Курсова робота
Теоретико-методологічне обґрунтування важливості народних рухливих ігор
для дітей молодшого шкільного віку.
Зміст
Вступ
Розділ 1. Гра – основний вид діяльності дітей молодшого шкільного віку
1.1. Концептуальні засади технології М.Єфименка
1.2. Українські народні рухливі ігри, як засіб виховання молодших
школярів
1.3. Роль впровадження і застосування українських національних рухливих
ігор у системі фізичного виховання молодших школярів
Розділ 2. Використання українських народних ігор з елементами співу та
музичним супроводом в дітей молодшого шкільного віку
Розділ 3. Дослідження впливу національних рухливих ігор на
морфо-функціональні можливості та рухову підготовленість дітей молодшого
шкільного віку
Розділ 4. Аналіз результатів дослідження та їх обговорення
Висновок
Список використаної літератури
Додатки
Актуальність теми
Вступ
Упродовж багатьох століть український народ безупинно творив своє,
тільки йому властиве духовне середовище, наповнюючи його своєрідними
обрядами, ритуалами, іграми. Фактично формувався внутрішній світ
українців, осягався весь навколишній простір, закладалися світові
засади. Відомий знавець традиційно-культурної спадщини українського
народу Олекса Воропай вирізнив народні звичаї в унікальне явище,
наділивши їх неповторною народознавчою силою. Він констатував: «3вичаї
народу — це ті прикмети, по яких розпізнають народ не тільки в
сучасному, а і в його історичному минулому… Звичаї, а також мова – це
ті найміцніші елементи, що об’єднують окремих людей в один народ, в одну
націю. Звичаї, як і мова, виробилися протягом усього довгого життя і
розвитку кожного народу».
Український народ своїм багатовіковим досвідом інтуїтивно відібрав
найефективніші засоби гармонійного виховання підростаючого покоління,
чільне місце серед яких посідають народні рухливі ігри. Традиційно у
навчально-виховному процесі початкової школи вони використовуються як
засіб фізичного виховання. Проте розвивально-виховний потенціал
українських рухливих народних ігор значно ширший. У культурологічних
дослідженнях рухливі ігри визнані суттєвим елементом української
національної культури.
Саме використанню українських народних ігор в контексті розвитку
фізичних якостей дітей молодшого шкільного віку присвячена дана
бакалаврська робота.
Мета роботи – теоретико-методологічне обґрунтування важливості народних
рухливих ігор для дітей молодшого шкільного віку. Завдання:
1. Диференціювати українські народні ігри для дітей молодшого
шкільного віку.
2. Виявити вплив національних рухливих ігор на морфофункціональні
можливості молодших школярів.
Розділ 1
Гра — основний вид діяльності дітей молодшого шкільного віку
З давніх-давен в Україні будь-які зібрання дітей супроводжувалися
ігровою діяльністю. Змагалися у стрільбі з луків, метанні сніжок,
катанні на санчатах, лижах, ковзана. Народна виховна мудрість емпірично
передбачала розв’язання важливих технологічних завдань формування
особистості дитини. Зокрема засобами народної гри виводили маленьку
людину з її реального побутового повсякденного життя, запобігали
складання стереотипів сумніву й недовіри до своїх сил. Через гру дитині
надавалася змога заявити оточенню про свій позитивний потенціал. Саме у
грі вправи активізували рухливість, розвивали процеси мислення,
викликали в неї позитивні емоції.
З переходом із умов гри до умов навчальної діяльності настає в житті
дитини переломний момент. Нове становище дитини в суспільстві
визначається тим, що вона просто йде з дитячого садка до школи, а тим,
що навчання для неї стане віднині обов’язковим.
За результат свого навчання дитина нестиме відповідальність перед
вчителем, школою й своєю сім’єю. Тепер дитина мусить дотримуватись
однакових для всіх школярів правил. І тут на допомогу учням і вчителям
знову приходить гра. У сучасних – це не спонтанні ігри, не стихійно
засвоєний від старших поколінь розваги за правилами. Сьогодні гра
контролюється системою суспільного виховання. У грі при цьому існує
суб’єктивна свобода для дитини. Тут діти мають змогу самостійно (без
допомоги дорослих) розподіляти ролі, контролювати один одного, стежити
за точністю виконання того чи іншого завдання. Тут дитина виконує роль,
яку взяла на себе, враховуючи свій досвід. Гра стає сьогодні школою
соціальних відносин для кожної дитини. Під час гри дитина ознайомлюється
з великим діапазоном людських почуттів й взаємостосунків, вчиться
розрізняти добро і зло. Завдяки грі у дитини формується здатність
виявляти свої особливості, визначати, як вони сприймаються іншими, й
з’являється потреба будувати свою поведінку з урахуванням можливої
реакції.
У дитячі роки гра є основним видом діяльності людини. За її допомогою
діти пізнають світ. Без гри дітям жити нудно, нецікаво. Буденність життя
може викликати у них захворювання. В грі діти й підліток перевіряють
свою силу і спритність, у них виникають бажання фантазувати, відкривати
таємниці і прагнути чогось прекрасного. За вмілого відокремлення гра
може стати незамінимим помічником педагога.
Гра дарує щохвилинну радість, задовольняє актуальні невідкладні потреби,
а ще – спрямована в майбутнє, бо під час гри у дітей формуються чи
закріплюються властивості, вміння, здібності, необхідні їм для виконання
соціальних, професійних, творчих функцій у майбутньому. І скрізь, де є
гра, панує здоров’я, радість дитячого життя.
Потрапляючи до школи після дитячого садка, дитина зустрічається з іншим
видом діяльності – навчанням. Але гра залишається важливим засобом не
лише відпочинку, а й творчого пізнання життя. Ігрова позиція — могутній
засіб виховного впливу на дітей. В. Ф. Шатанов зазначає “Придивіться: чи
не дуже рано згасає наш педагогічний інтерес до ігор, які вірою і
правдою завжди служили і покликані служити розвиткові кмітливості та
пізнавальної цікавості дітей на всіх, без винятку, вікових рівнях.
Відомо, що ті діти, з яких на уроці й слова не витягнеш, в іграх
активні. Вони можуть повернути хід гри так, що деякі відмінники тільки
руками розведуть, їхні дії відзначаються глибиною мислення. Мислення
сміливого, масштабною, нестандартною”.
У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно
думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що
навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні.
Коли вчитель використовує на уроці елементи гри, то в класі створюється
доброзичлива обстановка, бадьорий настрій, бажання вчитися. Плануючи
урок, учитель має уважати на всіх учнів, добирати ігри, які були б
цікаві й зрозумілі. А. С. Макаренко писав: “Гра має важливе значення в
житті дитини … Якою буде дитина в грі, такою вона буде і в праці, коли
виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається перш за все в грі
…” Отже, гра, її організація -ключ в організації виховання.
В грі формується багато особливостей особистості дитини. Гра – це
своєрідна школа підготовки до праці. В грі виробляється спритність,
витримка, активність. Гра – це школа спілкування дитини.
Гра тільки здається легкою. А насправді вона потребує, щоб дитина яка
грається віддавала грі максимум своєї енергії, розуму, витримки,
самостійності. Гра постійно стає напруженою працею і через зусилля веде
до задоволення.
Гра є найприроднішою і найпривабливішою діяльністю для молодших
школярів. Ще К. Д. Ушинський писав: “Зробити серйозне заняття для дитини
цікавим – ось завдання початкового навчання. Кожна здорова дитина
потребує діяльності і до того ж серйозної діяльності… З перших ж
уроків привчайте дитину полюбити свої обов’язки й знаходити приємність в
їх виконанні”.
Саме в іграх розпочинається невимушене спілкування дитини з колективом
класу, взаєморозуміння між учителем і учнем. У процесі гри в дітей
виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно,
розвивається увага, пам’ять, жадоба до знань. Задовольняючи свою
природну невсипущу потребу в діяльності, в процесі гри дитина
“добудовує” в уяві все, що недоступне їй в навколишній дійсності, у
захопленні не помічає, що вчиться — пізнає нове, запам’ятовує,
орієнтується в різних ситуаціях, поглиблює раніше набутий досвід,
порівнює запас уявлень, понять, розвиває фантазію.
У грі найповніше проявляється індивідуальні особливості, інтелектуальні
можливості, нахили, здібності дітей. Гра – творчість, гра – праця.
“Праця – шлях дітей до пізнання світу” – писав О. М. Горький.
Гра належить до традиційних і визнаних методів навчання і виховання,
дошкільників, молодших школярів і підлітків. Цінність цього методу
полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвиваюча й виховна
функція діють тісному взаємозв’язку. Гра як метод навчання організовує,
розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні можливості, виховує
особистість.
Задовольняючи дитячу допитливість, залучити їх до активного пізнання
оточуючого світу, оволодіти способами пізнання зв’язків між предметами
та явищами допоможе гра.
Гра – одна з найважливіших сфер у життєдіяльності дитини, разом з
працею, навчанням, мистецтвом, спортом вона забезпечує необхідні
емоційні умови для всебічного, гармонійного розвитку особистості. Для
педагога вона стає інструментом виховання, що дає змогу повністю
враховувати вікові особливості дітей і підлітків, розвивати ініціативу,
створювати атмосферу розкутості, самостійності, творчості та умови для
саморозвитку.
Яскравим прикладом ігрової позиції вчителя є діяльність А. С. Макаренка,
який писав: “Є ще один важливий метод – гра … Треба зазначити, що між
грою і роботою немає такої великої різниці, як дехто думає … В кожній
гарній грі є насамперед робоче зусилля та зусилля думки … Дехто гадає,
що робота відрізняється від гри тим, що в роботі є відповідальність, а в
грі її немає. Це неправильно: у грі є така ж велика відповідальність, як
і в роботі, – звичайно, у грі гарній, правильній …” Велике розвивальне
значення мають створювані вчителем ігрові діалогічні ситуації, які
спрямовані на активізацію складної аналітико-синтетичної діяльності
дітей під час проведення занять з інтегрованого курсу “Я + ми”. Так,
розглядаючи образ світу як цілість, діти ознайомлюються з такими
поняттями: світ, земля, космос, ноосфера, Батьківщина, народ, родина,
сім’я, народні звичаї та обряди.
