РЕФЕРАТ
Капітал підприємства: структура, формування і використання
План
Вступ……………………………………………………………………………….3
1. Сутність і класифікація капіталу підприємства………………………………4
2. Характеристика форм власного капітал……………………………………….8
3. Методи обліку і обчислення капіталу…………………………………………15
Висновок…………………………………………………………………………..20
Література………………………………………………………………………….21
Вступ
Ринкова економіка являє собою розвиток підприємств різних
організаційно-правових форм, що засновані на різних видах приватної
власності, поява нових власників – як окремих громадян, так й трудових
колективів підприємств.
З’явився такий вид економічної діяльності, як підприємництво – це
господарська діяльність, тобто діяльність, пов’язана з виробництвом та
реалізацією продукції, виконанням робіт, послуг або продажем товарів,
необхідних споживачу. Вона має постійний характер та відрізняється,
по-перше, свободою у виборі напрямів та методів діяльності,
самостійністю у прийнятті рішень, по-друге, відповідальністю за
прийняття рішень та їх виконання; по-третє цей вид діяльності не
виключає ризику, збитків, й банкрутств. На кінець, підприємництво чітко
орієнтовано на отримання прибутку, чим в умовах розвиненої конкуренції
досягається й задоволення суспільних потреб. Це важливіша причина
зацікавленості в результатах фінансово-господарської діяльності.
Реалізація цього принципу на ділі залежить не тільки від наданої
підприємствам самостійності але й необхідності фінансувати особисті
витрати бездержавної підтримки, але й від тієї долі прибутку, що
залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків. Крім
того, необхідно створити таке економічне середовище, в умовах якої
вигідно виробляти товари, отримувати прибуток,знижати витрати.
Капітал є частиною фінансових ресурсів, що використовується
підприємством в обороті та дає доходи від цього обороту, тобто це
виробнича частина фінансових ресурсів, яка змінює свою форму та
забезпечує своє збільшення. Рух коштів, його швидкість і масштаби
визначають ефективність фінансової системи. З руху коштів розпочинається
і рухом коштів закінчується кругообіг засобів господарюючого суб‘єкта,
оборотом всього капіталу підприємства. Таким чином, фінансовий капітал
менший або дорівнює фінансовим ресурсам.
1. Сутність і класифікація капіталу підприємства
Капітал – одна з найбільш використовуваних економічних категорій. Він є
базою створення і розвитку підприємства й у процесі функціонування
забезпечує інтереси держави, власників і персоналу. Будь-яка
організація, що веде виробничу чи іншу комерційну діяльність повинна
мати визначений капітал, що представляє собою сукупність матеріальних
цінностей і коштів, фінансових вкладень і витрат на придбання прав і
привілеїв, необхідних для здійснення його господарської діяльності.
Для своїх цілей економісти відбивають поняття капіталу з двох сторін. З
однієї сторони капітал підприємства характеризує загальну вартість
засобів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, інвестованих у
формування його активів. При цьому характеризується напрямок вкладення
засобів. З іншого боку, якщо розглядати джерела фінансування, можна
відзначити, що капітал – це можливість і сукупність форм мобілізації
фінансових ресурсів для одержання прибутку.
Розглядаючи економічну сутність капіталу підприємства, слід зазначити
такі його характеристики як:
Капітал підприємства є основним чинником виробництва. У системі факторів
виробництва (капітал, земля, праця) капіталу належить пріоритетна роль,
тому що він поєднує усі фактори в єдиний виробничий комплекс.
Капітал характеризує фінансові ресурси підприємства, що приносять доход.
У даному випадку він може виступати ізольовано від виробничого фактора у
формі інвестованого капіталу.
Капітал є головним джерелом формування добробуту його власників. Частина
капіталу в поточному періоді виходить з його складу і попадає в “кишеню”
власника, а частина капіталу, що накопичується, забезпечує задоволення
потреб власників у майбутньому.
