Реферат на тему:
Становлення венчурного фінансування
В останній час у світовій економіці пройшли значні зміни в виявленні
джерел і ресурсів, які визначають економічний розвиток. Застарілі
можливості традиційних підходів привертають все більшу увагу до
різноманітних технологічних, соціальних, організаційних інновацій, які
роблять наукоозброєність і наукоємність головним стратегічним елементом
економічного зростання [1].
Інноваційна модель економічного розвитку змінює саму її основу: зі сфери
масового промислового виробництва рушійна сила зміщується в сферу
розробки, впровадження і комерціалізації різноманітної нової продукції і
послуг малої серійності. Це призводить до необхідності забезпечення
високої концентрації на ціх напрямках не тільки матеріальних і
фінансових ресурсів, але й спонукає приділяти особливу увагу
використанню інтелектуальних ресурсів і підприємницької ініціативи.
Інноваційна інфраструктура в Києві представлена практично всіма її
компонентами. Київською міськдержадміністрацією почато спробу створення
системи кредитування малого бізнесу, основною метою якої є забезпечення
гарантії перед банком та зменшення відсоткової ставки банку до 7-8% за
рахунок погашення з міського бюджету [2]. Позитивним прикладом такої
роботи є діяльність київського АТ “Всеукраїнський акціонерний банк”,
який з липня 1999 року видав кредитів українським підприємствам в рамках
програми розвитку малого бізнесу фонду “Євразія” на суму більш як $1
млн. [3]. Центр розвитку інновацій Міжнародного інституту менеджменту
реалізує разом з банком “АЖІО” програму кредитування інноваційних
проектів [4]. У Києві набувають розвитку небанківські фінансові
установи, які сприяють одержанню кредитів на інноваційні проекти [5] .
Впроваджуються інноваційні технології страхування фінансових ризиків , а
також ризиків втрати прибутку від аварій при технологічному
переозброєнні підприємств [6]. Набуває розвитку мережа технологічних та
інноваційних компаній Наприклад, основними продуктами Київської компанії
“Техноком-АТ” – є створення, розвиток і продаж інновацій у виді “Seeds”
і ” Start Up” компаній. Київський міський бізнес центр, який створено
Головним управлінням підприємництва та регуляторної політики Київської
міськдержадміністрації спеціалізуються на підтримці малого бізнесу на
початкових етапах (Start Up) його становлення. Відпрацьовується ідея
створення віртуального бізнес-інкубатора з використанням мережі
Internet. Продовжується робота по створенню технопарків. У травні 2000
року Національна Академія Наук України створила два технопарки в Києві
та Харкові на базі інституту напівпровідників та інституту
монокристалів. Планує створення технопарку Іститут технічної
теплофізики.
Але, разом з тим інноваційна активність в економіці залишається занадто
низькою. Обсяг експорту машин і обладнання у Києві у 1999 і 2000 роках
становив 7% і 13% відповідно від зовнішньоторговельного обігу [7]. Хоча
експорт машинобудування збільшився вдвічі, він все таки становить малу
долю в загальному обсязі. Гірше становище з експортом наукоємної
продукції, зокрема високих (Hi-tech) технологій. Аналіз динаміки
міжнародного трансферу технологій в Україні [8], свідчить що, починаючи
з 1996 року прискореними темпами зменшується обсяг експорту наукомісткої
продукції (на 2; 6; 10; 22% відповідно у 1996-1999 роках). З іншого боку
загальні обсяги імпорту наукомісткої продукції постійно зростають,
коефіцієнт покриття імпорту експортом наукомісткої продукції за цей
період становив у середньому 0.55. За даними міського управління
статистики у першому кварталі 2001 року вага підприємств, що займались
інноваційною діяльністю, до загальної кількості промислових підприємств
Києва становить – 10,3% (у 2000 – 8%) [9]. Впровадженням прогресивних
технологічних процесів займалися 11 підприємств, або 2,3%, перший
квартал 2000 року відповідно 6 та 1,5%. В цілому по Україні доля
впроваджених науково-технічних розробок становить 3,7% від їх загальної
кількості [10].
