Реферат на тему:
Оптимізація фінансової структури капіталу за евристичною моделлю
Забезпечення підприємства фінансовими ресурсами передбачає визначення
оптимального розміру, складу і структури джерел фінансування зі свідомою
платою за очікувані вигоди ризиком, що пов’язаний з використанням
зовнішніх позик. Фінансові ресурси, як власні, так і позикові,
залучаються для інвестиційної діяльності організації, формування її
необоротних і оборотних активів. Основні етапи розв’язання задачі:
• визначення розміру капіталу, джерел його залучення й вартості
залучення за кожним джерелом;
• визначення середньозваженої вартості капіталу з урахуванням структури
та вартості джерел залучення;
• розгляд середньозваженої вартості капіталу як гранично мінімального
рівня щодо ефективності його подальшого використання;
• визначення прийнятного для організації рівня фінансового лівериджу
(важелю) з урахуванням, з одного боку, економічних вигод від
використання позикових коштів, а з іншого — ризику втрати
платоспроможності;
• моніторинг показників, що визначають фінансовий стан, зокрема
фінансову незалежність підприємства, а саме: коефіцієнта автономії,
маневреності оборотного капіталу, коефіцієнтів платоспроможності
(загальної, швидкої та абсолютної ліквідності) тощо;
• моніторинг наявності на розрахунковому рахунку коштів у встановленому
підприємством розмірі (обґрунтовується відповідними розрахунками).
Постановка задачі
З розмаїття можливих варіантів формування потрібної суми капіталу за
джерелами його походження обрати оптимальний варіант за таким критерієм:
максимальне середньоквадратичне відхилення значень сукупності фінансових
аналітичних показників (платоспроможності, фінансової незалежності тощо)
від критичних значень цих показників. Іншими словами, кращий із можливих
варіантів обирається з огляду передусім на фінансовий стан підприємства.
Обмеження: прийнятні для підприємства значення показника ”Чистий
прибуток — Середньозважена вартість капіталу”, тобто
середньозважена вартість капіталу за всіма джерелами залучення має бути
меншою від очікуваної ефективності його подальшого використання у
прийнятному для підприємства розмірі (чим більше різниця, тим краще).
Абсолютне значення цього обмеження аналітик задає в інтерактивному
режимі роботи за комп’ютерною програмою.
Укрупнену схему евристичного алгоритму розв’язання задачі наведено в
дод. 2. Зазначимо, що евристичні моделі через об’єктивно наявну
неформалізованість задач, до розв’язання яких вони залучаються, не дають
змоги отримати один, власне оптимальний, варіант у строго математичному
розумінні цього слова. У цьому разі йдеться про пошук кращого варіанта
із сукупності можливих за заданим критерієм із урахуванням заданих
обмежень.
Управління рівнем витрат за регресійною моделлю
Підприємство прагне зменшити рівень витрат на виробництво своєї
продукції, суттєво розширивши коло врахованих факторів: не лише
традиційних, що мають жорстко детермінований вплив на результатний
показник (ціни на ресурси, норми витрат, тарифи тощо), а й таких, вплив
яких визнається на рівні “здорового глузду” (наприклад, рівень
кредиторської та дебіторської заборгованості, виробничих запасів,
незавершених капітальних вкладень, плинності кадрів тощо). Методами
стохастичного моделювання, зокрема регресійного аналізу, можна визначити
кількісні значення й останньої групи факторів.
Обґрунтування інвестиційної діяльності підприємства за імітаційною
моделлю
Багато з вад управління, зокрема фінансового менеджменту, можливо
“переграти” в імітаційному бою й набути навичок реального керування у
складних, швидкоплинних обставинах, в умовах жорсткої конкуренції, з
ризиком відхилення фактичних результатів від запланованих. Щоб засвоїти
методи імітаційного моделювання, опанувати їх, набути необхідних навичок
і застосовувати їх у фаховій діяльності, корисно взяти участь у діловій
грі “Інвестор”.