Чому гра так подобається дітям? Тому, що гра дарує радість і захоплення,
що сам процес гри сповнений несподіванок, а результат – таємниця. Але
крім суб’єктивного сприйняття, є, безумовно, глибший вплив гри на
людину, на основні сфери її життєдіяльності: фізичну, емоційно-вольову,
інтелектуальну та духовну (цілісно-смислову).Слід зазначити, що гра —
це, як правило, переживання, тому найбільш активною під час гри стає
емоційна сфера. Подібно до того, як під час перегляду захоплюючого
фільму глядачі стають причетними до його подій, так і в процесі цікавої
гри її учасники можуть забути про все інше. Гра може бути рухливою, коли
поряд з емоційною активізується фізична сфера дитини, і може бути
статичною з точки зору рухливості тіла – це ігри логічні, ігри на
кмітливість. Слід визнати, що в початкових ланках освіти розвиткові
емоційної сфери приділяється більше уваги, ніж у старших класах. Однак з
точки зору гармонійності у розвитку дітей теж існують певні
диспропорції. Ігри чи ігрові елементи, що використовуються, розвивають
переважно сфери емоційну з фізичною чи емоційну з інтелектуальною.
“Що посієш, те й пожнеш” – заповідає стародавня мудрість, отже, які
якості матимуть сьогодні діти, такі матиме і майбутній світ, в якому
жити всім нам. Щоб ігрова діяльність на уроці проходила ефективно і
давала бажані результати необхідно нею керувати, забезпечивши виконання
таких вимог:
1. Готовність учнів до участі у грі (кожний учень повинен засвоїти
правила гри, чітко усвідомити мету її, кінцевий результат, послідовність
дій, мати потрібний запас знань для участі у грі).
2. Забезпечення кожного учня необхідним дидактичним матеріалом.
3. Чітка постановка завдань гри. Пояснення гри — зрозуміле, чітке.
4. Складну гру слід проводити поетапно, поки учні не засвоять окремих
дій, а далі можна пропонувати всю гру і різні її варіанти.
5. Дії учнів слід контролювати, своєчасно виправляти, спрямовувати,
оцінювати.
6. Не можна допустити приниження гідності дитини (образливі порівняння,
оцінки за поразку в грі, глузування тощо).
7. Гра на уроці не повинна проходити стихійно, вона має бути чітко
організованою і цілеспрямованою. Учні мають засвоїти правила гри, крім
того зміст гри, її форма повинні бути доступними для учнів.
Надзвичайно важливу роль в ігровій ситуації відіграють правила. Якщо
вони заздалегідь не продумані, чітко не сформульовані, то це утруднює
пояснення ходу гри, осмислення учнями її змісту викликає втому і
байдужість учнів. Правила гри зобов’язують учнів діяти строго по черзі
чи колективно відповідати за викликом, уважно слухати відповідь
товариша, щоб вчасно виправити його і не повторювати сказаного,
дисциплінованими, не заважати іншим, чесно визнавати свої помилки.
Правила гри виконують функцію організуючого елемента і є засобом
керування грою. Вони визначають способи дій та їх послідовність, вимоги
до поведінки, регулюють взаємини дітей у грі, вчать їх співвідносити
свої дії з діяльністю інших гравців, сприяючи вихованню наполегливості,
чесності, кмітливості тощо. Жодне порушення правил не повинно залишатися
поза увагою вчителя. Залежно від обставин він має знайти час і досить
вимогливо та справедливо вказати учню на його недоліки в грі, пояснити,
до чого призводять подібні вчинки в повсякденному житті. Проте під час
гри не треба робити довгих зауважень, повчань, оскільки це погіршує
настрій учнів, послаблює їхній інтерес, гальмує увагу.
В.О. Сухомлинський писав, що кожна дитина по-своєму талановита, має
схильність до творчості. Але це бажання творити треба постійно
стимулювати, відшукуючи методи, прийоми та форми роботи, які й сприяли
розвитку пізнавальної активності дітей цього віку.
Можна наводити дуже багато різноманітних навчально-розвиваючих ігор,
доводити їхній виховний, навчальний і розвиваючий вплив, але завжди слід
пам’ятати, що гра для дитини – це той місточок по якому вона крокує у
доросле життя.
Розглядаючи вищезгадані питання, можна прийти до висновку, що потреба у
грі ніколи не зникне в людини. Для дитини особлива цінність гри полягає
не тільки в тому, що вона дає їй можливість як загального, так і
фізичного, духовного зростання, а й у плані підготовки до різних сфер
життя. Гра для дитини, особливо в молодшому шкільному віці, наділена це
й дослідницьким змістом, який дає змогу моделювати все те, що існує поза
грою. Саме через гру дитина швидше знайомиться з правилами та нормами
спілкування з оточенням — із світом природи, з людьми; швидше опановує
навичок і звичок культурної поведінки.
Будь-яка інструментовка ігор виправдана ще й психологічно: у грі дитина
безтурботна, психологічно розкута і таку більше, ніж коли-небудь, здатна
на повне вираження свого індивідуального “Я”. Важливим стає таке
завдання для вчителів початкових класів та вихователів: дати можливість
кожній дитині через гру самовиразитися, самореалізуватися, як у процесі
навчання так і в позаурочний час.
Сьогодні, в час відродження національної системи виховання, дуже важливо
залучати до процесу формування особистості дитини українські традиційні
дитячі ігри. Національні дитячі ігри дуже глибокі своєю мудрістю,
містять у собі величезний виховний потенціал. Вони добре сприймаються
нашими дітьми, а за формою, і за змістом найповніше відповідають
ментальності української дитини.
1.1.Концептуальні засади технології М.Єфименка
Технологія фізичного виховання дітей М.Єфименка “Театр фізичного
розвитку та оздоровлення дітей” розрахована на дітей дошкільного та
молодшого шкільного віку .Автор назвав її ще ” тотальним ігровим
методом”, втіливши у цих словах своє педагогічне кредо “грати щодня,
грати постійно , грати завжди”.
Ґрунтується ця технологія на таких десяти професійних положеннях:
1. Йти за логікою природи (педагогіка повинна бути природною).
2. Фізичне виховання дітей повинно здійснюватися по спіралі, нове
поєднуючи з відомим.
3. Педагогічний спідометр, або так звані загальнорозвивальні вправи
(підбирати підготовчу частину заняття-уроку згідно з “еволюційною
гімнастикою”).
4. Поділ заняття на три частини за фізіологічною суттю.
5. Театр фізичного виховання дітей (граючи-оздоровлювати, граючи
-виховувати, граючи-розвивати, граючи – навчати).
6. Позитивна ,світла енергія радості і задоволення (фізичне виховання
повинно заряджати дітей позитивними емоціями ).
7. Руховий портрет дитини ” малює” методика ігрового тестування.
8. Створи тренажери сам!
9. Здоров’я здорових вимагає профілактики та корекції.
10. Через рухи та гру — до виховання людини майбутнього.
У системі фізичного виховання дітей Єфименко виокремлює такі основні
рухові режими: плавальний, лежачий, повзальний, сидячий, стоячий,
лазальний, біговий, стрибковий. Їхні назви свідчать про те, яким
основним рухам надають перевагу на конкретному занятті.
“Театр фізичного розвитку та оздоровлення дітей” сповідує принцип “двох
засад у педагогіці”, що передбачає різні підходи до організації роботи з
дівчатками та хлопчиками. Цьому питанню присвячене дослідження
М.Єфименка “Еротична культура в педагогіці дошкільного дитинства(на
прикладі фізичного виховання)”, в якій він доводить, що у процесі
фізичного виховання дітей потрібно використовувати різні заняття для
хлопчиків і дівчаток. Для цього педагог має усвідомити, якої саме мети
він прагне досягти. Чіткому усвідомленню відмінностей щодо мети
фізичного виховання хлопчиків і дівчаток може сприяти , за переконанням
М. Єфименка компонована ним таблиця, що у загальних рисах змальовує
фізичні та психічні якості чоло вічності і жіночності, які слід
розвивати під час занять у дітей відповідних статей.
Таблиця 1.
Рухові та особистісні ознаки чоловічості та жіночості
Особисті ознаки чоловічості Особисті ознаки жіночості
фізична сила витривалість гнучкість точність рухів
спритність координованість
швидкість легкість
атлетичність стрункість
висока енергійність відчуття ритму
наступальність витонченість
сміливість артистичність
ризикованість лагідність
рішучість ніжність
наполегливість естетичність
цілеспрямованість граційність
сила волі компромісність
лідерство терплячість
Безперечно, певною мірою всі ці якості належить виховати як у хлопчиків,
так і в дівчаток. У контексті міркувань М.Єфименка йдеться про окремі
заняття, на яких має домінувати виховання статевих ознак. Очевидно, є
певний сенс у його твердженнях, що ігри для дівчаток і хлопчиків мають
бути різними. Так типовими для хлопчиків можуть бути ігри “Запорозькі
козаки”, для дівчаток – “Бджілки”, “Метелики” та інші.
1.2. Українські народні рухливі ігри, як засіб виховання молодших
школярів
Аналіз народних рухливих ігор, поширених і сьогодні серед дітей
молодшого шкільного віку, засвідчує, що свої корені вони мають у
стародавніх фольклорних обрядах, церемоніях і ритуалах. Найчастіше вони
спираються на фольклорні образи вовка, ведмедика, зайчика, котика, кози
тощо, які є знаковими для української культури, традиційно
відтворювались у різноманітних обрядах та ритуалах і нарешті перейшли до
дитячих рухливих ігор.
Прикладом може бути фольклорний образ вовка, що відтворюється в багатьох
дитячих іграх. Так, відомою дитячою грою, побудованою на зазначеній
ролі, є гра “У сірого вовка”, її грають на лузі, серед зелені.
