.

Об\’єктивна необхідність та економічна сутність міжнародних фінансів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
175 3659
Скачать документ

Реферат на тему

Об’єктивна необхідність та економічна сутність міжнародних фінансів

План

Призначення міжнародних фінансів

Місце і роль міжнародних фінансів у сучасній світогосподарській системі

Формування світових фінансових центрів

1. Призначення міжнародних фінансів

Зарубіжна фінансова наука трактує фінанси взагалі досить широко, не
обмежуючись конкретними чіткими рамками: де існують товар і гроші, там є
й фінанси. У наукових дослідженнях зарубіжних авторів фінанси постають
як категорія економічного життя, що випливає з об’єктивних процесів у
економіці та є невід’ємною частиною ринкової економіки.

Саме таке розширене трактування переноситься і на категорію “міжнародні
фінанси”. Так, за визначенням Дж. Менвіла Херріса, міжнародні фінанси —
це економічна сукупність часу і невизначеності щодо рішень, які
стосуються декількох різних країн з урахуванням того, що кожна суверенна
держава має власну валюту, свої закони бізнесу і політичні системи.

У сфері міжнародних фінансів, крім національних суб’єктів — держави,
підприємств, громадян, виділяються наднаціональні суб’єкти — міжнародні
організації і міжнародні фінансові інституції. На основі такого умовного
поділу деякі вітчизняні автори дають досить звужене трактування
міжнародних фінансів, вважаючи, що вони відображають тільки діяльність
міжнародних організацій і фінансових інститутів.

М.: Филинг,

Насправді міжнародні фінанси сьогодні є досить розгалуженою структурою з
множинністю державних, приватних і власне міжнародних елементів, через
які здійснюються координація і регулювання міжнародних фінансових
зв’язків.

Суб’єктами міжнародних фінансів виступають приватні юридичні особи, які
беруть участь у кредитно-фінансових операціях: наданні банками кредитних
ресурсів, одержанні кредитів, у операціях на міжнародних валютних ринках
та ринках цінних паперів тощо.

Співробітництво тієї чи іншої країни з міжнародними кредитно-фінансовими
структурами здійснюється через міжнародні організації універсального
характеру системи ООН; міжнародні кредитно-фінансові інституції, такі як
Міжнародний валютний фонд (МВФ) та група Світового банку (СБ);
міжнародні організації регіонального характеру — регіональні банки
розвитку та ін.

Крім того, активний процес регулювання міжнародних фінансів здійснюється
сьогодні через щорічні наради “великої сімки” (нині— “велика вісімка”),
яка приймає найбільш важливі стратегічні рішення; Паризький клуб, який
об’єднує державних кредиторів, котрі регулюють і уніфікують підходи
кредиторів до того чи іншого боржника; Лондонський клуб, який об’єднує
найбільших приватних кредиторів, котрі виробляють спільну політику
приватних комерційних банків стосовно боржників і т. ін.

З наукової точки зору, фінанси можна поділити, з певним ступенем
умовності, на національно-державні та міжнародні, причому не тільки
залежно від простору їх функціонування, а й від природи їх суб’єктів.
Так, національно-державні, як правило, не виходять за межі території
однієї держави, не залучають іноземних суб’єктів, здійснюються на основі
національного законодавства і мають виключно внутрішньонаціональний
характер. До них можна віднести внутрішні міжбанківські перекази,
розрахунки між підприємствами, внутрішньодержавні кредити тощо.

Міжнародні включають міждержавні й транснаціональні кредитно-фінансові
відносини і характеризуються участю в них іноземного елементу. Причому
міжнародні фінанси не можна розглядати як наслідок відносин у цій сфері
абстрактних держав як монолітних блоків. Це співробітництво з метою
раціональної розстановки внутрішніх сил для вироблення раціональних
зовнішньоекономічних і політичних рішень.

Таким чином, фінансові відносини реалізуються у двох діалектичних
формах: національно-державній і міжнародній. І хоч об’єктивно
національно-державна виступає як первинна стосовно до міжнародної, все ж
міжнародна форма може розглядатись як більш висока, досконала та краще
системно структурована. Проте це твердження має дискусійний характер.

