Реферат на тему:
Регіональна фіскальна політика як складова фінансової політики держави
Важливою особливістю сучасної державної регіональної політики розвитку
є її спрямування на активізацію ресурсного потенціалу регіонів з метою
зміцнення їх конкурентоспроможності. Державна підтримка
територіально-адміністративних одиниць слугуватиме не основним, а лише
додатковим джерелом фінансування ресурсів, що залучаються на
регіональному та місцевому рівнях. Відповідальність за регіональний
розвиток зміщується на місцевий рівень, у той час як держава визначає
механізми координації суспільного регіонального розвитку та законодавчо
визначає засади його підтримки.
Ухвалення у 2001 році Концепції державної регіональної політики стало
важливим етапом удосконалення державного регулювання розвитку регіонів
та посилення регіоналізації управління згідно з положеннями Європейської
Хартії про місцеве самоврядування, що була прийнята у 1985 р. у
Страсбурзі. Відповідно до її положень метою державної регіональної
політики є створення умов для динамічного і збалансованого
соціально-економічного розвитку України та її регіонів, підвищення рівня
та якості життя населення, додержання гарантованих державою соціальних
стандартів для кожного її громадянина незалежно від місця проживання, а
також поглиблення процесів ринкової трансформації на основі підвищення
ефективності використання ресурсного потенціалу регіонів, підвищення
дієвості управлінських рішень, удосконалення роботи органів виконавчої
влади та органів місцевого самоврядування [1].
Визначальним для розвитку державної регіональної політики у фінансовій
сфері в Україні був 2001 рік, впродовж якого майже одночасно були
прийняті Концепція державної регіональної політики та Бюджетний кодекс
України. На відміну від уже існуючих нормативно-правових документів, в
Концепції державної регіональної політики проголошені два важливих
принципи:
1) підвищення фінансової самостійності регіонів у вирішенні питань
соціально-економічного розвитку. Фінансові ресурси повинні стати
ресурсами економічного зростання. Згідно з Концепцією одним з важливих
завдань державної регіональної політики є забезпечення здатності
територіальних громад та органів місцевого самоврядування самостійно та
відповідально вирішувати питання соціально-економічного розвитку власних
територій, створення ефективних механізмів забезпечення їх активної
участі у формуванні та проведенні державної регіональної політики
розвитку. У цьому контексті значна увага акцентується також на важливій
ролі системи оподаткування у механізмі фінансово-бюджетного забезпечення
регіональних процесів;
2) підвищення ролі місцевих органів виконавчої влади та органів
місцевого самоврядування в соціально-економічному розвитку регіонів,
зокрема на рівні адміністративних районів, міст, селищ тощо. Цьому
питанню присвячений цілий розділ (майже третина загального обсягу тексту
Концепції).
Крім того, для вдосконалення міжбюджетних відносин на рівні села,
селища, міст районного значення та адміністративних районів ухвалено
Верховною Радою Закон України „Про врегулювання міжбюджетних відносин на
рівні районів, територіальних громад сіл, селищ, міст районного значення
та їх об’єднань”. Прийняття даного закону дозволило уникнути численних
порушень щодо забезпечення бюджетних повноважень органів місцевого
самоврядування, сприяло збалансованості бюджетів базового рівня за
доходами та видатками, зробило систему надання фінансової допомоги
органам місцевого самоврядування більш прозорою та системною за рахунок
удосконалення механізмів розрахунку міжбюджетних трансфертів. Для
врегулювання розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів між бюджетами
базового рівня та вищих рівнів було затверджено Методику розрахунку
обсягів міжбюджетних трансфертів. З 2004 року розширено перелік
субвенцій соціально-інвестиційного спрямування, введено техногенні та
інвестиційні субвенції, що підвищило фінансову спроможність
територіальних громад та органів місцевого самоврядування.
