.

Поняття про тренованість (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
312 3299
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“Поняття про тренованість”

ПЛАН

1. Поняття тренованості та фізичних якостей людини

2. Характеристика основних компонентів

фізичної тренованості

2.1. Загальна характеристика сили як фізичної якості людини

2.2. Загальна характеристика прудкості як фізичної якості людини

2.3. Загальна характеристика витривалості

Використана література

1. Поняття тренованості та фізичних якостей людини

Фізична тренованість – це степінь можливості виконання фізичних
навантажень, які вимагають витривалості, сили або гнучкості і зумовлені
поєднанням фізичної активності з генетично переданими здібностями.
Термін “фізична якість” віддзеркалює рухові можливості людини в основі
яких лежать її природні задатки. Фізичні якості — це розвинуті у процесі
виховання і цілеспрямованої підготовки рухові задатки людини, які
визначають її можливості успішно виконувати певну рухову діяльність.
Наприклад, для подолання великого зовнішнього опору потрібна, перш за
все, відповідна м’йзова сила; для подолання короткої відстані за якомога
менший час потрібна прудкість; для тривалого й ефективного виконання
фізичної роботи потрібна витривалість; для виконання рухів з великою
амплітудою необхідна гнучкість; а для раціональної перебудови рухової
діяльності відповідно до зміни умов необхідна спритність.

До головних компонентів фізичної тренованості відносять: гнучкість,
оптимальне співвідношення жиру і м’язевої тканини в організмі, фізична
витривалість, м’язева сила, тренованість сердцево-судинної системи,
іншими словами до головних компонентів фізичної тренованості відноситься
різ фізичних якостей людини.

У спеціальній літературі можна зустріти терміни “фізичні якості”,
“рухові якості” або “фізичні можливості”. Ними позначаються окремі
сторони рухових можливостей людини. Не вдаючись у деталі теоретичних
дискусій з приводу того чи іншого терміну, розглядаємо їх як
рівнозначні.

Для подальшого розгляду фізичних якостей є потреба з’ясувати ще два
терміни: “розвиток фізичних якостей” та “виховання фізичних якостей”.
Різні автори відстоюють той чи інший варіант, маючи на увазі одні і ті ж
процеси. Певно, ми не відійдемо далеко від істини, якщо під терміном
“розвиток” будемо мати на увазі зміни в показниках фізичної якості, що
викликані запрограмованим природою шляхом. Термін “виховання фізичних
якостей” свідчить про зміни, причиною яких є спеціальне втручання,
цілеспрямована робота з прогнозом результатів. Тобто, виховання є
процесом управління розвитком тієї чи іншої фізичної якості, її
вдосконалення.

Більшість фізичних якостей людини у процесі особистого розвитку
змінюються нерівномірно. В деякі роки та чи інша якість має дуже високі
темпи приросту. Ці вікові періоди можуть чергуватися з роками дуже
малого приросту якості або навіть спаду її показників. Термін
“сенситивний” увійшов у спеціальну літературу і тому повинен бути
знайомим майбутнім фахівцям оскільки означає особливо чутливі або
“сенситивні” періоди стосовно розвитку фізичних якостей.

Навчання вправ та виховання фізичних якостей — дві тісно взаємопов’язані
складові фізичного виховання. Неможливо навчитись, не повторюючи вправ,
а повторне виконання неодмінно впливає на розвиток певних фізичних
якостей. І якщо ми їх розглянемо окремо, то це продиктовано бажанням
глибше проаналізувати кожну із названих сторін процесу фізичного
виховання.

Між фізичними якостями існує тісний взаємозв’язок, який у спортивній
літературі прийнято називати “переносом”. Перенос може бути позитивним,
якщо розвиток однієї якості позитивно впливає на прояв іншої, або
негативним (якщо розвиток однієї якості негативно впливає на прояв
іншої). Наприклад, на початкових етапах тренування зростання
максимальної сили позитивно позначається на прояві швидкості в циклічних
рухах; при розвитку гнучкості збільшується не тільки амплітуда рухів,
але і сила м’язів, які піддаються розтягуванню. Розвиток загальної
витривалості (в певних межах) веде до підвищення спеціальної
витривалості, що, в свою чергу, сприяє зростанню сили м’язів. Водночас у
висококваліфікованих спринтерів може спостерігатись навіть зворотний
зв’язок, тобто зростання сили (внаслідок тренування з обтяженнями) може
негативно вплинути на швидкість бігу. Ще яскравіше зворотній зв’язок
проявляється між максимальною силою і загальною витривалістю.