Світовий досвід застосування інноваційної моделі розвитку
економіки свідчить, що її невід’ємним елементом є венчурне
підприємництво. Венчурне підприємництво виконує функцію прискорювача
інноваційного розвитку і здатне не тільки вивести економіку країни на
вищий рівень, а й забезпечити прорив вітчизняних технологій на світові
ринки. На основі виявлення системних тенденцій інноваційного розвитку в
світовій економіці, може бути запропонований сценарій інноваційно
направленого економічного росту України в контексті її “особливого
шляху” в загальноцивілізаційному потоці [11,12]. Цим шляхом може бути
національний розвиток венчурного підприємництва із застосуванням так
званої селективної політики – державної політики з активним залученням
приватного, у тому числі й іноземного капіталів, цільових інноваційних
програм. Необхідно визначити, що кваліфікаційний рівень і наукова
цінність теоретичних інновацій і практичних розробок українських вчених
має високий економічний і комерційний потенціал (так, по даним UNIDO
(1996р.), вартість тільки офіційно зареєстрованих на патентному ринку
України розробок складає близько $80 млрд., що складає всього 15 – 20 %
від експертної оцінки вартості незареєстрованих розробок, які є
приватною власністю авторів) [13].
Таким чином, передумовою підвищення ефективності інноваційної
діяльності є організація фінансової підтримки інноваційного
підприємництва, тобто створення фондів венчурного фінансування
інноваційної діяльності, або інших регіональних фондів підтримки
науково-інноваційної сфери. В світі виникнення венчурних фондів та
венчурних фірм було зумовлене необхідністю фінансування малого
наукоємного бізнесу: вони створювались, як інвестиційні компанії.
Ефективність такої форми підтримки інноваційної діяльності
підтверджується постійним зростанням обсягів венчурного капіталу в
странах західної Європи.
Динаміка вкладень венчурного капіталу в странах західної Європи
1993
1994
1995
1996
1997
Вкладення млрд.евро
4.1
5.3
5.5
6.8
9.6
Приблизна оцінка венчурних вкладень по центральній і східній
Європі (без урахування країн на території колишнього СРСР), наведена в
роботі [14] , становить 160 -200 млн. евро на рік.
У силу цього в нашій економіці необхідне використання досвіду
венчурного фінансування та залучення венчурного капіталу промислово
розвинутих країн, які від 80% до 100% приросту валового національного
продукту одержують за рахунок комерціалізації нововведень.
В Україні поки що немає вітчизняних венчурних фондів. У 1999
році в Києві почав свою роботу венчурний фонд “Євровенчерз Україна”
[15]. Розмір Фонду складає 26 млн. євро, які були надані ЄБРР та
Голландським Банком Розвитку. Фонд призначений для інвестування у
недержавні підприємства України.
Для забезпечення розвитку мережі венчурних фондів необхідно
детально вивчити світовий досвід. Росія, де процес капіталізації
суспільства проходить швидше, ніж в Україні, вже зрозуміла необхідність
розвитку новітних вітчизняних технологій [16]. Там достатньою мірою
проявились усі види державного сприяння інноваційним процесам: майже
повністю сформовано нормативну базу, яка стимулює розвиток венчурного
підприємництва, визначено податкові пільги, створено різні структури,
які фінансують ризикові проекти. Під час розподілу держзамовлень і
контрактів з малим науковомістким бізнесом в Росії резервується певний
обсяг фінансування. Широко застосовується субсидування державними
структурами венчурних фірм в обмін на частку прибутку в разі успіху.
У Росії утворені регіональні фонди підтримки інноваційної
діяльності в тих містах, де розвинутий науково-технічний потенціал
(Москва, Санк-Петербург, Томськ, Новосибірськ). Російська асоціація
венчурного інвестування [17] має плідні стосунки з Союзом інноваційних
центрів Росії. У жовтні цього року відбулася друга Венчурна виставка у
Санкт-Петербурзі [18]. Міністерство економіки та промисловості Росії
створило Державний венчурний фонд метою якого є інвестування венчурних
фондів в регіонах (до 30% уставного капіталу) [19].
