.

Становлення національної грошової системи україни (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
944 10394
Скачать документ

(Реферат з фінансів)

Становлення національної грошової системи україни

З М І С Т

Вступ………………………………………………………….
………………………………………………………….

Розділ 1.

1. Становлення грошової системи
України…………………………………………………..

Розділ 2.

2. Визначення реального рівня вартості національних
грошей……………….

Розділ 3.

3. Досвід зарубіжних країн у встановленні національної грошової
системи….

Висновок

Список використаної
літератури……………………………………………………..
………………………….

Додатки………………………………………………………..
…………………………………………………………….

Вступ

Сучасна грошова система є засобом розподілу кінцевих товарів,
тобто речей та послуг як особистого споживання, так і суспільного
виготовлення. Ринковий розподіл кінцевої продукції здійснюється
автономним грошовим потоком, що циркулює між населенням і виробництвом.

Гроші не є товаром і не всякими товарами забезпечуються, а
лише кінцевою продукцією, що постійно виробляється як результат витрат
суспільного часу і постійно випадає з обміну в індивідуальне споживання.
Гроші є безіменними квітанціями на частку цієї продукції. Всяка купівля
не кінцевої продукції – золота, засобів виробництва, робочої сили,
всього, що продається, – є обміном цих товарів на кінцеву продукцію, що
стоїть за грішми.

Актуальність проблеми полягає в тому, що на сучасному етапі розвитку
економіки грошова система країни повинна бути досить розвинутою для
ефективного регулювання стабільності національного грошового курсу
валюти. Метою реферату є вивчення становлення національної грошової
системи, недоліків та розроблення шляхів їх подолання, вивчення досвіду
розвитку грошової системи інших країн.

Об’єктом є вивчення діяльності національної грошової системи.

Предмет – становлення національної грошової системи.

Теоретичною і методологічною основою роботи послужили закони і
нормативні акти, публікації друковані, періодичні видання, ЗУ «Про банки
та банківську діяльність», Закон України «Про заставу», журнал „Фінанси
України”, “Віче”, “Економіка України”, “Політика і час”.

Методи, якими керувалась при виконанні роботи: індукція, дедукція,
аналіз, синтез, графічний, статистичний, математичний, наукової
абстракції.

Структурно робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків,
списка літератури і додатків. I розділ – ІСТОРИЧНИЙ ДОСВІД УКРАЇНИ В
ТВОРЕННІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГРОШОВОЇ ОДИНИЦІ ; II розділ – становлення
грошової системи України; III розділ – Досвід зарубіжних країн у
встановленні національної грошової системи.

Розділ 1.

Становлення грошової системи України.

Розпад Радянського Союзу, чому сприяли, зокрема,
прийняття Верховною Радою України в липні 1990 року Декларації про
державний суверенітет та проголошення у серпні 1991 року України
незалежною демократичною державою, відкрив нову сторінку в
розвитку вітчизняної банківської системи. 20 березня 1991 року
Верховна Рада прийняла перший банківський Закон України “Про банки і
банківську діяльність”. Згідно з ним на базі Української
республіканської контори Державного банку СРСР створено Національний
банк України. З перших днів його діяльність спрямована на зміцнення
державності

України, він проводить єдину державну політику у сфері грошового
обігу,

кредитування та забезпечення стабільності національної грошової
одиниці.

2001 року банківська система України святкувала своє десятиліття.

Декларація про державний суверенітет України та Закон “Про
економічну самостійність Української РСР”, які законодавче закріпили за
нашою державою право на самостійне формування власної
банківської системи, стали фундаментом для появи українських
комерційних банків. Упродовж 1989—1991 років у Москві було
зареєстровано близько шістдесяти українських банків. Формування
сучасної банківської системи України відбувалося в кілька

етапів.

І етап (1991-1992рр.) процеси перереєстрації та реорганізації:

2 жовтня 1991 року Національний банк почав перереєстровувати

комерційні банки України, зареєстровані ще Держбанком СРСР. У цей
період “міністерський” капітал, тобто вкладення у комерційні
банки різних державних установ, поступово витісняється ринковим
капіталом спільних та малих підприємств, акціонерних товариств.
Державні Промінвестбанк, Агропромбанк, Укрсоцбанк акціонуються під
тиском головних менеджерів та основних клієнтів. На цьому етапі
за станом на 1 січня 1992 року

зареєстровано 77 банків.