Капітал підприємства є головним вимірником його ринкової вартості. У цій
якості виступає насамперед власний капітал підприємства, що визначає
обсяг його чистих активів. Поряд з цим, обсяг використовуваного власного
капіталу на підприємстві характеризує одночасно і потенціал залучення їм
позикових фінансових засобів, що забезпечують одержання додаткового
прибутку. У сукупності з іншими факторами – формує базу оцінки ринкової
вартості підприємства.
Динаміка капіталу підприємства є найважливішим показником рівня
ефективності його господарської діяльності. Здатність власного капіталу
до самозростання високими темпами характеризує високий рівень формування
й ефективний розподіл прибутку підприємства, його здатність підтримувати
фінансову рівновагу за рахунок внутрішніх джерел. У той же час, зниження
обсягу власного капіталу є, як правило, наслідком неефективної,
збиткової діяльності підприємства.
По приналежності підприємству виділяють власний і позиковий капітал.
Власний капітал характеризує загальну вартість засобів підприємства, що
належать йому на праві власності і використовуваних їм для формування
визначеної частини активів. Ця частина активу, сформована за рахунок
інвестованого в них власного капіталу, являє собою чисті активи
підприємства. Власний капітал містить у собі різні по своєму
економічному змісті, принципам формування і використання джерела
фінансових ресурсів: статутний, додатковий, резервний капітал. Крім
того, до складу власного капіталу, яким може оперувати господарюючий
суб’єкт, без застережень при здійсненні угод, входить нерозподілений
прибуток; фонди спеціального призначення та інші резерви. Також до
власних засобів відносяться безоплатні надходження й урядові субсидії.
Величина статутного капіталу повинна бути визначена в статуті й інших
установчих документах організації, зареєстрованих в органах виконавчої
влади. Вона може бути змінена тільки після внесення відповідних змін в
установчі документи.
Додатковий капітал включає вартість майна, внесеного засновниками
(акціонерами) понад зареєстровану величину статутного капіталу; суми, що
утворяться в результаті змін вартості майна при його переоцінці; інші
надходження у власний капітал підприємства.
Резервний капітал – це частина власного капіталу, що виділяється з
прибутку організації для покриття можливих збитків і втрат. Величина
резервного капіталу і порядок його утворення визначаються законодавством
України і статутом організації.
Нерозподілений прибуток – основне джерело нагромадження майна
підприємства чи організації. Це частина валового прибутку, що залишилася
після сплати податку на прибуток у бюджет і відволікання засобів за
рахунок прибутку на інші цілі.
Фонди спеціального призначення характеризують чистий прибуток,
спрямований на виробничий розвиток і розширення підприємства, а також на
заходи соціального характеру.
До інших резервів відносяться резерви, що створюються на підприємстві в
зв’язку з майбутніми великими витратами, що включаються в собівартість і
витрати обігу. Субсидії і надходження утворяться в результаті
спеціальних асигнувань з бюджету, позабюджетних фондів, інших
організацій і фізичних осіб.
Усі власні засоби в тім чи іншому ступені служать джерелами формування
засобів, використовуваних організацією для досягнення поставлених
цілей.
Інвестований капітал включає номінальну вартість простих і
привілейованих акцій, а також додатково оплачений (понад номінальну
вартість акцій) капітал. До даної групи звичайно відносять і безоплатно
отримані цінності. Перша складова інвестованого капіталу представлена в
балансі статутним капіталом, друга – додатковим капіталом (у частині
отриманого емісійного доходу), третя – додатковим капіталом (у частині
безоплатно отриманого майна) чи фондом соціальної сфери.
Накопичений капітал знаходить своє відображення у виді статей, що
виникають у результаті розподілу чистого прибутку. Незважаючи на те, що
джерело утворення окремих складових накопиченого капіталу одне –
нерозподілений прибуток, цілі і порядок формування, напрямки і
можливості використання кожної його статті істотно відрізняються.
По формах інвестування розрізняють капітал у грошовій, матеріальній і
нематеріальній формах, використовуваний для формування статутного
капіталу підприємства. Інвестування капіталу в цих формах дозволено
законодавством при створенні нових підприємств, збільшенні обсягу їхніх
статутних фондів.