Наголошені у зазначених вище нормативно-правових актах нові підходи до
фінансово-бюджетного забезпечення регіональних процесів були офіційно
закріплені у Бюджетному кодексі України, що свідчить про цілеспрямовану
політику держави, спрямовану на створення сприятливих умов для
динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку України та
її регіонів, підвищення рівня життя населення, забезпечення та
дотримання гарантованих державою соціальних стандартів для кожного її
мешканця незалежно від місця проживання, а також на поглиблення процесів
ринкової трансформації на основі підвищення ефективності використання
потенціалу регіонів, підвищення дієвості управлінських рішень,
удосконалення роботи органів державної влади та органів місцевого
самоврядування [1].
Згідно з прийнятою Концепцією та Бюджетним кодексом України основою
регіонального розвитку повинна стати самостійність регіонів щодо
визначення цілей свого розвитку та можливостей фінансування заходів для
їх реалізації, перш за все, за рахунок власних джерел формування
місцевих бюджетів. Таким чином, у політиці регіонального розвитку
важливу роль відіграє підвищення вимог до формування державної
регіональної фінансової політики, яка перебуває на початковому етапі
свого становлення та потребує перетворення у самостійний напрям політики
регіонального розвитку. Про це зазначав В. Кравченко, який підкреслював,
що різноманітні фінансові заходи у численних програмах розвитку регіонів
відзначаються розмитістю цілей і завдань та відсутністю їх теоретичної
єдності, що в цілому заважає виділенню регіональної фінансової політики
в самостійний напрям державної регіональної політики [2, с. 286].
Перш ніж перейти до розгляду питань, пов’язаних із формуванням і
розвитком регіональної фінансової політики, розглянемо сутність поняття
державної фінансової політики, оскільки у фінансово-економічній
літературі наявні різні тлумачення сутності даного поняття. Російський
вчений В.К. Сенчагов дає таке її визначення: „фінансова політика держави
як частина економічної політики держави – це сукупність законодавчих та
нормативних актів бюджетно-податкових, грошово-кредитних, цінових та
інших фінансових інструментів та заходів органів державної влади, які
згідно із законодавством мають повноваження з формування та регулювання
фінансових потоків у секторах економіки відповідно до стратегічних і
тактичних цілей державної економічної політики” [3, с. 13].
Українські вчені В. Федосов, В. Опарін, С. Льовочкін визначають
фінансову політику як комплекс дій і заходів держави в межах наданих їй
функцій та повноважень у сфері фінансів [4, с. 30]. В. Шокун та
Л. Пилипенко вважають, що фінансова політика – це складова економічної
політики держави, сукупність її заходів щодо управління фінансами та їх
використання для здійснення своїх функцій та завдань [5, с. 18].
Зазначені вище визначення правильні, однак тлумачення фінансової
політики як комплексу заходів органів державної влади або зведення до
сукупності законодавчих актів не досить повне і не досить коректне,
оскільки при цьому акцентується увага не на зміст, а на важелі
економічного розвитку. Крім того, у більшості визначень державну
фінансову політику пов’язують з мобілізацією, розподілом та
використанням фінансових ресурсів. Проте функція фінансів не обмежена
лише цими сферами. До їх складу належить також обіг, розміщення,
погашення, визначення ресурсів тощо [6, с. 15].
Фінансова політика держави здійснюється на різних ієрархічних рівнях.
Значна частина вчених розглядає її стосовно держави в цілому або окремих
підприємств. Це звужений підхід, який не відображає багатьох інших,
досить важливих рівнів, у тому числі і регіонального, на що вказував
В. Кравченко, який звертаючи увагу в своїх дослідженнях на необхідність
розробки теоретичних засад державної регіональної фінансової політики
зазначав, що „державна регіональна фінансова політика є інструментом
усієї регіональної політики і потребує розробки та реалізації як
самостійний інструмент впливу держави на соціально-економічний розвиток
регіонів” [2, с. 285].
Основною метою регіональної фінансової політики є зближення рівнів
соціально-економічного розвитку територіально-адміністративних одиниць,
надання громадських послуг за єдиними соціальними стандартами по всій
території країни, створення умов для раціонального використання
природних та ресурсних можливостей регіонів, підвищення рівня розвитку
та удосконалення механізмів надання фінансової допомоги депресивним
регіонам, забезпечення фінансової стійкості та збалансованості місцевих
бюджетів тощо.