Важливо зауважити, що найбільш тісний позитивний взаємозв’язок між
фізичними якостями спостерігається в дітей до настання статевої
зрілості.

При цьому чим нижчий рівень розвитку фізичних якостей, тим тісніший І
позитивний взаємозв’язок між ними, і навпаки.

Може також спостерігатись позитивний перенос з однієї вправи на інші,
або на виробничі і побутові рухові дії. Наприклад, сила, розвинута за
допомогою вправ з обтяженнями (штанга), може сприяти покращенню
результатів у штовханні ядра, чи в роботі вантажника, а витривалість,
розвинута в бігу, сприяє покращенню результатів в лижних гонках, і
навпаки.

Нарешті позитивний перенос спостерігається з однієї групи м’язів на
іншу. Так, встановлено, що витривалість з тренованої ноги майже на 45%
переноситься на нетреновану, а при тривалому силовому тренуванні правого
чи лівого боку тіла спостерігається збільшення сили м’язів симетричного
нетренованого боку.

2. Характеристика основних компонентів

фізичної тренованості

2.1. Загальна характеристика сили як фізичної якості людини

Без прояву м’язової сили людина не може виконати жодної рухової дії. Від
рівня розвитку сили певною мірою залежить прояв Інших рухових якостей.

В теорії фізичного виховання поняття “сила” застосовується для якісної
характеристики довільних рухів людини, які спрямовані на вирішення
конкретних рухових завдань.

При виконанні рухових дій м’язи людини виконують чотири основні
різновиди роботи:

• утримуючу, яка виконується за рахунок напруження м’язів без зміни їх
Довжини (ізометричний режим (статична сила). Вона застосовується для
підтримання статичних поз тіла, утримання предметів (штанга) тощо;

РО (робочий обсяг) різних м’язів суттєво відрізняються за структурою,
силовими можливостями та особливостями активізації.

М’язи, які забезпечують виконання рухових дій з тонкою координацією їх у
просторі, часі і за величиною зусиль, складаються переважно з великої
кількості (до 3 тис.) РО і малої кількості м’язових волокон в них (від
5-10 до 40-50). М’язи, які здійснюють відносно грубу координацію рухів,
складаються з меншої кількості РО (500-1500), а кожна з них включає
велику кількість м’язових волокон (2 тис.). Це і пояснює великі
розбіжності у силових можливостях різних РО.

Процес м’язового скорочення характеризується певним порядком активізації
РО. Коли долається незначний опір, активізуються повільні РО. Якщо опір
зростає, до роботи залучається все більша кількість швидких РО. Таким
чином, внутрішньом’язова координація полягає у синхронізації збудження
рухових одиниць з метою залучення якомога більшоїїх кількості до
подолання опору.

Кількість РО, що залучаються до роботи при довільному напруженні м’язів,
залежить від рівня тренованості. Так, у нетренованих людей при
максимальних силових напруженнях залучається до роботи біля 30-50 % РО,
а у тренованих — до 80-90 %. Найвищого рівня синхронізації збудження РО
можна досягти при подоланні субмаксимального (80-95 %) і максимального
опору.

4. Міжм’язова координація, її суть полягає у синхронізації збудження
оптимальної для певної рухової дії кількості м’язів синергістів;
гальмуванні активності м’язів-антагоністів; раціональній послідовності
залучення до роботи м’язів; забезпеченні фіксації в суглобах, у яких не
повинно бути рухів, доборі оптимальної амплітуди робочої фази і тої її
частини, де доцільно акцентувати зусилля.

Для вдосконалення міжм’язової координації найефективніші вправи з
обтяженнями величиною 30-80 % від максимальної сили у відповідній
вправі. Участь у роботі великої кількості дрібних РО при невисоких
проявах сили, дозволяє забезпечувати ефективну регуляцію м’язової
діяльності і виконувати рухові дії на високому рівні координації. При
використанні обтяжень понад 80 % від максимальних до роботи залучаються
великі РО, що суттєво знижує ефективність регуляції рухів, їх
координацію.