По об’єкту інвестування виділяють основний і оборотний види капіталу
підприємства. Основний капітал характеризує ту частину використовуваного
підприємством капіталу, що інвестований в усі види його необоротних
активів. Оборотний капітал характеризує ту його частину, що інвестована
в усі види його оборотних активів.
По формах власності виділяють приватний і державний капітал,
інвестований у підприємство в процесі формування його статутного
капіталу.
По організаційно – правових формах діяльності виділяють наступні види
капіталу: акціонерний капітал (капітал підприємств, створених у формі
акціонерних товариств); пайовий капітал (капітал партнерських
підприємств – товариств з обмеженою відповідальністю, командитних і
т.д.) і індивідуальний капітал (капітал індивідуальних підприємств –
сімейних і т.д.).
По характеру використання власником виділяють споживчий і
накопичувальний (реінвестуємий) види капіталу. Споживчий капітал після
його розподілу на цілі споживання утрачає функції капіталу. Він являє
собою відтік засобів підприємства, здійснюваний з метою споживання
(виплати дивідендів, відсотків, соціальні потреби підприємства і його
працівників). Капітал, що накопичується, характеризує різні форми його
приросту в процесі капіталізації прибутку, дивідендних виплат і т.д.
2. Характеристика форм власного капітал
Під власним капіталом розуміють сукупність економічних відносин, що
дозволяють включити в господарський оборот фінансові ресурси, які
належать або власникам, або самому господарюючому суб’єкту.
На діючому підприємстві власний капітал представлений наступними
основними формами.
1. Статутний капітал. Характеризує первісну суму власного капіталу
підприємства, інвестовану у формування його активів для початку
здійснення господарської діяльності. Його розмір визначається
установчими документами і статутом підприємства. Для підприємства
окремих сфер діяльності й організаційно – правових форм (акціонерне
товариство, товариство з обмеженою відповідальністю) мінімальний розмір
статутного капіталу регулюється законодавством.
2. Резервний капітал. Являє собою зарезервовану частину власного
капіталу підприємства, призначену для внутрішнього страхування його
господарської діяльності. Розмір цієї резервної частини власного
капіталу визначається установчими документами. Формування резервного
капіталу здійснюється за рахунок прибутку підприємства (мінімальний
розмір відрахувань прибутку в резервний фонд регулюється
законодавством).
3. Спеціальні (цільові) фінансові фонди. До них відносяться
цілеспрямовано сформовані фонди власних фінансових засобів з метою
їхньої наступної цільової витрати. У складі цих фінансових фондів
звичайно виділяють: амортизаційний фонд, ремонтний фонд, фонд охорони
праці, фонд розвитку виробництва і т.д. Порядок формування і
використання засобів цих фондів регулюється статутом і іншими
установчими документами підприємства.
4. Нерозподілений прибуток. Характеризує частина прибутку підприємства,
отриману в попередньому періоді і не використану на споживання
власниками (акціонерами, пайовиками) і персоналом. Ця частина прибутку
призначена для капіталізації, тобто для реінвестування на розвиток
виробництва. По своєму економічному змісті вона є однієї з форм резерву
власних фінансових засобів підприємства, що забезпечують його виробничий
розвиток у майбутньому періоді.
5. Інші форми власного капіталу. До них відносяться розрахунки за майно
(при здачі його в оренду), розрахунки з учасниками (по виплаті їм
доходів у формі відсотків чи дивідендів) і деякі інші, відбивані в
першому розділі пасиву балансу.
Статутний капітал. Статутний капітал є одним з найважливіших показників,
що дозволяють одержати уявлення про розміри і фінансовий стан
економічних суб’єктів. Це один з найбільш стійких елементів власного
капіталу організації, оскільки зміна його величини допускається в строго
визначеному порядку, установленому законодавчо.
Статутний капітал організації – джерело формування засобів організації,
які потрібні йому для виконання статутних зобов’язань. Це стартовий
капітал для виробничої діяльності з метою одержання надалі прибутку.
