.

Види корпоративних цінних паперів і їх особливості (пошукова робота)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
669 11041
Скачать документ

Пошукова робота:

Види корпоративних цінних паперів і їх особливості

Під корпоративними цінними паперами зазвичай розуміють акції як пайові
цінні папери, що емітуються AT, за якими емітент не несе зобов’язання
повернути кошти, внесені в його статутний фонд, але які засвідчують
участь у ньому, дають їх власникам право брати участь в управлінні
справами AT і одержувати частину прибутку у вигляді дивідендів та
частину майна при ліквідації товариства. Безумовно, акції — основний вид
цінних паперів, з якими працюють корпорації; їх емісія та
розповсюдження, власне, і створюють корпорацію. Тому найбільше уваги
приділимо саме акціям і операціям з ними на фондовому ринку. Проте
поняття корпоративні цінні папери можна застосовувати в ширшому
розумінні, тобто включити в нього інші цінні папери, що емітуються
корпораціями і використовуються в їх діяльності. Адже в Україні AT мають
право випускати облігації та інші цінні папери відповідно до
законодавства про цінні папери та фондову біржу.

Використовуючи такий підхід, не обмежуватимемося розглядом лише акцій.
Розглянемо також особливості інших видів цінних паперів, що мають
найважливіше значення у функціонуванні AT.

Акція (від лат. actio —розпорядження, претензія) — безстроковий
документ, що підтверджує право власника на частину спільного капіталу
AT. Покупець акції стає співвласником корпорації, бере на себе пов’язані
з цим обов’язки і отримує певні права.

Акції за умов розвиненого фондового ринку виконують кілька важливих
функцій:

• акумулюють і залучають до господарського обігу вільний фінансовий
капітал;

• слугують засобом централізації індивідуальних капіталів і створення
великого акціонерного капіталу;

• є інструментом інвестування різних сфер і галузей економіки, що
забезпечує децентралізоване переміщення інвестиційних ресурсів з метою
найефективнішого їх використання;

• є об’єктивним індикатором розподілу капіталу за сферами, галузями,
видами діяльності, а також показниками ефективності його функціонування;

• є гнучким механізмом зміни суб’єктів власності;

• сприяють демократизації управління діяльністю суб’єктів
господарювання, є засобом виконання співвласниками корпорацій
фінансового контролю;

• забезпечують інвесторам джерело доходу, що перевищує розмір
депозитного відсотка.

Акція дає право на отримання:

• частки річного чистого прибутку (дивідендів), розмір якого залежить
від фінансових результатів діяльності корпорації за поточний рік, а
також на участь в управлінні корпорацією (через голосування на загальних
зборах акціонерів);

• пропорційної частки активів корпорації під час її ліквідації, після
реалізації майна і розрахунків за зобов’язаннями AT;

• додаткового прибутку від продажу за ринковою ціною на вторинному
ринку.

Відповідальність акціонера складається:

• з неможливості вимагати повернення вкладеного капіталу; повернути
кошти можна, лише продавши акції іншій особі або емітенту (при його
згоді їх викупити);

• з підприємницького ризику — імовірно, що дивіденди за акціями можуть
бути меншими від доходу за альтернативними вкладеннями фінансового
капіталу (наприклад, відсотків за облігаціями, банківського депозитного
відсотка) або не будуть сплачені в разі збиткової діяльності корпорації;
що не вдасться повністю повернути кошти при продажу акцій внаслідок
зниження їх ринкової ціни;

• з можливості втратити вкладений в акцію капітал в разі банкрутства
корпорації.

Акція як цінний папір має відповідні ознаки. За основними ознаками акції
класифікуються так:

• іменні та на пред’явника;

• прості або привілейовані;

• з правом голосу або без такого права (“безголосі”);

• з номінальною вартістю або без номінальної вартості;

• паперові (документарні) та бездокументарні.

Іменні акції та акції на пред’явника відрізняються способом передання
прав власності. Якщо для передання права власності на акцію на
пред’явника необхідна лише згода сторін і просте передання самих акцій
(або їх сертифіката), то для іменних акцій ця процедура ускладнюється
необхідністю подання заяви про передання прав попереднім власником і
реєстрацію нового власника в реєстрі акціонерів.

Нині в Україні переважно поширено іменні акції і відповідно створено
сектор інфраструктури ринку цінних паперів — інститути реєстраторів
власників іменних акцій. З погляду емітентів іменні акції вигідні тим,
що дають змогу відслідковувати передання прав власності й тим самим
запобігати небажаному переходу великих пакетів акцій та прав контролю за
корпорацією від одних осіб до інших. Деякі експерти вважають, що іменні
акції обмежують можливості легалізації “тіньових” капіталів окремих
інвесторів. Разом з тим на світових фондових ринках спостерігається
тенденція до збільшення питомої ваги акцій на пред’явника. Наприклад, в
окремих країнах Західної Європи акції на пред’явника досягають 90 %
загальної кількості акцій. Це зумовлено тим, що механізм обігу іменних
акцій не дає змоги швидко і ефективно здійснювати операції з ними згідно
із сучасними стандартами та фінансовими вимогами. З’явилися прогнози
щодо подальшого зростання питомої ваги акцій на пред’явника на світових
ринках і залишення порівняно невеликої частки іменних акцій вже в
недалекому майбутньому.

