.

Розвиток спритності (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
818 4557
Скачать документ

Реферат на тему:

Розвиток спритності

Кожна довільна вправа передбачає вирішення конкретного рухового
завдання. Наприклад, учень поставив перед собою завдання: впіймати м’яч
і закинути його у ворота суперника; підняти штангу певної ваги; виконати
складну акробатичну вправу і т. ін.

Успішне вирішення цих рухових завдань залежить, в першу чергу, від
уміння узгодити (скоординувати) одночасно та послідовно виконувані для
цього рухи. Ймовірно і те, що для досягнення мети, ці рухи повинні бути
точними. При цьому можуть виконуватись за чітко обумовленою схемою
(стандартно) або змінюватись залежно від ситуації (нестандартно). Поряд
з цим, вони вимагають особливих здібностей виконання. Відомо також, що
різні учні потребують для засвоєння фізичних вправ більше або менше
часу.

Сукупність названих властивостей людини і визначає ефективність рухової
діяльності, яка отримала назву спритність.

Спритність – це складна комплексна фізична якість, яка не має єдиного
критерію оцінки і може бути визначена, як здатність людини швидко
оволодівати складнокоординаційними, точними руховими діями і
перебудовувати свою діяльність залежно від ситуації, що виникла.

Суттєве значення у вихованні спритності має вдосконалення рухового
аналізатора. Чим вища здатність людини до точного аналізу рухів, тим
швидше вона зможе оволодівати новими рухами або перебудовувати їх.

Будь-який рух, яким би новим він не був, завжди виконується на основі
вже існуючих попередніх координаційних зв’язків. Набутий раніше руховий
досвід завжди виступає тією координаційною основою, на якій будується
засвоєння нових рухів. Чим більший запас набутих рухових комбінацій має
людина, чим більшим обсягом рухових навичок вона володіє, тим вищий у
неї рівень розвитку спритності і тим легше вона засвоює нові рухи.

З психологічної точки зору спритність залежить від того, наскільки
свідомо ми сприймаємо власні рухи: від обставин, що нас оточують, від
нашої ініціативи. Тісно пов’язана спритність з прудкістю, силою м’язів,
гнучкістю і певною мірою з витривалістю.

Серед завдань, що вирішуються протягом багаторічного процесу виховання
спритності, можна виділити:

– вдосконалення здібності засвоювати (маючи взірець) або створювати
самостійно нові форми рухових дій, досягаючи при цьому необхідної
точності, економності й ефективності рухів;

– вдосконалення здібності перебудовувати діяльність відповідно до зміни
обставин;

– сприяти стійкості вже сформованих раціональних форм координації рухів
по відношенню до несприятливого впливу втоми і інших факторів
(удосконалення координаційної витривалості).

Реалізація названих завдань передбачає:

– вдосконалення функцій сприймання, аналізу і корекції рухів;

– систематичне забезпечення рухового досвіду;

– досягнення необхідної точності рухів з дотриманням вимог до їх
просторових, просторово-часових і динамічних параметрів;

– вдосконалення здатності забезпечувати необхідну стійкість пози в
статичних положеннях і рухових діях, які висувають великі вимоги до
збільшення рівноваги тіла, а також здатності усувати нераціональне
м’язове напруження.

Зазначені вище завдання практично реалізуються в процесі навчання
рухових дій і інших рухових здібностей.

Особливо сприятливими для ефективного впливу на розвиток
рухово-координаційних здібностей можна вважати дитячий, підлітковий і
юнацький періоди онтогенезу. У ці періоди не тільки легко формуються
рухові уміння і навички, але й в найбільшій мірі прогресує сама
здатність набувати все нові і нові вміння і перебудовувати їх. У зрілому
віці і в наступні вікові періоди вдосконалення рухово-координаційних
здібностей в принципі не припиняється, однак тут все більше починають
впливати інволюційні фактори, які ускладнюють формування нових і
перебудову вже міцно закріплених рухових умінь і навичок. Тому з віком
на перший план висуваються завдання, що випливають в необхідності
протидіяти цим факторам, за можливістю якнайдовше зберегти досягнутий
рівень координації рухів.

Виховання спритності або рухово-координаційних здібностей здійснюється
двома основними шляхами.

Перший шлях пов’язаний переважно із систематичним оволодінням новими
різноманітними руховими діями. В процесі оволодіння ними можна
вирішувати ряд послідовних рухових завдань, пов’язаних з вибірковим
удосконаленням здатності точно сприймати свої рухи у просторі і часі,
підтримувати рівновагу, раціонально чергувати напруження і розслаблення,
а також інших координаційних здібностей. Бажано, щоб збагачення новими
руховими діями відбувалось безперервно.

