Реферат на тему:
Розрахунки чеками
План
1. Розрахунки чеками
2. Розрахунки акредитивами
Література1. Розрахунки чеками
Чек – письмове розпорядження платника своєму банку сплатити зі свого
рахунка пред’явнику чека відповідну грошову суму.
У розрахунках між підприємствами застосовуються розрахункові чеки. Для
отримання готівки з рахунків у банківських установах використовуються
грошові чеки.
Розрахунковий чек – це документ стандартної форми з дорученням чекодавця
своєму банкові переказати кошти на рахунок пред’явника чека (отримувача
коштів). Розрахунковий чек, як і платіжне доручення, заповнює платник.
На відміну від платіжного доручення чек передається платником
підприємству – отримувачу платежу безпосередньо під час здійснення
господарської операції. Отримувач платежу подає чек у свій банк для
оплати.
Існує кілька видів розрахункових чеків: акцептовані, не акцептовані
банком, з лімітованих і нелімітованих книжок. Останні застосовуються у
місцевих розрахунках за отримані товари, надані послуги, у постійних
розрахунках з транспортними організаціями (оплата фрахту), з
підприємствами зв’язку.
Грошові чеки застосовуються тільки для отримання підприємствами з
рахунків у банківських установах готівки для виплати заробітної плати,
премій і винагород, дивідендів, коштів на відрядження, на господарські
витрати.
Платником по чеку завжди є банк або інша кредитна установа. Право
чекодавця – звертатися до банку з вимогою щодо оплати чека; обов’язок
банку – виконати цю вимогу, виходячи з угоди між банком і клієнтом.
Відповідно до чекової угоди клієнту дозволяється використовувати його
власні, а також залучені кошти для оплати своїх чеків. Банк сплачує
готівкою або безготівковим переказом коштів з рахунка чекодавця на
рахунок пред’явника чека.
Чек як грошовий документ короткострокової дії не має статусу законного
платіжного засобу. Обіг чеків не регулюється законодавством, а
визначається потребою комерційного обороту. Через це розрахунки чеками
мають умовний характер: видача боржником чека ще не означає оплати його
зобов’язань перед кредитором. Зобов’язання погашається тільки після
повної оплати чека банком-платником.
Чекова форма розрахунків потребує від банківської установи дотримання
відповідних правил: банк зобов’язаний упевнитися в достовірності чека
(форма, термін дії, відсутність виправлень, відповідність підпису
чекодавця зразку підпису, який є в банківській установі). Чек може бути
оплачений тільки тій особі, яку вказано в ньому (іменний чек); або
пред’явнику, коли чек видано на пред’явника. Чекодавець не тільки несе
відповідальність за оплату чека банком-платником, а й зобов’язаний
забезпечити цей платіж, заздалегідь надавши банку необхідні кошти для
покриття своїх чеків (кошти на рахунку чекодавця чи кредит). За видачу
чека без покриття чекодавець несе відповідальність. Банк-платник, підпис
якого на чеку відсутній, як правило, не несе відповідальності перед
власником чека за його оплату, крім випадків, коли чек банком
акцептовано.
Розрахунок чеком здійснюється за схемою, наведеною на рис. 2.3.
1 – постачальник передає товар покупцеві; 2 – покупець передає чек
постачальнику; 3 – постачальник передає чек у свій банк; 4 – банк
постачальника направляє чек для оплати в банк покупця; 5 – банк платника
списує кошти з рахунка покупця товару; 6 – банк платника повідомляє
платника про списання коштів; 7 – банк платника переказує банку
постачальника відповідні кошти; 8 – банк постачальника зараховує кошти
на рахунок постачальника; 9 – банк постачальника повідомляє
постачальника про зарахування коштів на його рахунок.
Чекова форма розрахунків має певні переваги перед іншими формами. Це,
передовсім, відносна швидкість розрахунків і надходження коштів на
рахунок постачальника, що сприяє зменшенню дебіторської заборгованості.
Принциповими недоліками такої форми розрахунків є недостатня гарантія
платежу, оскільки на рахунку чекодавця може не бути потрібних коштів;
неможливість розрахунків чеками на велику суму; складність оформлення
чека.
2. Розрахунки акредитивами
Акредитив – це розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної
установи іншій здійснити за рахунок спеціально задепонованих коштів
оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар.
Акредитив застосовується в розрахунках між постачальниками і покупцями.