Статутний капітал являє собою засоби, вкладені власниками підприємства.
Власниками підприємства можуть виступати як юридичні, так і фізичні
особи, а також окремі приватні особи.
Статутний капітал – сукупність у грошовому вираженні внесків
засновників (учасників) у майно організації при її створенні для
забезпечення діяльності в розмірах, визначених установчими документами.
Формується в господарчих товариств: акціонерних товариств, товариств з
обмеженою відповідальністю.
Пайовий фонд – сукупність пайових внесків членів виробничого кооперативу
для спільного ведення підприємницької діяльності, а також придбаного і
створеного в процесі діяльності.
Однієї з найпоширеніших форм підприємницької діяльності сьогодні є
акціонерне товариство.
Можна виділити три основні функції, що виконує статутний капітал
акціонерного товариства:
1) є майновою основою діяльності товариства, тобто первісним (стартовим)
капіталом;
2) дозволяє визначити частку (відсоток) участі засновника (акціонера,
учасника) у товаристві, оскільки їй відповідає кількість голосів
учасника на загальних зборах і розмір його доходу (дивіденду);
3) гарантує виконання зобов’язань товариства перед третіми особами, тому
законодавством установлений його мінімальний розмір.
Розмір власного капіталу товариства дорівнює розміру перевищення
балансової вартості активів товариства над балансовою вартістю його
зобов’язань.
Додатковий і резервний капітал. У процесі господарської діяльності в
підприємства може з’явитися нове майно чи зрости облікова вартість уже
наявного, тобто збільшуються розміри активів. Для обліку джерел такого
майна чи приросту його вартості в введене поняття додаткового капіталу.
Як об’єкт обліку він виник відповідно до змін правил оцінки статей
бухгалтерської звітності організацій для відображення інфляційних
процесів.
Доходи організації, що відносяться на додатковий капітал, збільшують
власний капітал організації, однак не впливають на фінансовий результат
діяльності організації в звітному періоді. Наприклад, організація може
безоплатно одержати у власність дороге виробниче приміщення, у
результаті її майно і капітал будуть мати істотний приріст, однак
фінансовим результатом діяльності організації в звітному періоді може
стати збиток. Наявність доходів, що включаються не у фінансовий
результат діяльності, приймається в розрахунок у податковому обліку: при
обчисленні оподатковуваного прибутку, доходи що відносяться на
додатковий капітал, приєднуються до прибутку, який підлягає
оподатковуванню.
Утворення засобів відбувається шляхом:
Приросту вартості необоротних активів (основних засобів, нематеріальних
активів, довгострокових фінансових вкладень і інших капітальних
вкладень) підприємства в результаті переоцінки;
Безоплатно отриманого майна і коштів від юридичних і фізичних осіб;
Додаткової емісії акцій чи підвищення номінальної вартості акцій, за
рахунок суми різниці між продажною і номінальною вартістю акцій,
вирученої при реалізації їх за ціною, що перевищує номінальну вартість;
Приросту вартості необоротних активів, створених за рахунок прибутку чи
фондів підприємства;
Відображення позитивних курсових різниць по внесках іноземних інвесторів
у статутні капітали українських підприємств.
Резервний капітал створюється відповідно до законодавства й установчих
документів організації на покриття можливих у майбутньому непередбачених
збитків, утрат. Резервний капітал – це так називане запасне фінансове
джерело, що створюється як гарантія безперебійної роботи підприємства і
дотримання інтересів третіх осіб. Наявність такого фінансового джерела
додає останнім впевненість у погашенні підприємством своїх зобов’язань.
Чим більше резервний капітал, тим більша сума збитків може бути
компенсована і тим більшу можливість маневру одержує керівництво
підприємства при подоланні збитків.
Утворення резервного капіталу може носити обов’язковий і добровільний
характер. У першому випадку він створюється відповідно до законодавства
України, а в другому – відповідно до порядку, встановленому в
установчих документах підприємства, чи з його обліковою політикою. В
даний час створення резервного капіталу є обов’язковим тільки для
акціонерних товариств і підприємств з іноземними інвестиціями.
