Реферат на тему:
Приховане, фіктивне та зумисне банкрутство
У практиці господарювання досить часто можна зіткнутися з
підприємствами, які фактично є фінансово-неспроможними, однак, з певних
мотивів приховують цю обставину. В даному випадку можна говорити про
наявність прихованого банкрутства. З іншого боку, ряд суб’єктів
господарювання, переслідуючи певні цілі, можуть зумисне оголосити себе
банкрутами, не будучи такими. При цьому має місце фіктивне банкрутство.
Для багатьох державних підприємств характерною є ситуація, коли службові
особи зловмисно або за своєї халатності доводять суб’єкт господарювання
до фінансової кризи та до банкрутства. Для запобігання вказаних
негативних проявів Кримінальним кодексом України встановлено покарання,
якщо підприємці чи відповідальні службові особи вдаються до них.
Приховане банкрутство: навмисне приховання факту стійкої фінансової
неспроможності через подання недостовірних даних, якщо це завдало
матеріальних збитків кредиторам, карається позбавленням волі на строк до
2 років або штрафними санкціями до 300 мінімальних розмірів зарплати з
позбавленням права займатися певною діяльністю протягом 5 років.
Об’єктивно факт приховання банкрутства визначається такими двома
ознаками:
– надання кредитору неправдивих даних про фінансовий стан
неплатоспроможного боржника;
– причинний зв’язок між подачею таких даних та збитками, що їх зазнав
кредитор.
Мотиви та цілі приховання банкрутства:
– надія на поліпшення фінансового стану або на виконання фінансових
зобов’язань особами, які, у свою чергу, є боржниками даної особи,
– спроба одержати банківський кредит для покриття заборгованості чи
привласнення одержаних коштів з наступною ліквідацією підприємства,
– прагнення отримати вигідне замовлення на виробництво товарів, робіт,
послуг від держави чи інших замовників і т.д.
Суб’єктами прихованого банкрутства можуть бути засновники підприємства,
власники, посадові особи.
Мінімальне стягнення у разі виявлення факту прихованого банкрутства
застосовується:
* якщо прихована фінансова неспроможність є наслідком банкрутства іншої
юридичної особи або настала внаслідок порушення законодавства
контрагентами (монополізація ринку цін, недобросовісна конкуренція,
махінації з фінансовими ресурсами);
* якщо вона є наслідком дії форс-мажорних обставин.
Максимальні санкції застосовуються, якщо фінансова неспроможність є
наслідком невміння вести ефективну фінансово-господарську діяльність,
недостатньої кваліфікації керівництва, недбалості, крадіжок, різного
роду зловживань, прорахунків щодо оцінки ринків збуту і т.д.
У цьому контексті можна згадати дуже цікаві принципи врегулювання
суперечок між кредитором і боржником з “Руської Правди” Ярослава (перша
систематизована кодифікація права Київської Русі). Там, зокрема,
зазначено, “коли банкрутство купця станеться через нещасливу пригоду, а
не через його недбальство, тобто коли потоне корабель, або пропаде товар
під час війни, або від вогню, то кредитори не можуть жадати конкурсу
негайно – не можуть взяти його в неволю чи продати: купцеві дається
право сплачувати свої борги частками, бо шкода від Бога, а він сам не
винен; коли ж він позбавиться свого майна внаслідок пияцтва, або залізши
в карні справи, або взагалі знищить його своєю непорадністю, то він
віддається на волю кредиторів – вони можуть йому дати “прольонгату” або
негайно його продати разом з усім майном”.
Фіктивним банкрутством можна назвати ситуацію, коли підприємство
фактично не є банкрутом, однак запевняє про свою фінансову
неспроможність. У зв’язку з цим Кримінальним кодексом передбачено, що
явно неправдива заява громадянина – засновника або власника
підприємства, а також посадової особи даного підприємства про фінансову
неспроможність виконання зобов’язань перед кредиторами та бюджетом
карається штрафом від 300 до 500 мінімальних зарплат з позбавленням
права займатися даною діяльністю до 5 років. Ті самі дії, якщо вони
завдали великого матеріального збитку кредиторам або державі, караються
позбавленням волі до З років з конфіскацією майна.
Великий матеріальний збиток – це збиток, який перевищує в 50 і більше
разів розмір неоподаткованого мінімуму. Збиток виникає внаслідок
неповернення боргів, несплати відсотків та податків.
Цілі повідомлення неправдивої інформації можуть бути різними:
* порушення справи про банкрутство чи санація підприємства в рамках
провалення справи про банкрутство,
* ліквідація, реорганізація чи приватизація підприємства з метою
приховання незаконного витрачання коштів,
* надання недостовірних даних аудитору з метою одержання необ’єктивного
висновку про фінансовий стан підприємства.
