.

Методи визначення ефективності діяльності банківської системи України (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
227 2717
Скачать документ

Реферат на тему:

Методи визначення ефективності діяльності банківської системи України

В умовах перехідної економіки України та зміни пріоритетів у
дослідженнях вітчизняних науковців проблема визначення ефективності
банківської системи постає у новому світлі та потребує всебічного
аналізу.

На нашу думку, для визначення ефективності банківської системи
недостатнім буде застосування одного або групи коефіцієнтів. Доцільним є
використовувати метод, що зосереджує увагу не тільки на дослідженні
системи, а й навколишнього середовища. Таким методом є системний підхід,
який є науковою основою та методологічним інструментом оцінки
результатів діяльності складних систем.

Логіка, термінологія та методологічна концепція системного підходу
представлена досить повно. Перші згадки про системний підхід як метод
наукового пізнання знаходимо в тектології О.О. Богданова (1912 р.) ще
початку двадцятого століття. Загальну теорію систем, широко підтриману в
наукових колах і поширену на всі найважливіші сфери сучасної науки, у
50-х роках ХХ ст. сформулював Л. фон Берталанфі [1, с.12], якого і
вважають засновником системного підходу [2, с. 7; 3, с. 254].

Науковці визначають систему як ціле, що неможливо розділити на незалежні
частини. Звідси випливають дві найважливіші властивості системи: кожна
частина системи має якості, які втрачаються, якщо елементи відділити від
системи, і кожна система має такі властивості – і суттєві, – які
відсутні у її частин [4, с. 39]. Ефективність функціонування систем за
системного підходу визначається взаємодією між елементами системи, а не
результатами роботи окремих її частин. Зв’язок складових системи
призводить до виникнення інтегральності системи, що відсутня у окремої
частини системи.

Банківська система є самостійним формуванням, визначеним на
законодавчому рівні, з чіткою структурою, елементами та взаємозв’язками
між ними. Самостійність банківської системи як економічного формування
виражається у трьох напрямах:

– відносно окремих банків як її складових елементів;

– відносно інших подібних великих систем, що функціонують в економіці
[5, с. 455];

– відносно держави як надсистеми.

У системних дослідженнях важливе місце належить категорії функції, під
якою зазвичай розуміють здатність об’єкта до виконання дій, спрямованих
на досягнення мети. Відтак при системному підході функція трактується як
місія, призначення, сенс, тобто те, заради чого існує система, а отже,
функція відіграє роль системоутворювального чинника, що зумовлює появу
функціональної системи як сукупності елементів, об’єднаних однією метою,
що й виділяє її з навколишнього середовища. Для банківської системи
такою системною функцією є фінансове посередництво.

Парадигмою системного підходу є те, що ефективність визначається рівнем
реалізації системою притаманних їй економічних функцій. Отже, спробуємо
спочатку з’ясувати, які функції виконує банківська система. Питання
неоднозначно висвітлене в працях різних дослідників.

Російський вчений О.І. Лаврушин вважає, що банківській системі
притаманні такі функції: акумулювання грошових коштів; регулювання
грошового обороту; посередницька (посередництво в платежах) [6, c.
294–298]. Розглядаючи цей підхід, необхідно зауважити, що в ньому не
приділяється достатньо уваги банківському кредиту. А.Н. Азріліян

значно розширює перелік функцій, які виконує банківська система.
Економічний словник наводить наступні функції банківської системи:
прийом депозитів і надання кредитів, ведення рахунків, здійснення
безготівкових платежів, виплату грошей за вкладами, купівлю та продаж
цінних паперів, валюти, надання послуг [7, c. 62]. Зокрема, П. Роуз
розширює попереднє визначення та виділяє 9 функцій банку: ощадна,
інвестиційного планування, платежів і розрахунків, кредитна, управління
грошовими потоками, андеррайтерна, брокерська, страхування, трастова [8,
c. 5]. Не можна повністю погодитися із наведеними твердженнями, оскільки
в них поставлені в один ряд функції та операції банківської системи.

На думку О.В. Дзюблюка, до функцій банківської системи слід віднести
такі: посередництво в кредиті, посередництво в платежах, випуск
кредитних грошей [9, c. 55–60]. У даному підході науковець уникає
розгляду функції акумулювання грошових коштів.