Імітується багаторічна (упродовж 10-12 років) діяльність фінансового,
інвестиційного та операційного менеджменту підприємства з обґрунтування
найефективніших напрямків його розвитку. Розглядаються різноманітні
варіанти можливих рішень, а також різновиди сполучення цих варіантів,
але найголовніше — процес обґрунтування обраного, прийнятного варіанта,
який не завжди може бути формалізований. Процес добору такого варіанта
відображує досвід, інтуїцію висококваліфікованих фахівців. Послідовність
цього процесу імітується в діловій грі, участь у якій — своєрідні
“штабні навчання”. Вони мають на меті:
• отримати всебічно обґрунтований план розвитку підприємства з огляду на
результати фінансового аналізу;
• підвищити кваліфікацію управлінських кадрів; ідеться про те, що ті
самі фахівці, які беруть участь у діловій грі, потім у своїй професійній
діяльності мають використовувати її результати. Розглянемо зміст і
критерії оцінки результатів гри.
1. Призначення та мета гри — засвоїти процедури формування інвестиційної
програми з урахуванням наслідків її реалізації для фінансового стану
підприємства-інвестора. За підсумками гри переможцем буде той інвестор,
хто за однакових початкових умов зумів досягти найкращих фінансових
показників. Комп’ютерний варіант гри передбачає, що всі розрахунки,
ведення та друкування документації здійснюються на ПК.
2. Учасники гри або ігрові ролі, які виконують студенти, імітуючи
відповідну фахову діяльність: підприємства-інвестори; комерційний банк;
фондова біржа. Функції арбітражу виконує викладач, який проводить гру.
3. Етапи гри. Кожний щорічний цикл гри включає такі етапи:
а) формування портфеля інвестицій і джерел його фінансування на початку
кожного року. Портфель може бути сформований одразу на весь період гри,
тобто до кінця 12-го року, що не виключає можливості його щорічного
уточнення залежно від зміни фінансового потенціалу інвестора;
б) оцінювання фактичної результативності портфеля інвестицій (ураховуючи
ризик по кожному інвестиційному проекту та ди-версифікаційний ризик)
станом на кінець кожного періоду;
в) складання фінансових звітів (“Баланс підприємства”, “Звіт про
фінансові результати”, “Звіт про рух грошових коштів”);
г) розрахунок показників фінансового стану;
д) на завершальному етапі гри підбиваються підсумки, оголошуються
переможці. Викладач звертає увагу учасників гри на ефективні непересічні
рішення. Бажано, щоб під час обговорення результатів висловилися всі
учасники гри, принаймні її переможці та “аутсайдери”.
4. Критерії оцінки результатів гри для підприємств:
а) середньорічна рентабельність власного капіталу. Згідно з “моделлю
Дюпона”, цей показник є добутком таких трьох показників: рентабельності
реалізованої продукції, оборотності активів і коефіцієнта фінансової
залежності. Наведені показники відображують ефективність відповідно
операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства;
б) середньорічні показники платоспроможності: загальної, швидкої та
абсолютної;
в) середньорічний розмір виплати дивідендів у відсотках до номінальної
вартості статутного фонду. Цей показник імітує вплив дивідендної
політики підприємства на його рейтинг. Вищі дивіденди посилюють позиції
інвестора на ринку капіталу, що опосередковано впливає на фінансовий
стан підприємства.
Відповідно до наведених критеріїв складено бальну шкалу заохочень
учасників гри.
Критерій оцінки результатів гри для комерційних банків — середньорічний
прибуток, що визначається як різниця між сумами отриманих відсотків за
наданими кредитами і сплаченими відсотками по депозитах.
5. Вихідні та довідкові дані.
А. Відомості про можливі проекти реальних інвестицій: дані про
інвестиції та очікувані чисті доходи (суми чистого прибутку й амор-
тизаційних відрахувань). Інвестиційні проекти згруповані за такими
напрямками:
• обов’язкові, здійснення яких зумовлене чинним законодавством щодо
охорони праці та навколишнього середовища;
• заміщуючі — для придбання машин і устаткування замість старих, тобто
без суттєвого поліпшення техніко-експлуатаційних показників їх роботи;
• модернізація устаткування, що передбачає поліпшення експлуатаційних
показників активної частини основних виробничих фондів;
• нове будівництво;
• науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки (НДДКР) як засіб
створення нематеріальних активів.