II етап (1992-1993 роки) поява банків “другої хвилі”:

На засадах різних бюджетних та позабюджетних фондів, диверсифікації

пасивів у діючих банках та внесків підприємств (шляхом прихованих
кредитів) виникає ціла низка нових комерційних банків. Протягом
1992 року зареєстровано ще 60 банків; 3 банки вилучено з реєстру.
За станом на 1 січня 1993 року в Україні налічувалося вже 134
комерційні банки. На цьому етапі відповідно до Постанови Кабінету
Міністрів “Про передачу міністерських пакетів акцій на управління до
Міністерства фінансів України” у комерційних банках дедалі зменшувалася
частка “міністерського” капіталу. Постановою передбачалося, що Мінфін
України буде одержувачем дивідендів за акціями, що належать іншим
міністерствам, братиме участь в управлінні банків. Зрозуміло, це не
влаштовувало колишніх власників акцій, і вони поспішили вилучити
свої кошти із комерційних банків та інших акціонерних товариств. На
цьому ж етапі спостерігалося масове утворення дрібних
малопотужних “кишенькових” банків із капіталом, який часто не
перевищував вартості трикімнатної квартири. Ці банки непогано
зростали на гіперінфляції, примітивно експлуатуючи цей зовнішній,
незалежний від них фактор.

III етап (1994-1996 роки) перші банкрутства:

Активна побудова Національним банком України чіткої системи

регулювання діяльності комерційних банків збіглася в часі із
призупиненням інфляційних процесів, що стали, як уже зазначалося,
основним джерелом безбідного існування цілої низки комерційних банків.
Не готові до жорсткого контролю з боку НБУ, до зміни кон’юнктури
фінансового ринку, до управління банківськими процесами зсередини, ці
банки опинилися на межі банкрутства. Багатьом із них не вдалося
втриматися на плаву: 1994 року ліквідовано 11 збанкрутілих банків;
1995 року — 20, серед яких і найбільші (“Інко”, “Відродження”,
Економбанк, Лісбанк); 1996 року прямими банкрутами стали 45 тбанків та
60 опинилися у стані прихованого банкрутства і ще протягом
багатьох років виборюватимуть право на існування. Зрозуміло, це не могло
не

внести певних додаткових ускладнень у функціонування всієї
банківської

системи. У цей період на структуру вітчизняної банківської системи
істотно впливали й інші процеси. Так, на кредитно-фінансовому ринку
України почали працювати іноземні банки та їхні представництва — всього
їх було зареєстровано 14. З’явилися також ще 5 нових українських
комерційних банків. Важливим аспектом діяльності банківської системи на
цьому етапі була зміна складу акціонерів, власників багатьох
комерційних банків та окремих філій шляхом продажу та перепродажу.
Таких змін зазнали близько 70 банків. Вони переходять із рук одних
акціонерів до інших, мов естафетна паличка.

IV етап (1996-1998рр.) стабілізація банків та впровадження

національної валюти – гривні:

Цей ключовий етап становлення вітчизняної банківської системи

потребує детальнішого розгляду. Можемо підбити певні підсумки
роботи банківської системи. Позаду роки гіперінфляції та повної
розбалансованості економіки. Протягом перших п’яти років існування
незалежної держави:

. створено основи дворівневої банківської системи, валютного ринку
та

первинного ринку цінних паперів (вторинний так і не запрацював);

. пройдено перший етап реформування грошової системи країни,
введено

проміжну валюту — український карбованець;

. створено національну платіжну систему, запроваджено нові
прогресивні

технології перерахування коштів на основі електронних платежів,
що

дало змогу досягти світового рівня обробки інформації у
сфері

міжбанківських розрахунків, значно підвищити їхню надійність,
обмежити

ризик створення фальшивих грошей в обігу та скоротити до
мінімуму

термін проходження платежів. Систему визнано найшвидкіснішою в
Європі;

. введено в дію потужності з друкування банкнот та карбування монет;

. розпочато реформування бухгалтерського обліку та звітності у
банках;

. НБУ напрацьовано нормативну базу для здійснення монетарної політики
та

банківського нагляду; вдосконалено інструменти регулювання
банківської

системи;

. завдяки зусиллям НБУ, його монетарній політиці подолано
гіперінфляцію,

керованими стали інфляційні процеси.

Цілями реформування банківської системи України на цьому етапі стали:

1. Забезпечення розбудови банківської системи, здатної ефективно
та

адекватно діяти в умовах ринкової економіки.

2. Вдосконалення нагляду за діяльністю комерційних банків.

3. Встановлення клімату довіри до банківської системи.

4. Створення умов для ефективної грошової реформи з уведенням в
обіг

національної валюти — гривні.

5. Посилення мобілізації заощаджень, тобто сприяння розвитку
економіки

шляхом інвестицій.

6. Розвиток фінансових інструментів, поліпшення
грошово-кредитного

регулювання шляхом впровадження ринкових відносин, а не за
рахунок

директивного розподілу кредитів.