На думку деяких авторів, головною функцією комерційного банку є
посередництво в кредиті, яке він здійснює шляхом перерозподілу грошових
коштів, тимчасово вивільнених у процесі кругообігу фондів підприємств і
грошових доходів приватних осіб [10, c. 27–31].

У найбільш агрегатному вигляді, з погляду забезпечення вирішення
основних цілей і завдань, покладених на банки, можна виділити такі групи
функцій:

– платіжно-розрахункова;

– ощадно-капіталоутворююча;

– кредитно-інвестиційна.

В основу платіжно-розрахункової функції покладено посередництво банків
при платежах і розрахунках. Виступаючи посередниками, банки беруть на
себе виконання таких операцій, як прийняття грошей від клієнтів та їх
виплата, зберігання готівкових коштів, зарахування коштів за переказами
на відповідні банківські рахунки, здійснення безготівкових платежів за
дорученням клієнтів, виконання платіжно-розрахункових операцій за
банківськими платіжними картками, дорожніми чеками тощо.
Ощадно-капіталоутворююча функція полягає в залученні тимчасово
вивільнених ресурсів суспільства, зокрема в мобілізації грошових доходів
і заощаджень, і перетворення їх у реально діючий капітал. Комерційні
банки акумулюють грошові доходи та заощадження у вигляді депозитів,
вкладів, перетворюючи їх у позичковий капітал. Кредитно-інвестиційна
функція базується на тому, що існують тимчасово вивільнені кошти, з
одного боку, та потреба в позичковому капітал – з іншого. Також вільні
кошти майже ніколи не співпадають із потребами у капіталі по сумах та
термінах повернення. Кредитно-інвестиційна функція забезпечується
банками за допомогою механізму створення кредитних засобів обігу [11,
c.14–16].

Проведемо аналіз ефективності діяльності банківської системи України,
використовуючи метод системного аналізу. Проведення
розрахунково-касового обслуговування підприємств банками має позитивну
тенденцію як у національній, так і в іноземній валюті. За роки існування
банківської системи України обсяг коштів на рахунках до запитання
підприємств та організацій зростав досить швидко. Якщо в 1992 році сума
коштів на рахунках до запитання в національній валюті становила 15 млн
грн., то на кінець 2001 року вона збільшилась у 533 рази і становила
близько 8000 млн грн. [12]. Щодо рахунків у іноземній валюті, то їх
почали відкривати тільки з 1995 року, але протягом шести років розмір
коштів на рахунках зростав (973 млн грн. у 1995 році та 4856 млн грн. у
2001 році). Позитивна тенденція росту обсягу коштів на рахунках до
запитання свідчить про збільшення кількості розрахунково-касових
операцій, що проводяться банками України, та покращання якості
обслуговування клієнтів свідчить про підвищення ефективності
функціонування банківської системи.

Ступінь виконання банківською системою ощадно-капіталоутворюючої функції
виявляється у здатності банківської системи залучити кошти населення та
юридичних осіб на строкові рахунки. Збільшення обсягу залучених банками
коштів на строкові рахунки свідчить, по-перше, про зростання довіри до
банківської системи, по-друге, про стабілізацію економічної ситуації в
країні, по-третє, про збільшення доходів населення та частки заощаджень
у них, по-четверте, про адекватність встановлення відсоткової ставки за
депозитними ресурсами. Динаміка вкладів населення в банки позитивна
(рис. 1), але потрібно відзначити, що до цього часу левова частка
залучених ресурсів по системі банків належить Ощадбанку.

Протягом восьми років Ощадбанк займав вагому позицію щодо залучення
коштів населення, його частка становила приблизно 50 % від загального
обсягу залучених ресурсів по банківській системі. Але за останні два
роки ситуація істотно змінилася не на користь Ощадбанку. Станом на
01.01.2002р. кошти фізичних осіб на строкових рахунках в Ощадбанку
становили 9,4 % від загального обсягу залучених коштів фізичних осіб
[13]. Такі показники є свідченням втрати позицій на ринку, зниження
конкурентоспроможності, що негативно впливає на результуючі показники
роботи банку. У даний час лідером з залучення строкових вкладів фізичних
осіб є КБ “Приватбанк”, який акумулює на рахунках 13,5 % від загальної
суми строкових вкладів.