Розглянемо детальніше схему діяльності венчурного фонду.
Венчурний фонд формується за рахунок внесків венчурних інвесторів, які
для управління фондом створюють венчурну інвестиційну компанію і
призначають інвестиційний комітет. Інвестиційний комітет затверджує та
приймає остаточне рішення по вкладенню венчурного капіталу. Мета
діяльності венчурного фонду полягає в отриманні прибутку від продажу
пакета акцій інвестованих технологічних компаній . Якщо компанія, у
період перебування в ній як співвласника і партнера венчурного інвестора
домагається успіху, тобто якщо її вартість протягом 5-7 років
збільшується в кілька разів у порівнянні з первинною, тобто до
інвестицій (pre-money evaluation), ризики обох сторін виявляються
виправданими й усі одержують відповідну винагороду.
Венчурне фінансування проходить у два етапи: а) акумуляція
засобів з різних джерел та формування фондів венчурного капіталу; б)
розподіл коштів фонду серед відібраних після експертизи проектів, що
істотно знижує ризик втрати коштів венчурного капіталу. При цьому йому
присутні наступні особливості:
– венчурний капітал не потребує гарантії з боку підприємства,
яке фінансується;
– капітал вноситься без застави, на безпроцентній основі, як пай
в статутний фонд фірми на певний термін (до 7 років);
– венчурні фінансисти розраховують отримати засновницький
прибуток;
– прибуток венчурними фінансистами отримується після виходу
акцій підприємства на відкритий ринок;
– венчурні фінансисти не втручаються в оперативне управління
діяльністю фірми, яка фінансується.
При вкладенні венчурного капіталу в уставний фонд технологічної
компанії, інвестор не вважає доцільним придбати контрольний пакет акцій
а розраховує, що менеджмент компанії буде використовувати його гроші як
фінансовий важіль (financial leverage) для того, щоб забезпечити більш
швидкий розвиток свого бізнесу. Тому ні інвестор, ні його представники
не беруть на себе ніякого іншого ризику (технічного, ринкового,
управлінського, цінового й ін.), за винятком фінансового. Усі
перераховані ризики несе на собі компанія і її менеджери (joint
venture).
Інвестори, вкладаючи кошти у венчурні фонди, висувають певні
умови:
– капітал може надаватися підприємцям на певний строк;
– на відбір ризикових проектів венчурний капіталіст може
витратити тільки певну суму від розміру фонду;
– у разі продажу акцій венчурних фірм венчурний капіталіст
отримує у вигляді винагороди частину венчурної суми.
Через певний строк інвестори отримують різницю в цінах акцій на
момент їх придбання і момент продажу з урахуванням щорічних витрат на
управління фондом і премії венчурному менеджеру.
Таким чином венчурний капіталіст, що очолює компанію, не вкладає
власні кошти в компанії, акції яких він купує. Венчурний капіталіст – це
посередник між синдикованими (колективними) інвесторами і підприємцем
(тобто технологічною компанією). У цьому полягає одна із самих
принципових особливостей цього типу інвестування. З одного боку,
венчурний капіталіст самостійно приймає рішення про вибір того чи іншого
об’єкта для внесення інвестицій, бере участь у роботі інвестиційного
комітету і всіляко сприяє росту і розширенню бізнесу цієї компанії. З
іншого боку – остаточне рішення про інвестування приймає інвестиційний
комітет, що представляє інтереси інвесторів. В остаточному підсумку
одержаний венчурним капіталістом прибуток належить тільки інвесторам, а
не йому особисто. Він має право розраховувати тільки на частину цього
прибутку. Прибуток (capital gains) венчурного капіталіста виникає лише
тоді, коли він зуміє продати свій пакет акцій за ціною, яка у кілька
разів перевищує первинне вкладення. Тому венчурні інвестори не
зацікавлені в розподілі прибутку у вигляді дивідендів, а віддають
перевагу реінвестуванню всього прибутку в бізнес.
Існують три основні форми венчурного фінансування:
1. Участь як партнера з обмеженою відповідальністю у фондах, які
засновуються і управляються професійними менеджерами венчурного бізнесу,
або придбання акцій венчурних фірм через первинний ринок цінних паперів.