Об’єктивною основою становлення і розвитку міжнародних фінансів
виступають закономірності міжнародного кругообігу функціонуючого
капіталу, на одному полюсі якого виникають тимчасово вільні кошти, на
іншому — постійно з’являється попит на них.

З одного боку, невідворотно “старіючий” з демографічної точки зору
розвинутий світ постійно шукає вигідні сфери вкладання заощаджень і
намагається максимально диверсифікувати їх. З іншого боку, країни зі
всіх куточків земної кулі, традиційно зараховані до категорії “ринків,
що формуються”, об’єднує характерна риса — вони гостро страждають від
нестачі притоку довгострокових інвестицій. І саме сфера міжнародних
фінансів дає змогу і розвинутим країнам, і тим, що розвиваються, а також
постсоціалістичним задовольнити тією чи іншою мірою свої нагальні
потреби.

Рух міжнародних фінансів здійснюється такими основними каналами:

• валютні операції;

• валютно-кредитне і розрахункове обслуговування купівлі-продажу товарів
(у тому числі й особливого товару — золота);

• операції з цінними паперами і різними фінансовими інструментами;

• зарубіжні інвестиції в основний і оборотний капітал;

• перерозподіл частки національного доходу через бюджет у формі допомоги
бідним країнам та внесків держав до міжнародних організацій та ін.

Таким чином, визначаючи міжнародні фінанси як економічну категорію,
можна стверджувати, що це фонди фінансових ресурсів, які утворилися на
основі розвитку міжнародних економічних (ринкових) відносин і
використовуються для забезпечення безперервності й рентабельності
суспільного відтворення на світовому рівні та задоволення спільних
потреб, які мають міжнародне значення.

З інституційної точки зору — це сукупність банків, валютних та фондових
бірж, міжнародних фінансових інституцій, регіональних
фінансово-кредитних установ, міжнародних та регіональних економічних
організацій і об’єднань, через які здійснюється рух світових фінансових
потоків.

2. Місце і роль міжнародних фінансів у сучасній світогосподарській
системі

Виникнення і розвиток міжнародних фінансів зумовлено глобалізацією
економічних зв’язків, посиленням інтеграційних процесів у економічній,
політичній та соціальній сферах.

Міжнародна фінансова система, з одного боку, обслуговує міждержавний рух
товарів, послуг та факторів виробництва, з іншого — відіграє самостійну
роль, яка виявляється через функціонування міжнародних фінансових
ринків.

Однією з новітніх тенденцій у розвитку міжнародних фінансів останнього
часу є їх глобалізація, яка є складною, багатоаспектною проблемою, у
зв’язку з чим породжує численні наукові дискусії. Саме тому проблема
глобалізації міжнародних фінансів на сьогодні ще недостатньо
викристалізувалася для того, щоб однозначно її тлумачити. За цим
поняттям стоїть багато реальних явищ і процесів, а також складних
проблем, які торкаються всього людства і які є вирішальною складовою
сукупності глобальних проблем сучасності.

Значно активізували процеси глобалізації міжнародних фінансових потоків
новітні технологічні інновації у цій сфері. Так, сучасні новітні засоби
зв’язку підвищили швидкість здійснення міжнародних фінансових операцій
та привели до швидкого зростання їх обсягів. Телекомунікації дають змогу
банкам залучати заощадження практично з усього світу і направляти засоби
позичальникам на умовах найвищого прибутку і найнижчих затрат.
Інвестиційні банки мають змогу укладати угоди як в облігаціях, так і в
іноземній валюті через систему СВІФТ. Комерційні банки також можуть
направляти акредитиви через електронні системи платежів зі своїх
штаб-квартир у закордонні представництва.

Такі зростаючі потоки міжнародного фінансового капіталу значно посилюють
фінансову конкуренцію між країнами. Ця тенденція здійснює відповідний
тиск на уряди окремих країн, примушуючи їх сприяти скороченню обсягів
втручання держави в діяльність внутрішніх валютно-фінансових ринків, та
приводить до подальшої лібералізації міжнародного руху капіталу.

Сьогодні міжнародний фінансовий капітал може вільно, без будь-яких
перешкод переміщуватися з внутрішнього на світовий фінансовий ринок і
навпаки. Фінансові інституції засновують свої філії у провідних
фінансових центрах для виконання функцій запозичення, кредитування,
інвестування та надання інших фінансових послуг.