3 підприємства протиправних дій або через невиконання чи неналежне
виконання своїх службових обов’язків, що завдало істотної шкоди
державним або громадським інтересам чи законним правам власників і
кредиторів.
Умисне доведення до банкрутства, якщо це завдало істотної шкоди
державним чи громадським інтересам або правам та інтересам кредиторів,
що охороняються законом, – карається штрафом від п’ятисот до восьмисот
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права
обіймати певні посади або здійснювати певну діяльність на строк до 5-ти
років. Ті самі дії, якщо вони завдали великої матеріальної шкоди, –
караються позбавленням волі на строк до 5 років з конфіскацією майна.
На ці та інші фактори й обставини слід звертати увагу власникам та
фінансовим службам вітчизняних підприємств під час провадження
фінансово-господарської діяльності.
Література:
Закон України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р.
Закон України “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 р.
Закон України “Про підприємництво” від 7 лютого 1992 р.
Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 липня 1991 р.
Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 20 березня 1991 р.
Закон України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 р.
Закон України “Про систему оподаткування” від 18 лютого 1997 р.
Закон України “Про банкрутство” // Відомості Верховної Ради України. –
1992. – №31.
Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” від 22 травня 1997 р.
Закон України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 р.
Закон України “Про заставу” від 2 жовтня 1992 р.
Закон України “Про приватизаційні папери” від 6 березня 1992 р.
Закон України “Про лізинг” від 16 грудня 1997 р.
Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної
конкуренції у підприємницькій діяльності” // Відомості Верховної Ради
України. – 1992. – №2.
Закон України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування”
від 26 червня 1997 р.
Закон України “Про збір на обов’язкове соціальне страхування” від 26
червня 1997р.
Закон України “Про державний бюджет України на 1999 р.” від 31 грудня
1998 р.
Закон України “Про фіксований сільськогосподарський податок” від 17
грудня 1999р.
Закон України від 13 лютого 1998 р. “Про внесення змін до Декрету
Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян”.
Закон України від 22 лютого 2000 р. “Про внесення змін до Закону України
“Про підприємництво”.
Закон України від 30 червня 1999 р. “Про внесення змін до Закону України
“Про банкрутство”.
Закон України від 20 травня 1999 р. “Про Національний банк України”.
Закон України від 4 листопада 1999 р. “Про запровадження єдиного збору,
який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України”.
Закон України від 20 травня 1999 р. “Про внесення змін до Закону України
“Про оренду державного та комунального майна”.
Закон України від 18 листопада 1999 р. “Про внесення змін до Декрету
Кабінету Міністрів України “Про акцизний збір”.
Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні” від 16 липня 1999 p. №996-XIV.
Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з
питань оподаткування” від 2 березня 2000 р.
Закон України “Про Державний бюджет України на 2000 р.” від 17 лютого
2000 р. №1458.
Постанова Кабінету Міністрів України “Про створення Державного
інноваційного фонду” від 18 лютого 1992 р.
Постанова Кабінету Міністрів України та НБУ від 19.04.94 р. № 279 “Про
нормативи запасів товарно-матеріальних цінностей державних підприємств
та організацій та джерела їх покриття”.
Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про
порядок санації державних підприємств” // Зібрання постанов Уряду
України. – 1994. – № 5.
Типове положення по плануванню обліку і калькулюванню собівартості
продукції (робіт, послуг) в промисловості. Затверджено постановою КМУ
26.04.96 p., №473.
Типове положення по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості
продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств. Затверджено
постановою КМУ 23.04.96 р. № 452.
Типове положення по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості
продукції будівельно-монтажних робіт. Затверджено постановою КМУ
9.02.96р. №186.
Типове положення по плануванню, обліку і калькулюванню науково-дослідних
і дослідно-конструкторських робіт. Затверджено постановою КМУ 20.06.96
р. № 830.
Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств. Методика
проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану
неплатоспроможних підприємств та організацій // Галицькі контракти. –
1997. – №40.
Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств. Методика
інтегральної інвестиційної привабливості підприємств та організацій //
Українська інвестиційна газета. – 1998. -№3.
Постанова Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 р. №419 “Про
складання фінансової звітності”.
Постанова Правління Пенсійного фонду України “Про затвердження змін та
доповнень до Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами,
установами, організаціями та громадянами збору на обов’язкове Державне
пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до
Пенсійного фонду України” від 9 січня 2000 р. №1-3.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