Залежно від обсягів прав, що закріплюють акції, вони поділяються на
прості та привілейовані (преференційні), а також на акції з правом
голосу або без нього. Можливі різні переваги привілейованих акцій
порівняно з простими: у праві голосу (багатоголосі акції); фіксовані або
вищі, ніж за простими, дивіденди; право вимагати більшу частку в
ліквідаційній сумі та переважне задоволення цього права порівняно зі
звичайними акціонерами, у разі припинення діяльності AT. Конкретні права
власників привілейованих акцій закріплюються у статуті AT.
Найпоширенішим видом є привілейовані акції з фіксованим розміром
дивідендів без права голосу на загальних зборах акціонерів. Такі акції
найменше утискають права власників простих акцій.

Часто корпорації західних країн випускають такий різновид привілейованих
акцій з фіксованими дивідендами, як кумулятивні: якщо дивіденд не
сплачується в будь-який рік, він доплачується в наступні роки, більш
сприятливі за фінансовими результатами діяльності ВАТ. Частка
привілейованих акцій не може перевищувати 10 % статутного фонду
корпорації за законодавством України. Якщо корпорація має великий
прибуток, то за простими акціями акціонери можуть отримати більше
дивідендів. У такому разі для підвищення розміру дивідендів за
привілейованими акціями потрібне відповідне рішення загальних зборів
акціонерів. Однак привілейовані акції менш ризиковані — дивіденди
повинні сплачуватись у першочерговому порядку (або нагромаджуватись)
незалежно від фінансових результатів діяльності корпорації.

Дуже рідко емітуються акції з правом кількох голосів (багатоголосі).
Наприклад, у Німеччині випуск таких акцій допускається лише з дозволу
міністра економіки відповідного суб’єкта федерації (федеральної землі) і
тим AT, які мають особливе значення для економіки країни.

Законодавством України (ст. 44 Закону України “Про господарські
товариства”) передбачено, що голосування на загальних зборах акціонерів
відбувається за принципом: одна акція — один голос, тобто “багатоголосі”
акції випускатися не можуть.

В окремих країнах світу (наприклад, у Німеччині) застосовується поділ
акцій на “нові” і “старі” залежно від часу їх емісії. Вони різняться
тільки в перший рік емісії “нових” акцій. Відмінність полягає в різних
котируваннях і обсягах виплати дивідендів (дивіденди за новими акціями
сплачуються тільки за період їх обігу на фондовому ринку, а не за весь
рік). Після завершення першого року “нові” і “старі” акції стають
ідентичними [33, с 17].

Номінальна вартість акції відбиває частку коштів інвестора в реальному
капіталі AT і не пов’язана з ринковою вартістю. Концепцію номінальної
вартості було прийнято з метою захисту інтересів кредиторів шляхом
визначення постійної суми капіталу, яку власники не могли вилучити
протягом існування корпорації; згодом практика засвідчила, що
встановлення номінальної вартості неефективне для захисту як кредиторів,
так і акціонерів. Тому нині у західній практиці корпорації можуть
випускати акції із зазначенням або без зазначення номінальної вартості.
Акції без встановленого номіналу можуть бути продані за будь-якою
емісійною ціною. Уразі випуску таких акцій внесений капітал, тобто сума,
одержана корпорацією від продажу акцій за емісійною ціною, поділяється
на встановлений капітал (встановлена вартість, одержана від реалізації
акцій) і додатково внесений капітал (різниця між емісійною ціною і
встановленою вартістю). У США, наприклад, де законодавством багатьох
штатів не забороняється випуск акцій без номіналу, встановлено
“законний” капітал (визначається законом штату).

В Україні AT можуть випускати лише акції із встановленою номінальною
вартістю. Згідно із Законом України “Про господарські товариства”
акціонер в обумовлений установчими зборами термін, але не пізніше як
через рік після реєстрації AT, зобов’язаний сплатити повну вартість
акції (номінальну). Відповідно до Закону України “Про цінні папери і
фондову біржу” у протоколі рішення засновників про випуск акцій має
бути зазначена номінальна вартість акції, а додатковий випуск акцій
можливий лише тоді, коли всі раніше випущені акції повністю сплачені за
вартістю не нижче від номінальної.

За формою існування акції поділяються на паперові (документарні) і
бездокументарні (їх особливості визначені Законом України “Про
Національну депозитарну систему і особливості електронного обігу цінних
паперів в Україні”).

Документарна форма акції як цінного паперу — це паперовий бланк з
визначеними реквізитами. На кілька акцій акціонеру може видаватися
сертифікат. Бездокументарна форма акції — це здійснений зберігачем
обліковий запис, який є підтвердженням права власності на акцію.
Зберігачем може бути саме АТ-емітент або за договором з ним комерційний
банк чи торговець цінними паперами. Форма випуску акцій визначається за
рішенням АТ-емітента і затверджується ДКЦПФР при реєстрації випуску
акцій.

