.

Управління фінансовими результатами діяльності підприємства (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1014 19214
Скачать документ

Курсова робота

Управління фінансовими результатами діяльності підприємства

План

Вступ

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РЕЗУЛЬТАТАМИ

1.1. Роль фінансових результатів діяльності підприємства у зміцненні
його фінансового стану

1.2. Основні показники результативності фінансової діяльності, які
характеризують ефективність управління

1.3. Сукупність факторів впливу на фінансові результати діяльності
підприємства

РОЗДІЛ 2 ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ЯК ОБЄКТ
УПРАВЛІННЯ

2.1. Резерви збільшення прибутку

2.2. Утворення, розподіл і використання чистого прибутку

Використана літератураВступ

Проведена економічна реформа і перехід до ринкових механізмів
функціонування економіки України, органічне включення її в процеси
світового господарювання вимагають корінного перегляду всієї сукупності
економічних важелів, використовуваних у системі керування. Перехід від
переважно прямих адміністративних методів впливу до непрямих, заснованих
на ринкових механізмах і взаємозв’язках, має потребу в заглибленому
теоретичному осмисленні широкого кола мікро- і макроекономічних проблем,
включаючи мотиваційний аспект господарської діяльності економічних
суб’єктів, об’єктивні закономірності формування і використання доходів
цих суб’єктів.

В умовах ринкової економіки одержання прибутку є безпосередньою метою
виробництва. Прибуток створює визначені гарантії для подальшого
існування підприємства, оскільки тільки його накопичення у виді різних
резервних фондів допомагає переборювати наслідки ризику, зв’язаного з
реалізацією товарів на ринку. Для підприємства прибуток є показником, що
створює стимул для інвестування в ті сфери, де можна домогтися
найбільшого приросту вартості. Прибуток, як категорія ринкових відносин
виконує наступні функції:

характеризує економічний ефект, отриманий у результаті діяльності
підприємства;

є основним елементом фінансових ресурсів підприємства;

є джерелом формування бюджетів різних рівнів.

Визначену роль грають і збитки. Вони висвітлюють помилки і прорахунки
підприємства в напрямках використання фінансових засобів, організації
виробництва та збуту продукції.

Основна мета управління прибутком підприємства — забезпечення зростання
його суми і рівня, а також ефективний його розподіл за напрямками
економічного розвитку. Згідно з визначеною метою об’єктом управління
виступають як формування прибутку підприємства, так і його розподіл.
Визначимо, що проблема ефективності розподілу прибутку підприємств —
одна з найбільш дискутованих у сфері фінансового менеджменту в останні
роки.

Темою моєї роботи є „Управління фінансовими результатами діяльності
підприємства”. Аналіз фінансових результатів та фінансового стану
підприємства є важливим елементом для прийняття конкретних рішень,
спрямованих на подальше збільшення прибутковості, виявлення причин
збитковості, а також забезпечення стабільності фінансового стану. Саме
це і зумовило актуальність вибраної теми. В даній магістерській роботі
викладено теоретичні основи фінансових результатів діяльності
підприємства, вивчені такі економічні поняття, як ”дохід” та ”прибуток”,
проаналізовано механізми максимізації та розподілу прибутку на
підприємстві. Теоретичною і практичною основою даної дипломної роботи
стали сучасні літературні джерела з економіки торгівельного підприємства
та економічного аналізу господарської діяльності, переодичні публікації
провідних вітчизняних та зарубіжних економістів, законодавчі та
нормативні акти, договори, закони та постанови, данні бухгалтерського
обліку, фінансової та статистичної звітності по Філії „Коломийський
Райавтодор”.

Метою моєї магістерської роботи є отримання практичних та підтвердження
теоретичних навичок, щодо ефективного управління фінансовими
результатами діяльності підприємства, та визначення резервів збільшення
прибутку підприємства.

Завданням моєї магістерської роботи є вивчення сутності управління
фінансовими результатами діяльності підприємства, проведення розрахунків
рентабельності підприємства та виявлення резервів збільшення прибутку,
на прикладі Філії „Коломийський Райавтодор”.

Об’єктом є підприємство Філія „Коломийський Райавтодор”. Філія
„Коломийський Райавтодор” є державне підприємство, яке обслуговує
364,9км автодоріг. Воно здійснює ремонтно-будівельні роботи шляхом
капітальних та поточних ремонтів.

Практичне значення роботи полягає в тому, що рекомендації і результати
дослідження можуть бути використанні для здійснення стратегії
фінансового оздоровлення підприємства, тим самим сприяти виявленню і
мобілізації резервів підвищення фінансових можливостей для забезпечення
стійкого розвитку і безперервної життєдіяльності господарюючих
суб’єктів.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РЕЗУЛЬТАТАМИ

1.1. Роль фінансових результатів діяльності підприємства у зміцненні
його фінансового стану

Система управління фінансовими результатами є складовою частиною
загальної системи управління підприємством. Ефективність любої
управлінської системи в значній мірі залежить від достовірного, повного
та своєчасного інформаційного забезпечення. Чим більше диверсифікована
операційна, інвестиційна та фінансова діяльність підприємства, тим вища
роль відводиться якісній інформації для прийняття управлінських рішень у
сфері формування та використання прибутку.

Систематичний аналіз фінансового стану підприємства, його
платоспроможності, ліквідності та фінансової стійкості необхідний тому,
що дохідність будь-якого підприємства, розмір його прибутку багато в
чому залежать від його платоспроможності. Ураховують фінансовий стан
підприємства і банки, розглядаючи режим його кредитування та
диференціацію відсоткових ставок.

Фінансовий стан підприємства — це комплексне поняття, яке є результатом
взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства,
визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і
характеризується системою показників, що відображають наявність,
розміщення і використання фінансових ресурсів.

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої,
комерційної та фінансово-господарської діяльності. Тому на нього
впливають усі ці види діяльності підприємства. Передовсім на фінансовому
стані підприємства позитивно позначаються безперебійний випуск і
реалізація високоякісної продукції. Як правило, що вищі показники обсягу
виробництва і реалізації продукції, робіт, послуг і нижча їх
собівартість, то вища прибутковість підприємства, що позитивно впливає
на його фінансовий стан.

Неритмічність виробничих процесів, погіршання якості продукції, труднощі
з її реалізацією призводять до зменшення надходження коштів на рахунки
підприємства, в результаті чого погіршується його
платоспроможність.[6,с.134]

Існує і зворотний зв’язок, оскільки брак коштів може призвести до
перебоїв у забезпеченні матеріальними ресурсами, а отже у виробничому
процесі.

Фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на забезпечення
систематичного надходження й ефективного використання фінансових
ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення
раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової
стійкості з метою ефективного функціонування підприємства.

Саме цим зумовлюється необхідність і практична значущість систематичної
оцінки фінансового стану підприємства, якій належить суттєва роль у
забезпеченні його стабільного фінансового стану.

Отже, фінансовий стан — це одна з найважливіших характеристик діяльності
кожного підприємства. Метою оцінки фінансового стану підприємства є
пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення
комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і
виконання ним зобов’язань перед бюджетом, банком та іншими установами.

Фінансовий стан підприємства треба систематично й усебічно оцінювати з
використанням різних методів, прийомів та методик аналізу. Це уможливить
критичну оцінку фінансових результатів діяльності підприємства як у
статиці за певний період, так і в динаміці — за ряд періодів, дасть
змогу визначити «больові точки» у фінансовій діяльності та способи
ефективнішого використання фінансових ресурсів, їх раціонального
розміщення.

Підприємство має опрацювати таку систему показників, з допомогою якої
воно змогло із достатньою точністю оцінити поточні та стратегічні
можливості підприємства.

Аналітичну роботу підприємства можна поділити на два блоки:

аналіз фінансових результатів та рентабельності;

аналіз фінансового стану підприємства.

Аналіз фінансових результатів підприємства здійснюється за такими
основними напрямками:

а) аналіз та оцінка рівня і динаміки показників прибутковості, факторний
аналіз прибутку від реалізації продукції, робіт, послуг;

б) аналіз фінансових результатів від іншої реалізації, позареалізаційної
та фінансово-інвестиційної діяльності;

в) аналіз та оцінка використання чистого прибутку;

г) аналіз взаємозв’язку витрат, обсягів виробництва продукції та
прибутку;

д) аналіз взаємозв’язку прибутку, руху оборотного капіталу та грошових
потоків;

е) аналіз та оцінка впливу інфляції на фінансові результати;

ж) факторний аналіз показників рентабельності.

Аналіз фінансового стану підприємства проводиться за такими напрямками:

а) аналіз та оцінка складу та динаміки майна;

б) аналіз фінансової стійкості підприємства;

в) аналіз ліквідності балансу;

г) комплексний аналіз і рейтингова оцінка підприємства.

Поточна та оперативна фінансова робота на підприємстві спрямовується на
практичне втілення фінансового забезпечення підприємницької діяльності,
постійне підтримування платоспроможності на належному рівні.

Аналіз та контроль фінансової діяльності підприємства – це діагноз його
фінансового стану, що уможливлює визначення недоліків та прорахунків,
виявлення та мобілізацію внутрішньогосподарських резервів, збільшення
доходів та прибутків, зменшення витрат виробництва, підвищення
рентабельності, поліпшення фінансово-господарської діяльності
підприємства в цілому.

1.2. Основні показники результативності фінансової діяльності, які
характеризують ефективність управління

В умовах товарного виробництва і ринкових економічних відносин між
суб’єктами господарювання кожне підприємство має відповідні фінансові
(грошові) кошти для забезпечення своєї ефективної діяльності при
створенні і функціонуванні будь-якого підприємства використовуються
певні джерела формування і виокремлюються конкретні види їх фінансових
коштів.

Стартовим джерелом формування фінансових коштів є статутний капітал, що
являє собою суму коштів, яка необхідна для того, щоб підприємство
розпочало свою діяльність. Його розмір визначається статутом або угодою
на власні або позичені кошти. Проте в окремих випадках підприємствам
можуть буди надані субсидії, тобто фінансова допомога в грошової або
натуральній формі за рахунок коштів державного чи місцевого бюджетів, а
також спеціальних фондів. Розрізняють прямі чи непрямі субсидії. Через
прямі субсидії держава стимулює накопичення капіталу, фінансує
капітальні вкладення в ті галузі, розвиток яких необхідний для
збалансованості народного господарства країни в цілому, але є
недостатньо прибутковим для відповідних підприємств (фірм). Вони
спрямовуються перш за все в нові перспективні галузі економіки і
малорентабельні виробництва. Непряме субсидування тих чи інших
підприємств (фірм) здійснюється переважно засобами податкової і
грошово-кредитної політики (податкових пільг, пільгових кредитів тощо).

Сукупність фінансових коштів підприємства, що має постійно
підтримуватись на необхідному рівні за рахунок перелічених основних
джерел формування, прийнято розподіляти на оборотні кошти (поточні
витрати) та інвестиції (капітальні довгострокові витрати).

Фінансові результати відображають мету підприємницької діяльності, її
доходність і є вирішальними для підприємства. Окрім його керівництва і
колективу вони цікавлять вкладників капіталу (акціонерів), кредиторів,
державні органи, в першу чергу податкову службу, фондові біржі, які
займаються купівлею-продажем цінних паперів та ін.

Основним фінансовим результатом діяльності підприємства є його прибуток,
іноді його замінюють показником доходу. Крім цих абсолютних показників
для оцінки фінансового стану застосовують ряд відносних показників і
коефіцієнтів. Послідовно їх розглянемо.

Показник ”доход” досить поширений серед економічних показників на макро-
і мікрорівнях, у побуті (доход національний, підприємства, сім’ї,
громадянина). Зміст його є не однозначним. Часто цим поняттям позначають
загальну виручку або суму грошових надходжень підприємства або окремої
особи. Іноді доход ототожнюють з прибутком. Це крайні тлумачення доходу.
У сфері підприємницької діяльності офіційно визнано, що доход — як
показник фінансових результатів — це виручка від підприємницької
діяльності за вирахуванням матеріальних і прирівняних до них витрат.
Таким чином, у доході заробітна плата розглядається як його елемент, а
не різновид витрат.

Таке розуміння доходу відповідає глобальній макроекономічній меті
виробництва, але є суперечливим на рівні підприємства, де зарплата
формально має різну інтерпретацію залежно від форми власності на умови і
результати виробництва. Працівники підприємства, які є його власниками
(індивідуальні, колективні підприємства), розглядають свою зарплату як
доход підприємства, а зарплату найманих працівників — як елемент витрат.
Але це формальне, поверхове сприйняття. Від форми власності економічна
суть зарплати не міняється.

Практичне значення показника доходу полягає в тому, що він характеризує
загальну суму коштів, яка поступає підприємству за певний період і, за
вирахуванням податків, може бути використовувана на споживання та
інвестування. Доход іноді є об’єктом оподаткування.

Доход — найважливіший економічний показник роботи підприємств (фірм), що
відбиває їхні фінансові надходження від усіх видів діяльності, кінцевим
результатом якої виступає виробнича і реалізована продукція (зроблені
послуги, виконані роботи), оплачені замовником. Доход — це гроші, що
продавець сподівається одержати за продану одиницю виготовленої
продукції.