2. Організація квазісамостійної дочірньої фірми (внутрішній
венчур) з керуючими – співробітниками корпорацій, а фінансування такої
фірми здійснюється за рахунок коштів корпорації.
3. Пряме фінансування малих венчурних фірм державними,
регіональними структурами або приватним капіталом.
Розглянемо типи венчурного фінансування. Виділяють чотири групи
венчурних інвестицій:
– стартові інвестиції;
– фінансування початкової стадії;
– фінансування розвитку;
– фінансування певної операції.
В стартових інвестиціях виділяють передстартове фінансування,
яке передбачає фінансування маркетингу ринку та інше інформаційне і
правове забезпечення, ще до безпосереднього утворення технологічної
компанії.
В [20] наведено основні характеристики видів вкладень венчурного
капіталу в центральній та східній Європі, на прикладі Чехії:
Вид венчурного фінансування Термін інвестицій(років) Обсяг
інвестицій(млн.крон) Очікуваний прибуток % в рік Частка фондів що
пропонує даний вид фінансування %
Передстартове 7-12 0.2-4.0 до 100 1-2
Стартове 5-10 4-20 30-50 5
Фінансування початкової стадії 4-7 10-40 30 10
Фінансування безпосереднього розвитку 2-5 20-80 25 50
Купівля підприємства управлінським персоналом 2-4 200-1000 20-25 майже
100
З аналізу цієї таблиці видно, що переважні обсяги інвестицій
спрямовуються на фінансування безпосереднього розвитку існуючих
технологічних компаній і на фінансування певних операцій, зокрема на
викуп управлінським персоналом акцій відповідних компаній, при цьому
норма прибутку становить 20-25%. Таке розподілення видів фінансування
обумовлюється по перше зменшенням ризику, по друге досяжним терміном
інвестування. За даними міського статуправління динаміка кількості малих
технологічних компаній у Києві становить [21,22]:
1996 1997 1998 1999 2000
(у тис.од.)
Технологічні фірми 7.4 8.7 9.7 10.7 11.9
Науково-технічні фірми 5.4 5.7 5.7 5.7 5.7
Умови венчурного інвестування:
1. Наявність у фірми привабливого інноваційного проекту, з
відповідними характеристиками, тобто наявності бізнес-плану, експертних
висновків.
2. Наявність відповідного управлінського персоналу, який здатний
реалізувати цей проект.
3. Недержавна форма власності фірми. (Підприємство повинно бути
акціонерним або в ході фінансування стати акціонерним).
4. Інноваційний проект повинен забезпечити зростання капіталу в
середньому на 50%.
5. Фірма повинна мати узгоджений варіант виходу венчурного
інвестора з бізнесу, тобто механізм продажу акцій.
В загальному випадку інвестиції можуть бути вкладені і в нові
венчурні фонди [23]. При цьому доцільно припустити, якщо в Києві міський
венчурний фонд або Центр венчурного фінансування (ЦВФ) буде інвестувати
в уставний фонд приватних венчурних фондів, то він буде сприяти розвитку
інноваційної інфраструктури та відігравати роль стимулятора наукоємного
технологічного бізнесу, тим самим створювати нові робочі місця та
збільшувати надходження в міський бюджет. Менеджмент такої інноваційної
компанії повинен отримати право на частку прибутку, орієнтовно 20%.
Основні задачі ЦВФ можуть полягати в наступному:
1. Виконання функції гаранта і посередника між венчурними
підприємствами і венчурним капіталом.
2. Створення резервних фондів венчурного капіталу для підтримки
венчурних підприємств і фінансування регіональних венчурних фондів.
3. Надання консультацій з питань організації венчурних структур,
технологічних трансфертних фірм.
4. Залучення до фінансування венчурних підприємств іноземного
капіталу і капіталу державних підприємств.
5. Формування банку даних щодо результатів діяльності венчурних
фірм.
6. Координація фінансування венчурних фірм.
7. Контроль за використанням фінансів відповідно до їх
призначення.
