Реферат на тему
Розвиток міжнародного ринку цінних паперів. Діяльність фондових бірж на
міжнародному ринку цінних паперів
Загальноприйнятого визначення міжнародного ринку цінних паперів немає.
Як правило, на цьому ринку відбувається торгівля цінними паперами між
нерезидентами та торгівля фондовими цінностями, вираженими не в
національних валютах. Критерій “міжнародності” визначається тим, що
капітал перетікає з однієї країни в іншу, а інвестиційні ресурси
перетинають національні кордони.
Важливим для аналізу міжнародного ринку цінних паперів є його поділ на
первинний і вторинний.
Первинним ринком цінних паперів є економічний простір, який цінний папір
проходить від свого емітента до першого покупця. Економічним цей простір
називається тому, що на ньому діють емітент та інвестор, він раціонально
організований, виконує певну економічну функцію, і тільки в межах цього
простору емітент може одержати необхідний йому капітал.
На первинному ринку міжнародні позичальники розміщують нові випуски
боргових інструментів, зазвичай за допомоги великих інвестиційних
інституцій (інвестиційного банку чи інвестиційного підрозділу
універсального банку) або їх синдикату.
На вторинному ринку цінних паперів продаються і купуються уже випущені
запозичення між різними закордонними інвесторами. Вторинний ринок для
боргового інструменту розвивається там, де відбувається перевищення
попиту міжнародних інвесторів на ризик даного позичальника над
пропозицією запропонованих цим позичальником своїх боргових інструментів
на первинному ринку.
Інвестори, які не мають змоги задовольнити свій попит на первинному
ринку, звертаються на вторинний ринок боргових інструментів і купують їх
у інших інвесторів. У результаті встановлюється нова ціна на кредитний
ризик позичальника — вже на основі операцій на вторинному ринку на більш
привабливому для позичальника рівні. При цьому останній не отримує
якихось прямих вигод від нової рівноваги, оскільки він, як правило, не
залучається до торгівлі інструментом. Однак позичальник одержує значні
побічні вигоди, адже попит на його інструменти розширюється, його імідж
у інвесторів підвищується і в результаті у нього з’являються можливості
здійснення нових емісій на більш вигідних умовах.
З іншого боку, вторинний ринок може створити і значні проблеми для
позичальника, оскільки ціни цього ринку є мірилом кредитоспроможності й
ризику боржника. У випадку появи негативної інформації, навіть зовсім
необґрунтованої, і відповідної негативної зміни ціни на даному ринку,
доступ позичальника на первинний ринок з новими емісіями може бути
суттєво обмежений. Таким чином, особливої важливості набуває
ефективність стратегії позичальника і на первинному, і на вторинному
ринках цінних паперів.
Окремі автори вважають, що розвиток ринкового господарства на сучасному
етапі призвів до організації і формування так званого світового
третинного ринку. В основі цього ринку лежать добре відомі на
міжнародних і національних ринках групи інструментів, які практично
остаточно відірвалися від реальних відтворюваних процесів у економіці.
Метою їх створення і широкого використання на національних і міжнародних
фінансових ринках є опосередкування швидкого переливу фіктивного
капіталу (у тому числі й похідного від базового фіктивного капіталу).
Така точка зору, очевидно, має всі підстави для існування, враховуючи
колосальні розміри фіктивного капіталу в сучасному світі та
катастрофічні наслідки переливу “гарячих” грошей з одних регіонів у
інші.
Вторинний ринок цінних паперів може бути неорганізованим, або
позабіржовим, та організованим, або біржовим.
Позабіржовий (неорганізований) ринок цінних паперів характеризується
такими особливостями:
• численністю продавців цінних паперів;
• відсутністю єдиного курсу на однакові цінні папери (питання про курс
будь-якого цінного папера вирішується під час переговорів між його
продавцем і покупцем);
• торгівля цінними паперами відбувається в різних місцях і в різний час;
• немає єдиного центру, який організовує цю торгівлю і відпрацьовує її
методологію (на відміну від біржі). Торгівля відбувається як відповідно
до чинного законодавства, так і з порушенням його.
І хоч у більшості країн на позабіржовому ринку обертається основна маса
(приблизно 85 %) цінних паперів, а на біржовому — відносно мала їх
частина, все ж саме біржовий ринок, де зосереджені найважливіші цінні
папери, визначає кон’юнктуру та процес розвитку міжнародного ринку
цінних паперів.