Порахують, хто вовк:
На камені,
На домені,
Вирвав травку,
Положив на лавку,
Хто видіон,
Той пішов вон.
Решта – “вівці”. Вони розбігаються, рвуть травичку, приказуючи:
Щиплю, щиплю травку
Сірому вовку на лопатку!
Кидають пучечки трави на “вовка” й тікають. А він їх ловить. Кого
спіймає, той стає вовком.
Образ вовка є поширеним у народних легендах, традиціях та ритуалах.
Фольклористами доведено, що в архаїчному суспільстві визнання хлопчиків
чоловіками у багатьох народів вважалося важливою подією онтогенетичного
розвитку особистості та соціалізації молоді чоловічої статі. Хлопці в
цей період залучалися до особливих обрядів – молодіжних ініціацій.
Реконструюючи ці обряди щодо слов’янських народів, В.Г. Балушок
відзначає, що вони починалися ритуальним відокремленням хлопців від
громади і відправкою їх в особливий табір, розташований у лісі. Це місце
прирівнювалося до потойбічного світу. Пройшовши в “потойбічні”
ініціаційного табору різноманітні випробування, вони в подальшому
“відроджувалися” як люди, але вже в новій якості – не як діти, а як
дорослі. Випробування символічно пов’язувалося зі смертю. Вмираючи в
своїй старій іпостасі, юнак у процесі ініціації “перероджувався” на
вовка (рідше пса або ведмедя) і ставав членом “вовчого” або “ведмежого”
союзу. За міфологією давніх слов’ян, вовк вшановувався як тотемний
предок і родоначальник племені. З прийомом хлопців у члени “вовчого” (чи
“ведмежого”) союзу ініціація не закінчувалася, а починався її новий
етап. Ставши вошами – “вовками” (“псами”, “ведмедями”), юнаки повинні
були деякий час жити вдалині від поселень свого .племені “звіриним”
життям, тобто воюючи і грабуючи та доводячи в грабіжницьких та
військових наскоках свої силу і мужність .
Нападаючи на противника, воїни – “вовки” чи “ведмеді” справді
уподоблювалися цим звірам, наслідуючи їх хижацьку поведінку. Допомагала
перевтіленню одягнена в спеціальній обстановці звірина шкура, яка
зумовлювала відповідну поведінку воїнів-ініціантів.
Про людей-вовків (вовкулак) розповідається в багатьох міфологічних
легендах. У східнослов’янських, а особливо українських легендах, вони
нападають на домашню худобу, причому не лише в полі, а й у селі, часто
залазячи в кошари, хліви та повітки. До завершальних ритуальних дій
давньослов’янських ініціацій входило обрядове перековування “вовка” чи
“ведмедя” на людину.
Без сумніву, образи тварин в легендах, казках, ініціаціях та рухливих
дитячих народних іграх споріднені, вони мають одні корені і тому рухливі
ігри опосередковано прилучають підростаюче покоління до стародавньої
української культури. На відміну від предметів культури матеріальної,
які дійшли до нас завдяки археологічним розвідкам у їх стародавньому
вигляді, рухливі ігри не зберігалися в первісному стані. Вони
функціонували безперервно, передавалися з покоління в покоління в живій
ігровій практиці, ставали улюбленими іграми все нових і нових поколінь.
З часом все, що ставало нецікавим, незрозумілим для дітей, забувалося, а
найбільш вдале лишалося. Удосконалення народних рухливих ігор
відбувалося безперервним ланцюгом, що зв’язує глибоку давнину і наш час.
Таким чином, рухливі народні ігри набувають великого значення для
національно-культурного виховання підростаючого покоління.
Крім того, рухливі народні ігри мають значне соціалізуюче значення.
Дослідниками народних рухливих ігор доведено, що в давнину дорослі не
керували дитячими іграми та розвагами. Малі діти навчалися ігор у
старших, граючись разом з ними. Діти змалечку привчалися самі вести гру,
набуваючи досвіду поведінки в дитячому товаристві, навичок
самоврядування як необхідних умов адаптації до соціального середовища.
Тому коли педагог постійно керує дітьми під час рухливих ігор, своєю
волею призначає виконавця на роль ведучого, розподіляє гравців на
команди або авторитарно визначає, яка команда першою починає гру,
позитивний виховний сенс такої гри значно втрачається. У народному
ігровому досвіді історично відпрацьовані певні способи налагодження
взаємостосунків між дітьми, які доречно використовувати й у шкільному
ігровому колективі. Оскільки рухливі народні ігри та способи їх
організації зазнають постійної трансформації, у навчально-виховному
процесі на рівноправних засадах використовуються ті, що відомі з давніх
часів і ті, що створені на сучасному етапі розвитку ігрових традицій.
Лише час визначить, що залишиться на довгі роки, а що зникне без сліду.
У використанні українських народних рухливих ігор з метою розвитку
самоорганізації ігрового колективу важливим питанням є призначення
ведучого і розподіл учасників гри на команди. Своєчасне навчання дітей
різним способам вибору ведучого дає можливість справедливо розв’язувати
актуальні для початку гри питання взаємодії в ігровому колективі,
запобігати багатьох конфліктних ситуацій між дітьми.
Ведучого гри найкраще обирати за допомогою лічилок. Перш ніж проводити
розучування лічилки, педагогу необхідно відібрати найбільш придатну для
цієї гри як за змістом, так і за технікою рахунку. Коли рухлива гра
заснована на діях певних персонажів – зайця, вовка, лисиці, що є
характерним для ігор учнів 1-2 класів, бажано для такої гри
використовувати лічилку, у змісті якої є назва головного персонажа гри.
За виконанням техніки рахунку лічилки можна розподілити на декілька
видів. Найчастіше рахунок за допомогою лічилки виконується таким чином.
Гравці стають у коло, одна дитина всіх обходить, чітко промовляючи кожне
слово тексту обраної лічилки і почергово вказує на кожного з учасників
гри. Ведучим стає той, на кого випало останнє слово. Є лічилки, текст
яких закінчується займенником “ти”. Така лічилка точно вказує, кому бути
ведучим у грі.
Під час використання деяких лічилок діти домовляються про додаткові дії,
виконання яких і виявляє ведучого. Так, учні можуть домовитись, що всі
учасники гри, в яку вони будуть гратися, стоять по колу, а один із них
знаходиться у центрі з м’ячем. Він проголошує слова:
Раз, два, три!
Водити зараз будеш ти!
Коли буде проголошено останнє слово, діти розбігаються далі від кола, а
дитина, що стоїть в його центрі, кидає м’яч, намагаючись влучити в
когось з гравців. У кого попав м’яч – той і ведучий.
Ведучий може бути обраний не тільки за допомогою лічилки, але й іншими
способами.
До них належать:
• вибір за згодою тих, хто грає;
• обрання ведучого більшістю голосів з тих дітей, що зібрались для гри;
• обрання, за результатами проведеної раніше гри: ведучим стає учень,
який виграв попередню гру – був прудкішим, кмітливішим, уважнішим.
Кожен з описаних способів вибору ведучого має свої переваги і недоліки,
тому у навчально-виховному процесі їх варто чергувати.
Різними способами, що спираються на ініціативу і самоорганізацію дітей,
може проводитися розподіл гравців на команди.
1 спосіб. За допомогою лічби за порядковими номерами, в залежності від
кількості команд: перший – другий – третій і т.д. Цей спосіб розподілу
на команди не застосовується на початку навчального року в першому
класі, оскільки учні ще не засвоїли цю форму лічби.
2 спосіб. Згідно з вибором капітанів команд. Спочатку гравці вибирають
капітанів команд, а потім капітани створюють свої команди за
домовленістю з однолітками. Цей спосіб поділу на команди доцільно
застосовувати в третіх-четвертих класах, коли учні добре знають один
одного і завдяки досить високому рівню розвитку мовлення і спілкування
можуть швидко досягти домовленості.
3 спосіб. Створення постійних команд для проведення рухливих ігор.
4 спосіб. Розподіл на команди шляхом попарної домовленості (ватажки
команд таємно від інших учасників гри обирають кожен собі слово-пароль,
наприклад, один обрав слово “горіх”, інший – “яблуко”. Діти, які хочуть
брати участь у грі, попарно підходять до них, і ті питають: “Яблуко чи
горіх?” Назвавши слово, дитина переходить на бік того з керівників
команд, хто його уособлює.
У деяких командних спортивних іграх доводиться встановлювати право
першого ходу.
Яка команда починає гру, можна встановити:
• виходячи з результатів попередніх ігор;
• право вибору перебирає собі команда, яка організованіше підготувала до
гри майданчик та необхідні посібники;
• лічилкою між ватажками;
• за результатами певного виду змагання (фізичного або розумового) між
представниками команд. Наприклад, розгадуванням загадок, влученням
м’ячем у ціль, бігом наввипередки до зазначеного місця тощо;
• шляхом жеребкування. Для цього можуть бути використані дві різної
довжини, проте однакові завтовшки палички. Ставиться умова, що починає
гру та команда, чий ватажок витягне коротку паличку. Один з гравців
затискає обидві палички в кулаці таким чином, щоб зовнішні кінці були
суміщені. Та команда, чий ватажок з двох витягне коротку, здобуває право
першого ходу;
• серед маленьких дітей (учні 1-2 класів) того, хто починає гру, можна
визначити, пускаючи паперовий літачок. Для цього між командами
проводиться смуга. Дитина, яка не бере участі в грі, або інша
незацікавлена особа, ставить ноги паралельно до смуги з двох її боків і
запускає літачок. На чий бік він залетить, та команда і починає гру;
• відгадування в якій руці знаходиться предмет (камінчик, фантик,
каштан, дрібна іграшка тощо), парне чи непарне число схованих предметів,
відгадування сторони монети і т.ін.;
• на основі поваги (наприклад, хлопці, граючи з дівчатами, пропонують їм
на знак поваги до них почати гру першими, або переваги сильнішої за
підготовленістю команди до слабшої;
• вимірювання руками на палиці – хто зможе утримати палицю по закінченні
її вимірювання, той виграв для своєї команди право першого ходу.