Нерозподілений прибуток і фонди спеціального призначення. Фінансовим
результатом підприємства, що здійснює підприємницьку діяльність, є
прибуток чи збиток. Прибуток виступає джерелом, який може бути
використаний, після обов’язкових платежів у бюджет, на цілі, обумовлені
статутними документами чи відповідними рішеннями керівництва
організації і засновників (акціонерів). При одержанні збитку виникає
необхідність вишукування джерел його покриття.
Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати в
бюджет податку на прибуток прийнято називати “нерозподіленим прибутком”.
Нерозподілений прибуток являє собою суму чистого прибутку, що не був
розподілений у вигляді дивідендів між акціонерами організації.
Нерозподілений прибуток звітного року використовується на виплату
дивідендів засновникам і на відрахування в резервний фонд (при його
наявності). У відповідності зі своєю обліковою політикою організація
може прийняти рішення про використання прибутку, що залишилася в
розпорядженні підприємства, на фінансування своїх планових заходів.
Значна частина власного капіталу підприємства акумулюється у фондах
спеціального призначення. Ці засоби резервуються і направляються на
утворення джерел фінансування витрат, на створення нового майна
виробничого призначення і соціальної інфраструктури, а також на потреби
соціального розвитку (крім капітальних вкладень).
Головним джерелом формування фондів спеціального призначення служить,
частина прибутку що залишаються в розпорядженні підприємства. З позиції
фінансового контролю першорядне значення має чітке розмежування засобів,
що направляються підприємством на виробничий розвиток і потреби
споживання.
Фонди спеціального призначення утворяться по нормах, установленим
власниками, а також за рахунок безоплатних внесків засновників і інших
підприємств. Вони, як правило, підрозділяються на фонд нагромадження,
фонд соціальної сфери і фонд споживання.
Засоби фондів нагромадження направляються на виробничий розвиток
організації й інші аналогічні цілі, зокрема на:
фінансування витрат по технічному переозброєнню, реконструкції і
розширенню діючого виробництва і будівництва нових об’єктів;
проведення науково-дослідних робіт, придбання устаткування, приладів;
витрати, пов’язані з випуском і поширенням акцій, облігацій і інших
цінних паперів;
проведення науково-дослідних робіт, придбання устаткування, приладів;
витрати, пов’язані з випуском і поширенням акцій, облігацій і інших
цінних паперів;
внески в створення інвестиційних фондів, спільних підприємств,
акціонерних товариств і асоціацій;
списання витрат, що по діючим положеннях не включаються в собівартість
продукції (робіт, послуг), а проводяться безпосередньо за рахунок
прибутку, що залишається в розпорядженні підприємств;
на фінансування природоохоронних заходів і ін.
Засоби фонду споживання, на відміну від фонду нагромадження,
направляються на соціальний розвиток і матеріальне заохочення персоналу,
а також інші заходи, що не приводять до утворення нового майна
організації. Засоби спеціальних фондів використовуються відповідно до
кошторису, що обговорюється і затверджується власниками організації
(акціонерами). Про виконання кошторису вони інформуються у встановлений
термін.
Фонд споживання призначений для забезпечення соціального захисту
персоналу: дотацій на харчування, придбання проїзних квитків, путівок у
санаторії, дитячі установи, на житлове будівництво, а також на
матеріальне заохочення працівників (одноразові премії, подарунки,
матеріальна допомога) і ін.
Фонд соціальної сфери являє собою зарезервовані суми як фінансове
забезпечення розвитку соціальної сфери. Фонд соціальної сфери покриває
капітальні вкладення не у виробництво як фонд нагромадження, а в
соціальні служби підприємства, наприклад у будівництво дитячого саду.
Засоби фонду направляються на фінансування витрат, пов’язаних з
утриманням об’єктів житлово-комунального господарства, охорони здоров’я,
культури, спорту, дитячих установ, будинків і баз відпочинку, що
враховуються на балансі організації.