Загальна величина доходу підприємства включає доход від [5, 231]:

реалізації продукції, робіт, послуг;

реалізації матеріальних цінностей і майна (матеріалів, основних фондів,
нематеріальних активів);

позареалізаційних операцій (пайові участі у спільних підприємствах,
здачі майна в оренду, цінних паперів, товарного кредиту, надходжень або
витрат від економічних санкцій тощо).

Доход від реалізації продукції (робіт, послуг) обчислюється як різниця
між виручкою і матеріальними та прирівняними до них витратами у
собівартості реалізованої продукції. При цьому у величині доходу не
враховується податок на добавлену вартість і акцизний збір.

До матеріальних належать витрати, які включаються у відповідний елемент
кошторису виробництва. Прирівняними до матеріальних вважаються витрати
на: амортизацію основних фондів, відрахування н6а соціальні потреби,
платежі та виплати, які об’єднуються у кошторисі виробництва назвою
”Інші витрати”. Таким чином, до матеріальних і прирівняних до них витрат
належать усі елементи витрат кошторису виробництва за винятком
заробітної плати. Співвідношення її і матеріальних витрат у кошторисі
виробництва дозволяє розрахунково визначити матеріальні витрати у
собівартості реалізованої продукції.

Доход від реалізації матеріальних цінностей і майна — це різниця між
ціною їх продажу і матеріальними витратами на придбання і реалізацію,
відповідно доход від реалізації основних фондів — різниця між виручкою
від продажу, залишковою вартістю і матеріальними витратами на демонтаж і
реалізацію.

На підприємствах, для яких доход є об’єктом оподаткування, після
вирахування податку він поділяється на фонди споживання, інвестиційний
та страховий. Фонд споживання використовуються на оплату праці персоналу
підприємства (фонд зарплати) і виплати за підсумком роботи за певний
період, за частку у статутному майні (дивіденд), матеріальну допомогу
тощо.

Відповідно видам витрат фірми підрозділяються і доходи:

Середній доход AR (average revenue). Теорія попиту затверджує, що
кількість продукції, що хоче придбати споживач, є функцією її ціни.
Крива попиту показує, скільки може заплатити споживач за різні кількості
продукту. Ціна на кривій попиту показує, скільки споживач може заплатити
за кожну одиницю зробленого продукту. Щодо виробника коштовна покупця є
тим доходом, що очікується продавцем від кожної проданої одиниці
випущеної продукції. Крива попиту на продукцію підприємства є одночасно
і крива доходу. Ціна за одиницю продукції і є доход від одиниці
продукції (чи середній доход) для продавця. Ціна і середній доход — це
одне і теж, але розглянуте з різних точок зору.

Загальний доход TR (total revenue) — це грошова сума, одержувана від
продажу визначеної кількості товару (виторгу). Він дорівнює ціні товару,
помноженої на цю кількість товару:

Граничний доход MR (marginal revenue) — це збільшення загального доходу
за рахунок малого збільшення кількості зробленої і проданої продукції
(збільшення загального доходу при збільшенні продажів на одиницю
продукції).

Граничний доход дозволяє оцінити можливість окупності кожної додаткової
одиниці продукції, що випускається. І в сполученні з показником
граничних витрат служить вартісним орієнтиром можливостей розширення
підприємства.

Економісти використовують поняття «прибуток» для вираження різниці між
доходом підприємства і його витрат. Прибуток виступає як перевищення
доходів від продажу товарів (послуг) над зробленими витратами
(капіталом).

Прибуток є одним з узагальнюючих оціночних показників діяльності
підприємств (фірм). Прибуток — це частина виручки, що залишається після
відшкодування усіх витрат на виробничу і комерційну діяльність
підприємства. Характеризуючи надлишок надходжень над витратами ресурсів,
прибуток є метою підприємницької діяльності та основним її економічним
показником. При цьому зарплата розглядається як витрати на ресурсну
складову підприємницької діяльності — персонал.

Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства,
науково-технічного удосконалення його матеріальної бази і продукції,
всії форм інвестування. Він служить джерелом сплати податків. Враховуючи
значення прибутку, вся діяльність підприємства спрямована на те, щоб
забезпечити зростання його величини або принаймні стабілізувати її на
певному рівні. Тому основний принцип діяльності підприємства (фірми)
складається в прагненні до максимізації прибутку. З цієї причини
прибуток виступає основним показником ефективності виробництва.

З розвитком ринкових відносин відбувається розширення традиційного
розуміння прибутку, що зводився до різниці між доходами і витратами. В
економічній теорії і господарській практиці розрізняють економічний
прибуток, бухгалтерський прибуток і нормальний прибуток (мал. 1.1).

Загальний

доход = Економічний прибуток Бухгалтерський прибуток

+ +

Економічні витрати = явні + неявні витрати, включаючи нормальний
прибуток

Бухгалтерські витрати =

явні витрати

Мал..1.1. Економічний прибуток, бухгалтерський прибуток і нормальний
прибуток

Бухгалтерський прибуток — різниця між загальним доходом і явними
витратами. Економісти називають такий прибуток бухгалтерським (чи інакше
госпрозрахунковим), тому що вона враховує при розрахунку тільки явні
(грошові) платежі, що фіксуються в бухгалтерській звітності
підприємства.

Економічний прибуток — різниця між загальним доходом і загальними
витратами фірми, явними і неявними.

Нормальний прибуток — це той мінімальний прибуток, що повинний заробити
підприємець, якщо він хоче залишитися у своєму бізнесі і продовжувати
діяльність. Це — плата за виконання підприємницьких функцій.

Поняття «нормальний прибуток» часто використовують для позначення
альтернативних (неявних) витрат капіталу фірми. Нормальний прибуток — це
прибуток, від якого власник фірми відмовляється, використовуючи свої
власні ресурси у своїй фірмі, але яку він міг би одержати, вкладаючи
свої ресурси в іншу справу.

Економісти включають нормальний прибуток у неявні платежі (витрати), щоб
одержати ресурси підприємства в даній галузі. Нормальний прибуток
повинний бути досить високої, щоб існуючі підприємства залишалися в
даній галузі, і досить низьким, щоб нові підприємства не входили в цю
галузь. Вона відбиває неявний фактор витрат, що виробник визначає собі
за можливість керувати. Цей фактор відображає власну вартість виконання
управлінської праці в даній галузі.