Важливу роль у фінансовій діяльності корпорації можуть відігравати
облігації, що емітуються нею з метою залучення позикового капіталу.

Облігація — це цінний папір, що засвідчує право її покупця на отримання
від особи, яка випустила облігацію, її номінальної вартості і відсотків
від неї у визначений термін. Корпоративна облігація — це зобов’язання AT
перед власниками облігацій щодо виплати певного доходу і погашення їх
номінальної вартості через певний період.

Наведемо основні ознаки корпоративної облігації як цінного паперу:

• облігація засвідчує відносини позики між її покупцем, який є
кредитором AT, і корпорацією-емітентом, що є боржником;

• на відміну від акцій облігації завжди мають номінальну вартість, яка є
важливою ознакою цих цінних паперів — емітент зобов’язується погасити їх
номінальну вартість у зазначений термін і фіксований дохід, як правило,
визначається у відсотках номінальної вартості;

• облігації випускаються на певний період, після завершення якого
емітент гарантує виплату їх номінальної вартості;

• емітент зобов’язаний сплачувати фіксований дохід у терміни і розмірах,
встановлених умовами облігаційної позики; дохід сплачується як відсоток
(купон) номінальної вартості або у вигляді дисконту (тобто емітент
продає облігації за ціною нижче від номінальної вартості, а погашаються
вони за номіналом);

• облігації можуть мати одночасний термін погашення або різні терміни за
окремими серіями в певні періоди;

• у разі ліквідації AT або визнання його банкрутом зобов’язання перед
власниками облігацій задовольняються, як і перед іншими кредиторами,
раніше ніж перед власниками акцій;

• облігації можуть бути іменними і на пред’явника.

Залучення капіталу шляхом емісії боргових зобов’язань (облігацій) є
однією з форм тривалого кредитного фінансування великих AT через поділ
загальної суми кредиту (емісії облігацій) на невеликі частки. Такі
позики дають можливість зібрати від великої кількості окремих кредиторів
(власників облігацій) необхідну кредитну суму, яку важко було б отримати
під вигідні для позичальника умови у банку. З одного боку, кредитор
(інвестор) не може одразу ж розірвати свої відносини з емітентом з
приводу власності на облігації (якщо, звичайно, не передбачено викуп або
погашення облігацій у визначений час протягом року). З іншого боку,
кожна особа, яка має облігації, може припинити відносини з емітентом з
приводу кредиту, продавши облігації на фінансовому ринку, так само як
акціонер, продавши акції, може припинити свою участь у цьому AT.

Законодавством України встановлено обмеження на випуск корпоративних
облігацій — їх сумарна номінальна вартість не може перевищувати 25 %
статутного фонду, але в ньому немає жодних вказівок щодо видів
облігацій, які можуть емітувати корпорації. Отже, українські AT,
скориставшись досвідом країн з розвиненою ринковою економікою, можуть
обрати будь-які різновиди облігацій, давно відомі в цих країнах.

Розглянемо найпоширеніші у світі різновиди корпоративних облігацій і їх
особливості.

Облігації без забезпечення (незабезпечені облігації) є цінними паперами,
що засвідчують лише загальне зобов’язання платежу. Уразі його
невиконання емітентом власник незабезпеченої облігації може поряд з
іншими кредиторами в порядку черговості, передбаченому законодавством,
звернути стягнення на майно емітента.

Незабезпечені облігації випускаються тоді, коли компанія має активи (або
матиме їх у результаті отримання позики), яких вистачить для погашення
основної суми позики. Корпорація-позичальник має враховувати, що за
незабезпеченими облігаціями їй доведеться сплачувати вищу процентну
ставку, ніж за іншими видами облігацій. Тому найчастіше корпорації
намагаються випускати боргові цінні папери більш високої якості, а саме:
облігації, забезпечені заставою певного майна А Т, або забезпечені
майном, наданим третіми особами спеціально з цією метою. Отже,
забезпечена облігація крім зобов’язання платежу містить додаткову
гарантію у вигляді застави майна емітента або третіх осіб. Зазвичай це
нерухомість, цінні папери, запаси продукції та інше майно. Якщо компанія
випустила облігації, забезпечені фіксованою заставою, вона не має права
продавати заставлені активи без дозволу власників облігацій. Як правило,
вони можуть конфісковувати конкретні активи, якщо компанія не виконує
умов облігаційної позики.