Другий шлях виховання рухово-координаційних здібностей характеризується
тим, що до вивчених рухових дій висуваються додаткові координаційні
вимоги: до точності рухів; до їх взаємної узгодженості; до раптової
зміни обставин.

Реалізація цих вимог здійснюється за допомогою різних методичних
прийомів, серед яких:

– застосування незвичних вихідних положень (наприклад, стрибок у довжину
з місця, стоячи спиною до напрямку стрибка);

– дзеркальне виконання вправи (метання м’ячика лівою рукою для правші);

– зміна швидкості або темпу руху (виконання вправи в прискореному
темпі);

– зміна способів виконання вправи (стрибки у висоту різними способами);

– вдосконалення вправи додатковими рухами (стрибок в глибину з різним
положенням ніг або додатковими поворотами та ін.);

– зміна протидії (опору) під час виконання групових або парних вправ
(проведення, наприклад, зустрічей з різними партнерами і т. ін.);

– виконання знайомих рухів у невідомих сполученнях (змагання у виконанні
гімнастичної комбінації «з листа»).

Вправи, спрямовані на розвиток спритності, дуже швидко втомлюють. А
втома, як відомо, не сприяє чіткості м’язових відчуттів. На уроках
фізичної культури вправи на спритність виконують одними з перших і з
такими інтервалами відпочинку, які були б достатні для відносно повного
відновлення. Крім вищезазначених методичних прийомів, у практиці
фізичного виховання розроблені шляхи спрямованого впливу на деякі
здібності, що обумовлюють спритність.

Виховання здібності до раціонального м’язового розслаблення

Будь-який рух у певному розумінні є результатом поєднання напруження і
розслаблення у м’язах. Розслаблення відповідних м’язів у потрібний
момент так само необхідне для успішного виконання руху, як і напруження.
Напруження м’язових груп, які при бездоганному виконанні руху повинні
бути в даний момент розслаблені, призводять до скутості рухів.

Напруженість, скутість рухів негативно позначається на результатах. У
силових вправах, наприклад, непотрібне напруження м’язів-антагоністів
зменшує величину сили, яку проявляє спортсмен.

У вправах, які вимагають витривалості, вона призводить до зайвої витрати
енергії і сприяє більш швидкій втомі. Особливо шкідлива напруженість при
виконанні швидкісних рухів: вона значно знижує максимальну швидкість.

М’язова напруженість може виникати з різних причин і проявлятися у трьох
формах:

– тонічна напруженість або гіперміотонія (підвищена напруженість у
м’язах в умовах спокою) створює серйозні перешкоди у формуванні
досконалої техніки рухових дій, погіршує їх загальну результативність,
стримує, зокрема, прояв швидкості і потужності рухів, сприяє втомі. У
боротьбі з тонічною напруженістю використовують вправи на розслаблення у
вигляді вільних рухів кінцівками та тулубом типу потрушувань, вільних
рухів та ін. Вправи такого характеру, окрім свого прямого призначення,
сприяють швидкому відновленню після навантаження. Їх широко застосовують
в інтервалах відпочинку між повторними спробами, особливо якщо
навантаження має характер статичних напружень. Корисні також вправи на
розтягування, плавання, масаж та ін.;

– швидкісна напруженість. В основі швидкісної напруженості лежить
недостатня швидкість переходу м’яза з напруженого стану в розслаблений.
Це одна з основних причин, що чинить опір збільшенню максимальної
швидкості рухів, через зменшення їх амплітуди. Боротьба із швидкісною
напруженістю ведеться шляхом підвищення швидкості переходу м’язів у стан
розслаблення після швидкого скорочення. Для цього використовують вправи,
що вимагають швидкого чергування напруження і розслаблення, а саме:
стрибки, метання, ловлення і кидки набивних м’ячів, ривок і поштовх
штанги при умові технічного їх виконання і т. п.;

– координаційна напруженість. Розрізняють загальну і окрему
координаційну напруженість. Загальна координаційна напруженість
властива, як правило, людям, які не займаються фізичними вправами і
проявляється в повсякденних рухах. У таких людей рухи, як правило,
скуті, неспритні, їм важко виконувати їх вільно.

У процесі виховання спритності загальна координаційна напруженість
поступово долається. Для того щоб швидше позбутися цього стану,
використовують спеціальні прийоми, до яких можна віднести:

– усвідомлення учнями необхідності виконувати рухи без зайвого
напруження, легко невимушено. Це обумовлено тим, що під час виконання
вправ учні звертають увагу переважно на результат, а не на якість
виконання рухової дії;

– спеціальні вправи на розслаблення, призначення яких – формувати
сприйняття розслаблення стану м’язів і навчати учнів довільно їх
розслабляти (наприклад, при виконанні вправ – посміхатися, розмовляти,
закрити на мить очі і т. п.). Рекомендують також виконання вправ у стані
значної втоми, яка спонукає напруження лише в найбільш потрібні
моменти).