7. Поліпшення розподілу ресурсів — на користь
конкурентоспроможних

підприємств.

8. Передача контролю за фінансовим станом підприємств механізмам
ринку

(банки мають відігравати активну роль в ініціації
реструктуризації

підприємств, брати участь в оздоровленні їх фінансового стану, а в
разі

необхідності — в ліквідації неплатоспроможних підприємств).

9. Розв’язання проблеми неплатежів та запобігання їх виникненню.

10. Подальше вдосконалення та підвищення ефективності платіжної системи.

11. Послаблення державного тиску на кредитну діяльність великих банків.

Отже, банківська система України вже має свою історію. Вона
налічує

майже десять років, але багата вельми інтенсивними процесами:
українським банкам за півроку-рік випадало пройти шлях, на який
аналогічні закордонні установи витрачали кілька років, а то й
десятиліття. Слід також враховувати, що банківська система в нашій
країні формувалася, зазнаючи впливу негативних чинників, які не лише
не сприяли розвитку, а навпаки – гальмували його.

Йдеться про:

1. Макроекономічні чинники, які зменшують попит на фінансові послуги:

. кількарічну тенденцію до зниження ВВП;

. доларизацію економіки;

. низьку купівельну спроможність фізичних осіб;

. бартеризацію взаєморозрахунків між суб’єктами
підприємницької

діяльності.

2. Економічні чинники:

. інфляцію, спад виробництва та спричинене ними “звуження”
кола

клієнтів;

. повільний розвиток приватного сектора в економіці, а отже, й
невелику

частку приватного капіталу в банках;

. податковий прес, який із часом не тільки не слабшає, а
посилюється

внаслідок розширення бази оподаткування.

3. Законодавчі та нормативні чинники:

. законодавчу неврегульованість багатьох напрямів роботи;

. відсутність чітких правил роботи, викликану частими
змінами

законодавчих і нормативних документів та суперечностями в них;

. не передбачену нормативами прозорість балансів банків, простір
для

перегрупувань, маніпуляцій, зловживань, захаращеність
банківських

“вішалок” — рахунків обліку дебіторської та
кредиторської

заборгованості, — що призводить до появи штучних балансів,
які

демонструють уявну ліквідність капіталу банку.

4. Внутрибанківські (суб’єктивні) чинники, які здебільшого
можна

кваліфікувати як слабкий, некомпетентний менеджмент:

. невиправдані кредитні, інвестиційні та валютні ризики;

. недооцінку фактора незалежності банківського менеджменту
та

перетворення банку на “кишеньковий” під впливом акціонерів

“метеликів”;

. гостре прагнення “універсалізації” банку, не супроводжуване
побудовою

відповідної його інфраструктури;

. відсутність збалансованої політики управління філіями

Тепер зупинимося на проблемах, що постануть перед грошовою та

банківською системою України на початку XXI століття.

Насамперед — про збільшення конкуренції на ринку. Закінчуються часи,
коли банки України були монополістами на вітчизняному фінансовому
ринку. Незабаром з’явиться багато фінансових посередників, які
загострять конкуренцію. По-перше, активізуються іноземні банки,
які мають більше можливостей та інструментів. По-друге, великий вплив
матимуть небанківські фінансові установи — кредитні спілки,
страхові компанії, інвестиційні фонди, ті ж таки кредитно-гарантійні
установи, зареєстровані у 1999 році. Виникне ряд кооперативних
банків, які працюватимуть на принципах товариств взаємного кредиту.
Всі ці структури почнуть енергійно боротися за клієнтуру.

Жорсткішим стане регулювання банківської системи. Коли
банки

перейдуть у режим щоденного контролю, доведеться звикати до
постійної присутності державного регулюючого органу. Лояльність, яку
Національний банк донині виявляє щодо комерційних банків, краще
було б залишити в минулому столітті. А вони в свою чергу мають
усвідомити, що постійна присутність НБУ в їхній діяльності — це
необхідність.

В Україну дуже швидко приходять нові банківські послуги.
Попри

крихітний розмір цього сегмента ринку за якихось рік-два клієнти вже
не

визнаватимуть банків, у арсеналі яких бракує нових технологій.
Сьогодні

ними займаються 10—15 банків. Проблемою номер один є об(єднання
банків.

Хочуть вони цього чи ні, цей абсолютно нормальний, більше того,
просто

необхідний процес триватиме. Навіть у здорових американських,
європейських, японських банківських системах відбувається злиття
банків. В Україні ж половина банків “нездужає”. В результаті вони
або будуть приєднані до потужніших структур, або викреслені з
Реєстру банків. Близько 50 банків зараз потенційно поставлені перед
вибором: приєднання або ліквідація.