Облігації можуть забезпечуватися не фіксованою, а плаваючою заставою.
Забезпеченням можуть бути різні матеріальні й нематеріальні активи, у
тому числі торговельні марки, довгострокові контракти, гарантії третіх
осіб тощо. Таку заставу використовують тоді, коли компанія не має
нерухомості для застави або не хоче передавати власникам облігацій
фіксовану заставу. На відміну від власників облігацій з фіксованою
заставою власники облігацій з плаваючою заставою не мають права
конфісковувати активи в разі невиконання AT умов позики. Проте вони
можуть вимагати ліквідації AT для того, щоб після продажу активів
повернути свої гроші. У таких випадках облігації з плаваючою заставою
будуть погашатися після облігацій з фіксованою заставою, але до
задоволення вимог решти кредиторів. Оскільки облігації з плаваючою
заставою ризикованіші для інвестора, корпорація змушена встановлювати за
ними вищу процентну ставку, ніж для облігацій з фіксованою заставою.
Корпорації можуть випустити відкличні або частково відкличні облігації.
Відкличними називаються облігації, за якими в емітента залишається право
повернути борг раніше дати платежу. Іншими словами, емітент може
достроково викупити облігації з виплатою премії — деякої суми понад
платіж, який належить виплатити у встановлений термін погашення. Умови
відклику визначаються і оголошуються емітентом до початку продажу
облігацій.

Для випуску (погашення) облігацій емітент може сформувати відкладений
фонд за рахунок прибутку. Іноді компанія створює викупний фонд шляхом
щорічних відрахувань певної суми грошей, використовуючи його для
поступового викупу невідкличних облігацій на вторинному ринку.

Існують облігації з можливістю дострокового погашення. На відміну від
відкличних вони погашаються достроково за бажанням їх власників. Така
можливість обумовлюється при випуску облігацій. При цьому встановлюються
вартість погашення і термін, не раніше якого облігації можуть бути
пред’явлені для дострокового погашення.

До боргових цінних паперів з особливими правами для інвесторів належать
конвертовані облігації. Поряд із звичайним правом на грошову вимогу така
облігація має також право обміну на акції AT, яке емітувало ці
облігації. Після обміну на акції право на повернення основного капіталу
за облігаціями та на отримання доходу у вигляді відсотків анулюється. В
інформації про емісію обов’язково необхідно обумовити такі положення:
пропозиції обміну (коефіцієнт конвертації); термін конвертації;
необхідність, порядок і розмір доплат; облігації, не конвертовані до
завершення терміну їх дії, погашаються у звичайному порядку.

Наприклад, коефіцієнт конвертації дорівнює трьом, отже, одну облігацію
можна обміняти на три акції. Коефіцієнт конвертації дорівнює ціні
облігації (як правило, за номінальною вартістю) поділеній на ціну
конвертації (вартість акції, що береться до розрахунку для обміну
облігацій на акції).

Право на конвертацію вважається привілеєм інвестора, і конвертація
виконується виключно на прохання власника облігацій. Тому дохід
(процентна ставка) за такими облігаціями встановлюється, як правило,
нижчою, ніж за звичайними облігаціями. Приймаючи рішення про
конвертацію, власник облігацій керується передусім біржовим курсом
акцій; конвертація буде для нього вигідною тоді, коли курс акції
перевищує ціну конвертації.

Зараховуючи номінальну вартість облігацій на рахунок придбання акцій,
може бути передбачено стягнення доплати, розмір якої зазвичай
змінюється. Наприклад: перший рік — 5 гр. од., другий і третій роки — 10
гр. од., четвертий і п’ятий — 20 гр. од., шостий і наступні роки — 60
гр. од.

Емітент може впливати на останній термін перетворення облігацій на
акції, поступово змінюючи за часом суму доплат. Якщо потрібно раніше
викупити або перетворити облігації на акції, встановлюють низьку
доплату, яка поступово збільшується, а якщо необхідно відстрочити час
конвертації, то чинять навпаки.

Курс конвертованої облігації встановлюється з огляду на певні фактори,
зокрема на кількість днів до виплати відсотків (доходу) за облігаціями,
час до майбутньої конвертації, курс акцій, розмір доплат, а також на
інші, які можуть впливати на формування ціни облігації.

Час обороту конвертованих облігацій на Заході становить 10-20 років.
Виплата відсотків за облігаціями або їх обмін на акції може
здійснюватися один раз після закінчення терміну випуску або через певний
час відповідно до встановленого плану погашення заборгованості. Оскільки
крім квоти погашення необхідно виплачувати відсотки, то фінансове
навантаження підприємства в різні роки за однакових квот погашення
різне. Для досягнення однакового навантаження погашають насамперед меншу
кількість облігацій при високому рівні відсотків; у разі зниження
останніх квоти погашення збільшуються. Борг може погашатися шляхом
розіграшу лотереї (тоді номери, що виграли, сплачуються) або зворотного
викупу на біржі облігацій, призначених для погашення.

Зауважимо, що збільшення статутного капіталу завдяки трансформації
боргових зобов’язань (обміну облігацій на акції) може призвести до зміни
курсу акцій і зменшення прав або частки акціонерів, наприклад частки у
виплаті дивідендів. Тому у проспекті емісії конвертованих облігацій для
“старих” акціонерів необхідно передбачати право пільгової підписки або
підписки на облігації як на нові акції, без курсової різниці.

Розглянемо переваги і недоліки випуску конвертованих облігацій з погляду
компанії-емітента та інвестора.

