Реферат на тему
Проблеми та перспективи входження України в міжнародну фінансову
систему. Стан та перспективи співробітництва України з міжнародними
фінансовими інституціями
Стан та перспективи співробітництва України з міжнародними фінансовими
інституціями
Серед зовнішніх фінансових джерел для України найбільш привабливими є
такі міжнародні фінансові інституції, як Міжнародний валютний фонд
(МВФ), Світовий банк (СБ) і Європейський банк реконструкції та розвитку
(ЄБРР), завдяки пільгам, порівняно низькій вартості запозичень, які вони
надають, а також авторитетності їхніх оцінок та дій для інших
потенційних кредитів та інвесторів. Адже співпраця з цими міжнародними
фінансовими інституціями розглядається світовою фінансовою спільнотою як
акт довіри, підтвердження кредитоспроможності держави.
Фінансова допомога України з боку МВФ надається у трьох основних формах:
• за програмою системної трансформаційної позики (STF) для підтримки
платіжного балансу;
• за програмою “Stand by” для підтримки курсу національної валюти і
фінансування дефіциту платіжного балансу;
• за програмою розширеного фінансування (EFF) для сприяння економічній
стабілізації.
Залежно від завдань, які стояли перед Україною, у її співпраці з МВФ
умовно можна виділити три етапи.
На першому етапі (1994—1995 pp.) зважаючи на труднощі з платіжним
балансом України, які виникли внаслідок загострення економічної кризи та
змін у структурі й цінових умовах зовнішньої торгівлі, основною з яких
був перехід до світових цін на енергоносії, МВФ надав Україні кредити за
програмою STF у сумі 742 млн дол. США для підтримки платіжного балансу
України.
Основною проблемою другого етапу (1995—1998рр.) для України стала
необхідність підтримки курсу гривні й фінансування дефіциту платіжного
балансу. Надання МВФ своєчасної допомоги Україні дозволило здійснити
поступову девальвацію гривні й уникнути її обвалу з непередбачуваними
для банківської системи наслідками. Крім того, основним компенсаційним
джерелом фінансування масового відпливу капіталу з другої половини 1997
p. стали валютні резерви НБУ, формування яких забезпечувалося саме за
рахунок фінансової допомоги МВФ. Досить зазначити, що рівень валютних
резервів НБУ за 1998 p. зменшився майже на 2 млрд дол. США (з 2,34 млрд
дол. на кінець 1997 p. до 0,76 млрд дол. на кінець 1998 p.).
Завдяки реалізації двох програм “Stand by” (із затверджених трьох в
обсязі 2185,5 млн дол. США) наша держава отримала доступ на світові
ринки капіталу, а за третьою програмою в серпні 1997 p. було відкрито
кредитну лінію терміном на один рік на загальну суму 542 млн дол. США.
Але Україна отримала за цією програмою лише 242,2 млн дол., оскільки у
березні 1996 p. МВФ відмовив у наданні чергових траншів через порушення
нашим урядом окремих показників Меморандуму економічної політики,
зокрема дефіциту державного бюджету.
Головною метою третього етапу (1998—2001 pp.) є сприяння
макроекономічній стабілізації в Україні й виходу на позитивну економічну
динаміку, забезпечення протягом 2001—2005 pp. щорічних темпів зростання
реального ВВП на рівні не менше 4—5 %. З вересня 1998 p. запроваджено
трирічну Програму розширеного фінансування (EFF), якою передбачено
надання позики загальною сумою 2,226 млрд дол. США. На 1 січня 2001 p. у
рамках цієї програми отримано понад 1 млрд дол. Загалом за період
співпраці з Міжнародним валютним фондом наша держава отримала від нього
кредитів на загальну суму 3529,1 млн дол. США (табл. 16.1).
Основним джерелом інвестиційного фінансування виступає Світовий банк,
який надає Україні системні позики та інвестиційні кредити.
Таблиця 16.1. Фінансування України у рамках кредитних угод з Міжнародним
валютним фондом, млн дол. США
Рік
Затверджено
Фактично отримано*
Всього
3 них
STF
Stand by
EFF
1994
371,0
371,0
323,6
1995
1150,6
371,0
779,6
1022,7
1996
865,9
865,9
695,7
1997
206,0
206,0
269,9
1998
591,0
334,0
257,0
365,8
1999
184,0
184,0
605,6
2000
0,0
246,7
Разом
3368,5
742,0
2185,5
441,0
3529,1
* Наведені дані базуються на діючому курсі долара США до Спеціальних
прав запозичення (СПЗ).