Окрім обов’язкових інвестицій, інші проекти включаються до портфеля за
рішенням підприємства, тобто на розсуд учасника гри.
Б. Відомості про можливі довгострокові фінансові інвестиції у вигляді
цінних паперів: акцій і облігацій інших підприємств, облігацій
внутрішніх державних і місцевих позик, депозитних сертифікатів.
В. Фінансові витоки діяльності — початковий власний капітал (внески
акціонерів до статутного фонду) — становлять 1 млн грн. Цей капітал
повністю може бути використаний для інвестування.
Г. Граничний рівень довгострокових кредитів банку — ЗО % власного
капіталу підприємства, тобто суми статутного фонду та спеціальних фондів
нагромадження, що створюються учасниками гри за рахунок чистого
прибутку.
Д. Умови довгострокового кредитування: кредитна ставка для першого року
гри на 3 % перевищує діючу на час проведення гри облікову ставку НБУ;
для наступних ігрових років відсоткова ставка встановлюється
комерційними банками на ринкових засадах, тобто під впливом попиту
підприємств на кредити та пропозиції кредитів з боку банків. Така
пропозиція зумовлена розміром власного капіталу банків і депозитними
внесками підприємств. Відсотки сплачуються наприкінці року; термін
погашення кредиту — не пізніше кінця четвертого року. Розмір кредиту, що
перевищує ЗО % власного капіталу підприємства, надається під більший
відсоток, що імітує прагнення банків знизити свої кредитні ризики.
Е. Ставка податку на прибуток — ЗО %.
Є. Спрощені ігрові умови для врахування ризику від реалізації інвестицій
наведено у вигляді ймовірності відхилень від очікуваного доходу.
Безризиковими є вклади в державні облігації, найризикованішими —
інвестиції в НДДКР.
Ж. Диверсифікаційний ризик залежить від кількості фінансових
інструментів інвестиційного портфеля. Відповідні дані надаються
учасникам гри у вигляді графіка.
6. Процес гри.
Щорічний цикл охоплює такі етапи гри:
1) на першому етапі формується портфель інвестицій і джерела його
фінансування. Процедура формування інвестиційного портфеля ітераційна.
Сукупність інвестицій кожного року має бути збалансована з фінансовими
ресурсами (власними та позиченими). До портфеля включають проекти з
наведених переліків. Приймаючи рішення про те, яким має бути портфель,
підприємства повинні враховувати не лише розмір очікуваного доходу, а й
імовірність його отримання, а також диверсифікаційний ризик. У першому
ігровому році бажано сформувати інвестиційну програму на якомога
триваліший період, тобто розробити інвестиційну стратегію підприємства.
Надалі можна щорічно коригувати портфель, ураховуючи фактичне
надходження фінансових ресурсів;
2) на другому етапі оцінюється фактична результативність запланованих
інвестицій. Ризик втрати частки від очікуваного доходу імітується за
допомогою пакета карток, підготовлених відповідно до даних про
ймовірності. Наприкінці року оцінюється ризик по кожному проекту й
визначається підсумковий розмір фактично отриманого доходу;
3) на третьому етапі складають фінансові звіти: “Звіт про фінансові
результати”; “Баланс підприємства-інвестора”; “Звіт про рух грошових
коштів”. У цих звітах наводяться дані щодо всіх ігрових років;
4) на четвертому етапі розраховуються критеріальні показники гри.
Орієнтуючись на їх значення, підприємства можуть коригувати свою
діяльність, вносячи зміни до інвестиційного портфеля.
Під час обговорення підсумків гри особливу увагу слід звернути на те, що
отримані різні результати зумовлені різною ефективністю рішень гравців,
оскільки стартові умови та вихідні дані для всіх були однакові.