5. Реактивність м’язів, її суть полягає у здатності м’язів накопичувати
енергію розтягування з наступним її використанням як силового додатку,
що підвищує потужність їх скорочення. Чим активніше (в оптимальних межах
— 15-25%) розтягуються м’язи у фазі амортизації і чим швидше вони
переключаються з поступливої до долаючої роботи, тим вища потужність їх
скорочення.

Реактивність м’язів найбільше впливає на прояв вибухової та швидкої сили
і добре розвивається при виконанні вправ з обтяженнями, які дозволяють
повторно їх долати в одному підході від 4 до 10 разів з високою
швидкістю.

6. Потужність енергоджерел. Короткочасна напружена силова і
швидкісно-силова робота забезпечується фосфатними енергоджерелами (АТФ,
КрФ), а триваліша виконується за рахунок анаеробного та аеробного
розщеплення глікогену. Якісне силове тренування сприяє накопиченню у
м’язах запасів енергоречовин. Так, нетренований м’яз вміщує до 0,5 %
креатинфосфату від його загальної маси, а добре тренований — 1,5 % від
загальної маси конкретного м’яза. Інтенсивна силова робота сприяє також
збільшенню запасів глікогену в м’язах на 80-100 %.

2.2. Загальна характеристика прудкості

як фізичної якості людини

Численними дослідженнями встановлено, що прудкість є комплексною руховою
якістю, яка проявляється через:

• швидкість рухових реакцій;

• швидкість виконання необтяжених поодиноких рухів;

• частоту (темп) необтяжених рухів;

• швидкий початок рухів, що у спортивній практиці називають різкістю.

У фізичному вихованні та спорті важливішим є виховання здатності до
прояву швидкості в цілісній руховій діяльності, оскільки, наприклад,
наявність швидкої реакції ще не гарантує швидкого подолання дистанції.
Відсутня також кореляція між здатністю швидко бігати та плавати і навіть
між ходьбою і бігом. Прямий зв’язок відзначається лише в тих вправах,
які подібні за координацією (стрибок у довжину з розбігу — спринт).

Вимоги до швидкості в різних рухових діях не однозначні. Наприклад, у
спортивних іграх (теніс, баскетбол) вирішальне значення має стартова
швидкість. А в стрибках у довжину — швидкість бігу по дистанції.

Коротко охарактеризуємо кожен з названих компонентів прудкості.

Руховою реакцією прийнято називати здатність людини відповідати окремими
рухами або руховими діями на різноманітні подразники.

Рухова реакція включає:

• сприйняття подразника певними рецепторами;

• передачу одержаної інформації від рецепторів до ЦНС;

• аналіз отриманого сигналу в ЦНС і формування сигналу-відповіді;

• передачу сигналу-відповіді до необхідних м’язів;

• збудження м’язових волокон і відповідь на подразник певним рухом чи
руховою дією.

Таким чином, рухова реакція визначається часом від початку сприйняття
подразника до початку відповіді на нього (так званий латентний час)

Проста рухова реакція людини — це її здатність якомога швидше відповісти
заздалегідь відомою руховою дією на заздалегідь відомий подразник
(сигнал).

Класичним прикладом простої реакції є старт у бігу, плаванні тощо.

Латентний час простої реакції у нетренованих осіб становить 0,2-0,3 с, а
в добре тренованих — коливається в межах 0,1-0,2 с. Він обумовлений
генотипом, мало піддається тренуванню. Проста реакція має широкий
діапазон переносу. Люди, які швидше реагують в одних ситуаціях,
виявляються прудкішими і в інших. Тренування у різних швидкісних вправах
позитивно позначається і на розвитку швидкості простої реакції. У
зворотньому напрямку перенос відсутній.

У процесі рухової діяльності, коли людина взаємодіє з предметами,
приладами, партнерами та суперниками, постійно виникає дефіцит часу і
простору, тому для її ефективності велике значення має здатність людини
правильно і своєчасно реагувати на навколишні подразники. Це складні
реагування, які залежать від оперативності точної оцінки ситуації,
вибору оптимального рухового рішення та швидкості його реалізації.

