.

Шляхи та заходи залучення іноземних інвестицій у дорожнє господарство України (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
409 3497
Скачать документ

Шляхи та заходи залучення іноземних інвестицій у дорожнє господарство
України

На сучасному етапі розвитку світового господарства іноземний сектор
існує в кожній країні. При високому рівні інтернаціоналізації державних
зв’язків, взаємозв’язку і взаємозалежності національних економік жодна
країна не може успішно розвиватися без іноземних інвестицій. У
розвинутих країнах іноземний сектор відіграє дедалі суттєвішу роль і
зростає.

Значні потреби в іноземних інвестиціях існують у країн, що розвиваються,
в постсоціалістичних країн і в України зокрема. Однак у 90-х рр. XX ст.
іноземні інвестиції в економіку України були незначними, а в будівництво
доріг і взагалі мізерними.

Результати економічної реформи підводять до висновку, що в тій
економічній ситуації, яка склалася на сьогодні, єдиним реальним джерелом
капітальних вкладень у будівництво та реконструкцію доріг є держава. При
цьому механізми фінансування та контролю цільового використання коштів у
цю галузь є недосконалими, що призводить до різноманітних фінансових
порушень та негативно впливає на повноту освоєння державних коштів за
призначенням. Відсутність механізмів матеріальної зацікавленості
потенційних приватних інвесторів гальмує приплив інвестиційного капіталу
в цю галузь. Тому в умовах фінансової кризи ситуація щодо підтримки та
розвитку дорожнього господарства є майже критичною, адже існуючі
автодорожні підприємства не в змозі самостійно вирішити проблему
інвестування, а основні резерви фінансового оздоровлення цієї галузі
виробництва перебувають поза межами компетенції й можливостей
підприємств, що опікуються дорогами.

Найбільш реальним напрямом вирішення проблем інвестування вбачається
посилення ролі держави у врегулюванні державної політики щодо
інвестиційних процесів у сфері автодорожнього господарства та
активізації міжнародного співробітництва у цьому напрямі.

Однією з основних умов залучення інвестицій в економіку будь-якої країни
є державна підтримка і законодавчий захист інвестиційної діяльності.
Тому в умовах переходу багатьох держав від так званого планового ведення
господарювання до ринкового, що супроводжується дефіцитом внутрішніх
заощаджень та обмеженістю власних інвестиційних ресурсів, від України
потрібні активні дії з поліпшення інвестиційного клімату країни.

Лібералізація інвестиційної діяльності в економічній сфері дасть змогу
Україні залучити необхідний приплив фінансів, нових технологій і
передовий досвід управління автодорожнім господарством, наявність яких
дасть можливість нашій країні здійснити піднесення національної
економіки й увійти до світової економічної спільноти як повноцінний
партнер.

Дослідженням інвестиційної привабливості підприємств та напрямів
залучення іноземних інвестицій займались такі вітчизняні та зарубіжні
вчені: М. Денисенко, Я. Діденко, О. Заїкіна, С. Захарін, Т. Зозуля, М.
Кісіль, М. Корецький, С. Юхимчук та ін.

Проте їх наукові розробки не охоплюють повного спектра проблем,
пов’язаних з іноземним інвестуванням у сферу автодорожнього
господарства, що зумовило необхідність розгляду цієї проблеми в цій
роботі.

В умовах ринкової трансформації економіки питання залучення інвестицій
на підприємства України, що займаються будівництвом, обслуговуванням та
ремонтом доріг, є дуже актуальним. Слід відзначити, що вільні фінансові
ресурси у світі обмежені, а країн – претендентів на отримання іноземних
інвестицій досить багато, тому Україні треба активно боротися за
інвестиції, а для цього необхідно створювати сприятливий інвестиційний
клімат і режим найбільшого сприяння іноземним, а також вітчизняним
інвесторам.

Так, у багатьох високорозвинутих країнах податковою системою передбачено
для інвесторів ряд пільг, а саме:

– стягнення податків з прибутку підприємств за зниженою ставкою;

– диференціація податкових пільг залежно від розміру інвестицій;

– зниження податкових ставок залежно від сфери вкладання капіталу;

– звільнення підприємств з іноземними інвестиціями від податків у перші
роки їх діяльності;

– зниження податкових ставок та інші податкові пільги у спеціальних
вільних економічних зонах.

Потрібно мати на увазі, що тільки за умови досягнення певного рівня
соціально-економічного розвитку стає можливим залучення іноземного
капіталу. Більше того, стан справ країни у сфері іноземного інвестування
є критерієм, який свідчить про рівень ринкових реформ, про рівень довіри
світової спільноти до прав власності, до стану справ у країні взагалі.