Ураховуючи досвід проведення гри, критеріальна сума балів
підприємства-лідера може на порядок перевищувати суму балів
підприємства-аутсайдера.
Бажано, щоб кожне підприємство проаналізувало свою інвестиційну політику
з огляду на фінансове забезпечення та подало рекомендації щодо своєї
діяльності на майбутнє.
Комп’ютеризація обчислень і ведення фінансової документації під час гри
вивільняють її учасників від рутинної, трудомісткої роботи,
унеможливлюють механічні помилки і, головне, дають змогу зосередитись на
творчій частині занять — усебічно обґрунтованому прийнятті рішень. До
речі, студентами МАУП за наведеною грою було складено робочу книгу MS
Excel “Фінансова експертиза”, яка використовується в навчальному
процесі.
Обґрунтування стратегії розвитку підприємства з використанням сукупності
різних методів і прийомів аналізу
У викладено методичний підхід до стратегічного планування діяльності
корпоративної системи з огляду на результати поглибленого аналізу її
фінансово-господарського стану.
У розглядається, як на базі даних фінансового аналізу здійснюється
управління доходом фірми. Основним вимірювачем ефективності
підприємницької діяльності є показник “Дохід власників” — сума двох
складових, а саме дивідендів до сплати та різниці між курсовою вартістю
продажу та купівлі акцій.
Щоб намітити стратегії розвитку підприємства, пропонується скористатися
так званою матрицею фінансових перспектив (рис. 4), 16 клітинок якої
відповідають можливим варіантам комбінацій класів підприємств за їх
прогнозованим фінансовим станом (перша цифра у двозначному значенні, у
напрямку спадання рівня фінансового стану) і за характером впливу
зовнішніх факторів (друга цифра, у напрямку спадання сприятливості
впливу). Наприклад, комбінація 1.1 означає найкращий фінансовий стан і
найсприятливіший вплив зовнішніх факторів; комбінація 4.4 — найгірший
фінансовий стан і найнесприятливіший вплив зовнішніх факторів.
Визначення стратегії розвитку підприємства передбачає реалізацію таких
послідовних етапів фінансового аналізу: 1) оцінку перспективного
фінансового потенціалу підприємства; 2) оцінку впливу на фінансовий стан
підприємства сукупності факторів зовнішнього середовища; 3) використання
матриці фінансових перспектив. Розглянемо технологію аналізу на кожному
етапі.
Етап 1. Перспективний фінансовий потенціал підприємства оцінюється
методами кореляційного та регресійного аналізу.
Інформаційною базою досліджень були середньогалузеві фінансові
показники, визначені за даними зведених балансів (Ф. № 1) і зведених
щоквартальних звітів про фінансові результати (Ф. № 2) за 19 періодів по
6000 будівельних організацій України.
При моделюванні функціональний показник, або так звана за-лежна змінна
(Y), – це інтегральна оцінка фінансового стану підприємства; фактори,
або незалежні змінні (X), – найсуттєвіші 15 показників з різних груп
фінансових коефіцієнтів (ділової активності, рентабельності, фінансової
стійкості, ліквідності). Інтегральний показник визначався за формулою
де xij – відносна частка значення і-то показника поуму підприєм-тву до
найкращого значення xij -го показника в досліджуваній групі підприємств.
Ясна річ, чим краще окремі фінансові показники, тим меншим має бути
значення інтегрального показника фінансового стану, визначеного за
наведеною формулою. Пропонується такий поділ підприємств на класи
відповідно до інтегрального показника фінансового стану (табл. 6).
У запропоновано кілька регресійних моделей для оцінки фінансового стану
підприємства (окремо для власників і кредиторів). Модель для власників:
F1 = 1,319 – 0,187Орд- 0,634Кчп- 0,503Кмвк,
де F1 – інтегральна оцінка фінансового стану підприємства для власників;
О – оборотність коштів у розрахунках з дебіторами; К – коефіцієнт
чистого прибутку (рентабельність реалізованої продукції); К – коефіцієнт
маневреності власного капіталу.
