Реферат на тему:
Напрямки зміцнення фінансової стійкості та платоспроможності
підприємства
3.1. Шляхи підвищення фінансової стійкості на підприємстві
В умовах ринкової економіки фінансові аспекти діяльності підприємства
стають особливо актуальними. Зміцнення фінансового стану є основною
передумовою його виживання і поступового переходу до упевненого розвитку
в наступному.
Фінансова стабільність підприємства визначається сукупністю показників,
що свідчать про його можливості підтримувати нормальну виробничу
рівновагу, про його здатність до невпинного економічного поступу.
До складових концепції забезпечення стабілізації фінансового стану
підприємства слід віднести : по – перше, обґрунтування принципів її
досягнення; по – друге , створення умов для досягнення сталої фінансової
рівноваги; по – третє, визначення факторів впливу і порядок їх
урахування для формування стратегії розвитку підприємства.
Головні етапи розробки стратегії стабілізації фінансового стану
підприємства такі:
створення інформаційної бази для ретроспективної оцінки дій, ужитих у
цьому напрямі;
визначення нагальних фінансових проблем і стратегічної мети;
моніторинг впливу факторів зовнішнього середовища на прогнозний рівень
фінансової рівноваги;
створення альтернативних прогнозних варіантів забезпечення фінансової
стабільності;
створення системи критеріїв для оптимізації зазначеної стратегії ;
оцінка прогнозних варіантів і вибір оптимального з них ;
впровадження системи заходів щодо реалізації обраного варіанта
стратегії, контроль за його виконанням.
Щоб розробити альтернативні прогнозні варіанти, доцільно застосувати
метод побудови імітаційних моделей розвитку підприємства, який
передбачає три види прогнозів – оптимістичний, реалістичний,
песимістичний. Розробляти кожен з трьох прогнозів можна у кількох
варіантах. У наступному їх порівнюють і обирають найкращий для
специфічних умов роботи підприємства. Здійснюючи такий вибір, слід
оперувати системою певних показників, тому цілком логічним є етап, на
якому розроблятиметься система критеріїв оптимізації стратегічних дій
для досягнення фінансової стабільності. Органічно вписують у загальний
комплекс стратегічних дій, цей етап передбачає укладення переліку
показників, за якими відбуватиметься оцінка.
Порівняння аналітичних можливостей окремих показників дає змогу
обґрунтувати доцільність вибору того чи іншого з них. Показники
розподіляються за двома групами : до першої входять ті, що
характеризують ступінь фінансової стабільності підприємства в статичному
аспекті, – тобто вони є узагальнюючими; до другої групи – ті, що
оцінюють фінансові перспективи підприємства, враховують фінансові
можливості його розвитку у довгостроковому періоді. До показників другої
групи належать:
коефіцієнт фінансової рівноваги, під якою слід розуміти у даному разі
відповідність між можливим обсягом власних фінансових ресурсів,
генерованих підприємством, і необхідним обсягом споживання.
коефіцієнт сталого економічного зростання підприємства. Він характеризує
процес, спрямований на досягнення максимуму цільової функції
підприємства, за контрольованої фінансової рівноваги.
коефіцієнт фінансової стабільності, який відбиває зміну фінансового
стану підприємства і дає змогу з’ясувати причини дестабілізації.
Досі немає єдиного методичного підходу до визначення показника, за яким
можна кількісно оцінити ступінь фінансової стабільності підприємства та
його можливості стабілізувати фінансовий стан у довгостроковій
перспективі. З огляду на це можна створити таку модель, засновану на
принципі інтегрування ряду показників. До них належать:
коефіцієнт сталого економічного зростання, який відбиває можливі темпи
приросту обсягів діяльності без порушення фінансової рівноваги
підприємства;
узагальнюючий показник фінансової сталості підприємства, що враховує :
коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів у звітному та
базовому періодах;
коефіцієнт забезпеченості запасів власними оборотними коштами у
відповідних періодах;
коефіцієнт реальної вартості майна;
коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів;
коефіцієнт постійного активу;
коефіцієнт фінансової рівноваги, що може бути визначений як
співвідношення можливого обсягу власних фінансових ресурсів, генерованих
підприємством, та потрібного обсягу споживання власних ресурсів.