Фондова біржа — це організаційно оформлений і регулярно функціонуючий
ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Вона виконує
такі основні функції:
• відкриває доступ підприємствам до позичкового банківського капіталу;
• є важливим координатором розміщення державних цінних паперів;
• забезпечує можливість переміщення капіталу з однієї сфери діяльності в
іншу;
• виступає своєрідним економічним барометром ділової активності.
Основними операціями, які здійснює фондова біржа, є:
• перевірка якості та надійності цінних паперів;
• обмін цінних паперів, їх приймання, надання рекомендацій щодо
встановлення початкової котирувальної ціни;
• встановлення на основі аукціонної торгівлі єдиного курсу на однакові
цінні папери одного емітента;
• оформлення угод щодо купівлі-продажу цінних паперів;
• виконання централізованих взаєморозрахунків у межах біржового ринку
цінних паперів;
• забезпечення централізованого інформування (гласності біржових
операцій) і курсового контролю;
• правове оформлення угод.
Як особливий інститут вторинного ринку цінних паперів фондові біржі
сприяють нагромадженню капіталу, його розподілу і перерозподілу, а також
контролю за інвестиціями та інфляцією. У світі налічується близько 200
фондових бірж, об’єднаних у міжнародну Федерацію фондових бірж.
Найбільшими з них є фондові біржі Нью-Йорка, Лондона й Токіо, на які
припадає до 60 % загальносвітового обсягу торгівлі акціями.
Провідне становище на міжнародному ринку цінних паперів займає
Нью-Йоркська фондова біржа, у складі якої 1366 членів, близько 140 з
яких діють від свого імені. Це — найбільший у світі вторинний ринок
цінних паперів, де продаються і купуються 1500 акцій, майже 1000
корпоративних облігацій, близько 400 конвертованих облігацій і більше
200 конвертованих привілейованих облігацій.
Друге за значенням місце на ринку цінних паперів США займає Американська
фондова біржа, яка також функціонує у Нью-Йорку.
o
‘yyyyyyyyyyynaaaaaaaaaaaaaa
VzZV^oooooooooooooooooooooooooooo
законодавчих актів, спрямованих на обмеження спекулятивних операцій,
які завдавали збитків малим вкладникам. У 1933 p. було прийнято закон
про емісію цінних паперів, а в 1934 p. — закон про біржову торгівлю
цінними паперами. Згідно з цим законом, який діє донині, цінні папери
обов’язково реєструються в урядовій федеральній торговельній комісії,
регламентуються правила біржових операцій і розміри позик під цінні
папери, обмежуються найбільш спекулятивні операції.
У Великій Британії провідне місце на міжнародному ринку цінних паперів
займає Лондонська міжнародна фондова біржа, яка концентрує понад 60 %
всіх операцій з цінними паперами в країні. Тут у біржових торгах беруть
учать цінні папери близько 3000 компаній, більше 500 з яких — іноземні,
причому 190 з них також пройшли лістинг і на Нью-Йоркській біржі.
Головною особливістю Лондонської біржі є те, що понад половини її
торговельних операцій припадає на цінні папери закордонного походження,
оскільки Лондон продовжує відігравати роль одного з провідних світових
фінансових центрів.
Процедура допущення цінних паперів для торгівлі ними на Лондонській
біржі досить складна. Однак можна визначити два основних показники, яким
повинні задовольняти емітенти:
• ринкова капіталізація. Початкова (до розглядуваного випуску цінних
паперів) сумарна ринкова вартість емітента має бути принаймні 700 000
фунтів стерлінгів для акцій і 200 000 — для облігацій;
• кількість придбаних акцій. Принаймні 25 % цінних паперів будь-якого
ґатунку повинні бути придбаними, тобто належати акціонерам, які не є
директорами чи основними акціонерами компанії.
Лістинг зарубіжних компаній передбачає, що ці компанії повинні
задовольняти стандартні вимоги біржі, які застосовуються до компаній
Великої Британії. Однак біржа надає деякі поступки іноземним компаніям,
особливо тим, які пройшли лістинг на визнаних зарубіжних фондових
біржах. У таких випадках, наприклад, вимагається розкриття фінансової
інформації лише за останні три роки, на відміну від п’яти років при
звичайних вимогах.
Токійська фондова біржа займає за обігом цінних паперів третє місце у
світі після Нью-Йоркської і Лондонської фондових бірж. Значення
Токійської біржі почало стрімко зростати із середини 60-х років, коли
японський капітал відновив свої позиції всередині країни і став успішно
конкурувати з американським і західноєвропейським капіталами. Крім того,
розгортанню біржових операцій в Японії сприяли високі темпи зростання
економіки, які адекватно відображалися на курсах цінних паперів і
високій нормі грошових заощаджень.