Модель підтверджує: чим більшими є швидкість обороту дебітор-ської
заборгованості, прибутковість реалізації й частка власних оборотних
коштів, тим стійкіший фінансовий стан підприємства.
Три регресійні моделі для кредиторів:
Y21 = 1,692 – 0,522Оа- 0,654Кчп- 0,419Кзп, Y22 = 1,642 – 0,112Орд-
2,535Рк- 0,398Кзп, Y23 = 1,415 – 0,315Окз- 0,272Чвок- 2,531Рк,
де Y2, Y2, Y2 — відповідно три моделі інтегральної оцінки фінансового
стану підприємства для кредиторів; О – оборотність активів; Кзп –
коефіцієнт загального покриття; Рк – рентабельність
капіталу; О – оборотність кредиторської заборгованості; Ч -частка
власних оборотних коштів у покритті запасів.
У табл. 7 наведено статистичні характеристики якості моделей.
Ці характеристики моделей свідчать про можливість їх застосування на
практиці. Для спрощення розрахункових процедур у [16] наведено так звані
комбінаційні таблиці фінансового стану підприємства.
Для всіх можливих комбінацій значень фінансових коефіцієнтів за
моделями Y1,Y1,Y22,Y23 визначено відповідні рівні інтегральних
показників фінансового стану. У табл. 8 наведено фрагмент комбінаційної
матриці з визначення інтегральної оцінки фінансового стану за моделлю
Y23.
За допомогою комбінаційних таблиць можна на підставі даних про
прогнозний рівень показників рентабельності, ділової активності,
фінансової стійкості, ліквідності визначити очікуваний фінансовий стан
підприємства без проведення спеціальних розрахунків.
Отже, застосування методів кореляційно-регресійного аналізу дало змогу
створити моделі, за якими можна спрогнозувати фінансовий стан суб’єкта
господарювання.
Етап 2. Оцінка впливу на фінансовий стан підприємства сукупності
факторів зовнішнього середовища базується на застосуванні методів
експертних оцінок.
Експерти пропонують перелік зовнішніх факторів прямого та непрямого
впливу. Експерти оцінюють їх впливовість на фінансовий стан підприємства
з погляду власників і кредиторів (за 10-бальною шкалою). Для подальшого
аналізу залишаються найсуттєвіші фактори (наприклад, такі, що мають
середню бальну оцінку не менше двох). За отриманими значеннями
розраховується ступінь впливовості окремих факторів на фінансовий стан
(тобто їх вагомість) з погляду власників і позичальників підприємства.
Цей ступінь впливовості визначався як частка від ділення балів за
конкретним фактором на сукупність балів за всіма факторами. Наприклад,
сума експертних оцінок у балах (25 експертів) за факторами така: 1-й
фактор — 235; 2-й — 25; 3-й — 217; 4-й — 25; 5-й — 42; 6-й — 59; 7-й —
107; сума — 710 балів. Відповідна вагомість факторів: 1-й — 235/710 =
0,33; 2-й — 0,03; 3-й — 0,31; 4-й — 0,04; 5-й — 0,06; 6-й — 0,08; 7-й —
0,15.
Сукупну характеристику суттєвих зовнішніх факторів наведено в табл. 9.
Інтегральна оцінка впливу зовнішніх факторів розраховується як сума
добутків експертних оцінок параметрів (за 5-бальною шкалою) і
відповідних ступенів впливовості. Приклад розрахунків за експертними
оцінками менеджерів підприємства наведено в табл. 10.
Відповідно до отриманих інтегральних оцінок підприємства поділяються на
чотири класи (табл. 11). У нашому прикладі підприємство, маючи
інтегральну оцінку 4,05, належить до 1-го класу, тобто працює в
найсприятливіших для фінансового стану зовнішніх умовах.
Етап 3. Використання “Матриці фінансових перспектив” (див. рис. 4).
