РЕФЕРАТ
на тему:
“Альфред Нобель. Нобелівська премія”
ПЛАН
1. Життя і діяльність Альфреда Нобеля
2. Історія створення Нобелівської премії
Використана література
1. Життя і діяльність Альфреда Нобеля
Альфред Бернхард Нобель народився 21 жовтня 1833 р. у Стокгольмі.
У цей рік будинок і майно Нобелів згоріли вщент, і це було
знаменням. Життя Альфреда йшло при багряному підсвічуванні
всепожираючого полум’я, під акомпанемент вибухів.
Батьки Альфреда Нобеля – Іммануіл і Андрієта, були людьми, яким випало
все – і успіх, і поразка.
Іммануіл Нобель був обдарованим механіком, креслярем, винахідником. Він
міг би стати і гарним архітектором, але в 1833 році молода родина
вступила в смугу невдач. Нещастя посипалися одне за іншим. Коли пожежа
знищила їхній будинок, родина переселилася в більш ніж скромну квартиру
в північній частині Стокгольму.
У 1837 році батько Альфреда – Іммануіл Нобель, рятуючись від кредиторів,
у пошуках кращої долі залишив сім’ю і виїхав за кордон. Спочатку він
відправився в Турку (Фінляндія), потім у Санкт-Петербург, сподіваючись
на успіх свого винаходу – вибухових мін.
Андрієта залишилася у Швеції з дітьми – Робертом, Людвігом і Альфредом,
яким було тоді 6, 10 і 4 роки відповідно. Це були лихоліття для родини.
Але зрештою, з Росії прийшли гарні новини: Іммануіл таки переконав
російську владу в перевагах винайдених ним мін.
Нарешті в 1842 році, після п’яти довгого років, родина знову змогла
возз’єднатися в Санкт-Петербурзі. Хлопчик, після пережитого ним
глибокого нестатку, став у Росії членом привілейованого класу
суспільства.
Іммануіл зробив усе можливе, щоб його сини одержали гарну освіту. До
сімнадцяти років Альфред міг вільно говорити на п’яти мовах: шведській,
російській, англійській, французькій і німецькій мовах.
Незабаром юнак виявив свої технічні здібності. Однак він був і великим
аматором літературного читання. Коли Альфред зайнявся поезією всерйоз і
заявив, що хоче стати письменником, він зустрів протидію з боку батька.
У планах Іммануіла Нобеля не було місця сину-літератору: він хотів
бачити Альфреда винахідником і технологом. Тривала закордонна подорож –
ось та спокуса, проти якого не встояв Альфред.
За умовами, виставленим батьком, він зміг відправитися в далекі країни,
лише давши обіцянку забути про кар’єру письменника. Альфред побував у
державах не тільки Європи, але й Америки. Однак батько так і не зміг
погасити той вогонь, що палав у серце сина: Альфред продовжував складати
вірші. Але навіть ставши знаменитістю, він не ризикнув обнародувати свої
твори і, зрештою, спалив усе, що написав. Лише у віці 63 років Альфред
Нобель публікує свою п’єсу “Немесіс”.
Що стосується Іммануіла Нобеля, справи його неухильно просувалися в
гору, а разом з цим ріс і добробут родини. Йшла Кримська війна, і
російський уряд мав потребу у великій кількості боєприпасів. Старшому
Нобелю було зроблене замовлення, яке принесло настільки гарний прибуток,
що він міг розрахуватися з усіма боргами у Швеції. За внесок у розвиток
Російської промисловості Іммануіл був нагороджений Золотою
імператорською медаллю.
Іммануіл робив експерименти майже з усіма видами вибухових речовин, і
Альфред пішов по його стопах.
Під час своєї тривалої подорожі по Європі Альфред зустрівся з італійцем
Собреро, що декількома роками раніш винайшов речовину з величезними
вибуховими якостями: нітрогліцерин. Альфред швидко зрозумів, які
можливості таїть у собі це, на той час ще зовсім не досліджена речовина.
Сам Альфред Нобель описує 1860 рік як час, коли він “домігся успіхів з
вибухом нітрогліцерину”.
Круті повороти в житті Нобелів на той час ще не закінчилися. Іммануіл
знову розорився. Війна закінчилася, і потреба в боєприпасах різко
знизилася. Родина знову розділилася – Андрієтта разом з молодшим сином
Емілем повернулася в Стокгольм. Через кілька років приїхав у Швецію й
Альфред. Разом з батьком він продовжував завзято працювати над
“прирученням нітрогліцерину”.
У 1864 році сім’я зазнала трагічної події: у сараї їх будинку, де
ставилися досвіди, вибухнуло 140 кг гліцерину. Загинуло п’ять чоловік, у
тому числі і молодший брат Альфреда Еміль.