Удосконалення здатності підтримувати рівновагу.

Розрізняють статичну рівновагу (тобто рівновага в статичних положеннях,
наприклад, стійка на голові) і динамічну рівновагу (рівновага в русі,
наприклад, їзда на велосипеді). Виховання здатності до збереження
рівноваги здійснюється двома шляхами:

– перший шлях – застосування так званих вправ на рівновагу (рухи та
пози, що здійснюються в умовах, ускладнюючих збереження рівноваги).
Корисні також дії, що призводять до часткової втрати рівноваги з
наступним її відновленням. Одним із показників розвитку рівноваги є
швидке її відновлення;

– другий шлях базується на відбірковому вдосконаленні аналізаторів
(вестибулярного і рухового), які забезпечують збереження рівноваги. Для
вдосконалення вестибулярної функції використовують вправи з
прямолінійними і кутовими прискореннями.

Зберегти рівновагу значно легше, якщо рухи виконуються технічно
правильно.

Для виховання спритності можна використовувати будь-які вправи, за
умови, якщо вони містять у собі елементи новизни (подолання більш-менш
значних координаційних труднощів). Вправи, що виконуються на рівні
навички, не мають значення для виховання спритності. Отже, найвагомішим
критерієм при виборі вправ для ефективного впливу на
рухово-координаційні здібності є їх новизна і незвичність.

Прагнучи до збільшення арсеналу різноманітних навичок, одночасно не слід
забувати про їх вдосконалення. Відомо, що недоліки в техніці виконання
вправ у подальшому можуть ускладнювати засвоєння нових рухів. Навіть
прості рухи слід виконувати точно і красиво.

Здібність виконувати рухи легко, невимушено, з великою амплітудою в
значній мірі залежить від уміння розслабляти м’язи.

Приблизні вправи на розслаблення

1. З різних вихідних положень (стоячи, сидячи, стоячи на колінах, у
нахилі вперед) потрушування і покачування розслабленими руками,
чергування напруження і розслаблення м’язів рук і плечового поясу. Те
саме в русі.

2. З різних вихідних положень (руки вгору, в сторони, вперед)
розслаблене опускання рук, послідовне розслаблення м’язів рук і
плечового поясу (спочатку розслаблення м’язів кисті, потім передпліч і
плечей).

3. З різних вихідних положень (лежачи на спині, на животі, на боці,
стоячи на колінах, сидячи) розслаблення м’язів тулуба, чергування
напруження і розслаблення м’язів тулуба, поєднання розслаблення м’язів
тулуба з напруженням м’язів рук.

4. З положення нахилу вперед розслаблене покачування тулубом.

5. З положення нахилу вперед прогнувшись, розслаблюючи м’язи спини і
трішки згинаючи ноги, різке згинання вперед.

6. З різних вихідних положень (сточи на одній нозі, сидячи, лежачи з
піднятими ногами) розслаблення м’язів ніг, розслаблене потрушування
ногами, чергування напруження і розслаблення м’язів ніг.

7. Лежачи на спині (на животі) поєднання розслаблення м’язів ніг з
напруженням м’язів тулуба і рук, і навпаки.

8. З вису на перекладині, кільцях, різновисоких брусах і т. д.
послідовне й одночасне розслаблення м’язів ніг, тулуба і плечового
поясу.

9. Розслаблення м’язів тулуба і ніг під час розмахування у висі і упорі.

Основними методами оцінки координаційних здібностей (спритності) є:
метод спостереження; метод експертних оцінок; за допомогою приладів;
метод тестів.

За допомогою методу спостереження учитель має можливість визначати як
швидко і легко учні оволодівають різними руховими діями; як точно і
швидко координують вони свої рухи, беручи участь в естафетах і рухливих
іграх; наскільки своєчасно і винахідливо перебудовують рухові дії в
ситуаціях раптової зміни обставин, тобто в умовах, які висувають високі
вимоги до координаційних здібностей.

Для отримання експертних оцінок учитель запрошує в школу досвічених
спеціалістів, які висловлюють свою думку. Способи проведення експертизи
– різноманітні. Для умов школи найбільш придатним є спосіб ранжування –
розміщення дітей в порядку погіршення або поліпшення їх координаційних
здібностей. Місце, або ранг, який займає учень, визначається кількістю
набраних балів. За допомогою інструментальних методів можна отримати
досить точні кількісні оцінки рівня розвитку координаційних здібностей і
їх окремих компонентів (ознак). Так, координаціометри різної складності,
тремометри-координаціометри застосовують для виміру точності, бистрості
рухів. Кінематометри, динамометри і рефлексометри (реакціометри)
використовують для виміру точності відтворення, диференціювання і
вимірювання відповідно просторових, силових і часових параметрів рухів;
а стабілографи – для визначення здібності підтримувати рівновагу тіла.