У конкретних галузях підприємства можуть діставати прибуток тільки
визначений час. Прибуток працює як сигнал. Якби всі галузі були
конкурентними, то підприємства могли б постійно вступати в нову для себе
галузь, чи залишати її у відповідь на зміну прибутковості. У тривалий
період часу жодна фірма в жодній галузі не змогла б одержувати більше,
ніж нормальний прибуток. Економічний прибуток неминуче зменшиться до
нуля, як тільки нові виробники вступлять у дану галузь. Це називається
парадоксом прибутку: економічний прибуток породжує міжгалузеву
конкуренцію, що зводить її до нуля [7, 67].

Аналогічно збитки є також тимчасовими. Якщо підприємство працює зі
збитком у конкретній галузі, то зрештою воно неї залишить. Тому що
підприємство залишить галузь, то ціни виростуть, і збитки в галузі в
кінцевому рахунку зникнуть. У довгостроковому періоді часу жодна фірма
не може сподіватися на прибуток більшу, ніж нормальна.

На кожнім підприємстві формуються чотири показники прибутку, які істотно
розрізняються по величині, економічному змісту і функціональному
призначенню. Базою всіх розрахунків служить балансовий прибуток —
основний фінансовий показник виробничо-господарської діяльності
підприємства. Для цілей оподатковування розраховується спеціальний
показник — податковий прибуток, а на його основі — прибуток, що
оподаткується, та прибуток, що не оподаткується. Частина балансового
прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після внесення
податків і інших платежів у бюджет, називається чистим прибутком. Вона
характеризує кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства.

Мал.. 1.2. Схема формування прибутку господарчого суб’єкта

Валовий (балансовий) прибуток являє собою суму прибутку від реалізації
продукції (робіт, послуг), основних фондів, іншого майна підприємства і
доходів від позареалізаційних операцій, зменшених на суму витрат по цих
операціях.

Балансовий прибуток включає три основних елементи: прибуток (збиток) від
реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; прибуток (збиток)
від реалізації основних засобів, їхнього іншого вибуття, реалізації
іншого майна підприємства; фінансові результати від позареалізаційних
операцій.

Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) — це фінансовий
результат, отриманий від основної діяльності підприємства, що може
здійснюватися в будь-яких видах, зафіксованих у його статуті і не
заборонених законом. Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг)
визначається як різниця між виторгом від реалізації продукції (без
податку на додаткову вартість і акцизів) і витратами на виробництво і
реалізацію, що включаються в собівартість продукції.

При визначенні прибутку від реалізації основних фондів і іншого майна
підприємства для цілей оподатковування враховується різниця
(перевищення) між продажною ціною і первісної (чи залишкової) вартістю
цих фондів і майна (збільшеної на індекс інфляції). При цьому залишкова
вартість майна обчислюється стосовно до основних фондів, нематеріальним
активам і швидкозношувальним предметам. Прибуток від реалізації основних
фондів і іншого майна підприємства складає:

Прибуток від

Реалізації продукції

= Прибуток у

нереалізованих залишках річної продукції на

початок року

+ Прибуток від випуску товарної продукції звітного

періоду

+ Прибуток у

залишках

нереалізованої продукції

на кінець

періоду

Мал. 1.3. Формування прибутку від реалізації продукції

Прибуток від виконання чи робіт чи надання послуг розраховується
аналогічно прибутку від реалізації продукції.

Прибуток (збиток) від реалізації основних засобів і іншого майна
підприємства являє собою фінансовий результат, не зв’язаний з основними
видами діяльності підприємства. Він відбиває прибуток (збиток) від іншої
реалізації, до якого відноситься продаж на сторону різних видів майна,
що числиться на балансі підприємства.

До складу доходів (витрат) від позареалізаційних операцій включаються:

доходи, одержувані від пайової участі в діяльності інших підприємств;

від здачі майна в оренду;

доходи (дивіденди, відсотки) по акціях, облігаціям і іншим цінним
паперам;

а також інші доходи (витрати) від операцій, безпосередньо не зв’язаних з
виробництвом продукції (робіт, послуг) і її реалізацією, включаючи суми,
отримані і сплачені у виді санкцій і відшкодування збитків.

Фінансові результати від позареалізаційних операцій — це прибуток
(збиток) по операціях різного характеру, що не відноситься до основної
діяльності підприємства і не зв’язаним з реалізацією продукції, основних
засобів, іншого майна підприємства, виконання робіт, надання послуг. До
складу позареалізаційних прибутків (збитків) включається сальдо
отриманих і сплачених штрафів, пені, неустойок і інших видів санкцій, а
також інші доходи:

прибуток минулих років, виявлених у звітному році;

доходи від дооцінки товарів;

надходження сум у рахунок погашення дебіторської заборгованості,
списаної в минулі роки;

позитивні курсові різниці по валютних рахунках і операціям в іноземній
валюті;

відсотки, отримані по коштах, що числиться на рахунках підприємства.

До них також відноситься доход від пайової участі в статутному капіталі
інших підприємств, що представляють собою частина чистого прибутку, що
надходить засновникам у заздалегідь обговореному чи розмірі у вигляді
дивідендів по акціях, якими володіє засновник. Доходами від цінних
паперів є відсотки по облігаціях і короткострокових казначейських
зобов’язаннях. Підприємство має право на одержання доходу по цінних
паперах акціонерних товариств, якщо вони придбані не пізніше, ніж за 30
днів до офіційно оголошеної дати їхньої виплати. По державних цінних
паперах право і порядок одержання доходів визначаються умовами їхнього
випуску і розміщення.

По засобах, наданим у борг, підприємство одержує доходи за умовами
договору між кредитором і позичальником.

Доходи від здачі майна в оренду формуються з одержуваної орендної плати,
що орендар платить орендодавцю. Прибуток від використання орендованого
майна є обов’язковою частиною орендної плати і залежить від його
вартості, рентабельності підприємства, терміну оренди. У залежності від
умов договору орендна плата може включати амортизаційні чи відрахування
їхню частину, якщо орендар бере на себе визначені зобов’язання по
відновленню основних фондів. Прибуток включається в орендну плату як
відсоток вартості майна.

Крім того, до позареалізаційних результатів відносяться витрати і
втрати:

збитки по операціях минулих років;

нестача матеріальних цінностей, виявлених при інвентаризації;

негативні курсові різниці по валютних рахунках про операціям в іноземній
валюті;

некомпенсовані втрати від стихійних лих з урахуванням витрат по
запобіганню і ліквідації стихійних лих і т.п.

Чистий прибуток утвориться після сплати з валового прибутку податків та
інших обов’язкових платежів. Чистий прибуток залишається у повному
розпорядженні підприємства.