Традиційне уявлення про банки як інститути, що залучають
кошти у

вигляді депозитів та розміщують їх шляхом кредитування, суттєво
змінюється. З появою нефінансових банків чи небанківських інститутів,
які займаються банківською справою, постає проблема виживання
традиційних банків у нових умовах.

Розділ 2.

У сучасній економічній науці вважається, що номінальна вартість
національних грошей є функцією, з одного боку, реальної вартості
товарів, а х другого – їх кількості (дефіцитності). Залежність між
номінальною вартістю національних грошей і вартістю товарів є прямою,
або, як кажуть економісти позитивною: чим більше сумарна вартість усіх
виготовлених товарів, тим більшою ( при їх незмінних умовах) буде
номінальна вартість національних грошей (рис.1), а залежність між
номінальною вартістю номінальних грошей і їх кількістю (дефіцитностю) є
обмеженою, або негативною (рис.2)

Номінальна вартість

Національних грошей (Vm-n)

V1p-r V2p-r

реальна
вартість національних товарів і послуг ( Vp-r)

рис.1

номінальна вартість

національних грошей (Vm-n)

M1 M2 кількість національних грошей (М)

На номінальну вартість національних грошей впливає не лише такий
синтезуючий фактор, як реальна вартість товарів та послуг (чи їх маса),
а й рівень інфляції, тобто так званий невартісний фактор, який зовсім не
стосується реальної вартості товарів і послуг. Під впливом цього
невартісного фактору крива (графік) номінальної вартості національних
грошей зміщується вгору або вниз (рис.3), перетворюючись таким чином у
криву (графік) реальної вартості національних грошей.

Номінальна вартість

Національних грошей (Vm-n)

V1p-r реальна вартість товарів і послуг (Vm-n)

Перехід від номінальної до реальної вартості національних грошей можна
здійснити не лише графічно, а й оперативним шляхом, тобто на основі
певної корекції формули номінальної вартості національних грошей за
таким алгоритмом:

Vm-r = Vm-n x/Ip/-1

Де Ip – індекс зміни рівня сукупних цін.

Вважається, що в умовах економічного спаду національна вартість
національних грошей знижується, оскільки зменшується сукупна реальна
вартість виготовлених товарів і послуг, а вперіоди економічних піднесень
вона, навпаки, зростає. Це коливання рівня номінальної вартості
національних грошей ще не зумовлене інфляцією, бо вона формується під
впливом такого основного фактору, як реальна вартість товарів і послуг.

Якщо ж починає коливатьсь і номінальна вартість товарів та послуг під
впливом розвитку інфляційних процесів то це означатиме відповідні зміни
у рівнях реальної вартості національних грошей. Під якою слід розуміти
ту кількість товарів і послуг, яку ми взмозі придбати на одну
національну грошову одиницю. Реальна вартість національних грошей, на
відміну від їх національної вартості, перебуває в оберненій залежності
до номінальної вартості товарів і послуг. Чим вище номінальна вартість
товарів і послуг тим нище буде реальна вартість національних грошей.

В Україні на сучасному етапі розвитку ринкового реформування
вітчизняної економіки і в умовах економічного спаду коли реальна
вартість національних товарів і послуг знижується, відповідну тенденцію
до зниження має тако реальна вартість національних грошей.

В умовах економічного піднесення і помірного розвитку в процесі
інфляції номінальна вартість грошей має тенденцію до зростання, а
реальна, навпаки, до знаження, їх зміни здійснюються в різних напрямках.
Така різноманітність зміни рівня номінальної і реальної вартості
національних грошей характерна для фази економічного піднесення
найрозвинутіших країн заходу (ЄС, США, Японія та ін).

Реальна вартість грошей – це та кількість товарів, яку можна
придбати на одну національну грошову одиницю. На відміну від номінальної
вартості національних грошей, їх реальна вартість перебуває в обмеженні,
негативній залежності від величини номінальної вартості товарів і
послуг. Чим вище номінальна вартість товарів і послуг, тим нищою буду
реальна вартість національних грошей.

Розділ 3.

Досвід зарубіжних країн у встановленні національної грошової системи.

2.3. Грошова система Німеччини.

Грошовою одиницею Німеччини є марка, але не завжди німецька грошова
одиниця мала саме таку назву. Більш давня назва – пфеніг. Він перебуває
в обігу як розмінна монета вже десять століть. Починаючи з другої
половини XIX ст. пфеніг став дорівнювати одній сотій марки. А колись
пфеніг був срібним, потім бронзовим та з нікелю/міді. Сьогодні пфеніг –
найдрібніша монета. Але відповідно до народної прикмети знайдений на
вулиці пфеніг приносить щастя. Мало того, монетку в один пфеніг тримають
в гаманці як талісман.