Послідовне і систематичне навчання учнів різних способів самоорганізації
під час проведення народних рухових ігор дозволяє ефективно
використовувати час ігор для активного, повноцінного відпочинку дітей і
сприяє формуванню рис самоврядування класного колективу, набуття кожним
досвіду соціальної взаємодії.
Максимальний вплив українських рухових ігор як засобу гармонійного
розвитку особистості в початковій ланці загальноосвітньої школи залежить
від оптимально створених педагогічних умов їх організації, серед яких
можна визначити такі, як:
систематичність проведення ігор упродовж дня;
забезпечення взаємодії навчальної та позанавчальної діяльності з
фізичного виховання;
оптимальне поєднання прийомів і методів педагогічного керівництва грою у
її підготовчій, основній і заключній частинах;
використання педагогічних методів, адекватних значенню кожного етапів
керівництва грою для гармонійного розвитку особистості школяра.
Отже, українські рухливі народні ігри мають значні виховні можливості,
як визначаються їх культурно-історичним походженням та соціальним]
функціями у дитячому середовищі.
1.3. Роль впровадження і застосування українських національних рухливих
ігор у системі фізичного виховання молодших школярів
Процес становлення освіти й виховання в Україні створюють умови
збереження і розвитку національної культури, зокрема, впровадження і
застосування українських національних рухливих ігор у системі фізичного
виховання молодших школярів. Будучи важливим засобом надбання і передачі
соціального досвіду, народні ігри повинні увійти сьогодні у всі сфери
виховної роботи, емоційно збагачуючи особистість, викликаючи потребу до
творчої діяльності та підвищення фізичної працездатності.
Творцем національних рухливих ігор є сам народ. Він завжди виступає
вихователем молодого покоління, а виховання при цьому набуває народного
характеру (Г.С.Сковорода, К.Д.Ушинський). Тому національні рухливі ігри
кожного народу своєрідні, неповторні й унікальні. Ці ігри відображають
світогляд народу, його морально-етичні й естетичні принципи,
багатовіковий досвід виховання підростаючого покоління.
На необхідність використання ігор у вихованні здавна звертали увагу
видатні вчені і педагоги – Дені Дідро, Ян Амос Коменський, Вільгельм
Август Лай, Мішель Монтень, К.Д.Ушинський. Про окремі аспекти
використання українських національних рухливих ігор у вихованні дітей
дошкільного і молодшого шкільного віку говориться у працях Л.Бондаренко,
В. Верховинця, Е. Вільчковського, О. Воропая, В. Скуратівського,
А.П. Усової, О.Ю. Яницької та ін.
Національна специфіка рухливих ігор за народним календарем проявляється:
у відтворенні психологічних особливостей народу, його світобаченні,
моральних нормах; у національній мові; у відображенні історії нації, в
її культурі, у громадському житті та побуті, в традиціях, релігійних
віруваннях, звичаях; у зв’язках рухливих ігор з національним фольклором;
у національній специфіці вираження загальнолюдських ідей добра і
справедливості, естетичних поглядах, суспільних інтересах; у любові до
природи, до рідного краю, де живе нація. Усе це разом являє собою
могутню рушійну силу естетичного, морально-етичного, культурного,
фізичного виховання молодших школярів.
Розділ 2
Використання українських народних ігор з елементами співу та музичним
супроводом в дітей молодшого шкільного віку
Пісня зі словами, а ще більше пісня з рухом, пісня з забавою, пісня —
гра, – це вже щось зовсім реальне й конкретне, що його дитина може вже
цілим своїм єством пережити.
Естетичні переживання дитини, в тому ж і музичні, не є чисто
естетичними, як у нас, у старших. Ці переживання в’яжуться тісно з поза
музичним змістом, із загальними подразненнями мислів рухом, а передовсім
забавою. І тому музика для малої дитини не є чимось окремим, чимось
самим собою, тільки частинкою цілості; частинкою того таємного збірника
й джерела всяких дитячих як фізичних, так і психічних енергій, що деколи
немов виприскують в дитячій уяві забаві різнобарвною фонтанною. Пісня,
спів і музика, часто нерозривна частина рухових забав та ігор розвиває в
дитини найкращі душевні риси.
Гра займає більшу частину часу життя дитини. Адже в грі дитина
задовольняє свої потреби в активній діяльності, намагаючись діяти, як
дорослі. Гра дитини має свої особливості:
а) гра – творча діяльність, – діти в грі творять згідно своєї уяви;
б) гра – самостійна діяльність, якщо навчальну, трудову діяльність дітей
організовують в основному дорослі, то гру в більшості випадків дитина
починає сама. Вона самостійно визначає тему, сюжет і правила гри;
в) гра – засіб всестороннього розвитку дитини. Спілкуючись в процесі
гри, діти збагачуються знаннями; граючись з іграшками, предметами,
піском, снігом – діти засвоюють їх властивості і якості; в грі
розвивається мова дитини, збагачується їхній словниковий запас; для
розумового розвитку створені спеціальні дидактичні ігри; музичні ігри
сприяють естетичному розвитку. Велика роль в моральному вихованні – в
грі дитина розвивається; діти вступають в ігрові взаємовідносини,
виконують певні ролі і таким чином вправляються в тій чи іншій формі
поведінки.
Гра сприяє розвитку таких якостей, як активності, ініціативності,
рішучості, відповідальності перед ровесниками;
г) в грі відображаються ті соціальні явища, які діти спостерігають в
дійсності: професій, взаємин між людьми. Велика роль організації і
проведення гри належить батькам, вихователям, музичним керівникам,
вчителям фізичного виховання. Всі вони допомагає дітям вибрати гру,
враховуючи їхні інтереси і можливості, допомагає визначити сценарій гри,
демонструє зразки виконання ігрових дій, приймає участь у грі на
головній чи другорядних ролях, спонукає дітей виконувати в іграх правила
культури поведінки. Діти не граються мовчки. Навіть тоді, коли дитина
сама, вона розмовляє з іграшкою, веде діалог з уявним учасником гри,
говорить за себе, за маму, за хворого і за лікаря тощо. Слово є ніби
акомпанементом до ігрової дії і повніше розкриває образ, ставлення до
самої дитини. Спілкуючись, діти обмінюються думками, переживаннями,
уточнюють задум і зміст гри.
Взаємозв’язок образу, ігрової дії і слова й становить стрижень ігрової
діяльності, є засобом відображення дійсності.
Старших дошкільнят треба навчити гратись в ігри самостійно. Для цього
слід розвивати в них інтерес до цих ігор, надавати можливість
організовувати їх під час прогулянки, на дозвіллі, на святах.
Дитячі ігри – це невеликі твори, в основі яких лежить розкриття різних
життєвих колізій, засобами рухових елементів.
Вони зародилися дуже давно і є плодами творчості самих дітей, хоча
значна їх частина перейнята з репертуару дорослих, особливо з обрядового
фольклору. Найдавнішими є хороводні драматичні ігри, що колись були
частиною календарних обрядів. Вони, в основному розкривають тему
хліборобської праці через поєднання в єдине ціле музики, хореографічних
рухів, пантоміми, слова.
Природній інтерес дітей до всього живого сприяв популярності серед них
ігор, основними персонажами яких є птахи та звірі.
Ці ігри, де дії, рух поєднуються з добре розвинутим діалогом, часто
відтворюють гострі моменти боротьби сильнішого і слабшого. Серед
народних ігрових моментів багато суто рухливих ігор, у яких драматизація
поєднується із змагальними елементами – бігання навздогін, наввипередки,
пошуком, проривання кола. Чимало таких ігор супроводжується своєрідними
поетичними та музичними вставками, які мають найрізноманітніше
призначення – попереджають про початок гри або якийсь її етап,
коментують події, що відбуваються.
Зимово-весняні ігри
Серед дитячих різдвяних обрядових дійств найбільш популярна є “Коза”. За
“козу” діти з-поміж себе вибирають найспритнішого хлопчика, який вміє
розвеселити глядачів. Його відповідно одягають у довгий кожух,
вивернутий вовною догори, на голову накладають маску кози, причіпляють з
вовни хвіст. “Козу” за ремінець водить “дід”. Крім вищеназваних, у даній
виставі є ще такі персонажі як “жид”, “жидівка”, “лікар”, “циган” і
“міхоноша”.
Колядники з “козою” підходять до кожної оселі, і один з них запитує
господарів: “Чи пускаєте “козу” до хати?” Якщо господар запрошує
ряджених, то вони показують виставу, якщо ні, то йдуть до іншої господи.
Спів обрядової колядки супроводжується відповідними сценічними діями.
Таким чином вони обходять майже усе село, приносячи радість та
веселість.
“КОЗА”
(Колядники виконують обрядову пісню,
а персонажі імітують діями текст)
Го-го-го коза, го-го, сірая, го-го, білая!
Ой розходися, розвеселися,
По всьому дому, по веселому.
Де коза ходить – там жито родить,
Де не буває, там вилягає.
Де коза ногою – там жито копою,
Де коза рогом – так жито стогом,
А в Михайлівні – всі хлопці стрільці,
Встрелили в козу, в правее ушко,
В правеє ушко, в саме сердечко.
Тут коза впала, нежива стала,
А міхоноша бере дудочку,
Надима козі,
Та й у жилочку.
Надулась жила – коза ожила;
Та й пішла коза,
Та стрибаючи,
Своїх діток та шукаючи.
Навесні пробуджується земля, оживає природа, а з нею – радісні надії та
клопоти хлібороба. Тому в березні, першому весняному місяці, діти
виходили на проталені горбки, або вилазили на паркани чи дерева і
закликали Весну.
Свято “Зустрічі Весни” приурочувалося в українській традиції до початку
льодоходу – “коли щука хвостом розіб’є лід”, – або “коли пташка вівсянка
заспіває пісню “Покинь сани, бери віз”.