Системні позики надаються під реформування окремих секторів економіки зі
спрямуванням їх траншами безпосередньо до державного бюджету України. Ці
кошти можуть використовуватися на фінансування дефіциту держбюджету та
підтримку платіжного балансу.
Головною установою Світового банку — Міжнародним банком реконструкції і
розвитку (МБРР) на покриття дефіциту бюджету протягом п’яти років
(1994—1999 pp.) було надано Україні системних позик у сумі 1,8 млрд дол.
США. Це забезпечило певні позитивні результати у розвитку ринкової
інфраструктури, зокрема банківської системи.
Інвестиційні кредити, з точки зору перспективних економічних інвесторів
України, виступають більш ефективною формою зовнішнього фінансування.
Адже фінансування дефіциту Державного бюджету за рахунок системних позик
є фактичним їх “проїданням”, невиправданим і нелогічним перш за все
виходячи з перспектив національної економіки. Тому на порядку денному —
ширше залучення інвестиційних кредитів Світового банку.
За рахунок інвестиційних кредитів, що надаються Україні, реалізуються 16
проектів на загальну суму близько 2,9 млрд дол. США та 15 млн німецьких
марок. Крім того, у проектному портфелі СБ перебуває 18 інвестиційних і
по два гарантійних та грантових проекти, сума позик за якими становить
1065,8 млн дол. Стан фінансування України групою Світового банку
відображено в табл. 16.2.
Співробітництво України зі Світовим банком також можна умовно розбити на
декілька етапів.
Таблиця 16.2. Фінансування економіки України Світовим банком, млн дол.
США
Рік
Всього отримано
Системні позики
Інвестиційні кредити
Сума
Частка, %
Сума
Частка, %
1994
102,0
100,0
98,0
2,0
2,0
1995
401,0
395,0
98,5
6,0
1,5
1996
402,0
400,7
99,7
1,3
0,3
1997
309,0
200,0
64,7
109,0
35,3
1998
386,0
340,0
88,1
46,0
11,9
1999
422,0
355,0
84,1
67,0
15,9
2000
105,2
70,0
66,5
35,2
33,5
Разом
2127,2
1860,7
87,5
266,5
12,5
На першому етапі (1992 p. — грудень 1994р.) було запроваджено перший
інвестиційний проект обсягом близько 17 млн дол. США. Це був головним
чином підготовчий період, коли в Україну направлялись ознайомчі та
дослідні місії СБ, результатами яких стали звіти про економічну та
соціальну ситуацію в нашій державі.
Підготовка та реалізація СБ системних проектів, спрямованих на
реформування окремих секторів економіки та соціальної сфери розпочалася
з кінця 1994 року (другий етап, кінець 1994р. — 1997 p.) на основі
реалізації Програмної системної позики (ПСП). Ці кошти використано для
удосконалення пенсійної системи, на управління державними ресурсами,
здійснення адміністративної реформи. Одночасно поповнювався
інвестиційний портфель СБ, зокрема проектами модернізації шляхової
інфраструктури, систем тепло- і водопостачання тощо.
Початок погашення заборгованості Україною перед міжнародними фінансовими
інституціями припадає на третій етап (1998— 2000 pp.). Цей період також
характеризується збільшенням обсягів кредитування з боку СБ.
Щодо інвестиційної програми, то вона здійснювалася більш стримано
внаслідок не лише неефективного використання можливостей співпраці
українською стороною, а й змін у політиці підтримки Світовим банком
енергетики, комунального господарства, транспорту. У зв’язку з тим, що
ці галузі цікавлять СБ лише у контексті боротьби з бідністю та охорони
навколишнього середовища, саме в цей період з інвестиційного портфеля
було вилучено ряд проектів, що стосувалися високих технологій (наприклад
продовження проекту “Морський старт”), фінансових послуг, модернізації
систем водо- і теплопостачання в окремих регіонах.
Крім того, Празька сесія МВФ та СБ (2000 p.) визначила зміну пріоритетів
міжнародних фінансових інституцій стосовно країн з перехідною
економікою, у тому числі України. Відповідно, на перший план вийшли
питання економічної ефективності співробітництва та якості використання
країнами-позичальницями отриманих кредитів. У цьому руслі у вересні 2000
p. була затверджена нова Стратегія співпраці СБ з Україною. Вона
передбачає кредитну підтримку нашої держави залежно від практичних
результатів, передбачених Програмною системною позикою (ПСП) — головним
трирічним системним інструментом реалізації Стратегії.