Улюбленою срібною монетою в середні віки був “грошен”. у XIII-XIV ст.
грошени випускалися в багатьох європейських країнах. Сьогодні в
Німеччині грошен – це простомовна назва десятипфенігової монети.

Інша грошова одиниця – геллер (Heller), чеканився ,в XII ст. у місті
Schwebisch-Hall, звідси його назва. У XIII ст. його почали чеканити в
Західній і Південній Німеччині зі срібла, пізніше геллер став дрібною
мідною монетою. Геллер зник з обігу в Німеччині після введення
загальноімперської грошової системи наприкінці ХІХ ст.

Тривалий час був в обігу талер – срібна монета, її почали чеканити з
1518 р. Найбільшого поширення XIX ст. набув прусський талер, що після
реформи 1871 р. був прирівняний до трьох золотих марок. У 1907 р. назва
монети “талер” узагалі зникла з офіційного вживання.

Починаючи з XV й аж до XIX ст. на території Німеччини і сусідніх країн
використовувалась така грошова одиниця, як гульден. Сьогодні гульден –
грошова одиниця Голландії. Срібний гульден існував у Південній Німеччині
до введення загальноімперської грошової системи в 70-х роках XIX ст.
Після франко-прусської війни 1870-1871 pp. у Німеччині була здійснена
грошова реформа. Єдиною грошовою одиницею стала золота марка. Назву свою
вона дістала за назвою старої міри ваги – “марка”, Що відповідала
півфунта срібла. Марка перебуває в обігу і на сьогоднішній день. А
незабаром її замінить єдина європейська грошова одиниця – євро.

До 70-х років XIX ст. на території сучасної Німеччини розміщувалася 21
держава, які користувалися різними грошовими системами. Вони базувалися,
як правило, на срібному монометалізмі, лише в Бременській системі
основою був золотий талер. В обігу також використовувалися банкноти та
паперові гроші.

У І871-1873 р. під керівництвом Отто Бісмарка було здійснено політичне
об’єднання німецьких земель та створено єдину німецьку державу, а на її
основі – шляхом проведення грошової Реформи 1875 р. – єдину грошову
систему. Карбування срібних монет заборонялося. На всій території
держави вводилася єдина валюта – рейхсмарка із золотим вмістом 0,358423
г золота.

В обіг було впроваджено золоті монети – 5, 10 та 20 марок. Це означало
перехід до золотого монометалізму, чому значною мірою сприяла
контрибуція на суму 5 млрд фр., отримана від Франції внаслідок її
поразки у франко-прусській війні 1870-1871 pp. В обігу поряд із монетами
також були кредитні гроші – банкноти, еквівалентні 100 та більше маркам.
За законом їх емісія не могла перевищувати більше ніж у 3 рази їх золоте
забезпечення.

З початком Першої світової війни розмін банкнот Рейхсбанку на золото
було припинено. Грошова система Німеччини в цей період активно
використовувалась як джерело фінансування війни. Під час війни та
особливо після її закінчення у великих обсягах здійснювалась грошова
емісія, що викликало гіперінфляцію у країні. Німеччина опинилася на межі
економічної катастрофи. Напередодні 1923 р. промислове виробництво в
країні скоротилося до 40% рівня 1913 р. Зростання інфляції було
пов’язане з проблемою репарацій. На вимогу країн Атланти сплатити
репарацію (132 млрд марок) золотом або іноземною валютою Німеччина
відповіла свідомим посиленням інфляції, унаслідок чого вона мала
найбільшу інфляцію за період після Першої світової війни. У 1923 р.
обсяг паперових грошей в обігу становив 496 квінтіліонів марок, грошова
одиниця знецінилась в 1,6 трлн раза порівняно із довоєнним рівнем.
Швидкість знецінення грошей була такою, що їх намагалися позбутися,
тобто обміняти на товар. Гіперінфляція викликала “грошовий голод”, бо
темп зростання цін випереджав темп зростання емісії грошей. Казначейство
не встигало друкувати гроші, тому проставляло червоний штемпель на
старих банкнотах, підвищуючи їх номінал.

За таких умов США та Великобританія згідно з “планом Дауеса”, що був
затверджений Лондонською конференцією країн-переможниць у 1924 p.,
надали Німеччині репараційну позику на суму 200 млн дол., з яких 110 млн
було розміщено в США. “План Дауеса” забезпечив різке збільшення
іноземних позик Німеччині. “Золотий дощ” американських доларів сприяв
відродженню Німеччини.