Україна потенційно може бути однією з провідних країн із залучення
іноземних інвестицій – як прямих, так і портфельних. Цьому сприяє її
величезний внутрішній ринок, порівняно кваліфікована і водночас дешева
робоча сила, значний науково-технічний потенціал, великі природні
ресурси, родюча земля та наявність певної інфраструктури, хоч і не надто
розвинутої. Особливий інтерес іноземних інвесторів викликає Україна як
транзитна держава. Проте щоб наша країна могла повною мірою реалізувати
свій транзитний потенціал, вона повинна мати добре розвинуту систему
внутрішніх доріг, яка б за якістю дорожнього полотна відповідала
міжнародним стандартам якості, визначеним системою ISO.

Проте припливу в інвестиційну сферу іноземного та приватного
національного капіталу перешкоджають різноманітні об’єктивні та
суб’єктивні фактори, до яких належать:

– політична нестабільність;

– недосконалість законодавства;

– нерозвинутість виробничої та соціальної інфраструктури;

– недостатнє інформаційне забезпечення;

– наявність корупції.

Саме через корупцію та бюрократію у світі склалася негативна думка про
Україну, додамо до цього вітчизняну недосконалу систему оподаткування –
і ось ми маємо результат – Україну включили до групи країн з найбільшим
інвестиційним ризиком.

Тому для України загальними умовами підвищення інвестиційної активності
і створення сприятливого інвестиційного клімату в найближчій перспективі
є:

– забезпечення політичної стабільності в країні;

– зміцнення виконавчої влади, довіри населення і суб’єктів господарської
діяльності до її дії, реформ взагалі;

– досягнення макроекономічної стабільності, збалансована і послідовна
макроекономічна та антимонопольна політика, створення реальних передумов
пожвавлення економіки та подальшого економічного зростання;

– удосконалення та забезпечення стабільності економічних законодавчих і
нормативних актів, податкових і митних режимів, створення сприятливого
податкового клімату в країні;

– рішуча боротьба з корупцією та організованою злочинністю;

– створення на території проблемних регіонів спеціальних економічних зон
і спеціального режиму інвестиційної діяльності, який передбачає
пільговий режим оподаткування;

– створення надійної транспортної мережі;

– прийняття законодавства про приватну власність на землю;

– вступ України в міжнародні торговельні, фінансові та економічні
організації, членство в яких буде сприяти прискореній інтеграції України
у світову економіку і полегшить доступ до отримання іноземних
інвестицій, позик на більш вигідних умовах;

– зміцнення позицій банківського сектора, що здатен гарантувати
інвестиції і, зокрема, розвиток системи іпотечних банків;

– посилення дотримання платіжної дисципліни;

– розвиток фондового ринку;

– розвиток системи інформаційних і консультаційних послуг;

– розвиток системи страхування та перестрахування ризиків інвесторів.

На сьогодні іноземні інвестори, які все ж наважуються інвестувати кошти
в економіку України, вимагають законодавчих гарантій; великі корпорації
та інвестиційні компанії вимагають урядових гарантій та пільг. Проте
механізм реалізації правових гарантій поки що недостатньо
відпрацьований. До того ж відсутні достатні судові засоби для
забезпечення дотримання законних прав інвесторів та врегулювання спорів.
Окрім того, для іноземних інвесторів більш приваблива така інстанція для
вирішення суперечок, яка не залежить від уряду країни-господаря. У
зв’язку з цим великого значення надається приєднанню України до
багатосторонньої конвенції з урегулювання інвестиційних спорів між
державою та фізичними і юридичними особами інших країн.

Важливою умовою, необхідною для приватних капіталовкладень (як
іноземних, так і вітчизняних), є постійний та загальновідомий набір норм
і правил, сформульованих таким чином, щоб потенційні інвестори могли
розуміти та передбачати, що ці правила будуть застосовуватись до їх
діяльності. В Україні ж, яка перебуває в стані безперервного
реформування влади, правовий режим непостійний.

Крім того, на різних рівнях влади діють закони та правила, що часто
суперечать один одному. Додатковим джерелом нестабільності є надання
законам та інструкціям зворотної сили. Така практика в іноземних
інвесторів викликає серйозне занепокоєння, особливо коли законодавство
зачіпає вже існуючі капіталовкладення.

Іноземний капітал сьогодні особливо необхідний у тих сферах економіки,
активізація яких допоможе вивести її з кризового стану, усунити
соціальне напруження, що наростає в суспільстві. Це насамперед
промислове виробництво продуктів харчування, товарів широкого попиту та
послуг, ліків та іншої життєво важливої продукції. Але при цьому
необхідно зважати на нагальну необхідність широкого залучення
інвестиційних коштів до відновлення та розвитку виробничої
інфраструктури та такої її складової, як автодорожнє господарство.