Рис. 1. Динаміка обсягу строкових вкладів населення у банках України за

1992–2000 рр.* 

Аналіз обсягів залучених коштів по групах банків свідчить, що найбільш
ефективно працюють найбільші банки (рис. 2).

Рис. 2. Аналіз структури залучених коштів за групами комерційних банків
станом на 01.01.2002 р. * 

На частку десяти найбільших банків припадає 20 665,3 млн грн., або 54 %
від загальної суми залучених банківською системою коштів. Такі показники
переконують, що найбільші банки викликають довіру у власників тимчасово
вільних коштів та можуть перемогти на ринку в умовах підвищення ролі
цінової конкуренції у банківській системі. Ефективність залучення
ресурсів досягається за рахунок економії на масштабах і можливості
надання кредитів на вигідних для банку умовах.

Рівень виконання банківською системою кредитно-інвестиційної функції
визначається за допомогою аналізу активних операцій банків.
Проаналізуємо структурні зміни активу балансу системи комерційних банків
протягом 1999–2001 рр. (табл.1).

Порівняльний аналіз свідчить, що банки реструктуризують свої активи в
напрямі зменшення частки непрацюючих та низькодохідних активів на
користь збільшення обсягів високоприбуткових операцій, якими є кредити.

Так, питома вага кредитного портфеля протягом двох років мала позитивну
тенденцію і зростала найвищими темпами, порівняно з іншими статтями.

Таблиця 1

Аналіз структури балансу комерційних банків України, %

За останній рік темп росту кредитного портфеля склав 15,64 %, тоді як
частка майже всіх інших статей (крім коштів у НБУ та портфеля цінних
паперів) знизилася. Це дозволяє зробити висновок, що банки працюють над
збільшенням своїх доходів навіть ціною підвищення рівня ризиків, адже
кредитні операції завжди були і залишаються найбільш ризиковими.

Разом з тим мусимо визнати, що при вирішенні завдання підвищення
ефективності українські банки не мають значного вибору. Цінні папери,
які традиційно займають суттєву частку в активах зарубіжних банків, на
вітчизняному ринку залишаються чи не ризикованішими за кредити. До того
ж їх дохідність, як правило, не адекватна рівню ризику. Довіра до цінних
паперів уряду підірвана, а відтак вони не користуються популярністю. Але
з іншого боку, не існує інших інструментів для вкладення тимчасово
вільних коштів з метою отримання прибутку, а отже, банки змушені
формувати свій власний портфель цінних паперів. Усі ці чинники в
підсумку спричинили те, що питома вага портфеля цінних паперів
комерційних банків за рік зросла на 3,51 %.

До ситуації незначної дохідності активів призвело і підвищення (на 1,36
%) частки грошових коштів, але протидіючим позитивним фактором було
зменшення частки коштів, розміщених у НБУ (на 5,53 %), оскільки ці
активи належать до категорії недохідних. Це зумовлено, насамперед,
послабленням вимог до норми обов’язкового резервування та вимог НБУ щодо
підтримання ліквідності банків.

Недосконалою з погляду прибутковості необхідно визнати і структуру
активів українських банків, зокрема щодо частки кредитного портфеля в
сукупних активах. У міжнародній банківській практиці оптимальною
вважається структура балансу, в якій частка кредитного портфеля складає
60–65 %, що і спостерігається в американських банках. Так, Дж. Маршал
щодо цього зауважує, що на початку 1960-х років готівка та цінні папери
складали близько 50 % загальних банківських активів, а кредити – майже
45 %. Але у 1980-х роках ситуація змінилася і ліквідні засоби вже
займали лише 30 %, у той час як обсяг кредитів досяг 60 % [14, с. 537].

У вітчизняній банківській системі цей показник за результатами 2001 року
знаходився на рівні 63,23 % від загальних активів, але ще в минулому
році даний показник був на рівні 47,59 %, майже на 12 % нижчий. І в
минулому періоді банки працювали над збільшенням обсягів кредитного
портфеля, і їм вдалося досягти оптимального рівня. Але невідомо, чи
залишиться дане співвідношення надалі, чи ні. Звичайно ж причин, що
можуть призвести до погіршення ситуації, може бути досить багато, серед
них необхідно виділити низьку платоспроможність вітчизняних
позичальників, неврегульованість законодавства, зокрема щодо процедури
банкрутства, високий кредитний ризик, що, в свою чергу, вимагає
формування значних резервів.