Позитивним для емітента є нижча вартість обслуговування боргу порівняно
з випуском звичайних облігацій, а також можливість відстрочення
розміщення акцій на термін щонайменше рік (зазвичай 3-5 років).
Негативним для емітента є ризик виникнення проблем з обслуговуванням
боргу у зв’язку з погіршенням фінансового становища; можливе ускладнення
планування подальшої діяльності підприємства, оскільки на початку важко
прогнозувати обсяг розміщених шляхом конвертації додаткових акцій і
відповідно грошових потоків (адже інвестор самостійно приймає рішення:
погашати облігацію або конвертувати її в акції).

Позитивним для інвестора є те, що купуючи конвертовані облігації, він
може стати акціонером або відмовитися від конвертації, погасити
облігації або отримати дохід від продажу їх на ринку, оскільки з
підвищенням курсу акцій емітента підвищується курс облігацій. Якщо ж
курс акцій знижується, то ціна конвертованих облігацій зменшується до
ціни звичайних облігацій, що обмежує втрати інвестора. Конвертовані
облігації більш ліквідні порівняно із звичайними. Негативним для
інвестора є більш низька доходність конвертованих облігацій порівняно із
звичайними облігаціями емітента.

Для великих компаній інструментом позичання капіталу через міжнародні
фондові ринки може бути емісія єврооблігацій (євро-бондів), які іноді
називають ще міжнародними облігаціями.

Єврооблігацїї — це облігації іноземних емітентів, номіновані у валюті
країни розміщення і призначені для розповсюдження серед міжнародних
інвесторів; їх можуть купувати інвестори практично кожної країни і
передбачати різні умови для задоволення своїх потреб.

Як правило, євробонди — це довгострокові (розраховані щонайменше на 10
років) цінні папери на пред’явника, з фіксованою процентною ставкою.
Основна перевага євробондів для емітента полягає в тому, що термін їх
погашення значно перевищує терміни погашення кредитів. Отримані у такий
спосіб кошти можна вважати довгостроковими інвестиціями. Найчастіше
компанії використовують їх для цілковитої реконструкції виробництва.
Євробонди випускають зазвичай емітенти з високою платоспроможністю, тому
відсотки, що сплачуються за ними, невеликі, часто навіть нижчі, ніж за
державними цінними паперами. Отже, вартість позики порівняно з кредитами
на внутрішньому ринку (без урахування накладних витрат) невелика —
8,3-12,5 % річних. Проте випуск єврооблігацій прийнятний тільки для
великих корпорацій через великі накладні витрати. Наприклад, при
позичанні 100 млн дол. додаткові витрати становлять приблизно 2 млн дол.
Ці кошти витрачаються для здійснення аудиту за міжнародними стандартами;
укладання контракту з відомою фірмою-консультантом, яка допоможе
підготувати проспект емісії; укладання угод з інвестиційним банком і
платіжним агентом; отримання кредитного рейтингу в одному з провідних
рей-тингових агентств; реєстрація емісії єврооблігацій; здійснення
рекламної кампанії.

Розміщення єврооблігацій відбувається у три етапи. На першому відбирають
рейтингові агентства, провідних менеджерів і консультантів, з’ясовують
доцільність отримання кредитного рейтингу. Присвоєння
корпорації-емітенту кредитного рейтингу не обов’язкове, але бажане для
одержання коштів на вигідніших умовах. На другому етапі створюють пакет
документів для регулювання угоди, готують проспект емісії, визначають
емісійний синдикат. Третій етап передбачає розміщення облігацій і
розрахунки між учасниками угоди. Як правило, розміщує облігації в
кількох країнах емісійний синдикат, що іноді складається з кількох
десятків фінансових інституцій. Домінуюча форма розміщення —
андерайтинг, тобто викуп облігацій членами синдикату з подальшим їх
перепродажем кінцевим інвесторам.

Досвід великих російських компаній (НК “Лукойл”, ВАТ “Мосе-нерго” і
“Іркутськенерго”, НК “Татнафта” та ін.) засвідчує, що розміщення
єврооблігацій триває близько року. Велику роль у цьому відіграє валютний
ризик, адже девальвація національної валюти може звести нанівець всі
переваги цього виду позик, значно зростуть виплати за єврооблігаціями.
Саме так сталося в Росії під час фінансової кризи 1998 р.

Ще одним інструментом залучення прямих зарубіжних інвестицій у сучасних
економічних умовах є випуск і розміщення серед потенційних стратегічних
інвесторів депозитарних розписок на акції вітчизняних емітентів.

Депозитарна розписка — це цінний папір, що обертається на ринку і
підтверджує право власника на певну кількість цінних паперів,
депонованих у депозитарії.

У законодавстві України відсутнє визначення депозитарних розписок як
цінних паперів. У нормативних документах зазначається, що депозитарна
розписка — це документ, який випускається іноземною депозитарною
установою згідно із законодавством відповідної держави на акції
товариства.