За своєю суттю державна регіональна фінансова політика – це система
заходів державних та місцевих органів влади, спрямованих на прийняття
управлінських рішень щодо формування, розподілу та використання
фінансових ресурсів у регіонах із урахуванням особливостей їх розвитку
та з метою безперебійного фінансового забезпечення органів місцевого
самоврядування коштами для виконання власних і делегованих повноважень.
Відповідно до поставленої мети визначимо основні її завдання:
– забезпечення фінансової самостійності територіально-адміністративних
одиниць;
– зміцнення місцевих бюджетів як інструменту соціально-економічного
розвитку регіонів;
– розмежування функцій і повноважень між органами державної влади та
органами місцевого самоврядування різних рівнів у сфері фінансів;
– удосконалення міжбюджетних відносин як необхідної умови залучення
потенціалу регіонів з урахуванням їх регіонального розвитку;
– удосконалення порядку розподілу трансфертів на основі об’єктивних
прозорих критеріїв між центром та регіонами;
– забезпечення збалансованості місцевих бюджетів за доходами та
видатками;
– переведення на власну дохідну базу бюджетів місцевого самоврядування;
– створення стимулів для місцевих органів влади щодо нарощування власної
дохідної бази;
– застосування системи цільових бюджетних трансфертів для соціальних
потреб населення, прискореного розвитку пріоритетних галузей регіонів;
– запровадження та ефективне використання бюджетів розвитку на
державному, регіональному та місцевих рівнях;
– перегляд системи надходжень та використання бюджетних коштів з метою
ліквідації зустрічних потоків та прискорення надходження бюджетних
коштів до їх розпорядників;
– налагодження партнерських стосунків між органами державної та місцевої
влади, органами місцевого самоврядування у сфері надання управлінських,
громадських та державних послуг;
– створення фондів регіонального розвитку з метою фінансового
вирівнювання;
– удосконалення формульного підходу адміністративно-територіальних
одиниць для розрахунку обсягів фінансової допомоги з урахуванням
податкового потенціалу регіонів.
Державна регіональна фінансова політика – складне поліструктурне
утворення, до складу якого входять різні складові.
У контексті регіонального розвитку з метою збалансованості місцевих
бюджетів за доходами та видатками важливу роль відіграє фіскальна
політика.
За допомогою фіскальної політики здійснюється розподіл та перерозподіл
ВВП, формування та використання бюджетних ресурсів, державне регулювання
соціально-економічного розвитку територіально-адміністративних одиниць
тощо. Необхідно зазначити, що у науковій літературі досить поширеним є
ототожнення фіскальної та бюджетно-податкової політики. Так, група
авторів на чолі з В. Федосовим вважають, що податкова і бюджетна
політика – це два напрями фіскальної політики [4, с. 30]. Такої ж думки
дотримуються автори праці [7], які зазначають, що фіскальна політика, по
суті, охоплює бюджетну та податкову політику, до завдань якої відносять
управління податковими доходами до державного та місцевого бюджетів, а
також управління видатками для задоволення суспільно-необхідних потреб.
Необхідність дослідження бюджетної та податкової політики у тісному
взаємозв’язку і взаємозалежності дійсно є обґрунтованою і логічною. На
такий взаємозв’язок у свій час вказували представники шведської школи
К. Віксіль та С. Ліндаль. Підтверджуючи фіскальне призначення податків,
вони стверджували, що саме податки є засобом фінансування державних
видатків і тісно пов’язані із задоволенням соціально-економічних потреб
як держави в цілому, так і її регіонів. Подібної думки дотримується
І. Кулішер, який зазначав, що видатки – вихідна точка, завдання, яке
потрібно виконувати, доходи – засоби „їх покриття”.
Особливо важливим є їх дослідження у взаємозв’язку та взаємозалежності
із сучасним станом соціально-економічного розвитку регіонів. Відірвані
від розв’язання завдань соціально-економічного розвитку та між собою
бюджетна та податкова політика мають безсистемний, спонтанний характер.