Це свято, як правило, супроводжувалося обрядовими піснями-закликами,
хороводними співами з пантомімою, а також іграми, в яких висловлювалося
бажання пришвидшити прихід тепла, а з ним і того часу, коли закладалася
основа доброго врожаю. Складовою частиною дитячого репертуару є
веснянки, гаївки.
Гаївки – це весняні ігри, які прийшли до нас з сивої давнини і поєднують
у собі співи, танці, пантоміму. У дохристиянський період гаївки
виконувалися навколо священних гаїв (від цього і пішла їх назва), а
також на пагорбах.
З приходом християнства в Україну, гаївки виконують біля церкви, на
Великдень, а також на Провідну неділю. Окрему групу складають дитячі
гаївки. Вони, в основному, базуються на ігрових елементах, хоча сюжети
їхні різні.
ОГІРОЧКИ
Питається мати дочки:
– Де посієш огірочки?
Приспів:
Гей, в’ються, в’ють,
Ся розвивають.
Сіймо, мамцю, над водою,
Заскородим бороною.
Приспів:………..
Посіяли огірочки
Рівнесенько, в два рядочки.
Приспів:………..
Від морозів укривали,
Водицею поливали.
Приспів:………..
А вже весна вскресла
(Ідуть, взявшись за руки, великим колом).
А вже весна вскресла, вскресла,
Що ж ти нам принесла? (2 р.)
Приспів: Гей, дівчата, весна вскресла,
Зілля зелененьке. (2р.)
Принесла вам росу, росу,
Як дівочу красу, красу. (2р.)
П-в:…….. Гей, дівчата, весна вскресла,
Бо дівоча краса,
Як весняна роса. (2 р.)
П-в:…….
А вже весна вскресла, вскресла,
Що ж ти нам принесла? (2 р.)
П-в:…….
Принесла вам росу,
Парубоцьку красу. (2 р.)
П-в:…….
Парубоцька краса,
Як весняна роса. (2 р.)
ОГІРОЧКИ ПУП’ЯНОЧКИ
(Дівчата беруться за руки, утворюючи видовжене коло, подібне на огірок,
або взявшись за руки, великими кривими лініями ходять навколо церкви і
співають)
Огірочки-пуп’яночки, завивайтеся, завивайтеся,
Ви, молоді дівчаточка, женихайтеся, женихайтеся.
Огірочки – пуп’яночки, вже завилися, вже завилися,
А молоді парубоньки поженилися, поженилися.
Огірочки-пуп’яночки, жовтий цвіт,
Жовтий цвіт, жовтий цвіт,
Честь і слава Україні на весь світ, на весь світ,
На весь світ, на весь світ.
Ми кривого танцю йдемо
(Дівчата беруться за руки і перша (ведуча)
малими кроками веде за собою шнур
дівчат різними колами)
Ми кривого танцю йдемо, йдемо,
Ми в нім кінця не знайдемо.
Ані кінця, а ні ладу, ладу,
Не впізнати контра ззаду.
Ти сивая зозуленько-ленько,
Закуй же нам веселенько.
Ти тоді нам закувала-вала,
Як панщина дякувала.
А тепер ми як день білий, білий.
Ми панщини не виділи.
Хлопи ходять, мальки крутять, крутять,
Пани ходять та й ся журять.
Як би хлопа заманити-нити,
Щоби хлоп йшов молотити.
Ходи, хлопе, молотити-тити,
Дам горівки ся напити.
Важко переоцінити ту величезну роль, яку дитячі ігри та забави
відіграють виховному процесі. Яку забаву не взяти, у кожній є своє
раціональне зерно. Окреп ігри створюють цілі сюжетні дійства, своєрідні
дитячі вистави просто неба, серед природи. Вони є не лише формою
дозвілля, у них поєднуються спритність і фізичне загартування,
вправність і кмітливість, гнучкість і винахідливість, наполегливість
витривалість. Вони розвивають пам’ять, увагу, зосередженість, гартують
волк почуття колективізму та взаємовиручки.
Дитячі ігри та забавки є своєрідною школою, де засвоюються перші абетки
науки. Забави супроводжують дітей повсюдно: на обійстях, вулицях,
левадах, у полі, працею під час перепочинку.
Залізний ключ або Вовк
Діти стають у коло, міцно взявшись за руки. Вибраний за допомогою
лічилки “Вовк” стає по середині кола і намагається з розгону прорвати
його. Якщо він прорве кола, то його запитують:
– Який ключ?
Він відповідає:
– Залізний!
Гра продовжується доти, поки “Вовк” не розірве коло. А як розірве,
виривається з нього і тікає. За ним усі женуться і співають:
Хто зловить “Вовка”, той стає на його місце і гра продовжується.
Літньо-осінні ігри
Купальські пісні та ігри.
Купайлове свято сягає корінням у доісторичну добу. Наші пращури в час
літнього сонцевороту славили богиню води і вогню – Дану та бога земних
плодів Купала. З прийняттям християнства ці звичаї та обряди злилися зі
святкуванням 7 липня Різдва Івана Хрестителя.
На честь Івана Хрестителя у церквах співають величальні пісні, а в
українських селах вирують веселі забавки, приурочені Купалові.
Напередодні свята на широкій галявині хлопці ставили дерево (“гільце”,
Купалу – вербову гілку). Навколо нього дівчата водили хороводи, співали
пісень, організовували ігри. У цей вечір дівчата пускали на воду вінки і
дивилися, куди вони попливуть. Де вінок пристане, там живе суджений.
Хлопці розкладали вогнище і стрибали через нього, щоб вогонь очистив їх
від усього лихого. Вогонь не гасили, він сам мав дотліти.
А ми рутоньку посієм…
А ми рутоньку посієм, посієм,
Зеленую руту, жовтий цвіт
Посієм!
А ми рутоньку пополем, пополем!
Пополем!
А ми рутоньку нарвемо, нарвемо!
Зеленую руту, жовтий цвіт
Нарвемо!
А ми рутоньку сплетемо, сплетемо!
Зеленую руту, жовтий цвіт
Сплетемо!
А ми дівочок веберемо, вберемо!
Зеленую руту, жовтий цвіт.
Вберемо.
Коло Мариноньки ходили дівоньки
Коло Мариноньки ходили дівоньки,
Стороною дощик іде, стороною.
Що на морі хвиля, а в долині роса,
Стороною дощик іде, стороною.
Над нашою рожею червоною.
Ой на горі жито, а в долині просо,
Стороною дощик іде, ще й дрібнесенький.
Дуже популярними серед дітей є пісеньки-ігри про тваринний світ.
Тематика цих пісень, кола персонажів широкі і різноманітні. Це кізонька
і цапок, горобчик з дружиною, півник, бузьок, жабка, котик та багато
інших живих створінь. Здебільшого вони живуть, діють і мислять як люди.
Часто тварини косять, гребуть сіно, складають його в копиці, миють,
прядуть, замітають, носять воду тощо. Працелюбство – це найвища
морально-етична цінність дитячого фольклору. Увесь цей матеріал, як
правило, гумористичне обігрується.
Козуню-любуню
Козуню-любуню пристань до мене.
Нічого робити не будеш в мене.
Приспів: Топ-гоп, козуню, гоп-гоп, сіренька,
Гоп-гоп, козуню, гоп-гоп, моя маленька.
1. У мене водиця віконцем тече,
І мене горобчик хліба напече.
Приспів:
2. У мене лисиці спечуть паляниці,
У мене ведмідь ізварить обід.
Приспів:
3. Послухай, козуню, як дзвони дзвонять,
Як скрипки грають, як бубни бубнять.
Кицька
– Де ти, Кицько, ходила?
– У млині сиділа.
– Що там, Кицько, робила?
– Житечко молола.
– Що там, Кицько, заробила?
– Шапочку дукатів.
– Що ти, Кицько, купила?
– Бубликів багато.
– З ким бублики поїла?
– З гостями у свято – няв, няв.
Кицька входить весела у коло й відповідає на запитання, що їй дає гурт,
Ілюструючи свої відповіді рухами та жестикуляцією.
Квочка
У цю народну гру діти завжди любили гратися на провесні, тільки-но
квочку з курчатами випускають на двір. Забивають у землю кілочок,
прив’язують до нього мотузок; по вибору хтось із дітей стає за квочку і,
взявшись за кінець мотузки, рухається по колу під приспів:
Ходить квочка коло кілочка,
Водить діток, дрібних квіток,
Діти-квіти “Квок!”.
Після цих слів всі учасники гри розбігаються хто куди, а квочка,
квочкаючи, ловить їх, та збирає до купи.
Хто швидше займе стільчик
Дітей ділять на 2 групи. Ті, що сидять на стільчиках у колі, тримають у
правій руці хусточку або стрічку. За кожним стільчиком стоїть дитина з
другої групи.
Музика А. Діти, які сидять на стільчиках, розмахують хусточками. Діти з
другої групи ідуть високим кроком навколо своїх стільчиків.
Музика Б. Всі діти танцюють у колі. Із закінченням музики – швидко
сідають н стільчик. Хто не встиг зайняти місце, стає за стільчиком. Гра
починається з самого початку.
Льон
Всі стають в коло, а одна дитина з гурту стає в середині й показує,
присідаючи, що треба робити (виконує різні рухи), як тільки хор
проспіває до кінця пісеньку. Всі повинні робити те, що покаже той, хто
ходить всередині.
Коли ж хтось не зробить, не зуміє чи не поспішить зробити – тому гуртом
призначують якусь кару.
Дід
Учасники гри вибирають Діда, який іде до своєї хати, – чотирикутника.
Діти стают півколом кроків за 10 від Діда. Гру починає Дід. Він виходить
з своєї хати й поволі наближається до дітей, котрі стоять на одному
місці, а ж поки Дід не проспіває своєї цілої пісні й не проробить всього
до співу. Після слів “от такий плечистий, Тьху його к нечистій”,
спльовують і розбігаються хто куди. Дід намагається кого-небудь заморити
(ударити), а потім тікає у свою хатку, де його бити вже не можна. Коли
заморений Дідом не встигне віддати йому удар назад, то сам стає Дідом, а
як заморений віддасть йому удар назад, гра починається знову з тим самим
Дідом.