Необхідність випуску і розміщення депозитарних розписок виникає тоді,
коли безпосереднє розміщення первинної або додаткової емісії акцій
компанії серед певного кола потенційних прямих іноземних інвесторів
неможливе з таких причин:

• через наявність у країні юрисдикції прямого інвестора законодавчих
обмежень на вивезення капіталу;

• відсутність у потенційного інвестора дочірньої компанії, що функціонує
у країні емітента і могла б бути покупцем акцій;

• наявність суттєвих ризиків, пов’язаних з відповідальним зберіганням
цінних паперів, що є власністю прямого інвестора;

• неоптимальний механізм розрахунку і конвертації дивідендів та інших
виплат прямому інвестору від участі в капіталі підприємства.

Випуск депозитарних розписок на емісію акцій емітента дає змогу реальним
зарубіжним інвесторам отримати контрольний пакет акцій об’єкта
інвестування і водночас мінімізувати ризик, пов’язаний з обігом належних
їм цінних паперів, оскільки він регламентуватиметься не тільки
національними, а й міжнародними правовими нормами.

Особливо поширені американські депозитарні розписки (АДР). Значною мірою
це пояснюється тим, що згідно із законодавством США цінні папери
іноземних емітентів, випущені в іншій, ніж АДР, формі, не допускаються в
обіг на фондовому ринку США. Американська депозитарна розписка — це
сертифікат, що підтверджує право власності на певну кількість
американських депозитарних акцій або глобальних депозитарних акцій, які,
у свою чергу, засвідчують право власності на певну кількість цінних
паперів іноземного емітента.

Зарубіжні емітенти можуть здійснювати кілька програм АДР різного рівня,
а саме:

1-го рівня — для виведення цінних паперів зарубіжного емітента в обіг на
позабіржовому ринку США. Ця програма не спрямована на залучення
емітентом нового акціонерного капіталу і має на меті підвищити
ліквідність і ринкову вартість акцій за рахунок збільшення кількості
інвесторів на американському фондовому ринку. Програмою передбачаються
мінімальні витрати коштів і часу на організацію; у ній висуваються
мінімальні вимоги до розкриття інформації емітентом;

2-го рівня — проходження емітентом лістингу на одній з американських
фондових бірж. Ця програма не надає можливості розміщувати додаткову
емісію цінних паперів емітента на фондовому ринку США, проте висуває
вищі вимоги до розкриття інформації емітентом, подання ним фінансової
звітності відповідно до американських стандартів бухгалтерського обліку;

3-го рівня — основа для залучення додаткового капіталу від розміщення
АДР, випущених на задепоновані акції емітента. Ця програма оптимальна
для укладення угоди про залучення прямого фінансування;

за правилом 144А. Ця програма дає змогу залучати пряме фінансування з
максимальним спрощенням для зарубіжного емітента офіційних процедур
надання інформації та реєстрації за американськими законами. Правило
144А означає, що АДР підлягають розміщенню і продажу тільки серед
кваліфікованих інституційних покупців.

Основні цінні папери (тобто акції та облігації, що емітовані
корпорацією) — це базові активи, на які можуть бути випущені похідні
(вторинні) цінні папери, або деривативи.

Вартість похідних цінних паперів залежить від ціни основних, до яких
вони випускаються, і утворюється з цієї ціни.

Хоча похідні цінні папери безпосередньо не є інструментом залучення
капіталу, але вони виконують певні специфічні функції і, отже,
відіграють помітну роль у функціонуванні корпорацій. Найпоширенішими
деривативами є опціони різних типів.

Опціон — це стандартизований контракт, який дає право його власникові на
придбання (опціон на купівлю — call) чи на продаж (опціон на продаж —
put) у визначений термін зазначену в опціоні кількість базового активу
за зафіксованою при укладенні угоди ціною (ціна виконання).

Якщо передбачено, що опціон можна реалізувати тільки у якийсь визначений
день, цей опціон називають “європейським”. Якщо ж

опціон можна реалізувати як у визначений день, так і до цього дня, такий
опціон називають “американським”.

Різновидом опціону на купівлю є варант, який випускається емітентом
разом з власними привілейованими акціями чи облігаціями і надає його
власникові право на придбання простих акцій цього емітента протягом
певного періоду за певною ціною.

Опціони, випущені на акції та облігації компаній, безпосередньо не є
інструментом залучення додаткового капіталу; ринок опціонів не додає
грошей на фінансування діяльності корпорацій. Опціони, як й інші похідні
цінні папери, створюють фіктивний капітал і забезпечують його рух. Мало
того, похідні цінні папери є фіктивним капіталом у найчистішому вигляді.
Нині торгівля опціонами є дуже популярною спекулятивною операцією на
фінансових ринках країн з розвиненою ринковою економікою (зокрема, у
США), яка дає можливість дуже швидко отримати непоганий дохід і великі
комісійні.