\

F

зпечити глибшу та комплексну реконструкцію й модернізацію шляхів
міждержавного сполучення з метою значного збільшення пропускної
здатності доріг та підвищення якості автодорожньої послуги.

Проблему залучення іноземних інвестицій у виробничу інфраструктуру
необхідно вирішувати одночасно на різних рівнях:

– міжнародному – через активізацію участі України у різноманітних
торговельних та контрольних світових організаціях, приєднання до
міжнародних конвенцій, участь у самітах, презентаціях ярмарках;

– державному – через прийняття та узгодження ряду
нормативно-законодавчих актів з регулювання інвестиційних процесів,
створення позитивного інвестиційного клімату в автодорожньому секторі
економіки та забезпечення державних гарантій інвесторам;

– регіональному – через визначення пріоритетних напрямів інвестування
окремих регіонів та забезпечення ефективного контролю за якістю
інвестиційних проектів та дотриманням умов їх реалізації.

Бажана участь іноземного капіталу й у переведені автодорожнього
господарства на сучасну технологічну базу, у тому числі з використанням
потужного науково-технічного та виробничого потенціалу оборонних
галузей, що підлягають конверсії.

Внутрішні можливості інвестування наразі обмежені і залежать від
загальноекономічної ситуації в Україні, яка на сьогодні негативно
позначається на всіх інвестиційних процесах. У нинішніх умовах
господарювання практично припинився процес оновлення основних фондів –
коефіцієнт їх вибуття становить менше ніж 1%. Знос основних фондів у
ряді галузей становить 70-80%. Це свідчить про зниження технічного рівня
та конкурентоспроможності виробництва. За оцінками фахівців, Україна має
потенційні можливості для ефективного освоєння зовнішніх інвестицій у
сумі 2-2,5 млрд дол. США за рік. Така сума достатня для реконструкції
пріоритетних галузей економіки впродовж 5 років. А при орієнтації лише
на власні резерви цей процес неминуче триватиме 20 і більше років.

Інвестиції, у тому числі іноземні, є не лише механізмом розвитку, але й
способом регулювання економіки шляхом переливання капіталу. На сучасному
етапі розвитку ринку іноземні інвестиції виступають основним джерелом
отримання новітніх конкурентоспроможних технологій. Купівлю українських
підприємств чи їх частки, тобто здійснення процесів злиття (поглинання),
іноземні інвестори розглядають як привабливий спосіб інвестування з тих
позицій, що зменшується ризик через неефективний менеджмент. Разом з тим
збільшуються шанси застосування передового досвіду у сфері отримання
нових технологій та оборотних коштів у період затяжної кризи.

З вищесказаного випливає, що на сьогодні в Україні потрібні дієві
механізми залучення іноземних інвестицій, інвестицій з
високотехнологічних держав заходу. Саме таким механізмом ми вважаємо
холдингову систему.

Однією з найпоширеніших структур, характерних для розвинутої ринкової
економіки, є така форма організації, як холдинг (холдингова система).
Функціонування холдингових систем, з одного боку, має ряд переваг
порівняно зі звичайними акціонерними товариствами, а з іншого боку,
характеризуються особливостями, що породжують нові проблеми і труднощі,
не характерні для окремих компаній.

В Україні немає великого досвіду формування холдингових систем. За
даними Антимонопольного комітету України, за період з 1994 до 1999 рр. в
Україні було сформовано з дозволу Комітету близько 900 холдингових
компаній та об’єднань підприємств, що мали ознаки холдингової системи.
Ефективність процесу створення холдингів залежить від державного
регулювання підприємницької діяльності та від розробки і впровадження в
практику відповідних сучасним холдингам інструментів менеджменту
організацій. Важливою складовою менеджменту в даному випадку є механізм
інвестиційної взаємодії холдингу та дочірніх компаній, методи планування
інвестицій, організаційного забезпечення інвестиційної діяльності та
розподілу прибутків.

Такі питання, як формування структури холдингової компанії у
взаємозв’язку з її життєвим циклом, створення ефективного механізму
взаємодії холдингової групи з інвесторами, активізація діяльності
менеджерів у розробці та реалізації інвестиційних проектів, потребують
розвитку з урахуванням особливостей національної економіки України.

Підхід до залучення іноземних інвесторів через використання можливостей
холдингу може бути застосований на загальнодержавному та регіональному
рівнях при розробці заходів для регулювання інвестиційної діяльності.

Як показує досвід таких країн, як Польща, Угорщина, створення
холдингових компаній при переході до ринкової економіки є наслідком
проведених економічних реформ. Основу розвитку холдингових компаній
становить акціонерна власність, тому створення та розвиток цих компаній
тісно пов’язані з такими процесами, як приватизація, корпоратизація,
створення ринкової інфраструктури.