У 1924 р. у Німеччині проводиться грошова реформа: нова рейхсмарка
обмінювалась на 1 трлн старих. У результаті реформи відбувся перехід до
золотодевізного стандарту. Нова рейхсмарка забезпечувалась на 40%
золотом та іноземною валютою. Золотодевізний стандарт у Німеччині було
скасовано у 1931 р. у зв’язку зі світовою економічною кризою,
установлювалася система нерозмінних на золото кредитних грошей.

У зв’язку з великими державними витратами у роки Другої світової війни,
що значною мірою здійснювалися за допомогою грошової системи, почалася
інфляція. Ще законом 1939 р. Рейхсбанку дозволялось здійснювати емісію
банкнот під забезпечення казначейських векселів. Під час війни кількість
грошей в обігу зросла майже в 7 разів. Крім того, в обіг були випущені
так звані “окупаційні марки” на суму 84 млрд марок, які були законним
платіжним засобом на окупаційних територіях.

Стан, у якому після війни перебувала країна, був критичним. Над нею
зависла реальна загроза голоду та епідемій. Територія країни являла
собою 400 млн м2 руїн. До злиднів місцевих жителів додалися поневіряння
сотень тисяч біженців та вигнанців зі східних територій – переважно
жінок та дітей, усе майно яких уміщувалося в рюкзаку чи на ручному
возику. Близько 12 млн солдатів та офіцерів вермахту, а також цивільних
осіб опинилися в полоні.

На думку військової адміністрації, вивести країну з катастрофічного
стану можна було лише одним шляхом: управління економікою повинна взяти
в свої руки сильна держава. У перші повоєнні роки в німецькій економіці
панувала система розподілу, успадкована від військової адміністрації
третього рейху. Найважливіші харчові продукти можна було отримати лише
за продовольчими картками. Поряд з цим існував широко розгалужений
“чорний ринок”, на якому, наприклад, за американські сигарети можна було
придбати що завгодно. Рейхсмарка врешті-решт знецінилась, німці перейшли
до натурального обміну.

У 1947 p., коли протистояння двох таборів призвело до загострення
“холодної війни”, тодішній міністр іноземних справ США Джордж К. Маршалл
так оцінював ситуацію: “Якщо Сполучені Штати не допоможуть Європі, то
досить легко може статися, що дуже потерпілі від війни країни потраплять
в обійми комунізму”. Ця точка зору стала рятівною для німецької
економіки, що переживала занепад. З метою перетворення Старого Світу в
потенційного торговельного партнера з ініціативи Д. К. Маршалла була
розроблена програма доларової допомоги при відбудові Європи, в яку була
включена і Західна Німеччина. Цілком зрозуміло, що програма передбачала
допомогу передусім тим країнам, економічні структури яких відповідали
американським уявленням, тобто були у своїй основі структурами
капіталістичними. І, таким чином, усі плани щодо централізації та
перетворення Німеччини в аграрну країну були назавжди відкинуті.
Водночас американська та британська військові адміністрації вирішили
поєднати окуповані ними регіони Німеччини в одну економічну зону,
передавши управління економічними процесами “економічній раді”. Одним з
директорів ради став Людвиг Ерхард, символ німецького “економічного
чуда” 50-х років.

У 1948 p. саме під його керівництвом було здійснено грошову реформу, яка
економічно поділила Німеччину на дві частини. Ця реформа стала частиною
загальної господарської реформи.

Згідно з реформою в обіг було введено нову грошову одиницю – німецьку
марку. Реформа розпочалася в неділю, 20 червня, коли всі громадяни
дістали можливість обміняти 40 рейхсмарок за курсом 1:1 на нові гроші.
Пізніше було обмінено ще 20 марок. Пенсії, заробітна та квартирна плата
повинні були виплачуватись новими марками. Готівку та половину приватних
збережень обмінювали за співвідношенням 1:10, другу половину було
“заморожено”, а згодом ці гроші обмінювались за курсом 1:20.
Безготівкові кошти було перераховано за курсом 1:10. Реформу було
проведено таким чином, що монополії не лише не втратили, а навіть
збільшили свої капітали. Отже, в цілому переоцінка грошей відбулася у
співвідношенні 6,5 нових марок до 100 старих. Під час реформи було
анульовано 93,5% грошових рахунків і готівки, що перебували на руках у
населення. Водночас було анульовано і внутрішній державний борг.

Архітектор цих реформ Л. Ерхард добре розумів, що грошова реформа сама
собою не забезпечує оздоровлення економіки, вона створює передумови для
її успішного розвитку. Адже лише стійка і надійна валюта робить можливим
повне використання праці, капіталу, матеріальних ресурсів. Вона
забезпечує збалансування купівельної спроможності і товарної маси,
упорядкування валютно-фінансових відносин і створення фінансових
установ, відповідальних за стабільність грошової системи.