Оцінюючи ступінь фінансової стабільності, слід зосередити увагу не
стільки на кількісних значеннях коефіцієнтів, які помітно коливаються
через економічні зміни, скільки на тенденціях розвитку. Тобто головним
завданням є оцінка динаміки показників, якими оперують.
Оцінка фінансового стану і його зміни за звітний період по балансу, а
також аналіз показників фінансової стійкості складають початок з котрого
повинен логічно розвиватись заключний етап аналізу фінансового стану.
Аналіз ліквідності балансу повинен оцінювати наявну платоспроможність та
давати висновки про можливості збереження фінансової рівноваги і
платоспроможності в майбутньому.
Для аналізу фінансової стійкості підприємства рішуче значення має
питання про те, які показники відображають суть стійкості.
До них можна віднести :
основні засоби та вклади;
запаси та витрати;
грошові ресурси;
джерела власних засобів;
коротко та довгострокові кредити;
кредиторська та дебіторська заборгованості.
Виходячи з проаналізованих показників у попередньому розділі можна
сказати, що відношення вартості матеріальних оборотних засобів і величин
власних і позичених джерел їх формування визначає фінансову стійкість
підприємства. Забезпечення засобів та затрат джерелами формування
являється суттю фінансової стійкості, тоді як платоспроможність
виступає її внутрішнім проявом.
Найбільш узагальнюючим показником фінансової стійкості являється
надлишок або нестача джерел засобів для формування запасів та затрат, що
отримується в виді різниці величини запасів і затрат. При цьому мається
на увазі забезпеченість певними видами джерел ( власними, позиченими ),
оскільки достатність суми всіх можливих видів джерел ( включаючи
короткострокову кредиторську заборгованість та інші пасиви ) гарантована
тотожністю підсумків активу та пасиву балансу.
>
???знаходяться в кризовому стані. Запаси та затрати перевищують джерела
формування. В такому стані знаходиться підрозділ Укртелекому ЦОСПП, який
підлягає аналізу.
Щоб зняти фінансову напругу необхідно вияснити причини різкого
збільшення на кінець року таких статей матеріальних оборотних засобів :
запаси, незавершене виробництво, готова продукція, товари. Це вже
відноситься до внутрішнього фінансового аналізу. В рамках внутрішнього
аналізу здійснення поглиблення дослідження фінансової стійкості на
основі побудови балансу неплатежоспроможності, визначаючи наступні
взаємозв’язані групи показників :
Загальна величина неплатежів :
прострочена заборгованість по кредитах банку;
прострочена заборгованість по розрахунках з постачальниками;
неплатежі в бюджет;
інші платежі ( включаючи по оплаті праці );
Причини неплатежів :
нестача власних оборотних коштів;
надлишок запасів товаро – матеріальних цінностей;
іммобілізація оборотних коштів в капітальне будівництво, в
заборгованість працівників по одержанню ними кредитів, а також в витрати
не покриті засобами спеціальних фондів і цільового фінансування;
Джерела, що послаблюють фінансову напругу :
тимчасово вільні власні кошти ( фонди економічного стимулювання,
фінансові резерви та інше );
перевищення нормальної кредиторської заборгованості над дебіторською;
кредити банку на тимчасове поповнення оборотних коштів.
При повному обліку загальної величини неплатежів та джерел, що
послаблюють фінансову напругу, підсумок по групі 2 повинен дорівнювати
сумі підсумків по групах 1 і 3.
3.2. Оптимізація методичних підходів до аналізу платоспроможності
підприємства
В умовах масової неплатоспроможності підприємств та практичного
застосування до багатьох з них процедури банкрутства об’єктивна та точна
оцінка їх фінансового стану має першочергове значення. Основними
критеріями оцінки фінансового стану являються показники
платоспроможності та фінансової стійкості.