Потенційно сам процес глобалізації надає значні переваги як інвесторам,
так і позичальникам, оскільки, надаючи суб’єктам ринку максимально
різнорідний вибір, дозволяє укладати більш ефективні, з точки зору їхніх
потреб, угоди, а також завдяки глибині й високій ліквідності ринків
швидко переключатися з одних операцій на інші, вчасно реагуючи на зміну
фінансового довкілля в режимі реального часу. Однак тут невідворотно на
повний зріст постає питання про адекватність премій, закладених у рівнях
прибутковості інструментів, які мають обіг на ринку, а також про ризик,
пов’язаний з цими вкладами. Мова йде про реальні економічні інтереси як
кредиторів, так і позичальників.

Таким чином, глобалізація міжнародних фінансів — явище далеко не
однозначне. Цей процес неминуче вступає в суперечність з діючими
національними режимами регулювання і пов’язаний із серйозними
макроекономічними обмеженнями і ризиками.

Крім того, в умовах вільного переміщення капіталів всякий відступ
країни-емітента від суворої фінансової дисципліни жорстко карається
чисто ринковими методами — перш за все відтоком засобів із фінансових
активів, падінням їх котирувань і підвищенням вартості залучених у
майбутньому фінансових ресурсів. Це особливо небезпечно для країн зі
слабкими і неадекватними системами регулювання і нагляду, з недостатньою
капіталізацією банківських систем.

І дійсно, міжнародні фінансові потрясіння останніх років (мексиканська
криза 1994—1995 pp., азійська 1998 p., події в Росії, згодом в Україні
та інших країнах СНД) безпосередньо були пов’язані з різкими змінами
капітальних потоків. Характерно також і те, що ці події сталися головним
чином у так званих трансформаційних ринкових економіках. Адже саме ці
економіки, виступаючи головними центрами припливу іноземних інвестицій,
одночасно стали й основними жертвами нагально наростаючої паніки, що
призвела до поспішної втечі капіталів, кризи платіжних балансів і
обмінних курсів, а також до цілого ряду інших негативних наслідків.

Становлення сучасної міжнародної фінансової системи було викликано цілою
низкою об’єктивних економічних факторів, найважливішим з яких є
інтернаціоналізація господарського життя. Стрибкоподібна активізація
економічних зв’язків між країнами, національними компаніями, а також
зміцнення транснаціональних корпорацій поставили на порядок денний
необхідність відповідної перебудови і банківських послуг.

Сьогодні найбільші банки мають розгалужену мережу закордонних філій та
відділень, через які вони контролюють фінансові операції на міжнародному
рівні. Це — транснаціональні банки (ТНБ), основною клієнтурою яких є
промислові транснаціональні корпорації (ТНК). Останні часто самі беруть
активну участь у міжнародних фінансових операціях. Важливе місце серед
учасників міжнародних фінансових операцій займають країни, які
виступають як у ролі кредиторів, так і позичальників. Ця діяльність
також здійснюється як через національні, так і транснаціональні банки.

Крім того, існує ціла система міжнаціональних банківських інституцій,
серед яких — група Світового банку (СБ), що спеціалізується на наданні
кредитів окремим країнам для економічного розвитку. Європейський банк
реконструкції та розвитку (ЄБРР) здійснює кредитну підтримку країн
Східної Європи. Банк міжнародних розрахунків (БМР) у Базелі відіграє
значну роль у вирішенні проблеми взаємної заборгованості між країнами.

Процес інтернаціоналізації господарського життя приводить до виникнення
своєрідних виробничих комплексів, національна належність яких переборює
державні кордони. Ці комплекси інтегруються в міцну транснаціональну
систему, в якій провідна роль переходить від торговельного і
промислового капіталу до фінансового капіталу. Одержуючи прибуток зі
всіх країн світу, ТНК досить швидко накопичили такі резерви валют, які
за своїми обсягами в декілька разів перевищують резерви всіх центральних
банків світу разом узятих. Зрозуміло, що багато ТНК не відмовляються від
спокуси одержати прибуток на обмінних валютних операціях, на операціях з
корпоративними цінними паперами, або на ринках державних запозичень. А
це, враховуючи масштаби діяльності ТНК, породжує загрозу глобальної
фінансової нестабільності, жертвами якої наприкінці 90-х років XX ст.
стали країни Південно-Східної Азії.