Фінансові результати відображають мету підприємницької діяльності, її
доходність і є вирішальними для підприємства. Окрім його керівництва і
колективу вони цікавлять вкладників капіталу (акціонерів), кредиторів,
державні органи, в першу чергу податкову службу, фондові біржі, які
займаються купівлею-продажем цінних паперів та ін.

Основним фінансовим результатом діяльності підприємства є його прибуток,
іноді його замінюють показником доходу. Крім цих абсолютних показників
для оцінки фінансового стану застосовують ряд відносних показників і
коефіцієнтів.

1.3. Сукупність факторів впливу на фінансові результати діяльності
підприємства

Фінанси є індикатором конкурентоспроможності господарюючого суб’єкта на
ринку. Тому стійкий фінансовий стан підприємства є запорукою його
життєдіяльності в умовах ринкової економіки.

У ринкових умовах запорукою виживання і основою стабільного становища
підприємства служить його фінансова стійкість. Вона відображає стан
фінансових ресурсів підприємства, при якому є можливість вільно
маневрувати коштами, ефективно їх використовувати, забезпечуючи
безперебійний процес виробництва і реалізації продукції, враховувати
витрати для його розширення і відновлення.

Фінансовий стан являє собою найважливішу характеристику економічної
діяльності підприємства в зовнішньому середовищі. Він визначає
конкурентоспроможність підприємства, його потенціл у діловому
співробітництві, оцінює, якою мірою гарантовані економічні інтереси
самого підприємства і його партнерів по фінансових і інших відносинах.

Фінансовий аналіз являє собою методику оцінки поточногоі перспективного
фінансового стану підприємства на підставі вивчення залежності і
динаміки показників фінансової інформації. Аналіз фінансового стану – це
глибоке науково обґрунтоване дослідження фінансових ресурсів
підприємства в єдиному виробничому процесі.

Основною метою фінансового аналізу є отримання певної кількості ключових
параметрів, що дають об’єктивну і точну картину фінансового стану
підприємства, його прибутку і збитків, змін у структурі активів і
пасивів, у розрахунках з дебіторами і кредиторами. При цьому в оцінці
поточного фінансового стану підприємства особливу роль відіграє його
прогноз на най блищу і більш віддалену перспективу, тобто очікувані
параметри фінансового стану [1,116].

Співвідношення між окремими групами активів і пасивів балансу мають
важливе економічне значення і використовуються для оцінки і діагностики
фінансового стану підприємства. Це співвідношення можна розглядати в
різних аспектах, але основними з них є ті, що характеризують ступінь
заборгованості, ліквідності та активності підприємства.

Дебіторська заборгованість має значну питому вагу в складі поточних
активів і впливає на фінансовий стан підприємства. Значення аналізу
дебіторської заборгованості особливо зростає в період інфляції, коли
іммобілізація власних оборотних активів стає дуже невигідною.

Ступінь заборгованості обчислюється шляхом ділення боргових зобов’язань
на активи підприємства:

Кзаб = Кб / Ка, (1.1)

де Кзаб – коефіцієнт заборгованості

Кб – боргові зобов’язання, г.о.

Ка – сукупні активи , г.о.

Якщо Кзаб > 0,5, то сильно зростає ризик щодо сплати боргів і
занепокоєння кредиторів. [45]

Для “Коломийський райавтодор” Кзаб становить 0,50 (845/1669), тобто
ризик щодо сплати боргів підприємством в межах норми.

Поряд з коефіцієнтом загальної заборгованості часто обчислюється
коефіцієнт довгострокової заборгованості, який показує частку
довгострокових боргів у фінансуванні активів підприємства. Аналіз
заборгованості, оцінка співвідношення зобов’язань дозволяє з’ясувати,
наскільки раціональною є структура капіталу і ризик для інвесторів і
кредиторів.

Фінансовим забезпеченням повернення боргів є власний капітал.
Потенціальні можливості підприємства розрахуватися з боргами
характеризуються коефіцієнтом забезпечення боргів:

Кз.б = Кв / Кб, (1.2)

де Кз.б – коефіцієнт забезпечення боргів

Кв –власний капітал, г.о.

Для “Коломийський райавтодор” Кз.б = 1348/845=1,59. за своїм змістом цей
показник близький до коефіцієнта заборгованості, тільки має зворотну
спрямованість.

У найзагальнішому вигляді зміни в обсязі дебіторської та кредиторської
заборгованості за звітний період можуть бути охарактеризовані даними
горизонтального та вертикального аналізу балансу .

Особливу увагу в процесі аналізу дебіторської заборгованості приділяємо
статті «Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги», яка має
найбільшу питому вагу в загальній сумі дебіторської заборгованості.
Згідно з національними стандартами бухгалтерського обліку ця дебіторська
заборгованість відображається в балансі за чистою реалізаційною
вартістю, тобто як сума дебіторської заборгованості за мінусом сумнівних
та безнадійних боргів.

Z

\

f

j

l

cI?Ueh

j

Z

i

Y?Y?YJ¦L¦ae¦uoeoeoeoaeTHaeO?O?O?O?O?O?O?O?O?O?O?O?OaeTHaeEAeEaeTHaeTHaeO
?O?O?O?O?O?O?O?O?O?O?O?O?O

6Значна питома вага у складі джерел коштів підприємства належить
позичковим коштам, у тому числі й кредиторській заборгованості. Тому
необхідно вивчити та проаналізувати поряд з дебіторською заборгованістю
і кредиторську, її склад, структуру, а потім провести порівняльний
аналіз із дебіторською заборгованістю.[27,с.137]

Аналіз власне кредиторської заборгованості почнемо з вивчення складу і
структури кредиторської заборгованості за даними форми № 1-Б «Звіт про
фінансові результати і дебіторську та кредиторську заборгованість»
(додаток 5).

Для цього розраховуємо питому вагу кожного виду кредиторської
заборгованості в загальній сумі. Такі показники розраховуються за звітом
і за планом, а порівнюючи їх, визначимо відхилення в структурі
кредиторської заборгованості, установимо причини змін її окремих
складових .

Аналіз стану дебіторської та кредиторської на кінець звітного періоду
заборгованості передбачає також її порівняльний аналіз (табл. 1.1 ).

Таблиця 1.1

Порівняльний аналіз дебіторської та кредиторської заборгованості

Показник

Дебіторська заборгованість

Кредиторська заборгованість

Перевищення заборгованості

дебіторської

кредиторської

1.Заборгованість за товари, роботи, послуги 19

50

31

2.За розрахунками з бюджетом

7

7

3.За розрахунками з внутрішніх розрахунків

815

815

4.За розрахунками з позабюджетними платежами

5. За розрахунками з оплати праці

46

46

6. За розрахунками з учасниками

7. За розрахунками зі страхування —

15

15

8.Інші види заборгованості

11

140

129

Усього

845

258

846

197

За результатами такого аналізу виявляємо: збільшення або зменшення
дебіторської заборгованості чи збільшення або зменшення кредиторської
заборгованості.