Іде, іде дід, дід, несе, несе міх, міх.
От такий дідище, от такий старите,
От такий ногатий, от такий рукатий,
От такий вусатий, такий бородатий,
От такий окатий, от такий плечистий.
Тьху його к нечистій!
Мишка та кіт
Діти стають у коло, побравшись за руки, і співають. Призначають двоє
воріт для кота, якими він тільки і може вільно вбігти в коло,
пробиратися через інші ворота йому забороняється. Для мишки всі ворота
відкриті. Кіт намагається зловити Мишку, то вбігаючи в коло, то
вибігаючи з нього. Після того, як Кіт зловить мишку, вибирають нового
Кота й Мишку. Коли Кіт довго не може зловити Мишку, то й перед ним всюди
відчиняються ворота, але тоді Кіт повинен бігати тільки тією дорогою,
якою утікає од нього Мишка. Гра трохи ускладнюється, коли діти кружляють
хороводом.
1.Ой до нори мишко, до нори, та до золотої комори,
2.Моторненька мишка утіка,
А ледачий котик не спійма.
З.А ледача мишка не втече,
А моторний котик дожене.
Лис
Побравшись за руки, всі стають в коло, а один за вибором, стає в коло за
Лиса, і йде всередину. Коло подається та вправо, то вліво з піснею:
“Ха-ха-ха, гі-гі-гі!
Зловись Лис у капкані,
Качки, кури, голуб’ята,
Злодій Лис в капкані!
Ой, ой! Вирвавсь – утікайте,
Тепер в нього страшна злість,
Кого зловить, того з’їсть.
Коли проспівають всю пісню, то хутчій розбігаються на всі боки, а Лис
ловить, кого піймає, той стає Лисом і гра починається знову.
А вже весна воскресла
(сценарій)
Здалеку лунає пісня:
Ку-ку, ку-ку чути в ліску (2 р.)
Ходім співаймо, радо вітаймо
Красну, ясну, гожу весну.
Ку-ку, ку-ку чути в ліску (2 р.)
Гаєм, лісочком, бором, поточком
Гомін, гомін, гомін гуде (2 р.)
Ку-ку, ку-ку пташко мала (2 р.)
Ти нам співала, правду сказала
Щезла, щезла, щезла зима.
Вбігає гурт дівчат і хлопців з глечиками, коновками, збаночками. Вони
обливають одне одного, сміються, жартують.
Дмитро (ллє воду на Ганусю):
Будь здорова, як вода, весела, як весна.
Ганнуся: Обережно, Дмитре, віночок новий, квітки замочиш.
Петро: А ти на коси, Дмитре, на коси, щоб гарно росли. (Підносить
коновку над головою Ганнусі. Вона втікає).
Ганнуся (стріпує воду з кіс): То тебе полити треба. Бачиш, який малий,
ніби тебе ніколи весняний дощ не мочив.
Оля (відбирає коновку): Давайте, дівчата, поллємо Петра, щоб добре ріс.
Дівчатка підбігають до Петра. Одні тримають його, інші ллють на нього
воду.
Петро: Досить Дівчата, а то до неба виросту.
Оксана (ллє на Петра воду три рази):
Один дощ, другий дощ, третій дощ.
Петро: Досить з мене одного. Бр-р…
Оксана: Три краще. Знаєш, як старі люди казали: “Як підуть у травні три
дощі добрі, то наповнять три роки голодні”.
Петро: На урожай, то добре, а для мене яка вигода? Сорочка вся мокра,
змерз, як цуцик. Ой, дівчата, дівчата, жалю у вас до мене немає. Я ж на
ваші сорочки води не лляв, тільки на коси. А ви мене з ніг, чи то з
голови до ніг облили.
Маруся: Здоровий будеш! А сорочка висохне. Он бачиш, як сонечко гарно
світить.
Петро: Зараз я вас з голови до ніг обіллю, ви теж просохнете, (Бере
коновку і міряється. Дівчата пищать, розбігаються, сміються).
Не бійтеся, сороки, коновка пуста, але я зараз принесу з криниці, і всі
воду на вас виллю
Ганнуся: Досить обливатися. Час на ячілку іти. Вже хлопці ведуть
ведмедя.
Орко (веде Ведмедя): Весна воскресла!
Всі: Ми тому раді.
Ганнуся: Ой, Ведмедику, як же ти зиму перезимував?
Ведмідь: Гу-гу-гу (Біжить за дівчатами, ті сміються, відпихають його,
відтак беруть у коло і співають):
А вже весна воскресла,
А вже весна, наша люба весна воскресла.
А що ж ти нам принесла?
А що ж ти нам, наша люба весно, принесла?
На паняночки віночки,
На панночки, славнії дівочки, віночки,
Парубочкам по кийочку,
Парубочкам та славним синочкам,
По кийочку.
До кола підходять менші діти, вони дражнять Ведмедя, він біжить за ними,
а дівчата продовжують співати. В колі лишається один хлопець.
Вінку мій ружовий,
Десь бував?
У Львові.
Що за тебе давали?
Таляри золоті.
1. Ти, мій милий Тимку,
Вибирай си Химку,
З котрою схоч, тою підскоч.
У кінці приспіву хлопець, який стояв у колі, вибирав собі дівчину із нею
високо підскакує.
Чути дзвін. Він кличе всіх на ягілку. Хоровод разом з Ведмедем іде зі
співом по селу. Дорогою беруть до хороводу всіх, кого зустрінуть і тих
хто біля хат.
В’яжіться, огірочки
В’яжіться, огірочки,
Поки будуть насінночки.
Питалася мати дочки
Чи садила огірочки,
Жовтий цвіт, жовтий цвіт.
Ой садила, поливала,
Бо ся гостей сподівала,
На весь світ, на весь світ.
В’яжіться, огірочки,
Поки будуть насінночки.
А нашії огірочки
Так ся в’ють,
Так ся в’ють.
А другі ся приглядають
Чи хороше розцвітають
Розвиваються, розвиваються.
Хлопці і дівчата хороводом повертаються туди, де починали свято. Співи
та ігри продовжуються аж до вечора.
Розділ 3
Дослідження впливу національних рухливих ігор на морфофункціональні
можливості та рухову
підготовленість дітей молодшого шкільного віку
Дослідженням встановлено зміни показників фізичного розвитку молодших
школярів, які відбувались різними темпами. Збільшення антропометричних
даних відбулося у всіх класах. Так, у показниках довжини тіла не
спостерігається вірогідність різниці (Р>0,05), хоча прослідковується
тенденція до покращання результатів росту в сторону експериментальних
груп. В експериментальних групах хлопчики 1 класу підросли на 5,3 см, 2
класу – на 4,3 см, 3 класу – на 4,5 см; дівчатка: 1 класу – на 5 см, 2
класу – на 4,5 см, 3 класу – на 4,7 см. Відповідно в контрольних групах
у хлопчиків: 4,7 см, 4,1 см, 4,2 см; дівчатка: 4,3 см, 4 см, 4,2 см.
Математичний аналіз показників маси тіла в експериментальних і
контрольних групах виявив вірогідну різницю її у хлопчиків (Р 0,5). Порівняльний аналіз вікової динаміки
показників правої і лівої руки показав рівномірне зростання
правосторонньої переваги у хлопчиків 1 та у дівчаток 1-3 класів
(0,35-0,45 кг). У хлопчиків 2-3 класів річна різниця між кистями рук
збільшується в три рази, що становить 1,05 кг на користь сильнішої руки.
Результати аналізу частоти рухів верхніх і нижніх кінцівок у всіх класах
експериментальних груп значно підвищилися порівняно з контрольними
групами. Про зростання частоти рухів свідчить вірогідність різниці
показників на користь експериментальних груп. А саме: частота рухів
верхніх кінцівок — Р
0,5) між експериментальними і контрольними групами. Результати
дослідження свідчать, що зріст показників гнучкості у всіх вікових
групах поступово знижується.
Експеримент показав, що рівень розвитку фізичних якостей (швидкість,
спритність, витривалість) у дітей молодшого шкільного віку в
експериментальних групах вищий, ніж у контрольних (табл.2). Найбільший
зріст показників у 1-2 класах та у хлопчиків 3 класу становить
швидкість, у дівчаток 3 класу розвиток спритності переважає над іншими
якостями.
Таблиця 2
Приріст показників фізичних якостей у дітей молодшого шкільного віку за
навчальний рік (у %)
Фізичні якості 1 клас 2 клас 3 клас
хлопчики дівчатка хлопчики дівчатка хлопчики дівчатка
Е К Е К Е К Е К Е К Е К
Сила 11,9 13 9 9,2 14, 8 12, 7 11, 4 10,5 19, 4 19, 7 15, 2 12, 4
Швидкість 33,5 25 34,5 24, 5 38, 1 27, 8 35, 5 25, 6 35, 1 27, 8 32, 9
24, 8
Витривалість 15, 4 9,9 14, 7 10,2 24, 6 15, 6 16, 7 11, 7 23, 3 14, 8
24, 9 16, 5
Спритність 20, 6 12, 6 26,2 16,2 32 21, 8 31,1 19, 7 34 21, 5 46, 9
30,8
Гнучкість 6,8 6,3 8,7 8,1 3,1 2,5 6,8 5 1,8 1,8 5 4,3
Примітки: Е – експериментальна група; К – контрольна група
На підставі аналізу даних обстежень рухової підготовленості виявлено, що
у всіх класах експериментальних груп результати швидкості з бігу на 30м,
стрибка у довжину з місця, метання тенісного м’яча на дальність з місця
вищі у порівнянні з контрольними групами. Про відмінність результатів
між експериментальними та контрольними групами свідчить вірогідність
різниці показників на користь експериментальних груп: біг на 30м — РРозділ 4
Аналіз результатів дослідження та їх обговорення
Теоретичний аналіз психолого-педагогічної та фізкультурно-спортивної
літератури засвідчує, що національні рухливі ігри в системі фізичного
виховання застосовуються епізодично. При цьому недостатньо враховуються
соціально-культурні та психофізіологічні можливості дітей молодшого
шкільного віку.