Як слушно зазначають автори “Доповіді про розвиток людини” (Оксфордський
університет), глобалізація стала однією з найдраматичніших подій
останніх років. Більше трильйона доларів бродить по світу кожної доби в
невпинних пошуках максимального прибутку. Цей потік капіталу не тільки
відкриває безпрецедентні можливості добування прибутку (або зазнання
збитків). Він відкрив світ для операцій на глобальному фінансовому
ринку, який залишає тільки обмежену автономію навіть наймогутнішим
країнам щодо процентних ставок, обмінних валютних курсів або іншої
фінансової політики.

З погляду на свої наслідки, процес глобалізації не характеризується
чіткою однозначністю. Існує небезпідставна точка зору про те, що в
умовах глобалізації найбільш повною мірою можуть реалізовувати свої
інтереси тільки найрозвинутіші країни світу, і саме вони досить активно
використовують наслідки цього процесу. У результаті мільярдні суми
“гарячих грошей”, закумульовані у кількох світових спекулятивних фондах,
піддавшись чуткам і паніці про ймовірну втрату активів, миттєво можуть
бути переведені з однієї валюти в іншу натиском на клавіатуру
комп’ютера, чим здатні розладнати валютну систему будь-якої країни.

Тому не випадково під час кризи в Південно-Східній Азії прем’єр-міністр
Малайзії офіційно звинуватив у всіх бідах фінансиста зі світовим ім’ям
Джорджа Сороса і обмежив його доступ на малайзійський ринок.

Настійна необхідність більш чіткого регулювання міжнародних фінансів із
метою їх стабілізації особливо гостро постала після серії регіональних
валютно-фінансових обвалів.

По-перше, як показує світовий досвід, країни, котрі залучають значні
обсяги приватного капіталу, більш вразливі у разі несподіваної зміни
рівня довіри інвесторів.

uuuuuuuuuuiiaaaOiOOOOOOO

&

xk

‚’O”¶?R?T???\ -F|FuF@Yoooooooooooooooooooocooooo

грошей”. Саме завдяки цьому Нові індустріальні країни Південно-Східної
Азії, створивши найбільш динамічний виробничий потенціал, могли протягом
тривалого часу абсорбувати у свої економіки стільки грошей, скільки було
необхідно для потреб інвестиційного розвитку. Це дало можливість цим
країнам завантажити світові ринки дешевою товарною масою, яка за
обсягами значно перевищувала масштаби світового платоспроможного попиту.

І, по-третє, на нашу думку, найсуттєвіше полягає в тому, що світова
фінансова криза з якихось причин вдарила насамперед по основних
конкурентах США (мається на увазі Японія). Наслідком кризи стало те, що
і необхідно було очікувати: світ повернувся обличчям до Америки, куди
почали стікатися зростаючі потоки світових фінансів.

І якби фінансова криза у Південно-Східній Азії припала на час,

коли самі США були у фінансово-економічній скруті, як наприкінці 70-х та
протягом 80-х років, то можна було б чекати повторення ситуації
1929—1933 pp.

Виникає запитання: а що ж далі?

А далі, як і раніше, і МВФ, і Світовий банк (СБ) продовжують висувати
стереотипні стандартні вимоги до всіх без винятку країн світу, які
користуються їхніми кредитами, і відповідне стереотипне пояснення
неефективності використання країнами цих кредитів.

Такі ж вимоги, практично без змін, висуваються і до постсоціалі-стичних
країн, а також країн пострадянського простору.

Рекомендації МВФ передбачають існування до початку реформування бодай
зародкових ринкових процесів і структур, як це мало місце в
постсоціалістичних країнах Центральної Європи та Балтії. В умовах
пострадянського простору такої бази немає, тому стратегія МВФ і СБ на
пострадянському просторі потребує радикальної переоцінки. Про це
наголосив на зустрічі зі студентами Інституту міжнародних відносин
Київського національного університету імені Тараса Шевченка, яка
відбулася 17 листопада 2000 p.. Президент нашої держави Л.Д. Кучма.

На думку батька монетарної системи М. Фрідмена, МВФ вичерпав свою місію
ще 1973 p., коли було скасовано систему фіксованих обмінних курсів,
наглядати за якою він мав у момент свого створення в 1944 p.