Серед регіонів України (див. дод., табл. 7) досить активно співпрацює зі
світовим банком столиця нашої держави — місто Київ. Так, на сьогодні у
місті реалізуються два проекти СБ. Зокрема, 200 млн дол. США банк
виділив під гарантії міста на реконструкцію “Київ-енерго” та 18,2 млн
дол. безпосередньо Київській міськдержадмініс-трації на реалізацію
проекту з теплоенергозбереження в адміністративних будівлях. Крім того,
на розгляді у Світовому банку перебувають пропозиції Києва щодо
реалізації ще двох проектів. У першому з них ідеться про створення
ефективної системи утилізації твердих побутових відходів у столиці, його
загальна вартість оцінюється в суму близько 300 млн дол. США. Другий
проект стосується будівництва Подільського мостопереходу, його вартість
близько 250 млн дол., з яких 30 % має профінансувати українська сторона.
Загалом за весь час співпраці зі Світовим банком Україна отримала 2127,2
млрд дол. США.
На відміну від інших міжнародних фінансових інституцій. Європейський
банк реконструкції та розвитку зосереджується насамперед на кредитуванні
приватного сектору та об’єктів ключової інфраструктури.
За обсягами нових проектів у 1999 p. Україна вийшла на перше місце серед
клієнтів банку, а їх частка у загальному портфелі ЄБРР перевищила 7 %
(попереду тільки Росія, Румунія і Польща). Причому, протягом 1999—2000
pp. фінансування банком проектів в Україні не лише не припинялося (як це
сталося з МВФ та СБ, з якими МБРР координує свою діяльність), а й набуло
нової динаміки. Так, обсяг нових кредитних проектів банку, затверджених
Радою директорів, склав у 2000 p. 465 млн дол. США. Серед восьми
затверджених проектів були: ядерні блоки Х2-Р4 (215 млн дол.), закупівля
органічного палива (100 млн дол.), модернізація автомагістралі Київ —
Чоп (65 млн дол.), програма кредитної підтримки експортних підприємств
(50 млн дол.). Як важливий крок у поліпшенні співпраці з ЄБРР слід
розглядати проект заснування в Україні банку мікрокредиту-вання, що
сприятиме розвитку підприємницької ініціативи та підвищенню зайнятості
населення.
eReleueueeueiUiIiI?I?I?I?I?I?I?I?I?I?I1/2I?I?Iµ¬F›F›F›F›F›F›F›F›F›” h
h
h
h
h
–
–
????(?1/453/45AE5E5?5O5O5TH5a5iaiiiMii–kdn
–
–
???
???????
–
–
7?7?7?7?7¬7®7iaiiiMA
–
®.±’±j?:?Oµ&»oooooooooooooooooooooooooooo
Координуючи свою діяльність з МВФ та Світовим банком, Рада директорів
ЄБРР у вересні 2000 p. прийняла нову стратегію діяльності в Україні на
період до 2002 p. Головна її особливість — у спрямованості на підтримку
економічних та структурних реформ у найбільш важливих секторах
української економіки.
У цілому аналіз співпраці України з міжнародними фінансовими
інституціями протягом відносно нетривалого періоду (1992—2000 pp.)
свідчить про об’єктивну необхідність, доцільність і виправданість
залучення зовнішніх коштів з метою поглиблення ринкових перетворень,
створення реальних передумов для подолання кризових явищ, прискорення
трансформаційних процесів, виведення економіки України на траєкторію
сталого економічного зростання. Це співробітництво сприяло досягненню
макрофінансової стабілізації, формуванню основ конкурентного ринкового
середовища, стабільності грошової одиниці, активізації інвестиційного
процесу, розвиткові приватного підприємництва.
Разом з тим, як зазначив Президент України ЛД. Кучма у своєму Посланні
до Верховної Ради, досвід взаємодії України з міжнародними фінансовими
інституціями підтверджує необхідність істотного удосконалення й форм та
механізмів. Головним у цьому контексті має стати мінімізація державного
боргу, що передбачає збільшення власних фінансових ресурсів та
поліпшення інвестиційного клімату. В основу фінансової стратегії
необхідно покласти досягнення оптимального співвідношення між
внутрішніми та зовнішніми джерелами фінансування потреб економічного та
соціального розвитку.
Не послаблюючи уваги до залучення зовнішніх ресурсів, уряд має
забезпечувати пріоритетність інвестиційних джерел перед кредитними.