8. Визначення пріоритетних напрямків розвитку інноваційно –
технологічного бізнесу.
9. Вивчення кон’юнктури ринку інтелектуальної власності, надання
інформації технологічним трансфертним фірмам і підприємцям-інноваторам в
отриманні необхідних фінансових ресурсів і замовлень на інновації або
передача цим фірмам новітніх технологій і інноваційних розробок для
впровадження. ЦВФ міг би також формувати регіональну політику в галузі
підтримки розвитку і функціонування венчурного бізнесу, метою якої
повинно бути: максимальне використання венчурного підприємництва для
соціально – економічного розвитку регіону, стабілізація і розвиток
економіки держави з урахуванням науково – технічних, природних та інших
особливостей регіонів, а також формування ідеології інноваційного
бізнесу.
10. Створення агенств по набору висококваліфікованого персоналу
(хедхантерів).
У сучасних умовах УЦВФ і його регіональні відділення (мережа
венчурного фінансування) можуть вирішити цілий спектр проблем
соціально-економічного характеру. Оскільки іноземні інвестори не
поспішають вкладати капітал у розвиток економіки України, не виявляють
бажання співпрацювати з малими підприємницькими структурами, які
неспроможні впроваджувати прогресивні технології, то ЦВФ, отримавши
статус юридичної особи, зможе контролювати фінансові ресурси, стати
реальним партнером іноземних інвесторів і венчурного капіталу. Для
ефективної діяльності ЦВФ необхідно забезпечити виявлення інноваційного
ресурсу. З цією метою за підтримкою Головного управління промислової
політики та Ради головних інженерів київських підприємств розроблено
Internet-проект серверу “Інноваційний Міст” [24]. “Інноваційний Міст”
забезпечує реєстрацію інноваційних проектів в базах даних, а також
доступ до них безпосередньо з мережі Internet. На цей час на сайті
розміщено більше 500 інноваційних проектів і більше 200 пропозицій по
промисловій кооперації, серед яких 63% проектів готові до впровадження
та доступні для демонстрації. На сайті зареєстровано 4,5 тис.
відвідувачів. Ряд київських провідних інститутів на своїх сайтах подають
бази даних своїх розробок з їх рефератами. Наприклад, Інститут фізики
напівпровідників НАН України подає базу даних своїх розробок за
дев’ятьма рубриками. Інститут проблем матеріалознавства, Інститут газу,
Інститут електрозварювання подають на своїх сайтах наукові розробки,
готові до впровадження або для спільного виробництва по комплексних
напрямках. Крім того, пропозиції Київських інститутів по трансферу
високих технологій можна знайти на серверах закордонних інноваційних
фірм.
Як показує світовий досвід, такі центри підтримки венчурного
фінансування – це ефективна форма організації функціонування венчурного
підприємництва.
На заключення визначимо основні фактори, які обмежують розвиток
венчурного бізнесу:
– відсутність системи управління інноваційними процесами та
стимулювання розвитку венчурного підприємництва;
– дефіцит фінансових ресурсів;
– відсутність чіткої політики сприяння розвитку венчурного
бізнесу з боку держави;
– абсолютна відсутність соціальної направленості інноваційної
культури більшості господарських суб’єків;
– високий рівень податку, який не враховує
конкурентноспроможність і новизну виробів.
Таким чином для становлення і функціонування венчурного
підприємництва в Україні небхідно створити індустрію венчурного
фінансування, яка б виступала складовою частиною господарського
механізму і розвивалась відповідно до потреб інноваційного виробництва.
Список літератури
1. Паладій М.В. Комерційна реалізація об’ектів інтелектуальної власності
– вимога часу. Матеріали Всеукраїнської наради: Актуальні проблеми
комерціалізації промислової власності. Київ, Український інститут
промислової власності, листопад 2001р., рукопис.
2.Рішення №375/1351 від 05.07.2001р. “Про затвердження Положення про
фінансово-кредитну підтримку вітчизняного виробника та малого
підприємництва в м.Києві”. Київська міська Рада VIII сесія XXIII
скликання.