Власне, якщо не вважати амортизацію, нерозподілений прибуток є єдиним
великим джерелом фінансування діяльності підприємства. Його підприємство
завжди може направити на свої потреби чи створення спеціальних фондів.
Відмінною рисою на знову створюваних підприємствах є складність у
прогнозуванні прибутку через ще не виниклий попит на вироблені товари і
послуги. На вже працюючих підприємствах можливі побудови прогнозів про
величину прибутку в майбутньому, але тільки в складі загального прогнозу
діяльності підприємства й аналізу кон’юнктури ринку. Уся справа в тім,
що на розмір прибутку будуть впливати численні фактори як усередині
підприємства, так і фактори зовнішнього середовища й абстрагований
аналіз прибутку на майбутній період може привести до того, що засобів
може попросту не вистачити навіть на підтримку поточної діяльності.
3. Методи обліку і обчислення капіталу
Капітал підприємства є величина похідна від обсягів активів і
зобов’язань, тому первинний, авансований капітал і зобов’язання
знаходять висвітлення в пасивній частині балансу, а в активі його
враховуються капітальні витрати і майно підприємства. Саме в точному,
своєчасному відображенні активів і зобов’язань у поточній оцінці і
складається одне з достоїнств балансу, що додає йому надійність і
вірогідність як джерелу інформації. У силу того, що баланс підприємства
є звітом про формування, рух і відтворення капіталу, це єдина форма
звітності підприємства, у якій в історичному ракурсі в розгорнутому виді
відбивається величина власного капіталу підприємства.
Джерела, використовувані підприємствами для формування капіталу,
поділяються на власні та позикові.
До джерел власного капіталу прийнято відносити засоби, вкладені в
підприємство власниками чи учасниками (статутний капітал),
нерозподілений прибуток і створені підприємством фонди власних засобів.
У той же час, оскільки джерела формування капіталу мають різну природу,
то і принципи оцінки їхньої вартості повинні бути різними.
До позикових джерел капіталу необхідно віднести всі залучені
підприємством засоби, незалежно від того, звідкіля вони отримані і за
якою ціною. Позиковими джерелами капіталу є: банківські кредити, позики
надані іншими інвесторами, фінансування з державного бюджету і тимчасово
залучені засоби кредиторів. Вони повинні відбиватися в обліку по
поточній вартості на момент одержання засобів.
Тимчасово залучені засоби (кредиторська заборгованість) виникають у
рамках товарного кредиту, що утвориться, у залежності від умов оплати і
сумлінності партнерів, а також при затримках в оплаті праці
співробітників підприємства й ін. Даний вид джерел капіталу оцінюється
по поточній вартості на момент виникнення.
Одне з основних джерел капіталу при організації бізнесу – внесок
засновників (акціонерів) підприємства в статутний фонд При визначенні
вартості його навряд чи варто відносити до безкоштовних джерел капіталу
для підприємства, тому що акціонерам нараховуються дивіденди на вкладені
в підприємство засоби, а засновники розподіляють отриманий прибуток.
Тому дане джерело, відносячись до власного капіталу засновників, у той
же час є платним для підприємства.
Як правило, при відображенні в балансі підприємства власного капіталу,
до нього відносять авансовані власниками засоби і резерви, створені за
рахунок прибутку, отриманого підприємством.
Капітал складається з придбаних засобів, і при проведенні аналізу
ефективності діяльності необхідно знати, у що він обходиться
підприємству. У цьому випадку виникає питання ціни залученого капіталу.
При визначенні вартості обслуговування капіталу – витрат по його
відшкодуванню – застосовуються різні підходи, у яких дана категорія
іменується “ціною капіталу” і “вартістю капіталу”, але більш правильно –
позначати її як “собівартість капіталу”.
Оскільки джерела формування капіталу підприємства є фактичними витратами
на створення і функціонування бізнесу, понесеними підприємством, то їхня
оцінка повинна проводитися по вартості залученого капіталу на момент
здійснення витрат для підприємства. У тому числі необхідно враховувати
чіткий поділ одноразових витрат на авансований і інвестований
(залучений) капітал і систематичні витрати на його відтворення.