У результаті комбінації значень класу підприємств за рівнем фінансового
стану (чотири класи) і класу за характером впливу зовнішніх умов (чотири
класи) маємо 16 можливих сполучень класності
за наведеними ознаками. Наприклад, 1.1 – підприємство має стійкий
фінансовий стан (1-й клас) і працює у сприятливих зовнішніх умовах (1-й
клас); 2.3 – є деякі відхилення значень фінансових показників від
нормативних вимог (2-й клас за фінансовим станом) і негативний вплив
зовнішніх факторів (3-й клас).
Для підприємств клітинки 1.1 (сталий успіх) бажано дотримуватися раніше
обраної стратегії фінансування; клітинки 1.2 (позиція рівноваги) –
необхідно поліпшити маркетингову стратегію; клітинок 2,3 і 1.3 –
доцільно шукати надійних постачальників, підвищити якість своєї
продукції; клітинок 3.1 і 3.2 (критичний стан) – бажано
скоротити дебіторську заборгованість, реалізувати надлишки матеріальних
активів; клітинок 3.4, 4.1-4.4 (кризова зона) – потрібні радикальні
заходи, що полягають у зміні форм власності, менеджменту, у додатковому
інвестуванні в розвиток технічної бази виробництва.
Застосування матриці фінансових перспектив дає змогу підприємству та
його діловим партнерам визначити фінансовий стан, проаналізувати можливі
стратегічні та тактичні заходи з боку менеджменту.
Моделювання фінансових стратегій підприємства у випадковому середовищі з
урахуванням впливу зовнішніх факторів, а саме законодавчої бази,
розглядається також у. Вплив зовнішніх факторів вивчається за допомогою
ланцюга Маркова.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ТА РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Графов А. В. Оценка финансово-экономического состояния предприятия //
Финансы. — 2001. — № 7.
Держкомстат України. Статистичний щорічник. — К.: Техніка, 1993-2001.
Дронов Р. И., Резник А. И., Бунина Е. М. Оценка финансового состояния
предприятий // Финансы. — 2001. — № 4. \\. Дунский А. Открытые системы
// Новости компьютерного рынка.—2001.—№ 6.
Єлейко Я. I, Музичук А. А. Моделювання фінансових стратегій у
випадковому середовищі // Фінанси України. — 2002. — № 2.
Загородній А. Г., ВознюкГ. Л., Смовженко Т. С Фінансовий словник. — К.:
Знання; Львів: ЛБІНБУ, 2002. — 568 с
Ізмайлова К. В. Фінансовий аналіз. — К.: МАУП, 2000.
Інформаційні системи і технології в економіці: Навч. посіб. / За ред. В.
С Пономаренка. — К.: Вид. центр “Академія”, 2002. -542 с.
Карпушенко М. Ю. Совершенствование механизма оценки финансового
положения строительного предприятия: Дис. … канд. экон. наук. —
Харьков, гос. акад. гор. хоз-ва. — Харьков, 2000.
Ковалев В. В, Финансовый анализ. — М.: Финансы и статистика, 1998. —512
с.
Колесова І. В. Застосування кейс-технологій у викладанні фінансових
дисциплін // Фінанси України. — 2001. — № 3.
Количественные методы финансового анализа: Пер. с англ. / Под ред. С.
Дж. Брауна, М. П. Крицмена. — М.: ИНФРА, 1996. — 336 с.
Коммерческая оценка инвестиционных проектов. — М.: Исслед.-консультац.
фирма “АЛЬТ”, 1995. — 63 с.
Конрад Карлберг. Бизнес-анализ с помощью Excel. — К.: Діалектика,
1997.—228 с.
Конторщикова О. Аналіз фінансового стану як передумова ефективного
управління підприємством // Економіка, фінанси, право. — 2002. — № 6.
Косорученко Т. В. Функциональная диагностика деятельности строительных
организаций // Экономика строительства. — 2002. — № 5.
Кручок С. Г. Оцінка фінансового стану підприємств // Фінанси України. —
2002. — № 8.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