Матеріали констатуючого експерименту свідчать (табл.1), що молодші
школярі віддають пріоритет саме тим іграм, які відповідають їхнім
психофізичним потребам.
Таблиця 3
Вибір рухливих ігор дітьми початкових класів (у %)
Клас Стать К-сть учнів Драма-тизовано ігри Сюжетні ігри з не складними
правилами Ігри з прави-лами без сюжетів Ігри-вправи з орієнтацією на
досягнення результату Спортивні ігри
І Х 104 4,8 21,1 41,3 11,5 1,9
Д 97 12,2 31,9 40,2 7,2 –
ІІ Х 122 2,4 13,9 46,7 12,2 15,5
Д 82 4,8 20,7 46,3 10,9 –
ІІІ Х 96 – 4,1 78,1 56,2 64,5
Д 120 – 14,1 50,8 35,8 5,8
На основі вибору молодшими школярами рухливих ігор є розроблена
класифікація національних ігор за характером рухової діяльності. В них
враховувався інтерес учнів, анатомо-фізіолоттчні можливості організму
звірів, "Метелиця", "Круть-верть", "Млин".
Ігри з елементами акробатики. "Краб", "Каракатиця", "Перекотиполе",
"Розпечене колесо", "Павук", "Жабка", "Качалка", "Дзвін".
Ігри з елементами боротьби. "Буряк", "Тягти бука", "Ріпка", "Коромисло",
"Відьма", "Бій півнів", "Кіт в мішку", "Княжий острів", "Дружина і
татари", "Перетягування по линві".
Ігри з елементами танцю. "Сива шапка", "Женчичок", "Гоп - скок",
"Метелиця", "Трійки".
Ігри на воді. "Морський бій", "Мисливці і качки", "Швидкий краб",
"Коловорот", "Крокодил", "Колода", "Щупаки", "Невід", "Квачі", "Морж",
"Водяна змія", "П'явка".
Ігри на лижах. "Наздожени втікаючи", "Буксировка", "Квач на лижах",
"Лижник без палиць", "Трійки", "Стогони", "Хто далі", "Шеренгою з
гірки", "Мисливець на полюванні".
Аналізуючи розподіл національних ігор за характером рухової діяльності,
можна констатувати, що вони активно впливають на моторику дитини,
комплексно вирішуючи оздоровчі, виховні та освітні завдання.
У дітей 1-2 класу розвивається образне мислення. Захоплюють ігри
імітаційні, сюжетного характеру. Колективно-узгоджувальні дії для них ще
достатньо складні. Колективно-узгоджувальні дії для них ще достатньо
складні. Придатні ігри з перебіганням, стрибками, ловінням, кидками
м'ячів та інших предметів. Мінімальна кількість правил (2-3) гри.
Використання музичного супроводу, речитативів.
У дітей 3-4 класу спостерігається значний розвиток координаційних
здібностей. Зростають фізичні якості, удосконалюється спроможність до
фізичного і психічного самокерування, розвивається оперативне мислення.
Діти можуть розв'язувати більш складні тематичні завдання, тому і
цікавляться іграми, де змагаються не окремі учасники, а цілі команди.
Ігри більш тривалі за часом та інтенсивніші, з суворим дотриманням
правил. Пояснення - детальний опис гри. Вибір ведучих - переважно за
призначенням учителя ( оскільки діти ще не достатньо знають можливості
своїх товаришів і не можуть їх реально оцінити).
Висновок
Гра для дітей має особливо виняткове значення. Гра для них навчання, гра
для них - праця, гра для них - серйозна форма виховання. Гра для дітей
молодшого шкільного віку - засіб пізнання навколишнього світу. Граючись,
дитина вивчає кольори, форму, властивості матеріалу, вивчає рослин і
тварин.
Щодо ігор, то вони мають також і організуюче значення. Дитина розуміє
чому потрібно дотримуватись правил гри. Ігри, що вимагають додержання
правил, дуже дисциплінують. Треба тільки, щоб вони не були нудними, тому
слід ширше вводити в ігри співи, танці, маршировку.
У процесі гри дитина навчається долати труднощі, пізнає навколишнє
середовище, шукає виходу з становища. Такі ігри виховують
дітей-організаторів, які вміють наполегливо іти до мети і вести за собою
інших, організовувати їх. Проведення їх ставить за мету: граючи -
розважати, граючи - розвивати, граючи - навчати.
Сучасна система фізичного виховання молодших школярів передбачає широке
використання рухливих ігор, які є одним з основних засобів підвищення
рухової активності дітей, формування позитивної мотивації до занять
фізичними вправами та виховання моральних, естетичних і вольових якостей
особистості. Великі можливості у фізичному вихованні молодших школярів
мають українські національні рухливі ігри, які створені послідовною
зміною вікових і соціальних ролей, зазнали змін набуваючи різного
призначення. Вони найповніше відображають спосіб життя і світогляд
нашого народу. Аналіз шкільних програм, навчальних посібників та
практики фізичного виховання у школах показує, що національні рухливі
ігри використовуються епізодично, без достатнього наукового
обґрунтування їх впливу на фізичний стан дітей.
Розроблена класифікація народних ігор за характером рухової діяльності:
з елементами загальнорозвиваючих вправ, ходьбою, бігом, стрибками,
метанням, з прикладними вправами (лазіння, перелізання, переповзання),
рівновагою, з елементами акробатики, боротьби, танцю, на воді, на лижах
в повній мірі вирішують оздоровчі, виховні та освітні завдання. До неї
увійшло 146 народних рухливих ігор, які рекомендовано для учнів 1-3
класів. Вони у всіх відношеннях відповідають біологічній потребі
дитячого організму в рухах для набуття необхідних навичок і вмінь, для
розвитку рухових і виховання морально-вольових якостей, гартування
організму.
Проведеним дослідженням встановлено нерівномірний розвиток рухових
якостей у дітей молодшого шкільного віку. Швидкість рухів верхніх
кінцівок у дітей 7-10 років розвивається активніше, але з поступовим
зниженням показників у порівнянні з нижніми кінцівками (поступове
зростання показників). Сила збільшується в тих ланках тіла, які
переважно задіяні в побуті і трудовій діяльності та беруть участь в
ігрових діях, що потребують більшої тренованості відповідної частини
тіла для виконання фізичних навантажень. Кращу спритність молодші
школярі показують у тих фізичних вправах, у яких задіяна менша кількість
суглобів і м'язових ланок.
У процесі проведеного дослідження виявлено вплив народних ігор на
розвиток м'язової сили, швидкості, витривалості, спритності та гнучкості
у дітей 1-3 класів. Встановлено, що в даний віковий період в учнів
відбувається інтенсивне нарощування швидкості (хлопчики: 1 клас - 35,5%,
2 клас - 38,1%, 3 клас - 35,1%; дівчатка: 1 клас - 34,5%, 2 клас -
35,5%, 3 клас - 32,9%), спритності (хлопчики: 1 клас - 20,6%, 2 клас -
32,2%, 3 клас - 34%; дівчатка: 1 клас - 26,2%, 2 клас - 31,1%, З клас -
46,9%), витривалості (хлопчики: 2 клас - 24,6, 3 клас - 23,3%; дівчатка:
3 клас - 24,9%), сили (хлопчики: 3 клас - 19,4%). Зріст показників
рухових якостей у дітей молодшого шкільного віку відбувається різними
темпами і під дією факторів:
природно-вікових змін організму (морфологічна перебудова і функціональні
зміни) та рухової активності, якими насичені народні рухливі ігри.
Систематичне застосування українських народних рухливих ігор за
характером рухової діяльності на уроках фізичної культури позитивно
впливає на рухову підготовленість дітей молодшого шкільного віку.
Проведення уроків за народним календарем із застосуванням національних
рухливих ігор сприяє не лише розвитку і вдосконаленню рухових якостей, а
й вихованню позитивних рис особистості, вивчення звичаїв і традицій
свого народу, виховує любов і повагу до рідного краю, до праці. Рухливі
ігри за народним календарем являють собою могутню рушійну силу
естетичного, морально-етичного, культурного виховання дітей молодшого
шкільного віку, їх педагогічне значення полягає в тому, що вони є
результатом виховних зусиль народу протягом багатьох століть, і як
незамінний виховний засіб передаються із покоління в покоління.
Національні рухливі ігри застосовуються у різних частинах і видах уроків
фізичної культури. Під час підготовчої частини уроку доцільно
застосовувати ігри, які сприяють організації та підготовці дітей до
виконання завдань уроку; в основній частині — ігри, спрямовані на
закріплення та удосконалення складних рухових дій; у заключній частині —
ігри малої інтенсивності, які сприяють зниженню фізіологічного
навантаження учнів.
Українські народні рухливі ігри моделюють багато видів спортивної
діяльності, дають простір для розвитку основних природних рухів. Тому є
ефективним засобом засвоєння таких розділів програми, як легка атлетика,
спортивні ігри, лижі, плавання та інші.
Використання українських народних рухливих ігор з дітьми молодшого
шкільного віку має велике оздоровче, гігієнічне, освітнє та виховне
значення. В іграх діти загартовуються; відображають накопичений досвід;
закріплюють, поглиблюють знання; пізнають світ;
в процесі діяльності; збагачуються новими відчуттями; уявами, поняттями.
Дитина розвивається у грі. Розширюється кругозір, розвивається
спостережливість, кмітливість. Уміння аналізувати, узагальнювати.
Розвиваються здібності правильно оцінювати просторові, часові
характеристики рухів і швидко реагувати на них. Використання
різноманітних ролей сприяє розвитку організаторських здібностей. Народні
ігри знайомлять з національними традиціями, культурою різних народів.
