фізкультура
Реферат
на тему :
Методи загартування водою та сонцем
Загартування водою
Що таке здоров’я? Здавалося б, тут і питати нічого: кожен знає –
здоровий, отже, не хворий. Навіть з вигляду можна визначити, за
зовнішніми ознаками.
Наукове пояснення, наведене в енциклопедії, стверджує: “Здоров’я –
природний стан організму, який характеризується його зрівноваженістю з
довколишнім середовищем і відсутністю будь-яких больових змін”.
Загартовування безпосередньо пов’язане з підтриманням такого стану.
Тому будь-хто і будь-коли має знати про корисність загартовування і
всебічно користуватися цією безкоштовною цілющою скарбничкою підтримання
здоров’я.
Існує два правила загартування. Їх два – щоденність і поступовість.
Холодна вода не даремно називається “королевою здоров’я”.
Загартовувальна дія її на організм найсильніша.
Починають водні процедури поступово після ранкової зарядки. Температура
води має бути 28-30 градусів. Кожні наступні два-три дні роби її
холоднішою на один градус, поки не доведеш до 12 градусів, а то й нижче
– в залежності від індивідуальних особливостей організму. Температура в
приміщенні, де загартовуєшся, не повинна перевищувати 17-20 градусів.
Обтирання роблять губкою або мокрим рушником, починаючи з рук, плечей,
шиї, тулуба. Відтак швидко витираються досуха і надягають білизну.
Ще сильніше діє обливання холодною водою. Тому температура води
спочатку має бути не нижче 30 градусів. Її, також поступово знижуючи,
доводять до 20-15 градусів і нижче.
Холодну воду використовують і як засіб проти зайвої ваги. У ній можна
“спалювати” надлишки жирів завдяки високій теплопровідності води.
Відомо, приміром, що за 15 хвилин купання у двадцятиградусній воді
додатково виділяється 100 кілокалорій. Але вдаватися до цього
сильнодіючого засобу, щоб схуднути, можна лише тоді, коли порадишся з
лікарем.
Відомий німецький гігієніст Еріх Дойзер вважає, що звичайний душ краще
закінчувати 10—15-секундним перебуванням під абсолютно холодним
струменем.
При контрастному душі, на його думку, повинна бути така черговість: 2
хвилини — гаряча вода (не тепла, а гаряча), 5—10 секунд — холодна
(гарячий кран закручується зовсім). Знову 2 хвилини гарячої води і т. д.
Всього від 4 до 6 циклів. Закінчувати обов’язково холодною водою.
Таким чином, після двох-трьох років підготовки більш-менш молоді (дітям
і підліткам “моржування” категорично протипоказане!) і до того ж
абсолютно здорові люди можуть подумати і про найвищу форму
загартовування — цілорічне плавання. Першого року, почавши навесні чи
влітку з купання у воді температурою 18—20 градусів, вони продовжують цю
благу справу до жовтня-листопада, другого року — до грудня, а на третій
чи четвертий рік уже можна плавати серед крижин. Та й то не більше 40—60
секунд. Навіть дуже досвідчені “моржі” не плавають більш як півтори-дві
хвилини.
Загартування сонцем
Сонячне світло – і цілитель, і надійний союзник у боротьбі з хворобами.
Широко використовували промені сонця як зміцнювальний засіб у Древній
Елладі. Найбільші спортивні змагання стародавності – Олімпійські ігри –
проводилися, як правило, у самі пекучі літні місяці. Рівно опівдні, коли
нестерпно палило сонце, виходили на старт засмаглі атлети. Вони
виступали оголеними і не мали права покривати для захисту від палючих
променів сонця голову. Ще більше поширення загартовування сонцем
одержало в Древньому Римі.
Як показали розкопки римських міст, буквально усюди: на дахах будинків,
у лазнях, у гладіаторських школах – улаштовувалися солярії – місця для
прийому сонячних ванн.
У Римській імперії створювалися спеціальні кліматичні станції, що
призначалися для сонцелікування. Сюди направлялися хворі для прийому
необхідних цілющих процедур. У ті далекі часи люди не могли пояснити
чудесної сили сонячних променів.
Зараз же нам добре відомо, чому і яким образом сонячна енергія
благотворно впливає на організм людини.
Виявилося, що сонячне світло складається з видимих і невидимих променів.