Іноземна компанія, яка бажає пройти лістинг на Токійській біржі, повинна
спочатку пройти лістинг на своїй національній біржі, одержати дозвіл від
Токійської фондової біржі та від Міністерства фінансів Японії. Акції
компанії мають бути ліквідними на ринку. Компанія має вести неперервний
бізнес протягом п’яти років і виплачувати дивіденди кожні три роки, які
передують лістингу. Вона повинна мати акціонерний капітал в кінці
фінансового року, що передував лістингу, хоч би 10 млрд єн, а дохід до
обкладення податками за останні три роки має бути приблизно 2 млрд єн.
Фондові біржі організовуються, як правило, у вигляді приватних
акціонерних товариств (США, Велика Британія) або публічно-правових
інститутів (Німеччина, Швейцарія, Франція). При публічно-правовому
статусі біржі уряд бере участь у розробці правил біржової торгівлі,
призначає маклерів, забезпечує порядок на торгах, стежить за виконанням
норм і правил при укладанні й виконані біржових фондових угод. Роботу
біржі та діяльність її членів регламентують статут, внутрішні правила та
інструкції.
Система міжнародних фондових бірж являє собою найбільш усталений і
динамічний сегмент інфраструктури сучасної глобальної економіки.
Концентрацію світових біржових центрів у країнах з розвинутою ринковою
економікою зумовлено, з одного боку, високим рівнем розвитку
національних фондових ринків цих країн, з іншого — їх глибиною і
різнобічною міжнародною взаємодією. В останні роки в процеси глобального
інвестування активно включалися окремі країни, що розвиваються.
Використовуючи сучасні комп’ютерні технології, біржі цих країн стають
невід’ємним і все більш значущим елементом глобальної біржової
інфраструктури. Це перш за все біржі Південної Кореї, Гонконгу,
Сінгапуру, Філіппін, Таїланду.
Щодо України, то тут також поступово формується система біржової
фондової торгівлі, розробляються і реалізуються сучасні біржові
технології інвестування. Через механізм державного регулювання можливим
стає не тільки подальший розвиток національного фондового ринку, а і
його інтеграція у глобальні біржові структури. На сьогодні в структурі
масиву цінних паперів України акції займають 74,47 %, ощадні сертифікати
— 8,55, векселі — 4,94, облігації та інші папери — 12,05 %. 75 % акцій
випускають підприємства, 25 % — комерційні банки. Громадяни України
стали власниками акцій на суму 2,2 млрд грн.
На біржовому фондовому ринку України функціонують такі біржі;
• Українська фондова біржа (УФБ);
• Київська міжнародна фондова біржа (КМФБ);
• Українська міжбанківська валютна біржа (УМВБ);
• Донецька фондова біржа (ДФБ).
У контексті глобалізації інвестиційних ринків та перспектив виходу
фондових бірж України на міжнародну арену актуальним є вирішення таких
проблем:
• формування цілісної біржової фондової системи на базі існуючих
фондових бірж та фондових секцій інших бірж, враховуючи той факт, що
діюча біржова структура фондового ринку складається стихійно, без
чіткого законодавчого забезпечення;
• раціоналізація структур позабіржового та біржового ринків цінних
паперів із пріоритетним розвитком останнього;
• включення у біржову торгівлю підприємств загальнонаціонального
значення, запровадження на цій основі національного фондового індексу;
• електронізація біржових операцій у рамках уніфікованої, з орієнтацією
на міжнародні стандарти, національної системи електронного обігу цінних
паперів.
Література
Бланк И. А. Стратегия и тактика управления финансами. — К., 1996.
Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. — К.: Ника–Центр, Эльга,
1999.
Бланк И. А. Управление прибылью. — К.: Ника–Центр, Эльга, 1999.
Брігхем Е. Ф. Основи фінансового менеджменту. — К., 1997.
Беркар Коласс. Управление финансовой деятельностью предприятия. — М.:
Финансы, 1997.
Василик О. Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. — К.: Вища шк.,
1997.
Джеймс Ван Хорн. Основы управления финансами. — М.: Финансы и
статистика, 1996.
Ефимова О. В. Финансовый анализ. — М., 1996.
Ковалева А. М. Финансы в управлении предприятием. — М.: Финансы и
статистика, 1995.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