В даний час основним методом діагностики координаційних здібностй учнів
є спеціально відібрані рухові тести:

– човниковий біг 3 х 10 м; 4 х 9 м.;

– три перекиди вперед;

– метання малого м’яча провідною рукою на дальність з положення сидячи
на підлозі ноги нарізно;

– метання малого м’яча на точність з положення сидячи на підлозі ноги
нарізно;

– ведення баскетбольного м’яча провідною рукою під час бігу зі зміною
напрямку руху.

Човниковий біг 4 х 9 м/с

Нормативи оцінки спритності учнів 6-17 років за державним тестом

Хлопчики

Таблиця

Вік Нормативи, бали

5 4 3 2 1

6 12,3 13,0 13,8 14,5 15,2

7 12,0 12,7 13,4 14,2 14,8

8 11,7 12,3 13,4 13,7 14,2

9 11,4 12,0 12,7 13,4 14,1

10 11,1 11,7 12,3 13,0 13,7

11 10,8 11,4 12,0 12,6 13,3

12 10,5 11,1 11,7 12,3 12,9

13 10,2 10,8 11,3 11,9 12,5

14 9,9 10,4 11,0 11,6 12,1

15 9,6 10,1 10,6 11,2 11,7

16 9,3 9,8 10,3 10,8 11,3

17 9,0 9,4 9,9 10,4 10,9

Дівчатка

Вік Нормативи, бали

5 4 3 2 1

6 12,5 13,2 14,0 14,7 15,1

7 12,3 13,0 13,8 14,1 15,2

8 12,2 12,8 13,6 14,2 14,9

9 12,0 12,6 13,3 13,9 14,6

10 11,8 12,4 13,0 13,7 14,2

11 11,6 12,2 12,8 13,4 14,0

12 11,4 11,9 12,5 13,1 13,7

13 11,2 11,8 12,3 12,8 13,4

14 11,0 11,5 12,0 12,6 13,1

15 10,8 11,3 11,8 12,3 12,8

16 10,6 11,1 11,5 12,0 12,5

17 10,4 10,8 11,3 11,7 12,2

Література:

Верхошанский Ю.В. Основы специальной физической подготовки спотрсменов.—
М.: ФиС, 1988.— 331 с.

Голобородько В.А. Педагогический подход к оценке //Физическая культура в
школе.— 1978.— № 12.— С. 21.

Иванов Н.Д. Обучение метанию малого мяча в VI классе //Физическая
культура в школе.— 1985.— № 7.— С. 20-23.

Линець М.М. Основи методики розвитку рухових якостей.— Львів: Штабар,
1997.— 207 с.

Линець М.М., Андрієнко Г.М. Витривалість, здоров’я, працездатність.—
Львів, 1993.— 131 с.

Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры: Учебн. для
институтов физ. культуры — М.: ФиС, 1991.— 543 с.

Мейксон Г.Б., Шаулин Е.Б. Самостоятельные занятия учащихся по физической
культуре.— М., 1986.

Новосельский В.Ф. Методика урока физической культуры в старших класах:
Учебное пособие.— К.: Рад. школа, 1989.—128 с.

Определение физической подготовленности школьников /Под. ред.
Б.В.Сермеева.— М.: Педагогика, 1973.— 104 с.

Петров В.А. Примерные обучающие программы // Физическая культура в
школе.— 1983.— № 10.— С. 28-29.

Петров В.А. Примерные обучающие программы //Физическая культура в
школе.— 1983.— № 10.— С. 28-29.

Тер-Ованесян А.А., Тер-Ованесян И.А. Обучение в спорте.— М.: ФиС, 1993.—
С. 181.

Филин В.П. Воспитание физических качеств у юных спортсменов.— М.: ФиС,
1974.— 232 с.

Шитикова Г.Ф. Оценка навыков и умений у младших школьников //Физическая
культура в школе.— 1977.— № 3.— С. 14-18.

Шиян Б.М. Методика фізичного виховання школярів.— Львів: ЛОНМІО, 1996.—
232 с.

Шиян Б.М., Папуша В.Г. Теорія фізичного виховання.— Тернопіль: Збруч,
2000.— 183 с.

Шлемин А.М. Один из эффективных методов // Физическая культура в школе.—
1981.— № 11.— С. 27-29.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020