Цей випадок став першим у новій низці нещасть і невдач. Однак це не
зупинило Альфреда. Оскільки влада заборонила експерименти з
нітрогліцерином у межах Стокгольму з точки зору безпеки, то Альфред був
змушений перенести свою майстерню на баржу на озері Маларен. Головне що
він намагався збагнути, чому нітрогліцерин вибухає так легко. Альфред
повинен був зробити такий вибуховий пристрій, що, коли б не виникала
потреба в його застосуванні, не ставило б під погрозу життя тих людей,
хто цей пристрій застосовує. І молодший Нобель, нарешті, вирішив цю
задачу.
Допоміг один з рідкоземельних елементів. З його допомогою споконвічно
рідкий нітрогліцерин перетворювався в дуже тверду масу, здатну вибухати
з не меншою силою, ніж нітрогліцерин, але при цьому вибух відбувається
не спонтанно, а передбачувано, що дозволило забезпечити безпеку
персоналу. Альфред назвав свій винахід динамітом. Крім цього Нобель
винайшов детонатор.
Альфред Нобель домігся виключного права на виробництво динаміту. Всього
лише за кілька років Альфред Нобель і його винахід підкорив увесь світ.
У 1871 році Альфред оселився в Парижі, у придбаній ним чудовій віллі на
авеню Малакоф.
У 1889 році похмурий інцидент залишив глибокий слід у душі Альфреда.
Один з журналістів переплутав Альфреда Нобеля з його недавно померлим
братом Людвігом. Альфред зміг прочитати свій власний некролог. Там його
прозвали торговцем смерті.
Це був удар для Альфреда, оскільки він, будучи найвищою мірою
ідеалістом, дійсно намагався винайти зброю настільки могутньою і
жахливою, щоб його руйнівна сила застерегла людей навіть від помислів
про війну. “Я мрію винайти речовину чи машину такої руйнівної сили, щоб
війни стали в принципі неможливими”, – писав він. Крім того, він завжди
охоче жертвував значні суми тим організаціям, які вели боротьбу за мир.
Згодом Альфред Нобель став людиною заможною і знаменитою. Він одержував
безліч запрошень на різного роду прийоми, але, як правило, відмовлявся
від них. У 1893 році йому було присуджене звання почесного доктора
Шведського університету в місті Упсала. Ось це він прийняв за честь.
Поки ж у Франції Альфред випробував свої “Нобелівські запалювачі” на
військових полігонах. Він запропонував Франції придбати права на його
новий винахід, але одержав відмову. Зробити це виявила бажання Італія. У
результаті Нобель був обвинувачений у державній зраді і був змушений
залишити Францію. Останнім місцем його проживання стало італійське місто
Сан-Ремо, де 10 грудня, 1896 року Альфред Нобель помер.
2. Історія створення Нобелівської премії
Після смерті “динамітного короля” залишився колосальний капітал. Його 93
заводи випускали 66,5 тис. тонн різних вибухових речовин у рік. Великі
суми були вкладені в інші підприємства і цінні папери в багатьох країнах
світу. Після ліквідації усього, що належить Нобелю, виручена сума склала
31 млн. шведських крон (по інших джерелах, 70 млн.).
Альфред Нобель залишив після себе наступний заповіт:
В якому зазначено: “Усе реалізоване майно, що залишилося після мене,
повинне бути розподілене в такий спосіб: виконувачам духівниці слід
звернути капітал у надійні цінні папери й утворити з них фонд, прибуток
від який буде щорічно видаватися у виді премій тим, хто протягом
попереднього року приніс найбільшу користь людству… Мій рішучий намір
полягає в тому, щоб премії присуджувалися поза залежністю від
національної приналежності кандидатів; лауреатом повинен ставати самий
гідний, не залежно від того, скандинав він чи ні”.
Отже, один з найбільших станів кінця XIX століття заповідалося людству,
потомству.
П’ять років продовжувалися у свій час судові розгляди, зв’язані з
заповітом, що А. Нобель склав і підписав у Шведсько-норвезькому клубі в
Парижі в урочистій обстановці й у присутності великого числа свідків.
Причина затримки полягала в тому, що спадщина виявилася надзвичайно
великою (до моменту смерті Нобеля його капітал складав 1 млрд. доларів).
За заповітом спадщина повинна була піти на виплату п’яти щорічних
міжнародних премій по трьох розділах науки (фізика, хімія, медицина і
фізіологія), за діяльність на користь світу, а також по літературі (при
чому спеціально обмовлялося, що література повинна мати ідеалістичну
спрямованість). Шведський уряд порахував заповіт екстравагантною
витівкою дуже багатого, але не цілком здорової психічної людини і
спробував заперечити його законність.
Долю премій вирішила шляхетність спадкоємців Нобеля. Його племінник
(дітей у Нобеля не було) сказав під час аудієнції шведському королю у
відповідь на домовленості оскаржити заповіт: “Мені б не хотілося, щоб
хтось вважав, що наша родина привласнила чужі гроші”.
З тих пір багато чого змінилося, і в даний час присудження Нобелівських
премій складає предмет особливої гордості і престижу шведського
королівства. Нобелівська медаль для вчених стала як би еквівалентом
олімпійської золотої медалі в специфічному “інтелектуальному” спорті,
яким може вважатися пізнання законів природи.