У 1973 р. в Чикаго було засновано біржу опціонів, яка мала майже
постійний успіх. Протягом п’яти років інвестори уклали опціонні угоди на
купівлю або продаж більш як 10 млн акцій щоденно. Нині опціонами
торгують на багатьох біржах. Торгівля опціонами — це спеціалізований
бізнес, технологіям якого присвячені спеціальні посібники. Методи
визначення вартості опціонів та їх застосування докладно розглядаються в
окремих виданнях з корпоративних фінансів [21, с 527-586].

Крім надання можливостей здійснення арбітражних (спекулятивних) операцій
похідні цінні папери виконують функцію управління фінансовими ризиками,
захищають інвесторів від ризиків базових активів, чим сприяють вкладанню
коштів в основні цінні папери. Отже, опціони відіграють певну роль у
функціонуванні корпорацій, хоча не доведено, що торгівля опціонами може
стабілізувати чи дестабілізувати ринок акцій і облігацій.

Опціони можуть використовуватись як інструмент корпоративного управління
для заохочення менеджерів компанії. Знову звернемося до досвіду США, де
було започатковано механізм видання опціонів на акції компаній їх
співробітникам, а в останнє десятиріччя цей механізм поширився і в
європейських компаніях [66, с 29]. Менеджери компанії отримують опціони
на купівлю її акцій за фіксованою ціною, яка, звичайно, значно нижча від
курсової, протягом певного періоду (як правило, 5-Ю років), але не
раніше встановленого терміну (зазвичай не раніше як за 2 роки після його
отримання).

Здебільшого опціон реалізується у вигляді премії, тобто санкціонується
керівництвом компанії після досягнення поставленої мети (досягнення
певного рівня дохідності фірми, отримання вищого прибутку від заданого,
темп підвищення курсу акцій, результати роботи окремих підрозділів
тощо). Щоб менеджери компанії могли використати свої опціони, у компанії
мають бути “вільні” акції, які потрібно або викупити в акціонерів, або
емітувати, що призводить до розпорошення капіталу. Цього можна уникнути,
якщо застосувати іншу типову схему: співробітники отримують готівкою
бонус, розмір якого залежить від підвищення курсу акцій компанії (сума
бонусу дорівнює різниці між поточною вартістю акцій та встановленим
фіксованим рівнем).

Запровадження опціонних схем уможливлює часткове усунення суперечностей
між акціонерами і менеджерами; якщо останні самі стають акціонерами (або
отримують опціони на акції), їх інтереси значно наближуються, конфлікт
пом’якшується. Опціонні схеми дуже широко використовують молоді
компанії, вони розповсюджують їх серед великої кількості співробітників.
Власне, і великі корпорації також часто вдаються до цих методів.

Наприклад, у провідних інвестиційних банках США “Merrill Lynch” і
“Morgan Stanley” службовцям належить більше половини акціонерного
капіталу.

Дефіцит ліквідності й гостра проблема неплатежів в українській економіці
деякою мірою можуть бути пом’якшені шляхом застосування компаніями
векселів та інших короткострокових цінних паперів. Торговельний вексель
є цінним папером, що використовується серед компаній для фінансування
товарних операцій. Згідно із Законом України “Про цінні папери і фондову
біржу” вексель — це боргове зобов’язання, що надає його власникові
безумовне право вимагати після настання терміну платежу від векселедавця
простого або акцептанта переказного векселя сплати вексельної суми. Обіг
векселів регулюється особливими нормами права — вексельним правом, що
вимагає насамперед правильного оформлення векселя, у противному разі він
буде недійсний.

Згідно зі ст. 5 Закону України “Про обіг векселів в Україні” [5] форма і
порядок виготовлення бланків векселів затверджуються ДКЦПФР; векселі не
можуть бути переведені у бездокументарну форму (знерухомлені).

Розблокуванню неплатежів і залученню кредитів може сприяти застосування
корпораціями особливого виду цінних паперів — складських свідоцтв як
фінансового інструмента отримання кредитів під заставу запасів товарів.

Складське свідоцтво (СС) — це товаронаповнений цінний папір, що
видається зберігачем (товарним складом) на підтвердження прийняття
товарів на зберігання. Складське свідоцтво є неемісійним цінним папером,
для випуску якого не потрібні державна реєстрація і реєстрація
проспектів емісії. В Україні ще немає нормативних документів, які
визначають особливості СС. У Росії частково розроблено правову базу
використання СС. Розрізняють СС двох типів: прості та подвійні. Просте
СС є цінним папером на пред’явника і складається з однієї частини.
Подвійне СС складається з двох частин: складського свідоцтва — А і
заставного свідоцтва — Б (варанта), які є цінними паперами і можуть
обертатися разом або окремо на біржовому і позабіржовому ринках.

Варант використовують як заставу для отримання кредиту. Його
відокремлюють від подвійного СС і передають кредитору; при цьому на
частині А в подвійному СС роблять позначку про суму отриманого кредиту і
відсотки за ним. Отже, покупець частини А подвійного СС сповіщається про
наявність застави і її суму, а для отримання товару зі складу йому
необхідно розрахуватися з кредитором, оскільки це можливо лише в обмін
на обидві частини подвійного СС.

