом. І тут на перший план виходить необхідність запуску
потужного інструменту змін, яким є ефективна співпраця в трикутнику
місцева влада – територіальна громада – місцевий бізнес.
Співробітництво цих трьох факторів процесу місцевого розвитку є джерелом
і одночасно рушійним механізмом для створення тієї суспільної атмосфери,
яка б стимулювала масову творчу ініціативу перетворень на місцях. Для
цього директивні акти зайві. Це співробітництво починається з відкритого
суспільного діалогу влади, бізнесу і активу територіальної громади про
спільне майбутнє, про стратегії досягнення цього майбутнього.
І першій досвід, перші вдалі паростки таких процесів в Україні вже є.
Наведемо приклад, який автори спостерігали протягом останніх двох років.
В рамках Програми Муніципального Розвитку, яка реалізовується в Україні
дослідницьким інститутом “Трайєнгл” (RTI) за підтримки Агенства з
Міжнародного розвитку США (USAID) відбувається спільно з Асоціацією міст
України (АМУ) проект “Створення Регіональних відділень АМУ”. Проект
передбачає створення та технічне забезпечення мережі регіональних
(обласних) відділень Асоціації міст України, створення електронної
мережі спілкування між 130 малими містами України та проведення циклу
навчальних тренінгів для керівництва та муніципального активу малих міст
з питань створення дорадчих комітетів, проведення громадських слухань з
питань стратегічного розвитку міст, бюджетів та ін.
Після заходів, передбачених проектом RTI у низці малих міст Західної
України (Бережани, Збараж, Золочів, Галич, Почаїв, Кременець та інші) за
ініціативою міських голів, які пройшли навчання по проекту, були
створенні громадські дорадчі комітети при міських головах, в які увійшли
представники депутатського корпусу міст, місцевого бізнесу та
громадськості.
Ці ініціативні групи за допомогою консультантів RTI проаналізували стан
та перспективи розвитку міст методикою SWOT аналізу (слабки, сильні
сторони, можливості та загрози розвитку), винесли питання стратегічного
розвитку своїх міст на обговорення з громадянами через проведення
громадських слухань. В нашому випадку наведені міста є малими
історичними містами.
Визначення спільної для територіальної громади стратегії розвитку
підштовхнуло процеси активізації громадських ініціатив, які вилилися у
створення в цих містах центрів розвитку. Ці центри взяли на себе функцію
координації та реалізації безпосередніх проектів інформаційної підтримки
розвитку туризму. Завдяки ініціативам територіальної громади та місцевої
влади такі міста, як Бережани, Збараж, Кременець та інші набули статусу
державних історико-культурних заповідників.
Розвиток місцевих ініціатив підняв проблему обмеженості ресурсів, які
має кожне історичне місто, і відповідно виникла ідея об’єднання зусиль
цих малих історичних міст України для просування своїх інтересів у
розвитку туризму як стратегічного напрямку.
Після низки обговорень у 2001 році міські голови 7 міст започаткували
створення “Спілки розвитку туризму та ремесел малих міст Західної
України”. Спілка взяла на себе функцію координації спільних дій
міст-членів Спілки щодо розвитку туризму, лобіювання та просування
інтересів її членів на регіональному та центральному рівнях. Зараз
спілка нараховує вже 18 міст і цей список постійно розширюється.
Об’єднання міст у Спілку дозволило швидко поширювати вдалі приклади та
досвід щодо конкретних рішень та ініціатив з підтримки туризму,
відпрацювати спільну ідеологію створення туристичних продуктів,
об’єднуватися у нові туристичні маршрути, впроваджувати єдині
корпоративні стандарти гостинності, а головне – об’єднувати ресурс там,
де індивідуальної ініціативи кожного міста не вистачає.