Видима частина спектра неоднорідна, складається з червоних,
жовтогарячих, жовтих, зелених, блакитних, синіх і фіолетових кольорових
пучків, що добре помітні після грози, коли на небі веселка. Невидимі
промені розташовуються по обидва боки сонячного спектра. Одні з них
примикають до його червоної частини і називаються інфрачервоними, інші ж
знаходяться за фіолетовим кінцем і тому іменуються ультрафіолетовими.
Сонячна радіація являє собою могутній потік променистої енергії у виді
ряду електромагнітних коливань з різною довжиною хвилі. Одиницею виміру
служить нанометр (нм), рівного одного тисячної мікрона. Найбільшою
довжиною хвилі володіють інфрачервоні промені – від 760 до 2300 нм. Вони
складають приблизно 70% випромінювання сонця і роблять переважно
тепловий вплив на організм.
Видимі промені мають довжину хвилі від 400 до 760 нм. Ультрафіолетові
промені мають найменшу довжину хвилі – від 295 до 400 нм. На частку
ультрафіолетової області сонячного спектра в земної поверхні приходиться
тільки близько 5% сонячного випромінювання. Проте ця область має
найбільшу біологічну активність. Дія чарівних ультрафіолетових променів
на організм неоднаково і залежить від довжини хвилі. Одні з них роблять
вітаміноутворюючу дію – сприяють утворенню в шкірі вітаміну D,
недостатність якого викликає порушення фосфорно-кальцієвого обміну в
організмі, приводить до захворювання дітей рахітом. Інші роблять так
звану еритемну і пігментну дію, тобто викликають на шкірі утворення
еритеми (почервоніння) і пігменту, що обумовлює засмагу. Найбільш
короткі ультрафіолетові промені роблять бактерицидні, убиваючі мікроби
дія.
Врахуйте й інше. Ультрафіолетові промені дуже чуттєві до різного роду
перешкодам. Так, один шар марлі затримує до 50% всіх ультрафіолетових
променів. Марля, складена вчетверо, як і шибка товщиною в 2 мм, цілком
виключає їхнє проникнення.
При опроміненні сонцем частина його променів відбивається шкірою, інша
частина проникає всередину і робить теплову дію. Інфрачервоні промені
можуть проникнути в організм на 5-6 див, видимі промені – на кілька
міліметрів, а ультрафіолетові – тільки на 0,2-0,4 мм.
У природних умовах на людину впливає пряма радіація, що безпосередньо
виходить від Сонця, розсіяна – від .небесного зводу і відбита – від
різних земних предметів.
Енергетичний склад прямої і розсіяної радіації різний і визначається
висотою стояння Сонця. Застосовуючи процедури, що гартують, важливо
враховувати співвідношення енергії ультрафіолетової, видимої й
інфрачервоної області спектра (табл. 1). Сонячне світло володіє воістину
дивною цілющою силою. Його промені, насамперед ультрафіолетові, діють на
нервово-рецепторний апарат шкіри і викликають в організмі складні
хімічні перетворення. Під впливом опромінень підвищується тонус
центральної нервової системи, поліпшується обмін речовин і склад крові,
активізується діяльність залоз внутрішньої секреції. Усе це благотворно
позначається на загальному стані людини.
Сонячне світло, крім того, робить згубна дія на хвороботворні мікроби.
Датський фізіотерапевт Н. Фінзен у 1903 р. використовував сонячні
промені для лікування туберкульозу шкіри. За ці дослідження йому була
присуджена Нобелівська премія.
Сонячне випромінювання є постійно діючим фактором зовнішнього середовища
і найтіснішим образом зв’язано з функціями організму людини.
На думку професора П. Г. Мезерницького, сонце знаходиться в настільки ж
нерозривному зв’язку з нашою природою, як кров з нашим тілом. Якщо за
якимись причинами людський організм позбавляється можливості широко
користатися сонячним світлом, то в організмі виникають численні
порушення фізіологічних функцій. У цих випадках розвивається стан за
назвою світлове голодування. Виражається воно в зниженні тонусу
центральної нервової системи і захисних сил організму, порушенні
обмінних процесів. У дітей світлове голодування приводить до
захворювання рахітом, у дорослих знижує працездатність, підвищує
схильність до простудних захворювань, викликає погіршення самопочуття і
сну.
Список використаної літератури:
Стів Шекман. “Ми чоловіки”. – К.: “Здоров‘я” – 1997.
А. Волошин “Час олімпійських стартів”. – К.: “Веселка”. – 1990.
Спортивна газета.
Журнал “Здоров‘я”
Валеологія. Підручник. – К., 2000.
Загартування організму: плюси і мінуси різних методик. – К., 1994.
PAGE
PAGE 8
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