Як збільшення, так і зменшення дебіторської і кредиторської
заборгованості можуть призвести до негативних наслідків для фінансового
стану підприємства.

Так, зменшення дебіторської заборгованості проти кредиторської для
нашого підприємства може статися через погіршання стосунків з клієнтами,
тобто через зменшення кількості покупців продукції. А збільшення
дебіторської заборгованості може бути наслідком неплатоспроможності
покупців.

Отже, аналізуючи дані дебіторської і кредиторської заборгованості,
необхідно вивчити причини виникнення кожного виду заборгованості,
виходячи з конкретної виробничої ситуації на підприємстві.

У ринковій економіці, коли можлива ліквідація підприємств унаслідок їх
банкрутства, одним з найважливіших показників фінансового стану є
ліквідність.

Фінансовий стан підприємств можна оцінити з погляду його
короткострокової та довгострокової перспектив. У короткостроковій
перспективі критерієм оцінки фінансового стану підприємства є його
ліквідність і платоспроможність, тобто здатність своєчасно і в повному
обсязі розрахуватися за короткостроковими зобов’язаннями. Термін
«ліквідний» передбачає безперешкодне перетворення майна на гроші.
Ліквідність підприємства — це його спроможність перетворювати свої
активи на гроші для покриття всіх необхідних платежів по мірі наростання
їхнього терміну. Підприємство, оборотний капітал якого складається
переважно з коштів і короткострокової дебіторської заборгованості, як
правило, вважається більш ліквідним, порівнянно з підприємством.
Оборотний капітал якого складається переважно з запасів [49].

Аналіз ліквідності пидприємства передбачає два таких етапи:

cкладання балансу ліквідності (табл. 1.2.);

розрахунок та аналіз основних показників ліквідності.

Робота підприємства в умовах ринку передбачає нормальну фінансову
діяльність. При цьому враховується здтність підприємства здійснювати
розрахунки за всіма видами зобовязань: внутрішніми і зовнішніми,
короткостроковими і довгостроковими. Підприємство ліквідне, якщо його
поточні активи більші, ніж короткострокові зобовязання.

Таблиця 1.2

Аналіз ліквідності балансу, тис. грн

Актив Код рядка На поч звіт періоду На кін звіт періоду Пасив Код рядка
На поч звіт період На кін звіт період Платіжний надлишок або настача

На поч звіт періоду На кін звіт періоду

1. Найбіль ліквідні активи (А1) 230,

10 83 1. Негайні пасиви (П1) 540-

610 224 208 -214 -125

2. Активи, що швидко реалізуються (А2)

160,

200,

210 737 845 2.Короткострокові пасиви (П2) 500-

530 185 50 552 795

3. Акиви, що реалізуються повністю (А3) 100, 120, 140, 250 362 296 3.
Довгострокові пасиви (П3) 480

362 296

4. Активи, що важко реалізуються (А4) 080 660 445 4. Постійні пасиви
(П4) 380,

430, 630 1360 1411 -700 -966

Баланс 280 1769 1669 Баланс 640 1769 1669 – –

Найліквіднішою є готівка (або сальдо балансового рахунка 311 «Поточні
рахунки в національній валюті»). Наступним за рівнем ліквідності активом
є короткострокові інвестиції (цінні папери), оскільки у разі
необхідності їх швидко можна реалізувати.

Дебіторська заборгованість — теж ліквідний актив, оскільки
передбачається, що дебітори оплатять рахунок у найближчому майбутньому.

Найменш ліквідним поточним активом є запаси, бо для перетворення їх на
гроші спочатку треба їх продати. Отже, під ліквідністю будь-якого активу
слід розуміти можливість перетворення його на гроші, а рівень
ліквідності визначається тривалістю періоду, протягом якого відбувається
це перетворення. Що коротшим є цей період, то вищою буде ліквідність
даного виду активів.

Короткострокові зобов’язання — це борги, строк погашення яких не
перевищує одного року. Коли настає строк платежу, у підприємства має
бути достатньо грошей для сплати. Аналіз ліквідності балансу полягає в
порівнянні коштів з активу, згрупованих за рівнем їхньої ліквідності, із
зобов’язаннями за пасивом, об’єднаними за строками їх погашення і в
порядку зростання цих строків. Залежно від рівня ліквідності активи
підприємства поділяються:

Найбільш ліквідні активи (А1)- це суми за всіма статтями коштів та їх
еквівалентів, тобто гроші, які можна використати для поточних
розрахунків. Сюди належать також короткострокові фінансові вкладення,
цінні папери, які можна прирівняти до грошей (це рядки 150, 220, 230,
240 другого розділу активу балансу).

Швидкореалізовані активи (А2) – активи, для обертання яких у наявні
кошти потрібен певний час. У цю групу можна включити дебіторську
заборгованість (платежі по якій очікуються протягом 12 міяців після
звітної дати), інші оборотні активи.

Активи, що реалізуються повільно (А3),- запаси та інші оборотні активи
(рядки 100 до 140, а також ряд 250). Запаси не можуть бути продані, поки
немає покупця.

Активи, що важко реалізуються (А4),- це активи, які передбачено
використовувати в господарський діяльності протягом тривалого періоду.
(розділ “Необоротні активи”).

Пасиви балансу відповідно до зростання строків погашення зобов’язань
формуються так:

Негайні пасиви (П1)- це кредиторська заборгованість (рядки 530 до 610 ),
розрахунки за дивідендами, своєчасно не погашені кредити.

Короткострокові пасиви (П2)- це короткострокові кредити банків, поточна
заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями, векселі видані.

Довгострокові пасиви (П3)- довгострокові зобов’язання-3-й розділ пасиву
балансу.

Постійні пасиви (П4)- це статті 1-го розділу пасиву балансу (“Власний
капітал”). Підприємство буде ліквідним, якщо його поточні активи
перевищуватимуть його короткострокові зобов’язання. Підприємство може
бути ліквідним у більшій чи меншій мірі. Тому для оцінки реального рівня
ліквідності підприємства необхідно провести аналіз ліквідності балансу.

Ліквідність балансу визначається як ступінь покриття зобовязань
підприємства його активами, термін перетворення яких у гроші відповідає
терміну погашення зобовязань.

Для визначення ліквідності балансу варто зіставити результати по кожній
групі активів і пасивів.