Заслуга Л. Ерхарда полягала у тому, що він відкинув чимало пропозицій
щодо оздоровлення грошової системи через те, що вони мали однаковий
недолік – не забезпечували стимулів розвитку виробництва та обмежувалися
адміністративним регулюванням цін та заробітної плати. І всупереч цьому
зробив усе, аби відновити заінтересованість у праці через оплату її
грошима, забезпечити помітне зростання продуктивності праці, завоювати
довіру до нової валюти, забезпечити розвиток товарообороту і припинення
бартерних угод тощо.

Реформа дала швидкі позитивні результати. Якщо на початку 1948 р. обсяг
промислового виробництва в західних зонах становив лише 53% від рівня
1936 p., то вже в другій половині того самого року ця цифра сягнула до
73%, а в листопаді 1949р. досягла 100%. У листопаді 1950 р. обсяг
промислового виробництва збільшився на третину порівняно з попереднім
роком. Після реформи знову з’явилась заінтересованість у праці, яка
оплачувалася грошима. Помітно зросла продуктивність праці, виростала
довіра до нових грошей, до нового економічного укладу. Безробіття швидко
пішло на спад, і вже з другої половини 1950 р. виявилась стійка
тенденція до зростання зайнятості. Дедалі ширші верстви населення стали
на собі відчувати позитивні результати економічного піднесення.

Обіцянка прийти через соціальне ринкове господарство до “добробуту для
всіх”, дана Л. Ерхардом, почала набувати реальності. Щоправда, у зв’язку
з дуже великим попитом на товари широкого вжитку незабаром з’явилися
інфляційні тенденції, які похитнули авторитет соціальної ринкової
економіки та її творця Л. Ерхарда. Та вже через кілька місяців
виробництво стало на ноги.

У травні 1949 р. після прийняття Конституції Федеративної Республіки
Німеччини (ФРН) у країні відповідно до вимог Бреттон-Вудської системи
було встановлено золото-доларовий стандарт, курс німецької марки до
долара становив 3,33 марки за долар США. Але вже у вересні того самого
року в період масової девальвації валют німецька марка була
девальвована, її курс був знижений до 4,2 марки за долар США. У 1953 р.
ФРН вступила до Міжнародного валютного фонду, який зафіксував золотий
вміст марки в 0,211588 г золота.

У 50-ті та у першій половині 60-х років марка ФРН була найстабільнішою
валютою, платіжний баланс зводився з активним сальдо, зростали
золото-валютні резерви. ФРН першою із західноєвропейських країн
запровадила часткову конвертованість своєї валюти в 1958 р.

Порівняно низькі темпи інфляції, майже стабільний платіжний баланс та
стабільне валютне становище в умовах заборони на виробництво та купівлю
озброєння стимулювали зовнішньоторговельну експансію концернів ФРН та
неодноразову ревальвацію марки (у 1961,1969,1971 та 1973 pp.).
Західнонімецька марка займала лідируючі позиції в Європейській валютній
“змії” (1971 p.), на базі якої в 1979 р. була створена Європейська
валютна система, на марку припадало 33% валютного кошика екю.

Першого липня 1990 р. відбулося валютне об’єднання двох німецьких держав
– ФРН та НДР. Порожні полиці магазинів у колишній НДР за одну ніч
наповнилися товарами – як це було в 1948 р. у Західній Німеччині. Але на
відміну від 1948 р. реформу цю не можна назвати успішною. Ніякого
“економічного чуда” цього разу не відбулося. Президент Федерального
банку Отто Пель назвав валютний союз двох німецьких держав одним
англійським словом “disaster” – нещастя – і наприкінці липня 1991 р.
подав у відставку. Реальне ринкове співвідношення двох валют було таким:
одна німецька марка дорівнювала п’яти маркам НДР. Однак, ураховуючи
політичні обставини, влада ФРН вирішила перерахувати заробітну плату,
пенсії і банківські заощадження в межах до 6000 марок за курсом 1:1, а
інші рахунки – за курсом 2:1.

По суті, це означало різке підвищення зарплати без відповідного йому
зростання продуктивності праці. На думку деяких експертів, саме це
рішення відіграло фатальну роль у долі східнонімецької промисловості, що
так і не змогла подолати кризу, яка настала після об’єднання обох країн.