Список використаних джерел
1. Андрощук Н.В., Леськів А.Д.,Мехоношин С.О. Рухливі ігри та естафети у
фізичному вихованні молодших школярів. — Тернопіль: Т ДІЇ У, 2000,168 с.
2. Былеева.В., Григорьев В.М. Игры народов СССР.-М.: ФиС, 1985, 269с.
3. Борисенко А. Ф. Цвек С. Ф.Руховий режим учнів початкових класів.-К.:
Рад.школа, 1983.-96с.
4. Борисова З.Н., Сабаль В.З.Історія дошкільної педагогіки. Хрестоматія.
Видавниче об'єднання «Вища школа».- К., 1997.-143с.
5. Волков Л.В. Методика виховання фізичних здібностей учнів.-К.: Рад
школа, 1980.-104с.
6. Воробей Г.В.Фізкультурно-оздоровчі заходи у режимі навчального дня
школярів початкових класів.-Ів.Франківськ, 1986.-24с.
7. Вільчковський Е.С, Старшинський В.І.Рухливі ігри в школі.- К.:
Рад.пікола, 1971.120с.
8. Гугин А.А.Уроки физической культуры в начальной школе. - М.:
Просвещение, 1983 .-160с.
9. Демчишин А.П., Артюр З.М., Демчишин В.А., Фалес И.Г. Рухливі та
спортивні ігри в школі. К.: Освіта, 1992.-175с.
10. Єфімова Н.Г. Методика проведення рухливих ігор.-К.:Рад.школа, 1969.-
104с.
11. Завацький B.C., Цьось А.В., Бичко.І., Пономаренко Л.І.Козацькі
забави. Навч.посібник.- Луцьк: Надетир'я, 1994.-112с
12. Козленко Н.А., Мацулевич В.П. Физическое воспитание в.
подготовытельных классах.- К.: Рад.школа, 1988.-144с.
13. Козленко Н.А. Мацулевич В.П.Физическое воспитание учащихся в
подготовительних классах.- К.: Рад.школа, 1983.-152с.
14. Литвин Я.С. Сюжетні ігри та імітаційні вправи для дітей — К.:
Здоров'я, 1988,- 189с.
15. Мудрик С.Б. Вплив національних рухливих ігор на розвиток фізичних
якостей дітей молодшого шкільного віку// Педагогіка, психологія та
методико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту.: Збірник
наукових праць.- Харків-.ХХХШ 1999,- №6.-с. 19-24.
16. Наумчик В.І. Методичні рекомендації до виконання індивідуальних
навчально-дослідних завдань студентів з рухливих ігор. Тернопіль.: ТДПУ,
2003, 17с.
17. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів 1-11 класи .- К.:
Початкова школа , 2006.
18. 555 замечательных игр и игровых сценариев для школьников: Сб. игр
для детей от 7-12 лет. М.: ЮНВЕС, 2001.-c.382.
19. Титаренко С. Дитяча розвага.-Київ, 1993.- 128с.
20. Цьось А.В. Українські народні ігри та забави: Навч. посібник.-
Луцьк: Надстир'я 1994.- 96.
Додаток А
Українські народні ігри для дітей
молодшого шкільного віку
1. Баранець
Гру можна проводити на спортивному майданчику або в залі. Обирається
"баранець". Решта - його "хвостики". Баранець тримає скакалку або
лозинку. Учасники гри утворюють ланцюжок, у якому першим стоїть
"баранець".
За сигналом "хвостики" починають бігти за "баранцем", а той намагається
доторкнутися лозинкою (скакалкою) до останнього в ланцюжку гравця. Для
цього "баранець" то прискорює, то сповільнює біг, повертається то
праворуч, то ліворуч або й зовсім зупиняється.
"Хвостики" намагаються не "відриватися" від свого ведучого й стараються
уникнути його дотику. Той, до кого баранець доторкнувся або хто
"відірвався" від ланцюжка, вибуває з гри. Перемагає той, хто найдовше
протримався "хвостиком". Потім він стає "баранцем".
2. Бездомний заєць
Гравці, крім двох, стають парами у коло (обличчям один до одного),
взявшись за руки. Один із гравців - "заєць", другий - "вовк". "Заєць",
який тікає від "вовка", ховається в середину пари. Той, до кого "заєць"
став спиною, стає "безпритульним зайцем". Якщо "вовкові" вдається
догнати "зайця", вони міняються ролями.
3. Бій півнів
На землі (підлозі) креслять коло діаметром 2 м. Гравців ділять на дві
команди, і вони стають у дві шеренги біля кола одна проти одної.
Капітани посилають по одному гравцю зі своїх команд у коло. Кожен із цих
гравців стає на одну ногу (другу піднімає), руки кладе за спину. За
сигналом "півні" починають виштовхувати плечем і тулубом один одного з
кола, причому намагаються не оступитись. Кому це вдається, стає
переможцем і виграє одне очко для своєї команди. Гра триває доти, поки
всі не побувають у ролі півнів. Виграє команда, гравці якої більше разів
були переможцями.
Якщо учасник, який перебуває в колі, стає на обидві ноги, його вважають
переможеним. Якщо ж під час виштовхування обидва гравці вийдуть з кола,
перемога нікому не присуджується, а на їхнє місце стає наступна пара.
Під час поєдинку не дозволяється забирати руку з-за спини.
Цю гру можна проводити й без розподілу на команди. Гравці за бажанням
виходять в середину кола на змагання. Переможець залишається, а проти
нього виходить новий гравець, який бажає помірятися силою.
Потрібно стежити за правилами гри. Гравцям забороняється виштовхувати
один одного руками.
Гра сприяє розвитку сил, спритності, кмітливості, здатності до
самооцінки, вміння оцінювати сили товаришів, а також вчить
наполегливості у досягненні мети.
4. Білки, жолуді, горіхи
Дітей розподіляють на трійки. Вони беруться за руки і утворюють кола на
всій території майданчика. Кожен гравець у колі дістає назву: "Білка",
"Жолудь", "Горіх". Одного з дітей вибирають ведучим.
На виклик вчителя "Горіхи!", "Білки!", або "Жолуді!" діти швидко
міняються місцями в різних колах, а ведучий намагається зайняти місце в
одній із трійок, дістаючи назву гравцям, який вибув. Учень, що залишився
без місця, стає ведучим. Перемагають діти, які жодного разу не були в
ролі ведучого.
5. Бузьки
Усі учасники гри малюють собі кола діаметром 1 м (можна використати
гімнастичні обручі) і стають у них на одній нозі. Учитель говорить:
"Бузьки полетіли!". Всі учасники гри бігають по майданчику, махають
"крилами".
Учитель забирає одне "гніздо" і говорить: "Бузьки прилетіли!". Всі
учасники займають будь-які "гнізда" і стоять на одні нозі. Хто не має
"гнізда" і не може стояти на одній нозі - вибуває з гри.
6. Виклик номерів
Усі гравці діляться на дві команди і стають в одну шеренгу. У кожній
команді вчитель рахує по порядку всіх гравців. Потім називає номер.
Гравці, у який цей номер, виконують рухові дії (наприклад, біжать,
перестрибують...). Команда, гравець, якої першим виконає рухову дію,
отримує очко.
7. Вище землі
Гравці довільно займають місця на майданчику чи у спортивному залі.
Вибирають ведучого.
За сигналом ведучий намагається догнати когось із гравців і доторкнутись
до нього рукою. Цей гравець, до якого доторкнулись, зупиняється і
голосно говорить: "Я ведучий!"
Щоб не впіймав ведучий, можна стати "вище землі" (тут у пригоді стануть
гімнастичні лави, драбини, кінь, козел, перекладина, бруси і т.д.).
Стояти "вище землі" можна 5 секунд, потім знову треба перебігати.
Коли гравець стає "вище землі", ведучий відходить від нього на 2 м і
говорить: "Раз, два, три з цього місця зійди!", і гравець має перебігти
з цього місця на інше.
8. Вітер і флюгер
Вчитель спершу з'ясовує, чи знають учні, де північ, південь, захід і
схід, а потім пропонує їм таку гру.
Вчитель — "вітер", учні — "флюгери". Коли вчитель говорить: "Вітер дме з
півдня", "флюгери" повертаються на південь і витягують руки вперед
(долоні разом). Коли вчитель каже: "Вітер дме зі сходу" — "флюгери"
повертаються на схід. Якщо вчитель говорить: "Буря", "флюгери"
обертаються на місці, "штиль" - усі завмирають. Гру проводять у швидкому
темпі. Переможцем вважають того, хто зробить найменше помилок.
9. Влучи м'ячем
Діти шикуються в коло на майданчику, у центрі стоїть учень із маленьким
м'ячем у руках. Він підкидає м'яч угору і називає ім'я будь-кого з
дітей. Усі швидко розбігаються, а учень, ім'я якого назвали, намагається
спіймати м'яч. Як тільки учень спіймав або взяв м'яча, він голосно
вигукує : "Стій!". Усі зупиняються, а ведучий кидає м'яча у будь-кого,
намагаючись влучити в ноги. Той, у якого влучили, стає ведучим. Якщо
йому не вдається влучити у когось з гравців, то він швидко піднімає
м'яча, бере його в руки і знову вигукує "Стій!" дітям, які в цей час
тікають від нього.
Якщо ведучому не вдасться за три кидки в кого-небудь влучити, гра
повторюється спочатку.
10. Влучи у мішень
Учні утворюють дві команди і стають на протилежних сторонах майданчика.
Кожний гравець тримає в руках малий м'яч, всередині майданчика лежить
великий м'яч.
Вчитель дає сигнал, після чого всі водночас кидають свої м'ячі у великий
м'яч, намагаючись зсунути його на бік суперника. Коли м'яч буде зрушено,
гравці збирають свої м'ячі й стають на місця; гра продовжується.
Виграє команда, яка більше разів зрушить м'яч суперника.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