Медаль лауреата Нобелівської премії в області фізики і хімії. На
лицьовій стороні зображений профіль А.Нобеля з датами життя, на
зворотній – фрагмент шостої пісні Енеіди Вергілія: «Сприяє
облагороджуванню життя відкриттями в області мистецтв» (лат.) Автор
медалі – шведський скульптор і гравер Ерик Линдберг.
Значення премії й ім’я А. Нобеля набуло такої популярності, що він
удостоївся однієї з вищих форм визнання в науковому світі: рішенням
ІЮПАК штучний радіоактивний елемент з атомним номером 102 (між
менделеєвієм і лоуренсієм) названий нобелієм.
Нобелівські премії присуджуються щорічно (з 1901 року) за видатні роботи
в області фізики, хімії, медицини і фізіології, економіки (з 1969 року),
літератури, за діяльність по зміцненню миру.
Присудження Нобелівських премій доручено Королівській академії наук у
Стокгольмі (по фізиці, хімії, економіці); Королівському Каролінському
медико-хірургічному інституту в Стокгольмі (по фізіології і медицині) і
Шведської академії в Стокгольмі (по літературі); Нобелівський комітет
парламенту Норвегії присуджує Нобелівські премії миру.
Премія присуджується 10 грудня в стокгольмському концертному залі, але
лауреати з’їжджаються вже за тиждень до цього, щоб брати участь у
читанні нобелівських доповідей, зустрічах з колегами зі Шведської
академії, але головним чином – для репетицій урочистої церемонії. За
короля на репетиціях звичайно виступає директор Нобелівського фонду.
Правила не дозволяють нічого нікому повідомляти про подробиці
обговорення кандидатур. Нобелівські галузеві комітети просять всіх осіб,
які мають право виставляти кандидатури, зберігати в глибокій таємниці
названі ними прізвища.
Турбота про вибір кандидатів і підготовка процедури нагородження
покладена на нобелівські галузеві комітети, що обираються терміном на
три роки, але рішення про присудження премій ці комітети приймають у
повному складі. Восени комітети розсилають листа особам, яким надане
право називати кандидатів. Потім зазначені у відповідях здобувачі
підлягають попередньому добору. Навесні наступного року членам комісії
називають 5-6 кандидатур і дають роботу на літо: знайомитися з роботами
номінантів і їх біографіями. Рішення про нових лауреатів оголошуються в
жовтні. І незважаючи на різні конфлікти і пророцтва, ніщо не говорить
про те, що традиційна “нобелівська машина” перестане вертітися.
Головним “шеф-кухарем” цієї “преміальної кухні” (середній вік його
підопічних перевалив за 69 років) є голова Нобелівського фонду Міхаель
Сульман. Його найперша задача – правильно розпорядитися капіталом
Нобеля. А він чималий – близько 1 мільярда шведських крон. Премії ж
виплачуються за рахунок відсотків, головним чином, від цінних паперів і
нерухомості. У нинішньому році в кожній з 6 областей діяльності вона
буде дорівнює 7,6 мільйона шведських крон, тобто 1,3 мільйони доларів
США.
Підрахунки визнаних в усьому світі геніїв завжди потішали національну
гордість. У столітті, що пішло в історію ХХ, такими кумирами стали
близько 700 нобелівських лауреатів. У їх числі четверо нагороджені
двічі: француженка М.Кюрі (фізика, хімія), американці – Л.Поллінг
(хімія, премія миру) і Д.Бардін (фізика), англієць – Ф.Сенгер (хімія). У
родині Марії Кюрі зберігалися чотири золотих медалі! До двох завойованим
нею нагородам треба приплюсувати ще двох – її чоловіків Пьєра Кюрі
(фізика) і дочки Ірен Жоліо Кюрі (хімія). Абсолютним же “рекордсменом”
виявився тричі лауреат премій – Міжнародний комітет Червоного хреста.
По числу вчених-лауреатів міцне лідерство утримують США – 207 чоловік.
Не благаючи досягнень великих учених – корінних американців, що виросли
в університетах країни, усе-таки треба визнати: значний внесок в
американську “скарбничку” внесли іммігранти з інших країн.
За США йдуть Великобританія, Німеччина, Франція. Росія займає сьоме
місце. Економічно могутня Японія замикає дюжину “передовиків”. Пояснення
просте: у країні не в пошані фундаментальні науки (усі розробки
купуються в інших країнах), а на прикладних галузях знань далеко не
виїдеш.
Наймолодшим у віковій історії нагород – 25 років – виявився англійський
фізик У.Брегг, самим літнім – 87 років – американський патолог П.Роус.
Середній вік лауреатів повільно, але вірно збільшується і складає нині
66 років.
Використана література:
Життя Альфреда Нобеля. – М., 1994.
Кирилов С.І. Нобелівським преміям – 100 років! // День. – 2001. – №34.
Машин И.Р. Vivat ratio! – C.-Пб., 2005.
PAGE
PAGE 11
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