Відомий економіст, директор Гарвардського інституту міжнародного
розвитку Джеффрі Сакс писав на сторінках “Файненшл Тайме” 11 грудня 1997
p.: “МВФ наділений занадто великою владою і жодна організація не повинна
брати на себе відповідальність за економічну політику більшої половини
країн світу”.

Критичне ставлення до діяльності МВФ характерне сьогодні й для певної
частини економічних та політичних кіл України. Критика кредитної
політики МВФ ґрунтується переважно на тому, що за відсутності реальних
позитивних зрушень в економічному становищі країни-позичальниці, остання
фактично потрапляє в залежність від кредитора, який диктує не завжди
виправдані умови. Багато держав, у тому числі й Україна, які гостро
потребують фінансової підтримки, вимушені погоджуватися з волею
кредитора.

Світ стоїть сьогодні на порозі формування та утвердження нових правил
гри, які, безперечно, зменшать значення стихійних сил ринку і підвищать
регулятивну роль міжнародних фінансових інститутів та держав із метою
зменшення впливу дестабілізуючого фактора міжнародних фінансів у
сучасній світоглядній системі. Мова йде про спільну розробку світовим
співтовариством новітніх стратегічних напрямків регулювання міжнародних
фінансів, співзвучних сьогоднішній добі.

3. Формування світових фінансових центрів

Об’єктивною основою становлення міжнародного фінансового ринку стали
розвиток міжнародного поділу праці, інтернаціоналізація суспільного
виробництва, концентрація і централізація фінансового капіталу. Нині
міжнародний фінансовий ринок — це величезні фінансові центри, які
мобілізують і перерозподіляють у всьому світі значні обсяги фінансових
ресурсів. У цих центрах здійснюється переважна більшість усіх
міжнародних валютних, депозитних, кредитних і страхових операцій.

Для того, щоб перетворитись у розвинутий міжнародний фінансовий центр,
здатний обслуговувати зростаючі світові потоки капіталу між собою та
іншими міжнародними, регіональними та місцевими фінансовими ринками,
центр має володіти всіма необхідними елементами підтримки як своїх
національних, так і міжнародних операцій. Ці елементи включають у себе:

• стійку фінансову систему і стабільну валюту;

• інститути, що забезпечують функціонування фінансових ринків;

• гнучку систему фінансових інструментів, які забезпечили б кредиторам
різноманітність варіантів щодо затрат, ризику, прибутку, термінів
ліквідності та контролю;

• відповідну структуру і достатні правові гарантії, які здатні викликати
довіру в міжнародних позичальників та кредиторів;

• людський капітал, що вільно володіє спеціальними фінансовими знаннями,
як результат систематичного навчання і перепідготовки. Жоден міжнародний
фінансовий центр не зможе контролювати значний обсяг міжнародних
операцій без добре поінформованих людей, які працюють на фінансових
ринках, і необхідної техніки та засобів зв’язку (у тому числі
комп’ютерних), які безперебійно з’єднують фінансовий центр з іншими
центрами всередині країни і за кордоном для здійснення безготівкових
розрахунків і готівкових платежів;

• здатність спрямовувати іноземний капітал через активні, все-охоплюючі
й мобільні ринки — комплексні ринки, як довготермінові, так і
короткострокові, які надають позичальникам та інвесторам великі
можливості;

• економічну свободу: фінансовий ринок не може існувати без свободи
діяльності, споживання, накопичення й інвестування.

Розвиток фінансових інститутів, інструментів і спеціальних знань,
необхідних для перетворення у міжнародний центр, потребує значного часу
і зусиль. Так, для того, щоб створити свій міжнародний фінансовий центр,
Лондону було необхідно декілька століть, Нью-Йорку і Токіо — близько ста
років. Берлін також у свій час був одним із важливих європейських
фінансових центрів, але його значення після Другої світової війни значно
знизилося. Існує значна кількість оф-фшорних банківських центрів, які
функціонують як міжнародні транзитні центри (Гонконг, Сінгапур, Багами).

Найбільш цікавим, як з погляду становлення і розвитку, так і виняткової
здатності вчасно реагувати на потреби часу, є Лондон як

визнаний світовий фінансовий центр.