В екстремальних умовах рухової діяльності найчастіше зустрічаються
реакції на об’єкт, що рухається (РОР), та реакції вибору адекватної
рухової дії на певні подразники (РВ).

Реакція людини на об’єкт, що рухається. Це її здатність якнайшвидше
точніше реагувати на нестандартні переміщення певного об’єкта (об’єктів
в умовах дефіциту часу та простору.

В основі реагування на об’єкт, що рухається, лежить уміння постійні
утримувати його в полі зору, оцінювати просторові а часові параметрі
переміщення об’єкта та швидко підбирати адекватні відповіді.

Реакція вибору — це здатність людини якнайшвидше і точніше добирати
адекватні відповіді на різноманітні подразники в умовах дефіциту часу та
простору.

Складність РВ обумовлена великою різноманітністю можливих змін обставин.
Велику роль у скороченні часу на реагування відіграє фактор

передбачення ситуації на основі оцінки просторово-часових характеристик
рухів у фазі підготовчих дій.

У процесі побутової та професійної рухової діяльності сучасна людина
постійно стикається з необхідністю швидко й адекватно реагувати на
подразники, що очікуються або раптово виникають. Деякі види професійної
діяльності прямо пов’язані з такою необхідністю. Це накладає на вчителя
обов’язок піклуватися про розвиток рухової реакції учнів, готуючи їх до
майбутнього дорослого життя.

Швидкість поодиноких рухів. Прості необтяжені рухи (одиночний удар у
боксі, укол у фехтуванні, метання, стрибки) вимагають максимального
прояву швидкості. У складніших за координацією рухах швидкість їх
виконання залежить від удосконалення міжм’язової координації. Чим
складніша за координацією та зовнішнім опором рухова дія, тим більше час
її виконання обумовлений координаційними та силовими можливостями
людини.

Частота (темп) не обтяжених рухів виключно важливе занчення має у
циклічних рухових діях (спринт) та при швидкому повторенні ациклічних
рухів (серія ударів у боксі). Кожна рухова дія такого типу є
упорядкованим чергуванням напруження та розслаблення м’язів-синергістів
з одночасним розслабленням та напруженням антагоністів. При цьому варто
пам’ятати, що процеси розслаблення протікають значно повільніше, ніж
напруження. При невисокому темпі це чергування протікає чітко і
безпомилково. При збільшенні темпу наступає такий момент, коли збудження
м’язів-синергістів та антагоністів частково співпадає, що призводить до
виникнення швидкісної напруженості, яка не дозволяє збільшувати і навіть
підтримувати частоту рухів.

Швидкий початок руху (різкість) залежить від прояву вибухової сили і має
значення для ефективності швидкісне—силових вправ, зростання швидкості
початку рухів.

2.3. Загальна характеристика витривалості

Різні люди мають різну здатність виконувати певні види робіт. Одні
успішно виконують високоінтенсивну роботу і зазнають труднощів при
тривалій роботі. Одні виконують роботу тривалий час не знижуючи
інтенсивності, інші — швидко знижують інтенсивність і припиняють роботу.
Окремі особи (включаючи і дітей) мають дивовижну працездатність.
Фізкультурно-спортивні події багаті на такі факти, як наприклад:
норвежець Дік Тот за 24 години пробіг 261 км. В міжнародних змаганнях зі
спортивної ходьби на 100 км у Женеві в 1983 році взяла участь 7-річна
швейцарка Наталі Ліндер, 10-річний американець. 42-річний австралієць
Рон Грант подолав відстань 400 км по розпечених до 40-60° С піщаних
дюнах австралійської пустелі за 3 доби 17 годин і 52 хвилини. 11-річний
англійський школяр Томас Грегорі за 12 годин переплив протоку Ла-Манш.
Що дозволило їм продемонструвати такі високі показники працездатності?
Очевидно, кожен читач відповість — витривалість. І насправді:
витривалість людського організму має величезні ресурси, які за певних
умов можна реалізувати. Щоб переконатися в цьому, досить згадати ще такі
факти: більше 6 діб (142 годі5 хв) безперервно грали в теніс два молоді
американці, а австралієць Яніс Курас у 1987 році подолав 1005 км за 5
діб, 14 годин і 47 хвилин.