Аналізуючи холдингові компанії, слід розглядати перспективи розвитку її
материнської (головної) фірми та холдингової групи (системи), що включає
разом із головною також дочірні фірми. Останні, у свою чергу, теж можуть
бути пов’язані взаємним володінням акціями (капіталом). Зважаючи на
існуючу організаційну структуру управління дорожнім господарством
України, ця форма реорганізації з метою залучення інвестицій є найбільш
прийнятною.

Життєздатність та кількість холдингових компаній у країнах з розвинутою
ринковою економікою пов’язані з рядом переваг цієї форми організації
бізнесу; їх використання істотно знижує рівень ризику діяльності
холдингів порівняно з окремими компаніями.

Інвестиційна діяльність холдингових компаній здійснюється на базі й у
рамках заходів державного регулювання цієї діяльності взагалі й
іноземного інвестування зокрема. Аналіз цих заходів у постсоціалістичних
країнах показує, що державне регулювання не було послідовним. Відмова
від жорсткого регулювання зовнішньоекономічної діяльності й утворення
спільних підприємств, надання їм значних пільг на початку реформ не
призвели в Україні до реального припливу іноземних інвестицій.
Скасування пільг є характерною рисою сучасного етапу реформ в Україні.

В інших колишніх країнах колишнього соц-табору регулювання іноземних
інвестицій характеризується наданням пільг і підтримкою особливо
важливих галузей економіки та поступовим розширенням простору для
іноземних інвестицій при контролі за їх ефективністю.

У галузі реформування економіки доцільно звернутися до досвіду країн, що
пройшли вже перші етапи ринкових реформ. Так, науковцями Угорщини
запропонований був свого часу оригінальний підхід до залучення
іноземного капіталу в національну економіку країни шляхом використання
можливостей холдингу як “інкубатора нових фірм”. Цей термін ми не будемо
застосовувати в цій роботі, оскільки створення, фінансове донорство та
продаж пакетів акцій дочірніх компаній стороннім інвесторам є
невід’ємним елементом функціонування холдингових систем.

На сьогодні для багатьох українських підприємств злиття чи поглинання є
найбільш ефективним елементом стратегії майбутнього розвитку, тому
зупинимося на характерних особливостях очікуваної угоди про
злиття-поглинання. В угоді доцільно відобразити цілі нової компанії,
наприклад, розширення ринку або захоплення нової ніші. Основними
критеріями тут виступає ємність ринку, конкурентне середовище,
стабільність ринку, затрати, технічний стан об’єкта тощо.

Фінансові аспекти угоди базуються на оцінюванні фінансового стану
об’єкта поглинання (злиття) за допомогою аудиторської фірми. Від
результатів роботи аудитора залежить значною мірою купівельна ціна
об’єкта. При цьому визначається наявність кредитних, вексельних ринків,
ринку корпоративних облігацій, а також можливість залучення прямих
інвестицій тощо. У розвинутих країнах угоди орієнтують в основному на
довгострокове фінансування. В Україні сьогодні також з’явилась
можливість довготривалого фінансування таких угод.

IV. Висновки

У цілому можна констатувати, що в сучасних політичних та
соціально-економічних умовах, які склалися в Україні, існують певні
ускладнення та проблеми у сфері іноземного інвестування. Особливо гостро
ці проблеми стоять і вимагають невідкладного вирішення в автодорожньому
господарстві. Вирішення завдань, пов’язаних з активізацією інвестиційної
привабливості підприємств виробничої інфраструктури, має проходити
комплексно на різних рівнях державного устрою при участі як найвищих
міжнародних і державних, так і регіональних інституцій. Найбільш
прийнятною для галузі дорожнього господарства формою залучення
інвестицій є створення холдингової автодорожньої компанії. Тобто тільки
комплексний підхід дасть змогу здійснити якісні зрушення у напрямі
покращення інвестиційної привабливості автодорожнього господарства
України та пожвавлення припливу іноземних інвестицій. Методологічні
підходи щодо використання інших форм залучення іноземного капіталу в цю
галузь ще потребують дослідження та можуть слугувати напрямами подальших
наукових розвідок.

Література

1. Закон України “Про інвестиційну діяльність” від 18.09.1991 р. №
1560-ХІІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: zakon1.rada.gov.ua

2. Закон України “Про режим іноземного інвестування” від 19.03.1996 р. №
93/96-ВР [Електронний ресурс]. – Режим доступу: zakon1.rada.gov.ua.

3. Закон України “Про державну програму заохочення іноземних інвестицій
в Україні” від 17.12.1993 р. № 3744-ХІІ [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: zakon1.rada.gov.ua.

4. Рут Ф. Міжнародна торгівля та інвестиції / Ф. Рут, А. Філіпенко. –
К., 1998.

5. Держава та регіони, Серія: Економіка та підприємництво 2009 р., № 6,
с. 184-188

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020