Історія його започаткування сягає сивої давнини, коли англійський уряд у
1215 p. проголосив Велику хартію вольностей, яка гарантувала
індивідуальні права в Англії і те, що Лондон є безпечним місцем для
вітчизняних і зарубіжних торговців. Створення Англійського банку і
Королівської біржі в 1690 p. заклало організаційні основи для розвитку
лондонських фінансових ринків, а промислова революція XVIII ст.
забезпечила Великій Британії стійку комерційну, фінансову та економічну
базу. Лондон функціонував як єдиний світовий фінансовий центр понад 200
років, оскільки британський золотий стандарт був наріжним каменем
тодішньої світової грошової системи, а капіталовкладення у фунтах
стерлінгів за кордоном домінували як у світовій торгівлі, так і в
інвестиціях і фінансах до Першої світової війни.

Між Першою і Другою світовими війнами, незважаючи на виклик Нью-Йорка,
Лондон залишився домінуючим фінансовим центром, оскільки продовжував
очолювати стерлінговий валютний блок країн Британської Співдружності й
залишався лідером світових банківських операцій, управляючи
обслуговуванням фінансування міжнародної торгівлі через свій грошовий
ринок і торгівлею міжнародними цінними паперами через свій вторинний
ринок.

Після Другої світової війни у зв’язку із серйозним дефіцитом платіжного
балансу і для пом’якшення проблеми втечі капіталів британський уряд
запроваджує контроль капіталу на валютному ринку. Однак, коли в
результаті цього здатність Лондона обслуговувати широкий діапазон
міжнародних фінансових потреб виявилась під загрозою, британський уряд
для виправлення такої ситуації ініціював так званий великий шок. У
рамках цієї акції було повністю змінено структуру лондонських ринків
цінних паперів і створено нову Міжнародну фондову біржу, повністю
оснащену комп’ютеризованою електронною системою котирувань.

Завдяки цим своєчасним заходам Лондон і сьогодні успішно конкурує з
іншими фінансовими центрами у сфері міжнародної торгівлі цінними
паперами.

Другим, світовим фінансовим центром вважається Нью-Йорк. Після Першої
світової війни в результаті дії закону нерівномірності розвитку країн
провідний світовий фінансовий центр перемістився до СІЛА.

Сполучені Штати першими розпочали лібералізацію національних валютних,
кредитних і фінансових ринків у середині 70-х років. У 1978—1986 pp.
поступово були відмінені обмеження на виплату процентів за
депозитно-позичковими операціями, введені проценти за вкладами до
запитання. У 1984 p. відмінено 30-відсотковий податок на прибуток за
облігаціями, які випущені в США і належать нерезидентам. З кінця 1981 p.
діє вільна банківська зона в Нью-Йорку, де іноземні банки звільнені від
американського оподаткування і банківської регламентації. З метою
лібералізації фінансового ринку із середини 70-х років відмінено
комісійні, що фіксувалися Нью-Йоркською біржею. Лібералізація діяльності
американських банків, їх банкрутства і концентрація банківського
капіталу дали поштовх розвитку фінансових інновацій і сек’юритизації.

Щодо Токіо, то з часів Реставрації Мейдзі в 1868 p. і до Першої світової
війни Японія запозичувала іноземний капітал і технологію переважно у
Великій Британії та західноєвропейських країн, після Другої світової
війни — переважно у США.

І хоча токійська фондова біржа була заснована у 1878 p., майже 100 років
Токіо не вважався міжнародним фінансовим центром з декількох причин:

— по-перше, на фінансові ринки Японії впливали скоріше не ринкові сили,
а урядова політика, яка була спрямована на вирішення завдань
національної економіки. Розподіл фінансових і матеріальних ресурсів
здійснювався виходячи з пріоритетів національної економіки, а фінансова
система і фінансові ринки вважалися засобами виконання саме національних
економічних завдань;

— по-друге, у 50—60-х роках Японія була капіталоімпортуючою країною. При
цьому якщо після Другої світової війни Японія запозичувала іноземний
капітал і технологію для відбудови зруйнованої війною економіки головним
чином у США, то після введення в 1963 p. Сполученими Штатами податку,
який урівнював ставки процента, Японія почала переорієнтовуватися в
плані джерел фінансування зі США на Європу;

— по-третє, жорстке державне регулювання ринку цінних паперів не
стимулювало іноземні кредитно-фінансові установи до розширення операцій
на цьому ринку;

— по-четверте, валютно-фінансовий контроль в Японії обмежував можливості
іноземних позичальників та інвесторів.