Хто ж витриваліший? Той, хто за рівних умов може ефективніше виконувати
фізичну роботу (Яніс Курас), чи той, хто за визначений час виконає
більшу кількість роботи (Дік Тот)? І в першому, і у другому випадку
якість роботи чітко обумовлюється, але її критерії дещо інші.
Витривалість є немов би зворотньою стороною втоми. Більш витривалим є
той, хто за інших рівних >мов менше втомлюється, або втома в нього
наступає пізніше.

Отже, фізична витривалість як рухова якість людини — це її здатність
Долати втому у процесі рухової діяльності.

Фізична витривалість має велике значення для життєдіяльності людини, бо
дозволяє: тривалий час підтримувати високий рівень інтенсивності

рухової діяльності; виконувати значний обсяг роботи; швидко відновлювати
сили після навантажень.

Залежно від об’єму м’язів, які беруть участь у роботі, розрізняють три
види фізичної втоми, а отже, витривалості:

• локальну, якщо до роботи залучено менше третини загального об’єму
м’язової маси;

• регіональну, коли в роботі бере участь від третини до двох третин
м’язової маси;

• тотальну, якщо одночасно працює більше двох третин скелетних м ‘язів.

Між названими видами втоми (витривалості) немає прямої залежності.
Найчастіше у професійній, побутовій, спортивній діяльності ми стикаємось
із тотальною втомою, тому надалі будемо розглядати переважно питання
вдосконалення витривалості стосовно роботи, що вимагає функціонування
більшої частини опорно-рухового апарату.

Втома розвивається поступово, і в її розгортанні можна умовно виділити
три фази:

• фаза звичайної втоми;

• фаза компенсованої втоми;

• фаза декомпенсованої втоми.

Залежно від специфіки роботи розрізняють загальну та спеціальну
витривалість.

Загальна витривалість як рухова якість людини—це її здатність тривалий
час виконувати м’язову роботу помірної інтенсивності за участю
переважної більшості скелетних м’язів.

Загальна витривалість базується на удосконаленні роботи вегетативних
систем організму, і це створює умови для її широкого переносу з одного
виду рухової діяльності на інший. При цьому встановлено, що перенос
загальної витривалості з циклічних вправ на ациклічні більш виражений,
ніж навпаки.

Загальна витривалість є також необхідною передумовою високого рівня
розвитку інших спеціальних видів витривалості. Проте переоцінювати вплив
загальної витривалості на спеціальну не варто.

З відомих причин у деяких публікаціях загальну витривалість називають
“аеробною”, або “вегетативною”.

Витривалість стосовно конкретного виду рухової діяльності (в тому числі
виробничої) називають спеціальною.

Серед спеціальних видів витривалості найважливішими є швидкісна, силова
та координаційна.

Швидкісна витривалість людини — це її здатність якомога довше виконувати
м’язову роботу з біляграничною та граничною інтенсивністю.

Вона має важливе значення для забезпечення ефективності циклічних
рухових дій, спортивних ігор.

Перенос швидкісної витривалості спостерігається переважно у подібних за
структурою вправах.

Силова витривалість людини — це її здатність якомога продуктивніше
тривалий час долати помірний зовнішній опір.

Мається на увазі різноманітний характер функціонування м’язів (утримання
пози, повторне виконання вибухових зусиль, циклічна робота певної
інтенсивності). Прикладом надзвичайно високого рівня силової
витривалості може бути досягнення 12-річного Р.Рагушенка, який у 1993 р.
на чемпіонаті України за 1 годину 1007 разів підняв 16-кілограмову гирю.

Розрізняють статичну і динамічну силову витривалість. Статична —
пов’язана з необхідністю тривалий час напружувати м’язи або утримувати •
пози (ковзанярський спорт, гімнастика, боротьба, парусний спорт).

Динамічна силова витривалість характерна для циклічних вправ (біг,
веслування), спортивних ігор, поєдинків.

Координаційна витривалість — це здатність людини тривалий час виконувати
складнокоординаційні вправи без порушення ритму їх виконання, рівноваги
та взаємоузгодженості. Вона проявляється у спортивних видах гімнастики,
фігурному катанні тощо.