3. HYPERLINK “http://www.vabank.com.ua” http://www.vabank.com.ua
4. HYPERLINK “http://www.aggio.kiev.ua” http://www.aggio.kiev.ua
5.Слюсаренко О., Створення єдиної громадсько-державної системи підтримки
небанківського фінансового сектору. – Київ: Економіст, 2000. № 6,
с.12-13.
6.Украинская транспортная страховая компания “UTICO”. HYPERLINK
“http://www.insurance.kiev.ua/utico/index.html”
http://www.insurance.kiev.ua/utico/index.html
7.Оффіційний сайт Головного управління зовнішньо-економічних зв’язків та
інвестицій Київської міськдержадміністрації HYPERLINK
“http://www.MDEERIKM.DA-Kyiv.gov.ua” http://www.MDEERIKM.DA-Kyiv.gov.ua
8.Щедріна Т.І. Міжнародний трансфер в Україні: стан та шляхи його
поліпшення.: “Проблемы науки”, 2000. № 11, с.40-45.
9.Інноваційна діяльність Києва: Стат.сб.\Київське міське управління
статистики.-К.2001.-149с.
10.Национальные особенности охоты за технологиями: Интервью с
генеральным директором НТК “Институт монокристаллов” Б.В.Гриневым. ЗН
№42 від 27.10.2001 с.13.
11.Концепція науково-технологічного розвитку України. Схвалено
Постановою Верховної Ради України від 13.07.1999 №916-ХІV.
12.Невелев О.М. Програмний соціально-економічний розвиток Києва. -К.,
НДІСЕП. 2000. – 143с.
13.Бондаренко О.А., Козьменко С.Н. Оптимизация инвестиционного
обеспечения инноваций как средство стабилизации и роста экономики
Украины. – Сумы: ИПП “Мрия-1” ЛТД: Инициатива, 2000. -65с.
14.И.Дворжак, Я.Кошичова, П.Прохазка. Венчурный капитал в странах
восточной Европы. HYPERLINK
“http://www.ptpu.ru/issues/6_99/10_6_99.htm”
http://www.ptpu.ru/issues/6_99/10_6_99.htm
15.Офіційний сайт фонду Евровенчурз Україна, 2001. HYPERLINK
“http://www.evu.kiev.ua” http://www.evu.kiev.ua.
16. ХХ. П.Г.Гулькин. Введение в венчурный бизнес в России. Российский
Технологический Фонд HYPERLINK
“http://www.nw-innovations.ru/analitika/list.shtml”
http://www.nw-innovations.ru/analitika/list.shtml
17.Российская ассоциация венчурного капитала HYPERLINK
“http://www.rvca.ru” (http://www.rvca.ru)
18.Вторая российская венчурная ярмарка HYPERLINK
“http://www.rvca.ru/rvf/2001_vf.html”
(http://www.rvca.ru/rvf/2001_vf.htm)
19.Принципы создания венчурных инвестиционных институтов HYPERLINK
“http://www.minprom.ru/temat/prom/3_1/princvif.htm”
http://www.minprom.ru/temat/prom/3_1/princvif.htm
20.Романішин О.В. Венчурне фінансування інноваційних підприємств.
“Наукові записки”, Києво-Могилянська академія,2001,т.19,ч.2,с.351-356.
21.Київ у ціфрах,2000. Стат.сб.\Держ.ком.статистикиУкраїни,-К: Преса
України,2001.-298с.
22.Інноваційний КИЇВ: Наука та Промисловість. Довідник під редакцією
Невелева О.М. та Зінченко О.П.: -К., ДОН-97.2001. -600с.
23.Чебунін О.І. Інноваційні шляхи розвитку промисловості у Києві. – В
кн. Київ у ХХІ столітті: стратегія розвитку /КМДА,НАНУ/ Під ред.
Б.М.Данилишина, О.М.Невелева// Доп.наук.-практ.конф.,м.Київ,26 січня
2001р.-К.:Обериги,2001.-280с.
24.Гніденко В.М.,Зінченко О.П. Інноваційні фактори розвитку наукоємного
виробництва у Києві. – Проблеми управління містом. – Київ. №3, 2001.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