Однак із часом сприятливі умови для Токіо як міжнародного фінансового
центру поступово розвивалися і були підкріплені змінами в національному
і міжнародному становищі після 1970 p. “Нафтовий шок” 1974 p. примусив
японський уряд збільшити сукупні витрати з метою виведення національної
економіки зі стану спаду. Зростання випуску державних облігацій
стимулювало розвиток значного вторинного ринку, а також ринку
перепродажу облігацій.

Збільшення іноземними позичальниками обсягів випущених у Токіо облігацій
в єнах також стимулювало зростання ринку міжнародного капіталу в 70-ті
роки. Значні фінансові резерви Японії, які виникли в результаті
активного сальдо торговельного балансу і високої норми персональних
заощаджень, залучили на національний ринок іноземних позичальників
(наприклад корпорації США) і міжнародні організації (Міжнародний банк
реконструкції і розвитку, Азіатський банк розвитку та ін.).

Лібералізацією єни і токійського ринку капіталу у 80-ті роки японський
уряд розчинив двері іноземним банкам і фірмам для торгівлі цінними
паперами. Для задоволення зростаючого внутрішнього і міжнародного попиту
в 1983 p. на Токійській фондовій біржі стала до ладу комп’ютеризована
система проведення операцій; після 1986 p. до роботи на Токійській
фондовій біржі підключилась велика кількість іноземних фірм; у тому ж
році було створено оффшорні банківські ринки; у 1987 p. розпочалось
укладання угод на строк.

Таким чином, завдяки “економічному диву”, величезному фінансовому
запасу, сильній єні та ефективним кредитно-фінансовим установам Токіо
вийшов у центр міжнародних фінансових операцій як конкурентоспроможний
гравець.

Світовими фінансовими центрами, розташованими в Європі, виступають також
Франкфурт-на-Майні та Цюріх, які виборюють першість у Лондона за
операціями із золотом, а також Люксембург, на частку якого припадає
близько 1/4 всіх євровалютних кредитів.

Поява фінансових центрів на периферії світового господарства (Багамські
острови, Сінгапур, Гонконг, Панама, Бахрейн та ін.) обумовлена певною
мірою нижчими податковими й операційними витратами, незначним державним
втручанням та ліберальним валютним законодавством.

Світові фінансові центри, де кредитні установи здійснюють операції в
основному з нерезидентами і в іноземній для даної країни валюті,
одержали назву фінансових центрів “оффшор”, вони, як правило, служать
податковим притулком, оскільки операції, здійснювані в них, не
обкладаються податками і вільні від валютних обмежень.

Отже, у світі склався цілодобово діючий міжнародний ринковий механізм,
який є ефективним засобом управління світовими фінансовими потоками. На
моніторах спеціальних інформаційних агентств у режимі реального часу
відтворюються ринкові ціни, котирування, валютні курси, процентні ставки
та інші валютно-фінансові умови міжнародних операцій незалежно від місця
їх проведення.

Таким чином, світові фінансові центри — це місце зосередження банків і
спеціалізованих кредитно-фінансових інституцій, які здійснюють
міжнародні валютні, кредитні, фінансові операції, реалізують угоди з
цінними паперами та золотом.

Література

Бланк И. А. Стратегия и тактика управления финансами. — К., 1996.

Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. — К.: Ника–Центр, Эльга,
1999.

Бланк И. А. Управление прибылью. — К.: Ника–Центр, Эльга, 1999.

Брігхем Е. Ф. Основи фінансового менеджменту. — К., 1997.

Беркар Коласс. Управление финансовой деятельностью предприятия. — М.:
Финансы, 1997.

Василик О. Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. — К.: Вища шк.,
1997.

Джеймс Ван Хорн. Основы управления финансами. — М.: Финансы и
статистика, 1996.

Ефимова О. В. Финансовый анализ. — М., 1996.

Ковалева А. М. Финансы в управлении предприятием. — М.: Финансы и
статистика, 1995.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020