Необхідність виявлення результату діяльності підприємства за допомогою
протиставлення в активу і пасиву визначила появу рахунка прибутків і
збитків і відображення в балансі поточного результату діяльності
підприємства. Тому прибутку, як складовій капіталу підприємства,
необхідно приділяти особливу увагу, оскільки він є важливим джерелом
відтворення капіталу підприємства, придбання активів.
У традиційному практичному змісті під прибутком розуміють різниця
загальної суми доходів і витрат підприємства. Поняття прибутку адекватно
поняттю прибавочної вартості від основної діяльності, але це досить
вузький підхід, обмежений рамками рахівництва. З метою більш глибокого
вивчення прибутку, його якостей і впливу на капітал підприємства,
необхідно виділяти наступні його основні складові:
операційний прибуток від поточної діяльності, що виражається в
перевищенні виручки від реалізації над собівартістю реалізованої
продукції і поточними витратами на її виробництво;
прибуток від поточної фінансової діяльності як реалізована різниця в
котируваннях цінних паперів;
прибуток від реалізації необоротних активів, відбивана як різниця
отриманої виручки від реалізації і собівартості реалізованого активу.
Зіставлення доходів і витрат, а також ціни і вартості, є методом
визначення результату діяльності підприємства. При цьому необхідно мати
у виді, що крім резервів, створюваних за рахунок розподілу отриманого
прибутку, існують і приховані резерви – розміщені в активі, у тому числі
за рахунок заниження оцінки активів.
Основна частина вартості капіталу підприємства, як правило, приходиться
на будинки, спорудження й устаткування, що входять в основний капітал.
Основний капітал підприємства відбивається на рахунках як капіталізовані
витрати, що повертаються у виді річних амортизаційних відрахувань. При
цьому незавершені капітальні витрати (вкладення) також включаються до
складу основного капіталу і є засобами, використаними на формування
капіталу підприємства.
Активний капітал, чи просто активи, представлені в балансі у виді:
матеріальних цінностей (земельні ділянки, будинки і спорудження,
устаткування, товарні запаси, МШП);
нематеріальних цінностей (авторські права, патенти, товарні знаки й
ін.);
грошових цінностей (кошти на рахунках і в касі, цінні папери,
дебіторська заборгованість);
фінансових вкладень.
Існує кілька методів розрахунку капіталу. Один з них – традиційний
рахунковий метод. Розрахунок капіталу рахунковим методом проводиться як
визначення суми балансових рахунків:
1) Акціонерного капіталу;
2) Іншого капіталу:
нерозподіленого прибутку;
резервів;
доходів від переоцінок;
премій на акції.
Активи, що беруть участь у розрахунку, – це майно підприємства, до
складу якого входять наступні статті балансу:
основні засоби й інші активи, відбивані в першому розділі активу
балансу;
запаси і витрати, відбивані в другому розділі активу балансу;
кошти , засоби в розрахунках та інші активи, також відбивані в другому
розділі активу балансу.
Пасиви, що беруть участь у розрахунку, включають наступні статті:
статті пасиву балансу, що відбивають зобов’язання підприємства такого
плану, як цільове фінансування і надходження, орендні зобов’язання;
статті пасиву балансу, що характеризують довгострокові і короткострокові
зобов’язання перед банками, іншими юридичними і фізичними особами,
розрахунки та інші пасиви.
Дані складові, що беруть участь у розрахунку, необхідно відкоригувати,
тобто очистити від впливу факторів, що спотворюють реальну величину
капіталу і мають іншу природу.
Коректування розрахункових показників полягають у наступному.
У суму активів, що беруть участь у розрахунку, не включається
заборгованість засновників (учасників) по внесках у статутний капітал.
При наявності в підприємства оцінних резервів під знецінення фінансових
активів і по сумнівних боргах, суми статей балансу, під якими вони
створені, зменшуються на величину створених резервів.
Зі статей пасиву балансу, що беруть участь у розрахунку, виключаються:
резерви по сумнівних боргах;
доходи майбутніх періодів.