Немає радикальнішого способу підвищити витривалість організму, ніж
систематичне стомлення. Якщо позбавити організм втоми, витривалість
поступово згасає. Стомлюючи організм, ми стимулюємо відновлювальні
процеси, внаслідок чого підвищується наша витривалість.

Важливим для вчителя є знання факторів, що зумовлюють витривалість,
оскільки їх враховування, розвиток і вдосконалення лежать в основі
методики виховання витривалості. Такими факторами є:

• структура м’язів. Люди, у яких переважають червоні м’язові волокна,
мають генетичні задатки до тривалої роботи. Проте змінити структуру
м’язів ми не в змозі, і тому цей фактор можна лише враховувати;

• внутрішньом’язова координація проявляється у почерговому залученні До
роботи рухових одиниць м’язів при тривалому виконанні вправ із
неграничною інтенсивністю. Вона добре розвивається при виконанні вправ
на тлі помірної

втоми.При жорстких режимах навантаження та відпочинку до роботи
залучається щораз більша кількість рухових одиниць м’язів, що несуть
основне навантаження у відповідній вправі. Це, в свою чергу, прискорює
розвиток втоми;

– міжм’язова координація допомагає у залученні до роботи лише тих
м’язів, що несуть основне навантаження при виконанні певної вправи. Це
сприяє економії енергії, а, отже, забезпечує можливість виконувати
більшу за обсягом і інтенсивністю роботу. Хороша міжм’язова координація
зовні проявляється у плавності, злитості рухів, відсутності скутості.
При недостатній тренованості на тлі втоми знижується активність основних
(необхідних) м’язових груп і підвищується активність м’язів, які не
повинні брати участі у виконанні даної рухової дії. Це призводить до
зниження ефективності рухів, збільшення енерговитрат, поглиблення втоми
і, як наслідок, падіння працездатності.

Міжм’язова координація удосконалюється при виконанні тренувальних
завдань лише на тлі помірної втоми;

– продуктивність роботи систем енергозабезпечення. В досягненні високих
показників витривалості важливе значення має фактор енергозабезпечення
м’язової діяльності, яке досягається ефективним функціонуванням системи
постачання кисню до організму (аеробне джерело).

Показниками ефективності роботи цієї системи є її потужність, ємність,
рухливість та економічність:

– потужність — визначається рівнем МПК (провідні атлети світу у видах
спорту на витривалість мають МПК: жінки 70 мл/кг/хв та чоловіки 80
мл/кг/хв);

– ємність системи енергозабезпечення визначається об’ємом запасів
субстратів окислювальних реакцій, що можуть бути використані при
тривалому виконанні напруженої роботи;

– рухливість системи аеробного енергозабезпечення характеризується
швидкістю розгортання процесів окислення на початку інтенсивної і
довготривалої роботи та при значних змінах інтенсивності виконання
тривалої безперервної роботи (рваний біг). Чим швидше розгортаються
аеробні процеси до оптимального рівня, тим економніше проходить
енергозабезпечення і продуктивнішою є робота. У нетренованих осіб
розгортання функціональних можливостей аеробної системи триває 3-5 хв.,
а у добре тренованих — починається в кінці першої хвилини;

– економічність рухових дій. Чим менше енергії витрачає людина на
одиницю виконаної роботи, тим продуктивнішою вона буде.

Економічність рухових дій — це комплексний показник, що включає:
функціональну економічність, обумовлену ступенем узгодженості в роботі
вегетативних систем та здатністю тривалий час працювати у стійкому
стані; технічну економічність, обумовлену раціональною структурою
рухових дій

і їх автоматизацією; фізичну економічність, обумовлену запасом сили,
швидкості, гнучкості та координації рухів.

Значний вплив на прояв витривалості мають психічні якості, що
характеризуються силою мотивів та стійкістю установки на результат
діяльності.

Використана література:

Забина Е, О. Муравов. Влияние физической активности на здоровье: обзор
исследований.

Зациорский В.М. Физические качества спортсмена. – М., 1986.

Матвеев Л.П. Основы спортивной тренировки. – М., 1987.

Мурза В.П. Фізичні вправи і здоровя. – К., 1991.

Профилактика заболеваний и укрепление здоровья, 1998, №4, стр. 36-42.

Физические тренировки. Методические рекомендации. Москва. 1998.

PAGE

PAGE 15

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020