Баланс вважається абсолютно ліквідним коли виконуються умови:

А1>П1;

А2>П2;

А3>П3;

А4 П2(50тис.грн);

А3(296тис.грн)> П3(0грн);

А4(445тис.грн) Розділ 2 ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ЯК ОБЄКТ УПРАВЛІННЯ 2.1. Резерви збільшення прибутку Прибуток підприємства як результативний показник його діяльності, залежить від співвідношення між розміром доходів торговельного підприємства і витратами на здійснення торговельно-фінансової діяльності. Залежність прибутку від величини доходів і витрат може бути подана так: П = Д – ПВ = ( ВД ( Дінш. ) - ( Во ( Зінш. ) = = ( Цреал. – Цзак. ) * К – ВО ( Пінш., де: Д – доход від усів видів діяльності; ПВ – поточні витрати для здійснення усіх напрямків діяльності; ВД - валовий дохід від реалізації товарів; Дінш.- доход від інших видів діяльності; ВО – витрати обігу; Зінш. – витрати, пов”язані зі здійсненням інших видів діяльності; Цреал., Цзак. – відповідно, ціна реалізації і закупівлі товарів; К – кількість товарів, що реалізується; Пінш. - прибуток від іншої діяльності ). Таким чином, розмір одержаного прибутку залежить від ціни реалізації і закупівлі товарів, кількості проданих товарів, різниці між доходами, витратами обігу і витратами від іншої (позареалізаційної) діяльності. Управління даними факторами та їх прогнозування дозволяє забезпечити отримання необхідного прибутку. Важливим фактором, який впливає на величину прибутку, є рівень ціни закупівлі товарів. Підприємство при здійснені комерційних угод мусить намагатися закупити товар за якомога нижчою ціною. Це може бути досягнуто шляхом скорочення кількості посередників при закупівлі товарів, використання цінових знижок при узгодженні ціни товару, закупки товарів в період їх сезонного розпродажу. Зростання розмірів одержання прибутку пов”язане також із збільшенням рівня цін продажу товарів. Управління цінами реалізації залежить від обгрунтованості вибору цінової політики підприємства на споживчому ринку, використання торговельної кон”юнктури в окремі періоди року. Маса одержання прибутку залежить від обсягу діяльності підприємства (товарообороту), кількості реалізованих товарів. Збільшенню обсягу продажу сприяє здійснення ефективної маркетингової політики шляхом включення в перелік взаємодоповнюючих товарів, надання споживчого кредиту при реалізації товарів, розширення системи додаткових торговельних послуг, здійснення ефективних рекламних заходів. Фактори, які ми розглянули, прямо впливають на величину доходів, а відповідно, і на прибуток підприємств. При тій же величині доходів підприємство може мати різний розмір прибутку, що залежить від величини витрат обігу. Розмір витрат обігу формується під впливом таких факторів, як: обсяг товарообороту, його склад та асортиментна структура, джерела надходження товарів, ступень використання ресурсів, структура капіталу – ці фактори впливають на прибуток від реалізації товарів. Джерелом зростання прибутку підприємства можуть бути також доходи від позареалізаційних операцій за мінусом витрат на ці операції. Зростання доходів від позареалізаційних операцій підприємства може бути забезпечено за рахунок вкладення вільних грошових коштів у різноманітні цінні папери; продажу їх на фінансовому ринку; відкриття в банку депозитних рахунків; здачі в оренду основних фондів; урахування суми витрат від інфляції і втраченої (недоотриманої) вигоди. Прибуток від позарелізаційних операцій буде більший, якщо не допускати непродуктивних витрат і збитків. Функціонування підприємства в умовах ринку визначається його спроможністю приносити достатній доход та прибуток. 2.2. Утворення, розподіл і використання чистого прибутку Планування прибутку виробляється роздільно по усіх видах діяльності підприємства. У процесі планування прибутку враховуються усі фактори, що можуть впливати на фінансові результати. В умовах стабільних цін і можливості прогнозування умов господарювання плани по прибутку, як правило, розробляються на рік. Підприємства можуть також складати плани по прибутку на квартал. Об’єктом планування є елементи балансового прибутку. При цьому особливе значення має планування прибутку від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг. Планування прибутку підприємства в Україні базується на новій схемі (рис. 1.2) його формування за окремими елементами, визначеними новим законодавством про оподаткування прибутку [2, 139]. За наведеної схеми бачимо, що основними показниками, які впливають на формування валового та чистого прибутку від операційної діяльності, є сума валового доходу від реалізації продукції, валові витрати виробництва і збуту цієї продукції, амортизаційні відрахування та податкові платежі. На практиці застосовуються різні методи планування прибутку. Найбільш розповсюдженим є метод прямого рахунка. При прямому рахунку планований прибуток на продукцію, що підлягає реалізації в майбутньому періоді, визначається як різниця між планованим виторгом від реалізації продукції в діючих цінах (без податку на додаткову вартість, акцизів, торгових і збутових знижок) і повною собівартістю продукції, реалізованої в майбутньому періоді. Цей метод розрахунку найбільш ефективний при випуску невеликого асортименту продукції. 2.3 Підвищення ефективності розподілу прибутку Проблема ефективності розподілу прибутку підприємств — одна з найбільш дискутованих у сфері фінансового менеджменту в останні роки. Процес розподілу прибутку підприємства має багаторівневий характер і залежить від багатьох факторів. Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, має бути розподілено на дві основні частини: а) фонд виплати винагороди власникам підприємства у формі дивідендів на акції або процентів на пайові внески; б) фонди розвитку підприємства в наступному періоді. Процес такого розподілу прибутку називається дивідендною політикою підприємства, варіанти якої визначають його власника та фінансові менеджери. Наступним етапом розподілу прибутку є формування за рахунок нього конкретних фондів розвитку підприємства. Сучасна практика поділяє ці фонди на три основні групи: а) фонд стимулювання персоналу підприємства; б) фонд інвестування приросту активів підприємства; в) резервний або страховий фонд. Кожен із цих фондів має суто цільове призначення у напрямках майбутнього використання. Формування резервного фонду підприємств регулюється в Україні діючим законодавством [1]. На завершальному етапі розподілу прибутку планується розподіл коштів кожного із сформованих фондів за окремими напрямками витрачання їх. Так, фонд стимулювання персоналу підприємства може бути розподілено на додаткове преміювання працівників за рахунок прибутку, додаткові соціальні виплати персоналу відповідно до колективних та індивідуальних трудових угод тощо. Фонд інвестування