Окремим напрямком діяльності стала безпосередня співпраця з Державною
туристичною адміністрацією, спільно з якою розпочата робота з розробки
“Програми розвитку туризму та ремесел малих міст Західної України”, яка
стане регіональною конкретизацією Національної програми підтримки
розвитку туризму до 2010 року. До речі, цей досвід активізації
територіальних громад не є одиничним. Після циклу тренінгових семінарів
RTI з міськими головами та місцевим активом малих південних міст України
виникла Асоціація розвитку курортних міст Українського Приченомор’я
“Таврія”, яка має на меті ті ж цілі, що й Асоціація малих історичних
міст Західної України.
Перетворення малих туристичних міст в сучасні туристичні центри є
складним комплексним завданням. Вирішити його можна тільки завдяки
спільним зусиллям всіх зацікавлених сторін. Тільки тоді, коли ця справа
стане спільною для територіальної громади і держави, можливі швидкі
позитивні зрушення. Для запуску цього процесу конче необхідна зовнішня
професійна допомога. Вдалий приклад міжнародної допомоги, що наведено
вище, з боку RTI/ USAID ілюструє вплив першого вдалого поштовху в
мобілізації місцевих ресурсів. В даному випадку підготовка місцевих
керівників і місцевого активу, здатного на самостійну ініциативу і дії,
й стала ключем до успішних зрушень. Але від початку до закінчення справи
– довга дистанція. Розробка і впровадження місцевих політик, що
спрямовані на залучення місцевого бізнесу і громади до:
створення готельної, транспортної та сервісної інфраструктури малих
міст;
формування характерних туристичних продуктів;
розвитку місцевих інститутів підтримки туризму;
пошуку та залученню зовнішніх та внутрішніх ресурсів;
захисту та лобіюваннюзагальних інтересів малих історичних міст – це
складна групова діяльність, що вимагає професійної підтримки і
супроводу.
За власним досвідом ми усвідомили, що перехід від закликів і паперових
рішень до реальної реорганізації у відношеннях влада – бізнес – громада
на місцях портебує чималих постійних зусиль. Із розвитком складність
завдань соціального проектування зростає, а існуючих можливостей для
залучення спеціалістів у малих міст немає. Не має такого ресурсу й
держава. Тому зараз особливого значення набуває цільова зовнішня
допомога, залучення професійності та досвіду відомих міжнародних
дослідницьких інституцій з питань:
формування бачення майбутнього розвитку малих міст;
створення програм регіонального і місцевого розвитку на базі власних
ресурсів;
синхронізація стратегічних зусиль партнерів з розвитку (держава, місцеве
самоврядування, бізнес) – може стати важливою складовою успіху загалом.
Гарантією ефективності використання ресурсів, що залучаються, можуть
бути взаємні консультації між представниками центральної влади, міських
громад та організацій – донорів.
Ми впевнені, що саме таке співробітництво є ефективним шляхом до успіху
у впровадженні економічних та соціальних змін, до яких вже готове наше
суспільство. Створення на першому етапі подібної “позитивної енергетики”
міста дозволить перехід до наступних етапів, найважливішим з яких є
пошук серйозних джерел інвестицій та організація професійного діалогу
міста з інвестором або інвесторами. Але це – тема окремої (іншої)
розмови.
Без сумнівів, важливо вже зараз порушити питання соціального статусу
малих історичних міст. Адже однією з основних функцій цих міст буде
збереження їх історико-культурної спадщини – найважливішої частини
національного надбання всієї держави. Це має бути відображеним і в
структурі їх бюджету, і в спеціальних нормативно – правових актах, що
стимулюють залучення приватних коштів до реставрації, збереження і
розумного цільового використання пам’яток історії та кільтури.
Необхідно з оптимізмом дивитись у майбутнє, тому ми впевнені, що вже
через декілька років щезнуть ті проблеми, з якими зіштовхнувся наш
гіпотетичний турист з перших рядків цього матеріалу, а Україна за правом
увійде до переліку країн, відвідувння яких назавжди залишить у туриста
незабутні приємні враження, Крім того, найцікавіші та найнасиченіші дня
подорожі пройдуть саме в малих містечках зі славетним історичним
минулим.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