Документи постачальника оплачуються банком тільки на умовах,
передбачених в акредитивній заяві покупця.
Коли використовують акредитивну форму розрахунків, оплата документів за
відвантажений товар, надані послуги здійснюється або в банківській
установі постачальника за рахунок коштів платника, там задепонованих для
цієї мети, або в банку платника – так званий гарантований акредитив.
Акредитивна форма розрахунку гарантує платіж постачальнику. Ця форма
розрахунків застосовується за наявності угоди між постачальником і
платником щодо такої форми розрахунків.
Постачальник подає в банк, що його обслуговує, заяву із зазначенням умов
використання задепонованих коштів (власних або залучених). Акредитив
відкривається для розрахунків тільки з одним конкретним постачальником.
Його не можна використовувати для розрахунків з іншими постачальниками
чи для виплати грошей готівкою. Чинність акредитива, як правило, не
перевищує 15 днів з моменту відкриття. Платнику надано право змінювати
умови акредитива, достроково відкликати невикористані кошти. Після
повідомлення про відкриття акредитива постачальник відвантажує товар і
не пізніше трьох робочих днів після цього подає в установу банку реєстри
рахунків і транспортні або інші документи, які підтверджують
відвантаження. Коли документи відповідають умовам акредитива, кошти того
самого дня зараховуються на рахунок постачальника.
Існує кілька видів акредитивів.
Покритий – це такий акредитив, який передбачає попереднє депонування
коштів. У цьому разі банк платника (банк-емітент) списує кошти з
розрахункового рахунка платника і переказує ці кошти в банк
постачальника (банк-виконавець) на окремий балансовий рахунок
“Акредитив”.
Депонування коштів в установі банку постачальника можна здійснити також
і за рахунок кредиту, отриманого платником у банкуємітенті. Проте для
кожного конкретного акредитива можна використати тільки одне джерело
платежу, тобто виставляти акредитив частково за рахунок власник коштів,
а частково за рахунок кредиту не дозволяється.
Непокритий – це акредитив, коли платежі постачальнику гарантує банк. У
такому разі платник звертається до свого банку з клопотанням виставити
для нього гарантований акредитив. Таке клопотання банк-емітент
задовольняє тільки стосовно платоспроможних клієнтів і за умови
встановлення між клієнтом і банком, який відкриває акредитив,
кореспондентських відносин.
Відкриваючи гарантований акредитив, банк-емітент дає банку-виконавцю
право списувати платежі на користь постачальника – отримувача коштів зі
свого кореспондентського рахунка.
? o &
(
o (
попереднього погодження з постачальником. Але банк-виконавець повинен
оплатити документи, які були виставлені постачальником і прийняті
банком, до отримання останнім повідомлення про зміну чи анулювання
акредитива.
Безвідривний – це акредитив, який не можна змінити або анулювати без
згоди постачальника, на користь котрого було відкрито акредитив.
Використання акредитивної форми розрахунків обумовлюється в угоді між
постачальником і покупцем, в якій указують конкретні умови розрахунків
за акредитивом, строк його дії, вид акредитива, спосіб його виконання,
банк постачальника і покупця.
Підставою для відкриття акредитива платником є повідомлення
постачальника про готовність до відвантаження товару. Для відкриття
акредитива платник подає в банк заяву встановленого зразка з необхідними
реквізитами (номер договору, згідно з яким відкривається акредитив;
термін чинності акредитива; рахунок платника і банк, який його
обслуговує; документи, згідно з якими здійснюються виплати за
акредитивом; строк їх подання; вид акредитива та сума акредитива).
Закриття акредитива в банку постачальника здійснюється:
на заяву постачальника щодо відмови від дальшого використання акредитива
до закінчення терміну його чинності;
після закінчення терміну чинності акредитива;
на заяву покупця про відкликання акредитива повністю або частково.
Акредитив закривається в день отримання повідомлення від банку-емітента.
Невикористана сума акредитива повертається банку платника для
зарахування на рахунок, з якого депонувалися кошти.
Схему здійснення рахунків з використанням акредитивної форми наведено на
рис. 2.4.