На сьогодні з прийняттям ряду нормативно-правових актів з питань
бюджетно-податкових відносин, у тому числі і Бюджетного кодексу України
дещо покращилась ситуація у фінансовій сфері. Однак у податковому та
бюджетному законодавстві все ще залишаються вузькі місця, які призводять
до значного скорочення джерел доходів місцевих бюджетів, відсутності
зацікавленості місцевих органів влади у нарощуванні податкової бази та
мобілізації фінансових ресурсів регіонів.
Сьогодні склалася непроста ситуація у сфері наповнення місцевих бюджетів
податками і зборами, які є основним джерелом доходів. Відповідно до
Бюджетного кодексу України чітко визначено перелік надходжень коштів до
місцевих бюджетів, що дозволило органам місцевої влади розробити
перспективні плани бюджетної та податкової політики, визначити
стратегічні цілі соціально-економічного розвитку регіонів, поліпшити
рівень забезпечення населення.
Актуальність проблеми дослідження фіскальної політики на регіональному
рівні зумовлена нестачею фінансових ресурсів у органів місцевої влади,
надмірною централізацією бюджетних коштів та управлінських рішень,
значним рухом зустрічних потоків коштів. Враховуючи те, що місцеві
бюджети є основним інструментом реалізації соціально-економічної
політики на регіональному рівні, важливим є розподіл функцій та
компетенції між органами державної виконавчої влади та місцевим
самоврядуванням у сфері формування доходів та видатків.
Фіскальна політика на регіональному рівні – це визначені цілі і напрями
розвитку бюджетно-податкових відносин і методи їх реалізації на
місцевому рівні [8, с. 65]. Вона залежить від багатьох чинників, до яких
належить залежність регіону від рівня централізації бюджетних ресурсів,
механізму їх перерозподілу між державними та місцевими бюджетами,
організації міжбюджетних відносин, стану соціально-економічного розвитку
регіонів тощо.
Регіональна фіскальна політика ведеться за певними принципами, що
відображають її особливості та завдання, найголовнішими з яких є такі:
1. Принцип системності та внутрішньої цілісності: відображає тісні
взаємозв’язки у складі фіскальної політики її складових – бюджетної та
податкової політики.
2. Принцип територіальної справедливості: базується на раціональному
співвідношенні між можливостями щодо сплати податків того чи іншого
регіону та рівнем податкового навантаження суб’єктів господарювання у
регіоні відповідного територіального рівня – області, адміністративного
району, міста, селища, села тощо. Залежно від податкових можливостей
регіону визначаються відповідні заходи щодо фінансового забезпечення
стійкості місцевих бюджетів.
3. Принцип врахування територіальних, соціально-економічних умов
регіону: доповнює попередній принцип, при цьому акцентується увага на
необхідності врахування об’єктивних зовнішніх умов та факторів, що
впливають на функціонування об’єктів оподаткування, розташованих у
даному регіоні;
4. Принцип регіональної рівнонапруженості: передбачає однакові податкові
умови для платників податків певного регіону і враховує особливості
оподаткування територій пріоритетного розвитку, СЕЗ тощо.
5. Принцип достатності: забезпечує оптимальний рівень співвідношення
дохідної та витратної частин місцевих бюджетів, а в контексті сучасної
реформи міжбюджетних відносин тісно пов’язаний з принципом фінансової
самостійності місцевих бюджетів та принципом збалансованості.
6. Принцип стабільності: передбачає мінімальні зміни
бюджетно-податкового законодавства і є одним із основних принципів
фінансової діяльності, який на сьогодні практично не виконується.
7. Принцип гнучкості оподаткування: пов’язаний із зміною, в разі
необхідності, окремих законів з метою фінансового забезпечення
загальнодержавних та регіональних соціально-економічних програм.