Таким чином. з балансу повинні бути виключені контр-пасивні і
контр-активні рахунки (статті), що взаємно компенсують один одного.
Оскільки власні акції, викуплені в акціонерів – це зобов’язання
підприємства перед акціонером, тимчасово перетворене в можливість
використання внеску акціонера в капітал підприємства для реінвестування
прибутку через механізм виплати дивідендів.
Спираючи на викладені раніше підходи теорії капіталу і балансу, логічно
затверджувати, що як методологічну основу для обчислення величини
поточного капіталу підприємства необхідно застосовувати основне
балансове рівняння, а також капітальне рівняння балансу:
А – П = К import “Alex/Учет%20и%20анализ.files/Image69.gif” \*
MERGEFORMATINET \d , чи Активи – Зобов’язання = А (чисті активи)
Капітал чи чисті активи, отримані в результаті розрахунку, являють собою
вартість поточного капіталу підприємства, оскільки майно підприємства,
очищене від зобов’язань (чисте майно, чистий актив) і прирівнюване до
власного капіталу, – фактично є поточним капіталом підприємства.
Таким чином, величину поточного капіталу можна виразити за допомогою
рівняння поточного капіталу:
Кс = А – L import “Alex/Учет%20и%20анализ.files/Image74.gif” \*
MERGEFORMATINET \d ,
де, А – активи;
L – зобов’язання.
На підставі викладеного вище є підстави стверджувати, що балансовий
метод у обчисленні капіталу найбільше об’єктивно відбиває природу
капіталу підприємства і величину показника поточного капіталу, створює
методологічну основу для застосування фінансових і управлінських
підходів при проведенні оцінки вартості й аналізу капіталу.
Висновок
В умовах становлення та розвитку ринкових відносин підприємства можуть
самостійно формувати свої фінансові ресурси, основними джерелами яких
можуть виступати прибуток, кошти, отримані від продажу цінних паперів,
пайові та інші внески акціонерів, юридичних та фізичних осіб, а також
кредити та інші надходження, що не суперечать законодавству.
Основним джерелом формування власного власних коштів підприємства є
статутний капітал — це сукупність коштів, вкладених у підприємство його
власником (власниками). Порядок формування статутного капіталу
регулюється законодавством та засновницькими документами.
Статутний капітал виступає невід’ємною складовою частиною будь-якого
товариства або підприємства.
Так, статутний капітал державних підприємств відображає суму коштів,
виділену державою з бюджету на момент введення підприємства в
експлуатацію для здійснення його діяльності (вартість всіх витрат на
будівництво, монтаж, наладку, вартість обладнання, оборотних засобів та
грошові кошти).
Статутний капітал недержавних комерційних структур формується за рахунок
коштів (матеріальних, грошових), внесених акціонерами (учасниками), і
тому уявляє собою колективну власність декількох юридичних або фізичних
осіб — засновників акціонерного товариства або підприємства іншої
організаційно-правової форми.
При ознайомленні з формуванням статутного капіталу необхідно враховувати
організаційно-правову форму підприємства. Тому вивчення операцій з
капіталом доцільно починати з ознайомлення юридичного статусу та права
здійснення статутних видів діяльності, складу засновників (учасників),
структури і управління підприємства, а також фінансових можливостей для
досягнення поставлених цілей діяльності.
Література
Балабанов И.Т. Фінансовий аналіз: Посібник. – К.: Юрист, 2004. – 521 с.
Серажим М.К. Капітал: Посібник. – К.: ПРТ, 2004. – 361 с.
Иванченко ВМ. Економічний аналіз: Підручник. – Х.: МАУЛ, 2003. – 367 с.
Колоб Р.У. Економіка на підприємстві: Підручник. – Ж.: ФИЛИН, 2004. –
214 с.
Бункина Е.П. Підприємство та капітал: Навч. посібник . – К.: Софія 2004.
– 105 с.
Терещенко І.В. Власний капітал підприємства: Підручник. – К.: ЕКОБУД,
2004. – 367 с.
PAGE
PAGE 21
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