1 – покупець доручає банку, що його обслуговує, відкрити акредитив; 2 –
банк покупця відкриває акредитив; 3 – банк покупця сповіщає покупця про
відкриття акредитива; 4 – банк покупця повідомляє банк постачальника про
відкриття акредитива постачальнику на конкретну суму; 5 – банк
постачальника сповіщає постачальника про відкриття акредитива; 6 –
відвантаження товару; 7 – покупець повідомляє банк про виконання умови
акредитива, тобто дає наказ на розкриття акредитива; 8 – банк покупця
переказує банку постачальника суму коштів з акредитива; 9 – банк
постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника; 10 – банк
постачальника повідомляє про це свого клієнта.
Акредитивна форма розрахунку дає постачальнику впевненість, що
відвантажений товар буде своєчасно оплачено.
Для постачальників (отримувачів коштів) акредитивна форма розрахунків
надійна, відносно проста і приваблива, оскільки гарантує оплату.
Покупцям розрахунки з використанням акредитива не вигідні, бо на певний
час кошти вилучаються з обороту, що погіршує фінансове становище
підприємств-покупців.
Література:
Закон України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р.
Закон України “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 р.
Закон України “Про підприємництво” від 7 лютого 1992 р.
Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 липня 1991 р.
Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 20 березня 1991 р.
Закон України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 р.
Закон України “Про систему оподаткування” від 18 лютого 1997 р.
Закон України “Про банкрутство” // Відомості Верховної Ради України. –
1992. – №31.
Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” від 22 травня 1997 р.
Закон України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 р.
Закон України “Про заставу” від 2 жовтня 1992 р.
Закон України “Про приватизаційні папери” від 6 березня 1992 р.
Закон України “Про лізинг” від 16 грудня 1997 р.
Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної
конкуренції у підприємницькій діяльності” // Відомості Верховної Ради
України. – 1992. – №2.
Закон України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування”
від 26 червня 1997 р.
Закон України “Про збір на обов’язкове соціальне страхування” від 26
червня 1997р.
Закон України “Про державний бюджет України на 1999 р.” від 31 грудня
1998 р.
Закон України “Про фіксований сільськогосподарський податок” від 17
грудня 1999р.
Закон України від 13 лютого 1998 р. “Про внесення змін до Декрету
Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян”.
Закон України від 22 лютого 2000 р. “Про внесення змін до Закону України
“Про підприємництво”.
Закон України від 30 червня 1999 р. “Про внесення змін до Закону України
“Про банкрутство”.
Закон України від 20 травня 1999 р. “Про Національний банк України”.
Закон України від 4 листопада 1999 р. “Про запровадження єдиного збору,
який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України”.
Закон України від 20 травня 1999 р. “Про внесення змін до Закону України
“Про оренду державного та комунального майна”.
Закон України від 18 листопада 1999 р. “Про внесення змін до Декрету
Кабінету Міністрів України “Про акцизний збір”.
Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні” від 16 липня 1999 p. №996-XIV.
Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з
питань оподаткування” від 2 березня 2000 р.
Закон України “Про Державний бюджет України на 2000 р.” від 17 лютого
2000 р. №1458.
Постанова Кабінету Міністрів України “Про створення Державного
інноваційного фонду” від 18 лютого 1992 р.
Постанова Кабінету Міністрів України та НБУ від 19.04.94 р. № 279 “Про
нормативи запасів товарно-матеріальних цінностей державних підприємств
та організацій та джерела їх покриття”.
Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про
порядок санації державних підприємств” // Зібрання постанов Уряду
України. – 1994. – № 5.
Типове положення по плануванню обліку і калькулюванню собівартості
продукції (робіт, послуг) в промисловості. Затверджено постановою КМУ
26.04.96 p., №473.
Типове положення по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості
продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств. Затверджено
постановою КМУ 23.04.96 р. № 452.
Типове положення по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості
продукції будівельно-монтажних робіт. Затверджено постановою КМУ
9.02.96р. №186.
Типове положення по плануванню, обліку і калькулюванню науково-дослідних
і дослідно-конструкторських робіт. Затверджено постановою КМУ 20.06.96
р. № 830.
Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств. Методика
проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану
неплатоспроможних підприємств та організацій // Галицькі контракти. –
1997. – №40.
Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств. Методика
інтегральної інвестиційної привабливості підприємств та організацій //
Українська інвестиційна газета. – 1998. -№3.
Постанова Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 р. №419 “Про
складання фінансової звітності”.
Постанова Правління Пенсійного фонду України “Про затвердження змін та
доповнень до Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами,
установами, організаціями та громадянами збору на обов’язкове Державне
пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до
Пенсійного фонду України” від 9 січня 2000 р. №1-3.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