У взаємовідносинах з МВФ уряд повинен забезпечувати:
• поглиблення структурних реформ, дерегуляцію підприємницької
діяльності;
• продовження курсу реформ у напрямку прозорості економіки і процесів
приватизації;
• поліпшення якості бюджетного процесу, забезпечення збалансованості
державних фінансів з урахуванням податкової реформи та реформи
міжбюджетних відносин;
• зменшення обсягів негрошових видів розрахунків;
• подолання корупції;
• активізацію реформи фінансового і банківського секторів та подальший
їх розвиток на якісно новому рівні;
• досягнення прогресу в розвитку енергетики та вугільної промисловості,
у розрахунках із зовнішніми постачальниками за природний газ.
Удосконалення взаємовідносин України зі Світовим банком базується на
новій його стратегії в питаннях допомоги України, в основу якої
покладено такий фінансовий інструмент, як Програмна системна позика
(ПСП).
Реалізація завдань Програмної системної позики вимагає від уряду
запровадження сучасної системи проектного та фінансового менеджменту.
Йдеться про чіткий розподіл повноважень і відповідальності між
Міністерством фінансів. Національним банком і банківськими установами,
які обслуговують кредитні ресурси, та установами і підприємствами, які
виступають відповідно до проектів кінцевими позичальниками.
Подальше удосконалення співпраці з ЄБРР потребує:
• удосконалення механізму координації підготовки, реалізації та
моніторингу великих інвестиційних проектів;
• започаткування спільно з керівництвом ЄБРР практики проведення
регулярного огляду портфеля проектів;
• посилення контролю за виконанням міністерствами та іншими органами
своїх зобов’язань у взаємовідносинах з ЄБРР. Враховуючи європейський
вектор зовнішньої політики України, слід розширювати співпрацю з
Європейським Союзом та його фінансовими інституціями. Європейською
асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ) та іншими організаціями.
Загальна динаміка прямих іноземних інвестицій з країн — членів ЄС в
Україну останніми роками є позитивною (див. дод., рис. 1). Так,
порівняно з початком 1995 p. їх загальний обсяг збільшився більш як у 6
разів і перевищив 1,4 млрд дол. США. Найбільший інтерес інвестори з ЄС
виявляють до харчової промисловості, внутрішньої торгівлі,
машинобудування та металообробки. Проте темпи зростання прямих
інвестицій залишаються нестабільними. Загалом регіон ЄС все ще зберігає
за собою позицію провідного інвестора в економіку України, проте його
частка досить стабільно зменшується: з 45,6 % від загального обсягу
прямих інвестицій на початку 1995 p. до 36,6 % — на початок січня 2001
p.
Не найсильнішою складовою економічних відносин України з ЄС виглядає
сфера експорту капіталу, без розвитку якого неможливо забезпечити
проникнення та закріплення українських компаній на єдиному європейському
ринку. Офіційно зареєстровані обсяги такого експорту становлять менше 3
млн дол. США (лише 3 % від загального офіційного обсягу інвестицій з
України за кордон) і останнім часом навіть зменшуються. І це при тому,
що мільярди доларів, за оцінками експертів, були нелегально вивезені за
межі України, у тому числі в країни ЄС.
Серед держав-кредиторів із числа членів ЄС у цій сфері провідне місце
належить Німеччині, на яку припадає 83,9 % від загальної суми наданих і
83 % — використаних Україною двосторонніх кредитних ліній з регіону
Євросоюзу; на Італію відповідно 6,8 та 9,1 %;
Францію — 6,7 та 5,3 %; Іспанію — 2,6 та 2,3 % (див. дод., табл. 5).
Необхідно постійно і ґрунтовно вивчати можливості міжнародних
організацій світового і регіонального масштабу на предмет використання
їхніх можливостей для фінансового сприяння розвитку української
економіки (ЮНІДО, ФНО, ЮНЕП, регіональні банки економічного розвитку).
Як додаткове джерело фінансування регіональних проектів можна розглядати
Організацію чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), до
складу якої входить і Україна. Зі створенням Чорноморського банку
торгівлі та розвитку, який розпочав свою діяльність у червні 1999 p.,
з’явилася реальна основа для практичної реалізації проектів у цьому
регіоні. Відповідно до Угоди про заснування цього банку його діяльність
спрямовується на забезпечення процесів економічної трансформації країн
Чорноморського регіону, він діє як банк розвитку, кредиторами та
позичальниками якого виступають країни-засновники.