Платоспроможність підприємства прийнято визначати трьома коефіцієнтами :
коефіцієнт поточної ліквідності;
коефіцієнт швидкої ліквідності;
абсолютної ліквідності.
Всі три показники показують відношення оборотних активів підприємства до
його короткострокової заборгованості. Коефіцієнт абсолютної ліквідності
включає самі ліквідні оборотні активи – грошові кошти ; короткострокові
фінансові вигоди; в коефіцієнт швидкої ліквідності включається ще
дебіторська заборгованість, а в коефіцієнт покриття ( поточної
ліквідності) ще і запаси, тобто це є розрахунок всієї суми оборотних
активів на 1 грн. короткострокової заборгованості. Цей показник прийнято
і в якості офіційного критерію неплатоспроможності підприємства. Його
перевага перед двома іншими в тому, що він являється узагальнюючим,
враховує всю величину оборотних активів. Однак при цьому необхідно мати
на увазі, що суми оборотних активів достатньо різні по ступеню
ліквідності. Якщо грошові кошти і короткострокові фінансові вклади
абсолютно ліквідні оборотні активи, то в складі дебіторської
заборгованості може бути безгрошова частина, а в складі запасів –
неліквідні матеріальні цінності. Оцінка рівня коефіцієнта покриття без
вираховування цих обставин може привести до неточних висновків.
На даний час в якості офіційних критеріїв оцінки стійкості та
платоспроможності підприємства прийнято два коефіцієнта : коефіцієнт
покриття і коефіцієнт забезпеченості власними коштами.
Власне по їх рівнях приймають рішення щодо платоспроможності чи
неплатоспроможності підприємства. Більшість підприємств звертають увагу
на ріст коефіцієнта покриття, одночасно створюючи умови для росту
коефіцієнта забезпечення власними коштами. Офіційно встановлені критерії
платоспроможності оцінюють один і той же аспект фінансового стану
підприємства – забезпеченість короткострокової заборгованості оборотними
активами.
При коефіцієнті покриття на рівні 2 коефіцієнт забезпеченості власними
коштами може бути рівний 0,1 або, навіть нижчі цієї величини, якщо
довго – та короткострокові пасиви, не пов’язані з заборгованістю, і
збитки близькі по сумі до власних оборотних засобів; якщо перераховані
балансові величини перевищують в сукупності власні оборотні засоби, то
коефіцієнт забезпеченості власними коштами може бути від’ємною
величиною.
При коефіцієнті покриття менше 1, це не тільки кількісно низька
величина, але і кількісно інший рівень забезпечення короткострокової
заборгованості оборотними активами. В цьому випадку для покращення
значення коефіцієнта покриття необхідно зменшити борги і замінити їх
власним капіталом.
Коли коефіцієнт покриття вище 1, але нижче 2, підприємство має
можливість збільшити його двома шляхами : або зменшити короткострокову
заборгованість, або збільшувати оборотні активи, або, скорочувати
короткострокову заборгованість і одночасно знижувати оборотні активи. Це
найбільш реальний шлях, що приводить до зростання коефіцієнта покриття.
Для нормального рівня коефіцієнтів покриття та забезпечення власними
коштами важливе значення мають такі фактори:
оборот дебіторської та кредиторської заборгованості і різниця в їх
обертанні;
ритмічність чи неритмічність поступлення коштів від покупців і погашення
боргів постачальникам та іншим кредиторам;
співвідношення сум дебіторської та кредиторської заборгованості;
величина оборотних активів;
рентабельність надання послуг.
Підприємство, виходячи з вищеописаного, може вибирати реальні для себе
фактори підвищення платоспроможності в порівнянні з нормальним рівнем,
або, навпаки, створити умови, коли сам нормальний рівень невисокий і
його не важко досягнути. Однак при оцінці фінансового стану підприємства
його партнерами по договорах, банками, акціонерами можна використовувати
систему розрахунку нормальних рівнів коефіцієнтів платоспроможності і
вирішувати питання щодо інвестиційної привабливості підприємства з
врахуванням відхилень фактичних значень коефіцієнтів від нормативних.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