В Україні резерв під кредитні ризики ще не сформований у повному обсязі,
тому прийнято розрізняти розрахункову та фактичну (сформовану) суми
резерву. Так, сума сформованого резерву станом на 01.01.2001 р.
дорівнювала 2 331,6 млн грн. або 67,4 % від розрахункової величини [15,
с. 7].

Підсумовуючи сказане, можна зробити ряд висновків. По-перше, розвиток
банківської системи України відбувався високими темпами, поки що
екстенсивним шляхом, орієнтуючись на кількість, а не на якість
проведених операцій та наданих послуг. По-друге, рівень капіталізації
банківської системи України, порівняно з розвиненими країнами,
недостатній. Станом на 01.01.2002 р. сума капіталу по всій банківській
системі становила 7684, 6 млн грн. [13], в той час як капітал корпорації
Сітігруп (Citigroup) становить 66 206 млн дол. [16]. По-третє, ступінь
довіри до банківської системи поки що залишається на низькому рівні, що
істотно впливає на обсяги залучених депозитних ресурсів. По-четверте,
зведена структура активних операцій банківської системи є недосконалою з
погляду досягнення максимального рівня ефективності. Це пов’язано з
відсутністю високоліквідних інструментів. Зокрема, питома вага
кредитного портфеля знаходиться на оптимальному рівні як для
забезпечення адекватного рівня доходів для банківської системи, але для
задоволення потреб кредитних ресурсів підприємств та населення цього
недостатньо.

Отже, з метою підвищення ефективності діяльності банківської системи
необхідно спрямувати зусилля на підвищення рівня довіри до банків,
зосередитись на зростанні рівня капіталізації банківської системи та
збільшити обсяг кредитного портфеля.

Література:

1. Берталанфи Л. фон. История и статус общей теории систем / Системные
исследования. – М.: Финансы, 1973. – 160 с.

2. Системный анализ и научное знание / Под. ред. Д. П. Горского. – М.:
Наука, 1978. – 245 с.

3. Мозговой О.Н. Фондовый рынок Украины. — К.: Феникс, 1997. – 276 с.

4. Акофф Р. Планирование будущего корпорации: Пер. с англ. – М.:
Прогресс, 1985. – 327 с.

5. Гроші та кредит: Підручник / М.І. Савлук, А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна
та ін.: За заг. ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2001. – 602 с.

6. Банковское дело / Под ред. О.И. Лаврушина. — М.: Банковский и
биржевой научно-консультационный центр, 1992. – 428 с.

7. Большой экономический словарь / Под. Ред. А.Н. Азрилияна. – 4-е изд.,
доп. и перераб. – М.: Институт новой экономики, 1999. – 1248 с.

8. Роуз Питер С. Банковский менеджмент: Пер. с англ. – М.: Дело Лтд,
1995. – 768 с.

9. Дзюблюк О.В. Організація грошово-кредитних відносин суспільства в
умовах ринкового реформування економіки. — Львів: Поліграфкнига, 2000. —
512 с.

10. Банковское дело: Учебник. – 3-е изд. / Под ред. проф. В.И.
Колесникова, проф. Л.П. Кроливецкой. – М.: Финансы и статистика, 1997. –
480 с.

11. Васюренко О.В. Менеджмент кредитних операцій у комерційних банках. –
Харків: Оригінал, 1998. – 72 с.

12. Статистичний щорічник України за 2000 рік.

13. Вісник НБУ. – 2002. – № 3.

14. Маршалл Джон Ф., Бансал Випул К. Финансовая инженерия: Полное
руководство по финансовым нововведениям: Пер. с англ. – М.: ИНФРА-М,
1998. – 784 с.

15. Структура активів, зобов’язань і капіталу комерційних банків України
за станом на 01.01.2002 р. // Вісник НБУ. – 2002. – № 3. – С. 8–19.

16. Euromoney. – June 2001. Р. 140.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020