Застосування СС може позитивно вплинути не тільки на фінанси окремих
компаній, а й на фінансову систему держави, оскільки:

• дає можливість відмовитися від бартеру;

• сприяє залученню в ринковий оборот активів підприємств, що раніше не
працювали (майна, запасів);

• прискорює оборотність обігових коштів підприємств, оскільки підвищує
ліквідність товару за рахунок обороту частини А подвійних СС на ринку
при незмінному перебуванні товару на складі;

• може підвищити збір податків, якщо СС прийматимуть податкові органи на
погашення заборгованості підприємств бюджету з подальшою реалізацією на
біржовому та позабіржовому ринках;

• сприяє значному розширенню кредитування підприємств під заставу СС,
які є якісним забезпеченням банківських позик.

Складські свідоцтва є перспективними цінними паперами. Введення їх у
повномасштабний обіг потребує захисних заходів щодо підвищення довіри до
них. В Україні необхідно розробити нормативну базу для забезпечення умов
професійної діяльності учасників ринку СС, встановити єдині правила і
стандарти здійснення операцій з ними, створити єдину інформаційну базу
даних СС.

Список використаної літератури

Анохин С. Особенности управления корпоративными финансами // Фин.
бизнес. — 2000. — № 6. — С. 23-28.

Анохин С. Управление финансовыми активами // Фин. бизнес. — 2000. — № 7.
— С. 21-28.

Бондар О. М., Мендрул О.Г. Сукупна вартість підприємств у процесі
масштабної грошової приватизації // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл.
— 2000. — № 5. — С 70-75.

Брейли P., Майерс С. Принципы корпоративных финансов: Пер. с англ. — М.:
Олимп-бизнес, 1997.

Брігхем Є. Основи фінансового менеджменту: Пер. з англ. — К.: Молодь,
1997.

Бухалков М. И. Внутрифирменное планирование: Учебник. — М.: ИНФРА-М,
1999.

Вінник О. М., Щербина В. С. Акціонерне право: Навч. посіб. — К.: Атіка,
2000.

Вітлінський В.В., Пернарівський О. В., Баранова А. В. Оцінка
кредитоспроможності позичальника та ризику банку // Фінанси України. —
1999. —№ 12. — С 91-103.

Войцеховсъкий П. В. Про деякі питання створення та приватизації
холдингових компаній //Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 1999. — №
9. — С 64-65.

Горбунов А. Р. Холдинговые предприятия и дочерние фирмы. — М.: Анкил,
1994.

Гридчина М. В. Финансовый менеджмент: Курс лекций. — К.: МАУП, 1999.

Пеанов А. П. Акционерные общества: управление капиталом и дивидендная
политика. — М.: ИНФРА-М, 1996.

Іменітова О. Методи оцінки ринкової вартості акцій // Ринок цінних
паперів. — 1997. — № 20. — С 5-8.

Карбовник О. I. Шляхи фінансування акціонерних підприємств в Україні //
Фінанси України. — 1998. — № 5. — С. 82-85.

Касимов Ю. Ф. Основы теории оптимального портфеля ценных бумаг. — М.:
Филинъ, 1998.

Килячков А. А. Немецкий рынок ценных бумаг, его инструменты и индексы //
Финансы и кредит. — 1999. — № 8. — С. 14-20.

Коломина-Труман М., Бараховский А. Опыт регулирования фондового рынка в
Великобритании // Финансы и кредит. — 1999. — № 7. — С. 14-21.

Короленко М. В. Дивідендна політика акціонерного товариства // Фінанси
України. — 2000. — № 2. — С 58-63.

Кучеренко В. Національний ринок — Terra Incognita? // Економіка,
фінанси, право. — 1999. — № 7. — С 22-24.

Кучеренко В. Рейтинги ПФТС: Тільки індикатори ринку, чи інструменти
формування прибутків // Економіка, фінанси, право. — 2000. — №1.—С
27-31.

Ли Ченг Ф., Финнерти Джозеф И. Финансы корпораций: теория, методы,
практика. — М.: ИНФРА-М, 2000.

Лінніков В. М., Глущенко С. В. Методологічні принципи аналізу суті
фондового ринку в цілому та України зокрема // Фінанси України. — 1998.—
№3. — С 92-101.

Лупенко Ю. О. Формування контрольних пакетів акцій акціонерних товариств
//Фінанси України. — 1997. —№9. —С 98-101.

Лялин С. Перспективы развития российского рынка корпоративных облигаций
// Фин. бизнес. — 1999. — № 11. — С. 24-31.

Малишев Б. Правові аспекти управління відкритим акціонерним товариством
// Економіка, фінанси, право. — 1999. — № 8. — С. 25-29.

Мамічева Л. Акціонерні товариства в Україні: зародження та сучасний стан
// Економіка, фінанси, право. — 1998. —№9. — С. 7-9.

Мишкін Ф. С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків:
Пер. з англ. —К.: Основи, 1998. —956 с.

Мозговий О. Фондовий ринок нарощує м’язи // Уряд, кур’єр. — 2000. — № 9.
— С 4.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020