приросту активів підприємства може бути розподілено за видами цих активів — основних фондів, нематеріальних активів, власних оборотних коштів тощо. Серед найбільш складних і принципових питань, пов’язаних із розподілом прибутку, головне — формування пропорцій цього розподілу між виплатами винагороди власникам і формування фондів розвитку підприємства у наступному періоді. Остаточна політика дивідендних виплат формує механізм розподілу прибутку підприємства, за яким, у першу чергу, відповідно до потреби мають бути сформовані необхідні фонди його розвитку в наступному періоді, а лише після цього за рахунок суми, що залишилася, формується фонд дивідендних виплат. Цей тип дивідендної політики формується під пріоритетним впливом інвестиційних можливостей підприємства і загальної суми прибутку, що підлягає розподілу. У зв’язку з тим, що такий підхід забезпечує переважне реінвестування прибутку на цілі розвитку підприємства, його ринкова вартість зростає високими темпами. Але за цим типом дивідендної політики власники отримують, як правило, більш низький рівень доходу на вкладений капітал, ніж склався на фінансовому ринку, а в деяких випадках і зовсім не отримують дивідендів. Цього типу дивідендної політики притримується зараз переважна більшість державних виробничих підприємств України з метою забезпечення самофінансування свого розвитку [2, 153]. Політика стабільного розміру дивідендних виплат характеризує стабільну суму дивідендів на акції протягом певного періоду часу. Як правило, розмір дивідендів відповідає середній нормі прибутку на вкладений капітал і не залежить від економічних результатів діяльності підприємства. Такий тип дивідендної політики створює умови передбаченості отримання доходів акціонерами. Але провадити таку дивідендну політику підприємства можуть за умови стабільної економіки і кон’юнктури ринку. Брак таких умов на сучасному етапі економічного розвитку України не дає змоги виробничим підприємствам ефективно провадити цей тип дивідендної політики. Політика мінімального стабільного розміру дивідендів з надбавкою в окремі періоди поєднує в собі риси обох раніше розглянутих її типів. Встановлений мінімальний стабільний розмір дивідендів дає змогу підприємству забезпечити необхідні інвестиційні потреби, а в ті періоди, коли воно одержує більший розмір прибутку або не має ефективних інвестиційних проектів, що передбачаються до реалізації, розмір дивідендів може бути збільшено. Такий тип політики розподілу прибутку дає змогу підприємству найбільшою мірою врахувати економічні умови своєї діяльності і створює в акціонерів відповідні очікування отриманні ”екстра-дивіденду”. Але мінімальний розмір дивіденду, що сплачується акціонерам протягом тривалого періоду, веде до зменшення рівня їхніх доходів (у порівнянні з альтернативним інвестуванням капіталу) і не забезпечує відповідно високих темпів зростання ринкової вартості підприємства. У сучасних економічних умовах лише деякі з виробничих підприємств обирають такий тип дивідендної політики, бо вони не можуть гарантувати акціонерам стабільних виплат дивідендів навіть у мінімальних розмірах. Політика постійного розміру дивідендів заснована на прирості їх у кожному періоді. У практиці західних країн вона набула певного розвитку на підприємствах, що освоїли нову ринкову нішу і перебувають на ранніх стадіях свого життєвого циклу, для яких постійне зростання власного капіталу є нагальною потребою. Ця потреба задовольняється шляхом постійних додаткових емісій акцій, інвестиційна привабливість яких забезпечується постійним зростанням розміру дивідендів. В Україні цей тип дивідендної політики декларували деякі новостворені акціонерні товариства, але зростання дивідендних виплат забезпечувалось ними не приростом виробничої діяльності (і, відповідно, приростом суми та рівня прибутку), а приростом акціонерного капіталу (тобто за принципом дії так званої ”фінансової піраміди). Така політика призвела до банкрутства більшості таких акціонерних товариств, а решта їх відмовилася від цього типу дивідендної політики [2, 155]. Для оцінювання ефективності дивідендної політики застосовується коефіцієнт дивідендних виплат, який характеризує частку чистого прибутку підприємства, що спрямована на дивідендні виплати. Розраховується цей показник за такою формулою: де КДВ — коефіцієнт дивідендних виплат, %; ФДВ — сума фонду дивідендних виплат, сформованого в процесі розподілу прибутку за обраним типом дивідендної політики; ЧП — сума чистого прибутку підприємства, отриманого в звітному періоді, який підлягає розподілу. Кошти прибутку, спрямовані на розвиток підприємства в наступному періоді, розподіляються за окремими фондами і напрямками відповідно до умов діяльності і конкретних потреб цього розвитку. При цьому пріоритетними мають вважатися напрямки розвитку підприємства, пов’язані з реалізацією його інвестиційних можливостей. Це дає змогу збільшити суму власного капіталу, що використовується, і відповідно, підвищити ринкову вартість підприємств. Література: Фінансовий менеджмент.- К.: ЦУЛ, 2002.- 496с. Любунь О.С., Грушко В.І. Фінансовий менеджмент на підприємстві.- К.: Слово, 2004.- 296с. Кірейцев Г.Г. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник.- Вид. 2-ге, перероб. та доп.- К: ЦУЛ, 2002.- 496с.- 25.00 Фінансовий менеджмент: Навч. посіб. для студ. ВУЗів.- 2-е вид.,перероб. та доп.- К.: ЦУЛ, 2002.- 496с. Методичні вказівки до виконання курсових робіт з дисципліни "Основи менеджменту" для студетнтів фак-ту менеджменту спец. "Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності", "Менеджмент організацій"/ Л.С.Кутідзе, Н.М.Куреда, О.М.Олійник.- Запоріжжя: ЗДУ, 2005.- 28с.- 2.06 Фінансовий аналіз.- К.: А.С.К., 2003.- 240с. Фінансовий аналіз.- Запоріжжя: ЗНУ, 2005.- 110с. Крамаренко Галина Олександрівна Фінансовий аналіз і планування.- К.: ЦУЛ, 2003.- 224с. Романів Михайло В. Державний фінансовий контроль і аудит.- К.: НІОС, 1998.- 224с. Ткаченко Надія Марківна Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України.- К.: А.С.К., 2005.- Лахтіонова Людмила Анатоліївна Фінансовий аналіз сільськогосподарських підприємств.- К.: КНЕУ, 2005.- Шелудько Валентина Миколаївна Фінансовий ринок.- К.: Знання-Прес, 2003.- 536с. Ткаченко Надія Марківна Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України.- К.: А.С.К., 2000.- 784с. Пушкар Михайло Семенович Фінансовий облік.- Тернопіль: Вид-во "Карт-бланш", 2002.- 628с. Ткаченко Надія Марківна Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України.- К.: А.С.К., 2001.- 784с. Ткаченко Надія Марківна Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України.- К.: А.С.К., 2002.- 784с. PAGE PAGE \* MERGEFORMAT 43

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020