Нині в обороті в Німеччині перебувають купюри номінальною вартістю 5,
10, 20, 50, 100, 200, 500 і 1000 марок; монети – 1, 2, 5, 10, 50
пфенігів, 1, 2, 5, 10 марок. У 1975 р. з обігу були вилучені срібні
п’ятимарочні монети – останній символ забезпечення національної валюти
дорогоцінними металами. Звичайно, і досі марка реально забезпечувалася
не запасами золота і срібла в підвалах Бундесбанку, а гарним станом
німецької економіки. Понад 2/3 паперових грошей припадає на 100- і
1000-марочні купюри. Останні через свою компактність користуються
особливою популярністю у тіньовому готівковому обороті. А
фальшивомонетники марку не люблять. Складну технологію виготовлення
німецької валюти відтворити непросто.

Сьогодні німецька марка посідає друге місце після американського долара,
у міжнародних валютних резервах її частка становить 25%. Так само, як і
американський долар, німецька марка відіграє велику роль у міжнародній
економічній політиці, хоча в основному інтереси Німеччини сфокусовані на
її соратників по Європейському Союзу.

З 1 січня 1999 р. Німеччина увійшла до числа країн Європейського Союзу,
що запровадили до безготівкового обігу спільну європейську валюту
“євро”. Передбачається, що з 1 липня 2002 р. німецька марка повністю
припинить своє існування, поступившись “євро”. Останнім часом сильний
вплив на курс марки здійснює введення євро, що пов’язано із домінуючою
роллю Німеччини в ЄС.

Висновок

Ринок неможливий без грошей і грошового обігу. Останнє являє собою

рушення грошей, опосредствующее оборот товарів, послуг. Грошовий
обіг обслуговує купівлю-продаж товарів і послуг, а також рушення
фінансового ринку. У США 3/5 платіжного обороту доводиться на фінансові
операції. Такий зв’язок грошового обігу з фінансами служить основою для
деяких економістів визначати грошовий обіг як регульовану
законодавчу систему фінансів в країні. Тип грошової системи залежить
від того, в якій формі функціонують гроші. Існують різні системи
грошового обігу, які склалися історично і закріплені законодавче
кожною державою.

. Найважливішими елементами грошової системи є:

. національна грошова одиниця міра грошей, прийнята в країні за
одиницю,

в якій виражаються ціни товарів і послуг (рубель, долар, франк і
інші);

. масштаб цін вагова кількість грошового металу, прийнята в країні
в

якість грошової одиниці і її складових частин;

. система емісії грошей – установи, що випускають гроші і цінні
папери;

законодавче закріплений порядок випуску грошей в обіг; емісійна
система в

розвинених країнах означає випуск банківських квитків центральним
банком, а казначейських квитків і монет казначейством відповідно до
законодавче встановленого емісійного права.

. форми грошей матеріалізована в певному типі загального
еквівалента

мінова вартість, яка спроможний забезпечити стійкість звертання
товарів і

є законними платіжними коштами в готівковому обороті;

. валютний паритет співвідношення з іншими валютами;

інститути грошової системи державні і недержавні установи,
регулюючі

грошовий обіг.

У залежності від вигляду грошей, що звертаються виділяються два
типи

систем грошового обігу:

1. система обігу металевих грошей, коли звертаються повноцінні
золоті і

срібні монети, а кредитні гроші вільно обмінюються на грошовий
метал

(злитки або монети);

2. система обігу кредитних і паперових грошей, коли золото
витіснене

із звертання і тому кредитні і паперові гроші можуть бути обмінени
на

золото.

Література:

1. ЗУ «Про банки та банківську діяльність» – м. Київ, 7 грудня 2000 р.;

2. Закон України «Про заставу», ВР України від 2.10.92р. зі
змінами і

доповненнями ;

3. Банковское дело /Под ред. Лаврушина О.И. – М. : Финансы и
статистика,

1999. – 576с.;

4. Галасюк В., Галасюк В. Незалежна експертна оцінка, як засіб
забезпечення

необхідного рівня ліквідності об’єктів застави // Вісник НБУ. – 1999. –
2.

– с.51-54.;

5. Колодізєв О. Становлення банківської системи України: минуле,
світовий

досвід, проблеми реформування. // Банківська справа. К. 2000. №2,
с.28-29.;

6. Аджевітін С. У переддень десятирічного ювілею: штрихи до
історії

розвитку вітчизняної банківської системи. // Вісник НБУ. К. 2000, №2, с.
41-

45.;

7. Коваленко В.В. Особливості кредитування підприємств і
організацій в

сучасних умовах // Фінанси України. – 1998. – 10. – с.27 – 30.

графік (крива) номінальної вартості національних грошей (канонічний
варіант)

графік залежність між номінальною вартістю нац.грошей і ступенем їх
дефіцитності (канонічний вигляд)

Трансформація номінальної вартості національних грошей у їх реальну
вартість під впливом динаміки рівня сукупних цін (канонічний варіант)

PAGE

PAGE 24

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020