8. Принцип регіональної ефективності: досягається шляхом раціонального
застосуванням заходів у бюджетно-податковій сфері щодо стимулювання
розвитку перспективних та економічно ефективних підприємств та галузей
регіону, „податкового” оздоровлення навколишнього природного середовища
та ін. Будь-які рішення у бюджетній сфері повинні прийматися на основі
чітких, науково-обґрунтованих результатів і передбачати наслідки
реалізації запланованих бюджетних заходів, що допоможе уникнути частих,
нерідко непередбачуваних змін у бюджетно-податковій політиці і створить
сприятливі умови для регіонального розвитку економіки.
Аналіз реалізації фіскальної політики на регіональному рівні дозволив
констатувати, що вплив місцевих органів влади на формування фінансових
ресурсів територіально-адміністративних одиниць досить знизився. Тому до
найважливіших завдань регіональної фіскальної політики необхідно
віднести такі:
– оптимізацію системи оподаткування з метою забезпечення інвестиційної
привабливості регіону та інноваційного розвитку;
– підвищення впливу органів місцевої влади на формування дохідної бази
місцевих бюджетів;
– стимулювання органів місцевої влади до кращої мобілізації фінансових
ресурсів та нарощування податкової бази;
– створення можливостей для використання ринкових механізмів залучення
додаткових коштів для соціально-економічного розвитку підвідомчих
органам місцевої влади територій;
– запровадження нових механізмів та заходів контролю за використанням,
формуванням та ефективним розподілом бюджетних ресурсів органами
місцевого самоврядування;
– підвищення ефективності управління коштами місцевих бюджетів;
– розробку механізмів зацікавленості областей, які належать до
дотаційних, спрямованих на збільшення податкових надходжень від
загальнодержавних податків і зборів.
Фіскальна політика – досить вагомий інструмент впливу на
соціально-економічний розвиток, особливо на перехідному етапі
економічних реформ. Однак ефективність її функціонування найчастіше
визначається цілеспрямованою податковою складовою. Податкові інструменти
займають особливе місце серед інших інструментів регуляторної політики
держави. Їх дія відбувається у тісному взаємозв’язку і тільки вміле
поєднання та виважена державна політика у цьому напрямі можуть давати
певний економічний ефект, що забезпечить розвиток національної економіки
та підвищить добробут населення як країни, так і регіонів.
Таким чином, інтегруючи принципи, завдання та особливості регіональної
фіскальної політки як складової державної регіональної політики розвитку
та напряму фінансової політики, можна визначити її сутність: регіональна
фіскальна політика – це система заходів державних та місцевих органів
влади у бюджетно-податковій сфері, спрямована на ефективний
соціально-економічний розвиток регіонів всіх
адміністративно-територіальних рівнів.
Література:
1. Концепція державної регіональної політики від 25 травня 2001 року.
2. Кравченко В. Місцеві фінанси України: Навч. посібн. – К.: Знання,
1999. – 488 с.
3. Формирование национальной финансовой стратегии России. Путь к подъему
и благосостоянию / Под ред. В.К. Сенчагова. – М.: Изд-во „Дело”, 2004. –
415 с.
4.Федоров В., Опарін В., Льовочкін С. Фінансова реструктуризація в
Україні: проблеми і напрями: Монографія / За наукової редакцією
В. Федосова. – К.: КНЕУ, 2002. – 387 с.
5. Шокун В.В., Пилипенко Л.П. Про вдосконалення фінансової системи
України // Фінанси України. – 1997.– № 6. – С. 18.
6. Державна фінансова політика та прогнозування доходів бюджету України
/ Азаров М.Я., Ярошенко Ф.О., Єфименко Т.І. та ін. – К.: НДФІ, 2004.–
712 с.
7. Завгородня О.О., Тарасевич В.М. Фіскальні ресурси держави та їх роль
в активізації інвестиційних процесів // Фінанси України. – 2000. – № 3.
– С. 18–25.
8. Реформування міжбюджетних відносин і зміцнення фінансової основи
місцевого самоврядування / Азаров М.Я., Ярошенко Ф.О., Бодров В.Г. та
ін. – К.: НДФІ, 2004. – 400 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