Як далі зазначається в Посланні Президента України, співробітництво з
міжнародними фінансовими інституціями має базуватися на стратегічних
пріоритетах економічного і соціального розвитку України. При цьому в
основу взаємовідносин мають бути покладені такі засади:
• прискорення ринкової трансформації, забезпечення фінансової
стабілізації та інтегрування України в Європейський Союз;
• відповідність умов кредитування України міжнародними фінансовими
інституціями пріоритетам її економічного та соціального розвитку;
• спрямування цих ресурсів на забезпечення сталого економічного
зростання, здійснення структурних перетворень, формування розвиненого
внутрішнього ринку і припинення практики їх використання для
фінансування поточних витрат;
• мобілізація та ефективне використання внутрішніх фінансових ресурсів,
сприяння надходженню прямих іноземних інвестицій;
• дотримання економічно обґрунтованих і загальновизнаних меж і порогів
рівня зовнішньої заборгованості відповідно до міжнародних критеріїв
платоспроможності держави;
• залучення альтернативних зовнішніх джерел фінансування на основі
геостратегічної диверсифікації міжнародних фінансових відносин України.
З метою підвищення ефективності співпраці з міжнародними фінансовими
інституціями необхідно вирішити такі завдання.
1. Кабінету Міністрів України протягом першої половини 2001 p.:
• провести аналіз ефективності та цільового використання фінансових
ресурсів, залучених від міжнародних фінансових інституцій;
• розробити стратегію і тактику боргової політики держави, удосконалення
механізмів управління державним боргом, оптимізації його строкової
структури, збільшення питомої ваги середньо- і довгострокових кредитів
та мінімізації вартості обслуговування боргу;
• суттєво поліпшити кадрове забезпечення сфери міжнародних
валютно-кредитних відносин;
• сприяти законодавчому формуванню відокремленого бюджету розвитку та
утворенню Українського банку реконструкції і розвитку як фінансового
інструмента реалізації політики економічного зростання на основі
конкурсного кредитування інвестиційних проектів.
2. Кабінету Міністрів і Національному банку України у рамках
співробітництва з СБ та ЄБРР забезпечити пріоритетність спрямування
зовнішніх коштів у реальний сектор економіки з метою реалізації
інноваційної моделі розвитку, впровадження високих технологій,
нарощування інвестиційного потенціалу, підвищення конкурентоспроможності
національного виробництва.
3. Кабінету Міністрів у співпраці з Верховною Радою України розробити
комплекс заходів, спрямованих на нормативно-правове забезпечення
співробітництва України з міжнародними фінансовими інституціями,
зокрема:
• прискорити приведення вітчизняного законодавства у відповідність до
принципів та норм міжнародного права, забезпечити укладання необхідних
міжнародних угод і конвенцій з проблем валютно-фінансових відносин;
• вжити заходів для прискорення прийняття Закону “Про державний борг” та
правового забезпечення державної політики у сфері управління державним
боргом, валютного регулювання та валютного контролю;
• запровадити ефективні механізми та інструменти радикального поліпшення
інвестиційного клімату в Україні на основі стабілізації законодавства та
його адаптації до норм права ЄС, вимов ГАТТ/СОТ, ЮНКТАД, ЮНІДО та ін.
4. Утворити Координаційну раду з питань співробітництва з міжнародними
фінансовими інституціями та зовнішнього боргу.
5. Утворити державну установу з правами Національного координатора
міжнародної технічної допомоги. Створити при Національному координаторі
МТД Раду з питань науково-технічного розвитку, яка визначатиме
пріоритетні напрями залучення та використання міжнародної технічної
допомоги та забезпечуватиме громадський контроль у цій сфері.
Література
Бланк И. А. Стратегия и тактика управления финансами. — К., 1996.
Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. — К.: Ника–Центр, Эльга,
1999.
Бланк И. А. Управление прибылью. — К.: Ника–Центр, Эльга, 1999.
Брігхем Е. Ф. Основи фінансового менеджменту. — К., 1997.
Беркар Коласс. Управление финансовой деятельностью предприятия. — М.:
Финансы, 1997.
Василик О. Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. — К.: Вища шк.,
1997.
Джеймс Ван Хорн. Основы управления финансами. — М.: Финансы и
статистика, 1996.
Ефимова О. В. Финансовый анализ. — М., 1996.
Ковалева А. М. Финансы в управлении предприятием. — М.: Финансы и
статистика, 1995.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
